Skip to main content

РОЗДІЛ СОРОК СЬОМИЙ

Співчуття та гнів

Співчуття

Коли в екстазі відданого служіння з’являється відчуття жалю щодо Крішни, таке віддане служіння називають служінням у співчутті. Спонуками до відданого служіння цього різновиду є трансцендентні якості, форми та діяння Крішни. Перебуваючи в екстазі цього різновиду, відданий іноді виявляє дальші ознаки: розкаюється в своїх діях, тяжко зітхає, плаче, качається по землі і б’є себе в груди. Інколи стають помітними ознаки лінощів, відчаю, обмовляння, покірливости, тривоги, похмурости, завзяття, невгамовности, безумства, смерти, забуття, хвороби та ілюзії. Коли в серці відданого з’являється передчуття, що Крішні загрожує щось, це називається відданим служінням у відчутті великої втрати. Таке відчуття великої втрати також є одною з ознак відданого служіння у співчутті.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (16.10) є опис того, як Крішна плигнув у Ямуну, щоб покарати Калія-наґу. Коли велетенський змій обвив кільцями тіло Крішни, у друзів Крішни, хлопчиків - пастушків , котрі побачили , в якому становищі опинився Крішна, стислося серце. Через передчуття страшної втрати, з горя й страху вони у повнім сум’ятті попадали на землю. Пастушата перебували під впливом ілюзії, ніби Крішна може потрапити у біду, і тому такий вияв їхньої відданости зовсім не дивний — адже вони присвятили Крішні свою дружбу, майно, усі свої бажання і зрештою себе самих.

Коли Крішна плигнув у вирву в Ямуні, де жив змій Калія, який затруїв її води, у матері Яшоди від передчуття страшного лиха віддих став гарячий, одяг від рясних сліз намокнув, а вона сама мало не знепритомніла.

Є ще такий приклад вияву подібних почуттів: коли демон Шанкгасура одну по одній хапав коханих пастушок Крішни, тіло Господа Баладеви чимдалі синішало.

У книзі «Хамсадута» описано дальшу подію. Ґопі наказали Хамсадуті розшукати сліди лотосових стіп Крішни і вшанувати їх так, як певного разу це зробив Господь Брахма — схилившись до них у поклоні і торкнувшись їх своєю короною. Господь Брахма, розкаюючись у тому, що своїми діями кинув виклик владі Крішни, простерся перед Господом, і на його короні полишалися відбитки стіп Крішни. Ґопі нагадали Хамсадуті, що інколи навіть великого мудреця Нараду, коли йому доводиться побачити відбитки стіп Господа, затоплює екстаз, і буває також, що великими звільненими мудрецями запановує необорне бажання побачити ці відбитки. «Отож ти повинен із великим завзяттям розшукувати відбитки стіп Крішни», — наполягали вони. Це — ще один приклад відданого служіння у співчутті.

Наводять ще такий приклад. Сахадева (молодший брат Накули), коли побачив сяйво, яке випромінювали сліди Крішни, відчув невимовну радість . Він заплакав і почав вигукувати : «Матінко Мадрі, де ти? Батько Панду, де ти зараз? Яка шкода, що вас тут немає і ви не можете бачити сліди стіп Крішни!» Це — ще один приклад відданого служіння у співчутті.

У відданому служінні, яке не ґрунтується на сильному потягові до Господа, можуть інколи виявлятися усмішка та інші подібні ознаки, але не почуття горя чи жалю, які є ознаками відданого служіння у співчутті. Таке співчуття завжди народжується з екстатичної любови. Передчуття якогось великого лиха, що нібито загрожує Крішні або Його укоханим царицям серця, описані вище на прикладах Баладеви та Юдгіштгіри. Причиною таких побоювань є не те, що віддані не знають незбагненних енерґій Крішни — радше ці емоції виникають через їхню палку любов до Крішни. Такого роду передчуття якогось лиха, що загрожує Крішні, виявляється передусім як предмет гіркого жалю, але поступово ці побоювання переростають в любовний екстаз співчуття; тоді почуття змінюють свій напрямок, і відданий починає відчувати трансцендентне блаженство.

