ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш вичерпно відповідає на запитання Махараджі Парікшіта про те, як почалось матеріальне існування живої істоти, цілковито відмінної від матеріального тіла та розуму. Матеріальні уявлення про життя не відповідають природі духовної душі, але під впливом зовнішньої енерґії Господа, атма-майі, душа цілковито поринає в них. Ми вже пояснювали це в Першій пісні, коли йшлося про те, як В’ясадева усвідомив Верховного Господа і Його зовнішню енерґію. Господь керує зовнішньою енерґією, а зовнішня енерґія    —    з волі Господа    —    керує живими істотами. Отже, незважаючи на те, що жива істота у чистому стані має чисту свідомість, вона підпорядкована Господній волі і може потрапити під вплив Його зовнішньої енерґії. Це саме веде і «Бгаґавад-ґіта» (15.15). Господь присутній у серці кожної живої істоти, і її свідомість та забуття цілковито залежать від Господа.

З цього природно випливає запитання: чому Господь формує свідомість і пам’ять живої істоти таким чином? Відповідь полягає у тому, що Господь, безперечно, бажає, щоб кожна жива істота перебувала у своїй чистій свідомості Його невід’ємної частки і за своєю питомою природою служила Йому з любов’ю. Але через те, що жива істота також частково незалежна, вона може й не бажати служити Господеві і натомість намагатись стати так само незалежною, як Господь. Усі істоти-невіддані бажають дорівнятись могутністю Господу, дарма що нездатні на це. Живі істоти опинилися в омані з волі Господа, бо захотіли стати такими, як Він. Як у випадку людини, яка не має потрібних якостей і мріє стати царем, жива істота, яка бажає стати Самим Господом, впадає в сон, де вона бачить себе царем. Отже, спершу жива істота зі своєї волі гріховно бажає стати Господом, і тоді вже Господь Своєю волею влаштовує так, що жива істота забуває про своє справжнє життя і снить про країну-утопію, де вона може стати такою, як Господь. Коли дитина з плачем домагається в матері місяця з неба, мати дає дитині дзеркальце, щоб вгамувати розплакану дитину віддзеркаленням місяця. Так само розплакана дитина Господа отримує віддзеркалення, матеріальний світ, де вона може намагатись панувати в ролі кармі чи в розчаруванні відрікатись від цього, щоб стати єдиною з Господом. Обидва ці стани    —    просто сновидіння. Немає потреби дошукуватись, коли саме жива істота забажала цього. Дійсність полягає в тому, що тільки-но вона побажала цього, вона з Господньої волі потрапила під владу атма-майі. Під покровом матерії жива істота марить: «Це моє, це я». Марення зумовленої душі зводиться до того, що вона вважає своє матеріальне тіло за своє «я» або марить себе Господом, а все пов’язане з матеріальним тілом називає «моє». Тільки вві сні можна життя в життя вперто триматись оманних уявлень про «я» і «моє». Це триває життя в життя, аж доки жива істота відроджує чисту свідомість своєї сутности як залежної частки Господа.

Чиста свідомість живої істоти вільна від марення. У чистій свідомості вона не забуває про те, що сама    —    аж ніяк не Господь і що вона вічно є сповнений трансцендентної любови слуга Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Різноманітні форми живих істот    —    це різні вбрання, що їх надає ілюзорна, зовнішня енерґія Господа відповідно до тих ґун природи, якими жива істота бажає насолоджуватись. Зовнішню, матеріальну, енерґію представляють три її якості: добро, страсть та невігластво. Отже, навіть в межах матеріальної природи за живою істотою залишено можливість незалежного вибору, відповідно до якого матеріальна енерґія дає їй різноманітні матеріальні тіла. Існує 900 000 видів життя у воді, 2 000 000 видів рослин, 1 100 000 форм комах, хробаків і плазунів, 1 000 000 форм птахів, 3 000 000 різновидів звірів і 400 000 людських форм. Разом на різних планетах всесвіту існує 8 400 000 форм життя, і жива істота блукає всесвітом, без кінця перевтілюючись з однієї форми в іншу відповідно до того, яких обрисів прибирає в ній дух насолоди. Навіть в одному тілі жива істота стикається зі змінами, переходячи від дитинства до юнацтва, від юнацтва до молодости, від молодости до старости і від старости    —    до іншого тіла, створеного відповідно до її дій. Жива істота створює собі тіло власними бажаннями: зовнішня енерґія Господа наділяє її саме тою формою, в якій вона якнайповніше може насолоджуватись своїми бажаннями. Тигр хотів насолоджуватись кров’ю інших тварин, і тому з Господньої милости матеріальна енерґія наділила його тілом тигра, яке дає таку змогу. Так само жива істота, яка бажає отримати тіло півбога на вищій планеті, також може отримати його з милости Господа. А якщо їй вистачає розуму бажати духовного тіла, щоб у ньому насолоджуватись товариством Господа, вона отримає його. Так жива істота може повністю використати свою часткову свободу. Господь настільки ласкавий, що наділяє живу істоту саме таким тілом, якого вона бажає. Бажання живої істоти скидаються на сон про золоту гору. Людина знає, що то є гора, вона знає також, що то є золото. Під впливом власного ж бажання вона бачить уві сні золоту гору, а коли сон минає, вона бачить довкола себе щось цілком інше. Прокинувшись, вона виявляє, що немає ні золота, ані гори, а що вже казати за золоту гору.

Різні становища живих істот у матеріальному світі, у тілах різної подоби, постають через хибні поняття «я» і «моє». Кармі думає про цей світ: «Моє», а ґ’яні вважає: «Все є я». Усі матеріальні поняття зумовленої душі щодо політики, соціології, філантропії, альтруїзму і т. ін. спираються на хибні уявлення про «я» і «моє», що виникли через сильне бажання насолоджуватись матеріальним життям. Жива істота забула свою справжню природу    —    ось чому вона ототожнює себе з тілом і місцем, де тіло отримано, називаючи це ототожнення соціалізм, націоналізм, любов до сім’ї і т. д. Цілковито позбутись хибних уявлень заблукала істота може спілкуючись із Шукадевою Ґосвамі і Махараджею Парікшітом, тому що це все пояснено у «Шрімад-Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: Два хибні погляди на життя, а саме «я» і «моє», яскраво проявлені у двох типів людей. На нижчому рівні життя помітно переважає погляд «моє», а на вищому    —    хибне уявлення про «я». На тваринному рівні хибне уявлення про «моє» можна побачити навіть серед котів та собак, що через це хибне поняття ворогують одне з одним. Цей самий світогляд також переважає на нижчому рівні людського життя, виявляючись у ідеях «це моє тіло», «це мій дім», «це моя сім’я», «це моя каста», «це моя нація», «це моя країна» і так далі. А на вищому рівні, на рівні умоглядного знання, це поняття «моє» перетворюється на хибне поняття «я є» або «все є я» і т. ін. Безліч людей різних категорій живуть за тими самими хибними концепціями «я» і «моє», тільки що в різних формах. Проте справжній зміст «я» відкривається тільки тоді, коли істота усвідомить: «Я вічний слуга Господа». Лише це є чиста свідомість, і всі ведичні писання навчають нас саме цього світогляду.

Хибне уявлення «я є Господь», або «я є Всевишній», небезпечніше від хибного поняття «моє». Хоча іноді ведичні писання радять вважати себе єдиним з Господом, це не означає, що жива істота стає тотожною Господеві всіма сторонами. Безперечно, жива істота багато в чому тотожна Господеві, але в кінцевому підсумку вона підпорядкована Йому і за своєю природою призначена задовольняти Його чуття. Тому Господь просить зумовлені душі віддатись Йому. Якби живі істоти не були підпорядковані верховній волі, навіщо було б прохати їх віддатись? Якби жива істота була всіма сторонами рівна Богові, чому б вона опинилась під впливом майі? Ми вже багато разів говорили про те, що матеріальна енерґія підвладна Господеві. «Бгаґавад-ґіта» (9.10) підтверджує, що Господь керує матеріальною природою. Чи може жива істота, що проголошує себе не ким іншим, а Верховною Істотою, керувати матеріальною природою? Нетямуще «я» відказало б, що досягне цього в майбутньому. Навіть якщо припустити, що в майбутньому жива істота буде таким самим повелителем матеріальної природи, як Верховна Істота, чому вона тепер підвладна матеріальній природі? «Бгаґавад-ґіта» каже, що з-під влади матеріальної природи можна звільнитися, віддавшись Верховному Господеві, але не віддавшись, вона ніколи не зможе опанувати матеріальну природу. Тому треба відкинути і це хибне уявлення про «я», вдавшись до методу відданого служіння, тобто міцно втвердившись у трансцендентному любовному служінні Господу. Злидар без роботи чи професії в житті зазнає чимало лиха, але якщо йому поталанить стати на службу в уряді, він одразу стане щасливим. Немає ніякої користи заперечувати верховну владу Господа, володаря всіх енерґій. Навпаки, живій істоті треба втвердитись у своїй природній величі, а саме у чистій свідомості свого становища вічного слуги Господа. У зумовленому стані жива істота    —    слуга оманної майі, а у звільненому    —    чистий, беззастережний слуга Господа. Стати на службу Господеві можна тільки якщо звільнитись від усякого сліду ґун матеріальної природи. Поки жива істота залишається слугою вигадок свого розуму, вона не зможе повністю звільнитись від хвороби «я» і «моє».

Верховна Істина не осквернена ілюзорною енерґією, тому що Верховна Істина є володар цієї енерґії. Відносні істини схильні влягати впливу ілюзорної енерґії, але найліпше для живих істот бути зверненими обличчям до Верховної Істини, так само як людина, що дивиться прямо на сонце, звернена до нього обличчям. Коли сонце над головою, воно заливає світлом весь небосхил, але коли сонце заходить за обрій, западає темрява. Так само жива істота, яка звернула своє лице до Верховного Господа, вільна від усіх ілюзій, а той, хто від Нього відвернувся, перебуває в темряві омани майі. В лад із цим провадить «Бгаґавад-ґіта» (14.26):

Отже, слід серйозно взятись до науки бгакті-йоґи: поклонятись Господеві, уславлювати Господа, слухати «Шрімад- Бгаґаватам» з істинних джерел (не від найманих читців, а від того, хто уособлює «Бгаґаватам» своїм життям) і завжди бути в товаристві чистих відданих. Не треба пускатись на манівці хибних понять «я» і «моє». Кармі кохаються в думці «моє», ґ’яні кохаються в думці «я», але ні ті, ні ті не гідні свободи від пут оманної енерґії. «Шрімад-Бгаґаватам» і насамперед «Бгаґавад-ґіта» покликані звільнити людину від хибних понять «я» і «моє». Шріла В’ясадева записав їх, щоб врятувати впалі душі. Жива істота повинна перебувати в трансцендентному стані, над яким вже не владний час чи матеріальна енерґія. У зумовленому житті жива істота підвладна часові і снить про минуле, теперішнє і майбутнє. Умоглядні мислителі намагаються подолати час, теоретизуючи про те, як у майбутньому, розвинувши знання і перемігши его, вони стануть Ва̄судевою, або Верховним Господом. Але цей метод недосконалий. Досконалий метод полягає в тому, щоб визнати Господа Ва̄судеву за Всевишнього над усім, а найвища досконалість пізнання    —    віддатись Йому, як джерелу всього сущого. Тільки з таким світоглядом можна звільнитись від хибних понять «я» і «моє». «Бгаґавад-ґіта» і «Шрімад- Бгаґаватам» також це обґрунтовують. У своєму великому творі «Шрімад-Бгаґаватам» Шріла В’ясадева дав живим істотам, зануреним в ілюзію, саме цю науку про Бога і метод бгакті-йоґи. Зумовленій душі слід повністю скористатися з цієї великої науки.

ПОЯСНЕННЯ: Атма-таттва    —    це наука про Бога і живу істоту. Як Верховного Господа, так і живу істоту називають атма. Верховного Господа називають Параматма, а живу істоту    —    атма, брахма або джіва. І Параматма, і джіватма до матеріальної енерґії трансцендентні, через що їх обох називають атма. З огляду на це Шукадева Ґосвамі у даному вірші з’ясовує істинне становище Параматми і джіватми. Серед загалу поширено багато хибних уявлень про Параматму і джіватму.Щодо джіватми помилка полягає в тому, що люди ототожнюють чисту душу з матеріальним тілом, а помилковий погляд щодо Параматми    —    це ставити Господа врівень з живою істотою. Однак бгакті-йоґа на силі одним заходом розвіяти обидва хибні уявлення, як-от на сонячному світлі можна роздивитися і на саме сонце, і на навколишній світ, і на все інше під сонячними променями. У темряві не видно ні сонця, ні себе, ні навколишнього світу. Проте на сонячному світлі видно сонце, себе і світ довкола. Шріла Шукадева Ґосвамі тому каже, що, аби усунути обидва хибні уявлення, Господь явив Брахмаджі Свою вічну форму, повністю задоволений з його нелицемірної вірности обітниці бгакті-йоґи. Окрім бгакті-йоґи будь-який інший метод усвідомлення атма-таттви, або науки про атму,зрештою виявляється облудним.

У « Бгаґавад - ґіті » Господь каже, що досконало пізнати Його можливо тільки через бгакті-йоґу.Лише так можна збагнути науку про Бога. Виконуючи бгакті-йоґу, Брахмаджі пройшов через великі аскези і тому зміг побачити трансцендентну форму Господа. Трансцендентна форма Господа цілковито духовна, і побачити її можна тільки одухотвореним зором, належним чином пройшовши в чистій бгакті- йозі через тапас’ю, тобто аскезу. Форма Господа, явлена Брахмі, не належить до форм, знайомих нам з матеріального світу. Брахмаджі виконував такі суворі аскези не на те, щоб побачити форму, утворену з матерії. Отже, в цьому вірші дано відповідь на запитання Махараджі Парікшіта про Господню форму. Форма Господа    —    сач-чід-ананда, тобто вічна, сповнена знання і блаженства. Натомість матеріальна форма живої істоти не є ані вічна, ані сповнена знання, ані блаженна. Така відмінність між формою Господа і тілом зумовленої душі. Проте зумовлена душа може повернути собі свою форму вічного знання і блаженства просто побачивши Господа силою бгакті-йоґи.

Одне слово, за своїм невіглаством зумовлена душа ув’язнена у різноманітних тимчасових матеріальних формах. Проте Верховний Господь на відміну від зумовлених душ не має такої тимчасової форми. Він завжди посідає вічну форму знання і блаженства, і в цьому полягає відмінність між Господом і живою істотою. Цю різницю можна зрозуміти виконуючи бгакті-йоґу.

Господь відкрив Брахмі суть «Шрімад-Бгаґаватам» у чотирьох відначальних віршах. Отже , « Шрімад - Бгаґаватам » не є витвір умоглядних мислителів. Звуки «Шрімад-Бгаґаватам» трансцендентні і на силі не поступаються звукам Вед. «Шрімад-Бгаґаватам» обіймає науку і про Господа, і про живу істоту. Реґулярно читати або слухати « Шрімад - Бгаґаватам»    —    це також бгакті-йоґа, і, просто пов’язавши себе таким чином із «Шрімад-Бгаґаватам», можна досягнути найвищої досконалости . Шукадева Ґосвамі і Махараджа Парікшіт обидва досягнули досконалости завдяки «Шрімад- Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш    —    вступ до пояснення трансцендентної природи Господньої форми та обителі. На початку «Шрімад-Бгаґаватам» вже сказано, що Верховна Абсолютна Істина існує у Своїй обителі, яку жодною мірою не заторкує вплив оманної енерґії. Отож царство Бога не міф, воно являє собою інакшу дійсність    —    трансцендентний простір з планетами, що їх називають Вайкунтги. Це також буде пояснене в цій главі.

Оволодіти цим знання про духовне небо, що простягається далеко поза межами матеріального світу, і про його прояви можна тільки через віддане служіння, бгакті-йоґу. Силу творити Господь Брахма також здобув бгакті-йоґою. Брахмаджі не міг дібрати тями, як він має творити, і навіть не міг визначити джерела свого існування. Але він здобув це все знання силою бгакті-йоґи. Бгакті-йоґою можна пізнати Господа, а пізнавши всевишнє становище Господа, можна пізнати все інше. Той, хто знає Всевишнього, знає все інше. Так кажуть усі Веди. Навіть перший духовний вчитель всесвіту отримав просвітлення з милости Господа, тож хіба зможе хтось інший здобути досконале знання про все суще без Господньої милости? Якщо хтось прагне досконалого знання про все суще, він повинен шукати милости Господа    —     інших засобів немає. Шукати знання, покладаючись на власні сили,    —    це просто марнувати час.

ПОЯСНЕННЯ: У санскриті приголосні поділяють на дві групи: спарша-варни і талав’я-варни. Літери від ка до ма називають спарша-варни, і шістнадцята літера цієї групи    —   та, тоді як двадцять перша    —    па. Отож, поєднані разом, вони складають слово тапа, тобто «аскеза». Аскеза становить окрасу і багатство брахман та людей зреченого стану життя. За вченням філософії бгаґавати людське життя призначене для цієї тапи, і ні для чого іншого, тому що тільки аскезою можна усвідомити свою сутність. Людина покликана саме усвідомити себе, а не догоджати чуттям. Отже, тапу, або аскезу, почали виконувати від самого початку творення, і перший до неї вдався найвищий духовний вчитель, Господь Брахма. Справжню користь з людського життя можна здобути тільки виконуючи тапас’ю, а не намагаючись ушляхетнити тваринні заняття. Тварина не знає нічого, крім насолоди чуттів у межах життя за принципом «їж, пий і веселись». Але людина створена для того, щоб виконувати тапас’ю і завдяки тому повернутись додому, назад до Бога.

