Вступ

Я був народжений в пітьмі невігластва, та мій духовний учитель відкрив мені очі і розвіяв тьму світочем знання. Я схиляюсь перед ним в глибокій шані.

Коли ж Ш́рı̄ла Рӯпа Ґосва̄мı̄ Прабгупа̄да, який запровадив у матеріальному світі місію здійснити бажання Господа Чаітанйі, дасть мені притулок біля своїх лотосних стіп?

Я припадаю до лотосних стіп свого духовного вчителя й стіп усіх ваішн̣ав і висловлюю їм глибоку шану. Я припадаю до лотосних стіп Ш́рı̄ли Рӯпи Ґосва̄мı̄, та його старшого брата Сана̄тани Ґосва̄мі, а також Раґгуна̄тга Да̄са й Раґгуна̄тга Бгат̣т̣и, Ґопа̄ла Бгат̣т̣и й Ш́рı̄ли Джіви Ґосва̄мı̄ і висловлюю їм глибоку шану. Я віддаю сповнені шани земні поклони Господу Кр̣шн̣і Чаітанйі й Господу Нітйа̄нанді, а також Адваіті А̄ча̄рйі, Ґада̄дгарі, Ш́рı̄ва̄сі та їхнім сподвижникам. Я схиляюсь у шанобливому земному поклоні перед Ш́рı̄матı̄ Ра̄дга̄ра̄н̣ı̄ й Ш́рı̄ Кр̣шн̣ою, а також їхніми супутниками Ш́рı̄ Лалітою й Віш́а̄кгою.

О мій дорогий Кр̣шн̣а, Ти — друг нещасних і джерело творіння. Ти повелитель ґопı̄ й коханий Ра̄дга̄ра̄н̣ı̄. Я схиляюсь перед Тобою в глибокій шані.

Я віддаю свою глибоку шану Ра̄дга̄ра̄н̣ı̄, цариці Вр̣нда̄вани, колір шкіри якої нагадує розпечене золото. Ти — дочка царя Вр̣шабга̄ну і Ти дуже люба Господу Кр̣шн̣і.

Я віддаю шанобливі земні поклони всім ваішн̣авам, відданим Господа. Вони — як ті дерева бажань — здатні здійснити бажання кожного і вони сповнені жалю та співчуття до падших душ.

Я віддаю земний уклін Ш́рı̄ Кр̣шн̣і Чаітанйі, Прабгу Нітйа̄нанді, Ш́рı̄ Адваіті, Ґада̄дгарі, Ш́рı̄ва̄сі й усім тим, хто простує шляхом відданого служіння.

Бгаґавад-ґı̄та̄ відома також як Ґı̄топанішада. Вона — суть ведичного знання і одна з найважливіших Упанішад у ведичній літературі. Звичайно, існує безліч коментарів до Бгаґавад-ґı̄ти англійською мовою, і можна висловити сумнів про необхідність ще одного. Це видання можна пояснити таким чином: нещодавно одна американка попросила мене порекомендувати їй англомовний варіант Бгаґавад-ґı̄ти. Звісно, в Америці можна знайти чимало різних видань Бгаґавад-ґı̄ти англійською мовою, проте жодне з них, які я бачив не тільки в Америці, ба й навіть у Індії, не можна з усією відповідальністю назвати авторитетним, тому що майже в кожному з них коментатор висловив свою власну думку, не торкаючись духу Бгаґавад-ґı̄ти, якою вона є.

Дух Бгаґавад-ґı̄ти міститься в ній самій. Можна навести таке порівняння: якщо ми бажаємо прийняти певні ліки, то ми повинні дотримуватись вказівок на етикетці. Ми не можемо приймати ліки згідно з нашими власними примхами або за вказівкою друзів. Їх слід приймати лише згідно з вказівками, що написані на етикетці або з призначення лікаря. Так само й Бгаґавад-ґı̄ту треба розглядати і сприймати згідно з вказівками Самого її оповідача. Оповідач Бгаґавад-ґı̄ти — Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а. Він згадується на кожній сторінці Бгаґавад-ґı̄ти як Верховний Бог-Особа, Бгаґава̄н. Звичайно, слово бгаґава̄н іноді може стосуватись будь-якої могутньої особи, чи будь-якого могутнього напівбога, і тут, без сумніву, слово бгаґава̄н вказує на Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣у як на видатну особистість, але разом з тим ми повинні знати, що Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а — це Верховний Бог-Особа, що підтверджують такі великі а̄ча̄рйі (духовні вчителі), як Ш́ан̣кара̄ча̄рйа, Ра̄ма̄нуджа̄ча̄рйа, Мадгва̄ча̄рйа, Німба̄рка Сва̄мı̄, Ш́рı̄ Чаітанйа Маха̄прабгу та багато інших авторитетів з ведичного знання в Індії. Сам Господь у Бгаґавад-ґı̄ті також стверджує, що Він — Верховний Бог-Особа, і саме таким Його визнає Брахма-сам̇гіта̄ та всі Пура̄н̣и, зокрема Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, що відома також як Бга̄ґавата Пура̄н̣а (кр̣шн̣ас ту бгаґава̄н свайам). Тому ми повинні сприйняти Бгаґавад-ґı̄ту так, як це вказує Сам Господь, Верховна Особа. У четвертій главі Ґı̄ти Господь каже:

Тут Господь повідомляє Арджуні, що система йоґи, яка складає Бгаґавад-ґı̄ту, спочатку була повідана богу Сонця, бог Сонця пояснив її Ману, а Ману сповістив її Ікшва̄ку, і таким чином, через учнівську послідовність, ця система йоґи передавалася від одного оповідача до іншого. Але з часом її було втрачено. Тому Господь вирішив знову повідати її, цього разу Арджуні, на полі бою Курукшетра.

Він говорить Арджуні, що разкриває йому вищу тайну, бо Арджуна — Його бгакта, відданий і Його друг. Отже, Господь дає зрозуміти, що цей трактат, Бгаґавад-ґı̄та̄, призначений передусім для Його відданих. Існує три класи трансценденталістів: джн̃а̄нı̄, йоґи і бгакти або, відповідно, — імперсоналісти, прихильники медитації та віддані слуги Господа. Тут Господь ясно каже, що Він робить Арджуну першою ланкою нової парампари — ланцюга учнівської послідовності, тому що попередній ланцюг було порушено. Господь побажав, щоб Арджуна заново поширив Його вчення у тому ж вигляді, як його передавав бог Сонця, тобто Господь вирішив відновити парампару. Він хотів, щоб Арджуна став авторитетом у розумінні Бгаґавад-ґı̄ти. Отже, ми бачимо, що Бгаґавад-ґı̄ту було повідано Арджуні тому, що він був відданий Господа, безпосередній учень Кр̣шн̣и та Його близький друг. Тобто найкраще зрозуміти Бгаґавад-ґı̄ту може той, хто має якості, подібні до якостей Арджуни. Іншими словами, треба бути відданим і перебувати в безпосередніх стосунках з Господом. Той, хто стає відданим Господа, вступає також в безпосередні стосунки з Господом. Це дуже складна тема, але стисло її можна пояснити так. Відданий перебуває в одному з п’яти різних станів взаємовідносин із Верховним Богом-Особою:

1. Можна бути відданим в пасивному стані.

2. Можна бути відданим в активному стані.

3. Можна бути відданим як друг.

4. Можна бути відданим як мати або батько.

5. Можна бути відданим як закохане подружжя.

Арджуна перебував у дружніх стосунках із Господом. Звісно, існує величезна різниця між цією дружбою і дружбою, яку ми бачимо в матеріальному світі. Це — трансцендентна дружба, яка не кожному доступна. Звичайно, кожний перебуває в певних взаємовідносинах із Господом, і такі взаємостосунки визначає ступінь досконалості відданого служіння. Але за теперішнього стану нашого життя ми забули не лише Верховного Господа, але й наші вічні взаємостосунки з Ним. Кожна з багатьох більйонів і трильйонів живих істот вічно має певні взаємовідносини з Господом. Це називають сварӯпою. Шляхом відданого служіння людина може відродити свою сварӯпу і такий ступінь відомий як сварӯпа-сіддгі — досконалість чийогось природного становища. Отже, Арджуна був відданим і перебував у дружніх стосунках із Верховним Господом.

Треба зауважити, як Арджуна прийняв Бгаґавад-ґı̄ту. Про це сказано у десятій главі (10.12 – 14):

«Арджуна сказав: „Ти — Верховний Бог-Особа, вища кінцева обитель, найчистіший, Абсолютна Істина. Ти — одвічна первинна Особа, Ти — трансцендентний, ненароджений і найвеличніший. Такі великі мудреці, як На̄рада, Асіта, Девала і Вйа̄са підтверджують істинність подібних тверджень, а зараз Ти Сам сповістив мені про це. О Кр̣шн̣о, я беззастережно приймаю як істину все, що Ти повідав мені. Ані напівбоги, ані демони, о Господи, не можуть зрозуміти Твоєї Особи”».

Вислухавши Бгаґавад-ґı̄ту від Верховного Бога-Особи, Арджуна визнав Кр̣шн̣у як парам̇ брахму, Верховного Брахмана. Кожна жива істота — Брахман, але Верховна жива істота, Верховний Бог-Особа — це Верховний Брахман. Парам̇ дга̄ма означає, що Він — кінцеве пристановище або вища обитель усього; павітрам означає, що Він чистий, — Його не може торкнутись матеріальна скверна; пурушам означає, що Він — Верховний блаженствуючий, ш́а̄ш́ватам — першоджерело; дівйам — трансцендентний; а̄ді-девам — Верховний Бог-Особа; аджам — ненароджений; і вібгум — найвеличніший.

