ПОЯСНЕННЯ: Ображати стопи Господнього відданого    —    це великий гріх. Можливість вчинити образу залишається в живої істоти навіть тоді, коли вона досягає Вайкунтги, з тою лише різницею, що на Вайкунтгах, навіть коли хтось чинить образу, Господь захищає його. Це дивовижна особливість стосунків між Господом і Його слугами, як показує цей випадок із Джаєю та Віджаєю. Слово атікрамам у цьому вірші вказує на те, що ображаючи відданого, людина зневажає Самого Верховного Господа.

Брамники помилилися, коли не пустили мудреців Вайкунтгалоку, але так як вони виконували трансцендентне служіння Господу, піднесені віддані знали, що загибель їх омине. Поява Господа на місці подій втішила серця всіх відданих. Господь зрозумів, що непорозуміння виникло через те, що мудрецям не вдалося побачити Його лотосові стопи, і тому, вирішивши їх задовольнити, прийшов до них Сам. Господь такий милостивий, що навіть коли відданий стикається на своєму шляху з перешкодами, Господь особисто влаштовує все так, щоб відданий все одно міг бачити Його лотосові стопи. Яскравий приклад того ми бачимо в житті Харідаси Тгакури. Коли Чайтан’я Махапрабгу жив у Джаґаннатга Пурі, там жив також Харідаса Тгакура, що народився серед мусульман. В індуїстькі храми, особливо за тих часів, пускали тільки індусів. Хоча за своїми звичками й поведінкою Харідаса Тгакура був найліпшим з усіх індусів, він вважав себе за мусульманина і тому не заходив до храму. Знаючи про його смирення і бачачи, що Харідаса Тгакура не ходить до храму, Господь Чайтан’я,    —    а Він невідмінний від Джаґаннатги,    —    Сам щодня приходив до Харідаси Тгакури посидіти й порозмовляти з ним. У цих главах «Шрімад-Бгаґаватам» ми читаємо, що так само Господь вчинив і в цьому випадку. Хоча Його відданим не дали побачити Його лотосові стопи, Він Сам прийшов зустрітися з ними, ступаючи тими самими лотосовими стопами, до яких вони прагнули наблизитися. Також важливо відзначити, що Господь прийшов у супроводі богині щастя. Богиню щастя не може побачити звичайна людина, але Господь настільки милостивий, що, хоча віддані не шукали такої честі, Він з’явився перед ними разом з богинею щастя.

ПОЯСНЕННЯ: Господь завжди проявляє особливу прихильність до брахманів та корів, і тому в одному вірші про Господа сказано: ґо-бра̄хман̣а-хіта̄йа ча. Господь Крішна, або Вішну, Верховний Бог-Особа,    —    це Божество, якому брахмани поклоняються. У ведичній літературі, серед гімнів «Ріґ Веди» є ріґ-мантра, де сказано, що справжні брахмани завжди звертають свій погляд до лотосових стіп Вішну: ом̇ тад вішн̣ох̣ парамам̇ падам̇ сада̄ паш́йанті сӯрайах̣. Достойні брахмани поклоняються тільки поширенням Верховного Бога-Особи, які належать до категорії Вішну, як оце Крішна, Рама та інші. Так званий брахмана, який народився в родині брахманів, але чия діяльність скерована проти вайшнавів, не гідний зватися брахманою, тому що брахмана означає вайшнава, а вайшнава означає брахмана. Людина, яка стала відданим Господа, стає також і брахманою. У визначенні брахмани сказано: брахма джа̄на̄тіті брахман̣ах̣    —    брахманом є той, хто пізнав Брахман. Що ж до вайшнави, то він пізнав Бога-Особу. Пізнання Брахмана являє собою лише початковий ступінь пізнання Бога-Особи. Той, хто знає Бога-Особу, знає такої і безособистісний аспект Всевишнього, тобто Брахман. Тому людина, яка стала вайшнавою, вже є брахмана. Слід зазначити, що, прославляючи брахману в цій главі, Господь має на увазі відданого-брахману, тобто вайшнаву. Було б цілковитою помилкою пов’язувати це уславлення з так званими брахманами, які народилися в брахманських родинах, але не мають ніяких брахманічних якостей.

ПОЯСНЕННЯ: Отже, вайшнава повинен бути бездоганний з усіх поглядів. У «Бгаґаватам» сказано, що кожен, хто став вайшнавою, розвинув усі достоїнства півбогів. У «Чайтан’я-чарітамріті» перелічено двадцять шість якостей відданого. Відданий повинен завжди докладати зусиль до того, щоб, проґресуючи у свідомості Крішни, дедалі більше розвивати вайшнавські якості. Відданий повинен бути бездоганним, тому що будь-яка провина відданого лягає шрамом на тіло Верховного Бога-Особи. Обов’язок відданого    —    завжди бути дуже уважним і сумлінним у стосунках з іншими, і насамперед з іншими відданими Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Щоб людство справді очистилося, його члени повинні розвинути свідомість Крішни. Це проголошують усі ведичні писання. Кожен, хто з усієї щирістю стає на шлях свідомості Крішни, навіть якщо він не вирізняється чемністю, неодмінно очищується. Відданим може стати людина з будь-якої суспільної верстви, хоча ніхто не сподівається від усіх прошарків суспільства однаково бездоганних манер. Як сказано в цьому вірші і як видно з багатьох тверджень «Бгаґавад-ґіти», навіть якщо людина з’явилася на світ не в родині брахманів, навіть якщо вона з’явилася на світ серед чандалів, якщо вона стає на шлях свідомості Крішни, вона відразу ж очищується. У дев’ятій главі «Бгаґавад-ґіти», у віршах з тридцятого по тридцять другий, ясно сказано, що людину, яка стає на шлях свідомості Крішни, навіть якщо вона не вирізняється хорошими манерами, слід вважати за святу. Поки істота перебуває в матеріальному світі, її пов’язують з іншими стосунки двох типів: на рівні тіла і на рівні духу. Що стосується тіла чи суспільних стосунків, іноді навіть людина, яка досягла духовної чистоти, діє згідно з природою свого тіла. Якщо відданий, народжений в родині чандалів (найнижчої касти), діє іноді за старою звичкою, його не слід вважати за чандалу. Іншими словами, вайшнаву не можна оцінювати з погляду його тілесних ознак. Шастри забороняють думати, що Божество у храмі зроблено з дерева або каменю чи що людина з низької касти, яка стала на шлях свідомості Крішни, все ще належить до цієї низької касти. Шастри забороняють плекати такий умонастрій, тому що кожен, хто став на шлях свідомості Крішни, повністю очистився. Принаймні він уже очищується, і якщо він буде дотримуватися засад свідомості Крішни, він скоро повністю очиститься. Отже, кожного, хто якнайсерйозніше стає на шлях свідомості Крішни, слід вважати очищеною людиною. Крішна завжди готовий всебічно захищати таку людину. Господь у цьому вірші запевняє, що Він готовий захистити Свого відданого будь-якою ціною, навіть якщо для цього доведеться відрубати Собі частину тіла.