Коли Господь Брахма, розгублено добираючи способу створити об’єкти матеріального всесвіту і шукаючи джерела свого сидіння-лотосу, занурився під воду, він двічі почув слово тапа. Тапа    —    це шлях, який знаменує друге народження щирого учня. Слово упа̄ш́р̣н̣от, вжите у даному вірші, заслуговує на окрему увагу. Це слово співзвучне до слова упанайана, що означає «наближення учня до духовного вчителя для практики тапи». Отже, Брахмаджі таким чином отримав від Господа Крішни посвяту, що Брахмаджі сам згодом описав у своїй «Брахма-самхіті». У «Брахма-самхіті» Господь Брахма повторює у кожному вірші: ґовіндам а̄ді-пурушам̇ там ахам̇ бгаджа̄мі. Отже, перш ніж Брахма зумів побудувати велетенський всесвіт  , він отримав від Самого Господа Крішни посвяту в Крішна-мантру і так став вайшнавою, або відданим Господа. У «Брахма-самхіті» зазначено, що Господь Брахма отримав посвячення у Крішна-мантру з вісімнадцяти складів, яку загалом приймають усі віддані Господа Крішни. Ми так само приймаємо цю мантру, тому що ми належимо до Брахма-сампрадаї, яка сходить ланцюгом учнівської послідовности безпосередньо від Брахми до Наради, від Наради до В’яси, від В’яси до Мадгви Муні, від Мадгви Муні до Мадгавендри Пурі, від Мадгавендри Пурі до Ішвари Пурі, від Ішвари Пурі до Господа Чайтан’ї і, зрештою, до Його Божественної Милости Бгактісіддганти Сарасваті, нашого божественного вчителя.

Кожен посвячений в цю учнівську послідовність може досягнути такого самого результату, тобто такої самої здатности творити, як Брахма. Повторення цієї святої мантри    —     єдиний притулок безкорисливого чистого відданого Господа. Просто виконуючи таку тапас’ю, аскезу, відданий Господа в усьому досягає досконалости, як Господь Брахма.

ПОЯСНЕННЯ: Щоб досягнути в житті успіху, треба діяти за прикладом Господа Брахми, першої живої істоти в творінні. Отримавши від Верховного Господа посвячення в тапас’ю, він твердо вирішив виконати даний наказ, і хоча він не знайшов нікого попри себе, він правильно зрозумів, що звук ішов від Самого Господа. Брахма на той час був єдина жива істота, бо натоді ще не було жодного іншого створіння, і годі було знайти когось поза ним. На початку Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам», у першому вірші першої глави вже зазначено, що Брахма отримав посвяту від Господа з серця. Господь перебуває в серці кожної живої істоти як Наддуша, і Він дав Брахмі посвяту, тому що той бажав її отримати. Господь так само може дати посвяту кожному, хто до цього схильний.

Як уже сказано, Брахма      —      це відначальний духовний вчитель всесвіту. Відколи він отримав від Самого Господа посвяту, учнівською послідовністю сходить послання «Шрімад-Бгаґаватам», і щоб дійсно отримати послання «Шрімад-Бгаґаватам», треба звернутись до духовного вчителя, який може під’єднати нас до ланцюга учнівської послідовности за нашого часу. Отримавши посвяту від істинного духовного вчителя в цьому ланцюзі, треба вдатись до тапас’ї у відданому служінні. Проте не слід вважати себе за рівного Брахмі і за гідного отримати посвяту безпосередньо від Господа з серця, тому що за нинішньої доби нікого не можна визнати таким чистим, як Брахма. Посаду Брахми, що керує створенням всесвіту, завжди обіймає найчистіша жива істота, і без таких видатних якостей годі сподіватись від Самого Господа такої чести, яку заслужив Брахмаджі. Але всім доступні такі самі можливості через бездомісних відданих Господа, через настанови писань (як-от, передусім, настанови «Бгаґавад-ґіти» й «Шрімад-Бгаґаватам»), а також через істинного духовного вчителя, якого завжди знайде щира душа. До людини, яка в серці щиро бажає служити Господеві, Господь Сам з’являється у формі духовного вчителя. Тому істинного духовного вчителя, який зустрів щирого відданого, слід вважати за найдовіренішого і найулюбленішого представника Господа. Того, кому істинний духовний вчитель призначив яке-небудь служіння, можна без сумнівів вважати за щирого шукача, який нарешті здобув милість Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Брахма почув містичний звук тапа, але не побачив того, хто його вимовив. Проте він визнав- таки цю настанову потрібною й корисною для себе і тому поринув у медитацію на тисячу небесних років. Один небесний рік дорівнює 360 наших років. Брахма скорився почутому звуку завдяки своєму чистому баченню абсолютної природи Господа. І що він бачив речі в істинному світлі, Брахмаджі не розрізняв між Господом і Господньою настановою. Між Господом і звуками, що походять від Нього, немає різниці, навіть якщо Він особисто не присутній. Найдієвіший спосіб пізнання полягає в тому, щоб дослухатись до таких божественних настанов, і Брахма, найвищий духовний вчитель кожної істоти, продемонстрував цей метод трансцендентного пізнання на собі. Сила трансцендентного звуку ніяк не зменшується навіть тоді, коли його джерела не видно. Тому «Шрімад-Бгаґаватам», «Бгаґавад-ґіту» чи будь-яке інше святе письмо світу ні в якому разі не можна вважати за звичайні матеріальні звуки, що не мають трансцендентної сили.

Треба отримати з достовірного джерела трансцендентний звук, визнати його реальність і без вагань скоритись отриманій настанові. Таємниця успіху полягає в тому, щоб отримати звук з достовірного джерела, тобто від істинного духовного вчителя. Звук, породжений з матерії, не має ніякої сили, і тому трансцендентний, начебто, звук, отриманий від неавторитетної особистости, також не має сили. Треба навчитися розпізнавати наявність такої трансцендентної сили в звукові, і якщо людині або завдяки свідомим зусиллям, або завдяки сприятливому збігу обставин вдасться отримати трансцендентний звук від істинного духовного вчителя, їй забезпечено шлях до звільнення. Проте учень повинен бути готовий виконувати наказ істинного духовного вчителя, як ось Господь Брахма виконував настанову свого духовного вчителя, Самого Господа. Виконувати накази духовного вчителя    —    це єдиний обов’язок учня, і саме в цілковитій вірі й покірливості наказам істинного духовного вчителя криється таємниця успіху.

Господь Брахма приборкав обидва типи своїх чуттів    —     органи чуттєвого сприйняття і органи дії, для того щоб залучити їх до виконання наказу Господа. Отже, опанувати чуття означає залучити їх до трансцендентного служіння Господеві. Господні накази сходять учнівською послідовністю через істинного духовного вчителя, і тому дійсно опанувати свої чуття означає виконувати наказ істинного духовного вчителя. З повною вірою і щирістю присвятивши себе аскезі, Брахмаджі набув такої могутности, що зміг створити всесвіт. Зумівши здобути таку могутність, він завоював славу найліпшого з усіх тапасві.

ПОЯСНЕННЯ: Тяжка аскеза, до якої вдався Господь Брахма, безперечно становила віддане служіння (бгакті). Інакше це ніколи б не допомогло Брахмі побачити Вайкунтгу, або свалокам, особисту обитель Господа. Господні обителі, що їх називають Вайкунтги, аж ніяк не міфічні, ані матеріальні, як гадають імперсоналісти. Але пізнати трансцендентні обителі Господа можна тільки через віддане служіння, і тільки віддані входять до цих обителей. Без сумніву, аскеза пов’язана з труднощами. Проте труднощі в бгакті-йозі від самого початку дають трансцендентне щастя, тимчасом як на інших шляхах самоусвідомлення (ґ’яна-йоґа, дг’яна-йоґа і т. д.), що не ведуть до пізнання Вайкунтги, труднощі й аскези закінчуються стражданнями та й годі. Немає ніякої користи молотити полову без зерна. Так само немає ніякої користи вдаватись для самоусвідомлення до тяжких аскез без бгакті-йоґи.

Той, хто практикує бгакті-йоґу, немовби сидить на лотосі, що виріс із пупа трансцендентного Бога-Особи, як на ньому сидів Господь Брахма. Брахмаджі зміг задовольнити Господа, і Господь на відповідь радо показав Брахмаджі Свою особисту обитель. У «Крама-сандарбзі», коментарі до «Шрімад-Бгаґаватам», Шріла Джіва Ґосвамі подає цитати з «Ґарґа Упанішади», достовірного ведичного тексту. Там сказано, що Яґ’явалк’я в бесіді з Ґарґі описав трансцендентну обитель Господа, яка перебуває понад найвищою планетою всесвіту, Брахмалокою. Хоча цю обитель Господа описано в таких священних писаннях, як «Бгаґавад-ґіта» і «Шрімад- Бгаґаватам», для нетямущих людей, бідних на розум, вона залишається просто міфом.

У даному вірші на окрему увагу заслуговує слово сва-др̣шт̣авадбгіх̣. Той, хто насправді пізнав свою сутність, усвідомлює також трансцендентну форму своєї особи. Безособистісне усвідомлення душі і Наддуші неповне, тому що являє собою просто протилежність матеріальних уявлень щодо особистости . Бог - Особа і Його віддані    —    трансцендентні особи. Вони не мають матеріальних тіл. Матеріальне тіло вкрите п’ятьма формами страждань: невіглаством, матеріальними уявленням про себе, прив’язаністю, ненавистю і зануреністю в своє теперішнє становище. Доки жива істота перебуває під впливом цих п’яти типів матеріальних страждань, не може бути й мови про те, щоб вона увійшла до Вайкунтгалоки. Безособистісне уявлення про свою сутність    —  це просто заперечення особистости матеріальної і від цього ще далеко до позитивного усвідомлення особистісної форми. Особистісні форми трансцендентної обителі будуть описані в подальших віршах. Брахмаджі вже описав найвищу планету Вайкунтгалоки, Ґолоку Вріндавану, де Господь живе як пастушок, доглядаючи трансцендентних корів сурабгі в оточенні сотень тисяч богинь процвітання:

Опис у цьому вірші збігається із твердженням «Бгаґавад- ґіти»: йад ґатва̄ на нівартанте тад дга̄ма парамам̇ мама. Парам означає «трансцендентний Брахман». Отже, обитель Господа    —    це також Брахман, невідмінний від Верховного Бога-Особи. Господа називають Вайкунтга, і Його обитель також має назву Вайкунтга. Пізнати Вайкунтгу і поклонятись їй можливо тільки отримавши трансцендентну форму з трансцендентними чуттями.

ПОЯСНЕННЯ: Тут, як і в «Бгаґавад-ґіті», стисло описано царство Бога, або природу Вайкунтги, яке звуть тріпад-вібгуті і яке втричі більше проти матеріальних всесвітів. Цей всесвіт, що містить мільярди зірок і планет,    —    один з мільярдів схожих всесвітів, зібраних докупи в межах махат-таттви. І всі ці мільйони й мільярди всесвітів разом узятих становлять лише чверть загального обсягу творіння Господа. Поза цим існує також духовне небо. За межами матеріального неба існують духовні планети, що називаються Вайкунтги і що разом становлять три чверті Господнього творіння. Творінням Бога не скласти ліку. Людина не спроможна порахувати навіть листя на дереві чи волосся на своїй голові. І однаково нетямущі люди пихато мріють стати Самим Богом, дарма що не годні створити бодай одної волосини на собі. Людина може винайти силу дивовижних засобів пересування, але навіть якщо вона прилетить розрекламованим космічним кораблем на Місяць, залишитись там вона не зможе. Тому людина здорового глузду не гордує і не марить себе Богом всесвіту, а діє згідно з настановами ведичних писань, йдучи найшвидшим шляхом пізнання трансцендентної природи.

Тож дізнаймося з авторитетних описів «Шрімад-Бгаґаватам» про природу і становище трансцендентного світу, що лежить за межами матеріального неба. У тому небі матеріальні якості, насамперед ґуни страсти й невігластва, повністю відсутні. Ґуна невігластва виробляє в живій істоті звичку чогось жадати й прагнути. Це означає, що на Вайкунтгалоках живі істоти вільні від хіті й бажань. Як свідчить «Бгаґавад- ґіта», на рівні брахма-бгута істота звільняється від бажань і журби. З цього випливає, що всі жителі планет Вайкунтги стоять на рівні брахма-бгута, що відрізняє їх від матеріалістичних створінь, повністю охоплених хіттю і журбою. Істоту, яка вийшла з-під впливу ґунстрасти й невігластва, відносять до ґуни добра в матеріальному світі. Але в матеріальному світі добро теж час від часу осквернюють домішки страсти і невігластва. Натомість на Вайкунтгалоці панує бездомісне добро.

Світ Вайкунтги уособлює свободу від оманних проявів зовнішньої енерґії. Хоча ілюзорна енерґія    —    це також частка Верховного Господа, вона відділена від Нього. Оманна енерґія дійсно існує, всупереч ідеям філософів-моністів. Якщо комусь мотузка видалась змією, то це ілюзія цієї окремої людини, проте мотузка дійсно існує, і також існує змія. Видиво води у розжареній пустелі можна визнати за ілюзію нерозумної тварини, що шукає води в пустелі, проте сама пустеля і сама вода    —    реальні речі. Тому матеріальне творіння Господа можна визнати за ілюзію невідданих, проте для відданих навіть воно    —    реальність, прояв зовнішньої енерґії Господа. Але цією енерґією Господні енерґії не обмежуються. У Господа є також внутрішня енерґія, що складає інше творіння, Вайкунтгалоки, де немає невігластва, страсти, ілюзії, теперішнього, минулого і майбутнього. Якщо комусь бідний обсяг знання не дозволяє збагнути реальність такого світу, як Вайкунтга, це ще не дає права заперечувати її існування. Недосяжність цих планет для космічного корабля не означає, що їх не існує взагалі, адже їх описано у священних писаннях.

З «Нарада-панчаратри», яку цитує Шріла Джіва Ґосвамі, ми дізнаємось про те, що трансцендентний світ, царство Вайкунтги, відзначається багатством трансцендентних якостей. Ці трансцендентні якості, що їх можна пізнати у відданому служінні Господеві, відмінні від матеріальних якостей невігластва, страсти і добра. Для невідданих ці якості недосяжні. В «Падма Пурані» («Уттара-кганда») сказано, що за межами однієї четвертої частини Божого творіння проявлено ще три його чверті. Межа між матеріальним та духовним світом    —     це річка Віраджа, а за Віраджею, що являє собою трансцендентний потік поту з Господнього тіла, простягається прояв ще трьох чвертей Божого творіння. Та частина вічна, нетлінна, незнищенна і безмежна, і вона надає найдосконаліші умови життя. У «Санкг’я-каумуді» сказано, що бездомісне добро, тобто трансцендентна природа,    —    це пряма протилежність матеріальним ґунам. У трансцендентному світі всі живі істоти вічно спілкуються з Господом, не розлучаючись із Ним ні на мить. Господь там головна і найвидатніша істота. В Аґама-пуранах також описано трансцендентну обитель. Там сказано, що жителі духовного світу вільні подорожувати всім Господнім творінням і що йому немає меж (це стосується передусім духовного світу, що складає три чверті Божого творіння). А що все в цьому царстві безмежне за своєю природою, спілкуванню всіх його жителів немає ні початку, ні кінця.

З цього можна зробити висновок, що там, з огляду на повну відсутність матеріальних якостей страсти й невігластва, не може бути мови про творення або знищення. У матеріальному світі все створено і все знищується, а життя між творенням і знищенням скороминуще. У трансцендентному царстві немає ні творення, ні знищення, і тому там життя безмежно вічне. Іншими словами, в трансцендентному світі все вічне, сповнене знання та блаженства, і там ніщо не занепадає. А що там немає занепаду, то час там не розпадається на минуле, теперішнє і майбутнє. У даному вірші ясно сказано, що духовний світ відзначається відсутністю часу. Усе матеріальне буття проявляє взаємодія та взаємовплив матеріальних елементів, і це спричиняє підпорядкованість цього світу впливові часу у формі минулого, теперішнього і майбутнього. У духовному світі такої взаємодії і взаємовпливу причин та наслідків немає. Тому круговороту народження, росту, існування, перетворень, занепаду і знищення    —    шести матеріальних змін    —    там не існує. Духовний світ    —    це прояв енерґії Господа, вільний від будь-яких домішок і від омани, характерної тут, у матеріальному світі. Все життя Вайкунтги свідчить про вірність її населення Господеві. Господь там стоїть на чолі всіх жителів, і ніхто не заміряється на Його владу. Всі жителі визнають себе підданими Господа. Тому у Ведах мовиться, що Господь    —    це верховний правитель, а всі інші живі істоти    —    Його підлеглі, бо Господь один задовольняє всі потреби всіх інших живих істот.

ПОЯСНЕННЯ: Усі жителі Вайкунтгалоки    —    це особи з духовними тілами, яким не знайти подібних у матеріальному світі. Ми можемо знайти їхні описи у священних писаннях, як-от «Шрімад-Бгаґаватам». Коли писання описують трансцендентну природу безособистісно, це має засвідчити, що в жодній частині матеріального всесвіту не побачити такого тіла, як у жителів Вайкунтгалоки. Як відрізняються тіла людей у різних місцевостях одної планети або тіла жителів різних планет, так само зовнішність жителів Вайкунтгалоки повністю відрізняється від зовнішности мешканців матеріального світу. Наприклад, у жителів Вайкунтгалоки чотири руки, на відміну від людей цього світу, в яких дві руки.

ПОЯСНЕННЯ: Деякі мешканці Вайкунтги досягнули звільнення саруп’я, тобто отримали тіло, як у Бога-Особи. Діамант вайдур’я призначений насамперед для Бога-Особи, але той, хто досягає такого звільнення і отримує тіло, як у Господа, здобуває особливу ласку і теж носить на своєму тілі ці діаманти.