Хтось може подумати, що Арджуна, як друг Кр̣шн̣и, казав Йому все це з лестощів, але Арджуна, щоб у читачів Бгаґавад-ґı̄ти не виникало подібних сумнівів, наводить достатні підстави для такої хвали в дальшому вірші, коли каже, що не тільки він, але й такі авторитети, як мудреці На̄рада, Асіта, Девала та Вйа̄садева визнають Кр̣шн̣у за Верховного Бога-Особу. Ці видатні особистості поширюють ведичне знання в згоді з усіма а̄ча̄рйами. Тому Арджуна каже Кр̣шн̣і, що приймає все сказане Ним, як закінчене й досконале. Сарвам етад р̣там̇ манйе — «всі Твої слова я приймаю як істину». Арджуна зауважує також, що Особу Господа дуже важко усвідомити і що це неможливо навіть для великих напівбогів. Це означає, що Господа не можуть усвідомити навіть особистості, які набагато перевершують людські істоти у рівні розвитку. Чи може тоді людина, яка не є відданим Кр̣шн̣и, зрозуміти Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣у?

Отже, Бгаґавад-ґı̄ту слід читати, перейнявшись духом відданості. Людина не повинна думати, що вона є рівня Кр̣шн̣і, так само, як і не повинна вважати, що Кр̣шн̣а — звичайна особа, або навіть найвидатніша особа. Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а є Верховний Бог-Особа. Таким чином, згідно з твердженнями Бгаґавад-ґı̄ти, або твердженнями Арджуни — людини, яка намагається зрозуміти Бгаґавад-ґı̄ту, — треба хоча б теоретично визнати Ш́рı̄ Кр̣шн̣у за Верховного Бога-Особу, бо лише в такому смиренному душевному стані можна зрозуміти Бгаґавад-ґı̄ту. Якщо читати Бгаґавад-ґı̄ту не в смиреннім настрої, дуже важко зрозуміти її, бо це — велике таїнство.

Тож що таке Бгаґавад-ґı̄та̄? Її мета — визволити людство з невігластва матеріального існування. На своєму шляху кожна людина здибає багато труднощів, і Арджуна теж потрапив у скрутне становище, змушений брати участь у битві на Курукшетрі. Арджуна впокорився Ш́рı̄ Кр̣шн̣і і внаслідок цього була повідана Бгаґавад- ґı̄та̄. Не тільки Арджуну, але й кожного з нас переповнюють тривоги, що супроводжують матеріальне існування. Власне, саме наше існування проходить у атмосфері небуття. Ми зовсім не призначені на те, щоб нам загрожувало небуття. Наше існування вічне. Але тим чи іншим чином нас ввергнуто в асат. Асат означає «те, чого не існує».

Із безлічі стражденних людей мало хто здатний запитати себе про своє становище, про те, хто він такий і чому його приміщено в такі скрутні обставини. Доки у людини не пробудилося бажання запитати, чому ж вона страждає, доки вона не усвідомить, що не бажає страждати, а, радше, хоче позбутись усіх страждань, її не можна вважати повновартісною людиною. Людина починається тоді, коли в її свідомості пробуджуються такі питання. В Брахма-сӯтрі це названо брахма-джіджн̃а̄са̄. Атга̄то брахма-джіджн̃а̄са̄. Будь-яку людську діяльність треба вважати марною, якщо людина не задає собі питання про природу Абсолюту. Тому Бгаґавад-ґı̄та̄ є «відкрита» книга лише для тих, хто запитує себе про природу своїх страждань, про своє походження і про те, що чекає його після смерті. Щирий учень також завжди плекає в серці своєму шану і повагу до Верховного Бога-Особи. Саме таким учнем був Арджуна.

Коли людина забуває істинну мету життя, Господь Кр̣шн̣а приходить саме на те, щоб знову встановити її. І навіть тоді з-поміж багатьох і багатьох людей, що пробудилися, знайдеться, можливо, тільки один, хто дійсно перейметься духом розуміння свого становища, — ось для нього й повідано Бгаґавад-ґı̄ту. Справді, всіх нас жере тигриця незнання, але Господь дуже милостивий до живих істот і особливо до людей. Саме тому Він повідав Бгаґавад-ґı̄ту й зробив Свого друга Арджуну Своїм учнем.

Як друг Господа Кр̣шн̣и, Арджуна перебував поза будь-яким невіглаством, але його було введено в такий стан на полі битви Курукшетра саме для того, щоб він запитав Господа Кр̣шн̣у про проблеми життя так, щоб Господь вирішив їх на користь прийдешніх поколінь та окреслив шлях життя людської істоти. Тоді людина зможе діяти відповідним чином і виконає призначення людського життя.

Тематика Бгаґавад-ґı̄ти охоплює п’ять основних істин. Перш за все пояснено науку про Бога, а потім з’ясовується становище живої істоти, джı̄ви. Є ı̄ш́вара, тобто Володар, і є джı̄ви, живі істоти, над якими Він панує. Якщо жива істота каже, що вона незалежна — це божевілля. Жива істота підпорядкована з усякого погляду, принаймні за її обумовленого життя. Таким чином, у Бгаґавад- ґı̄ті описано: ı̄ш́вару, Верховного правителя та джı̄в — підвладних живих істот. Обговорюються також пракр̣ті (матеріальна природа), час (тривалість існування всесвіту, тобто проявлення матеріальної природи) і карма (діяльність). Космічне проявлення насичене різноманітною діяльністю. Всі живі істоти виконують певні дії. Із Бгаґавад-ґı̄ти ми повинні зрозуміти, хто такий Бог, що таке живі істоти, чим є пракр̣ті, що таке космічне проявлення, яким чином воно розвивається під впливом часу, і в чому полягає діяльність живих істот.

Розглядаючи ці головні теми Бгаґавад-ґı̄ти, ми дізнаємося, що Верховний Господь, або Кр̣шн̣а, або Брахман, або Верховний правитель, або Парама̄тма̄ — можна використовувати будь-яке з цих імен — найвищий. Живі істоти однакові з Верховним правителем з якісного погляду. Як з’ясовуватиметься у дальших главах Бгаґавад-ґı̄ти, Господь контролює всезагальну діяльність матеріальної природи. Матеріальна природа не є незалежною. Вона діє згідно з вказівками Верховного Господа. Як каже Кр̣шн̣а: майа̄дгйа̄кшен̣а пракр̣тіх̣ сӯйате са-чара̄чарам — «ця матеріальна природа працює під Моїм керівництвом». Ми бачимо, що в космічній природі все діє з надзвичайною узгодженістю, і ми повинні зрозуміти, що за всіма космічними проявленнями стоїть правитель. Ніщо не може проявитись само по собі. Це легковажно — не звертати уваги на правителя. Наприклад, дитина може думати, що автомобіль — дивовижна річ, бо він рухається, хоча його не тягне кінь, або якась інша тварина, але здорового глузду людина розуміє механіку дії автомобіля. Вона знає, що за механізмом завжди стоїть людина, водій. Так само, Верховний Господь — це правитель, з волі якого все рухається і працює. Щодо джı̄в, живих істот, то Господь визначає їх, про що ми дізнаємось згодом, як Свої невід’ємні частки. Часточка золота — теж золото, крапля води з океану — також солона, й так само ми, живі істоти, як невід’ємні частки Верховного правителя, Īш́вари або Бгаґава̄на, Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣и, теж маємо всі якості Верховного Господа, але в дуже малій кількості, тому що ми — крихітні ı̄ш́вари, підпорядковані ı̄ш́вари. Ми намагаємось опанувати природу, ось і сьогодні ми штурмуємо космос та інші планети, й таке прагнення панувати притаманне нам, тому що воно присутнє в Кр̣шн̣і. І хоча схильність панувати над матеріальною природою присутня в нас, кожна людина повинна усвідомити, що не вона є Верховним правителем. Це і пояснюється в Бгаґавад-ґı̄ті.

Що ж таке матеріальна природа? Її визначено в Бгаґавад-ґı̄ті як нижчу пракр̣ті, нижчу природу. Живу істоту визначено як вищу пракр̣ті. Пракр̣ті завжди підлегла — як нижча, так і вища. Пракр̣ті — жіночого роду, і Господь контролює її так само, як чоловік стежить за діяльністю дружини. Пракр̣ті завжди залежна, підпорядкована Господу, який є повелителем. Як живі істоти, так і матеріальна природа подлеглі Верховному Господеві, який панує над ними. Згідно з Ґітою живі істоти, хоча вони і є невід’ємними часточками Верховного Господа, слід вважати пракр̣ті. Це чітко стверджується в п’ятому вірші сьомої глави Бгаґавад-ґı̄ти: апарейам ітас тв анйа̄м̇ пракр̣тім̇ віддгі ме пара̄м / джı̄ва-бгӯта̄м — «матеріальна природа є Моєю нижчою пракр̣ті, але над нею існує інша пракр̣ті — джı̄ва-бгӯта̄м, жива істота».

Матеріальна природа, власне, складається з трьох якостей: ґун̣и благочестя, ґун̣и пристрасті й ґун̣и невігластва. Над трьома ґун̣ами панує вічній час, а поєднання трьох ґун̣ природи під контролем і в межах вічного часу спричиняє дії, які називають кармою. Ми виконуємо ці дії з незапам’ятних часів і страждаємо від їхніх наслідків або ж насолоджуємося ними. Припустимо, наприклад, що я — ділок, і працював так старанно й розумно, що заощадив багато грошей. У цьому випадку я насолоджуюсь плодами своєї діяльності. Але, нехай, далі в якій-небудь комерційній справі я втратив усе, що нажив, — тепер я вже страждаю від плодів своєї діяльності. Так само в будь-якій сфері життя ми насолоджуємось наслідками своєї діяльності або страждаємо від них. Це називається кармою.

