ПОЯСНЕННЯ: Впорядковане статеве життя, призначене для того, щоб приводити на світ гідних нащадків,    —    це річ якнайбільш достойна. Насправді, Відуру зовсім не цікавили історії про те, як люди вступали в статеві зносини між собою,    —    його цікавила історія нащадків Сваямбгуви Ману, тому що в цій династії з’явилося багато достойних царів-відданих, які, спираючись на духовне знання, дбайливо піклувалися про своїх підданих. Тому розповіді про їхні діяння дуже повчальні. Треба відзначити важливе слово, яке вжито в цьому вірші,    —    парама-самматах̣. Воно вказує на те, що великі особистості високо цінували якості нащадків Сваямбгуви Ману. Іншими словами, статеве життя, присвячене народженню зразкових нащадків, схвалюють усі мудреці та знавці ведичних писань.

ПОЯСНЕННЯ: «Шрімад-Бгаґаватам», серед усього іншого, містить також історію великих правителів, що жили в різних частинах всесвіту. У цьому вірші згадано імена Пріяврати й Уттанапади, синів Сваямбгуви. Вони правили Землею, що її поділяють на сім островів. Ці сім островів існують і нині, як Азія, Європа, Африка, Америка, Австралія, а також Північний та Південний полюс. «Шрімад-Бгаґаватам» не описує діяння всіх індійських царів у хронологічному порядку, але в ньому записано діяння найважливіших царів, як оце Пріяврати й Уттанапади, а також багатьох інших, наприклад, Господа Рамачандри і Махараджі Юдгіштгіри, тому що слухати про діяння таких праведних царів дуже корисно. Вивчення цих історій може дати людям велике благо.

ПОЯСНЕННЯ: Тут ідеться за Сваямбгуву Ману, натомість у «Бгаґавад-ґіті» згадано за Вайвасвату Ману. Нинішньою епохою править Вайвасвата Ману. Сваямбгува Ману правив раніше, і історія його правління починається з епохи Варахи, коли Господь з’явився в подобі вепра. За один день Брахми з’являється чотирнадцять Ману, і життя кожного з них відзначають якісь свої події. Вайвасвата Ману, згаданий у «Бгаґавад-ґіті», відмінний від Сваямбгуви Ману.

ПОЯСНЕННЯ: Тут Відура просить розповісти про Кардаму Муні та його дружину Девахуті, а також про їхніх дітей. Тут сказано, що Девахуті досягнула високого рівня досконалості в восьмиступеневій йозі. Вісім елементів йоґи    —    це 1) приборкання чуттів, 2) суворе дотримання норм поведінки, 3) опанування різних сидячих поз, 4) опанування диханням, 5) віривання чуттів від об’єктів чуттів, 6) зосередження розуму, 7) медитація і 8) самоусвідомлення. Після самоусвідомлення існує ще вісім ступенів досконалості, які називають йоґа-сіддгі. Як чоловік, так і дружина, тобто Кардама і Девахуті, перебували на високому рівні практики йоґи; чоловік був маха-йоґ, великий містик, а дружина    —    йоґа-лакшана, досягнувши висот йоґи. Вони побралися й привели на світ кілька дітей. Раніше великі мудреці й святі спочатку досягали досконалості, а тоді зачинали дітей. До цього вони строго дотримувалися правил целібату. Брахмачар’я (дотримання правил целібату) потрібна для того, щоб людина могла досягнути досконалості, усвідомивши свою духовну природу і розвинувши містичні сили. У ведичних писаннях ніде не сказано, що людина може потурати своїм матеріальним чуттям, як їй заманеться, і разом з тим стати великим майстром медитації, заплативши певну суму якомусь шахраю.

ПОЯСНЕННЯ: Всіх тих великих особистостей, які на початку творення примножували населення світу, називають Праджапаті. Праджапаті також називають Брахму і деяких з його синів, котрі народилися пізніше. Сваямбгува Ману також відомий як Праджапаті, і так само іменують Дакшу, ще одного сина Брахми. Сваямбгува мав ще дві дочки    —    Акуті і Прасуті. Праджапаті Ручі одружився на Акуті, а Дакша    —    на Прасуті. Ці подружжя та їхні діти породили безліч нащадків, які населили всесвіт. Відура запитує про те, як вони породжували нащадків на початку творення.

ПОЯСНЕННЯ: Звідси можна зробити висновок, що Кардама Муні присвятив йоґічній медитації десять тисяч років, перш ніж досягнув досконалості. Також відомо, що Валмікі Муні практикував йоґічну медитацію шістдесят тисяч років, перш як досягнув досконалості. Отже, досягнути успіху в практиці йоґи можуть ті, хто має дуже довге життя    —    десь із сто тисяч років. Такі люди здатні досягнути досконалості в йозі. Ніхто інший просто неспроможний прийти до справжньої досконалості. Виконання приписів йоґи, приборкання чуттів і практика різних сидячих поз    —    це лише підготовчі ступені. Дивно, як люди дозволяють обдурити себе йоґам-шахраям, які запевняють, що просто медитуючи щодня по п’ятнадцять хвилин можна досягнути досконалості і злитися з Богом. Нинішня епоха (Калі-юґа) являє собою епоху обману і чвар. Насправді за рахунок такі жалюгідні зусилля ніколи не приведуть до йоґічної досконалості. Ведичні писання виразно проголошують, для наголосу повторюючи це тричі:калау на̄стй ева на̄стй ева на̄стй ева    —    за цієї епохи, епохи Калі, немає іншого шляху, немає іншого шляху, немає іншого шляху, крім харер на̄ма повторення святого імені Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Тут ідеться про важливість медитації. Кардама Муні, виконуючи містичну йоґу, протягом десяти тисяч років практикував медитацію, щоб задовольнити Верховного Бога-Особу, Харі. Отже, хоч би який шлях людина обрала    —    чи вона практикує йоґу, чи вона шукає Бога за допомогою філософських роздумів,    —    її зусилля повинні містити в собі якусь частку відданості. Без відданості ні в чому неможливо досягнути досконалості. Вершина досконалості і самоусвідомлення полягає в тому, щоб пізнати Верховного Бога-Особу. У шостій главі «Бгаґавад-ґіти» ясно сказано, що найвищий йоґ    —    це той, хто постійно занурений у свідомість Крішни. Також тут сказано, що Бог-Особа, Харі, виконує бажання Свого вірного відданого. Щоб досягнути справжнього успіху, треба віддатися лотосовим стопам Бога-Особи, Харі, чи Крішни. Віддане служіння, або практика свідомості Крішни,    —    це прямий метод досягнення успіху, а всі інші методи, хоча й авторитетні, непрямі. Якщо ще врахувати, що зараз триває епоха Калі, то стає ще очевидніше, що прямий метод більш прийнятний, ніж непрямі, тому що в людей зараз коротке життя, слабкий інтелект, вони страждають від злиднів і численних нещасть. Тому Господь Чайтан’я дав людству найбільший дар: за цієї епохи досконалості в духовному житті можна досягнути просто повторюючи святе ім’я Бога.

Слова сампрапеде харім означають, що Кардама Муні задовольнив Верховного Бога-Особу, Харі, виконуючи різні форми відданого служіння. На віддане служіння вказують також слова крійа̄-йоґена. Кардама Муні не лише медитував, але й виконував віддане служіння. Щоб досягнути досконалості в йозі чи медитації, треба виконувати віддане служіння, слухаючи про Господа, оспівують Його, пам’ятаючи про Нього тощо. Пам’ятання    —    це також медитація. Але про кого треба пам’ятати? Треба пам’ятати Верховного Бога-Особу. Терба не лише пам’ятати про Верховну Особу, але й слухати про Господні діяння і оспівувати їх. Це пояснюють усі авторитетні писання. Протягом десяти тисяч років виконуючи різні форми відданого служіння, Кардама Муні досягнув у своїй медитації досконалості, але за цієї епохи Калі повторити його досягнення неможливо, тому що нині мало хто доживає навіть до ста років. Хто за наших часів спроможний строго дотримуватися численних приписів йоґи? Крім того, навіть на цьому шляху досконалості досягають тільки віддані душі. Як може називати себе відданою душею той, хто навіть не згадує за Бога-Особу? Про яку практику йоґи може бути мова, якщо людина не медитує на Бога-Особу? На жаль люди цієї епохи, насамперед демонічні натури, хочуть бути обдурені. Тому Верховний Бог-Особа посилає великих дурисвітів, які під вивіскою йоґи обдурюють їх і допомагають їм повністю змарнувати своє життя. Тому в «Бгаґавад-ґіті» (16.17) ясно сказано, що самозвані авторитети, шахраї, які чваняться незаконно здобутим багатством, вдаються до йоґи, не дотримуючись ніяких достовірних писань. Оббираючи нетямущих людей, які хочуть бути обдуреними, вони дуже пишаються цими грошима.