ПОЯСНЕННЯ: З даного вірша випливає, що на планетах Вайкунтги також є літаки, що яскраво сяють, і на них літають великі віддані Господа разом з жінками небесної вроди, променистими, немов блискавки. Якщо там є літаки, там повинні бути й інші засоби пересування, проте вони відмінні від механічних пристроїв, які ми бачимо в цьому світі. Усе в духовному світі має однакову природу вічности, знання й блаженства, тому літаки та інші засоби пересування за своєю природою там теж Брахман. Хоча там нічого, крім Брахмана, не існує, не слід хибно вважати, ніби там є тільки порожнеча і немає ніякого розмаїття. Такі помилкові думки виникають за браком знання. Той, хто має знання, ніколи не уявлятиме Брахман порожнечею. Якщо в духовному світі є літаки, жінки й чоловіки, то мають бути й міста, будинки та все інше, відповідно до потреб тої чи іншої планети. Недосконалість явищ цього світу не слід переносити на уявлення про світ трансцендентний. Треба враховувати природу трансцендентного світу, що, як уже пояснено, повністю вільна від впливу часу і т. ін.

ПОЯСНЕННЯ: Коли йдеться за царя, ми без пояснень розуміємо, що царя супроводжують його наближені    —    секретар, особистий помічник, ад’ютант, міністри й радники. Так само, коли ми бачимо Господа, ми бачимо Його в оточенні різноманітних енерґій, наближених, довірених слуг і т. д. Отже, Верховний Господь    —    Господь усіх живих істот, Господь відданих усіх течій, Господь усіх багатств і Господь жертвопринесень, що насолоджується всім у Своєму творінні,    —    це не просто Верховна Особа, але Верховна Особа, яку завжди оточують наближені супутники, що всі з любов’ю підносять Йому своє трансцендентне служіння.

ПОЯСНЕННЯ: У «Падма Пурані» («Уттара-кганда») наведено повний опис йоґа-пітги, місця, в якому Господь являє Себе Своїм вічним відданим. Там, в йоґа-пітзі, біля лотосових стіп Господа сидять уособлення релігії, знання, багатства і зречености. Чотири Веди, «Ріґ», «Сама», «Яджур» і «Атгарва», особисто присутні там, щоб давати поради Господеві. Там присутні всі шістнадцять енерґій на чолі з Чандою. Чанда і Кумуда    —    це перші два брамники, на середній брамі стоять Бгадра і Субгадра, а останню браму охороняють Джая і Віджая. Там є також інші брамники, що їх називають Кумуда, Кумудакша, Пундаріка, Вамана, Шанкукарна, Сарванетра, Сумукга і т. д. Господній палац гарно прикрашено, і його надійно охороняють перелічені вище брамники.

ПОЯСНЕННЯ: Господь від природи володіє шістьма щедротами: Він найбагатший, наймогутніший, найславетніший, найвродливіший , найобізнаніший , а також найзреченіший. Що ж стосується до Його матеріальних твірних енерґій, то Йому слугують чотири твірні начала : пракріті, пуруша, махат-таттва та его. Йому також слугують шістнадцять інших енерґій: п’ять елементів (земля, вода, повітря, вогонь і небо), п’ять органів чуття (очі, вуха, ніс, язик і шкіра), п’ять органів дії (руки, ноги, шлунок, анус та ґеніталії) і розум. Крім того, згадані у вірші п’ять енерґій    —    це об’єкти чуттів: форма, смак, запах, звук і дотик. Усі ці двадцять п’ять начал слугують Господеві в матеріальному творінні, і всі вони особисто присутні перед Господом, готові виконувати Його накази. Незначні щедроти (ашта-сіддгі, вісім сил, що їх на якийсь час досягають йоґи) також перебувають під Його владою, але за Своєю природою Він сповнений цих усіх сил завжди, не доклавши жодних зусиль, щоб здобути їх. Тому Він    —    Верховний Господь.

Жива істота, вдаючись до суворих аскез і фізичних вправ, може на деякий час розвинути якусь дивовижну здібність, проте це не робить з неї Верховного Господа. Верховний Господь силою Своїх енерґій незмірно могутніший за будь- якого йоґа, незмірно обізнаніший за будь-якого ґ’яні, незмірно багатший проти будь-якого багатія, незмірно вродливіший за будь-якого красеня і незмірно щедріший проти будь-якого доброчинця. Він вищий за всіх. Не існує рівних Йому чи більших за Нього. Ніхто не може досягнути Його рівня досконалости у жодній з вищезгаданих сил, до яких аскез він не вдавайся і які йоґічні чудеса не виявляй. Йоґи залежать від Його милости. Безмежно великодушний і щедрий, Він може дарувати йоґам якісь минущі сили, яких вони прагнуть, але до Своїх бездомісних відданих, які нічого не вимагають від Господа, окрім трансцендентного служіння Йому, Він настільки ласкавий, що у відповідь на їхнє бездомісне служіння віддає Себе Самого.

ПОЯСНЕННЯ: На початку «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що цей величний твір призначено для парамахамс. Парамо нірматсара̄н̣а̄м̇ сата̄м: «Шрімад-Бгаґаватам» призначений для людей, які повністю вільні від злоби. Зумовлене життя починається із злоби до найвищої істоти, Верховного Бога- Особи. Бог-Особа    —    це неспростовна дійсність, істинність якої доводять усі явлені писання. У «Бгаґавад-ґіті» насамперед зосереджено увагу на особистісному аспекті Верховного Господа. Мало того, цей величний твір завершується закличною відозвою, що переконує всіх віддатися Богові-Особі і так врятуватися від страждань. На жаль, люди з неправедним минулим не вірять у Бога-Особу, і, незважаючи на свою повну ницість, кожен сам бажає стати Богом. В бажанні злитися з Господом ця злоба зумовленої душі сягає свого апогею, а отже навіть найбільші філософи-емпірики, що теоретизують про злиття з Верховним Господом, не очистили розум від злоби і тому не можуть стати парамахамсами. З цього випливає, що на рівень парамахамси може прийти тільки той, хто втвердився у бгакті-йозі. Бгакті-йоґа починається з непохитної переконаности, що, просто віддано служачи Господу в повній трансцендентній любові, можна піднятись до найвищої досконалости. Брахмаджі вірив у цю піднесену силу бгакті-йоґи, він вірив у силу Господнього наказу про тапу, і з великою аскетичністю він виконав його. Тому він досягнув великого успіху і на живі очі побачив Вайкунтгалоки і Самого Господа. Обителі Верховного Господа неможливо досягнути ніякими матеріальними засобами    —    ні за допомогою розуму, ні за допомогою якихось механізмів. Але просто виконуючи бгакті-йоґу можна ввійти на Вайкунтгалоку. Тільки бгакті-йоґою можна пізнати Господа. Господь Брахмаджі далі сидів на лотосі і звідти, якнайсерйозніше вдавшись до бгакті-йоґи, зміг побачити все розмаїття Вайкунтгалок і Самого Господа з Його супутниками.

Кожен, хто стане на змальований тут шлях парамахамси і йтиме в слід Господа Брахми, донині може досягти такої самої досконалости. Господь Чайтан’я теж радив для людей нинішньої доби цей метод самоусвідомлення. Насамперед треба твердо повірити в Бога-Особу Шрі Крішну і, покинувши намагання пізнати Його силою умоглядної філософії, радше слухати про Нього з «Шрімад-Бгаґавад-ґіти», а потім і з «Шрімад-Бгаґаватам». Ці описи й пояснення треба слухати від особи бгаґаватам, а не від найманих читців, і не від кармі, ґ’яні чи йоґів. У цьому таємниця пізнання цієї науки. Немає потреби приймати життя у зреченні, можна залишатися в своєму теперішньому становищі, але знайти істинного Господнього відданого і слухати від нього трансцендентне послання Господа з вірою і переконаністю. В цьому полягає описаний тут шлях парамахамс. Серед багатьох інших Господь має також ім’я аджіта    —    нездоланний. Але шлях парамахамс дозволяє Господа подолати. Це здійснив і показав на собі великий духовний вчитель, Господь Брахма. Господь Брахма особисто радить цей парамахам̇са-пантга̄х̣ у такому вірші:

Господь Брахма сказав: «Мій Господи Крішно, відданий, який покидає шлях емпіричної умоглядної філософії, націленої на злиття з буттям Всевишнього, і слухає про Твою велич і діяння від істинного святого, садгу, живучи чесним життям відповідно до своїх визначених у суспільстві обов’язків, на силі завоювати Твою ласку і прихильність, дарма що Ти аджіта, непереможний» (Бгаґ. 10.14.3). Такий шлях парамахамс, що ним ішов сам Господь Брахма і який він згодом радив усім, хто прагне досягнути в житті повного успіху.

ПОЯСНЕННЯ: Творення матеріального світу не відбувається випадково чи безконтрольно. Господь створює цей світ для того, щоб дати нагоду ніт’я-баддгам, вічно зумовленим істотам, звільнитися під проводом Його представника, як то Брахма. Господь вчить Брахму ведичного знання, щоб той поширив це знання серед зумовлених душ. Зумовлені душі    —    це душі, які забули про свої стосунки з Господом, і тому Господь дбайливо стежить, щоб було створено цей світ і щоб у ньому було поширене ведичне знання. На Господі Брахмі лежить велика відповідальність за звільнення зумовлених душ, і тому він дуже дорогий Господеві.

Брахма зі своїм обов’язком справляється досконало, породжуючи живих істот і водночас створюючи гурт своїх послідовників для порятунку впалих душ. Його послідовників об’єднує Брахма-сампрадая, і всі її представники понині присвячують свої сили поверненню впалих душ назад до Бога, додому. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», Господь палко прагне повернути до Себе Свої невід’ємні частки. Для Господа немає дорожчого як той, хто бере на себе завдання повертати впалі душі до Нього.

Є чимало відступників, які покинули Брахма-сампрадаю і щосили намагаються поглибити людське забуття про Господа, тим самим чимдалі глибше заводячи людей в рабство матерії. Такі відступники аж ніяк не любі Господу, і Господь скидає їх до найтемніших місцин матеріального світу, щоб там ці заздрісні демони не могли дізнатися про Верховного Господа.

Однак кожен, хто проповідує послання Господа, діючи як представник Брахма-сампрадаї, в усьому дорогий Господеві. Задоволений таким проповідником істинного шляху бгакті, Господь радо тисне йому руку.

ПОЯСНЕННЯ: Аскези бувають двох відмін: для того, щоб здобути чуттєві насолоди, і для того, щоб усвідомити себе. Є багато псевдомістиків, що віддаються суворим аскезам з думкою здобути якесь особисте задоволення, але є й багато інших, що виконують суворі аскези задля задоволення чуттів Господа. Наприклад, аскези на шляху до винайдення ядерної зброї аж ніяк не задовольнять Господа, бо нічого втішного з таких аскез не вийде. Вмерти муситиме за законами природи цього світу кожен, і якщо своїми аскезами хтось прискорює цю смерть, Господа це не може потішити. Господь хоче, щоб кожна з Його невід’ємних часток осягнула вічність і блаженство, повернувшись додому до Бога, і для цієї мети призначене все матеріальне творіння. Брахма також наклав на себе суворі аскези задля цієї мети. Він прагнув творити цей світ належним чином, щоб Господь був задоволений. Цим Брахма глибоко вдовольнив Господа, і Господь наділив його ведичним знанням. Кінцева мета ведичного знання полягає в тому, щоб усвідомити Господа, а використовувати це знання для чогось іншого означає зловживати ним. Тих, хто використовує ведичне знання не за призначенням, називають кута-йоґами, тобто псевдотрансценденталістами, що ницими бажаннями марнують своє життя.

ПОЯСНЕННЯ: Найвищий рівень усвідомлення Верховної Істини    —    це пізнати й навіч побачити Бога-Особу. Усвідомити окремі аспекти Бога-Особи, безособистісний Брахман чи локалізовану Параматму,    —    це ще не найвище усвідомлення. Той, хто пізнав Верховного Господа, вже не обтяжує себе такими суворими аскезами. Надалі він віддано служить Господеві і просто старається задовольнити Його. Іншими словами, той, хто усвідомив і побачив Верховного Господа, досягнув цілковитої досконалости, тому що цей остаточний рівень довершености містить у собі все. Проте імперсоналістам і псевдомістикам не під силу прийти до цього становища.

ПОЯСНЕННЯ: Найвища досконалість життя полягає в тому, щоб свідомо здобути милість бачити Господа на живі очі. Цього може досягнути кожен, хто готовий віддано служити Господу за приписами достовірних явлених писань, що їх визнають істинні ачар’ї, духовні вчителі. Наприклад, «Бгаґавад- ґіта»    —    це визнане ведичне писання, яке шанують усі великі ачар’ї, як-от Шанкара, Рамануджа, Мадгва, Чайтан’я, Вішванатга, Баладева, Сіддганта Сарасваті та багато інших. Там, у «Бгаґавад-ґіті», Бог-Особа, Шрі Крішна, просить завжди про Нього думати, завжди залишатись Його відданим, завжди поклонятися Йому, і тільки Йому, і завжди кланятись перед Ним. Хто чинитиме так, неодмінно повернеться додому, назад до Бога, поза сумнівом. В іншому місці «Бгаґавад- ґіти» Господь дає той самий наказ: покинути всі інші заняття і повністю, беззастережно віддатись Господеві. І такого відданого Господь візьме під Свій повний захист. Це таємні способи досягнути найвищої досконалости. Господь Брахма, вільний від комплексу зверхности, діяв неухильно на цих засадах і досягнув найвищого рівня досконалости, побачивши Господню обитель і Самого Господа з усім Його оточенням. Усвідомити безособистісне сяйво Господнього тіла, чи навіть усвідомити Параматму,    —    це не найвища досконалість.

У цьому вірші варте уваги слово манішіта. Кожен пишається своєю так званою вченістю, є для того підстави чи нема. Але Господь каже, що найвища досконалість знання    —     це пізнати Його і Його обитель, цілковито вільну від ілюзії.

ПОЯСНЕННЯ: Слід розуміти, що аскеза, яка дозволяє віч- на-віч побачити Бога-Особу,    —    це віддане служіння Господу, і ніщо інше, тому що наблизитись до Господа можна тільки через віддане служіння в трансцендентній любові. Така аскеза належить до сфери внутрішньої енерґії Господа і невідмінна від Нього. Це діяльність внутрішньої енерґії, що проявляє себе як відречення від матеріальної насолоди. Живі істоти зв’язані путами матеріальних умов через свою схильність владарювати. Але, віддано служачи Господу, істота позбувається цього духу насолоди. Відданий само собою відчужується від земних насолод, тому що набуває досконалого знання. Отже, аскеза відданого служіння обіймає в собі знання і зреченість. Така діяльність    —    це прояв трансцендентної енерґії.

Якщо хтось бажає повернутися додому, до Бога, він не повинен насолоджуватись ілюзорними матеріальними вигодами. Той, хто нічого не відає про трансцендентне блаженство спілкування з Господом, нерозумно бажає втішатися тимчасовим матеріальним щастям. У «Чайтан’я-чарітамріті» сказано, що, якщо хтось щиро хоче побачити Бога і водночас хоче втішатися матеріальним світом, його слід вважати просто за дурня. Якщо хтось хоче залишатися тут, в матеріальному світі, щоб насолоджуватись матерією, йому даремно домагатись вступу до вічного царства Бога. Виявляючи ласку до такого нерозумного відданого, Господь відбирає в нього всі матеріальні статки. Якщо такий нерозумний відданий намагається відродити свій добробут, милостивий Господь знову відбирає всі його надбання. Знову й знову наражаючись у своїх спробах зазнати матеріального процвітання на такі поразки, відданий геть втрачає повагу з боку своїх родичів та друзів. У матеріальному світі родичі й друзі шанують тільки тих, хто вміє якими завгодно засобами нагромаджувати великі статки. Так нерозумний відданий з милости Господа мимохіть виконує вимушену аскезу і врешті- решт здобуває повне щастя в служінні Господу. Отже, для того щоб досягнути в відданому служінні досконалости, не обійтись без аскези, добровільної чи вимушено накинутої Господньою волею. Тому ця аскеза належить до внутрішньої енерґії Господа.

Але взятися до аскези відданого служіння не вдасться, якщо цілковито не очиститись від гріхів. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», лише той, хто повністю звільнився від усіх наслідків скоєних гріхів, може поклонятись Господу. Брахмаджі був вільний від гріхів, і тому вірно скорився Господній вказівці: «Тапа, тапа». І Господь, задоволений ним, виконав його бажання. Отже, задовольнити Господа і завоювати Його цілковиту прихильність може тільки любов вкупі з аскезою. Він провадить безгрішних, і під Його проводом безгрішний відданий досягає найвищої досконалости життя.

ПОЯСНЕННЯ: Вдаючись до аскези, треба бути рішуче налаштованим повернутися додому, до Бога. Поставивши це собі за мету, треба вирішити подолати будь-які труднощі на шляху до неї. Навіть для того, щоб набути матеріального добробуту, імені та слави, потрібно пройти через важкі аскези, а інакше стати важливою постаттю в матеріальному світі не вдасться. Чому тоді не повинно бути суворих аскез для досягнення досконалости у відданому служінні? Безтурботне життя несумісне з серйозними зусиллями досягнути досконалости в усвідомленні трансцендентного. Господь мудріший від будь-кого і тому бажає впевнитися в самовідданості Свого слуги. Господь дає відданому наказ, особисто або через істинного духовного вчителя, і самовіддано виконувати цей наказ попри будь-які труднощі    —    це сувора аскеза. Той, хто додержує неухильної вірности цьому наказу, неодмінно здобуде успіх і завоює милість Господа.

ПОЯСНЕННЯ: «  Бгаґавад  -  ґіта  » підтверджує  , що Господь свідком перебуває в кожному серці, а отже Він найвищий повелитель і дозвіл на все дає тільки Він. Господь, повелитель діяльности, її плодами не насолоджується, але без Господнього дозволу насолоджуватись не може ніхто. Наприклад, у країні із сухим законом хронічний алкоголік може звернутись із заявою до відповідального за видачу алкоголю, і той, розглянувши його справу, може дати йому дозвіл на придбання чітко визначеної кількости спиртних напоїв. Аналогічно, весь матеріальний світ заповнюють такі пияки, в тому сенсі, що тут кожна жива істота плекає думку про ту чи іншу насолоду і палко жадає сповнити свої мрії. Всемогутній Господь дуже ласкавий до живої істоти, наче батько до сина, і виконує задля неї ці дитячі забаганки. Насправді істота, розум якої заповнюють такі матеріальні бажання, не насолоджується, а даремно служить примхам тіла, не маючи з того нічого доброго. Пияк не має з алкоголю нічого доброго, але раз він став слугою цієї звички і позбуватись її не хоче, милостивий Господь дає йому всі можливості виконувати свої бажання.

