Тут Шрі Арджуна посилається на повчання «Бгаґавад-ґіти», які передав йому Господь на полі битви Курукшетра. Господь лишив по Собі настанови «Бгаґавад- ґіти» не лише для Арджуни    —    Він лишив їх для всіх часів та всіх країв. «Бгаґавад-ґіту» повів Сам Господь, а тому вона є самою суттю всієї ведичної мудрости. Сам Господь прекрасно виклав суть усього для тих, хто не має часу штудіювати неосяжні ведичні писання    —    Упанішади, Пурани й «Веданта- сутри». «Бгаґавад-ґіта» є частиною повчань «Махабгарати», великого історичного епосу, що написаний спеціально для менш розумних людей    —    жінок та робітників, а також для недостойних нащадків брахман, кшатрій та вищих прошарків вайшій. Отримавши настанови у формі «Бгаґавад-ґіти», Арджуна зумів розв’язати проблему, яка постала в його серці на полі битви Курукшетра. І ось знов, коли Господь уже пішов з очей земних людей і Арджуна побачив, що його набуті сила й могутність ідуть в небуття, він захотів згадати великі повчання «Бгаґавад-ґіти». Він бажав просто показати всім широкоглядним людям, що до «Бгаґавад-ґіти» можна звертатися за будь-якої скрути, і не лише щоб втишити всілякі психічні страждання, а й щоб знайти вихід з найбільших ускладнень, які, буває, заганяють людину в глухий кут.

Милостивий Господь лишив по Собі величні повчання «Бгаґавад-ґіти», щоб кожний міг скористатися з Господніх повчань навіть тоді, коли Його Самого перед матеріальним зором не буде. Верховний Господь матеріальним чуттям недоступний, однак Він Сам Своєю незбагненною могутністю може втілити Себе через посередництво матерії, що також є формою проявленої енерґії Господа, даючи зумовленій живій істоті змогу сприйняти Його своїми чуттями. Отже, «Бгаґавад-ґіта» чи будь-яка звукова форма Господа, що її представляють авторитетні писання, також є Його втілення. Між звуковим образом Господа і Ним Самим різниці немає. Нині людина може отримати з «Бгаґавад-ґіти» таку саму користь, яку отримав від неї Арджуна за особистої присутности Господа.

Людині, яка має віру в Господа і прагне звільнитися з лабетів матеріального існування, скористатися з настанов «Бгаґавад-ґіти» буде нескладно. Мавши на оці саме це, Господь давав повчання Арджуні, наче той насправді потребував їх. «Бгаґавад-ґіта» викладає п’ять важливих аспектів знання, розглядаючи: 1) Верховного Господа, 2) живу істоту, 3) природу, 4) час і простір, 5) діяльність. Серед них Верховний Господь і жива істота якісно єдині. Різницю між ними визначають як різницю між цілим та його невід’ємною часткою. Природа    —    то інертна матерія, в якій проявляється взаємодія трьох різних ґун, а вічний час і безмежний простір, як вважають, перебувають поза існуванням матеріальної природи. Діяльність живих істот визначають їхні різні нахили, і та діяльність може або ув’язнювати їх в матеріальній природі, або звільняти з неї. «Бгаґавад-ґіта» стисло розглядає всі ці предмети. Докладнішому їх викладу й глибшому роз’ясненню присвячений «Шрімад-Бгаґаватам». З тих п’яти об’єктів Верховний Господь, жива істота, природа і час із простором є вічні, але жива істота, природа й час підпорядковані Верховному Господу, що не знає над Собою жодної влади і є абсолютний та цілковито незалежний. Верховний Господь    —    це найвищий владця. Матеріальна діяльність живої істоти не знає початку, однак підлягає якісному перетворенню, в результаті якого вона перемінюється на духовну. Тоді вона перестає породжувати наслідки в матеріальних ґунах. І Господь, і жива істота мають свідомість; і в Нього, і в неї є відчуття особистого буття, і вони усвідомлюють себе як живу силу. Однак, зумовлена матеріальною природою, що її називають махат-таттвою, жива істота хибно вважає себе окремою від Господа. Уся мудрість Вед скерована тільки на одне: позбавити істоту такого хибного розуміння і звільнити її від ілюзії матеріального ототожнення. Коли, плекаючи знання та зречення, жива істота позбавляється тої ілюзії, вона починає діяти і насолоджуватися з усією відповідальністю за свої вчинки. По-справжньому насолоджує Свої чуття Господь, а жива істота може тільки бажати насолоди. Ця різниця в свідомості якраз і складає різницю між двома особистостями    —    Господом та живою істотою. Поза тим між Господом та живою істотою ніякої різниці немає. Отже, жива істота вічно єдина з Господом і водночас відмінна від Нього. Саме це лежить в основі всіх настанов «Бгаґавад- ґіти».

У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що і Господь, і живі істоти є санатана, вічні, і так само санатаною названа обитель Господа, що перебуває далеко поза матеріальним світом. Господь запрошує до Свого буття істоту, що є санатана, а метод, за допомогою якого жива істота може доступити Господньої обителі, де проявляється вільна діяльність душі, називається санатана-дгарма. Однак, не звільнившись від хибного ототожнення з матерією, досягти вічної обителі Господа неможливо, і тому «Бгаґавад-ґіта» дає нам провід, щоб ми могли досягти того рівня досконалости. Звільнення від хибного ототожнення з матерією проходить через різні стадії    —    діяльности задля її плодів, емпіричної філософії та відданого служіння, яке вивершує трансцендентне самоусвідомлення. Такого трансцендентного самоусвідомлення можна досягти, якщо діяльність всіх цих рівнів пов’язати з Господом. Якщо зумовлена людська істота виконуватиме обов’язки, які визначені їй у Ведах, вона зможе поступово очистити свій гріховний розум і піднятися на рівень знання. Рівень очищення, коли людина набуває знання, стає основою відданого служіння Господеві. Поки людина шукає розв’язку на проблеми життя, її знання називають ґ’яна, тобто очищене знання, однак коли вона віднаходить їхній справжній розв’язок, вона втверджується в відданому служінні Господу. «Бгаґавад-ґіта» починає розв’язок проблем життя з того, що вказує на відмінність душі від матеріальних елементів і підставно та арґументовано доводить, що душа не гине ні за яких умов, а її зовнішнє покриття з матерії, тобто тіло та розум, просто змінюється перед кожним відтинком сповненого страждань матеріального існування. Отже, «Бгаґавад-ґіта» призначена покласти край всім різноманітним нещастям, і зараз Арджуна вдався по притулок до цього невичерпного джерела знання, що йому передав Крішна під час битви на Курукшетрі.