Īш́вара (Верховний Господь), джı̄ва (жива істота), пракр̣ті (природа), ка̄ла (вічний час) і карма (діяльність) — усіх їх пояснено в Бгаґавад-ґı̄ті. Із перелічених щойно Господь, живі істоти, матеріальна природа й час — вічні. Проявлення пракр̣ті може бути тимчасовим, але воно не є оманним. Деякі філософи твердять, що проявлення матеріальної природи оманливе, однак, згідно із філософією Бгаґавад-ґı̄ти або філософією ваішн̣ав, це не так. Проявлення всесвіту не вважають оманою, всесвіт — реальний, але — тимчасовий. Його можна порівняти з хмарою, що в сезон дощів пливе небом й живить хлібні злаки. Сезон дощів закінчується, хмара йде далі, і колосся, напоєне дощем, тужавіє. Так само, матеріальний світ проявляється в певні проміжки часу, залишається деякий час, а потім зникає. Такими є дії пракр̣ті. Однак, такий кругообіг триває вічно. Тому пракр̣ті вічна, — вона не оманлива. Господь каже про неї: «Моя пракр̣ті». Матеріальна природа є відокремленою енерґією Верховного Господа. Так само, живі істоти теж є енерґією Верховного Господа, але вони не відокремлені від Нього, а вічноспоріднені з Ним. Отже, Господь, жива істота, матеріальна природа і час взаємопов’язані та вічні. Але остання категорія — карма — не вічна. Джерела дії карми можуть сягати в глибочінь віків. З прадавніх часів ми відчуваємо страждання або зазнаємо насолоди внаслідок нашої діяльності, але, отримавши досконале знання, ми матимемо можливість вплинути на плоди нашої карми, тобто змінити наслідки нашої діяльності. Нас утягнуто до різноманітної діяльності, але ми не знаєм, що треба робити, яку діяльність обрати, щоб позбутись впливу всіх дій і наслідків нашої карми, однак, звернувшись до Бгаґавад-ґı̄ти, ми зможемо зрозуміти це.

Становище ı̄ш́вари, Верховного Господа — це стан вищої свідомості. Джı̄ви, або живі істоти, як невід’ємні частки Верховного Господа, також мають свідомість. І живих істот, і матеріальну природу визначено як пракр̣ті, енерґію Верховного Господа, але тільки одна з них, джı̄ва — свідома. Друга — пракр̣ті — несвідома. У цьому полягає їхня різниця. Джı̄ву-пракр̣ті називають вищою, тому що джı̄ва, як і Господь, має свідомість. Однак, Господь має вищу свідомість і не можна претендувати на те, що джı̄в, живих істот, також наділено вищою свідомістю. Жива істота не може мати вищої свідомості, незалежно від ступеня своєї досконалості, і теорія, яка наполягає на можливості цього, — помилкова. Джı̄ва має свідомість, одначе не досконалу й не найвищу.

Різницю між джı̄вою та ı̄ш́варою буде з’ясовано в тринадцятій главі Бгаґавад-ґı̄ти. Господь, кшетра-джн̃а, має свідомість, жива істота також має її, але свідомість живої істоти поширюється лише на її тіло, тоді як свідомість Господа охоплює всі тіла, що існують. Він живе в серці кожної живої істоти і тому знає про всі душевні прагнення кожної окремої джı̄ви. Ми повинні не забувати про це. Там також пояснено, що Парама̄тма̄, Верховний Бог-Особа, живе в серці кожного як ı̄ш́вара, володар, і що Він спрямовує живу істоту в її діях, враховуючи її бажання. Жива істота забуває, що їй треба робити. Обравши певний напрямок діяльності, вона врешті- решт заплутується в діях та наслідках своєї карми. Залишивши один тип тіла, вона потрапляє до іншого, подібно до того, як ми вдягаємо та скидаємо одежу. Переселяючись так з одного тіла в інше, душа страждає від наслідків своїх минулих вчинків. Якщо жива істота перебуває в ґун̣і благочестя, має здоровий розум і знає, якого роду діяльність притаманна їй, вона має можливість змінити характер своєї діяльності. Отже, карма не вічна. Тому ми кажемо, що з п’яти перелічених предметів (ı̄ш́вара, джı̄ва, пракр̣ті, час і карма) чотири — вічні, тоді як карма не є вічною.

Джı̄ва подібна до ı̄ш́вари, який має вищу свідомість, у тому розумінні, що свідомість як Господа, так і живої істоти — трансцендентні. Але свідомість не породжується шляхом розвитку матерії. Це помилкова ідея. Бгаґавад-ґı̄та̄ не визнає теорію, яка твердить, що свідомість розвивається на якомусь етапі ускладнення матерії за певного сполучення її елементів. Свідомість, яку огорнуто оболонкою матерії в різних її станах та сполученнях, спотворюється, подібно до того, як світло, що проходить крізь кольорове скло, здається кольоровим. Однак, свідомість Господа не підпадає під вплив матерії. Господь Кр̣шн̣а каже: майа̄дгйакшен̣а пракр̣тіх̣. Матерія не впливає на Його свідомість, коли Він являє Себе в матеріальному всесвіті. Якби це було не так, то Він не був би спроможний говорити про трансцендентне, як це Він робить у Бгаґавад-ґı̄ті. Той, чия свідомість не вільна від матеріальної скверни, нічого не може знати про трансцендентний світ. Таким чином, матеріальна скверна не може торкнутись Господа. Матерія забруднює тільки нашу свідомість. Бгаґавад-ґı̄та̄ вчить, що ми повинні очистити опоганену матерією свідомість, і коли свідомість очиститься і наші дії буде узгоджено з волею ı̄ш́вари, — це зробить нас щасливими.

Неправильно думати, що ми повинні припинити будь-яку діяльність, — радше, треба очистити нашу діяльність від матеріальної скверни. Таку чисту діяльність називають бгакті. Діяльність у дусі бгакті на перший погляд видається звичайною, однак така діяльність вільна від матеріальної скверни. Необізнаній людині здається, що відданий діє або працює, як і звичайна людина, але така обмежена особа не розуміє, що дії відданого або Господа не забруднює нечиста свідомість чи матерія. Вони трансцендентні щодо трьох ґун̣ природи. Але ми повинні пам’ятати, що наша теперішня свідомість забруднена.

Якщо матерія забруднює нас, це означає, що ми обумовлені. Під враженням того, що «я» є продукт матеріальної природи, проявляється псевдосвідомість. Її називають оманним его. Хто керується тілесною концепцією життя, той не може усвідомити свого становища. Бгаґавад-ґı̄ту було повідано на те, щоб звільнити людину від тілесного уявлення про життя, і Арджуна став учнем Господа Кр̣шн̣и для того, щоб отримати знання від Господа. Треба звільнитись від тілесної концепції життя, в цьому — найперше завдання трансценденталіста. Той, хто хоче стати вільним, визволитись, насамперед повинен усвідомити, що він не є матеріальне тіло. Мукті, або визволення, означає позбутися матеріальної свідомості. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам є таке визначення звільнення: муктір хітва̄нйатга̄-рӯпам̇ сварӯпен̣а вйавастгітіх̣ — мукті означає звільнення від забрудненої свідомості матеріального світу й утвердження в чистій свідомості. Всі повчання Бгаґавад-ґı̄ти призначено на те, щоб пробудити цю чисту свідомість, й тому в заключній частині повчань Ґı̄ти Кр̣шн̣а запитує Арджуну, чи очистилась, врешті-решт, його свідомість. Чиста свідомість проявляється в людині тоді, коли вона діє згідно з Господніми повчаннями. В цьому — суть чистої свідомості. Природно, що ми вже маємо свідомість, адже ми — невід’ємні частки Господа, однак, нам властиво перебувати під впливом нижчих ґун̣ природи. Проте, Господь, будучи Всевишнім, ніколи не підпадає під їхній вплив. Саме тут полягає відмінність між Верховним Господом та крихітною індивідуальною душею.

Що ж таке свідомість? Свідомість означає: «я — є». Тоді, що таке «я»? Для свідомості, яку спотворює матерія, «я — є» означає: «Я — володар усього, що бачу навколо себе. Я — той, хто насолоджується всім цим». Світ рухається, бо кожна жива істота думає, що вона — володар і творець матеріального світу. Матеріальній свідомості притаманні дві психологічні особливості: перша — людина думає: «Я — творець» і друга: «Я — той, хто насолоджується». Але насправді тільки Верховний Господь є і творець, і той, хто насолоджується, жива ж істота, яка є невід’ємною часткою Верховного Господа, не здатна ані творити, ані насолоджуватись, її призначення — лише співпрацювати. Це її створили, і нею насолоджуються. Наприклад, частина машини співпрацює з усією машиною, частина тіла співпрацює з усім тілом. Руки, ноги, очі тощо — всі вони є частинами тіла, але, насправді, вони не вміють насолоджуватись. Насолоджується тільки шлунок. Ноги носять, руки постачають їжу, зуби жують, і всі частини тіла працюють задля вдоволення шлунка, бо шлунок — основний орган, який живить тіло. Тому все віддається шлункові. Людина живить дерево, поливаючи його коріння, і вона живить тіло, коли насичує шлунок, отже, для того, щоб тримати тіло в здоровому стані, усі його члени повинні співпрацювати задля насичення шлунка. Аналогічно, Верховний Господь — це той, хто насолоджується, і той, хто творить, а ми, підлеглі живі істоти, призначені співпрацювати задля Його вдоволення. Саме така взаємодія по-справжньому допоможе нам, так само, як їжа, яка потрапила в шлунок, приносить користь усім іншим частинам тіла. Якщо рука вирішить забирати їжу собі, замість того, щоб віддавати її шлункові, вона залишиться незадоволеною. Центральною постаттю творіння й насолоди є Верховний Господь, живі істоти — лише співпрацівники. В такій співпраці — їхня втіха. Взаємовідносини між ними — це взаємовідносини між господарем та слугою. Якщо господар цілком вдоволений, то задоволений і слуга. Так само, Верховний Господь повинен бути вдоволений, хоча тенденція стати творцем і насолоджуватись матеріальним світом властива і живим істотам, через те, що вона притаманна Верховному Господеві, Творцеві проявленого космічного світу.