Імперсоналісти радять нічого не бажати, а дехто радить позбутися бажань взагалі. Це неможливо, взагалі позбутися від бажань не вдасться, тому що бажати є ознака життя. Без бажань істота була б мертва, тимчасом як вона жива. Якщо бажати служити Господу, бажання стають досконалі. Господь теж хоче, щоб кожна жива істота припинила бажати чогось для себе і виконувала Його бажання. Ця настанова завершує «Бгаґавад-ґіту». Брахмаджі пристав на це, і тому його зведено на відповідальну посаду творця живих істот у порожньому всесвіті. Отже, єдність із Господом полягає в узгодженні своїх бажань із бажаннями Верховного Господа. Так усі бажання стають досконалі.

Господь, Наддуша в серці кожної живої істоти, знає думки кожного. Ніхто не годен нічого зробити без відома Господа в серці. Допомагаючи кожному Своїм вищим інтелектом, Господь дає змогу якнайповніше задовольнити свої бажання, і Він же дарує істоті плоди її зусиль.

ПОЯСНЕННЯ: Усе проявлене    —    це Сам Господь, і тільки Він, поширений у Своїх різних енерґіях (внутрішній, зовнішній та межовій), так само як сонячне світло    —    це прояв енерґії самого Сонця. Ця енерґія одночасно єдина з Господом і відмінна від Нього, так само як сонячне світло одночасно єдине з Сонцем і відмінне від нього. Ці енерґії діють за волею Господа, сполучаючись у різних поєднаннях, а Брахма, Вішну, Шіва та всі інші, хто дає поштовх діяльності цих енерґій,    —    теж різні втілення Господа. Іншими словами, немає нічого, крім Господа, однак Господь відмінний від усіх явищ цього світу. Як це можливо, пояснено далі.

ПОЯСНЕННЯ: Своєю незбагненною енерґією Господь наділяє певними енерґіями кожен першоелемент. Це енерґія самого першоелемента, енерґія знання і енерґія причинно- наслідкових зв’язків діяльности. Поєднуючись, ці могутні енерґії Господа спричинюють творення, підтримання та знищення, що їх належного часу здійснюють Брахма, Вішну і Махешвара. Брахма творить, Вішну підтримує, а Шіва знищує. Але всі твірні енерґії та їхні розпорядники походять із Господа, тому не існує нічого, крім Господа, єдиного всевишнього джерела всього розмаїття. Це можна точно пояснити на прикладі павука і його павутини. Павутину створює павук, павук її підтримує, а коли бажає, він її всю згортає в себе. Павук сам себе засновує павутиною. Якщо якийсь незначний павук на силі діяти за власним бажанням, то чому не може Верховна Істота діяти за Своєю верховною волею, творячи, підтримуючи і знищуючи космічний прояв? З ласки Господа відданий, як оце Брахма чи хтось у низці учнівської послідовности від Брахми, на силі збагнути, як всемогутній Бог-Особа проводить Свої вічні трансцендентні ігри у сферах різних енерґій.

ПОЯСНЕННЯ: Брахмаджі не хоче бути умоглядним теоретиком, що покладається на власне знання і залишається спутаний матерією . Кожен повинен ясно усвідомити, що в усіх своїх діях він залишається лише знаряддям. Зумовлена душа    —    знаряддя в руках зовнішньої, ілюзорної енерґії Господа, званої ґун̣амайі ма̄йа̄, а на рівні звільнення жива істота стає знаряддям волі Самого Бога-Особи. Бути знаряддям волі Самого Господа    —    це природне відначальне становище живої істоти, тимчасом як бути знаряддям у руках ілюзорної енерґії Господа    —    це для живої істоти матеріальне рабство. В зумовленому стані жива істота тільки теоретизує про Абсолютну Істину та Господні діяння. Натомість незумовлена нічим жива істота отримує знання прямо від Господа. Завдяки цьому звільнена душа у своїх діях не помиляється і не має звички нічого вигадувати. «Бгаґавад-ґіта» (10.10–11) особливо наголошує, що чисті віддані, завше занурені в любовне трансцендентне служіння Господу, отримують поради прямо від Господа і тому несхибно просуваються шляхом додому, до Бога. Тому чисті віддані Господа не пишаються зі свого очевидного духовного поступу. Тимчасом умоглядні мислителі-невіддані, залишаючись у пітьмі ілюзорної енерґії, дуже пишаються своїм хибним розумінням, заснованим на непевних сліпих здогадах. Хоча Господь Брахма був настановлений на найвищу посаду у всесвіті, він хотів уникнути пастки, яку являють собою гордощі.

ПОЯСНЕННЯ: Господа Брахму, поза сумнівом, єднають з Господом дружні стосунки. Кожна жива істота відвічно зв’язана з Господом тими чи іншими трансцендентними стосунками, що їх налічують усього п’ять: шанта, дас’я, сакг’я, ватсал’я і мадгур’я. Ми вже обговорювали ці п’ять різних стосунків з Богом-Особою. А з цих віршів ясно постає, що Господа Брахму пов’язують з Богом-Особою трансцендентні стосунки дружби. Чистого відданого можуть пов’язувати з Господом будь-які з трансцендентних стосунків, навіть батьківські, але відданий завжди залишається трансцендентний слуга Господа. Немає рівних Господу чи більших за Нього. Так вчить «Бгаґавад-ґіта».

Брахмаджі    —    дарма що його вічно пов’язують із Господом трансцендентні стосунки дружби і дарма що йому довірено піднесену посаду творця живих істот всіх видів    —    однаково усвідомлює своє становище і пам’ятає, що він не є ані Верховний Господь, ані наймогутніший владика. Іноді якась надзвичайно могутня особа може проявити в цьому всесвіті або й поза ним більшу силу, ніж Сам Господь. Проте чистий відданий розуміє, що така сила    —    це вібгуті, якою наділив істоту Господь, і що така наділена вищою силою істота аж ніяк не стає незалежна. Шрі Хануман перетнув Індійський океан одним стрибком, а Господь Шрі Рамачандра пройшов весь шлях мостом, але це не означає, що Хануманджі могутніший за Господа. Іноді Господь наділяє Свого відданого надзвичайною могутністю, але відданий завжди знає, що його сила належить Богові-Особі і що він лише знаряддя Господньої волі. Чистий відданий ніколи не має пихи, притаманної невідданим, які марять себе Богом. Просто диво, як людина, яка щокроку дістає стусани від законів ілюзорної енерґії Господа, водночас може тішити себе фантазією про злиття з Богом. Такі ідеї    —    остання пастка ілюзорної енерґії на шляху зумовленої душі. Перша ілюзія живої істоти полягає в тому, що вона гадає стати Богом у матеріальному світі, зібравши в своїх руках багатство і владу. А зазнавши у цій спробі поразки, вона хоче злитися з Господом. Тому і бажання стати найвпливовішою людиною в матеріальному світі, і бажання злитися з Господом    —    це просто різні пастки ілюзії. Чистий відданий Господа віддає себе Господеві, і тим самим рятує себе від пасток ілюзії, майі. Господь Брахма являє собою перше панівне божество матеріального світу і здатний вершити всілякі чудеса, але він чистий відданий і тому попри своє становище ніколи не має зухвалої ідеї злитися з Богом, характерної для бідних на знання невідданих. Людям із злиденним запасом знання, що пихато марять стати Богом, слід повчитися в Брахми.

Насправді Господь Брахма не створює живих істот. На початку творення світу Господь вповноважує Брахму наділяти живі істоти тілами різної форми, відповідно до їхньої діяльности за попередньої епохи. Обов’язки Брахми зводяться до того, щоб будити живі істоти зі сну і спонукувати їх далі виконувати їхню визначену діяльність. Брахмаджі створює різні категорії живих істот не зі своєї примхи, а згідно зі своїм завданням наділити живі істоти різними категоріями тіл, в яких вони могли б виконувати свою діяльність. Разом з тим він стережеться, щоб не уявити себе всемогутнім Верховним Господом, і вважає себе просто за Його знаряддя.

Віддані Господа виконують свої обов’язки, які їм визначає Господь, і, тому що діють з наказу Господа, безперешкодно досягають у своїй діяльности успіху. Успіх діяльности    —    це заслуга не її виконавця, а Господа. Однак люди з мізерним знанням присвоюють усі заслуги собі, не віддаючи Господеві ніякої шани. Це відзначає всіх невідданих.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Брахма — найбільший відданий Господа у всесвіті, і тому Бог-Особа відповідає на чотири засадничих запитання Брахми чотирма значущими твердженнями, які називають первинним «Бгаґаватам» у чотирьох віршах. Ось запитання Брахми. 1) Що являють собою форми Господа у світі матеріальному і трансцендентному? 2) Як діють різноманітні Господні енерґії? 3) Як Господь грається Своїми різноманітними енерґіями? 4) Як Брахмі навчитись виконувати доручені обов’язки? Обговорюваний зараз вірш являє собою прелюдію до відповіді на ці запитання, і в ньому Господь повідомляє Брахму, що знання про Нього, Верховну Абсолютну Істину, викладене в явлених писаннях, дуже витончене і збагнути його не вдасться, не ставши з милости Господа самосвідомою душею. Господь каже Брахмі, щоб він засвоював від Господа відповіді на свої запитання, і з цього можна зрозуміти, що знання про Абсолютну Верховну Істоту можливо осягнути тільки якщо його відкриє Сам Господь. Для умоглядних розумувань навіть найпотужніших мислителів цього світу Абсолютна Істина недосяжна. Умоглядними розумуваннями можна усвідомити щонайбільше безособистісний Брахман, але повне знання про трансцендентне виходить за межі знання про безособистісний Брахман. Тому його називають найвищою потаємною мудрістю. Серед багатьох звільнених душ може трапитись заледве одна, достойна пізнати Бога-Особу. В «Бгаґавад-ґіті» Сам Господь також каже, що серед багатьох сотень тисяч людей заледве один хтось намагається досягти досконалости людського життя, а серед багатьох звільнених душ заледве одна знає Його таким, як Він є. Це означає, що пізнати Бога-Особу можна тільки відданим служінням. Рахасйам у цьому вірші стосується до відданого служіння. Господь виклав Арджуні «Бгаґавад-ґіту» тільки тому, що визнав Арджуну за Свого відданого і друга. Без таких двох якостей вступ до таїн «Бгаґавад-ґіти» закритий. Отже, зрозуміти Бога-Особу можна тільки ставши відданим і взявшись до відданого служіння, але ніяк інакше. Любов до Бога    —    ось той секрет і та головна якість, що дозволяє збагнути таємницю Бога-Особи. Щоб піднятись на рівень трансцендентної любови до Бога, потрібно додержувати реґулівних засад відданого служіння. Реґулівні засади відданого служіння називають відгі-бгакті, і їх на силі дотримуватись навіть неофіт, використовуючи свої теперішні чуття. Головна суть цих засад полягає в тому, щоб людина слухала про Господа і прославляла Його. І щоб слухати й повторювати оповіді про Господа, не обійтися без товариства відданих. Тому Господь Чайтан’я, для того щоб досягнути досконалости у відданому служінні, рекомендував додержувати п’яти головних засад. Перша    —    це спілкуватися з відданими (слухаючи їх), друга    —    оспівувати Господню славу, третя    —    слухати «Шрімад- Бгаґаватам» у викладі чистого відданого, четверта    —    жити у святому місці, пов’язаному з Господом, і п’ята    —    віддано поклонятись Божеству Господа. Такі правила    —    це складові відданого служіння. Отже, задовольняючи прохання Господа Брахми, Бог-Особа вичерпно відповість на чотири Брахмині запитання, а також з’ясує всі інші питання, які входять до цих чотирьох.

ПОЯСНЕННЯ: Секрет успіху в пізнанні всіх тонкощів науки про Абсолютну Істину, Бога-Особу, криється у тому, щоб здобути безпричинну милість Господа. Навіть у матеріальному світі батько багатьох синів відкриває всі свої таємниці тільки улюбленим синам. Батько цілковито звіряється тому синові, якого має за найдостойнішого. Із високопоставленою особою можна запізнатися тільки з її ласки. Так само, щоб пізнати Господа, треба бути Йому дуже любим. Господь безмежний, і цілковито пізнати Його не на силі ніхто, проте трансцендентне любовне служіння Господеві здатне з часом дати істоті право Його пізнати. З цих віршів ми бачимо, як Господь, задоволений Брахмою, проливає на Брахмаджі Свою безпричинну милість і дає йому змогу поістині пізнати Себе. Таке можливо тільки з Господньої ласки.

У Ведах також сказано, що, аби пізнати Абсолютну Істину, Бога-Особу, не досить просто світської вчености чи кмітливости. Щоб пізнати Верховну Істину, потрібно несхитно вірити в істинного духовного вчителя і в Господа. Людині з такою вірою, навіть якщо вона з матеріального погляду неписьменна, Господь зі Своєї ласки відкривається Сам. У «Бгаґавад-ґіті» теж сказано, що Господь залишає за Собою право не являти Себе кому-небудь і що від невірних Його ховає запона Його енерґії, йоґамайі.

Своїм вірним Господь відкриває Себе разом зі Своєю формою, якостями та іграми. Господь не безформний, як хибно гадають імперсоналісти, але Його форма відмінна від тих, що нам знайомі. Свою форму Господь являє    —    і навіть дозволяє виміряти    —    Своїм чистим відданим. Ось про що свідчить у цьому вірші слово йа̄ва̄н, як пояснює найвидатніший знавець «Шрімад-Бгаґаватам» Шріла Джіва Ґосвамі.

Господь пояснює трансцендентну природу Свого буття. Те, що вигадують про форму Господа світські сперечальники,    —     просто матеріальні теорії. У явлених писаннях сказано, що Господь не має матеріальної форми, і люди мізерного знання роблять з того висновок, що Господь має бути безформний. Вони нездатні розрізнити між матеріальною формою і формою духовною. Як про них, істота без матеріальної форми мусить бути взагалі безформна. Такий висновок теж матеріальний, тому що поняття безформности є всього-навсього протилежність поняття форми. Заперечити матеріальне поняття ще не означає встановити трансцендентну істину. У «Брахма-самхіті» сказано, що Господь має трансцендентну форму і здатний будь-яке Своє чуття використовувати для будь-якої цілі. Наприклад, Він здатний їсти очима, а бачити ногою. Матеріальна форма не дає змоги їсти очима чи бачити ногами. Це відрізняє тіло духовне (сач-чід-ананда) від тіла з матерії. Духовне тіло не безформне, це тіло інакшого типу, незбагненне для наших теперішніх матеріальних чуттів. Отже, безформність Абсолюту означає відсутність матеріальної форми і наявність духовного тіла, яке невідданий не на силі збагнути шляхом розумувань.

Своєму відданому Господь являє нескінченне розмаїття трансцендентних тіл, які тотожні між собою і разом з тим виглядають по-різному. Деякі з трансцендентних тіл Господа чорнуваті, а деякі    —    білі. Деякі з них червонуваті, а деякі    —     золотаві. Деякі    —    чотирирукі, а деякі    —    дворукі. Деякі з них скидаються на рибу, а деякі    —    на лева. Усі ці різні трансцендентні тіла Господа, з природи невідмінні між собою, з Господньої милости відкриваються Його відданому. Тому хибні докази імперсоналістів щодо безформности Верховної Істини не справляють враження на Господнього відданого, навіть якщо він ще небагатого сягнув у відданому служінні.

Господь володіє безліччю трансцендентних якостей, і одна з них    —    це любов до Своїх бездомісних відданих. Про довершеність і красу Його трансцендентних якостей можна скласти уявлення з історії матеріального світу. Господь Сам втілюється тут, щоб захищати Своїх відданих і знищувати невірних. Його діяння завжди пов’язані з Його відданими. «Шрімад-Бгаґаватам» повен описів Господніх діянь, пов’язаних з відданими Господа, і таких розваг невіддані нездатні навіть уявити. Коли Господу було тільки сім років, Він підняв пагорб Ґовардгана, захистивши Своїх чистих відданих у Вріндавані від гніву Індри, що намагався затопити Вріндавану навалою злив. Невіддані можуть не йняти віри, що Господь у сім років підняв пагорб Ґовардгана, але для відданих у цьому немає нічого неймовірного. Відданий вірить у всемогутність Господніх енерґій, тоді як невірні називають Господа всемогутнім, але не вірять у це. Люди з таким мізерним запасом знань не розуміють, що Господь одвічно Господь і що Господом стати неможливо, ні внаслідок мільйонолітніх медитацій, ні мільярдолітніми умоглядними розумуваннями.

Цей вірш цілковито відмітає безособистісне тлумачення світських сперечальників, чітко з’ясовуючи, що Верховний Господь має якості, форму, ігри та все, що притаманно особі. Усі ці описи трансцендентної природи Бога-Особи спираються на реальну дійсність, яка з безпричинної милости Господа відкривається перед Його чистим відданим, і ні перед ким іншим.