ПОЯСНЕННЯ: Стосунки між Господом і Його відданим сповнені трансцендентної краси. Відданий вважає, що тільки завдяки відданості Господу в ньому розвиваються всі хороші якості, а Господь вважає, що тільки завдяки Його відданості Своїм слугам зростає Його трансцендентна велич. Іншими словами, як відданий завжди прагне служити Господу, так Господь завжди прагне служити відданому. Господь визнає тут, що кожен, хто здобуде хоча б порошинку з Його лотосових стіп, відразу стає великою особистістю, але разом з тим Господь стверджує, що цією якістю Він завдячує тільки Своїй любові до відданих. Саме через цю любов Господа до Своїх відданих богиня щастя ніколи не залишає Його. Ба більше, Господу служить не одна, а багато тисяч богинь щастя, хоча в матеріальному світі, щоб здобути хоча б крихту її милості, люди накладають на себе суворі покути й виконують важкі аскези. Господь не терпить, щоб Його віддані зазнавали будь-яких труднощів. Тому Його прославляють як бгакта-ватсалу.

ПОЯСНЕННЯ: Відданий Господа, вайшнава, не бере нічого, не офірувавши цього спочатку Господу. Всі плоди своєї діяльності вайшнава офірує Господу, і тому він також ніколи не їсть того, що не було офіроване Господу. Господь також черпає насолоду в тому, що всі піднесені Йому страви віддає вайшнавам. З цього вірша зрозуміло, що Господь їсть через жертовне вогнище і рот брахмани. Для задоволення Господа в жертовне вогнище офірують найрізноманітніші дари: зерно, масло тощо. Господь приймає всі дари, які приносять Йому брахмани та віддані. В інших місцях священних писань сказано, що Господь приймає також усі підношення, якими частують брахманів та вайшнавів. Однак тут зазначено, що найбільшу насолоду дають Господу саме ті дари, які підносять вустам брахманів та вайшнавів. Найліпшу ілюстрацію цього принципу ми бачимо в житті Адвайти Прабгу, в його стосунках із Харідасою Тгакурою. Хоча Харідаса народився в мусульманській родині, Адвайту Прабгу підніс йому першу тацю прасаду зі священного вогняного жертвопринесення. Харідаса Тгакура повідомив Адвайті Прабгу, що він народився в мусульманській родині, і запитав, чому Адвайта Прабгу підносить першу тацю мусульманину, а не піднесеному брахмані. З великого смирення Харідаса Тгакура представлявся недостойним мусульманином, але Адвайта Прабгу, досвідчений відданий, визнав його за істинного брахману. Адвайта Прабгу відповів, що, підносячи першу тацю Харідасі Тгакурі, він отримує таке саме благо, яке отримав би, нагодувавши сто тисяч брахманів. З цього всього випливає, що ліпше нагодувати одного брахману чи вайшнаву, ніж виконати сотні тисяч вогнених жертвопринесень. Тому писання проголошують, що за цієї епохи є тільки один метод духовного розвитку    —    повторювати святе ім’я Бога (харер на̄ма) і намагатися задовольнити вайшнаву.

ПОЯСНЕННЯ: Різниця між внутрішньою і зовнішньою енерґіями Верховного Бога-Особи полягає в тому, що у царстві внутрішньої енерґії, тобто в духовному світі, всі багатства незнищенні, тоді як у царстві зовнішньої, чи матеріальної, енерґії, всі багатства тимчасові. Верховна влада Господа однаково поширюється і на духовний, і на матеріальний світи, але духовний світ називають царством Бога, а матеріальний    —    царством майі. Майею називають те, що в дійсності не існує. Багатства матеріального світу    —    це лише відблиск справжніх багатств. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що матеріальний світ схожий на дерево, корені якого простягаються вгору, а гілки    —    вниз. Це означає, що матеріальний світ являє собою віддзеркалення духовного світу. Справжні багатства є тільки в духовному світі. У духовному світі є тільки одне панівне Божество    —    Сам Господь, тоді як у матеріальному світі є багато повелителів. У цьому поглягає різниця між внутрішньою і зовнішньою енерґіями. Господь каже, що, хоча Він владика внутрішньої енерґії і хоча води, яка омила Його стопи, освячує весь матеріальний світ, Сам Він з ставиться з якнайглибшою пошаною до брахманів та вайшнавів. Якщо Сам Господь з такою повагою ставиться до вайшнавів та брахманів, то хто може ставитися до них нешанобливо?