ПОЯСНЕННЯ: Тут треба відзначити два важливі моменти. По-перше, Кардама Муні досягнув успіху в практиці йоґи на початку Сат’я-юґи, коли люди жили по сто тисяч років. По-друге, образ Господа не є плодом уяви, Господь явив його Кардамі Муні, коли той досягнув успіху в своїй практиці і Господь був задоволений ним. Іноді імперсоналісти радять зосереджувати розум на будь-якому образі, який людина собі уявляє чи який їй подобається. Але тут чітко сказано, що образ, який Господь зі Своєї божественної милості явив Кардамі Муні, описано в ведичних писаннях. Ш́абдам̇ брахма    —    форми Господа докладно змальовані в ведичній літературі. Кардама Муні не вигадував якийсь свій образ Бога, як закликають робити шахраї, він справді побачив вічний, сповнений блаженства, трансцендентний образ Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Опис трансцендентного, вічного образу Господа, наведений в віршах 9  -  11, являє собою достовірне свідчення ведичної літератури. Ці описи аж ніяк не породжені уявою Кардами Муні. Прикраси, що оздоблюють Господа, незбагненні для матеріального розуму, і це визнають навіть імперсоналісти, як оце Шанкарачар’я, що каже: Нараяна, Верховний Бог-Особа, не має нічого спільного з матеріальним творінням. Пов’язане з Господом трансцендентне розмаїття    —    Його тіло, Його форма, Його одяг, Його вчення, Його слова    —    не належить до утворів матеріальної енерґії і повністю описане в ведичній літературі. Завдяки практиці йоґи Кардама Муні дійсно побачив Верховного Господа таким, яким Він є. Споглядати уявний образ Бога після десяти тисяч років практики йоґи було б безглуздо. Отже, досконалість йоґи полягає не в тому, щоб досягнути порожнечі або безособистісного стану, навпаки, досконалість йоґи полягає в тому, щоб дійсно побачити Бога-Особу в Його вічному образі. Метод свідомості Крішни призначений для того, щоб безпосередньо розкрити відданому образ Крішни. Образ Крішни змальовано в достовірних ведичних писаннях, як оце «Брахма-самхіта». Там сказано, Господь розважається іграми пастушка в Своїй обителі, утвореній з каменю чінтамані, і Йому слугують тисячі й тисячі ґопі. Це достовірні описи, і людина, яка розвинула свідомість Крішни, приймає їх так, як вони є, і переповідає їх іншим, діючи й практикуючи віддане служіння відповідно до вказівок авторитетних писань.

ПОЯСНЕННЯ: Пізнання особистісної форми Господа    —    це найвища досконалість йоґи. У шостій главі «Бгаґавад-ґіти», що описує практику йоґи, пізнання особистісної форми Господа названо досконалістю йоґи. Практика сидячих поз та інших реґулівних засад системи йоґи врешті-решт приводить людину до рівня самадгі    —    занурення у Всевишнього. На рівні самадгі людина може побачити Верховного Бога-Особу або в Його частковому прояві, як Параматму, або таким, як Він є. Авторитетні тексти з йоґи, як оце «Патанджалі-сутри», описують самадгі як стан трансцендентної насолоди. Авторитетну систему йоґи викладено в книгах Патанджалі, а методи, які вигадують сучасні так звані йоґи, не спираючись на думку авторитетів, просто сміховинні. Система йоґи Патанджалі називається аштанґа-йоґою. Іноді імперсоналісти, через свої моністичні схильності, спотворюють систему йоґи Патанджалі. Але сам Патанджалі пише, що душа відчуває трансцендентне задоволення, коли зустрічає і бачить Наддушу. Якщо визнати одночасне існування індивідуальної душі і Наддуші, то безособистісна теорія монізму втрачає будь-який сенс. Тмоу деякі імперсоналісти й послідовники філософії порожнечі перекручують систему Патанджалі на свій лад, тим самим спотворюючи всю науку йоґи.

Згідно з Патанджалі, коли людина звільняється від усіх матеріальних бажань, вона досягає свого справжнього трансцендентного стану. Досягнення цього трансцендентного рівня називають оволодінням духовної сили. Коли людина занурена в матеріальну діяльність, вона діє під впливом ґун матеріальної природи. Такі люди прагнуть: 1) стати релігійними, 2) здобути матеріальне багатство, 3) вміти задовольняти чуття і, врешті-решт, 4) злитися з Усевишнім. На думку моністів, йоґ досягає досконалості, кайвал’ї, коли зливається з Усевишнім і втрачає свою індивідуальність. Але насправді кайвал’я    —    це пізнання Бога-Особи. Кайвал’єю називається свобода від двоїстості в усвідомленні того, що природа Верховного Господа повністю духовна і що досконале пізнання духу полягає в пізнанні Верховного Бога-Особи. Патанджалі називає цей рівень досягненням духовної сили. Він пояснює, що досягнути чіт-шакті означає звільнитися від матеріальних бажань і втвердитися в духовному знанні про душу і Наддушу. Повністю пізнавши дух, жива істота відчуває духовне щастя, яке в «Бгаґавад-ґіті» названо найвищим щастям, недосяжним для матеріальних чуттів. Транс буває двох відмінностей: сампраґ’ята і асампраґ’ята, тобто філософське розуміння і самоусвідомлення. На рівні асампраґ’ята самадгі можна духовними чуттями пізнати духовний образ Господа. Це вершина духовного самоусвідомлення.

Згідно з Патанджалі, коли людина постійно споглядає верховний образ Господа, вона досягнула досконалості. Такої досконалості досягнув Кардама Муні. Той, хто не досягнув цього рівня досконалості, що перевершує досконале оволодіння початковими ступенями йоґи, не досягнув вершини самоусвідомлення. Практикуючи систему аштанґа-йоґи, людина може здобути вісім форм досконалості. Той, хто здобув їх, може ставати легшим за найлегше і важчим за найважче, чи може виконати будь-яке бажання. Але навіть досягнути цих матеріальних успіхів у йозі    —    це ще не найвища досконалість і не кінцева мета. Кінцеву мету описано тут: Кардама Муні побачив Верховного Бога-Особу в Його вічному образі. Віддане служіння починається із встановлення стосунків між індивідуальною душею і Верховною Душею, або Крішною та відданими Крішни, і коли людина втверджується в цих стосунках, вона вже ніколи не падає. Якщо людина стає на шлях йоґи, бажаючи врешті-решт побачити Верховного Бога-Особу віч-на-віч, але замість того спокушається можливістю здобути якісь матеріальні сили, вона сходить з прямого шляху до своєї мети. Матеріальні насолоди, до яких заохочують псевдо-йоґи, не мають нічого спільного з досягненням трансцендентного, духовного щастя. Істинні віддані, що йдуть шляхом бгакті-йоґи, обмежуються задоволенням тільки насущним матеріальних потреб, без яких неможливо підтримувати життя в тілі. Вони повністю утримуються від зайвих чуттєвих насолод. Вони готові на будь-які поневіряння, аби тільки наблизити мить, коли вони побачать Бога-Особу.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш описує Верховного Бога-Особу як вмістище всього добра і всієї насолоди. Якщо істота не перебуває на рівні добра, вона не може відчути справжньої насолоди. Досконалого рівня добра досягає той, хто присвятив своє тіло, розум і всі дії на служіння Господу. Кардама Муні каже: «Твоя Господня Милість    —    це вмістище всього, що можна віднести до категорії добра, і тепер, коли я бачу Тебе віч-на-віч, просто перед собою, мої очі досягнули досконалості». Ці слова виражають почуття чистої відданості. Відданий вважає, що досконалість чуттів полягає в тому, щоб служити Господу. Чуття зору досконале тоді, коли дає змогу бачити красу Господа, слух досконалий тоді, коли дає змогу слухати уславлення Господа, смак досконалий тоді, коли дає змогу насолоджуватися прасадом. Коли діяльність усіх чуттів пов’язана з Богом-Особою, цей досконалий рівень має назву бгакті-йоґа. На цьому рівні людина утримує чуття від матеріальних наослод і залучає їх до служіння Господу. Коли людина звільняється від усіх позначень зумовленого життя і повністю віддає себе на служіння Господу, її діяльність називають бгакті-йоґою. Кардама Муні проголошує, що досконалість зору    —    це особисто споглядати Господа, перебуваючи на рівні бгакті-йоґи. Коли Кардама Муні прославляє споглядання Господа як найвищу досконалість, він нічого не перебільшує. На доказ своїм словам він наводить приклад піднесених йоґів, які життя за життям докладають зусиль, щоб побачити цей образ Бога-Особи. Кардама Муні не був самозваний йоґ. Ті, хто справді йде до вершини йоґи, прагнуть тільки одного    —    побачити вічний образ Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Як сказано в сьомій главі «Бгаґавад-ґіти», існує дві категорії відданих: ті, що бажають матеріальних насолод, і ті, що не бажають нічого іншого, крім служіння Господу. Матеріальні насолоди доступні навіть для свиней і собак, що живуть пекельним життям. Свиня також їсть, спить і донесхочу насолоджується сексом, і дуже задоволена пекельним матеріальним життям і своїми огидними втіхами. Сучасні йоґи вчать, що, раз у нас є чуття, їх треба донесхочу задовольняти, як це роблять коти й собаки, і це не заважатиме практиці йоґи. В цьому вірші Кардама Муні засуджує цю теорію. Він каже, що матеріальні насолоди доступні навіть котам і собакам, які живуть у пекельних умовах. Господь настільки добрий, що тим псевдо-йоґам, які задовольняються огидними насолодами жителів пекла, Він дає всі можливості здобути їхні жадані матеріальні втіхи, але вони не досягнуть досконалості, якої досягнув Кардама Муні.