Отже, у віршах Бгаґавад-ґı̄ти пояснюється, що всеосяжне довершене ціле включає в себе Верховного правителя, підпорядкованих Йому живих істот, космічне проявлення, вічний час та карму, тобто діяльність. Всі разом вони складають довершене ціле, і це всеосяжне довершене ціле називають Вищою Абсолютною Істиною. Довершене ціле, всеосяжна Абсолютна Істина — це є Верховний Бог-Особа, Ш́рı̄ Кр̣шн̣а. Всі проявлення зумовлюють Його різні енерґії. Він є всеосяжне довершене ціле.

В Ґı̄ті пояснюється, що безособистісний Брахман також підпорядкований довершеній Верховній Особі (брахман̣о хі пратішт̣га̄хам). Брахман, як те докладніше пояснено у Брахма-сӯтрі, подібний до сонячного сяйва. Імперсональний Брахман — це промені Верховного Бога-Особи, що сяють. Реалізація безособистісного Брахмана, так само, як і осягнення Парама̄тми, є неповним усвідомленням абсолютного цілого. З п’ятнадцятої глави ми дізнаємось, що Верховний Бог-Особа, Пурушоттама, перебуває як над безособистісним Брахманом, так і над частковою Своєю експансією, Парама̄тмою. Верховний Бог-Особа є сач-чід-а̄нанда-віґраха. Брахма- сам̇гіта̄ починається таким чином: ı̄ш́варах̣ парамах̣ кр̣шн̣ах̣ сач-чід- а̄нанда-віґрахах̣ / ана̄дір а̄дір ґовіндах̣ сарва-ка̄ран̣а-ка̄ран̣ам. «Ґовінда, Кр̣шн̣а, є причиною всіх причин. Він — першопричина, і Він — чиста форма вічності, знання й блаженства». Усвідомлення безособистісного Брахмана — це осягнення Його властивості сат (вічності). Усвідомити Парама̄тму — означає осягнути Його властивості сат-чіт (вічного знання). Але пізнати Бога-Особу, Кр̣шн̣у, означає усвідомити всі трансцендентні властивості: сат, чіт та а̄нанду (вічність, знання та блаженство) у єдиній всеосяжній віґрасі (формі).

Люди менш кмітливі вважають Верховну Істину безособистісною, але Верховна Істина — це трансцендентна Особа, що й підтверджують усі ведичні ш́а̄стри. Нітйо нітйа̄на̄м̇ четанаш́ четана̄на̄м (Кат̣га Упанішада 2.2.13). А що всі ми — окремі живі істоти і маємо свою індивідуальність, то і Верховна Абсолютна Істина також, в кінцевім рахунку, є Особа й усвідомити Бога-Особу означає пізнати всі трансцендентні риси й властивості Його всеосяжної форми. Довершене ціле, Абсолют, не позбавлений форми. Якби Він не мав форми, або якби Він був меншим від чогось, тоді б Він не міг би бути довершеним цілим. Всеосяжне ціле передбачає наявність у собі всього, що тільки доступне нашому досвідові і нашій уяві, а також усього, що перебуває поза ними, інакше воно не буде всеосяжним цілим.

Всеосяжне довершене ціле, Бог-Особа, має безмірну могутність (пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате). В Бгаґавад-ґı̄ті також пояснюється, як саме Кр̣шн̣а виявляє Свої різноманітні потенції. Світ явищ, або матеріальний світ, до якого нас приміщено, також є довершеним у собі, адже двадцять чотири елементи — тимчасовим проявленням яких, згідно з філософією са̄н̇кгйа, є матеріальний всесвіт — досконало пристосовані для виробництва вичерпної достатності ресурсів, необхідних для існування та підтримування всесвіту. В ньому немає нічого зайвого, і в ньому нічого не бракує. Нашому всесвітові, який підтримує енерґія Абсолютного цілого, визначно певний строк, і коли цей строк закінчується, всі тимчасові всесвіти буде знищено, згідно з досконалим устроєм матеріального світу. Крихітні довершені частки, тобто живі істоти, мають усі можливості пізнати всеосяжне довершене ціле, і будь-які недосконалості виникають внаслідок неповного знання про довершене ціле. Отже, Бгаґавад-ґı̄та̄ містить досконалу ведичну мудрість.

Усе ведичне знання — непогрішне, і кожний індус сприймає його як довершене й безпомилкове. Наприклад, коров’ячий гній — це випорожнення тварини, а згідно із смр̣ті, або ведичними приписами, якщо хтось торкнувся екскрементів тварини, то йому слід обмитись для очищення. Проте, в ведичних священних писаннях коров’ячий гній вважають очищувальним засобом. Здається, що тут суперечність, але це — ведичний припис, і тому нам треба прийняти його, — зробивши так, людина не схибить. І справді, сучасна наука довела, що коров’ячий гній має антисептичні властивості. Таким чином, ведичне знання досконале, бо воно вище від сумнівів та помилок, а Бгаґавад-ґı̄та̄ є суттю всього ведичного знання.

Ведичне знання не є результат розвідок. Наша дослідницька робота недосконала, тому що ми досліджуємо предмети за допомогою недосконалих чуттів. Ми повинні сприйняти досконале знання, яке передається, як це визначено у Бгаґавад-ґı̄ті, через парампару (ланцюг учнівської послідовності). Ми повинні отримати знання із правильного джерела, що належить до парампари, яка починається від вищого духовного вчителя, Самого Господа, і продовжується через послідовність духовних учителів. Арджуна, учень Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣и, сприймає все, що каже йому Господь, без заперечень. Не можна приймати одну частину Бгаґавад-ґı̄ти й відкидати іншу. Ні, ми повинні прийняти Бгаґавад-ґı̄ту без будь-яких тлумачень, без вилучень і не використовувати її матеріал заради власних примхливих амбіцій. Ґı̄ту слід сприймати як найдосконаліший виклад ведичного знання. Ведичне знання отримують із трансцендентних джерел і перше слово його промовив Сам Господь. Господні слова є апаурушейа. Це означає, що вони відрізняються од слів світської особи, якій властиві чотири недоліки. Мирянин: 1) неодмінно припускається помилок, 2) незмінно перебуває під впливом ілюзії, 3) має схильність обманювати інших та 4) обмежений своїми недосконалими чуттями. Той, хто має ці чотири недоліки, не може передати досконалої інформації про всеосяжне знання.

Недосконалі живі істоти не передають ведичного знання. Його було вкладено в серце Брахми, першої створеної живої істоти, а Брахма̄ в свою чергу передав це знання своїм синам та учням у тому вигляді, в якому він отримав його від Господа. Господь є пӯрн̣ам, абсолютно досконалий, і неможливо, щоб Він підпав під вплив законів матеріальної природи. Людина, яка мислить, здатна зрозуміти, що Господь — єдиний Володар усього, що є у Всесвіті, і що Він — одвічний Творець, сотворитель Брахми. В одинадцятій главі Господа визначено як прапіта̄маху, тому що до Брахми звертаються як до діда (піта̄маха), а Господь — творець діда. Тому ніхто не повинен заявляти, що володіє чимсь; людина повинна брати собі тільки те, що Господь виділив їй як її квоту, так, щоб вона могла підтримувати своє існування.

Відомо багато прикладів того, як слід використовувати речі, які Господь виділив нам. Це також пояснюється в Бгаґавад-ґı̄ті. Спочатку Арджуна вирішує, що йому не слід брати участі в битві на Курукшетрі. Це було його власне рішення. Арджуна сказав Господу, що не зможе втішатись царюванням, убивши своїх родичів. Його рішення було засноване на тілесній концепції — він гадав, що його тіло — це він сам, і що всі його родичі на тілесному плані — є його брати, племінники, свояки, діди тощо. Таким чином, він думав лише про задоволення вимог свого тіла. Господь повідав Бгаґавад- ґı̄ту саме на те, щоб змінити такий погляд, й, зрештою, Арджуна, зрозумівши вказівки Кр̣шн̣и, вирішує битись і каже: карішйе вачанам̇ тава — «я діятиму так, як Ти звелиш».

Люди в цьому світі живуть не для того, щоб сваритись між собою, як ті коти чи собаки. Людина мусить бути достатньо розумною, щоб, зрозумівши важливість людського існування, не жити життям звичайної тварини. Людська істота повинна реалізувати мету свого життя, і таку настанову містить уся ведична література, суть якої зосереджено в Бгаґавад-ґı̄ті. Ведичну літературу призначено не для тварин, а для людей. Тварини можуть убивати інших тварин і перед ними не постає питання про гріх, але, якщо людина вбиває тварину на задоволення свого невгамовного бажання насолоджуватись їжею, вона відповідатиме за порушення законів природи. В Бгаґавад-ґı̄ті з’ясовано, що відповідно до трьох ґун̣ природи існує троякого роду діяльність: діяльність у ґун̣і благочестя, в ґун̣і пристрасті й у ґун̣і невігластва. Існують також три різновиди їжі: їжа в ґун̣і благочестя, їжа в ґун̣і пристрасті та їжа в ґун̣і невігластва. Все це ясно описано, і якщо ми належним чином скористаємось з повчань Бгаґавад-ґı̄ти, то все наше життя очиститься й, зрештою, ми зможемо досягти місця нашого вищого призначення, яке перебуває поза матеріальним небом (йад ґатва̄ на нівартанте тад дга̄ма парамам̇ мама).