ПОЯСНЕННЯ: Згідно з «Ману-самхітою», беззахисні істоти    —    це корови, брахмани, жінки, діти й старі люди. Серед цих п’яти категорій у даному вірші виділено брахманів та корів, бо Господь завжди особливо піклується про брахманів та корів, за що згадано в одній з молитв до Нього. Отже, Господь наказує, щоб ніхто не чинив зла цим п’яти категоріям беззахисних живих істот, і передусім брахманам та коровам. В деяких версіях «Бгаґаватам» замість слова духатı̄х̣ вжито слово духітр̣ı̄х̣. В обох випадках значення те саме. Духатı̄х̣ означає «корова», і духітр̣ı̄х̣ також можна вживати в значення «корова», тому що корову вважають за дочку бога Сонця. Так само, як діти завжди повинні перебувати під опікою батьків, жіноцтво також повинно перебувати під опікою батька, чоловіка або дорослого сина. Про беззахисних істот повинні піклуватися їхні опікуни, бо інакше на цих опікунів чекає кара Ямараджі, якому Господь доручив наглядати за гріховними створіннями. Помічників, чи посланців, Ямараджі цей вірш порівнює до яструбів, а людей, які нехтують своїми обов’язками й не піклуються про своїх підопічних,    —    до змій. Яструби завжди безжально розправляються із зміями, і так само посланці Ямараджі безжально розправляються з недбалими опікунами.

ПОЯСНЕННЯ: У ведичних писаннях наведено багато історій, в яких можна відзначити, що, навіть коли брахмани чи вайшнави сердито проклинаються якусь людину, та не вважає, що має право відповідати їм тим самим. Наприклад, коли великий мудрець Нарада прокляв синів Кувери, ті не пробували відімстити йому чи проклясти його у відповідь, вони просто впокорилися йому. Тут ми теж бачимо, що Джая і Віджая, коли четверо Кумар прокляли їх, не стали відповідати їм такими ж дошкульними словами, а смиренно змирилися з їхнім прокляттям. Саме так треба триматися з брахманами й вайшнавами. Іноді вчинок якогось брахмани може поставити нас у дуже прикре становище, але ми не повинні у відповідь мстити йому,    —    треба з усмішкою і лагідними словами постаратися вмилостивити його. До брахманів та вайшнавів треба ставитися, як до представників Нараяни на землі. Нині певні люди із вбогим запасом знань вигадали вислів дарідра-нараяна, закликаючи в кожному злидарі бачити представника Нараяни. Але у ведичних писаннях ми не знаходимо вказівки ставитися до злидарів, як до представників Нараяни. Звичайно, в цих віршах ішлося про беззахисних істот, але шастри дають цьому вислову дуже чітке визначення. Про бідних людей треба піклуватися, але за представників Нараяни треба визнавати брахманів, вшановуючи їх, як Господа. Тут, зокрема, зазначено, що обличчя людини, яка намагається вмилостивити брахману, повинно бути подібним до лотоса. Обличчя стає подібним до лотоса тоді, коли воно випромінює любов і лагідність. Яким повинно бути ставлення людини дуже добре ілюструє приклад із сином, який намагається заспокоїти розгніваного батька усміхом і лагідною мовою.

ПОЯСНЕННЯ: З цих слів Господам можна побачити, як сильно Він прагне повернути Свого слугу на Вайкунтгу. Отже, цей випадок доводить, що, раз піднявшись на планету Вайкунтги, істота вже ніколи звідти не падає. Історія з Джаєю та Віджаєю була не падінням, а випадковістю. Господь завжди прагне якнайшвидше повернути таких відданих назад на планети Вайкунтги. Не має сумніву в тому, що між Господом і Його відданими не може бути ніяких непорозумінь. Лише коли в одного відданого виникають непорозуміння чи розходження з іншими відданими, йому доведеться пожинати наслідки цього, але це страждання довго не триває. Господь настільки милостивий до Своїх відданих, що Він взяв на Себе всю відповідальність за прогріх брамників і попрохав мудреців дарувати їм можливість повернутися на Вайкунтгу якомога швидше.

ПОЯСНЕННЯ: Ніхто не може перевершити Верховного Бога-Особу в красномовстві. Верховний Бог-Особа невідмінний від Своїх слів, тому що Він перебуває на трансцендентному рівні. Мудреці, напружуючи слух, намагалися збагнути слова, що текли з вуст Верховного Господа, але, хоча Він говорив стисло і до речі, мудреці не могли осягнути Його мови. Вони не розуміли ні смислу Його мови, ні Його намірів. І так само вони не могли зрозуміти, гнівається на них Господь чи задоволений ними.

ПОЯСНЕННЯ: Мудреці ледве могли зібратися з думками, щоб уперше заговорити до Верховного Бога-Особи, і від захвату волосся на їхньому тілі стояло дибки. Найвище багатство матеріального світу називається па̄рамешт̣гйа, багатство Брахми. Але матеріальне багатство, що живе на найвищій планеті цього світу, не йде ні в яке порівяння з багатством Верховного Господа, тому що трансцендентне багатство духовного світу    —    це утвір йоґамайі, тоді як багатство матеріального світу    —    утвір махамайі.

ПОЯСНЕННЯ: Мудреці бачили, що Верховний Бог-Особа, вищий за все суще, говорить з ними так, ніби Він чимось завинив перед ними. Тому їм було важко збагнути смисл Господніх слів. Однак вони зрозуміли, що, звертаючись до них з такою смиренною мовою, Господь хотів явити їм Свою безмежну ласку.