Демонічні особи, любителі пекельних насолод, не знають, в чому полягає найвища досконалість і тому гадають, що мета життя    —    це задовольняти чуття. Вони вчать, що можна задовольняти чуття і разом з тим, повторюючи якусь мантру і виконуючи якісь вправи, розраховувати на дешевий успіх у самоусвідомленні. Таких людей в цьому вірші названо хата-медгасах̣, «людьми зі схибленим розумом». За допомогою практики йоґи чи медитації вони прагнуть отримати матеріальні насолоди. У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що люди, які поклоняються півбогам, втратили розум. Тут Кардама Муні також каже, що той, хто розраховує за допомогою практики йоґи здобути матеріальні насолоди, останній дурень, який стратився розуму. Справжній йоґ, наділений розумом, повинен прагнути тільки одного    —    подолати океан невігластва, поклоняючись Богові-Особі, і побачити лотосові стопи Господа. Однак Господь такий милостивий, що навіть нинішнім йоґам, які стратилися розуму, Він дає можливість стати котами, собаками і свинями і насолоджуватися матеріальним життям, втішаючись сексом і задовольняючи чуття. Господь Сам підтверджує це в «Бгаґавад-ґіті», кажучи: «Чого людина прагне отримати від Мене, те Я даю їй».

ПОЯСНЕННЯ: Хоча Кардама Муні засудив людей, які звертаються до Господа задля матеріальних здобутків, тут він зізнається в своїй слабкості й відкриває Господу своє матеріальне бажання: «Я знаю, що в Тебе не слід прохати матеріальних речей, та все таки я хочу одружитися на дівчині зі схожим характером». Має велике значення те, що Кардама Муні просить про дівчину «зі схожим характером». Колись шлюб брали хлопці й дівчата схожої вдачі. Для шлюбу підбирали близьких за вдачею людей, щоб вони були щасливі. В Індії ще навіть чверть століття тому (можливо, дехто робить це й нині) батьки порівнювали гороскопи юнака і дівчини, щоб переконатися в їхній психологічній сумісності. Важливість психологічної сумісності важко переоцінити. Нині шлюб укладають, не беручи до уваги цих аспектів, і тому незадовго після одруження настає розлучення. Раніше чоловік і жінка мирно доживали вкупі до кінці життя, але нині це стає великою рідкістю.

Кардама Муні хотів одружитися на близькій за вдачею дівчині, тому що дружина допомагає чоловікові досягнути успіху в духовному і в матеріальному житті. Сказано, що дружина дарує чоловікові змогу здійснити всі бажання щодо релігії, економічного розвитку і задоволення чуттів. Слід вважати, що чоловікові, який має хорошу дружину, дуже пощастило. В астрології успіх визначають за великим багатством, хорошими дітьми і хорошою дружиною. Але якщо порівняти ці три складники щастя, то найбільше пощастило тому, хто має хорошу дружину. Перед тим, як одружуватися, треба вибрати жінку подібної вдачі і не захоплюватися так званою вродою чи іншими принадами, які обіцяють чуттєву втіху. У Дванадцятій пісні «Бгаґаватам» сказано, що за Калі-юґи люди будуть одружуватися тільки з огляду на статеве життя, і, як тільки в статевому житті виникатиме якесь незадоволення, вони відразу думають про розлучення.

Кардама Муні міг попрохати цього благословення в Уми, тому що писання радять усім, хто хоче хорошу дружину, поклонятися Умі. Але Кардама Муні волів поклонятися Верховному Богові-Особі, тому що «Бгаґаватам» радить усім    —    і тим, кого переповнюють бажання, і тим, хто не має ніяких бажань, і тим, хто бажає звільнитися,    —    щоб вони поклонялися Верховному Господу. З цих трьох категорій людей, одні шукають щастя в виконанні матеріальних бажань, другі шукають щастя в злитті з Усевишнім, а треті стають відданими і таким чином досягають досконалості. Вони нічого не хочуть від Бога-Особи за своє служіння. Єдине їхнє бажання    —    це виконувати трансцендентне любовне служіння. Та хоч би до якої категорії хто належав, кожен повинен поклонятися Верховному Богові-Особі, тому що Він виконає бажання всіх. Перевага поклоніння Верховній Особі в тому, що навіть той, хто бажає матеріальної насолоди, поклоняючись Крішні поступово стане чистим відданим і звільниться від усіх матеріальних бажань.

ПОЯСНЕННЯ: У «Катга Упанішаді» сказано, що Верховний Господь очолює всіх живих істот. Він підтримує їхнє існування і задовольняє всіх їхні потреби та бажання. Жодна жива істота не має незалежності    —    всі залежать від ласки Верховного Господа. Тому Веди вчать, що насолоджуватися життям треба згідно з вказівками верховного владики, Бога-Особи. Ведичні писання, як оце «Ішопанішада», вчать, що все належить Верховному Богові-Особі і тому не слід зазіхати на чужу власність, задовольняючись своєю виділеною часткою. Найліпше спосіб дії для кожної живої істоти    —    це насолоджуватися матеріальним чи духовним життям згідно з вказівками Верховного Господа.

Може виникнути запитання: якщо Кардама Муні досягнув такого високого рівня в духовному житті, чому він не попрохав у Господа звільнення? Чому він хотів насолоджуватися матеріальним життям, незважаючи на те, що особисто бачив Самого Верховного Господа і розмовляв з Ним? Відповідь полягає в тому, що не кожен здатний звільнитися від матеріального рабства. Тому кожен зобов’язаний насолоджуватися відповідно до свого дійсного становища, разом з тим дотримуючись вказівок Господа і Вед. Веди вважають за слова Самого Господа. Господь дає нам можливість насолоджуватися матеріальним життям, як ми хочемо, але водночас Він вчить, як будувати своє життя згідно з Ведами, щоб поступово звільнитися від матеріального рабства. Зумовлені душі, що прийшли до матеріального світу задовольнити своє бажання панувати над матеріальною природою, зв’язані законами цієї природи. Тому найрозумніше для них    —    жити за ведичними приписами, тому що таким чином вони поступово проґресуватимуть і з часом досягнуть звільнення.

Кардама Муні називає тут Господа шуклою, що означає «володар релігії». Праведна людина повинна дотримуватися релігійних приписів, тому що їх визначає Сам Господь. Створити чи вигадати релігію не може ніхто    —    саме слово «релігія» вказує на заповіді чи закони Господа. У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що суть релігії полягає в тому, щоб віддатися Йому. Отож треба жити за ведичними приписами і віддавати своє життя Верховному Господу, тому що це найвища досконалість, якої може досягнути людина. Треба бути доброчесним, дотримуватися релігійних заповідей і, одружившись, спокійно жити, проґресуючи до вищого рівня духовного самоусвідомлення.

ПОЯСНЕННЯ: Пояснивши, навіщо потрібне сімейне життя, Кардама Муні пояснює, що одруження та інші форми соціальної діяльності, являють собою загальновизнані засади для людей, які прив’язані до матеріальної чуттєвої насолоди. Засади тваринного життя    —    їда, сон, парування і самозахист    —    це насущні потреби тіла, але той, хто занурився в трансцендентну свідомість Крішни, цілковито облишивши загальновизнану діяльність матеріального світу, звільняються від соціальних умовностей. Зумовлені душі живуть під маґічним впливом матеріальної енерґії, або вічного часу    —    минулого, теперішнього й майбутнього, але коли людина присвячує себе свідомості Крішни, вона скидає пута минулого й теперішнього і занурюється у вічну діяльність душі. Щоб насолоджуватися матеріальним життям, треба діяти згідно з вказівками Вед, але тим, хто взявся до відданого служіння Господу, нічого боятися правил матеріального світу. Таким відданим байдуже до загальновизнаних правил матеріальної діяльності, вони сміливо віддаються під притулок лотосових стіп Господа, що, наче парасоля, захищають їх від пекучого сонця нескіченних народжень і смертей.