ПОЯСНЕННЯ: Тут треба особливо зазначити, що, звертаючись до Господа Брахми, Бог-Особа Сам сильно наголошує: до творення існував Він, Бог-Особа, підтримує творіння тільки Він і після знищення всесвіту залишиться тільки Він. Брахма    —    це теж створіння Верховного Господа. Імперсоналісти висувають теорію єдности, обстоюючи, що Брахма    —     походячи з «Я», Абсолютної Істини, і тому також представляючи той самий принцип «Я»,    —    тотожний з Господом, тобто з принципом «Я», і що, як нібито пояснює цей вірш, не існує нічого іншого, крім цього принципу «Я». Погодившись із цією думкою імперсоналістів, разом із тим слід зазначити, що Господь    —    це «Я»-творець, а Брахма    —    це «я»- створіння. Отже, існує різниця між цими двома «я», тобто між панівним «Я» і підлеглим «я». Тож навіть якщо погодитись із доказами імперсоналістів, однаково залишається два «я». Але ми повинні зауважити, що ведичні писання визнають якісну єдність цих двох «я». У «Катгопанішаді» мовиться:

Веди визнають якісну єдність «Я»-творця і «я»-створіння, тому що обидва вони ніт’я і четана. Але «Я»-творця позначає слово в однині, а «я»-створіння    —    слово в множині, тому що створених «я» багато: це Брахма і всі народжені від Брахми. Це проста істина. Батько створює (зачинає) сина, а син і собі приводить на світ синів, і їх усіх можна зарахувати як людей до одної категорії, але одночасно син і внуки відрізняються від батька. Син ніколи не може посісти становище власного батька, як не можуть цього і внуки. Батько, син і внук одночасно єдині і відмінні між собою. Як люди вони єдині, але як різні представники одної спільноти вони також і відмінні одне від одного. Тому Веди розмежовують творця і створінь, повелителя і підлеглих, як різних представників одної спільноти, вказуючи, що панівне «Я»    —    годувальник підлеглих «я». Отже між цими двома категоріями одного принципу «я» пролягає глибока різниця.

З цього-таки вірша випливає і незаперечна реальність як особи Господа, так і особи Брахми. Отже, в кінцевому підсумку як повелитель, так і підлеглий    —    особи. Приводячи до цього висновку, даний вірш спростовує висновок імперсоналістів про остаточну безособовість усього сущого. Доктрину імперсоналізму, яка через обмежене розуміння сильно виділяє безособистісний аспект Абсолюту, спростовано тут вказівкою на те, що панівне «Я»    —    це Абсолютна Істина і що Він особа. Підлегле «я», Брахма,    —    теж особа, але він не Абсолют. Духовна психологія дозволяє для зручности вважати себе принципово тотожним з Абсолютною Істиною для того, щоб усвідомити свою суть. Але між повелителем і підлеглим завжди залишається відмінність, як чітко вказує даний вірш, і тлумачення імперсоналістів лише грубо його перекручують.

Брахма справді навіч бачить свого повелителя, Господа, що існує у Своїй трансцендентній вічній формі, навіть після знищення матеріального творіння. Господня форма, яку бачить Брахма, існувала ще до Брахминої появи. Матеріальний прояв з усіма його складниками і рушіями творення    —  це теж поширення Господньої енерґії. А коли Господня енерґія згортає свій прояв, залишається теж не що інше, як той самий Бог-Особа. Отже, форма Господа існує незалежно від будь-яких умов творення, підтримання і знищення. Цю істину підтверджують ведичні гімни: ва̄судево ва̄ ідам аґра а̄сін на брахма̄ на ча ш́ан̇кара еко на̄ра̄йан̣а а̄сін на брахма̄ неш́а̄на... Перед творінням не було нікого    —    тільки Ва̄судева. Не було ні Брахми, ні Шанкари. Був тільки Нараяна і нікого іншого, ані Брахми, ані Ішани. Шріпада Шанкарачар’я теж згоджується у своєму коментарі на «Бгаґавад-ґіту», що Нараяна, Бог-Особа,    —    трансцендентний до всього творіння, тимчасом як усе творіння постало з ав’якти.Отже, завжди є різниця між творцем і творінням, хоча якісно творець і творіння єдині.

Окрім цього, із даного вірша випливає також висновок, що верховна істина    —    це Бгаґаван, Бог-Особа. Вище вже пояснено, що являють собою Бог-Особа і Його царство. Царство Бога    —    це не порожнеча, як помилково гадають імперсоналісти. Планети Вайкунтги сповнені трансцендентного розмаїття: їх населяють чотирирукі жителі, що живуть у великих розкошах і процвітанні, там є навіть літаки та всілякі інші вигоди для життя на високому рівні. Отже, Бог-Особа існує до творення, і існує Він разом з усім трансцендентним розмаїттям на Вайкунтгалоках. Вайкунтгалоки, що їхню вічну (санатана) природу визнає також і «Бгаґавад-ґіта», не зазнають знищення під час розпаду проявленого космосу. Ці трансцендентні планети належать до цілковито іншої природи, і та природа не підвладна законам матеріального творення, підтримання та знищення. Існування Бога-Особи передбачає існування Вайкунтгалок, так само як існування царя передбачає існування царства.

Про існування Бога - Особи згадано в багатьох місцях « Шрімад - Бгаґаватам » та інших явлених писань. Наприклад, у « Шрімад - Бгаґаватам » ( 2 . 8 . 10 ) Махараджа Парікшіт запитує:

«Як Бог-Особа    —    причина творення, підтримання і знищення світобудови, завжди вільний від впливу ілюзорної енерґії і її владика    —    перебуває у серці кожного?» Схоже запитання порушує також Відура:

У своїх поясненнях Шрідгара Свамі нотує: «Під час знищення світобудови, хто служить Господу, що лежить на Шеші?..» Це означає, що трансцендентний Господь з усіма Своїми іменами, славою, якостями і оточенням існує вічно. Це знаходить підтримку і в «Сканда Пурані» («Каші-кганда»), коли йдеться за дгрува-чаріту. Там сказано:

Навіть віддані Бога-Особи не підлягають знищенню під час заглади матеріального світу, що вже тоді казати за Самого Господа. Господь існує вічно, через усі три стадії матеріальних перетворень.

Імперсоналісти не визнають за Всевишнім ніякої діяльности, але у цій бесіді між Брахмою та Верховним Богом- Особою згадано також і за Господні діяння, поряд із формою та якостями. Діяльність Брахми та інших півбогів, що підтримують творіння, слід розцінювати як діяльність Господа. Царя, чи голову виконавчої державної влади, можна не побачити в урядових конторах, тому що він сам може тішитись царськими розкошами. Але слід розуміти, що все відбувається під його керівництвом і за його наглядом. Бог- Особа аж ніяк не безформний. Його особиста форма може залишатись невидима для менш розумного люду в матеріальному світі, і через це Його іноді називають безформним. Але насправді Він завжди існує у Своїй вічній формі на планетах Вайкунтги, а також на різних планетах матеріальних всесвітів, у які Він сходить як втілення. Це можна наочно проілюструвати на прикладі сонця. За нічної темряви люди не бачать сонця, але його можна побачити там, де воно зійшло. Якщо в якійсь частині Землі сонця не видно, це не означає, що воно не має форми.

У « Бріхад - аран’яка Упанішаді » ( 1.4.1 ) міститься гімн : а̄тмаіведам аґра а̄сіт пуруша-відгах̣...Ця мантра каже, що Верховний Бог-Особа (Крішна) існував ще навіть до появи втілення пуруші. У «Бгаґавад-ґіті» (15.18) сказано, що Господь Крішна    —    Пурушоттама, тому що Він найвищий пуруша, трансцендентний не тільки щодо пуруша-кшари, а й щодо пуруша-акшари. Акшара-пуруша    —    це Маха-Вішну, що кидає оком на пракріті, матеріальну природу, але Пурушоттама існував ще до Нього. Отже, «Бріхад-аран’яка Упанішада» підтверджує цей вірш «Бгаґавад-ґіти», що проголошує Господа Крішну Верховною Особою (Пурушоттамою).

У деяких Ведах сказано також, що на початку існував тільки безособистісний Брахман. Однак, згідно з цим віршем, безособистісний Брахман, тобто світлодайне сяйво тіла Верховного Господа, можна визнати за безпосередню причину, але причина всіх причин, або глибинна причина,    —    це Верховний Бог-Особа. У безособистісному аспекті Господа проявляється Його присутність у матеріальному світі, тому що матеріальними очима Його не побачити й матеріальними чуттями не відчути. Лише одухотворивши чуття, можна сподіватися побачити Верховного Господа чи відчути Його присутність. Але Він завжди діє як особа, і жителі Вайкунтгалоки можуть Його вічно бачити на живі очі. Отже Він безособистісний лише на матеріальний погляд, так само як керівник державного уряду присутній безособистісно у всіх державних установах, тимчасом як у своєму урядовому палаці він зовсім не безособистісний. Аналогічно і Господь не безособистісний у Своїй обителі, що завжди є ніраста- кухакам, як сказано на початку «Бгаґаватам». Отже, явлені писання визнають і безособистісний, і особистісний аспекти Господа. І вірш брахман̣о хі пратішт̣га̄хам у «Бгаґавад- ґіті» (Б.-ґ. 14.27) не залишає жодного сумніву щодо становища Бога-Особи. Отже, як не глянь, найпотаємніша частина духовного знання    —    це усвідомлення Бога-Особи, а не Його безособистісного аспекту, Брахмана. Тому за кінцеву мету треба собі ставити усвідомлення не безособистісного аспекту Абсолютної Істини, а особистісного. Приклад із небом «у горщику» і «поза горщиком» може допомогти учневі усвідомити, що космічна свідомість Абсолютної Істини пронизує все. Однак це не означає, що індивідуальна невід’ємна частка Господа може проголосити себе Всевишнім. Така безглузда заява свідчить тільки про те, що жива істота стала жертвою ілюзорної енерґії, потрапивши в її останнє сильце. Той, хто проголошує свою єдність із космічною свідомістю Господа, потрапив до останньої пастки, яку налаштувала ілюзорна енерґія, дайві майа. Навіть на рівні безособистісного існування Господа    —    а його являє собою матеріальне творіння    —    треба прагнути усвідомити особистісність Господа. Саме це означають слова паш́ча̄д ахам̇ йад етач ча йо ’ваш́ішйета со ’смй ахам.

Цю саму істину визнає Брахмаджі в своїх повчаннях Нараді. Він каже Нараді:

Єдина причина всіх причин    —    це Верховний Бог - Особа , Харі, і ніхто інший. Отже цей вірш ахам ева аж ніяк не вказує на щось інше, крім Верховного Господа. Тому людина повинна йти шляхом Брахма-сампрадаї, тобто шляхом, який приходить до нас через Брахмаджі, Нараду, В’ясадеву та ін., і зробити усвідомлення Верховного Бога-Особи, Харі, тобто Господа Крішни, змістом свого життя. Цю найпотаємнішу настанову, скеровану до чистих відданих Господа, дано також і Арджуні, так само як на початку творення її дано Брахмі. Півбоги, як-от Брахма, Вішну, Махешвара, Індра, Чандра чи Варуна,    —    це, безперечно, різні форми Господа, через які Він здійснює різні завдання; різні першоелементи матеріального творіння, а також і різноманітні енерґії, теж можна визнати за цього самого Бога-Особу, але корінь, з якого це все походить,    —    це Верховний Бог-Особа, Шрі Крішна. Ліпше прив’язатись до кореня всього сущого, аніж заплутатись у гіллі та листі. Цього вчить даний вірш.

ПОЯСНЕННЯ: У попередньому вірші вже зроблено висновок про те, що на кожному етапі існування космосу    —    під час його творення, його розвитку, взаємодії його різноманітних енерґій, його занепаду і його знищення    —    все в своїй основі пов’язане з буттям Бога-Особи. І тому забуття цих відначальних стосунків з Господом і вбачання реальности в чомусь поза зв’язком із Господом    —    це просто породження Господньої ілюзорної енерґії. Ніщо не може існувати без Господа, і тому слід розуміти, що ілюзорна енерґія теж становить енерґію Господа. Правильна свідомість, за якої все пов’язують із Господом, називається йоґамайа, тобто об’єднавча енерґія, а хибне розуміння, за якого щось бачать окремим від Господа, називається маха-майа, або Господня дайві-майа. Обидві ці майі також пов’язані з Господом, бо ніщо не може існувати без зв’язку з Господом. Отже, хибне розуміння відірваности від Господа не відповідає реальності (тобто ілюзорне), але реально існує.

Вважати одну річ за іншу    —    це те, що називають ілюзією. Наприклад, вважати мотузку за змію    —    це ілюзія, але мотузка реально існує. Мотузка, що лежить перед введеною в ілюзію людиною,    —    незаперечна реальність, але помилкове сприйняття цієї мотузки становить ілюзію. Отже, помилкове сприйняття матеріального прояву як чогось відірваного від Господньої енерґії    —    це ілюзія, але сам матеріальний світ таки існує. Це ілюзорне сприйняття описано як відблиск реальности в темряві невігластва. Все, що видається «не породженим із Моєї енерґії», називається майа. Ідея про те, що жива істота чи Верховний Господь безформні, також являє собою ілюзію. У «Бгаґавад-ґіті» (2.12) Господь сказав, стоячи посеред поля битви, що воїни, вишикувані перед Арджуною, сам Арджуна і так само Господь існували раніше, існують на бойовищі Курукшетри і всі існуватимуть як окремі особи далі, в майбутньому, навіть після загину теперішніх тіл і навіть звільнившись із рабства матеріального буття. За всіх обставин і живі істоти, і Господь залишаються окремі особи. Ні особистість Господа, ні особистість живих істот ніколи не гине    —    зникнути може лише вплив ілюзорної енерґії, відблиску світла в темряві, якщо на те буде ласка Господа. У матеріальному світі немає незалежних джерел світла, і навіть Сонце чи Місяць не є незалежні. Дійсне джерело світла    —    це брахмаджйоті, що несе світло трансцендентного тіла Господа, і відблиском саме цього світла є все розмаїття світла в матеріальному космосі: і світло Сонця, і світло Місяця, і світло вогню, і електричне світло. І уявлення про своє «я», як про щось не пов’язане з Верховним «Я»,    —    це також ілюзія, тоді як несправедливе зазіхання: «Я Всевишній»    —    це остання пастка тої самої майі, зовнішньої енерґії Господа.

«Веданта-сутра» на самому початку стверджує, що все постало з Усевишнього. Отже, як пояснено в попередньому вірші, всі індивідуальні живі істоти постали з енерґії верховної живої істоти, Бога-Особи. Брахма постав з енерґії Господа, і всі інші живі істоти постали з енерґії Господа за посередництвом Брахми. Поза зв’язком із Верховним Господом ніхто з цих істот не має ніякого незалежного існування.

Незалежність індивідуальної живої істоти не є істинна незалежність , це просто відблиск істинної незалежности Верховної Істоти, Господа. Безпідставне зазіхання зумовленої душі на верховну незалежність    —    це ілюзія, що й потверджує даний вірш «Шрімад-Бгаґаватам».

Люди з мізерним знанням впадають в ілюзію    —    ось чому так звані вчені, природознавці, філософи-емпірики та інші, засліплені осяйним відбитим світлом, що його породжує Сонце, Місяць, електрика і т. д., заперечують існування Верховного Господа і самотужки висувають численні теорії та здогади щодо творення, підтримання і знищення матеріального прояву. Лікар може заперечити наявність душі у фізичному тілі людини, але оживити мертве тіло він не на силі, дарма що всі тілесні структури зберігаються і після смерти. Психологи ретельно досліджують фізіологію мозку, вважаючи, що розгадка механізму дії розуму криється в будові мозкової речовини, але в мертвому тілі ці психологи не на силі відродити розумових функцій. Такі наукові дослідження проявленого космосу чи будови тіла, що не враховують їхнього зв’язку з Верховним Господом,    —    це просто умоглядні мудрування про відблиск реальности, що врешті-решт виявляються нічим іншим, як ілюзією. Весь розвій науки і поглиблення знань в умовах сучасної матеріальної цивілізації являє собою всього-навсього покривний вплив ілюзорної енерґії. Ілюзорна енерґія діє двоступенево, проявляючи покривний вплив і ввергальний вплив. Ілюзорна енерґія ввергає живих істот у темряву невігластва, і вона ж покриває очі людей, які володіють надто мізерним знанням про Верховну Особу, просвітителя найвищої індивідуальної живої істоти, Брахми. Ніщо в цих віршах не дає приводу визнати Брахму тотожним Верховному Господеві, а отже безглузді заяви з вуст невігласів про тотожність Брахми Господеві слід вважати за черговий прояв ілюзорної енерґії Господа. Господь каже в «Бгаґавад-ґіті» (16.18–20), що демонічних осіб, які заперечують існування Господа, Він ввергає у чимдалі густішу темряву невігластва, і так вони переселяються з тіла в тіло, нічого не знаючи про Верховного Бога-Особу.

Однак людина здорового глузду отримує світло знання в учнівській послідовності від Брахмаджі, що його вчив особисто Сам Господь, або від Арджуни, що дістав особисті настанови Господа у формі «Бгаґавад-ґіти». Арджуна визнає за істину слова Господа:

Господь    —    це першоджерело всього створеного, і все створює, підтримує і знищує тільки енерґія Господа. Розсудлива людина, яка це знає, воїстину має знання. Вона стає чистим відданим Господа і служить Йому з трансцендентною любов’ю.