Таку трансцендентну обитель називають небом сана̄тана, вічним духовним небом. Ми бачимо, що в матеріальному світі все тимчасове. Будь-яка річ виникає, живе деякий час, виробляє бічні продукти, виснажується й потім зникає. Таким є закон матеріального світу, і наше тіло, плід, або будь-що інше — все підчиняється йому. Але за межами тимчасового світу існує ще й інший світ, про який ми маємо певні відомості. Природа того світу інша, вона вічна — сана̄тана. Джı̄ву також описано як сана̄тана, вічну, і Господь в одинадцятій главі теж описаний як сана̄тана. Ми маємо близькі взаємостосунки з Господом, а що якісно ми становимо одне — сана̄тана-дга̄му, або небо, (сана̄тана — Верховна Особа і сана̄тана — живі істоти), — то вся мета Бгаґавад-ґı̄ти полягає в тому, щоб відродити наше вічне заняття, нашу сана̄тана-дгарму, вічний обов’язок, або істинне призначення живої істоти. Нас тимчасово залучено до різноманітної діяльності, але вся наша діяльність може очиститись, якщо ми відмовимось від безглуздих дій і присвятим себе діяльності, яку нам визначив Верховний Господь. Тоді наше життя стане чистим.

І Верховний Господь, і Його трансцендентна обитель — вічні, сана̄тана, так само, як і живі істоти, і возз’єднання живих істот з Верховним Господом у сана̄тана обителі являє собою досконалість людського життя. Господь дуже добрий до живих істот, бо вони — Його діти. Господь Кр̣шн̣а проголошує в Бгаґавад-ґı̄ті: сарва- йонішу...ахам̇ бı̄джа-прадах̣ піта̄ — «Я — батько всього сущого». Звичайно, існує багато видів живих істот, відповідно до їхньої різної карми, але Господь називає Себе батьком їх усіх. Тому Господь приходить на Землю, щоб допомогти всім падшим обумовленим душам виправитись і закликає їх повернутися до вічного (сана̄тана) неба, де вічні живі істоти зможуть віднайти своє вічне становище у вічному спілкуванні з Господом. Господь приходить Сам у різних втіленнях, або посилає Своїх довірених слуг (синів), або Своїх супутників, або а̄ча̄рій, щоб виправляти обумовлені душі й рятувати їх.

Отже, сана̄тана-дгарма не має нічого спільного ні з яким сектантським релігійним культом. Вона є вічною функцією вічних живих істот у взаємостосунках з вічним Верховним Господом. Сана̄тана- дгарма, як було сказано вище, стосується вічного призначення живої істоти, її вічного обов’язку. Ш́рı̄па̄да Ра̄ма̄нуджа̄ча̄рйа пояснив слово сана̄тана як «те, що не має ні початку, ні кінця», отже, коли ми кажемо про сана̄тана-дгарму, ми повинні, покладаючись на авторитет Ш́рı̄па̄ди Ра̄ма̄нуджа̄ча̄рйі, прийняти на віру те, що вона не має ані початку, ані кінця.

Слово «релігія» має трохи інше значення, ніж сана̄тана-дгарма. Релігія виражає ідею віри, а віра може змінюватись. Можна мати віру в певний спосіб поклоніння і можна змінити свою віру й прийняти іншу, але сана̄тана-дгарма стосується такої діяльності, котра не може змінитись. Наприклад, рідкий стан — це невід’ємна властивість води, так само, як тепло — невід’ємна властивість вогню. Так само вічну функцію вічної живої істоти не може бути відділено од самої живої істоти. Сана̄тана-дгарма вічно притаманна живій істоті. Тому, коли ми кажемо про сана̄тана-дгарму, ми повинні покладатися на авторитет Ш́рı̄па̄ди Ра̄ма̄нуджа̄ча̄рйі й вважати, що вона не має ні початку, ні кінця. Те, що не має ні початку, ні кінця, не може бути сектантським, бо його неможливо обмежити жодними рамками. І все ж таки, прихильники якихось сектантських вірувань можуть помилково вважати, що сана̄тана-дгарма теж є сектантською, але якщо ми заглибимось у сутність предмета й разглянемо його в світлі сучасної науки, то побачимо, що сана̄тана- дгарма — це обов’язок, або вічне заняття кожної людини на Землі, більше того, — всіх живих істот у всесвіті.

Релігійні вірування, що не є сана̄тана, можуть мати початок в анналах людської історії, але немає початку історії сана̄тана-дгарми, тому що вона одвічно притаманна живим істотам. Щодо живих істот, то авторитетні писання твердять, що жива істота не має ані народження, ані смерті. Ґı̄та̄ підтверджує, що жива істота ніколи не народжується й не вмирає. Вона вічна, непідвладна знищенню й продовжує жити після зруйнування тимчасового матеріального тіла. Щодо концепції сана̄тана-дгарми, то спробуймо усвідомити поняття «релігія» за допомогою санскритського кореня цього слова. Дгарма стосується того, що постійно існує з певним предметом, того, що притаманне йому. Ми доходимо висновку, що разом із вогнем існують тепло й світло, без тепла та світла слово «вогонь» втрачає глузд. Таким самим способом нам треба з’ясувати, що ж є суттєвою частиною живої істоти, частиною, яка постійно супроводжує її. Цей постійний супутник — вічна функція живої істоти, її вічна властивість, і ця вічна властивість є її вічною релігією.

Коли Сана̄тана Ґосва̄мı̄ запитав Ш́рı̄ Чаітанйу Маха̄прабгу про сварӯпу живої істоти, Господь відповів, що сварӯпа, або одвічне природне становище живої істоти — це служіння Верховному Богові-Особі. Якщо проаналізувати твердження Господа Чаітанйі, то легко побачити, що кожна жива істота змушена постійно служити іншій живій істоті. Жива істота різними способами служить іншим живим істотам, і, діючи так, вона насолоджується життям. Тварини перебувають на нижчому ступені розвитку і служать людям так само, як слуги служать своєму хазяїнові. «А» служить хазяїну «Б», «Б» служить хазяїну «В», а «В» служить хазяїну «Г» тощо. Подібним же чином ми бачимо, що друг служить другові, мати служить синові, дружина служить чоловікові, чоловік — дружині тощо. Якщо ми продовжимо розвідку в такому напрямкові, стане очевидним, що в суспільстві живих істот усі без винятку служать кому-небудь. Політик пропонує широкому загалу свій маніфест, аби переконати виборців у своїй здатності служити їм. Тому виборці і віддають йому свої вирішальні голоси, сподіваючись, що він служитиме на користь суспільства. Власник крамниці служить покупцям, ремісник — тому, хто має гроші, промисловець служить сім’ї, сім’я служить державі згідно з вічним прагненням вічної живої істоти. Отже, ми бачимо, що жодна жива істота не вільна від служіння іншим живим істотам, і тому ми можемо з усією певністю підсумувати, що служіння є життєво необхідною потребою живих істот, і що служіння — це вічна релігія живої істоти.

Однак, залежно від місця, часу та обставин людина сповідує різні віри й проголошує себе індусом, мусульманином, християнином, буддистом або прихильником якої-небудь іншої релігії чи секти. Але всі такі означення — не сана̄тана-дгарма. Індус може перемінити свою віру й стати мусульманином, мусульманин може стати індусом або християнин може змінити свою віросповідь й т. ін., але за всіх обставин переміна вірування не впливатиме на вічне призначення людини служити іншим. Індус, мусульманин або християнин завжди служать кому-небудь. Таким чином, сповідувати певне віровчення ще не означає сповідувати свою сана̄тана-дгарму, тобто виконувати свій вічний обов’язок. Сана̄тана-дгарма — це служіння.

Саме служіння зв’язує нас із Верховним Господом. Верховний Господь — це верховний блаженствуючий, а ми, живі істоти, — Його слуги. Нас створено для Його насолоди, і якщо ми поділяємо таку вічну насолоду з Верховним Богом-Особою, ми знаходимо щастя, якого неможливо досягти ніяким іншим способом. Ми не можемо бути щасливі незалежно від Нього, так само, як жодна частина тіла не може бути задоволеною, якщо вона не взаємодіє із шлунком. Таким чином, якщо жива істота не служить Верховному Господеві з чистою трансцендентною любов’ю, вона не може бути щасливою.

В Бгаґавад-ґı̄ті не схвалено поклоніння різним напівбогам і служіння їм. Про це сказано у двадцятому вірші сьомої глави.

«Ті, чий розум захоплено матеріальними бажаннями, віддають себе напівбогам і дотримуються певних правил та приписів поклоніння згідно із своєю власною природою». Тут прямо сказано, що напівбогам, замість Верховного Господа, Кр̣шн̣и, поклоняються ті, ким володіє хтивість. Коли ми згадуємо ім’я Кр̣шн̣и, то це не означає, що ми вимовляємо якесь сектантське ім’я. «Кр̣шн̣а» означає «найвища насолода», і це ім’я вказує на те, що Верховний Господь — вмістилище, скарбниця всієї насолоди. Всі ми жадаємо насолод. А̄нанда майо ’бгйа̄са̄т (Веда̄нта-сӯтра 1.1.12). Живі істоти, як і Господь, наділені свідомістю і вони прагнуть щастя. Господь безмежно щасливий, і якщо живі істоти дійсно бажають справжнього щастя, їм слід приєднатися до Господа, співпрацювати з Ним, а також вступити в близькі стосунки з Господом та Його оточенням.

Господь приходить у цей смертний світ, щоб наочно явити Свої сповнені щастя розваги у Вр̣нда̄вані. Коли Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а був у Вр̣нда̄вані, то що б Він не робив у гурті Своїх приятелів-пастушків, дівчат-подружок й усіх інших мешканців Вр̣нда̄вани та корів, все було сповнене щастя. Все населення Вр̣нда̄вани не бажало знати нічого, окрім Кр̣шн̣и. Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а Сам відмовив Свого батька Нанду Маха̄ра̄джа поклонятись напівбогові Індрі, бо немає потреби в поклонінні напівбогам. Людям потрібно поклонятись виключно Верховному Господеві, тому що їхньою кінцевою метою є повернутися до Його обителі.

