Справжню благоговійну відданість Крішні виявляють ті, хто має себе за залежного від Крішни, а також ті, хто має себе за сина Крішни. Взірцями осіб, що відчувають свою залежність від Господа, є Сарана, Ґада й Субгадра*. Усі вони, бувши члени роду Яду, думають про Крішну як про свого захисника. Такі самі почуття мали й сини Крішни Прад’юмна, Чарудешна й Самба. У Крішни в Двараці було багато синів. З кожною зі Своїх 16108 цариць Він мав по десятеро синів, й усі ці сини на чолі з Прад’юмною, Чарудешною й Самбою також думали про Крішну як про свого захисника. Обідаючи разом з Крішною, вони відкривали рота, і Крішна годував їх. Коли Крішна пестив когось із синів, той залазив Йому на коліна, й, тимчасом як Крішна вдихав запах волосся на голові сина, що було надзвичайним благословенням, усі, хто був присутній при тому, плакали, думавши про те, яку силу доброчесних вчинків мала звершити ця особа за попередніх життів, щоб зараз бути сином Крішні. З численних синів Крішни Прад’юмну, якого народила Крішні Рукміні, Його перша цариця, вважають за найзначнішого. Прад’юмна весь удався в батька. Чисті віддані Крішни уславлюють щасливого Прад’юмну: який батько, такий син.
* Син Крішни. Не плутати з другом-доброзичливцем Крішни, Субгадрою, за якого йдеться далі (прим. пер.).

У книзі «Харі-вамша» описано, як Прад’юмна викрадав Прабгаваті. Прад’юмна, звертаючись до Прабгаваті, сказав: «Люба Прабгаваті, подумай-но про того, хто є чільником нашої родини. Він — Шрі Крішна. Сам Вішну, Верховний Господь, якого носить на своїй спині Ґаруда, є нашим верховним володарем. Через те, що Він завжди захищає нас, ми стали горді і певні себе, аж іноді беремо думати, що нам не страшний герць з самим Тріпурарі [Господом Шівою]».

Відданих, що виконують віддане служіння Господу у почуттях великої шаноби та благоговіння, є два різновиди — підлеглі Господа та Його сини. Слуги Крішни у Двараці завжди поклоняються Йому як найбільш шанованому й обожнюваному Богові-Особі. Крішна полоняє їх розум Своїми неперевершними щедротами. Члени родини Крішни, знавши, що Крішна завжди захищає їх, були готові продемонструвати цю свою переконаність будь-коли: часами Крішна та Баларама брали під захист синів Крішни навіть тоді, коли ті, що траплялось не раз, переступали дозволені законами межі.

Навіть Баларама, старший брат Крішни, іноді складав Йому шану, Сам того не усвідомлюючи. Якось Крішна, прийшовши до Господа Баларами, поквапився скласти шану Своєму старшому брату, але за мить до того булава Баларами схилилася до лотосових стіп Крішни — тобто булава, що її тримав в руці Баларама, сама вклонилася Крішні. Ці почуття підлеглости, як пояснювалося вище, іноді виявляються в стані анубгави.

Коли півбоги з райських планет вдалися до Шрі Крішни, усі сини Крішни пішли за ними, а Господь Брахма бризкав на всіх водою зі свого камандалу. Коли нарешті півбоги стали перед Крішною, Його сини замість усістися на золотих стільцях посідали на підлозі, застеленій оленячими шкурами.

Інколи поведінка синів Крішни нагадує поведінку Його особистих слуг. Наприклад, сини Крішни мали звичай кланятися Йому, старалися не порушувати тиші, були слухняні й лагідні і завжди напоготові виконати накази Крішни, навіть якби їм довелося б задля Нього накласти головою. З’являючись перед Крішною, вони простирались на землі у поклоні. Вони були дуже тихими і спокійними дітьми, коли були з Господом, мали звичку стримувати сміх і кашель. Також вони ніколи не обговорювали любовних розваг Крішни. Отож відданим, які перебувають на рівні благоговійного відданого служіння, не слід обговорювати любовних справ Крішни. Ніхто не має права претендувати на вічні стосунки з Крішною доти, доки стане звільненою душею. Віддані в зумовленому стані свого існування мають виконувати визначені їм обов’язки згідно з правилами відданого служіння. А коли людина досягає зрілости у відданому служінні і стає свідомою себе душею, отоді тільки вона стає здатна усвідомити свої вічні стосунки з Крішною. Не слід намагатися встановити якихось стосунків штучно. Інколи можна бачити, що якась зумовлена, повна хіті людина передчасно й штучно намагається встановити якісь взаємини з Крішною у стосунках кохання. Така людина стає пракріта- сахаджією, тим, хто усе сприймає поверхово. Подібні особи, хоч і усіляко розпалюють у собі бажання встановити з Крішною стосунки кохання, лишаються зумовленими душами цього матеріального світу і спосіб їхнього життя часто гідний найсуворішого осуду. Людина, яка дійсно встановила стосунки з Крішною, вже не діятиме на матеріальному рівні і стає людиною бездоганної вдачі.