Хоча Господня енерґія-відблиск розгортає перед очима малосвідомих людей різноманітні ілюзорні видовища, розсудлива людина чітко знає, що Господь, навіть якщо Він незмірно далеко від нас і невидимий для наших очей, може діяти в цьому світі через Свої енерґії, так само як вогонь може поширювати тепло і світло на велику відстань. В «Аюр Веді», стародавньому трактаті з медицини, мудреці беззастережно визнають зверхність Господа:

Існує тільки одна Верховна Особа, і цей проявлений космос постає з Нього. Його енерґія діє як пракріті, матеріальна природа, що виблискує відбитим світлом. Своїм ілюзорним впливом пракріті приводить у рух навіть мертву матерію, залучаючи до цього живу енерґію Господа, і так перед очима невігласів розгортається вистава матеріального світу. Отже, невіглас може зіграти в цій виставі пракріті навіть роль науковця чи природознавця, тимчасом як розсудлива людина вбачає у пракріті ілюзорну енерґію Господа. Прийшовши до цього висновку, який підтверджено у «Бгаґавад-ґіті», легко зрозуміти, що живі істоти    —    також прояв вищої енерґії Господа (пара пракріті), тоді як матеріальний світ становить прояв нижчої енерґії Господа (апара пракріті). Вища енерґія Господа не може зрівнятися з Самим Господом, хоча між енерґією і володарем енерґії (або між жаром вогню і вогнем) різниця дуже невелика. Вогонь випромінює жар, але жар    —    не вогонь. Цієї простої речі нездатні зрозуміти малосвідомі люди, які помилково проголошують, що вогонь і жар    —    це те саме. Тут пояснено, що енерґія вогню (жар)    —    це відблиск вогню, але не сам вогонь. Отже, жива енерґія, яку представляють живі істоти,    —    це відблиск Господа, але аж ніяк не Сам Господь. Існування живої істоти являє собою відблиск Господа і тому залежить від Верховного Господа, відначального джерела світла. Матеріальну енерґію можна порівняти до темряви, бо вона в своїй суті і є темрява, а діяльність живих істот    —    це відблиск відначального джерела світла у цій темряві. Становище Господа стає зрозумілим із контексту цього вірша. Незалежність обох Господніх енерґій описано як майу, ілюзію. Щоб усунути темряву невігластва, самих лише відблисків світла не вистачить. Так само, вийти з матеріального існування ніяка звичайна людина з її світлом-відблиском не допоможе    —    потрібно саме першоджерело світла. Відблиск сонячного світла не на силі розсіяти темряву, але пряме сонячне світло здатне повністю її розсіяти. В темному приміщенні нічого не видно, і тому людина боїться змій і скорпіонів, хоча їх може й не бути. Але на світлі ясно видно все приміщення, і тому страх змій і скорпіонів одразу розвіюється. Отже треба взяти притулок у світла, що йде прямо від Господа,    —    наприклад у «Бгаґавад- ґіти» чи «Шрімад-Бгаґаватам»,    —    але не у відблиску світла, тобто не в людей, що не мають ніякого зв’язку з Господом. Не слід слухати «Бгаґавад-ґіту» чи «Шрімад-Бгаґаватам» від людини, яка не вірить в існування Господа. На такій людині вже лежить печать приречености, і кожен, хто спілкується з приреченцем, теж стає приреченим.

За «Падма Пураною», матерія обіймає в собі безліч матеріальних всесвітів, і всі вони занурені в пітьму. Кожна жива істота, починаючи від Брахми (у незліченних всесвітах існує безліч Брахм) і закінчуючи незначним мурахою, народжується в пітьмі. Щоб побачити Господа, істоти потребують істинного світла, що йде від Самого Господа, як, для того щоб побачити Сонце, потрібні прямі сонячні промені. Побачити Сонце не допоможе жодна лампа чи виготовлений людськими руками прожектор, хоч який потужний він буде. Сонце само являє себе нам. Отже, діяльність всіляких енерґій Господа чи Самого Бога-Особи можна пізнати тільки за допомогою світла безпричинної милости Господа. Імперсоналісти запевняють, що Бога неможливо побачити. Бога можна побачити    —    не за допомогою людських мудрувань, а за допомогою світла від Самого Господа. У даному вірші це світло представляє слово відйа̄т, яке являє собою наказ Господа Брахмі. Цей прямий наказ Господа    —    прояв Його внутрішньої енерґії, і тільки ця енерґія дозволяє побачити Господа віч-на-віч. Не лише Брахма, але й кожен, кому з Господньої ласки випаде зіткнутися з цією сповненою милости прямою внутрішньою енерґією, може теж пізнати Бога-Особу без жодних умоглядних теорій.

ПОЯСНЕННЯ: Грубі елементи матеріального творіння, а саме земля, вода, вогонь, повітря і ефір, входять до складу тіл усіх проявлених істот    —    морів, гір, мешканців вод, рослин, плазунів, птахів, звірів, людей, півбогів та всіх інших матеріальних створінь    —    і водночас залишаються поза ними. На певному рівні свідомости людина спроможна вивчати фізіологію чи фізику, але сфера дослідження цих наук обмежена просто матеріальними елементами, та й годі. Тіло людини чи тіло гори, як і тіла півбогів включно з Брахмою, складені з тих самих елементів: землі, води і т. д. Але водночас ці елементи є й поза тілами. Елементи створено з самого початку творення, і до складу тіл вони ввійшли згодом, проте як до, так і після виникнення тіл вони одночасно входять до складу проявленого космосу і залишаються поза ним. Аналогічно, Верховний Господь Своїми різноманітними енерґіями, а саме внутрішньою і зовнішньою, перебуває всередині всього сущого в проявленому космосі і одночасно залишається поза всім    —    у царстві Бога (на Вайкунтгалоці), як описано раніше. Про це дуже гарно сказано в «Брахма- самхіті» (5.37):

«Я поклоняюсь Богові-Особі, Ґовінді, що, поширюючи Свою внутрішню енерґію трансцендентного буття, знання та блаженства, насолоджується у Своїй відначальній формі і в Своїх поширених формах. Водночас Він входить у кожен атом творіння».

Як Господь поширює Свої довершені частки, докладніше пояснено в тій самій «Брахма-самхіті» (5.35):

«Я поклоняюсь Богові-Особі, Ґовінді, що, ввійшовши однією зі Своїх повних часток у кожен всесвіт і в кожну частку атомів, пронизує проявом Своєї невичерпної енерґії все матеріальне творіння».

Імперсоналісти спроможні скласти уявлення або й відчути, що Брахман пронизує все, і з цього роблять висновок, що Брахман не може мати особистісної форми. У цьому криється таємниця трансцендентного знання про Господа. Ця таємниця    —    трансцендентна любов до Бога. Для того, кого пронизує почуття такої трансцендентної любови до Бога, неважко бачити Бога-Особу в кожному атомі і в кожному рухомому чи нерухомому об’єкті. І водночас такий відданий може бачити Бога-Особу в Його обителі, Ґолоці, зануреного у вічні розваги зі Своїми вічними супутниками, що теж являють собою поширення Його трансцендентного буття. Це бачення становить справжню таємницю духовного знання, як сказав Господь на початку Своїх відповідей (сарахасйам̇ тад-ан̇ґам̇ ча). Ця таємниця    —    найсокровенніша частина знання про Всевишнього, недоступна для умоглядних мислителів з їхніми мудруваннями. Відкрити цю таємницю здатний тільки той, хто йде шляхом, який пояснив Брахмаджі у своїй «Брахма-самхіті» (5.38):

«Я поклоняюсь Богові-Особі, Ґовінді, що Його завжди споглядають у своїх серцях чисті віддані, чиї очі зволожені бальзамом любови до Бога . Цей Ґовінда , відначальний Бог- Особа,    —    не хто інший, як Ш’ямасундара, уособлення всіх трансцендентних якостей».

Отже, хоча Верховний Бог-Особа присутній у кожному атомі, сухі теоретизатори нездатні Його побачити. Однак ця таїна відкривається в усій повноті очам чистих відданих, тому що їхні очі зволожені любов’ю до Бога. Розвинути цю любов до Бога можна тільки виконуючи трансцендентне любовне служіння Господеві, і ніяк інакше. Зір відданого відрізняється від звичайного зору: його зір очищено відданим служінням. Іншими словами, як елементи світобудови перебувають поза всім і водночас у всьому, так само Господні ім’я, форма, якості, ігри, оточення та ін., що описані в святих писаннях і явлені ген далеко за межами матеріального космосу, на Вайкунтгалоках, водночас реально проявляються в серці відданого засобами духовного телебачення. Малосвідомим людям це незрозуміло, хоча матеріальна наука дає змогу засобами телебачення бачити дуже віддалені речі. Насправді духовно розвинута особа здатна завжди бачити в своєму серці царство Бога за допомогою духовного телебачення. Це таїнство знання про Бога-Особу.

Господь кому завгодно готовий дарувати звільнення (мукті) від рабства матеріального існування, але виняткову можливість дістати любов до Бога Він дарує лише дуже рідкісним обранцям, як засвідчує Шукадева Ґосвамі (муктім̇ дада̄ті кархічіт сма на бгакті-йоґам). Трансцендентне віддане служіння Господеві таке чудове, що його перебіг цілковито поглинає всі думки й почуття достойного відданого, даруючи йому повсякчасний і неперервний зв’язок з Абсолютом. Отже, любов до Бога, яку розвиває в своєму серці відданий,    —    це велика таїна. Раніше Брахмаджі сказав Нараді, що його бажання завжди виповнюються, бо він завжди занурений у трансцендентне любовне служіння Господеві, і до того ж у його серці й немає інших бажань, крім бажання виконувати трансцендентне служіння Господеві. У цьому виявляється краса і потаємність бгакті - йоґи . Як Господь не знає поразки у Своїх бажаннях, тому що Він ач’юта (несхибний), так само і бажання відданих у трансцендентному служінні Господеві є ач’юта, несхибні. Щоправда, збагнути це світській людині, не втаємниченій у науку відданого служіння, дуже важко, так само, як важко збагнути силу філософського каменя. Як філософський камінь дуже рідко можна знайти, так само навіть серед мільйонів звільнених душ (кот̣ішв апі маха̄муне) дуже рідко можна побачити чистого відданого Господа. З усіх форм досконалости, яких можна осягнути розвиваючи знання, досконалість йоґи відданого служіння найвища і разом з тим найпотаємніша. Ця досконалість потаємніша навіть од восьми містичних досконалостей, які опановують вправами йоґи. Тому в «Бгаґавад- ґіті» (18.64) Господь, радячи Арджуні вдатися до бгакті- йоґи, каже:

«Послухай Мене, Я тобі ще раз повідаю найпотаємнішу суть повчань «Бгаґавад-ґіти». Цю саму істину засвідчує Брахмаджі у звернених до Наради словах:

Брахмаджі сказав Нараді: «Все, що я розповів тобі про «Бгаґаватам», пояснив мені Верховний Бог-Особа. Я велю тобі розгорнути ці теми докладніше, щоб людям легко було зрозуміти таємницю бгакті-йоґи, трансцендентного любовного служіння Господеві». Слід зауважити тут, що таємницю бгакті-йоґи відкрив Брахмаджі Сам Господь. Ту саму таємницю Брахмаджі пояснив Нараді, Нарада пояснив її В’ясі, В’яса пояснив її Шукадеві Ґосвамі, і через неперервний ланцюг учнівської послідовности те саме знання сходить до нас. Той, кому пощастило отримати це знання в трансцендентній учнівській послідовності, неодмінно здобуває змогу пізнати таїну Господа і «Шрімад-Бгаґаватам», звукового втілення Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Вершина всього пізнання, тобто кінцева мета всіх пошуків, полягає в тому, щоб збагнути таємницю бгакті-йоґи, розкриту в попередньому вірші. Кожен по- своєму намагається себе пізнати: йдучи шляхом ґ’яна-йоґи, дг’яна-йоґи, раджа-йоґи, бгакті-йоґи і т. д. Стати на шлях самопізнання    —    обов’язок кожної живої істоти з розвинутою свідомістю. Розвинута свідомість неодмінно передбачає наявність запитань про таємницю «я», природу космосу та проблеми життя в усіх сферах та галузях    —    суспільства, політики, господарства, культури, релігії, моралі тощо    —    на вищих та нижчих рівнях. Але мету всіх цих пошуків з’ясовано тут.

Філософію «Веданта-сутри» відкриває саме таке запитання про суть життя, і «Бгаґаватам» відповідає на всі ці запитання, йдучи в своїх поясненнях аж до цього рівня, до таїни, яка вивершує всі запитання. Господь Брахма прагнув отримати від Бога-Особи довершене знання, і тут «Шрімад- Бгаґаватам» наводить Господеву відповідь у формі чотирьох стислих віршів, починаючи від ахам ева і закінчуючи даним віршем, ета̄вад ева. Це кінцева мета всіх шляхів самоусвідомлення. Спантеличені сяйливим відблиском, який мерехтить у темряві, люди не відають, що остаточна мета життя    —    це Вішну, Верховний Бог-Особа. Через це, йдучи за потягом неприборканих чуттів, усі йдуть до найтемніших місцин матеріального світу. Матеріальне існування виникло внаслідку потягу до чуттєвих насолод, що головно виявляється у статевому бажанні. Це призвело до того, що, незважаючи на весь науковий проґрес, остаточна мета усієї діяльности живих істот полягає в задоволенні чуттів. Але тут вказано істинну мету життя, і кожен повинен її усвідомити, ставлячи запитання перед істинним духовним вчителем, обізнаним із наукою бгакті-йоґи, тобто перед живим уособленням «Бгаґаватам». Люди шукають у святих писаннях відповідей на різні запитання, але всім шукачам на різних шляхах самопізнання «Шрімад-Бгаґаватам» дає відповідь: шукаючи цієї кінцевої мети життя, треба бути наполегливим і не шкодувати зусиль. Той, чий пошук відзначає така щирість, повинен звернутись із запитаннями до істинного духовного вчителя в учнівській послідовності від Брахмаджі. В цьому суть даного вірша. Таємне знання істини Брахмаджі здобув від Верховного Бога-Особи, а тому відповідь на всі запитання щодо таїни самоусвідомлення треба шукати за допомогою духовного вчителя, який є безпосереднім Господнім представником, визнаним у цій учнівській послідовності. Такий істинний духовний вчитель на силі все пояснити на підставі свідчень із явлених писань, як прямо, так і непрямо. Хоча шукати таких відповідей у священних писаннях може кожен, однаково без проводу істинного духовного вчителя не обійтися, як на це вказує даний вірш. Істинний духовний вчитель    —    найдовіреніший представник Господа, і настанови духовного вчителя треба приймати в такому самому настрої, в якому Брахмаджі приймав настанови Бога-Особи, Господа Крішни. Істинний духовний вчитель, що належить до авторитетного ланцюга учнівської послідовности від Брахмаджі, ніколи не проголошує себе за Самого Господа, дарма що такий духовний вчитель більший за Господа в тому розумінні, що він завдяки своєму особистому духовному досвіду на силі дати Господа учневі. Щоб знайти Господа, просто вчености чи плідного проникливого розуму не вистачить, але через істинного духовного вчителя, немов через прозоре середовище, щирий учень, безсумнівно, може побачити Господа.

Явлені писання прямо вказують на цю мету, але спантеличені живі істоти, засліплені відблиском у темряві, не розуміють істинного значення священних писань. Наприклад, вся «Бгаґавад-ґіта» скеровує нас до Бога-Особи, Господа Шрі Крішни, але через те, що люди нехтують настанови істинного духовного вчителя в лінії учнівської послідовности від Брахмаджі і слова Арджуни, що слухав «Бгаґавад-ґіту» від Самого Господа, численні неавторитетні коментатори всіляко спотворюють повчання явлених писань собі на догоду. «Бгаґавад-ґіту» безумовно визнають за одну з найяскравіших зірок на духовному небосхилі, але різноманітні тлумачення цієї великої книги знання так грубо спотворили її зміст, що люди, які вивчають «Бгаґавад-ґіту» за цими тлумаченнями, далі залишаються в такій самій пітьмі матеріальних відблисків. «Ґіта» вчить практично того самого, чого вчать чотири відначальні вірші «Бгаґаватам», але з вини хибних тлумачень неавторитетних коментаторів, охочих до дешевої популярности, головний висновок «Ґіти» так і не доходить до людей. У «Бгаґавад-ґіті» (18.61) чітко сказано:

Господь перебуває в серцях усіх живих істот (як Параматма) і за посередництвом Своєї зовнішньої енерґії керує всіма істотами в матеріальному світі. Тому тут чітко сказано, що Господь    —    верховний повелитель і що живі істоті підпорядковані владі Господа. Там само, у «Бгаґавад-ґіті» (18.65), Господь наказує:

З цього вірша «Бгаґавад-ґіти» зрозуміло, що Господь бажає, щоб ми думали про Бога, були Господніми відданими, поклонялись Господеві і складали поклони Господу Крішні. Діючи таким чином, відданий безсумнівно повернеться до Бога, додому.

Згадані у вірші непрямі засоби вказують на ведичний суспільний устрій, який організовує людей так, що кожен член громади діє в ролі невід’ємної частки Господнього тіла. Розумні люди, брахмани,розміщені на обличчі Господа, керівники та воїни, кшатрії, розміщені на руках Господа, годівники суспільства, вайш’ї, розміщені на попереку Господа, а робітники, шудри, розміщені на ногах Господа. Так у сукупності всі частини суспільства утворюють одне тіло Господа, і всі його члени    —    брахмани, кшатрії, вайш’ї та шудри    —     покликані спільно служити всьому Господньому тілові. Інакше окремі частини втрачають право на провід верховної свідомости єдности. Щоб дійсно досягти рівня всесвітньої свідомости, потрібно всім гуртом узгоджено служити Верховному Богові-Особі, і саме це на силі привести до всебічної досконалости. Ось чому навіть великі вчені, великі філософи, великі мислителі-теоретики, великі політики, великі промисловці, великі соціальні реформатори та ін. нездатні дати спокій розбурханому суспільству матеріального світу: вони не знають секрету успіху, поясненого в цьому вірші «Бгаґаватам». Треба збагнути таємницю бгакті-йоґи    —    ось ключ до успіху. У «Бгаґавад-ґіті» (7.15) сказано те саме:

Так звані великі лідери людства не знають великої науки бгакті-йоґи і завжди поглинуті ницою діяльністю задля задоволення чуттів, піддавшись омані зовнішньої енерґії Господа. Вони вперто повстають проти верховної влади Верховного Бога-Особи. Це дурні, лиходії і найниціші людці, які ніколи не погоджуються віддатись Верховному Господеві. Навіть якщо такі невірні безбожники мають високу матеріальну освіту, насправді вони найостанніші дурні в світі, тому під впливом зовнішньої, матеріальної, природи вся їхня так звана вченість перетворюється на порох. Через це світ опинився нині у становищі, коли так званий науковий проґрес став лихим знаряддям у розпорядженні котів та собак, що воюють між собою за чуттєві насолоди. Всі досягнення в науці, філософії, красних мистецтвах, розвиткові національних культур, економіці, релігії, всі великі звершення служать за прикраси для трупів і тому йдуть намарне. Із прикрас на мерцеві чи дорогого оббиття на домовині немає ніякої користи, вони можуть лише викликати лицемірне захоплення в юрми невігласів. «Шрімад-Бгаґаватам» тому знову й знову каже, що, якщо людське суспільство не прийде на рівень бгакті-йоґи, всю його діяльність слід розглядати як повну невдачу. У «Шрімад-Бгаґаватам» сказано:

Доки людина в своїй сліпоті не цікавиться самоусвідомленням, усі її матеріальні звершення, хоч би які вони були видатні, являють собою різні форми поразки, тому що така непотрібна й марна діяльність не наближає до мети людського життя. Зміст життя в людському тілі полягає в тому, щоб звільнитися від матеріального рабства, але доки людина поглинута матеріальною діяльністю, її розум залишатиметься зануреним у вир матеріального буття і вона з життя в життя далі залишатиметься в’язнем матеріальних тіл.