Обитель Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣и описано в шостому вірші п’ятнадцятої глави Бгаґавад-ґı̄ти:

«Ту Мою верховну обитель освітлює не сяйво сонця, не місяць, не вогонь або електрика. І той, хто досягне її, вже ніколи не повернеться до матеріального світу».

У цьому вірші описане вічне духовне небо. Звичайно, ми маємо матеріальне уявлення про небо і коли думаємо про нього, то пов’язуємо його із сонцем, місяцем, зірками тощо, але в даному вірші Господь твердить, що вічне небо не потребує ні сонця, ні місяця, ні вогню чи будь-якого іншого джерела світла, бо духовне небо осяюють промені брахмаджйоті, джерелом яких є Верховний Господь. Ми долаємо величезні труднощі, намагаючись досягти інших планет, але зовсім неважко дізнатися, якою є обитель Верховного Господа. Його обитель іменують Ґолокою. Її чудово описано в Брахма-сам̇гіті (5.37): ґолока ева нівасатй акгіла̄тма-бгӯтах̣. Господь вічно перебуває в Своїй обителі, яку називають Ґолокою, і все ж таки ми можемо наблизитись до Нього і в цьому світі, бо саме на це Він приходить до нас і являє Свою істинну форму, сач- чід-а̄нанда-віґраху. Коли Він являє Свою форму, нам вже не треба губитись у здогадах, який же Він на вигляд. Щоб покласти край вигадкам та припущенням, Він приходить до нас і виявляє Себе таким, яким Він є, — як Ш́йа̄масундара. На жаль, нерозумні люди не сприймають Його всерйоз, бо Він з’являється як один із нас і видає Себе за людську істоту. Але це ще не підстава для того, щоб прирівнювати Господа до людини. Завдяки Своїй всемогутності Він може показати нам Свою істинну форму та проявити Свої ігри, які є точною копією Його розваг, що вічно тривають в Його верховній обителі.

У променистому сяйві духовного неба плаває безліч планет. Вища обитель Кр̣шн̣алока випромінює брахмаджйоті, а нематеріальні планети а̄нанда-майа та чін-майа плавають у цьому сяйві. Господь каже: на тад бга̄сайате сӯрйо на ш́аш́а̄н̇ко на па̄ваках̣ / йад ґатва̄ на нівартанте тад дга̄ма парамам̇ мама. Тому, хто спроможний досягти духовного неба, не треба повертатись назад, до матеріального світу. У матеріальному небі, навіть якщо ми досягнемо вищої планети (Брахмалоки), не кажучи вже про Місяць, ми знайдемо ті ж самі умови життя, а саме: народження, хвороби, старість та смерть. Жодна планета матеріального всесвіту не вільна від цих чотирьох основ матеріального існування.

Живі істоти подорожують з однієї планети на іншу, проте це не означає, що ми можемо потрапити на якусь уподобану нами планету просто за допомогою механічних пристроїв. Якщо ми бажаємо дістатися до якоїсь іншої планети, то на те існує певний спосіб. Про це також згадується: йа̄нті дева-врата̄ дева̄н пітР̣̄н йа̄нті пітр̣- врата̄х̣. Нема потреби в механічних пристроях, якщо ми бажаємо здійснити міжпланетну подорож. Ґı̄та̄ наставляє: йа̄нті дева-врата̄ дева̄н. Місяць, Сонце та інші вищі планети складають планетну систему, яка має назву Сварґалоки. Існують планети трьох різних категорій: вищі, середні та нижчі планетні системи. Земля належить до середньої планетної системи. Бгаґавад-ґı̄та̄ пояснює нам, як можна рушити до вищої планетної системи (Девалоки) дуже простим способом: йа̄нті дева-врата̄ дева̄н. Треба лише поклонятись певному напівбогові відповідної планети і таким чином можна потрапити на Місяць, Сонце або будь-яку з планет у вищих сферах.

Але Бгаґавад-ґı̄та̄ не радить нам рушати на якусь з планет матеріального світу, бо якщо ми й потрапимо на найвищу планету Брахмалоку за допомогою якого-небудь механічного пристрою, подорожуючи, можливо, сорок тисяч років (а чи здатний хтось прожити стільки?), ми все ж таки знайдемо там ті ж самі матеріальні турботи: народження, смерть, хвороби та старість. Але той, хто досягає верховної планети Кр̣шн̣алоки або будь-якої іншої планети духовного неба, уникає матеріальних турбот. Серед усіх планет духовного неба є одна верховна планета, яку називають Ґолока Вр̣нда̄вана, вона — одвічна первинна планета в обителі Верховного Бога- Особи, Ш́рı̄ Кр̣шн̣и, вища серед усіх інших планет, як матеріального, так і духовного неба. Всі ці знання викладено в Бгаґавад-ґı̄ті, і з її повчань ми можемо довідатись, як покинути матеріальний світ і розпочати істинно блаженне життя в духовному небі.

В п’ятнадцятій главі Бгаґавад-ґı̄ти змальовано справжню картину матеріального світу. Там сказано:

Матеріальний світ описано тут як дерево, коріння якого росте догори, а гілля — додолу. Всі ми зустрічали дерево з корінням догори: стоячи на березі річки або якої-небудь іншої водойми, можна побачити, що дерева віддзеркалюються у воді догори ногами: коріння спрямоване вгору, а гілля — додолу. Так само матеріальний світ є відображенням світу духовного. Матеріальний світ — лише тінь реальності. Тінь не має ніякої конкретної форми або змісту, вона нетривка, нереальна, але завдяки їй ми можемо зрозуміти, що десь існує реальна субстанція. В пустелі немає води, але міраж підказує, що така річ, як вода, десь існує. В матеріальному світі немає «води», немає щастя, але справжня вода істинного щастя існує там, в духовному світі.

Господь показує нам шлях, яким ми можемо досягти духовного світу (Бґ. 15.5):

Вічного царства, падам авйайам, може досягти той, хто є нірма̄на- моха. Що це означає? Ми любимо означення. Ми вганяємо за титулами, такими як «сер» чи «лорд», хтось жадає бути президентом, багатієм, царем чи ще ким-небудь. Доки ми прив’язані до таких означень, доти ми прив’язані й до тіла, тому що всі означення стосуються лише тіла. Але ми не є наше тіло й таке розуміння є першим ступенем духовного усвідомлення. Нас зв’язано трьома ґун̣ами матеріальної природи, але нам треба звільнитись від них шляхом відданого служіння Господу. Якщо ми не схильні віддано служити Господеві, ми не зможемо стати незалежними від ґун̣ матеріальної природи. Означення та прив’язаність зумовлені нашою хтивістю й бажаннями, нашим прагненням панувати над матеріальною природою. Доки ми не відкинемо схильність панувати над матеріальною природою, у нас не буде можливості повернутись до царства Всевишнього, сана̄тана-дга̄ми. До вічного, непідвладного руйнуванню царства Божого може наблизитись лише той, кого не бентежать оманні матеріальні насолоди, хто укріпився в служінні Верховному Господеві. Така людина може легко наблизитись до верховної обителі.

В Бгаґавад-ґı̄ті (8.21) також сказано:

Авйакта означає «непроявлений». Навіть матеріальний світ не проявляється перед нами у всій його повноті. Наші чуття настільки недосконалі, що ми навіть не можемо побачити всіх зірок нашого матеріального всесвіту. Ми маємо змогу отримати докладну інформацію про всі планети з ведичної літератури і ми можемо вірити або не вірити їй. У ведичній літературі, особливо в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, описано всі значні матеріальні планети, а духовний світ, що перебуває поза матеріальним небом, змальований як авйакта, непроявлений. Треба пристрасно бажати увійти в трансцендентне царство, адже, досягнувши його, жива істота вже не мусить повертатися до матеріального світу.

Далі можна поставити питання, яким шляхом можна досягнути обителі Верховного Господа. Восьма глава містить відповідь на це. Там сказано:

«Кожний, хто наприкінці життя, тої миті, коли покидає тіло, думає лише про Мене, той одразу ж потрапляє до Моєї обителі, — в цьому немає сумніву» (Бґ. 8.5). Той, хто думає про Кр̣шн̣у в момент смерті, йде до Кр̣шн̣и. Слід тримати у своїй пам’яті образ Кр̣шн̣и; неодмінно досягне духовного царства той, хто, покидаючи тіло, згадує Його образ. Мад-бга̄вам стосується вищої природи Верховної Істоти. Верховна Істота — це сач-чід-а̄нанда-віґраха — тобто Його форма вічна, сповнена знання і блаженства. Наше теперішнє тіло не є сач-чід-а̄нанда. Воно не сат, воно — асат, тобто не вічне, а тлінне. Воно не чіт, сповнене знання, воно — повне невігластва. Ми нічого не знаємо про духовне царство, ми навіть не маємо досконалого знання про матеріальний світ, в якому є так багато невідомого нам. Так, наше тіло є ніра̄нанда: замість того, щоб бути сповненим блаженства, воно сповнене страждань. Усі страждання, яких ми зазнаємо в матеріальному світі, виникають через тіло, але той, хто, залишаючи тіло, думає про Господа Кр̣шн̣у, Верховного Бога-Особу, одразу ж досягає тіла сач-чід-а̄нанда.

Шлях виходу з тіла та отримання нового тіла в матеріальному світі також впорядковано. Людина вмирає тоді, коли вже вирішено, яку форму тіла вона дістане в наступному житті. Приймає рішення не сама жива істота, а вищі судді. Згідно з нашою діяльністю в цьому житті ми або піднімаємося вище, або скочуємось униз. Наше життя — це підготовка до життя майбутнього. Тому, якщо ми зможемо в цьому житті підготувати своє повернення в царство Боже, тоді, без сумніву, покинувши матеріальне тіло, ми одержимо тіло духовне, таке, як у Господа.

