Skip to main content

11

ТЕКСТ 11

Текст

Текст

йатга̄ джале чандрамасах̣
кампа̄діс тат-кр̣то ґун̣ах̣
др̣ш́йате ’санн апі драшт̣ур
а̄тмано ’на̄тмано ґун̣ах̣
ятха̄ джале чандрамасах̣
кампа̄дис тат-кр̣то гун̣ах̣
др̣шяте 'санн апи драш̣т̣ур
а̄тмано 'на̄тмано гун̣ах̣

Послівний переклад

Дума по дума

йатга̄  —  як; джале  —  у воді; чандрамасах̣  —  місяця; кампа-а̄діх̣  —  дрож і таке інше; тат-кр̣тах̣  —  породжене водою; ґун̣ах̣  —  якість; др̣ш́йате  —  можна бачити; асан апі  —  хоча й не існуючи; драшт̣ух̣  —  спостерігача; а̄тманах̣  —  душі; ана̄тманах̣  —  відмінного від душі; ґун̣ах̣  —  якість.

ятха̄ – както; джале – във водата; чандрамасах̣ – на луната; кампа-а̄дих̣ – треперене; тат-кр̣тах̣ – предизвикано от водата; гун̣ах̣ – качество; др̣шяте – така изглежда; асан апи – без да съществува; драшт̣ух̣ – на наблюдателя; а̄тманах̣ – на душата; ана̄тманах̣ – на различното от душата; гун̣ах̣ – качество.

Переклад

Превод

Як місяць, відбиваючись у воді, набуває її якостей, через що спостерігачеві здається, ніби він тремтить, так і душа, стикаючись із матерією, немовби набуває матеріальних якостей.

Както отразената във водата луна придобива качествата на самата вода и на наблюдателя му се струва, че тя потрепва, така на пръв поглед изглежда, че душата, влязла в контакт с материята, е придобила свойствата на самата материя.

Коментар

Пояснение

ПОЯСНЕННЯ: Верховну Душу, Бога-Особу, порівнюють до місяця в небі, а живих істот порівнюють до відображення місяця у воді. Місяць у небі не рухається і не тремтить, як тремтить його відбиток у воді. Загалом, місячний відбиток у воді, як і первісний місяць на небі, не мав би дрижати, але через його тісний зв’язок із водою здається, що він хитається, хоча сам місяць непорушний. Рухається тільки вода, а місяць нерухомий. Так само здається, що живих істот забруднюють матеріальні якості, як оце ілюзія, смуток і страждання, хоча насправді чиста душа цілком вільна від таких якостей. Слід окремо звернути увагу на вжите в цьому вірші слово пратійате, яке означає «немовби» і «не так, як є насправді» (тобто так само нереально, як відчуття того, кому сниться, немовби йому відрізають голову). Відбиток місяця на воді    —    це не він сам, а його відокремлені промені. Відокремлені частки Господа, які потрапили у воду матеріального існування, починають хитатися, тоді як Господь подібний до місяця в небі, що ніяк не стикається з водою. Коли світло сонця й місяця відбивається у матерії, вона стає яскравою і привабливою. Ознаки життя, що осявають такі матеріальні прояви, як дерева й гори, порівнюють із світлом сонця й місяця. Цей відблиск променів сонця й місяця люди слабкого розуму приймають за саме сонце чи місяць; саме на цій ідеї заснована філософія чистого монізму. Насправді, світло сонця й місяця відмінне від самих сонця й місяця, хоча нерозривно пов’язане з ними. Місячне світло, розливаючись усім небом, немов знеособлюється, але сама місячна планета має особистісну природу, як і її жителі. У місячному промінні одні матеріальні предмети здаються більш важливі, а інші    —    менш важливі. Коли місячне проміння відбивається від поверхні Тадж Махалу, воно зачаровує більше, ніж те саме проміння, яке освітлює якісь хащі. Хоча місячне проміння всюди залишається тим самим, за різних умов воно справляє різне враження і тому здається різним. Так само і світло Господа рівномірно розливається усім творінням, але, потрапляючи на різні об’єкти, воно виглядає по-різному.

Отже, не слід плутати місячний відбиток на воді із самим місяцем і розвивати викривлене сприйняття світу, засноване на філософії монізму. Тремтіння місяця також не завжди однакове. Коли вода не рухається, відбитий у ній місяць також застигає непорушно. Більш врівноважені зумовлені душі менше підлягають коливанням, але через зв’язок із матерією у цьому світі схильність до коливань присутня у всьому.

Върховната Душа, Божествената Личност, може да бъде сравнена с луната в небето, а живите същества – с лунното отражение във водата. Луната в небето е неподвижна и не трепери като отражението си във водата. Всъщност отразената луна също не би трябвало да трепери, както не трепери и истинската луна. Но поради това че потрепва водата, в която луната се отразява, лунното отражение също потрепва, въпреки че самата луна е неподвижна. Движи се водата, а не луната. По същия начин живите същества изглеждат заразени с материални качества: илюзия, скръб и страдания, – въпреки че чистата душа изобщо не притежава подобни характеристики. Тук заслужава внимание думата пратӣяте, която означава „привидно“, „неистинско“ (като преживяванията на човека, който сънува как му отсичат главата). Лунното отражение във водата не е самата луна, а лъчи, отделили се от луната. Отделилите се от Бога частици, които попадат във водите на материалното съществуване, придобиват склонност да трепкат, докато самият Бог е като луната в небето, която никога не се докосва до водата. Слънчевата и лунната светлина, когато се отразяват в материалните предмети, правят тези предмети блестящи и възхитителни. Симптомите на живота могат да се сравнят със светлината на слънцето и луната, която озарява материалните творения – дърветата, планините… Нискоинтелигентните хора приемат отраженията на слънцето и на луната за истинското слънце и истинската луна. От подобни схващания се е оформила чистата монистична философия. Всъщност светлината на слънцето и на луната се различава от самото слънце и от самата луна въпреки постоянната връзка, съществуваща между тях. Лунната светлина, която се разстила из цялото небе, изглежда безличностна, но самата планета Луна притежава качествата на личност, както са личности и живите същества, които я обитават. Под светлината на лунните лъчи различните материални обекти изглеждат относително повече или по-малко значими. Лунната светлина, която се лее над Тадж Махал, изглежда по-красива от същата лунна светлина в пустошта. Въпреки че е една и съща навсякъде, лунната светлина изглежда различна в зависимост от това, какво осветява. Светлината на Бога също се разпространява еднакво над всичко съществуващо, но изглежда различна, защото се отразява от различни обекти. Ето защо човек не трябва да приема лунното отражение върху водната повърхност за истинско и да си изгражда превратна представа за света, гледайки на него през призмата на монистичната философия. Трепкащата природа на луната също не е постоянна. Когато водата е неподвижна, лунното отражение също застива. По-устойчивите обусловени души трепкат по-малко, но поради контакта с материята тази склонност е присъща в една или друга степен на всичко, което се намира в този свят.