Різноманітні тіла, в яких істота зазнає всіляких матеріальних страждань, породжує розум самої істоти. Тому доки розум занурений у корисливу діяльність, тобто, по суті, в невігластво, доти істота неодмінно муситиме знову й знову ставати в’язнем у різних тілах, аж поки розвине трансцендентну любов до Бога, Ва̄судеви, Верховної Особи. Якщо людина занурила свій розум в трансцендентні ім’я, якості, форми та діяння Верховної Особи, Ва̄судеви, це знаменує перехід її розумової діяльности зі сфери матерії до сфери абсолютного знання. Це знання приводить істоту до усвідомлення Абсолюту і таким чином визволяє її від пут матерії та ув’язнення в різноманітних матеріальних тілах.

Отже Шріла Джіва Ґосвамі Прабгупада пояснює слова сарватра сарвада̄ як вказівку на те, що засади бгакті-йоґи, відданого служіння Господеві, придатні за всіх обставин. Тобто бгакті-йоґу радять усі явлені писання, практикують усі авторитети, вона зберігає важливість усюди, з’ясовує всі причини та наслідки і т. д. Що ж до свідчень явлених писань, Шріла Джіва Ґосвамі наводить вірш із «Сканда Пурани» з бесіди Брахми та Наради:

З матеріального світу, де панує морок, де повно небезпек, де не уникнути народжень та смертей і де безліч турбот, вирватися можна тільки взявшись до любовного трансцендентного відданого служіння Господу Ва̄судеві. Це визнають усі філософи.

Шріла Джіва Ґосвамі покликається також на інший відомий вислів, який можна знайти у трьох Пуранах, а саме «Падма Пурані», «Сканда Пурані» та «Лінґа Пурані». Ось як він звучить:

«Ретельно дослідивши усі явлені писання і багаторазово зваживши їхній зміст, зроблено висновок, що Господь Нараяна    —    Верховна Абсолютна Істина і поклонятись треба тільки Йому».

Ту саму істину непрямо описує і «Ґаруда Пурана»:

«Нехай навіть людина зглибила усі Веди, нехай навіть вона добре знається на всіх явлених писаннях, якщо вона не віддана Верховному Господеві, її слід вважати за найницішу з людей » . Так само про це непрямо свідчить « Шрімад- Бгаґаватам» (5.18.12):

Той, хто непохитно вірить у Верховного Бога-Особу, неодмінно посідає усі чесноти півбогів, натомість невідданий Господу неодмінно ширяє в мороці умоглядних розумувань і тому змушений вдаватися до минущої матерії. «Шрімад-Бгаґаватам» (11.11.18) свідчить:

«Якщо, навіть добре розібравшись у всіх трансцендентних ведичних писаннях, людина так і не дізналася про Всевишнього, всю її освіту слід визнати за обтяжливий труд тяглової худоби або догляд за безмолочною коровою».

Разом з тим, правом виконувати трансцендентне любовне служіння Господу наділено всіх, навіть жінок, шудр, лісових дикунів чи будь-яких інших народжених за найгріховніших обставин живих істот.

Найостанніші з людей можуть піднятися до найвищого рівня відданости, якщо пройдуть виховання в істинного духовного вчителя, який добре розуміється на трансцендентному любовному служінні Господеві. Якщо так високо можуть сягнути навіть найнижчі, що тоді казати за шляхетні душі, які досконало опанували ведичну науку? З цього випливає, що віддане служіння Господеві приступне для всіх, без огляду на їхні якості. Це підтверджує, що віддане служіння можуть виконувати всі.

Тому всім рекомендовано взятися до відданого служіння Господеві, оволодівши за проводом істинного духовного вчителя досконалим знанням. Це рекомендовано навіть для тих, хто не належить до людської форми життя, як засвідчує «Ґаруда Пурана»:

«Навіть хробакам, птахам та диким звірям забезпечено досягнення найвищої досконалости в житті, якщо вони цілковито віддалися трансцендентному любовному служінню Господеві. Що вже тоді казати за філософів серед людей?»

Отже, немає потреби добирати людей, які були б всіма сторонами гідні до відданого служіння Господеві. Нехай вони будуть ґречні чи невиховані, нехай будуть вчені чи нетямущі, нехай повні грубих прив’язаностей чи зречені світу, нехай звільнені душі чи шукачі спасіння, нехай невправні у відданому служінні чи дуже досвідчені    —    всі вони можуть піднятись до найвищого рівня, виконуючи віддане служіння під належним керівництвом. Це підтверджує також «Бгаґавад- ґіта» (9.30, 32): 

Нехай навіть людина призвичаєна до всіх форм гріха, якщо вона виконує любовне трансцендентне служіння Господеві під належним проводом, її без жодних сумнівів слід вважати за найсвятішу. А тому будь-хто, хай там що він чи вона собою являє,    —    навіть падша жінка, малорозумний робітник, бездумний гендляр, а чи навіть хтось на ще нижчому рівні    —    може досягти найвищої досконалости життя і повернутись додому, до Бога, якщо тільки щиросердо прийме притулок лотосових стіп Господа. Це щиросердя    —    єдине достоїнство, яке на силі привести людину до найвищої досконалости, і матеріальні категорії чистоти й забруднености, вчености й неосвічености застосовні до людини доти, доки вона не стала по-справжньому щиросерда. Вогонь завжди вогонь і обпікає кожного, хто до нього доторкнеться, не розрізняючи між тими, хто торкнувся свідомо, і тими, хто несвідомо. Тут діє той самий принцип: харір хараті па̄па̄ні душт̣а- чіттаір апі смр̣тах̣. Всемогутній Господь може очистити відданого від наслідків усіх його гріхів, так само як сонце своїм могутнім промінням може знешкодити будь-яку інфекцію. «Матеріальні насолоди не на силі спокусити чистого Господнього відданого». У явлених писаннях сотні й тисячі афоризмів, які засвідчують силу відданого служіння. А̄тма̄ра̄ма̄ш́ ча мунайах̣    —    «Навіть душі, які себе усвідомили, теж приваблюються до трансцендентного любовного служіння Господеві  »  . Кечіт кевалайа̄ бгактйа̄ ва̄судева - пара̄йан̣а̄х̣      —    «Просто слухаючи й повторюючи можна стати великим відданим Господа Ва̄судеви». На чалаті бгаґават-пада̄равінда̄л лаваніміша̄рдгам апі са ваішн̣ава̄ґрйах̣    —    «Того, хто ні на хвилю, ні на мить не відривається від лотосових стіп Господа, слід вважати за найбільшого з усіх вайшнав». Бгаґават-па̄ршадата̄м̇ пра̄пте мат-севайа̄ пратітам̇ те    —    «Чисті віддані певні, що ввійдуть до товариства Бога-Особи, і тому завжди занурені в трансцендентне любовне служіння Господеві». Отже, віддане служіння Господу, бгакті-йоґа, існує на всіх континентах, на всіх планетах, у всіх всесвітах. У цьому запевняє «Шрімад-Бгаґаватам» та інші близькі до нього за духом писання.

Господеві можна служити всіма чуттями або й просто розумом. Відомий випадок з брахманою в Південній Індії, який служив Господеві просто в розумі, але теж усвідомив Господа і досяг Його товариства. Якщо відданий повністю використовує будь-яке з чуттів у відданому служінні, йому забезпечений успіх. Господу можна служити, підносячи Йому щонайпростіші дари: квітку, листок, фрукт чи трохи води. Це можна дістати в будь-якій частині всесвіту і не вимагає жодних коштів. Тому Господу служать живі істоти у всьому всесвіті. Йому можна служити просто слухаючи, просто уславлюючи Його діяння або читаючи про них, просто віддаючи Йому шану або просто визнаючи Його владу.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Господеві можна служити підносячи Йому плоди своєї праці. Заняття людини не важить. Люди люблять казати, що всі їхні дії надихає Бог, але цього мало. Треба на ділі працювати для Бога, діяти як слуга Бога. Господь каже у «Бгаґавад-ґіті» (9.27):

Роби, що тобі до вподоби чи що тобі легше, їж, що можеш їсти, піднось жертви, на які здатний, роздавай, що можеш дати у милостиню, і вдавайся до аскез, які тобі до снаги, але все ти повинен робити тільки для Нього. Трудячись якимось фахом чи працюючи десь на службі, роби це задля Господа. Хоч би що ти їв, запропонуй це спочатку Господеві і не сумнівайся, що, з’ївши підношення, Він тобі все поверне. Він    —     довершене ціле, і тому Він приймає і їсть підношення відданого з огляду на його любов, але потім усе повертає відданому як прасад, щоб відданий міг його з радістю з’їсти. Іншими словами, будь слуга Бога і живи в мирі, завжди пам’ятаючи Його, і врешті-решт ти повернешся додому, до Бога.

У «Сканда Пурані» сказано:

«Я складаю свої поклони Йому, несхибному, бо, просто пам’ятаючи про Нього чи повторюючи Його ім’я, можна здобути досконалий плід усіх аскез, жертв чи корисливої обрядової діяльности, і цей шлях приступний для всіх і всюди». «Шрімад-Бгаґаватам» (2.3.10) вказує:

І той, кого переповнюють бажання, і той, хто не має жодного бажання, кожен може прийти цим шляхом несхибної бгакті-йоґи до повної досконалости. Немає потреби запобігати ласки кожнісінького півбога чи богині, тому що єдиний корінь усіх півбогів    —    це Бог-Особа. Підливаючи корінь дерева, людина служить усім гілкам та листкам і живить їх усі, і так само, служачи Верховному Господеві, відданий само собою, без окремого зусилля, служить кожному богові та богині. Господь всепронизуючий, і тому служіння Йому теж всепронизуюче. Цей факт підтверджує «Сканда Пурана»:

Коли людина поклоняється Верховному Господеві, Богові- Особі, що тримає в руках мушлю, колесо, булаву та лотос, вона тим самим вшановує всіх півбогів, бо Харі, Бог-Особа, всепронизуючий. Тому трансцендентне любовне служіння Господу дарує благо кожному, хто пов’язаний з ним в будь- якому з відмінків: називному, знахідному, присвійному, родовому, давальному, орудному чи місцевому. Людина, яка поклоняється Господу, Сам Господь, якого вшановують, причина, задля якої поклоняються Господу, джерело, з якого надходять дари для підношення, місце, в якому поклоняються Господу, і т. д.    —    все дістає від того благо.

Бгакті-йоґу можна виконувати навіть під час знищення матеріального світу. Ка̄лена нашт̣а̄ пралайе ва̄н̣ійам    —    під час всесвітньої заглади поклоняються Господеві, тому що Він захищає від знищення Веди. Йому поклоняються за кожної епохи та юґи. Як сказано в «Шрімад-Бгаґаватам» (12.3.52):

У «Вішну Пурані» записано:

«Навіть одна мить, коли людина не пам’ятає Ва̄судеву, Верховного Бога-Особу,    —    це найтяжча втрата, найбільша ілюзія і найгірше відхилення від істини». Господу можна поклонятися на всіх стадіях життя. Наприклад, Махараджа Прахлада, як і Махараджа Парікшіт, поклонявся Господу вже в материнській утробі. Дгрува Махараджа поклонявся Господу ще малою дитиною, в якихось п’ять років. У розквіті юності Господеві поклонявся Махараджа Амбаріша. А Махараджа Дгрітараштра поклонявся Господеві навіть на схилку старости, зазнавши в житті розпачливої поразки. Аджаміла поклонявся Господу навіть у мить смерти, а Чітракету поклонявся Господу як в раю, так і в пеклі. У «Нарасімха Пурані» описано, що, коли жителі пекла почали повторювати святе ім’я Господа, вони почали підноситись із пекла до раю. Дурваса Муні теж підтримує цю істину: мучйета йан-на̄мнй удіте на̄рако ’пі    —    «Просто повторюючи святе ім’я Господа, жителі пекла звільнилися від своїх пекельних мук». Отже, висновок «Шрімад-Бгаґаватам» висловлено у вірші Шукадеви Ґосвамі, зверненому до Махараджі Парікшіта:

«Царю, ось остаточний висновок: щоб досягнути мети своїх бажань, кожен    —    і той, хто зрікся життя, і містик, і той, хто насолоджується плодами своєї праці,    —    повинен безстрашно повторювати святе Господнє ім’я» (Бгаґ. 2.1.11).

Непрямо про це згадано в багатьох місцях явлених писань:

1. Нехай навіть людина добре знається на всіх ведичних писаннях, якщо вона не віддана Верховному Господеві, Богові-Особі, її вважають за найницішу з людей.

2. У «Ґаруда Пурані», «Бріхан-нарадія Пурані» та «Падма Пурані» повторено те саме: яка користь з ведичного знання та аскез тому, хто не взявся до відданого служіння??

3. Хіба можна порівняти тисячі праджапаті до одного відданого Господа?

4. Шукадева Ґосвамі сказав (Бгаґ. 2.4.17), що ні аскет, ні щедрий добродійник, ні велика знаменитість, ні видатний філософ, ні великий окультист    —    ніхто не може досягнути бажаної мети без служіння Господу.

5. Будь-яке місце    —    нехай навіть славетніше за рай    —    слід негайно покинути, якщо там не прославляють Господа Вайкунтги чи Його чистого відданого.

6. Чистий відданий відмовляється від усіх п’яти форм звільнення, бажаючи просто служити Господеві.

Отже, остаточний висновок полягає в тому, що треба завжди і всюди проголошувати славу Господа. Треба слухати Його славу, оспівувати Його славу і завжди пам’ятати Його славу, тому що це становить найвищу досконалість життя. Якщо розглянути корисливу діяльність, вона обмежується насолодою тіла; якщо розглянути йоґу, вона обмежується здобуттям містичних сил; якщо розглянути умоглядну філософію, вона обмежується набуттям трансцендентного знання; якщо розглянути трансцендентне пізнання, воно обмежується спасінням. Навіть якщо вдатись до якогось із цих методів, існує велика небезпека припуститися на обраному шляху тої чи іншої помилки. Але трансцендентного відданого служіння Господу не обмежує ніщо, і тому, хто став на цей шлях, не загрожує небезпека впасти. З ласки Господа цей шлях неодмінно приводить до кінцевої мети. На попередніх щаблях відданого служіння потрібне певне знання, але на вищому ступені не потрібно ніякого знання. Отже, найліпший і найпевніший шлях духовного розвитку    —    це бгакті-йоґа, чисте віддане служіння.

Іноді імперсоналісти з цих чотирьох шлок, що становлять «вершки», суть, «Шрімад-Бгаґаватам», викроюють всілякі тлумачення, які їм до вподоби. Але треба зазначити, що ці чотири шлоки вперше пролунали з вуст Самого Бога-Особи, а тому імперсоналістам до них немає вступу, тому що вони не мають поняття про Бога-Особу. Тому, хоч які тлумачення імперсоналісти викроюватимуть із цих віршів, їх ніколи не визнають ті, хто пройшов науку в учнівській послідовності від Брахми. Докладніше це з’ясовують подальші вірші. Окрім того, як підтверджують шруті, Верховна Істина, Абсолютний Бог-Особа, ніколи не відкриває Себе тому, хто пишається своєю академічною вченістю. У шруті-мантрі чітко сказано («Катга Упанішада» 1.2.23):

Господь усе роз’яснює Сам, і той, хто не звернувся до Господа в Його особистісному аспекті, навряд чи спроможний збагнути смисл « Шрімад - Бгаґаватам » . Щоб зрозуміти « Шрімад - Бгаґаватам » , потрібно отримати знання від бгаґават,що належать до учнівської послідовности.

ПОЯСНЕННЯ: У десятій главі «Бгаґавад-ґіти» Бог-Особа, Господь Крішна, підсумував усі Свої повчання у чотирьох віршах (починаючи з ахам̇ сарвасйа прабгавах̣...). Аналогічно, весь «Шрімад-Бгаґаватам» підсумовано в чотирьох віршах, починаючи з ахам ева̄сам ева̄ґре... Таким чином потаємну суть найголовнішого філософського висновку школи бгаґавати з’ясував Сам відначальний автор «Шрімад- Бгаґаватам», що раніше повідав і «Бгаґавад-ґіту»,    —    Бог- Особа, Господь Шрі Крішна. Є чимало лінґвістів та світських сперечальників, невідданих, які намагаються витлумачити ці чотири вірші « Шрімад - Бгаґаватам » відмінно від їхнього справжнього змісту, але Сам Господь порадив Брахмаджі не відходити від чіткого висновку, який Він йому виклав. Повчання, які становлять ядро «Шрімад-Бгаґаватам», пролунали з вуст Господа, а Брахма це знання отримав. Хибні тлумачення імперсоналістів, що за допомогою всіляких граматичних вивертів намагаються перекрутити слово ахам, не повинні бентежити твердого послідовника «Шрімад-Бгаґаватам». «Шрімад-Бгаґаватам» містить слова Бога-Особи та Його бездомісних відданих, званих також бгаґаватами, і стороннім немає вступу до цього потаємного писання про віддане служіння. Та на жаль імперсоналісти, не маючи жодних стосунків із Верховним Богом-Особою, іноді намагаються витлумачувати «Шрімад-Бгаґаватам» на підставі свого куцого знання граматики і сухих мудрувань. Тому Господь застерігає Брахму (а через нього і всіх прийдешніх відданих Господа в учнівській послідовності Брахми) не піддаватись на оману висновків так званих лінґвістів чи інших малосвідомих людей і натомість завжди зосереджувати розум на істині, отриманій через ланцюг парампари. Ніхто не повинен намагатись витлумачувати «Шрімад-Бгаґаватам» по-новому, спираючись на матеріальне знання. А щоб отримати знання так, як його отримав Брахма, треба насамперед звернутися до істинного ґуру, Господнього представника в лінії парампари. Не слід викроювати з писань якесь своє розуміння, послуговуючись недосконалим світським знанням. Ґуру, істинний духовний вчитель, здатний скерувати учня на путь істини, засвідченої в усіх достовірних ведичних писаннях. Він не намагається запаморочити учня химерним плетивом слів. Істинний духовний вчитель своїм власним життям вчить учня засад відданого служіння. Якщо не служити особі, можна розумувати, як імперсоналісти та умоглядні теоретики, з життя в життя, безугавно, але так і не прийти до остаточного висновку. Виконуючи настанови істинного духовного вчителя і живучи на засадах явлених писань, учень підніметься на рівень довершеного знання, що виявиться у відречености від світу чуттєвої насолоди. Світських сперечальників дивує, що хтось може зректися світу чуттєвої насолоди, і тому будь-яка наполеглива спроба усвідомити Бога видається їм містикою. Відреченість від світу чуттів називають рівнем брахма-бгута, або усвідомленням духу, що передує досягненню трансцендентного життя у відданості (пара̄ бгактіх̣). Рівень брахма-бгута називають також рівнем атмарама. На цьому рівні людина цілковито самодостатня, тобто задоволена в собі, і вільна від поривань до світу чуттєвої насолоди. Цей рівень повної вдоволености створює потрібні умови для того, щоб осягнути трансцендентну науку про Бога-Особу. «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.20) це підтверджує:

Прийшовши завдяки відданому служінню на рівень повної вдоволености, що виявляється в цілковитій неприв’язаності до світу чуттєвих насолод, звільнена особа стає спроможна зрозуміти науку про Бога.

