Skip to main content

Бґ. 3.37

Текст

ш́рı̄-бгаґава̄н ува̄ча
ка̄ма еша кродга еша
раджо-ґун̣а-самудбгавах̣
маха̄ш́ано маха̄-па̄пма̄
віддгй енам іха ваірін̣ам

Послівний переклад

ш́рı̄-бгаґава̄н ува̄ча—Верховний Бог-Особа сказав; ка̄мах̣—хтивість; ешах̣—цей; кродгах̣—гнів; ешах̣—цей; раджах̣-ґун̣аґун̣а пристрасті; самудбгавах̣—народжений з; маха̄-аш́анах̣—усепожираючий; маха̄-па̄пма̄—дуже гріховний; віддгі—знай; енам—це; іха—в матеріальному світі; ваіран̣ам—найбільший ворог.

Переклад

Верховний Бог-Особа сказав: Це лише хтивість, Арджуно. Вона народжується із зіткнення з ґун̣ою пристрасті й потім переходить в гнів; вона — гріховний всепожираючий ворог цього світу.

Коментар

Коли жива істота вступає в зв’язок з матеріальним творінням, її вічна любов до Кр̣шн̣и під впливом ґун̣и пристрасті перетворюється на хтивість. Або, іншими словами, любов до Бога трансформується в хтивість, так само, як молоко перетворюється на юґурт під дією кислого тамаринду. Далі, якщо хтивіть не задовольнити, вона переходить у гнів, гнів переходить у ілюзію, а ілюзія продовжує матеріальне існування. Тому хтивість є найлютіший ворог живої істоти, і лише вона змушує чисту живу істоту залишатись у пастці матеріального світу. Гнів і його наслідки — це проявлення ґун̣и невігластва. Однак, якщо ґун̣а пристрасті не деґрадує в ґун̣у невігластва, а піднімається до ґун̣и благочестя, то на такому шляху правильного способу життя й діяльності людина, розвиваючи в собі смак до духовного, може врятуватись від занепаду, причиною якого є гнів.

Верховний Бог-Особа поширює Себе в численних формах во ім’я Свого блаженства, що вічно зростає, а живі істоти є невід’ємні частки цього духовного блаженства. Вони також наділені частковою незалежністю, але внаслідок неправильного застосування такої незалежності дух служіння перетворюється в нахил до чуттєвого задоволення, і живі істоти потрапляють під владу хтивості. Господь створив матеріальний світ, щоб дати обумовленим душам можливість здійснити свої хтиві наміри; коли ж хтивість заводить їх у безвихідь, вони починають цікавитись своїм справжнім становищем.

З цього питання починаються Веда̄нта-сӯтри, де сказано: атга̄то брахма-джіджн̃а̄са̄ — «людина повинна запитувати про Всевишнього». А Всевишнього визначено в Шрı̄мад-Бга̄ґаватам як джанма̄дй асйа йато ’нвайа̄д ітараташ́ ча, тобто, «першоджерело усього є Верховний Брахман». Тому хтивість також бере свій початок із Всевишнього. Але якщо хтивість перетворюється на любов до Всевишнього, тобто в свідомість Кр̣шн̣и, або, іншими словами, в бажання все робити в ім’я Кр̣шн̣и, — тоді і хтивість, і гнів змінюють свою природу й стають духовними. Ханума̄н, великий слуга Господа Ра̄ми, виявив свій гнів, спаливши золоте місто Ра̄ван̣и, і тим самим він проявив себе як великий відданий Господа. Тут, у Бгаґавад-ґı̄ті, Кр̣шн̣а також схиляє Арджуну задля вдоволення Господа обернути свій гнів проти його ворогів. Тобто гнів і хтивість, що використані в свідомості Кр̣шн̣и, з наших ворогів перетворюються на наших друзів.