Постійне переселення душі з одного тіла в інше становить причину її страждань у матеріальному світі. Це зумовлене існування в матеріальному світі називають самсарою. Навіть якщо хтось вершив багато праведних вчинків і завдяки цьому народився в чудових матеріальних умовах, сам процес народження і смерті подібний до жахливої пожежі. Про це згадує Шрі Вішванатга Чакраварті Тгакура у своїй молитві до духовного вчителя. Самсару, повторення народжень і смертей, порівнють до лісової пожежі. Пожежа спалахує в лісі само собою, без чиїхось зусиль, від тертя сухого дерева, але її не загасити ніяким пожежникам чи доброзичливцям. Розбурхану лісову пожежу може погасити лише постійний потік води з дощової хмари. Таку хмару порівнюють до милості духовного вчителя. З ласки духовного вчителя над головою нещасного учня з’являється хмара милості Бога-Особи, і тільки тоді злива свідомості Крішни гасить пожежу матеріального існування. Про це йдеться й тут. Щоб звільнитися від банального зумовленого життя в матеріальному світі, треба віддатися під притулок лотосових стіп Господа, але не так, як це роблять імперсоналісти, а у відданому служінні, слухаючи про діяння Господа і оспівуючи їх. Тільки тоді можна звільнитися від ланцюгу дій та їхніх наслідків, що становить матеріальне існування. Цей вірш радить відмовитися від зумовленого життя в матеріальному світі і від товариства так званих цивілізованих людей, що за своїм зовнішнім полиском ховають свою прив’язаність до тих самих банальних засад їди, сну, самозахисту і парування. Оспівування і слухання описів Господніх діянь тут описано як твад-ґун̣а-ва̄да-сідгу. Тільки п’ючи нектар оспівування і слухання описів Господніх розваг дає змогу забути про хмільний смак матеріального існування.

ПОЯСНЕННЯ: Фактор часу не має влади над життям відданих. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що навіть незначне віддане служіння рятує людину від найбільшої небезпеки. Найбільша небезпека    —    це перехід душі з одного тіла до іншого, і тільки віддане служіння Господу здатне покласти цьому край. У ведичних писаннях сказано: харім̇ віна̄ на ср̣тім̇ таранті    —    без милості Господа неможливо покласти край круговороту народжень і смертей. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що тільки той, хто пізнав трансцендентну природу Господа і Його діянь, Його з’явлення і зникнення, може зупинити коловорот смертей і повернутися до Нього. Час поділяється на хвилини, години, місяці, роки, епохи, пори року тощо. Часові проміжки, на які вказує цей вірш, визначено на підставі наведених у ведичній літературі астрономічних обрахунків. Рік ділиться на шість пір, які називаються ріту. Період часу в чотири місяці називають чатурмас’єю, і три таких періоди складають один рік. Згідно з ведичною астрономією в році є тринадцять місяців. Тринадцятий місяць називають адгі-маса, або мала-маса, і додають що третього року. Однак на життя відданих чинник часу нездатний вплинути. У «Бгаґаватам» є ще один вірш, де сказано, що з кожним сходом і заходом сонце скорочує життя всіх живих істот, але воно не має влади над життям тих, хто присвятив себе відданому служінню. Цей вірш порівнює час до велетенського колеса, яке має триста шістдесят з’єднань, шість ободів, що уособлюють пори року, і безліч листків, що уособлюють хвилини. Це колесо обертається на осі вічного буття, Брахмана.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші вжито два важливих слова, які цілковито спростовують теорію імперсоналістів про те, що все є Бог. Тут Кардама каже: «О Боже-Особо, Ти один, але Ти маєш різноманітні енерґії». Дуже значущий також приклад із павуком. Павук    —    це індивідуальна жива істота, але за допомогою своєї енерґії він сплітає павутину, розважається з нею, а коли бажає    —    закінчує свою гру з павутиною і згортає її. Коли павук сплітає зі своєї слини павутину, він не перетворюється на щось безособистісне. Так само, творячи й проявляючи матеріальну чи духовну енерґії, їхній творець не стає безособистісним. З цієї молитви само собою випливає, що Бог    —    це свідома істота, яка здатна чути молитви й виконувати бажання відданого. Отже, Господь    —    це сач-чід-ананда-віґраха, форма блаженства, знання і вічності.

ПОЯСНЕННЯ: Тут виразно сказано, що матеріальний світ створено не тому, що цього бажав Сам Верховний Господь. Цей світ створила зовнішня енерґія Господа, тому що живі істоти хотіли насолоджуватися ним. Цей світ створено не для тих, хто не прагне чуттєвої насолоди, хто постійно занурений у трансцендентне любовне служіння і хто вічно перебуває у свідомості Крішни. Для них є духовний світ, що існує вічно, і вони насолоджуються там. Як сказано в іншому місці «Шрімад-Бгаґаватам», для тих, хто знайшов притулок біля лотосових стіп Верховного Бога-Особи, матеріальний світ непотрібний. Матеріальний світ, де на кожному кроці чигають численні небезпеки, призначений не для відданих, а для живих істот, які на свій страх і ризик хочуть панувати над матеріальною енерґією. Крішна такий милостивий, що дозволяє схильним до чуттєвих насолод живим істотам жити в окремому світі. Він створює для них цей світ, де вони можуть насолоджуватися, як їм завгодно, але все одно Він приходить у цей світ власною особою. Господь створює матеріальний світ проти Своєї волі, але потім сходить у нього Сам, або посилає туди когось із Своїх вірних синів чи слуг, або вповноважує довіреного творця, як оце В’ясадева, записати Його настанови. Сам Він також дає настанови у «Бгаґавад-ґіті». Ця просвітницька діяльність триває одночасно з творенням всесвіту, тому що Господь намагається переконати заблудлих живих істот, які гниють у матеріальному світі, щоб вони повернулися до Нього й віддалися Йому. Недаремно все вчення «Бгаґавад-ґіти» завершує ця настанова: «Облиште всі свої вигадані заняття в матеріальному світі і просто віддайтеся Мені. Я захищу вас від усіх гріхів».

ПОЯСНЕННЯ: Слід зрозуміти, що кожна людина    —    бажає вона матеріальної насолоди, чи звільнення, чи трансцендентного любовного служіння Господу, повинна щиро схилитися перед Верховним Господом, тому що Господь може дарувати будь-які благословення. Господь також каже у «Бгаґавад-ґіті»: йе йатга̄ ма̄м̇ прападйанте    —    якщо хтось бажає щасливо насолоджуватися в матеріальному світі, Господь дає йому це благословення, якщо хтось бажає звільнитися від рабства матеріального існування, Господь звільняє його, а якщо хтось бажає постійно служити Господу в повній свідомості Крішни, Господь благосляє його цією можливістю. Для тих, хто прагне матеріальних насолод, Він визначив у Ведах величезну кількість жертвопринесень та обрядів. Скориставшись із цих приписів, люди можуть насолоджуватися матеріальним життям на вищих планетах або в шляхетних аристократичних родинах. Все, що для цього потрібно робити, описано в Ведах, і кожен може з цього скористатися. Те саме стосується і тих, хто прагне звільнитися з матеріального світу.

Поки людина не розвинула відразу до насолод матеріального світу, вона не може прагнути звільнення. Звільнення    —    це мета тих, хто відчуває огиду до матеріальної насолоди. Тому «Веданта-сутра» проголошує: атга̄то брахма-джіджн̃а̄са̄    —    коли людина облишила спроби стати щасливою в матеріальному світі, вона може розпочати пошук Абсолютної Істини. Для тих, хто хоче пізнати Абсолютну Істину, існує «Веданта-сутра», а також «Шрімад-Бгаґаватам», авторитетне роз’яснення «Веданта-сутри». «Бгаґавад-ґіта» теж являє собою «Веданту», і тому той, хто розуміє «Шрімад-Бгаґаватам», «Веданта-сутру» чи «Бгаґавад-ґіту», здобув істинне знання. Коли людина здобула істинне знання, вона теоретично досягає єдності з Усевишнім, а коли вона починає служити Брахману, тобто діяти у свідомості Крішни, вона не лише звільняється від матеріального буття, але і втверджується у духовному бутті. Так само для тих, хто хоче панувати над матеріальною природою, існують численні різновиди матеріальної насолоди. До їхнього розпорядження є матеріальне знання і матеріальні науки, які Господь створює для тих, хто хоче насолоджуватися ними. Отже, висновок полягає в тому, що, хоч би яке благословення людина шукає, їй треба поклонятися Верховному Богові-Особі. Варто відзначити вжите в цьому вірші слово ка̄ма-варшам. Воно вказує на те, що Господь задовольняє бажання кожного, хто звертається до Нього. Але той, хто щиро любить Крішну і водночас бажає матеріальної насолоди, стоїть перед дилемою. Проявляючи велику милість до такої людини, Крішна дає їй можливість зануритись у трансцендентне любовне служіння Господу, і завдяки тому вона поступово забуває про свої галюцинації.