ПОЯСНЕННЯ: У «Брахма-самхіті» чітко сказано, що Верховний Бог-Особа    —    це причина всіх причин. Існує величезна кількість півбогів, найголовніші з яких    —    Брахма й Шіва. Однак Господь Вішну    —    повелитель навіть Брахми й Шіви, не кажучи за брахманів, що живуть у матеріальному світі. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», найбільше Верховного Господа задовольняє діяльність, яка спирається на засади брахманічної культури, тобто на такі якості, як влада над чуттями й розумом, чистота, терплячість, віра в писання, а також знання, практичне й теоретичне. Господь    —    це Наддуша в кожній істоті. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Господь є джерело усіх створінь, отже, Він є джерелом також Брахми та Шіви.

ПОЯСНЕННЯ: Вжиті в цьому вірші слова дгармасйа парамо ґухйах̣ кажуть про те, що Господь є найпотаємнішою суттю всіх релігійних засад. Те саме сказано і в «Бгаґавад-ґіті». Підводячи підсумок Своїм настановам Арджуні, Господь Крішна порадив йому: «Облиш усяку іншу релігійну діяльність і просто віддайся Мені». Це найпотаємніша суть релігійних засад. У «Бгаґаватам» аткож сказано, що людина, яка не розвинула свідомості Крішни, суворо виконуючи свої релігійні обов’язки, просто змарнувала час і що всі її зусилля, яких вона докладала, дотримуючись так званих релігійних засад, марні. Тут мудреці підтверджують, що найвища мета всіх релігійних засад    —    це Верховний Господь, а не півбоги. Є чимало нетямущих проповідників, які проголошують, що досягнути найвищої мети можна й поклоняючись півбогам, але авторитетні писання, як оце «Шрімад-Бгаґаватам» і «Бгаґавад-ґіта», цього не підтверджують. «Бгаґавад-ґіта» пояснює, що людина, яка поклоняється тому чи іншому півбогу, може досягнути планети цього півбога, але той, хто поклоняється Верховному Богові-Особі, може піднятися на Вайкунтгу. Деякі проповідники запевняють, що, хоч би що людина робила, врешті-решт вона досягне верховної обителі Бога-Особи, але це твердження не має під собою ніяких підстав. Господь вічний, Господній слуга вічний і Господня обитель також вічна. Всіх їх визначають словом санатана, «вічні». Тому результат відданого служіння не може бути так само минущим, як досягнення райських планет, що його дає поклоніння півбогам. Як мудреці підкерслюють тут, хоча Господь зі Своєї безпричинної милості каже, що Він поклоняється брахманам та вайшнавам, тільки Він Сам є справжнім об’єктом поклоніння не лише для брахманів та вайшнавів, але й для півбогів.

ПОЯСНЕННЯ: Без милості Верховного Господа неможливо подолати океан невігластва й покласти край круговерті народжень і смертей. Тут сказано, що йоґи та містики перетинають океан невігластва з милості Верховного Бога-Особи. Серед містиків є багато різних категорій: карма-йоґі, ґ’яна-йоґі, дг’яна-йоґі та бгакті-йоґі. Кармі головно запобігають ласки півбогів, ґ’яні прагнуть злитися з Верховною Абсолютною Істиною, а йоґи задовольняються спогляданням Параматми, часткового прояву Верховного Бога-Особи, з яким вони врешті-решт зливаються. Але бгакти, віддані, прагнуть вічно спілкуватися з Верховним Богом-Особою і служити Йому. Як уже було сказано, Господь вічний, і ті хто прагнуть повсякчасної прихильності Верховного Господа, також вічні. Тому згадані в цьому вірші йоґи    —    це віддані. З милості Господа віддані легко долають океан невігластва, в якому живі істоти змушені знову й знову народжуватися й помирати, і досягають вічної обителі Господа. Отже, Господь не потребує нічиєї ласки, тому що немає нікого вищого за Нього чи рівного Йому. Насправді це всі інші потребують ласки Господа, щоб увінчати успіхом людське життя.

ПОЯСНЕННЯ: Як уже йшлося раніше, туласі набула своїх незрівнянних якостей завдяки тому, що перебуває на лотосових стопах Господа. У цьому вірші наведено чудове порівняння. Як цар бджіл завжди в’ється над листками туласі, піднесеними до лотосових стіп Господа, так і Лакшмі, богиня, чиєї ласки запобігають півбоги, брахмани, вайшнави та всі інші, завжди слугує лотосовим стопам Господа. Отже, ніхто не може дарувати ласку Господу, кожен, по суті, є слугою слуги Господа.

ПОЯСНЕННЯ: У «Брахма-самхіті» сказано, що Господу на планетах Вайкунтги завжди служать сотні тисяч богинь щастя, однак, відречений від усіх багатств, Він не прив’язується до жодної з них. Господь володіє шістьма багатствами: безмежними статками, безмежною славою, безмежною силою, безмежною красою, безмежним знанням і безмежною зреченістю. Всі півбоги, як і решта живих істот, поклоняються Лакшмі, богині щастя, запобігаючи її ласки, але Господь ніколи не прив’язується до неї, тому що може створити безліч таких богинь, щоб вони виконували трансцендентне служіння Йому. Богиня щастя, Лакшмі, дещо заздрить листкам туласі, що лежать на лотосових стопах Господа, бо вони ніколи не розлучаються з Господом, тоді як Лакшміджі, хоча має місце на грудях Господа, іноді повинна подбати про інших відданих, які благають її милості. Лакшміджі іноді доводиться залишати Господа, щоб задовольнити своїх численних відданих, але листки туласі ніколи не покидають Господніх стіп. Тому Господь цінує служіння туласі більше, ніж служіння Лакшмі. Тому, коли Господь каже, що Лакшміджі не покидає Його тільки з безпричинної милості брахманів, треба розуміти, що Лакшміджі приваблюють достоїнства Господа, а не благословення, які Йому дають брахмани. Господні багатства не залежать ні від чиєї милості, Він завжди самодостатній. Коли Господь каже, що Він володіє Своїми багатствами завдяки благословенням брахманів та вайшнавів, це повинно просто служити уроком для інших і надихати всіх людей шанувати брахманів та вайшнавів, відданих Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Мудреці називають тут Господа трі-юґою, тобто Господом, що з’являється за трьох епох, чи юґ: Сат’я, Двапара і Трета. Тут не сказано, що Він з’являється за четвертої епохи, Калі-юґи.Ведичні писання пояснюють, що за Калі-юґи Господь приходить як чганна-аватара, приховане втілення. За цієї епохи Він не являє Себе відкрито. Однак за інших юґ Господь відкрито являє Себе як втілення, і тому Його називають трі-юґою, або Господом, що з’являється за трьох юґ.