Гнів

В екстатичному любовному служінні Крішні у почутті гніву об’єктом завжди є Сам Крішна . У другій дії « Відаґдга-мадгави» (вірш 37) Лаліта-ґопі звертається до Радгарані, виражаючи свій гнів, причиною якого був Крішна: «Люба подруго, — каже Лаліта, — усі мої чисті почуття тепер опоганені. Отож мені прямий шлях до царства Ямараджі. Але мені прикро дивитися на Крішну з отою Його посмішкою, як Він радіє з того, що зумів підманути Тебе. Я не розумію, як Ти могла віддати усю любов Свого серця цьому хтивому парубкові, сусідському пастухові!»

Якось Джатіла, побачивши Крішну, сказала: «Гей, викрадачу скарбів юних дівчат! Я не могла помилитися: на Тобі — покривало моєї невістки», — і зараз почала кричати, оповіщаючи усіх жителів Вріндавани, що син царя Нанди розбиває сім’ю її невістки.

Подібну екстатичну любов до Крішни у почутті гніву виразила Рохіні-деві, почувши оглушливий гуркіт від падіння двох дерев арджуна, між якими застряла ступа, що до неї був прив’язаний Крішна. Усі сусіди негайно збіглися до місця події, а Рохіні-деві з цієї нагоди взялася докоряти матері Яшоді: «Щоб провчити свого сина, ти зв’язала Його мотузкою. Тобі ліпше знати, що і як робити. Але куди дивилися твої очі, що твій син опинився у небезпечному місці? Він вільно повзає там, де дерева самі валяться на землю!» Коли Рохіні-деві виливає свій гнів на Яшоду, це є прикладом екстатичної любови у почутті гніву, а причина екстатичних переживань — Сам Крішна.

Якось, коли Крішна випасав корови разом з друзями-пастушками, друзі попрохали Його піти з ними до лісу Талавана, де жив Ґардабгасура, демон у подобі віслюка, що чинив чималий клопіт місцевим жителям. Друзям Крішни закортіло поласувати плодами з того лісу, але вони боялися демона. Отож вони попрохали Крішну піти до Талавани і вбити Ґардабгасуру. Крішна вбив демона; а коли пастушки, повернувшись додому, розповіли про події дня, їхня оповідь стурбувала матір Яшоду. З того, як вона дивилася на хлопчиків, було видно, що вона гнівається на них через те, що вони підбили Крішну на небезпечну річ — Самому піти у ліс Талавану.

Є інший приклад гніву, що його появила одна з подруг Радгарані. Колись Радгарані на знак того, що невдоволена поведінкою Крішни, покинула з Ним говорити. Крішна сильно засмутився і, щоб вимолити Собі прощення, упав до Її лотосових стіп. Але і тоді Радгарані не була задоволена: Вона і далі не говорила до Крішни. В той час одна з Її подруг закинула Їй: «Люба подруго, Ти зараз невтомно роздмухуєш вогонь Свого невдоволення, а більше нічого знати не хочеш. Що Тобі порадити? Скажу хіба таке: негайно іди звідси, тому що Твоя негідна поведінка завдає мені незмірного болю. Крішна Своїм павичевим пером торкнувся Твоїх стіп, а Твоє обличчя і досі пашіє гнівом. Мені несила витримати такого Твого ставлення до Нього».

Описані вище настрої невдоволення й гніву у відданому служінні називаються ірш’ю.

Коли Акрура від’їжджав із Вріндавани, деякі зі старших ґопі дорікали йому: «Сину Ґандіні, твоя жорстокість плямує неславою цілий рід царя Яду. Ти забираєш Крішну і лишаєш нас самих, без Нього, у найжалюгіднішому стані. Ви ще навіть не від’їхали, а повітря життя вже майже покинуло ґопі!»