ПОЯСНЕННЯ: В цьому вірші дуже важливим є слово вачаса̄мр̣тена. Коли Господь говорить, Його мова сходять з трансцендентного світу. Його слова не походять з матеріального світу. Господь трансцендентний, і тому Його мова теж трансцендентна, так само, як і Його діяльність. Все, що пов’язане з Господом, трансцендентне. Слово амр̣та характеризують того, для кого не існує смерті. Слова й дії Господа безсмертні. Це означає, що вони не являють собою утвори матеріального світу. Звуки матеріального світу і духовного світу цілковито відмінні між собою. Звуки, які походять з духовного світу, мають смак нектару і вічну природу, а звуки матеріального світу набридають і приречені на смерть. Звуки святого імені    —    Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    —    вічно поглиблюють захват того, хто їх повторює. Одноманітні матеріальні слова стомлюють людину, але якщо людина повторює Харе Крішна двадцять чотири години на добу, вона не відчуватиме втоми, навпаки, її смак до повторення святого імені буде тільки дедалі зростати. Відповідь Господа мудрецю Кардамі охарактеризовано в цьому вірші словами вачаса̄мр̣тена, тому що Господь говорив з трансцендентного світу. Господь відповів трансцендентними словами, і коли Він заговорив, Його брови піднялися, виражаючи Його любов до мудреця. Коли відданий оспівує славу Господа, Господь дуже задоволений ним і щедро дарує йому Свої трансцендентні благословення, адже Він завжди готовий дарувати безпричинну милість Своєму відданому.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Бог-Особа в аспекті Параматми перебуває в серці кожного. Тому Він знає минуле, теперішнє й майбутнє кожної індивідуальної особистості, а також усі її бажання, вчинки та все, що з нею пов’язане. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Він, як свідок, перебуває в серці кожного. Бог-Особа знав бажання, яке плекав у своєму серці Кардама Муні, і вже влаштував усе потрібне для того, щоб його виконати. Він ніколи не розчаровує щирого відданого, хоч би чого той бажав, але разом з тим Він ніколи не допускає того, що зашкодить відданому служінню індивідуальної душі.

ПОЯСНЕННЯ: Навіть якщо людина, яка присвятила себе служінню Господу, має якісь бажання, вона ніколи не знатиме розчарування. Тих, хто служить Господу, поділяють на категорії сакама і акама. Тих, хто звертається до Верховного Бога-Особи, бажаючи матеріальної насолоди, називають сакама, а відданих, які не мають матеріальног бажання чуттєвої насолоди і які служать Верховному Господу із спонтанної любові до Нього, називають акама. Відданих сакама поділяють на чотири класи: тих, хто страждає, тих, хто потребує грошей, допитливих і мудреців. Деякі люди починають поклонятися Верховному Господу через те, що зазнає психічних чи фізичних страждань, інші поклоняються Верховному Господу через те, що потребують грошей, ще інші поклоняються Господу з цікавості, бажаючи пізнати Його таким, який Він є, а деякі прагнуть за допомогою роздумів та своєї мудрості здобути філософське розуміння Господа. Ніхто з цих чотирьох класів людей не буде розчарований. Господь всім дарує те, задля чого вони поклоняються Йому.

ПОЯСНЕННЯ: Дехто вважає, що Брахмаварта становить частину Курукшетри чи що, навпаки, Курукшетра лежить у Брахмаварті, тому що півбогам рекомендують проводити свої духовні обряди на Курукшетрі. Але інші вважають, що Брахмаварта належить до Брахмалоки і що саме там правив Сваямбгува. На поверхні землі є багато місць, які відомі також на вищих планетних системах. Наприклад, на цій планеті існують такі місця, як Вріндавана, Дварака та Матгура, але вони вічно існують також на Крішналоці. Багато місць на землі називаються так само, як ті чи інші місця на вищих планетах, тож можливо, що за епохи Вепра Сваямбгува Ману правив на цій планеті, як тут сказано. В цьому вірші треба відзначити слово ман̇ґалах̣. Слово ман̇ґала вказує на піднесену в усіх відношеннях людину, яка досконало виконує релігійні приписи, наділена великою владою, чистотою та всіма іншими чудовими якостями. Вікгйа̄та означає «уславлений». Сваямбгува Ману уславився своїми прекрасними якостями і щедротами.

ПОЯСНЕННЯ: Хорошого чоловіка завжди вибирали для гідної дівчини її батьки. Тут ясно сказано, що Ману зі своєю царицею збиралися прийти до Кардами Муні, щоб запропонувати йому свою дочку за дружину, бо їхня дочка була наділена всіма достоїнствами і батьки шукали такого ж достойного чоловіка. В цьому полягає обов’язок батьків. Дівчат ніколи не слід виганяти на вулицю шукати собі чоловіка, тому що, коли дівчата підростають і починають шукати собі хлопця, вони не задумуються над тим, наскільки їхні обранці підходять їм. Під впливом хіті дівчина готова закохатися в кого завгодно, але коли чоловіка вибирають батьки, вони здатні зважити, наскільки він підходить їхній дочці. Тому у ведичній культурі дівчину видають заміж батьки, підібравши для неї гідного чоловіка, їй ніколи не дозволяють самостійно шукати собі чоловіка.

ПОЯСНЕННЯ: Господь дарує всі благословення, яких бажає у своєму серці відданий. Господь сказав Кардамі Муні: «Дівчина, яку віддадуть за тебе заміж,    —    царівна, дочка імператора Сваямбгуви, і досконало тобі підходить». Тільки з милості Бога чоловік може знайти хорошу дружину, яка в усьому відповідає його бажанням. Так само й дівчина тільки з милості Бога може вийти заміж за такого чоловіка, про якого мріє її серце. Тому сказано, що в усіх своїх діях у матеріальному житті ми повинні молитися до Верховного Господа, і тоді у нас усе буде виходити так, як бажає наше серце. Іншими словами, ми повинні за будь-яких обставин шукати притулку в Верховного Бога-Особи і ставити себе в повну залежність від Його волі. Людина гадає, а Бог сповняє. Отже, у виконанні наших бажань треба покластися на Верховного Бога-Особу, і це буде найліпший підхід. Кардама Муні бажав просто якусь дружину, але так як він був відданий Господа, Господь вибрав для нього дружину, яка була дочкою імператора, царівною. Таким чином Кардама Муні отримав дружину, яка перевершувала всі його сподівання. Якщо ми будемо покладатися на вибір Верховного Бога-Особи, Він благословить нас більшим багатством, ніж ми навіть бажаємо.

Ще один важливий момент, який треба відзначити, це те, що Кардама Муні був брахмана, а імператор Сваямбгува    —    кшатрія. Отже, міжкастові шлюби укладали ще за тих давніх часів. Правило було таке, що брахмана міг одружитися на дочці кшатрії, але кшатрія не міг одружитися на дочці брахмани. З історії ведичного суспільства відомі приклади цього. Коли Шукрачар’я запропонував свою дочку Махараджі Яяті, царю довелося відмовитися від шлюбу з дочкою брахмани. Вони змогли побратися тільки після того, як отримали особливий дозвіл брахмани. Отже, за давніх часів, мільйони років тому, міжкастові шлюби не були заборонені, однак люди дотримувалися певних норм соціальної поведінки.

ПОЯСНЕННЯ: Треба відзначити в цьому вірші слова тіртгі-кр̣та̄ш́еша-крійа̄ртгах̣. Тіртга    —    це святе місце, де заведено роздавати милостиню. Приходячи в місця прощі, люди завжди щедро роздавали там милостиню. Цей звичай існує і нині. Отож Господь сказав: «Щоб очистити свої дії та їхні наслідки, ти присвятиш усе Мені». Те саме сказано і в «Бгаґавад-ґіті»: «Хоч би що ти робив, хоч би що ти їв і хоч би що ти приносив у жертву, плоди своїх дій ти повинен присвячувати Мені і тільки Мені». В іншому місці «Бгаґавад-ґіти» Господь каже: «Я насолоджуюся всіма жертвопринесеннями, всіма аскезами і всім, що роблять для добра суспільства чи людства». Отже, всі свої дії    —    задля родини, суспільства, країни чи всього людства    —    треба виконувати у свідомості Крішни. Таку настанову Господь дав Кардамі Муні. Коли Махараджа Юдгіштгіра вітав Нараду Муні, він сказав цьому великому мудрецю: «Будь-яке місце відразу ж стає святим, коли ти з’являєшся в ньому, тому що Господь особисто завжди присутній у твоєму серці». Так само, якщо ми діємо у свідомості Крішни під керівництвом Господа чи Його представника, всі наші дії освячуються. Такі настанови одержав Кардама Муні. Він жив згідно з цим вченням і завдяки тому отримав прекрасну дружину і чудового сина, як ми дізнаємося з наступних віршів «Шрімад-Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: Тут описано простий метод самоусвідомлення, який може виконувати кожна жива істота. Насамперед треба усвідомити, що цей світ    —    це творіння вищої волі. Цей світ в певному розумінні невідмінний від Верховного Господа. Імперсоналісти тлумачать цю тотожність спотворено; вони кажуть, що Верховна Абсолютна Істина, перетворюючись у всесвіт, перестає існувати як окрема сутність. Таким чином вони вважають, що Господь    —    це всесвіт і все, що в ньому є. Це філософія пантеїзму, яка ставить знак рівності між Богом і усім сущим. Таких поглядів тримаються імперсоналісти, але персоналісти, віддані Господа, вважають, що все суще    —    це власність Верховного Господа. Все, що ми бачимо, становить прояв Верховного Господа, тому все треба використати на служіння Господу. В цьому полягає істинна єдність. Імперсоналісти відрізняються від персоналістів тим, що не визнають окреме існування Господа, тоді персоналісти визнають Господа. Персоналісти розуміють, що Господь, хоча поширює Себе в безліч проявів, існує також як окрема особа. Господь описує це в «Бгаґавад-ґіті»: «У Своєму безособистісному аспекті Я присутній у всьому всесвіті. Все спочиває на Мені, але Я Сам перебуваю поза всім». Це ілюструє вдалий приклад із Сонцем і сонячним промінням. Своїм промінням Сонце пронизує весь усесвіт, в якому спочивають усі планети. Але разом з тим усі планети відрізняються від Сонця. Буде помилкою сказати, що всі планети    —    також Сонце, тому що перебувають у його променях. Так само, твердження імперсоналістів чи пантеїстів про те, що все є Бог, не належить до числа дуже слушних. Справжній стан речей такий, що, як пояснює Сам Господь, поза Ним не існує нічого, але разом з тим усе суще не можна назвати Самим Господом. Сам Він відмінний від усього. Тут Господь теж каже: «Ти побачиш, що все у світі невідмінне від Мене». Це означає, що все на світі слід бачити як утвір Господньої енерґії, і тому все треба використовувати на служіння Господу. Енерґія повинна приносити користь її власнику, і в цьому полягає досконале використання енерґії.