Шрідгара Свамі дає ще одне пояснення слова трі-юґа. Юґа означає «пара», а трі означає «три». Господь являє три пари, або шість, багатств. З цього погляду Його також можна іменувати трі-юґа.

Господь уособлює в Собі всі релігійні засади. З трьох епох релігійні засади спираються на три складові духовної культури: на аскетизм, чистоту і милосердя. З цього погляду Господа також називають трі-юґою. За епохи Калі ці три опори духовної культури майже відсутні, але Господь такий милостивий, що незважаючи на відсутність таких духовних якостей за Калі-юґи, Він все одно приходить і дарує людям захист в образі прихованого втілення, Господа Чайтан’ї. Господа Чайтан’ю називають прихованим втіленням, тому що, хоча Він є Сам Крішна, Він грає роль відданого Крішни і не називає Себе Крішною. Тому віддані моляться до Господа Чайтан’ї, балагаючи звільнити їх від нашарувань страсті й невігластва, які становлять найпоширеніше «багатство» цієї епохи. Для того щоб очистити себе від ґун страсті й невігластва, члени руху свідомості Крішни повторюють Харе Крішна, Харе Крішна    —    святе ім’я Господа, як цього навчав Господь Чайтан’я.

Четверо Кумар усвідомлювали, що перебувають під впливом ґун страсті й невігластва, адже, навіть потрапивши на Вайкунтгу, вони захотіли проклясти відданих Господа. Усвідомлюючи свою слабкість, вони попрохали Господа звільнити їх від страсті й невігластва, які все ще осквернювали їхні серця. Три згадані трансцендентні якості    —    чистота, аскетизм і милосердя    —    притаманні двічінародженим і півбогам. Ті, хто не втвердився в ґуні добра, не може дотримуватися цих трьох засад духовного розвитку. Тому в русі свідомості Крішни заборонені три форми гріховної діяльності: незаконний секс, вживання дурманних речовин і вживання будь-якої їжі, крім тої, яка офірована Господу (прасаду). Ці три заборони нерозривно пов’язані з засадами аскетизму, чистоти й милосердя. Щадячи нещасних тварин, віддані проявляють милосердя, не осквернюючи себе шкідливою їжею та шкідливими звичками, віддані проявляють якість чистоти. Аскетичність відданих проявляється в тому, що вони обмежують своє статеве життя. Цих засад, що їх мають на увазі четверо Кумар, повинні дотримуватися всі віддані, які хочуть розвинути свідомість Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» Господь Сам пояснює, що дії та вдачу великих авторитетів та лідерів наслідує весь людський загал. Тому суспільство повинні очолювати лідери ідеальної вдачі та поведінки. Крішна, Верховний Бог-Особа, з’явився в матеріальному світі для того, щоб показати приклад досконалого лідера, і всі люди повинні йти шляхом, який Він вказав. Веди пояснюють, що Абсолютну Істину неможливо пізнати за допомогою самих лише умоглядних роздумів чи логічних висновків    —    для цього потрібно прислухатися до настанов авторитетів. Маха̄джано йена ґатах̣ са пантга̄х̣. Треба йти слідами великих авторитетів, бо якщо покладатися на самі тільки писання, то можна або стати жертвою шахраїв, або заплутатися в розбіжних настановах, не зрозумівши їхньої суті. Найліпший метод пізнання Абсолютної Істини    —    це йти слідами авторитетів.

Четверо брахманів-мудреців називають Крішну природним покровителем корів та брахманів: ґо-бра̄хман̣а-хіта̄йа ча. Коли Крішна був присутній на планеті, Він доводив це Своїми діями. Він Сам пас корів, як пастушок, а до брахманів та відданих ставився з якнайбільшою шаною.

Також тут сказано, що брахмани    —    найліпші з двічінароджених. До двічінароджених належать і брахмани, і кшатрії, і вайш’ї, але найліпші з них    —    брахмани. Під час бійки людина завжди захищає верхню частину тіла, тобто голову, руки й живіт. Так само, для того щоб людське суспільство справді розвивалося, треба насамперед захищати ліпшу частину соціального тіла, тобто брахманів,кшатріїв та вайшій (інтелектуалів, військових і торговців). Це не означає, що не треба піклуватися про робітників, але про вищі класи треба дбати насамперед. А найбільше, серед усіх класів суспільства, треба дбати про брахманів та вайшнавів. Їм треба поклонятися. Дбати про цих членів суспільства    —    це все одно що поклонятися Богу. Це навіть не стільки опіка, скільки обов’язок. Поклонятися брахманам і вайшнавам треба всілякими дарами і привітною мовою, а якщо в когось немає засобів, щоб щось їм подарувати, він повинен принаймні задовольнити їх люб’язною мовою. Господь Сам показав приклад такої поведінки в стосунках з Кумарами.