Як вже було з’ясовано, існують різні типи трансценденталістів: брахма-ва̄дı̄, парама̄тма̄-ва̄дı̄ і бгакти, віддані. Також було вказано, що в брахмаджйоті (духовному небі) існує безліч духовних планет. Таких планет набагато більше, ніж усіх планет матеріального світу. Матеріальний світ становить приблизно лише одну четверту частину всього творіння (ека̄м̇ш́ена стгіто джаґат). У цьому матеріальному відсікові існують мільйони й мільярди світів із трильйонами планет і сонць, зірок та місяців. Але все матеріальне творіння — це лише фраґмент усього створеного світу, більшу частину якого складає духовне небо. Той, хто бажає злитися з буттям Верховного Брахмана, миттю переміщується в брахмаджйоті Верховного Господа і таким чином досягає духовного неба. Відданий, який бажає насолоджуватись спілкуванням з Господом, потрапляє на планети Ваікун̣т̣ги, яких є незчисленна кількість, і Верховний Господь у Своїх повновладних експансіях На̄ра̄йан̣и з чотирма руками й під різними іменами, такими, як Прадйумна, Аніруддга, Ґовінда тощо, дарує йому Своє товариство. Отже, в кінці свого життя трансценденталісти думають або про брахмаджйоті, або про Парама̄тму, або ж про Верховного Бога-Особу, Ш́рı̄ Кр̣шн̣у. У всіх цих випадках вони досягають духовного неба, однак, лише відданий, той, хто перебуває в особистісних стосунках з Верховним Господом, вступає на планети Ваікун̣т̣ги, або на планету Ґолока Вр̣нда̄вана. Далі Господь додає, що в цьому «немає сумніву». Треба твердо вірити в це. Ми не повинні відкидати те, що виходить за межі нашої уяви; наше ставлення до цього має бути таким, як у Арджуни: «Я вірю всьому, що Ти сказав». Отже, коли Кр̣шн̣а запевняє, що будь-хто може досягнути духовного неба, якщо в момент смерті думатиме про Господа як про Брахмана, або Парама̄тму, або Бога-Особу, то в цьому не повинно бути ніякого сумніву. Не можна не вірити словам Кр̣шн̣и.

В Бгаґавад-ґı̄ті (8.6) також роз’яснюється загальний принцип, керуючись яким, можна досягти духовного царства, просто пам’ятаючи про Всевишнього під час смерті:

«Про який стан існування людина згадує під час виходу з тіла, того стану вона і досягне неодмінно в наступному житті». Ми насамперед повинні з’ясувати зараз, що матеріальна природа — це вияв однієї з енерґій Верховного Господа. У Вішн̣у Пура̄н̣і (6.7.61) описано всю сукупність енерґій Верховного Господа:

Верховний Господь володіє незліченними різноманітними енерґіями, які перебувають поза нашим розумінням; однак, видатні освічені мудреці, або звільнені душі, дослідили ці енерґії й угрупували їх у три основні категорії. Всі енерґії є вішн̣у-ш́акті, тобто вони є різними потенціями Господа Вішн̣у. Перша енерґія — пара̄, трансцендентна. Живі істоти також належать до вищої енерґії, як це вже пояснювалось. Інші, матеріальні, енерґії перебувають у ґун̣і невігластва. В момент смерті ми можемо або залишитися під впливом нижчої енерґії матеріального світу, або перенестись у світ духовний, де діє вища енерґія. Бгаґавад-ґı̄та̄ з цього приводу каже (8.6):

«Про який стан існування людина згадує під час виходу з тіла, того стану вона і досягає неодмінно в наступному житті».

Звичайна річ, на протязі життя ми звикли мислити в межах матеріальної енерґії, але нам властиво розмірковувати і про духовні речі. Яким же чином ми можемо перенести свої думки з матеріальної енерґії на духовну? Існує стільки літератури, що наповнює наші думки матеріальною енерґією: газети, журнали, романи тощо. На сьогодняшній день подібна література поглинає всі наші думки, але в наших інтересах звернути їх на літературу ведичну. Щоб надати нам такої змоги, великі мудреці створили багато таких шедеврів ведичної літератури, як, наприклад, Пура̄н̣и. Пура̄н̣и — не вигадка, вони містять історичні факти. В Чаітанйа-чаріта̄мр̣ті (Мадгйа 20.122) надибуємо такого вірша:

Забудькуваті живі істоти, або обумовлені душі, втратили свій зв’язок з Верховним Господом і заглибились у думки про матеріальну діяльність. Саме на те, щоб спрямувати їхню розумову енерґію до духовного неба, Кр̣шн̣а-дваіпа̄йана Вйа̄са створив стільки пам’ятників ведичної літератури. Передусім, він розділив Веди на чотири частини, потім він пояснив їх у Пуран̣ах, а для менш розвинутих людей він написав Маха̄бга̄рату, частиною якої і є Бгаґавад-ґı̄та̄. Далі всю ведичну літературу було узагальнено у Веда̄нта-сӯтрі і, щоб її могли зрозуміти прийдешні покоління, він написав доступний коментар до Веда̄нта-сӯтри під назвою Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам. В наших інтересах уподобати читання ведичної літератури. Так само, як матеріалісти скеровують свій розум на читання газет, журналів та безлічі іншої матеріалістичної літератури, ми повинні зосередитись на читанні творів, що їх дав нам Вйа̄садева: таким способом ми зможемо пам’ятати про Верховного Господа під час смерті. Це єдиний шлях, що запропонований Господом, і він обов’язково приведе до місця призначення: «В цьому немає сумніву».

«Тому, Арджуно, ти повинен завжди пам’ятати про Мене в образі Кр̣шн̣и й водночас виконувати свій обов’язок кшатрійі, тобто воювати. Присвятивши Мені всі свої дії і зосередивши на Мені свій розум та інтелект, ти, без сумніву, прийдеш до Мене» (Бґ. 8.7).

Кр̣шн̣а не пропонує Арджуні просто пам’ятати Його й залишити свої справи. Ні, Господь ніколи не пропонує чогось нездійсненного. В матеріальному світі кожний мусить працювати, щоб підтримувати тіло. Людське суспільство, згідно з діяльністю, яку виконують люди, поділено на чотири соціальні класи: бра̄хман̣и, кшатрійі, ваіш́йі та ш́ӯдри. Клас бра̄хман̣, або клас інтеліґенції, виконує одну діяльність, кшатрійі, або адміністративний клас — іншу, клас торговців і клас робітників також виконують свої певні обов’язки. У людському суспільстві можна бути робітником, торговцем, адміністратором, землеробом або навіть літератором, ученим чи богословом, тобто належати до найвищого класу, та все ж таки кожен мусить працювати, щоб підтримувати своє існування. Тому Господь каже Арджуні, що не треба відмовлятись од роботи, але, продовжуючи свою діяльність, йому слід завжди пам’ятати про Кр̣шн̣у (ма̄м анусмара). Якщо він не думатиме постійно про Кр̣шн̣у під час боротьби за існування, то він не зможе також згадати Кр̣шн̣у в момент смерті. Господь Чаітанйа радить те ж саме. Він каже: кı̄ртанı̄йах̣ сада̄ харіх̣ — «треба завжди оспівувати Господні імена». Імена Господа і Сам Господь — абсолютно невідмінні. Таким чином, настанова Кр̣шн̣и Арджуні «пам’ятай про Мене» і вказівка Господа Чаітанйі «завжди виспівуйте імена Господа Кр̣шн̣и» — також є одне й те ж саме. Тут немає різниці, тому що Кр̣шн̣а та імена Кр̣шн̣и неподільно зв’язані. В абсолютному розумінні немає різниці між об’єктом та поняттям про нього. Тому ми повинні завжди, двадцять чотири години на добу, оспівувати Його імена й упорядкувати своє життя таким чином, щоб повсякчас мати можливість пам’ятати про Нього.

Як же це здійснити? А̄ча̄рйі наводять приклад: якщо заміжня жінка захопилася іншим чоловіком, або якщо чоловік відчуває потяг до іншої жінки, а не до своєї дружини, то така прихильність буває дуже сильною, такою, що людина, яка відчуває її, завжди думає про предмет свого кохання. Жінка, яка думає про свого коханого, весь час уявляє собі зустріч з ним, навіть тоді, коли виконує свої домашні обов’язки. Насправді вона виконує їх ще краще, щоб чоловік не запідозрив її пристрасті. Так само, ми повинні завжди думати про вищого коханого, Ш́рı̄ Кр̣шн̣у, й водночас якнайкраще виконувати свої матеріальні обов’язки. Для цього необхідне сильне почуття любові: якщо ми відчуваємо сильну любов до Верховного Господа, тоді ми зможемо виконувати свої обов’язки й водночас пам’ятати про Нього. Але таке почуття любові треба розвивати. Арджуна, наприклад, завжди думав про Кр̣шн̣у, він був постійним супутником Кр̣шн̣и, й водночас він був воїном. Кр̣шн̣а не запропонував йому покинути поле бою й податись до лісу, щоб медитувати там. Коли Господь Кр̣шн̣а описав систему йоґи, Арджуна признався, що йому несила оволодіти нею:

«Арджуна сказав: «О Мадгусӯдана, система йоґи, яку Ти стисло описав, здається мені непосильною й нездійсненною, бо розум мій — неспокійний і хиткий» (Бґ. 6.33).