Використати енерґію так, щоб від цього була справжня користь, може тільки той, хто відчуває співчуття до інших істот. Людина, яка розвинула свідомість Крішни, відданий Господа, завжди проявляє співчуття до інших. Вона не задовольняється тим, що сама стала відданою, і намагається нести знання відданого служіння усім. Було багато відданих Господа, які не зупинялися перед численними небезпеками, поширюючи науку про віддане служіння серед людського загалу. Так повинен діяти відданий.

Також у писаннях сказано, що людина, яка ходить у храм і з великою відданістю поклоняється Господу, але яка не виявляє доброти до звичайних людей і не шанує інших відданих, належить до відданих третього класу. До відданих другого класу належать ті, хто проявляє милосердя й співчуття до палих душ. Відданий другого класу завжди пам’ятає, що він вічний слуга Господа, і тому дружить з іншими відданими, виявляє співчуття до звичайних людей, навчаючи їх науки відданого служіння, і відмовляється спілкуватися чи співпрацювати з невідданими. Поки людина, яка виконує віддане служіння Господу, не відчуває співчуття до звичайних людей, вона належить до відданих третього класу. Відданий першого класу дарує всім живим істотам свободу від страху перед матеріальним існуванням: «Живімо у свідомості Крішни й таким чином подолаймо невігластво матеріального існування».

Настанови, які Господь дав Кардамі Муні в цьому вірші зводяться до того, що, живучи сімейним життям, Кардама Муні повинен бути дуже милосердним і щедрим, а зрікшись світу, він повинен допомагати людям здобути безстрашність. Обов’язок санн’ясі, людини, яка зреклася світу, полягає в тому, щоб просвіщати суспільство. Він повинен мандрувати, йдучи від дверей до дверей, і нести людям знання. Сімейна людина під впливом чарів майі занурюється в сімейні турботи і забуває про свої стосунки з Крішною. Якщо вона помре, як помирають коти й собаки, так і не згадавши про Крішну, то її життя минуло марно. Тому санн’ясі повинні йти і будити покриті безпам’ятством душі, даючи їм знання про їхні вічні стосунки з Господом і залучаючи їх до відданого служіння. Відданий повинен проявляти милосердя до палих душ і допомагати їм звільнитися від страху матеріального існування. Коли людина стає відданим Господа, вона відразу ж відчуває впевненість у тому, що Господь її захищає. Господа боїться сам уособлений страх, тому чого боятися відданому?

Звільнити людину від страху    —    це найщедріший дар. Санн’ясі, тобто зреченик, повинен ходити від дверей до дверей, від села до села, від міста до міста, з країни до країни, по всьому світі, наскільки він може, і просвіщати сімейних людей у свідомості Крішни. Той, хто має сім’ю, але отримав від санн’ясі посвяту, повинен проповідувати свідомість Крішни вдома    —    запрошувати до себе додому друзів та сусідів, наскільки йому дозволяють його можливості, і разом вивчати свідомість Крішни. Для цього треба співати святе ім’я Крішни і читати з «Бгаґавад-ґіти» чи з «Шрімад-Бгаґаватам». Науку свідомості Крішни роз’яснює дуже обширна література, і обов’язок кожної сімейної людини    —    за допомогою свого духовного вчителя-санн’ясі вивчати науку про Крішну. В служінні Господу теж існує поділ праці. Обов’язок сімейної людини    —    заробляти гроші, тому що санн’ясі не повинен цього робити. Санн’ясі залежить від підтримки сімейних людей. Сімейна людина повинна заробляти гроші,    —    або власним бізнесом, або працюючи в когось на службі,    —    і принаймні п’ятдесят відсотків своїх прибутків витрачати на поширення свідомості Крішни. Двадцять п’ять відсотків він може витрачати на сім’ю, а решту двадцять п’ять відсотків він повинен відкладати на всілякі непередбачені обставини. Такий взірець встановив Рупа Ґосвамі, і віддані повинні діяти за його прикладом.

Насправді, єдність із Верховним Господом означає єдність із Його інтересами. Стати єдиним із Господом не означає стати таким самим великим, як Верховний Господь. Це неможливо. Частина ніколи не може бути рівна цілому. Жива істота завжди являє собою крихітну частку Господа. Тому єдність істоти з Господом означає, що її інтерес збігається з інтересом Господа. Господь хоче, щоб кожна жива істота завжди думала про Нього, була Його відданим і завжди поклонялася Йому. Це дуже чітко сказано в «Бгаґавад-ґіті»: ман-мана̄ бгава мад-бгактах̣. Крішна хоче, щоб усі завжди думали про Нього. Всі повинні завжди складати свої поклони Крішні. Така воля Верховного Господа, і віддані повинні старатися виконувати Його бажання. Господь безмежний, і тому Його бажання також безмежні. Для Крішни не існує меж, і тому служіння відданого також нічим не обмежене. У трансцендентному світі триває нескінченне змагання між Господом і Його слугою. Господь має безмежні бажання, а відданий намагається виконувати Його безмежні бажання. Так виявляється безмежна єдність інтересів Господа і Його відданого.

ПОЯСНЕННЯ: Слова сва̄м̇ш́а-калайа̄ провіщають появу Господа в образі Капіладеви, сина Девахуті й Кардами Муні, основоположник філософії санкг’ї, названої таттва-сам̇хіта̄. Господь сказав Кардамі Муні, що втілиться як Капіладева і вчитиме людство філософії санкг’ї. У всьому світі філософія санкг’я знаменита як вчення іншого Капіладеви, але та санкг’я відрізняється від санкг’ї, яку пояснював Сам Господь. Є дві філософії санкг’ї: атеїстична санкг’я і теїстична санкг’я. Санкг’я, котру виклав Капіладева, син Девахуті,    —    це теїстична філософія.

Господь проявляє Себе в різних формах. Він завжди один, але став багатьма. Він поширює Себе в два різновиди форми: кала і вібгіннамша. Звичайні живі істоти належать до категорії вібгіннамша, а нічим не обмежені поширення вішну-таттви, як оце Вамана, Ґовінда, Нараяна, Прад’юмна, Ва̄судева чи Ананта, належать до категорії свамша-кала. Свамша    —    це безпосереднє поширення Самого Господа, а кала    —    це поширення від поширення первинного Господа. Баладева    —    це поширення Крішни. Далі Сам Баладева поширюється в Санкаршану. Отже, Санкаршана    —    це кала, а Баладева    —    це свамша. Однак усі Вони між Собою невідмінні. Це чудово пояснено в «Брахма-самхіті» (5.46): діпа̄рчір ева хі даш́а̄нтарам абгйупетйа. Від одної свічки можна запалити другу, від другої    —    третю, а тоді четверту, і таким чином можна запалити тисячі свічок, але всі свічки світять з однаковою силою, ні в чому не поступаючись одна одній. Кожна свічка потенційно наділена такою самою повною силою світіння, і водночас вони відрізняються одна від одної тим, що одна з них загорілася першою, друга    —    другою, третя    —    третьою, четверта    —    четвертою і т. д. Так само, між безпосередніми поширеннями Господа і Його похідними поширеннями немає відмінності. Те саме стосується і Господніх імен. Господь абсолютний, а тому Його ім’я, Його образ, розваги, оточення чи якості наділені тою самою могутністю. В абсолютному світі ім’я Крішни являє собою трансцендентний звуковий прояв Господа. Сила, яка міститься в Його імені, не поступається силі Його якостей, форми і т. д. Наше повторення Харе Крішна, імені Господа, має таку саму силу, як і Сам Господь. Форма Господа, якому ми поклоняємося, і Божество Господа в храмі мають однакову силу. Не треба думати, що ми поклоняємося ляльці чи статуї, навіть якщо інші бачить в Божестві тільки статую. Статуя Господа наділена такою самою силою, як і Сам Господь, і тому поклоняючись Його образу, ми отримуємо такий самий результат, який дає поклоніння Йому Самому. В цьому полягає наука свідомості Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: В цьому вірші дуже важливе одне слово. Господь названий тут прат’яґ-акшаджа. Він недоступний для матеріальних чуттів, але разом з тим Його можна побачити. Це здається суперечністю. Наші чуття матеріальні, тому як ми можемо побачити Його? Його називають адгокшаджею, що означає «невидимий для матеріальних чуттів». Акшаджа означає «те, що пізнають матеріальними чуттями». Господь не належить до об’єктів, які можна пізнати за допомогою роздумів чи матеріальних чуттів. Крім того, Його називають аджітою    —    Він здатний перемогти кого завгодно, але Його не може перемогти ніхто. Як же тоді розуміти твердження про те, що Його можна побачити? Відомо, що ніхто не може почути трансцендентне ім’я Крішни, ніхто не може пізнати Його трансцендентний образ чи збагнути Його трансцендентні розваги. Як же тоді можливо побачити Його і зрозуміти? Коли людина проходить школу відданого служіння, це служіння поступово очищує її чуття від матеріальної скверни. Той, хто таким чином очистив чуття, розвиває здатність бачити, розуміти, чути і т. ін. І очищення матеріальних чуттів, і сприйняття трансцендентного образу, імені та якостей Крішни, виражені в цьому вірші одним словом    —    пратйаґ-акшаджа.