Якщо провідники суспільства не запровадять цих звичаїв, людська цивілізація загине. Коли в суспільстві не шанують відданих Господа, що досягнули висот інтелектуального розвитку й духовного життя, і не дбають про них, то все суспільство приречене на загибель. Слово нан̇кшйаті вказує на те, що таке суспільство занепадає і гине. Шлях розвитку, яким писання радять вести суспільство, називається дева-патга, тобто «великий шлях півбогів». Півбоги    —    це ті, хто міцно утвердився у відданому служінні, свідомості Крішни. Отже, віддане служіння    —    це і є той благословенний шлях, просування по якому треба всіляко заохочувати. Якщо керівники й провідники суспільства не виявлятимуть особливої шани до брахманів та вайшнавів і не допомагатимуть їм    —    не лише привітними словами, а й всіма можливими засобами, то людська цивілізація ніколи не зможе піднятися на вищий щабель розвитку. Господь хотів особисто показати, як треба діяти, і тому так прославляв Кумар.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Крішна ніколи не втрачає Своєї величі: ні тоді, коли стає пастушком, ні коли вшановує Судаму Брахману чи інших відданих    —    Нанду Махараджу, Васудеву, Махараджу Юдгіштгіру і матір Пандавів, Кунті. Всі знали, що Він Верховний Бог-Особа, Крішна, однак Він дотримувався всіх правил етикету, являючи приклад ідеальної поведінки. Верховний Бог-Особа    —    це сач-чід-ананда-віґраха, Його тіло цілковито духовне, вічне і сповнене знання та блаженства. Живі істоти    —    це невід’ємні частки Господа, і тому вони мають форми такої самої вічної природи, як і Господь. Але коли вони вступають у зв’язок з майею, матеріальною енерґією, їх покриває забуття і вони втрачають своє природне становище. Щоб зрозуміти з’явлення Господа Крішни, ми повинні постаратися перейнятися духом молитви, яку підносять Кумари. Господь вічно залишається пастушком у Вріндавані, ватажком у битві при Курукшетрі, багатим князем у Двараці і коханим вріндаванських дівчат. Всі Його з’явлення мають глибокий зміст, тому що відкривають Його істинні якості зумовленим душам, які забули про Свої стосунки з Верховним Господом. Господь робить усе для їхнього добра. Насильство, яке за бажанням Крішни і за посередництвом Арджуни було проявлене під час битви на Курукшетрі, також було потрібне, тому що, коли люди стають занадто безбожними, насильство стає неминучим. Відмова від насильства в таких випадках становить злочин.

ПОЯСНЕННЯ: Тут мудреці, четверо Кумар, відмовляються від свого прокляття, яке вони наклали на брамників, Джаю та Віджаю. Вони усвідомили, що ті, хто служить Господу, не можуть чимось завинити. Відомо, що кожен, хто твердо вірить у служіння Господу або сам присвятив себе цьому трансцендентному любовному служінню, має всі хороші якості півбогів. Тому відданий не може бути в чомусь винний. Якщо трапляється, що через випадок або через збіг обставин він помилився, цього не слід розглядати, як щось дуже серйозне. Тут мудреці каються в тому, що прокляли Джаю та Віджаю. Кумари вважають, що перебувають під впливом ґун страсті й невігластва, і тому готові прийняти від Господа будь-яку кару. Загалом, у стосунках із відданими не слід вишукувати в них вади. У «Бгаґавад-ґіті» сказано те саме: навіть якщо відданий вчинив грубу помилку, але вірно служить Верховному Господу, його слід вважати за садгу, святу особу. Колишні звички можуть штовхнути його на якийсь гріх, але, тому що він служить Господу, його не слід надмірно засуджувати.

ПОЯСНЕННЯ: Господь сказав, що кару, яку мудреці визначили для брамників, Джаї та Віджаї, задумав Він Сам. Без Господнього дозволу не стається нічого. Інакше кажучи, ці двоє Господніх відданих на Вайкунтзі були прокляті згідно з задумом Самого Господа. Цей задум пояснює у своїх працях багато коментаторів, чий авторитет не підлягає сумніву. Іноді в Господа виникає бажання воювати. Войовничий дух властивий також і Господу, бо інакше звідки взялася б войовничість у людей та інших істот? Господь    —    це джерело всього сущого, і тому гнів та войовничість властиві Йому також. Коли Він бажає з кимось повоювати, Йому треба знайти для цього ворога, але у світі Вайкунтги в Нього ворогів немає, бо всі повністю віддають себе на служіння Йому. Тому іноді, щоб проявити Свій войовничий дух, Він приходить як втілення у матеріальний світ.

У «Бгаґавад-ґіті» (4.8) також сказано, що Господь з’являється тільки для того, щоб захистити відданих і знищити невідданих. Невіддані існують лише в матеріальному світі, в духовному світі їх немає. Тому, коли Господь бажає воювати, Йому доводиться приходити в цей світ. Але хто буде воювати з Верховним Господом? Ніхто не може чинити Йому опір! Тому Господу, що проводить розваги в матеріальному світі лише зі Своїми супутниками і ні з ким іншим, доводиться знайти якогось відданого, що погодиться грати роль Його ворога. У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже Арджуні: «Дорогий Арджуно, і ти, і Я з’являлися в матеріальному світі вже багато разів. Ти просто забув про це, але Я пам’ятаю». Отже, Господь вибрав Джаю та Віджаю, щоб воювати з ними в матеріальному світі, і тому сталося так, що мудреці, які прийшли побачити Господа, прокляли цих брамників. Це трапилося тому, що Господь побажав послати їх у матеріальний світ, але не на зовсім, а лише на якийсь час. Так іноді в театрі актор зображає з себе ворога власника театру, але ця гра триває лише впродовж невеликого часу і насправді між власником театру і його слугою немає справжньої ворожнечі. Саме так сталося в цьому випадку. Сура-джани (віддані) були прокляті народитися як асура-джани, або демони. Народитися безбожником для відданого річ дуже дивна, але це була тільки вистава. Закінчивши свій удаваний бій, і відданий, і Господь знову об’єднуються на духовних планетах. Це дуже чітко пояснено в цих віршах. Отже, висновок полягає в тому, що з духовного світу, з планет Вайкунтги, ніхто не падає, бо це вічна обитель. Але іноді, коли того бажає Господь, віддані сходять у матеріальний світ як проповідники або як безбожники. В кожному разі за цим стоїть Господній задум. Наприклад, Господь Будда    —    це втілення Господа, однак він проповідував атеїзм: «Бога немає». Насправді за цим стояв задум Господа, який розкривається в «Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: Трансцендентна обитель Верховного Бога-Особи самосяйна. Це сказано в «Бгаґавад-ґіті» і підтверджено також у цьому вірші. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що в духовному світі не потрібне сонце, місяць чи електрика. Це вказує на те, що всі планети там самосяйні, самодостатні і незалежні, там усе досконале. Господь Крішна каже, що той, хто потрапив на планету Вайкунтги, ніколи вже не повертається звідти. Жителі Вайкунтги ніколи не повертаються до матеріального світу, а випадок із Джаєю та Віджаєю належить до окремої категорії. Вони прийшли до матеріального світу на короткий час і незабаром повернулися на Вайкунтгу.