Коли Купідон з якоїсь нагоди завітав до Господа Крішни, певний відданий звернувся до нього з такою молитвою: «Любий Купідоне! Тобі пощастило зупинити свої очі на лотосових стопах Крішни, через що краплини поту на твоєму тілі замерзли і тепер нагадують плоди кантакі [різновид невеликих ягід, що ростуть на колючих кущах]». Ці ознаки свідчать, що відданий у присутності Верховного Бога-Особи відчуває благоговійний екстаз. Коли царевичі Ядави чули голос Крішниної мушлі Панчаджан’ї, від екстазу та радости волосся на їхньому тілі негайно настовбурчувалося. У такі хвилини здавалося, ніби кожна волосинка на тілі царевичей танцює в екстазі.

Іноді радощі супроводжуються відчаєм. Певного разу Прад’юмна звернувся до Самби з такими словами: «Любий Самбо, ти поістині зажив великої слави! Якось я бачив, як наш батько, Господь Крішна, взяв тебе на Свої коліна, дарма що твоє тіло було вкрите порохом, бо якраз перед тим ти бавився на подвір’ї. Мені ж ніколи не щастило дізнати такого вияву любови від нашого батька!» Це висловлювання є виявом почуття відчаю в любовних стосунках.

Якщо відданий ставиться до Крішни як до вищого за себе, кажуть, що він благоговіє перед Ним, а коли до того ж відданий бачить у Крішні свого заступника, його трансцендентна любов до Крішни ще зростає, і поєднання цих почуттів називають благоговійною відданістю. Коли ця устійнена шаноблива відданість зростає далі, це називають любов’ю до Бога у шанобливій відданості. Визначальних ознак цього рівня є дві — потяг і ніжна прихильність. Прад’юмна, перебувавши саме в такому настрої благоговійної відданости, ніколи не промовляв до свого батька голосно. Власне, він не дозволяв собі навіть розтулити рота, і не бувало такого, щоб його обличчя було мокре від сліз у присутності батька. Він ніколи не дивився просто на батька, а тільки на батькові лотосові стопи.

Є й інший приклад непохитної й міцної любови до Крішни — коли Арджуна повідомив Його про смерть свого сина Абгіман’ю, який доводився Крішні племінником. Абгіман’ю був сином Субгадри, молодшої сестри Крішни. Його вбито на полі битви Курукшетра об’єднаними зусиллями усіх воєначальників армії царя Дурйодгани — Карни, Ашваттгами, Джаядратги, Бгішми та Дроначар’ї. Прагнувши запевнити Крішну, що любов Субгадри до Нього лишилася незмінною, Арджуна повідомив Його: «Хоча Абгіман’ю вбили майже в Тебе перед очима, любов Субгадри до Тебе лишилася такою самою, як і колись — в ній ні на йоту нічого не змінилось».

Прихильність до Своїх відданих Крішна якось виявив, коли попрохав Прад’юмну не бути таким сором’язливим, сказавши йому: «Любий хлопчику, забудь про свою підлеглість. Прохаю, не опускай голови, не ковтай слів і не плач. Дивись Мені прямо у вічі і не вагайся обійняти Мене. Нема ніякої потреби виказувати надмір шанобливости до рідного батька!»

Прихильність Прад’юмни до Крішни виявлялась у всьому, хоч би що він робив. Коли батько загадував йому зробити щось, він негайно виконував наказ, приймаючи завдання як нектар, навіть якщо то було для нього мов отрута. Так само, бачивши, що батько не схвалює чогось, він негайно відкидав ту річ як отруту, навіть якщо для нього то видавалося справжнім нектаром.

Палку прихильність до Крішни, змішану з тривогою, Прад’юмна виразив у словах, звернених до його дружини Раті: «Ворога Шамбару вже вбито. Тепер я хотів би побачити батька, хто є моїм духовним вчителем і завжди має коло себе мушлю Панчаджан’ю». Коли Крішна відбув із Двараки на поле битви Курукшетра, Прад’юмна гостро переживав розлуку з Ним. Він сказав: «Відколи батько покинув Двараку, я не маю втіхи ні від спортивних розваг, ані від бойових вправ. Та ж хіба є потреба взагалі згадувати про ці речі тепер? Зараз, коли у Двараці батька немає, я навіть не хочу лишатися тут».

Коли Прад’юмна після того, як вбив Шамбарасуру, повернувся додому і побачив перед собою свого батька Крішну, його затопила така невимовна радість, що він сам не міг зрозуміти, що з ним коїться. Це — приклад досягнення успіху в розлуці. Подібне вдоволення можна було спостерігати, коли Крішна повернувся з поля битви Курукшетра додому, у Двараку. Усі Його сини невимовно зраділи, і через те, що вони були в екстазі, вони робили все не як годиться. Така плутаність у їхніх діях свідчила про те, що вони задоволені найвищою мірою.

Щодня очі Прад’юмни, звернені на лотосові стопи Крішни, були зволожені сльозами. Ці ознаки благоговійної відданости з боку Прад’юмни можуть бути описані так само, як їх описано у випадках з іншими відданими.