ПОЯСНЕННЯ: У ведичних писаннях сказано, що два крила трансцендентного птаха Ґаруди, який всюди носить Господа, являють собою два розділи «Сама Веди»: бріхат і ратгантара. Служіння Ґаруди    —    носити на собі Господа, тому його вважають за трансцендентного царя всіх возіїв. Своїми крильми Ґаруда породжує звуки «Сама Веди», що їх великі мудреці співають для Господньої втіхи. Брахма, Господь Шіва, Ґаруда й численні інші півбоги поклоняються Господу добірними віршами, а великі мудреці поклоняються Йому гімнами ведичних писань, як оце Упанішади чи «Сама Веда». Віддані можуть почути звуки «Сама Веди», коли інший великий відданий Господа, Ґаруда, просто махає крильми.

Тут ясно сказано, що мудрець Кардама дивився на шлях, яким Господь летів до Вайкунтги. Це підтверджує, що Господь сходить зі Своєї обителі в духовному небі, Вайкунтги, прилітаючи на Ґаруді. Цьому шляху, який провадить до Вайкунтги, не поклоняються звичайні трансценденталісти. Тільки ті, хто вже звільнився від матеріального рабства, можуть стати відданими Господа. Ті, хто не звільнився від матеріального рабства, нездатні зрозуміти трансцендентне віддане служіння. У «Бгаґавад-ґіті» ясно сказано: йатата̄м апі сіддга̄на̄м. Є багато людей, які шукають досконалості, прагнучи звільнитися від пут матерії. Тих, хто вже звільнився, називають брахма-бгута або сіддга. Тільки сіддги, звільнені від матеріального рабства душі, можуть стати відданими. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта», кажучи, що кожен, хто присвятив себе відданому служінню, чи свідомості Крішни, вже звільнився з-під впливу ґун матеріальної природи. Тут теж зазначено, що шлях відданого служіння оспівують звільнені душі, а не зумовлені. Зумовлені нездатні зрозуміти природи відданого служіння Господу. Кардама Муні був звільнена душа і бачив Верховного Господа віч-на-віч, власною особою. Немає жодного сумніву в щодо того, чи був він звільненою особою, тому що він бачив, як Ґаруда несе Господа до Вайкунтги, і чув, як рухом своїх крил він породжував вібрацію Харе Крішна, суті «Сама Веди».

ПОЯСНЕННЯ: Імператор Ману, великий правитель світу, міг доручити пошуки гідного чоловіка для дочки комусь із своїх прибічників, але з великої любові до неї, яку й повинен відчувати батько, він сам залишив свою столицю і на золотій колісниці вирушив у дорогу, взявши з собою тільки дружину, щоб знайти достойного чоловіка для дочки.

ПОЯСНЕННЯ: Кардама виконував аскези, щоб здобути безпричинну милість Господа, і коли Господь прийшов до мудреця, Господь був настільки задоволений ним і відчував таке велике співчуття, що з Господніх очей пролилися сльози, які стали озером Бінду-саровара. Тому Бінду-сароварі поклоняються великі мудреці й знавці писань, тому що, згідно з наукою про Абсолютну Істину, Господь невідмінний від Своїх сліз. Крапля поту, яка скотилася з пальця на нозі Господа, стала святою Ґанґою, отож сльози з трансцендентних очей Господа стали Бінду-сароварою. Як Ґанґа, так і Бінду-саровара мають трансцендентну природу, і тому їм поклоняються великі мудреці й філософи. Води Бінду-саровари описано тут як шівамріта-джала. Слово ш́іва означає «цілющі». Людина, яка п’є воду Бінду-саровари, виліковується від усіх матеріальних хвороб. Так само й той, хто омивається в Ґанзі, звільняється від усіх матеріальних недуг. Істинність цього засвідчують великі мудреці й авторитети, і, користуючись із цього, люди омиваються в їхніх водах і нині, за цієї доби занепаду, епохи Калі.

ПОЯСНЕННЯ: Тут сказано, що навколо Бінду-саровари росли праведні дерева й жили праведні птахи. Як в людському суспільстві є різні класи людей, деякі праведні й достойні, а деякі неправедні й гріховні, так і серед дерев та птахів є праведні й неправедні. Дерева, які не дають хороших плодів чи квітів, вважають за неправедні, так само, як і відразливих птахів, на кшталт ворон. Навколо Бінду-саровари не було жодного неправедного дерева чи птаха. Кожнісіньке дерево давало плоди й квіти, і кожнісінький птах оспівував Господню славу    —    Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе.

ПОЯСНЕННЯ: Тут описано прекрасні звуки, що розлунювали навколо озера Бінду-саровара. Напившись меду, чорні бджоли дзижчали в повному сп’янінні. Радісні павичі танцювали, немов на сцені театру, а грайливі зозулі ніжно кликали своїх коханих.

ПОЯСНЕННЯ: Назви більшості дерев, квітів, плодів та птахів, згаданих в цих описах берегів Бінду-саровари, не мають англійських відповідників. Усі згадані тут дерева, як ось чампака, кадамба чи бакула, дуже праведні, тому що їх вкривають сповнені чудового аромату квіти. Ніжний спів водяного птаства та журавлів створював дуже сприятливу для духовного життя атмосферу.

ПОЯСНЕННЯ: Мускусні олені водяться не в кожному лісі, а лише в таких місцях, як Бінду-саровара. Вони завжди сп’янілі від пахощів мускусу, який виробляють їхні пупові залози. Згадані тут ґаваї, порода корів, мають хвости з жмутом волосся на кінці. Це волосся використовують в храмі, щоб омахувати Божества. Ґавай, яких іноді називають ще чамарі, вважають за дуже священних тварин. В Індії і нині є цигани чи лісові племена, що живуть за рахунок торгівлі кастурі, тобто мускусом, і жмутами волосся з чамарі. Ці товари завжди користуються великим попитом серед вищих класів індусів, і торгівля ними ніколи не припиняється в містах і селах Індії.

ПОЯСНЕННЯ: Ці вірші описують, як виглядає брахмачарі-йоґі. Перший ранковий обов’язок брахмачарі, що намагається досягнути висот духовного життя,    —    це провести хута-хуташану, жертовне узливання Верховному Господу. Ті, хто практикує брахмачар’ю, не можуть спати до сьомої чи до дев’ятої години ранку. Вони повинні вставати вдосвіта, принаймні за півтори години до сходу сонця, і проводити жертовне узливання, або, за нинішньої епохи, потворювати святе ім’я Господа, Харе Крішна. Господь Чайтан’я пояснював: калау на̄стй ева на̄стй ева на̄стй ева ґатір анйатга̄    —    за цієї епохи немає іншого шляху, немає іншого шляху, немає іншого шляху, крім повторення святого імені Господа. Брахмачаріповинен підніматися рано-вранці і, рівно сівши, повторювати святе ім’я Господа. Слово відйотама̄нам вказує на те, що тіло Кардами Муні сяяло ознаками справжнього брахмачарі. За цим завжди можна побачити, що людина виконала великі аскези, практикуючи йоґу. Люди, які п’ють, палять тютюн чи провадять необмежене статеве життя, ніколи не можуть бути гідними послідовниками йоґи. Загалом йоґи дуже худі, тому що живуть життям, позбавленим комфорту. Однак Кардама Муні не був худим, тому що віч-на-віч побачив Верховного Бога-Особу. Слово сніґдга̄па̄н̇ґа̄валокана̄т, вжите в цьому вірші, вказує на те, що йому пощастило побачитися з Господом лицем до лиця. Він пашів здоров’ям, тому що власними вухами слухав нектарні слова, які сходили з лотосових вуст Бога-Особи. Так само і в того, хто слухає трансцендентні звуки святого імені Господа, Харе Крішна, поліпшується здоров’я. Ми особисто бачили, як багато брахмачарі та ґріхастх, які приєдналися до Міжнародного товариства свідомості Крішни, за якийсь час стали пашіти здоров’ям. Дуже важливо, щоб брахмачарі, який присвячує життя духовному розвитку, просто пашів здоров’ям. Дуже вдалим є в цьому вірші порівняння мудреця до невідшліфованого самоцвіта. Навіть якщо здобутий з копальні самоцвіт виглядає невідшліфованим, він все одно має особливий блиск. Так само, хоча Кардама не був гарно вбраний і тіло його не вирізнялося чистотою, своїм загальним виглядом він скидався на самоцвіт.