ПОЯСНЕННЯ: В індуїстських храмах і в наші дні Господу виражають шану, обходячи навколо Нього. Особливо дбайливо цього звичаю дотримуються у вайшнавських храмах, де заведено, щоб люди кланялися Божеству і принаймні тричі обходили навколо храму.

ПОЯСНЕННЯ: Як уже згадано в двадцять шостому вірші і поясненні до нього, всі ці події відбулися з волі Господа. За звичайних обставин ні четверо мудреців ніколи так не розгнівалися би на сторожу, ні Верховний Господь ніколи б не кинув напризволяще Своїх брамників, ні народжені на Вайкунтгах істоти не повернулися б звідти до матеріального світу. Отже, всі ці події відбулися за Господнім задумом, для того щоб створити умови для Його розваг у матеріальному світі. Тому Він відверто каже, що це все сталося з Його згоди. Інакше жителі Вайкунтги ніколи б не повернулися до матеріального світу просто через прокляття брахманів. Мало того, Господь благословив так званих порушників, сказавши: «Хвала вам!» Відданий, якого Господь уже прийняв до кола Своїх слуг, ніколи не впаде. Такий висновок з цієї історії.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Бог-Особа сказав двом брамникам, Джаї та Віджаї, що, в гніві практикуючи бгакті-йоґу, вони звільняться від прокляття брахманів. Шріла Мадгва Муні зауважує з цього приводу, що бгакті-йоґа звільняє від наслідків усіх гріхів. За допомогою бгакті-йоґи можна подолати навіть брахма-шапу, прокляття брахманів, яке неможливо нейтралізувати жодним іншим способом.

Бгакті-йоґу можна практикувати в різних расах. Існує дванадцять рас: п’ять первинних і сім вторинних. П’ять первинних рас становлять безпосередню практику бгакті-йоґи, але вторинні раси, хоча вони не є безпосередньою практикою, також відносять до бгакті-йоґи, якщо вони проявляються в служінні Господу. Іншими словами, бгакті-йоґа охоплює в собі все. Якщо людина так чи інакше прив’язується до Верховного Бога-Особи, вона виконує бгакті-йоґу. Це згадано в «Шрімад-Бгаґаватам» (10.29.15): ка̄мам̇ кродгам̇ бгайам. Ґопі привабилися до Крішни через хіть (каму) і виконували бгакті-йоґу в цьому настрої. Камса став практикувати бгакті-йоґу під впливом сильного страху за своє життя. Отже, бгакті-йоґа має таку силу, що може дуже швидко звільнити навіть того, хто постійно думає про Господа через свою ненависть до Нього. В писаннях сказано: вішн̣у-бгактах̣ смр̣то даіва а̄сурас тад-віпарйайах̣    —    «Відданих Господа Вішну називають півбогами, а невідданих називають асурами». Однак бгакті-йоґа настільки могутня, що не тільки півбоги, але й асури отримують від неї користь, якщо постійно думають про Бога-Особу. Основний принцип бгакті-йоґи полягає в тому, щоб повсякчасно думати про Верховного Господа. Господь каже в «Бгаґавад-ґіті» (18.65): ман-мана̄ бгава мад-бгактах̣    —    «Постійно думай про Мене». Немає значення, як саме людина думає про Господа, самі думки про Бога-Особу становлять основу бгакті-йоґи.

Існують різні гріхи, що їх роблять жителі матеріальних планет, і найтяжчий з усіх гріхів    —    це нешанобливе ставлення до брахмани чи вайшнави. Однак тут сказано, що навіть від цього тяжкого гріха можна очиститися просто думаючи про Вішну, і то навіть не з любов’ю, а в гніві. Отже, навіть невідданий, якщо він постійно думає про Вішну, звільняється від усіх гріхів. Свідомість Крішни    —    це найвища форма мислення. За цієї епохи думати про Господа Вішну означає повторювати Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. З цих віршів «Бгаґаватам» стає зрозуміло, що навіть якщо людина думає про Крішну як про ворога, вже самі думки про Вішну, чи Крішну становлять для людини таку заслугу, що вона очищується від усіх гріхів.

ПОЯСНЕННЯ: З цього вірша стає зрозуміло, що всі описані події відбувалися біля входу на Вайкунтгалоку. Іншими словами, мудреці не ввійшли на саму Вайкунтгалоку, вони дістался лише до її брами. Може виникнути запитання: «Чому вони повернулися до матеріального світу, якщо вони досягли Вайкунтги?» Але насправді вони ще не досягли Вайкунтги і тому повернулися. Історії відомо багато таких випадків, коли великі йоґи та брахмани силою своєї практики йоґи, виходили за межі матеріального світу й піднімалися до Вайкунтгалоки, однак, не бувши достойними залишатися там, вони поверталися назад. Також тут ще раз сказано, що в обителі Господа літають численні повітряні кораблі Вайкунтги. Описи Вайкунтгалоки показують, що її багатства й велич набагато перевершують красу матеріального світу.