Але Господь каже:

«З усіх йоґів, той, хто з цілковитою вірою завжди перебуває в Мені, завжди пам’ятає про Мене в своєму серці і служить Мені з трансцендентною любов’ю та відданістю, той найтісніше поєднаний зі Мною через йоґу і є самим досконалим. Така Моя думка» (Бґ. 6.47). Таким чином, той, хто завжди пам’ятає про Верховного Господа — той є водночас найвидатніший йоґ, найвищий джн̃а̄нı̄ й найвидатніший відданий. Далі Господь каже, що Арджуна, як кшатрійа, не може відмовитися від бою, однак, якщо він битиметься, пам’ятаючи про Кр̣шн̣у, тоді він буде спроможний згадати Його в момент смерті. Але треба беззастережно віддатися трансцендентному любовному служінню Господеві.

Насправді ми виконуємо якусь діяльність за допомогою нашого розуму та інтелекту, а не тіла. Отже, якщо розум та інтелект завжди занурені в роздуми про Верховного Господа, природно, що чуття також буде залучено до служіння Йому. Зовнішньо, можливо, чуттєва діяльність залишатиметься такою ж самою, але свідомість зміниться. Бгаґавад-ґı̄та̄ вчить нас, як зосередити розум та інтелект на роздумах про Господа. Таке заглиблення дасть змогу перенестись до Господнього царства. Якщо розум служить Кр̣шн̣і, то чуття природним чином залучаються до служіння Йому. Це — мистецтво і це — тайна Бгаґавад-ґı̄ти: цілковите заглиблення в думки про Ш́рı̄ Кр̣шн̣у.

Сучасна людина витратила стільки часу й зусиль, аби досягти Місяця, але вона зовсім не дбає про те, щоб піднестись духовно. Якщо у когось попереду ще якихось п’ятдесят років, він повинен впродовж цього недовгого терміну часу розвивати здатність пам’ятати про Верховного Бога-Особу. Віддане служіння полягає у:

Дев’ять способів усвідомлення Бога, найлегшим з яких є ш́раван̣ам, тобто слухання Бгаґавад-ґı̄ти з уст особи, яка усвідомила себе, спрямовують думки людини до Верховної Істоти. Завдяки цьому вона завжди пам’ятатиме про Верховного Господа (ніш́чала), що надасть їй можливості одразу ж по смерті отримати духовне тіло, придатне для спілкування з Верховним Господом.

Далі Господь каже:

«Той, хто завжди розмірковує про Мене як про Верховного Бога-Особу, зосереджуючи на Мені свій розум, і не збочує з цього шляху, той, о Арджуно, безсумнівно прийде до Мене» (Бґ. 8.8).

Шлях цей не дуже важкий, однак, щоб іти ним, слід обрати досвідченого провідника. Тад-віджн̃а̄на̄ртгам̇ са ґурум ева̄бгіґаччгет — «треба підійти до того, хто вже практикує бгакті-йоґу». Розум завжди блукає з одного предмету на інший, тому необхідно виховувати в ньому здатність зосереджуватись на образі Верховного Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣и або на звукові Його імені. За своєю природою розум неспокійний і стрибає в різних напрямках, але він може віднайти спокій в звуковій вібрації Кр̣шн̣и. Отже, треба медитувати на парамам̇ пурушам, Верховного Бога-Особу, який перебуває в Своєму духовному царстві, в духовному небі, і таким чином досягти Його. Шляхи й засоби остаточного духовного усвідомлення та досягнення кінцевої мети сформульовано в Бгаґавад-ґı̄ті, і двері до цього знання відчинено для всіх. Кожен може увійти. Всі люди, будь-яких суспільних класів, можуть наблизитись до Господа Кр̣шн̣и, бо слухати й думати про Нього може кожний.

Далі Господь каже (Бґ 9.32 – 33):

Тут Господь каже, що торговець, розпутна жінка, чорнороб і навіть ті людські істоти, що перебувають у найнижчих станах життя, можуть наблизитись до Верховного. Для цього не обов’язково потрібний високорозвинений інтелект. Суть у тому, що кожен, хто приймає засади бгакті-йоґи і визнає Верховного Господа за найвище благо, за найвищу кінцеву мету свого життя — може наблизитись до Господа в духовному небі. Якщо людина засвоїть принципи, сповіщені в Бгаґавад-ґı̄ті, вона зможе зробити своє життя досконалим і навіки вирішити всі проблеми існування. В цьому — сенс та сутність усієї Бгаґавад-ґı̄ти.

На закінчення підкреслимо, що Бгаґавад-ґı̄та̄ — духовний твір, і читати її слід дуже уважно. Ґı̄та̄-ш́а̄страм ідам̇ пун̣йам̇ йах̣ пат̣гет прайатах̣ пума̄н — «твердо дотримуючись всіх приписів Бгаґавад- ґı̄ти, можна звільнитись від усіх життєвих страждань та тривог». Бгайа-ш́ока̄ді-варджітах̣ — «людина звільниться від усякого страху, і її наступне життя буде духовним» (Ґı̄та̄-ма̄ха̄тмйа 1).

У цьому є ще й інша перевага:

«Якщо людина серйозно й з щирим почуттям читає Бгаґавад-ґı̄ту, тоді з Господньої ласки наслідки її минулих гріховних вчинків не впливатимуть на неї». В останній частині Бгаґавад-ґı̄ти (18.66). Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а сповіщає всім:

«Облиш всі форми релігії і просто віддайся Мені, — Я врятую тебе від усіх наслідків гріху. Не бійся нічого». Таким чином, Господь перебирає на себе всю відповідальність за того, хто віддається Йому й ґарантує такій людині безпеку від усіх зворотніх наслідків гріховних дій.

«Людина може щодня очищати себе, обмиваючись водою, але якщо вона лише раз омилась в священних водах Ґанґи Бгаґавад-ґı̄ти — для такої людини бруд матеріального життя більше не існує». (Ґı̄та̄-ма̄ха̄тмйа 3)

Бгаґавад-ґı̄ту повідав Верховний Бог-Особа, і тому нема потреби читати ще які-небудь ведичні твори. Треба тільки уважно й реґулярно слухати й читати Бгаґавад-ґı̄ту. За нашої доби люди настільки заклопотані світською діяльністю, що їм не під силу прочитати всі твори ведичної літератури. Але в цьому й немає необхідності. Однієї книги, Бгаґавад-ґı̄ти, цілком достатньо, тому що вона є суттю ведичної літератури, і особливо тому, що її повідав Верховний Бог-Особа (Ґı̄та̄-ма̄ха̄тмйа 4).

Як сказано:

«Той, хто п’є воду з Ґанґи, знаходить визволення, що ж тоді казати про того, хто п’є нектар Бгаґавад-ґı̄ти? Бгаґавад-ґı̄ту — нектарну есенцію Маха̄бга̄рати — повідав Сам Господь Кр̣шн̣а, одвічний Вішн̣у» (Ґı̄та̄-ма̄ха̄тмйа 5). Бгаґавад-ґı̄та̄ виходить з уст Верховного Бога-Особи, тоді як Ґанґа, кажуть, бере початок біля Його лотосоподібних стіп. Звісно, нема різниці між устами та стопами Верховного Господа, але, безсторонньо розцінюючи, можна зрозуміти, що Бгаґавад-ґı̄та̄ має силу більшу, ніж навіть води Ґанґи.

«Ця Ґı̄топанішада, або Бгаґавад-ґı̄та̄, що є суттю всіх Упанішад, — як та корова, що її доїть Господь Кр̣шн̣а, уславлений як пастушок. Арджуна ж — як те теля, й хай п’ють нектарне молоко Бгаґавад-ґı̄ти вчені мудреці та чисті віддані». (Ґı̄та̄-ма̄ха̄тмйа 6)

За наших часів людина прагне мати одне Святе Письмо, одного Бога, одну релігію, одне певне заняття. Екам̇ ш́а̄страм̇ девакı̄- путра-ґı̄там — тож хай і буде лише одне Писання, спільне Святе Письмо для всього світу, Бгаґавад-ґı̄та̄. Еко дево девакı̄-путра ева — хай буде єдиний Бог для всього світу — Ш́рı̄ Кр̣шн̣а. Еко мантрас тасйа на̄ма̄ні — і єдиний гімн, єдина мантра, єдина молитва — оспівування Його імен: Харе Кр̣шн̣а, Харе Кр̣шн̣а, Кр̣шн̣а Кр̣шн̣а, Харе Харе / Харе Ра̄ма, Харе Ра̄ма, Ра̄ма Ра̄ма, Харе Харе. Карма̄пй екам̇ тасйа девасйа сева̄ — і завжди хай буде лише одне заняття — служити Верховному Богові-Особі.

Евам̇ парампара̄-пра̄птам імам̇ ра̄джаршайо відух̣ (Бґ. 4.2). Бгаґавад-ґı̄та̄ передавалась якою вона є від вчителя до учня в такій послідовності: 

1. Кр̣шн̣а
2. Брахма̄
3. На̄рада
4. Вйа̄са
5. Мадгва
6. Падмана̄бга
7. Нр̣харі
8. Ма̄дгава
9. Акшобгйа
10. Джайа Тı̄ртга
11. Джн̃а̄насіндгу
12. Дайа̄нідгі
13. Відйа̄нідгі
14. Ра̄джендра
15. Джайадгарма
16. Пурушоттама
17. Брахман̣йа Тı̄ртга
18. Вйа̄са Тı̄ртга
19. Лакшмı̄паті
20. Ма̄дгавендра Пурı̄
21. Īш́вара Пурı̄ (Нітйа̄нанда, Адваіта)
22. Господь Чаітанйа
23. Рӯпа (Сварӯпа, Сана̄тана)
24. Раґгуна̄тга, Джı̄ва
25. Кр̣шн̣ада̄са
26. Нароттама
27. Віш́вана̄тга
28. (Баладева), Джаґанна̄тга
29. Бгактівінода
30. Ґауракіш́ора
31. Бгактісіддга̄нта Сарасватı̄
32. А.Ч. Бгактіведанта Свамі Прабгупа̄да