Коли Шішупала гудив Крішну на арені жертвопринесення Раджасуя, яке влаштував Махараджа Юдгіштгіра, Пандави та Каурави разом з дідом Бгішмою сильно збентежилися. Тої хвилі Накула гнівно мовив: «Крішна — це Верховний Бог-Особа, і нігті пальців Його стіп осяяні промінням самоцвітів, якими оздоблені корони мудреців , хранителів ведичного знання . Якщо я почую, що хтось гудить Його, присягаюсь, що я, Пандава, розіб’ю шолом цього негідника своєю лівою ногою і прошию його усього своїми стрілами, від яких нема порятунку, як нема порятунку від яма-данди, берла Ямараджі!» Це — приклад екстатичної любови до Крішни у почутті гніву.

У такому трансцендентному сердитому настрої інколи з’являються саркастичні зауваження, недоброзичливі погляди й образливі слова. Трапляються також інші ознаки: людина потирає руки, клацає зубами, міцно стуляє губи, супить брови, дряпає собі руки, понурює голову, часто дихає, промовляє лайливі слова, струшує головою, у неї жовтіє в кутиках очей, тремтять губи. Очі інколи червоніють, а, буває, виблякають. Іноді людина свариться, а іноді замовкає. Усі ці ознаки гніву поділяються на істотні, тобто постійні, і неістотні, тобто тимчасові. Інколи як неістотні ознаки гніву виявляються бурхливі почуття, замішання, гордість, відчай, ілюзія, безсилля, заздрість, сквапність, недбалість та ознаки надміру зусиль.

У всіх перелічених настроях екстатичної любови незмінним чинником є почуття гніву.

Коли розгніваний Джарасандга напав на Матгуру, він поглядав на Крішну дуже саркастично. Зрештою Баладева, піднявши Свою зброю-плуг, спинив на Джарасандзі Свої почервонілі очі.

У «Відаґдга-мадгаві» є опис того, як Шріматі Радгарані, розсердившись на Свою бабусю Паурнамасі (та звинувачувала Її в тому, що Вона ходить до Крішни), відповіла: «Люба бабусе, що Я можу сказати? Крішна дуже жорстокий. Він усе займає Мене на вулиці, а коли Я хочу закричати, цей юнак з павичевим пером у волоссі негайно затуляє Мені рота, щоб Я не змогла цього зробити. Я так боюсь Його і все пориваюся втекти, але Він розставляє руки і не пускає Мене. Якщо ж Я падаю Йому до стіп і жалісно прохаю зглянутися на Мене, цей ворог Мадгу у гніві кусає Мене в щоки! Бабусе, зрозумій Моє становище і не гнівайся на Мене марно. Я ні в чому не винна. Ліпше порадь Мені, як врятуватися від цього бешкетника Крішни!»

Іноді через любов до Крішни ознаки екстазу в гніві проявляють люди одного віку. Приклад такого гніву — сварка Джатіли та Мукгари. Джатіла — це свекруха Радгарані, а Мукгара — Її прабабуся. Кожна з них відстоювала свій погляд щодо поводження Радгарані, що Її зачіпає Крішна, як Вона йде вулицею. Джатіла якось сказала: «Гей, Мукгаро! В тебе на обличчі просто написана жорстокість, а твої слова вогнем печуть мені серце!» Мукгара відповідала: «Грішнице Джатіло, від твоїх слів у мене голова розколюється навпіл! Хіба ти маєш чим підтвердити, що Крішна зачіпав Радгарані, дочку моєї онучки Кіртіди!»

Якось, побачивши, як Радгарані знімає намисто, що Їй подарував Крішна, Джатіла, Її свекруха, сказала до подруги: «Люба подруго, поглянь-но на оте чудове намисто: його подарував Радгарані Крішна, і оце Вона, тримаючи його, ще має нахабство заперечувати Свої стосунки з Крішною. Ця дівчина — ганьба для всієї нашої родини!»

Ворожість до Крішни, яку Шішупала та інші чують до Нього без ніяких на те підстав, не вважають за екстатичну любов до Крішни у почутті гніву.