Всі живі створіння, включно з півбогами, з’явилися на світ із Брахми, а Брахма з’явився на світ із Господа Вішну. Крішна каже у «Бгаґавад-ґіті», в десятій главі: ахам̇ сарвасйа прабгавах̣    —    Господь Вішну є джерело всього проявленого в матеріальному світі. Ті, хто знає, що Господь Вішну    —    джерело всього сущого, хто розуміє процес творення світу і хто усвідомлює, що Вішну, чи Крішна,    —    це найвищий об’єкт поклоніння для всіх живих істот, стають вайшнавами і присвячують себе служінню Вішну. Ведичні гімни підтверджують це: ом̇ тад вішн̣ох̣ парамам̇ падам. Мета життя полягає в тому, щоб пізнати Вішну. Те саме сказано і в багатьох місцях «Бгаґаватам». Нетямущі люди, які не знають, що Вішну    —    це найвищий об’єкт поклоніння, вигадують численні об’єкти поклоніння в матеріальному світі і через це деґрадують.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш    —    чітке свідчення, що показує, як матеріальні елементи покривають живу істоту, яка відначально жила на Вайкунтгалоці. Жива істота приймає притулок у сімені батька і разом з цим сім’ям потрапляє в утробу матері, де, утворюючи зав’язь в яйцеклітині матері, розвиває тіло відповідного типу. У зв’язку з цим варто згадати, що розум Каш’япи Муні не був цілком чистим, коли він зачинав цих двох синів, Хіран’якшу і Хіран’якашіпу. Тому сім’я, яке він вивергнув, було дуже могутнім і одночасно просякнуте гнівом. З цього випливає, що під час зачаття дитини розум батьків повинен бути дуже тверезий і наповнений відданістю. Для цього ведичні писання радять перед зачаттям проводити ґарбгадгана-самскару. Якщо розум батька збуджений, це погано вплине на якість його сімені і жива істота, покрита оболонками, які породили її батько й матір, матиме таку саму демонічну природу, як Хіран’якша і Хіран’якашіпу. Обставини, за яких відбувається зачаття, мають дуже велике значення. Це велика наука.

ПОЯСНЕННЯ: Хоча Хіран’якашіпу і Хіран’якша, що перед тим були Джаєю і Віджаєю, стали асурами, півбоги матеріального світу не мали над ними влади, і тому Господь Брахма сказав, що ні він, ні жоден з півбогів не мав змоги покласти край катаклізмам, які охопили всесвіт з вини цих демонів. Вони прийшли в матеріальний світ з наказу Верховного Бога-Особи, і тільки Він міг покласти край усім цим нещастям. Інакше кажучи, Джая і Віджая, навіть втілившись у тілах асурів, залишилися могутніші за всіх створінь матеріального світу. Їхня поява була свідоцтвом того, що Верховний Бог-Особа хотів стятися з кимось у двобої, бо Йому також властивий дух войовничості. Господь    —    джерело всього сущого. Однак, коли Він бажає воювати, до бою з Ним може стати тільки відданий. Тому тільки через бажання Господа на Джаю та Віджаю впало прокляття Кумар. Господь наказав брамникам іти в матеріальний світ, де вони мали стати Його ворогами і зійтися з Ним у двобої, щоб завдяки служінню Своїх близьких відданих Він задовольнив Своє бажання воювати.

Брахма пояснив півбогам, що морок, який так їх стривожив, покрив усесвіт тому, що цього побажав Верховний Господь. Брахма хотів, щоб півбоги зрозуміли, що ці два супутники Господа, хоча й прийшли в тілах демонів, володіли величезною силою, більшою за силу півбогів. Півбоги нічого не могли вдіяти проти них. Ніхто не може йти проти волі Верховного Господа. Брахма порадив півбогам не намагатися протидіяти обставинам, тому що всі ці події відбувалися з волі Господа. Так само ніхто не може зупинити того, кому Господь доручив те чи інше завдання в матеріальному світі, а передусім завдання проповідувати Його славу. Воля Господа здійсниться за будь-яких обставин.

ПОЯСНЕННЯ: Коли Верховний Бог-Особа влаштовує якісь події, через це не треба турбуватися, навіть якщо такі обставини здаються нам несприятливими. Наприклад, іноді трапляється так, що вбивають якогось могутнього проповідника або він потрапляє у велику скруту, як це було з Харідасою Тгакурою. Він був великий відданий, що прийшов у матеріальний світ з волі Господа, щоб проповідувати Його славу. Однак мусульманський Казі наказав покарати Харідасу, і Харідасу били палками на двадцяти двох базарах. Ісуса Христа розіп’яли, через численні тортури довелося пройти Прахладі Махараджі. Пандави, безпосередні друзі Самого Крішни, втратили царство, їм довелося витерпіти наругу над їхньою дружиною і зазнати численних злигоднів. Коли ми бачимо, що на голову відданих спадають такі нещастя, це не повинно бентежити нас, треба розуміти, що за цими всіма подіями повинен бути якийсь задум Верховного Бога-Особи. «Бгаґаватам» показує, що жодні нещастя не виводять відданого з рівноваги. Найтяжчі біди він приймає, як милість Господа. Людина, яка далі служить Господу, незважаючи на перешкоди, неодмінно повернеться до Бога, на планети Вайкунтги. Господь Брахма запевнив півбогів, що немає сенсу обговорювати пітьму, яка покрила всесвіт і всіх стривожила, адже це все сталося з наказу Верховного Господа. Брахма знав це, тому що він був великий відданий і він міг зрозуміти Господній задум.