ПОЯСНЕННЯ: Імператор Сваямбгува Ману не лише особисто наблизився до хижки з сухого листя, в якій усамітнився Кардама Муні, але й шанобливо поклонився мудрецю. А самітнику годилося благословляти царів, які відвідували його відлюдницьку оселю в джунґлях.

ПОЯСНЕННЯ: З багатьох ведичних писань і насамперед із історичних хронік, як оце «Шрімад-Бгаґаватам» та інші Пурани, видно, що праведні давніх часів об’їжджали свої царства, щоб захистити доброчесних підданих і покарати або вбити неправедних. Іноді вони вправлялися у бойових мистецтвах, полюючи в лісі і вбиваючи тварин, бо без такої практики вони не змогли б убивати тих, хто порушує спокій суспільства. Кшатріям дозволено вдаватися до насильства, тому що застосовувати насильство задля хорошої мети вохдить в їхні обов’язки. В цьому вірші лунають два промовисті терміни: вадга̄йа    —    «щоб убити», і асата̄м    —    «небажані елементи». Здатність царя захищати підданих вважають за енерґію Верховного Господа. У «Бгаґавад-ґіті» (4.8) Господь каже: парітра̄н̣а̄йа са̄дгӯна̄м̇ віна̄ш́а̄йа ча душкр̣та̄м    —    Господь сходить на Землю, щоб захистити праведних і вбити демонів. Отож, сила для захисту правдених і знищення демонів та негідників    —    це енерґія, яка походить безпосередньо від Самого Верховного Господа. Цар чи керівник держави повинен бути наділений цією енерґією від Господа. За цієї епохи дуже важко знайти такого керівника держави, який вмів би знищувати негідників. Сучасні голови держав ховаються в затишних палацах і без належних підстав знищують людей, які ні в чому не повинні.

ПОЯСНЕННЯ: Мудрець Кардама був брахмана, а Сваямбгува    —    кшатрія, тож мудрець, посідаючи вище становище, не мав потреби кланятися царю. Але він поклонився Сваямбгуві Ману, тому що він, як Ману, цар і імператор, уособлював Верховного Господа. Поклонятися Верховному Господу повинні всі    —    і брахмани, і кшатрії, і шудри. Цар Сваямбгува був представником Верховного Господа, і тому всі мали йому виражати йому шану.

ПОЯСНЕННЯ: Обов’язок відповідального царя    —    захищати лад у суспільстві, підтримуючи його соціальний та духовний устрій. З духовного погляду суспільство поділяють на чотири ашрами: брахмачар’я, ґріхастга, ванапрастга і санн’яса, а соціальні підрозділи, на які суспільство поділяють відповідно до діяльності й якостей його членів, це брахмани, кшатрії, вайш’ї та шудри. Ці соціальні стани, визначені згідно з типом діяльності й якостей людей, описано в «Бгаґавад-ґіті». На жаль, без належного захисту з боку відповідальних царів, система соціальних та духовних укладів перетворилася в спадкову кастову систему. Але це не істинна система чотирьох варн і чотирьох ашрамів. Називатися людським суспільством може тільки те суспільство, члени якого йдуть шляхом духовного самоусвідомлення. Людей найвищого типу людської цивілазації називають аріями. Санскритьске слово а̄рйа означає «той, хто проґресує». Виникає запитання, яке ж суспільство можна визнати за проґресивне? Бути проґресивним не означає створювати штучних матеріальних «потреб» і марнувати людську енерґію на нарощення так званих матеріальних вигод. Справжній проґрес    —    це пізнання духу, і суспільство, яке будувало своє життя так, щоб досягнути цієї мети, називалося арійською цивілізацією. Інтелектуали, чи брахмани, до яких належав і Кардама Муні, присвячували своє життя духовному розвитку, а кшатрії, як оце імператор Сваямбгува, правили країною і дбали про те, щоб люди мали всі умови для духовного самоусвідомлення. Обов’язок царя    —    об’їжджати всю країну і стежити за порядком. Індійська цивілізація, що раніше засновувалася на чотирьох варнах та ашрамах, занепала через те, що потрапила в залежність від чужоземців та людей, які не додержували засад варнашрами. Так система варнашрами виродилася в кастову систему.

Цей вірш підтверджує, що систему чотирьох варн і чотирьох ашрамів влаштував Сам Верховний Бог-Особа, як свідчать слова бгаґавад-рачіта. У «Бгаґавад-ґіті» сказано те саме: ча̄тур-варн̣йам̇ майа̄ ср̣шт̣ам. Господь каже, що систему чотирьох варн і чотирьох ашрамів«створив Я». Те, що створив Господь, неможливо знищити чи відмінити. Поділ на варни й ашрами існуватиме завжди, якщо не в відначальній формі, то в спотвореній. Однак через те, що їх створив Господь, Верховний Бог-Особа, вони ніколи не зникнуть. Вони таке саме творіння Бога, як і Сонце, і тому існуватимуть вічно. Сонце існуватиме завжди    —    як у чистому небі, так і в захмареному. Коли система варнашрами вироджуєтсья, вона перетворюється на спадкову кастову систему, але, в будь-якому разі, кожне суспільство має клас інтелектуалів, клас військових, клас торговців і клас робітників. Коли вони живуть впорядкованим життям, співпрацюючи згідно з ведичними засадами щодо суспільного життя, то в суспільстві панує мир і люди духовно проґресують. Але коли з’являється ненависть, зловживання і взаємна недовіра кастової системи, все суспільство деґрадує і, як сказано в вірші, скочується до жалюгідного стану. Нині весь світ перебуває в жалюгідному стані, тому що свободу дії отримують усі, хто дбає тільки про свої корисливі інтереси. До цього призвів занепад системи чотирьох варн і чотирьох ашрамів.

ПОЯСНЕННЯ: Через те, що науковий поділ суспільства на чотири варни й чотири ашрами перестає існувати, владу над світом беруть до своїх рук люди, які не отримали систематичної освіти й підготовки в царині релігії, політики й порядкування суспільством. Наслідки цього дуже сумні. В суспільстві чотирьох варн і чотирьох ашрамів представники всіх класів проходять систематичну підготовку. В наші дні існує потреба в інженерах, медиках та електриках, і тому відповідні учбові заклади готують цих спеціалістів, і так само в давні часи належно вчили й виховували членів вищих соціальних класів, а саме інтелектуалів (брахманів), правителів (кшатріїв) і торговців (вайшій). Обов’язки брахманів, кшатріїв, вайшій та шудра описано в «Бгаґавад-ґіті». Коли ж такого виховання немає, то люди проголошують себе брахманами чи кшатріями лише на тій підставі, що вони з’явилися на світ у родинах брахманів чи кшатріїв, хоча за своєю діяльністю вони належать до шудр. Такі безпідставні претензії на приналежність до вищих каст перетворюють наукову систему соціальних станів на кастову систему, тим самим повністю спотворюючи первісний задум. Через це в суспільстві панує хаос і немає ні миру, ні процвітання. Тут ясно сказано, що без пильного нагляду сильного царя, неправедні й недостойні люди намагатимуться посісти високе становище в суспільстві і таким чином призведуть до його загибелі.

ПОЯСНЕННЯ: Приходячи в гості до друга, людина, найчастіше, має якусь ціль. Кардама Муні розумів, що такий великий цар, як Сваямбгува, прийшов до його відлюдницької оселі не тому, що об’їжджає все царство й перевіряє стан справ у ньому, а тому що має якусь особливу ціль. Він був готовий виконати бажання царя. Колись мудреці часто ходили до царів, а царі    —    до мудреців, що жили в своїх відлюдницьких хатинках. І ті, і ті завжди була раді виконати бажання своїх гостей. Такі взаємини називають бгакті-кар’я. Є гарний вірш, який описує взаємовигідні стосунки між брахманами і кшатріями (кшатрам̇ двіджатвам). Кшатрам̇ означає «царський клас», а двіджатвам    —    «брахманічний клас». Призначення цих двох класів    —    дбати одне про одного. Царі захищали брахманів, щоб вони піклувалися про духовний розвиток суспільства, а брахмани давали царям цінні поради про те, як поступово привести країну й підданих до духовної досконалості.