На цьому рівні повної вдоволености і неприв’язаности до світу чуттів людина стає здатна пізнати таїну науки про Бога з усіма її потаємними тонкощами. Тут знання граматики і академічне теоретизування безсиле. Брахма довів свою готовність отримати це знання, і тому Господь, задоволений ним, втаємничив його в суть «Шрімад-Бгаґаватам». Так само кожен відданий, який позбувся прив’язаности до світу чуттєвих насолод, може отримати повчання прямо від Самого Господа, як запевняє «Бгаґавад-ґіта» (10.10):

Зі Своєї безпричинної прихильности до відданих Господь Сам безпосередньо повчає відданих, які постійно занурені в трансцендентне любовне служіння Господеві (пріті- пӯрвакам), щоб вони належним чином просувалися на шляху назад додому, до Бога. Тому не слід силкуватися збагнути смисл цих чотирьох віршів «Шрімад-Бгаґаватам» умоглядними розумуваннями. Якщо людина безпосередньо зустріне Самого Верховного Бога-Особу, вона зможе пізнати все про Його обитель, Вайкунтгу, і це довів своїм прикладом Брахмаджі. Пізнати таким чином Вайкунтгу може кожен відданий Господа, який відданим служінням досяг трансцендентного становища.

У «Ґопала-тапані Упанішаді» (шруті) сказано: ґопа-веш́о ме пурушах̣ пураста̄д а̄вірбабгува    —    Господь з’явився перед Брахмою в подобі пастушка, тобто у Своїй відначальній постаті Бога-Особи, Господа Шрі Крішни, Ґовінди, що Його згодом Брахмаджі змалював у своїй «Брахма-самхіті» (5.29):

Брахмаджі прагне поклонятися відначальному Богові-Особі, Господу Шрі Крішні, що перебуває на найвищій планеті Вайкунтги, званій Ґолока Вріндавана. Там в образі пастушка Він любить пасти корів сурабгі, і там Йому з любов’ю і шаною служать сотні й тисячі богинь процвітання (ґопі).

Отже, Господь Шрі Крішна    —    це відначальна форма Верховного Господа (кр̣шн̣ас ту бгаґава̄н свайам). Це цілком зрозуміло також і з повчання в даному вірші. Верховний Бог-Особа    —    це Господь Крішна, а не Нараяна чи пуруша- аватари. Вони являють собою подальші поширення Крішни. Тому «Шрімад-Бгаґаватам» закликає розвивати свідомість Верховного Бога-Особи Господа Шрі Крішни. Сам «Шрімад - Бгаґаватам »    —    це звукове уособлення Господа , як і «Бгаґавад-ґіта». Отже, можна зробити висновок, що «Шрімад-Бгаґаватам» викладає науку про Господа, даючи змогу досконало пізнати Господа і Його обитель.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші чітко сказано, що Господь є аджанах̣, тобто Верховна Особа, і що Він показав Брахмаджі Свою трансцендентну форму (а̄тмано рӯпам), переказавши йому в чотирьох віршах зміст «Шрімад-Бгаґаватам». Господь    —    аджанах̣, тобто Верховна Особа серед джана̄на̄м, тобто серед усіх осіб. Усі живі істоти    —    це окремі особи, і серед усіх цих осіб Господь Харі    —    верховна особа, що підтверджує шруті-мантра: нітйо нітйа̄на̄м̇ четанаш́ четана̄на̄м. Отже, в трансцендентному світі, на відміну від матеріального, немає нічого безособового. Все, що наділено четаною, знанням, неодмінно мусить посідати особову природу. У трансцендентному, духовному світі все сповнене знання, тому там все    —    земля, вода, дерево, гора, річка, людина, тварина, птах    —    має одну природу, а саме природу четана. З цього випливає, що там усе індивідуальне і має особову природу. Про це нас повідомляє «Шрімад- Бгаґаватам», найвище ведичне писання, і того самого Брахмаджі вчив Верховний Бог-Особа, щоб проводар живих істот поширив це найвище знання бгакті-йоґи усім всесвітом. Брахмаджі своєю чергою передав це послання «Шрімад- Бгаґаватам» своєму улюбленому синові Нараді, Нарада свого часу навчив того самого В’ясадеву, а В’ясадева передав це далі Шукадеві Ґосвамі. З ласки Шукадеви Ґосвамі та милістю Махараджі Парікшіта ми всі маємо постійну можливість слухати «Шрімад-Бгаґаватам» і пізнавати науку про Абсолютного Бога-Особу, Господа Крішну.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Бог-Особа, Харі,    —    це мета всіх бажань чуттів живої істоти. Введені в оману сяйвом-відблиском зовнішньої енерґії, живі істоти поклоняються чуттям, замість того щоб використовувати їх за призначенням    —    на виконання бажань Усевишнього.

«Харі-бгакті-судгодая» (13.2) містить такий вірш:

«О Господній відданий, призначення зору    —    просто бачити тебе, доторк до твого тіла становить мету, задля якої тіло наділене чуттям дотику. Язик призначений для того, щоб прославляти твої якості, тому що в цьому світі дуже рідко можна зустріти чистого Господнього відданого».

Чуття живій істоті відначально дані саме для цієї мети    —     для трансцендентного любовного служіння Господеві чи Його відданим. Але зумовлені душі підпали під ілюзію матеріальної енерґії і захопилися чуттєвими насолодами. Тому вся практика свідомости Бога призначена очистити діяльність зумовлених чуттів і повернути їх до прямого служіння Господеві. Отже, Господь Брахма присвятив свої чуття Господеві, заново створюючи зумовлені живі істоти і даючи їм нагоду діяти у відродженому всесвіті. З цього зрозуміло, що творення і знищення матеріального всесвіту відбувається з волі Господа. Матеріальний всесвіт постає для того, щоб дати зумовленій душі нагоду, діючи в певний спосіб, повернутися додому, назад до Бога. Господні слуги, як оце Брахмаджі, Нарададжі, В’ясаджі та їхні послідовники, працюють над тим самим завданням, допомагаючи Господу визволяти зумовлені душі зі сфери чуттєвого задоволення і повертати їх до нормального стану, за якого чуття служать Господу. Імперсоналісти уникають цього розв’язку, тобто не переорієнтовують діяльности чуттів, а натомість силкуються зробити зумовлені душі, і Господа теж, безчуттєвими. Але це не вилікує зумовлені душі. Хворобу чуттів слід лікувати усуваючи порушення їхньої діяльности, а не знищуючи цілковито самі чуття. Коли очі хворі, їх можна вилікувати, і вони бачитимуть як слід. Вибрати очі    —    це не лікування. Так само основу матеріальної хвороби становить задоволення чуттів, і одужати від цієї хвороби означає використати ті самі чуття на те, щоб споглядати красу Господа, слухати про Його велич і діяти задля Нього. З таким розумінням Брахмаджі знову відтворив всесвіт та його життєдіяльність.

ПОЯСНЕННЯ: Якщо не жити впорядкованим життям згідно з вказівками писань, неможливо досягти високого становища. Життя нестримних чуттєвих утіх    —    це тваринне життя. Для науки всім небайдужим нащадкам Господь Брахма продемонстрував принцип приборкання чуттів, без якого не вдасться виконати свого вищого обов’язку. Він зробив це задля добра усіх слуг Господа, і кожен, хто бажає добра своїм родичам і нащадкам, повинен теж провадити праведне, побожне життя. Найвища мета морального життя полягає в тому, щоб стати відданим Господа, тому що Господній відданий має всі хороші якості Господа. Натомість людина не віддана Господу, хоч би які вона мала чесноти на світський погляд, насправді не має жодної якости, яка гідна була б зватись хорошою. Чисті віддані Господа, як Брахма та члени його учнівської послідовности, ніколи не вчать своїх послідовників чогось такого, чого не дотримуються самі.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Брахма    —    творець усіх живих істот у всесвіті, але насамперед батько кількох видатних синів, як то Дакша, чатух-сани та Нарада. Веди пояснюють три галузі людського знання: кармічну діяльність, або карма-канду, трансцендентне знання, або ґ’яна-канду, і віддане служіння, або упасана-канду,    —    і серед цих трьох галузей знання Деварші Нарада отримав у спадок від батька, Брахми, віддане служіння, Дакша успадкував знання кармічної діяльности, а Санака, Санатана та інші сани    —    ґ’яна-канду, тобто трансцендентне знання. Однак серед них усіх Нараду тут названо найлюбішим сином Брахми, що прихилив до себе Брахму чемністю, послухом, скромністю і готовністю служити батькові. Крім того, Нарада має славу найбільшого з усіх мудреців, тому що він    —    найбільший відданий Господа. Нарада    —    духовний вчитель багатьох славетних відданих Господа. Серед його учнів    —    Прахлада, Дгрува, В’яса, а також багато інших, серед яких є навіть такі, як дикун-мисливець Кірата. Вся його діяльність скерована на те, щоб геть усіх вести до трансцендентного любовного служіння Господеві. З огляду на ці всі якості Нарада став найдорожчим сином свого батька. Ці всі якості Нарада має тому, що він    —     першорядний відданий Господа. Віддані завжди прагнуть якомога більше дізнатися про Верховного Господа, владику всіх енерґій. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (10.9):

Верховний Господь безмежний, і Його енерґії також безмежні. Ніхто не на силі пізнати їх до кінця. Брахмаджі    —    найвидатніша жива істота у цьому всесвіті, крім того, він отримав знання безпосередньо від Господа, а отже Брахмаджі повинен знати більше за будь-кого іншого у всесвіті, дарма що його знання теж не може бути повне. Тому кожен повинен звернутись із розпитами про безмежного Господа до духовного вчителя з учнівської послідовности Брахми, в якій знання передано від Наради до В’яси, від В’яси до Шукадеви і т. д.

ПОЯСНЕННЯ: Коли, розпитуючи самосвідому особу, осягають духовне, трансцендентне, знання, це не те саме, що задавати звичайні запитання шкільному вчителю. Шкільні вчителі наших днів за плату передають учням якусь інформацію, але духовний вчитель не найманець. Крім того, щоб викладати духовне знання, треба бути вповноваженим на це. Ось які вказівки щодо пізнання трансцендентного дає «Бгаґавад- ґіта» (4.34):

Господь Крішна вчить Арджуну, що трансцендентне знання треба отримати від самосвідомої особи, і для цього треба віддатись їй, розпитувати її і слугувати їй. Трансцендентне пізнання    —    це не обмін валюти; отримати трансцендентне знання можна тільки слугуючи духовному вчителю. Брахмаджі отримав знання прямо від Господа, коли Господь був повністю задоволений ним, і так само, щоб отримати трансцендентне знання, учень повинен задовольнити духовного вчителя. Засвоїти трансцендентне знання можна тільки тоді, коли духовний вчитель задоволений. Це знання не вдасться осягнути просто за рахунок розуміння граматики. Веди проголошують («Шветашватара Упанішада» 6.23):

«Трансцендентне знання відкривається тільки тому, хто непохитно відданий Господеві і духовному вчителю». Такі стосунки між учнем і духовним вчителем вічні. Нинішній учень згодом стає наступним духовним вчителем. Істинним, вповноваженим духовним вчителем стати може тільки той, хто в усьому кориться своєму духовному вчителеві. Брахмаджі став учнем Верховного Господа і отримав від Нього істинне знання. Він передав це знання своєму дорогому учневі Нараді, а Нарада передав це знання своєму учневі В’ясі і т. д. Отже показні стосунки між так званими духовним вчителем та учнем сильно відрізняються від стосунків між Брахмою та Нарадою чи між Нарадою та В’ясою. Стосунки між Брахмою та Нарадою засновані на істині, а показні формальні стосунки між «духовним вчителем» і «учнем»    —    це стосунки між дурисвітом та обдуреним. Тут чітко сказано, що Нарада не лише люб’язний, скромний і покірливий, але разом із тим вміє панувати над собою. Той, хто не панує над собою, насамперед в статевому житті, неспроможний стати ні учнем, ні духовним вчителем. Треба пройти серйозне виховання і навчитись приборкувати свою мову, гнів, розум, язик, шлунок та ґеніталії. Хто опанував перелічені чуття, того називають ґосвамі. Той, хто не став ґосвамі, не може бути ні учнем, ні духовним вчителем. «Духовний вчитель», який не владає своїми чуттями,    —    це, поза сумнівом, дурисвіт, а учень такого «духовного вчителя»    —    обдурений.

Не слід уявляти собі Брахмаджі покійним прадідом. На цій планеті ми звикли, що наші прадіди вмирають, але Брахмаджі, дарма що найстаріший прадід, досі живе, і так само живе Нарада. Тривалість життя на планеті Брахмалока згадано в «Бгаґавад-ґіті». Жителям крихітної Землі важко порахувати навіть тривалість одного Брахминого дня.

ПОЯСНЕННЯ: Хоча «Шрімад-Бгаґаватам» повідано в чотирьох віршах, його зміст охоплює десять тем, як пояснює наступна глава. У першому з чотирьох відначальних віршів сказано, що Господь існував ще до творення. Отож початок «Шрімад-Бгаґаватам» містить афоризм «Веданти»: джанма̄дй асйа. Джанма̄дй асйа пояснює початок усього, але чотири відначальні вірші, які описують Господа як корінь усього сущого    —    від цього творіння аж до верховної обителі Господа,    —    з’ясовують природу десяти об’єктів. Не слід робити помилкового висновку, що Господь повідав тільки чотири вірші і тому решта 17 996 віршів не потрібні. Як видно з наступної глави, для самого розкриття десяти тем «Шрімад-Бгаґаватам» потрібно дуже багато віршів. Як уже описано раніше, Брахмаджі сам звелів Нараді докладно розгорнути все почуте від нього. Шрі Чайтан’я Махапрабгу теж передав це знання у стислій формі Шрілі Рупі Ґосвамі, але Його учень, Рупа Ґосвамі, розробив ці повчання дуже детально, тоді як Джіва Ґосвамі цю саму тему розвинув ще докладніше, а Шрі Вішванатга Чакраварті Тгакура    —    іще докладніше. Ми лише намагаємося ступати в слід усіх цих авторитетів.

Отже, «Шрімад-Бгаґаватам» відрізняється від звичайних художніх творів чи світської літератури. Сила «Шрімад- Бгаґаватам» не має меж і хоч би як докладно люди його розробляли, його завжди можна буде опрацювати ще докладніше . « Шрімад - Бгаґаватам »    —    це звукове уособлення Господа, і тому, чи він роз’яснений у чотирьох віршах, чи в чотирьох мільярдах віршів, він залишається тим самим «Шрімад-Бгаґаватам», як Господь, що одночасно менший за атом і більший за безкрає небо. Така могутність «Шрімад- Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: У п’ятій главі Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» міститься така настанова Наради великому мудрецю В’ясадеві:

«Найщасливіший праведний філософе, твої ім’я і слава відомі всьому всесвіту. Маючи бездоганну вдачу і несхибне бачення, ти втвердився в Абсолютній Істині. Прошу тебе, медитуй на діяння Бога-Особи, неперевершеного в Своїх діях» (Бгаґ. 1.5.13).

Отже в учнівській послідовності Брахма-сампрадаї не залишають без уваги практику йоґічної медитації. Але віддані    —    це бгакті-йоґи, і тому вони не завдають собі труду медитувати на імперсональний Брахман. Як тут вказано, вони медитують на брахма парамам, тобто на Верховного Брахмана. Усвідомлюючи Брахман, спочатку пізнають безособове сяйво, але, сягаючи в медитації успіху, пізнають Верховну Душу, усвідомлюють Параматму. А розвиваючись ще далі, приходять до усвідомлення Верховного Бога-Особи. Шрі Нарада Муні, духовний вчитель В’ясадеви, добре знав якості свого учня і особисто засвідчив, що Шріла В’ясадева утвердився в Абсолютній Істині, непохитний у своїх обітницях і т. ін. Нарада порадив йому медитувати на трансцендентні діяння Господа. Імперсональний Брахман не виконує ніякої діяльности, але Бог-Особа вершить численні діяння, і всі ці діяння трансцендентні, вільні від найменшої тіні матеріальних якостей. Якби діяння Верховного Брахмана були матеріальні, Нарада не радив би В’ясадеві на них медитувати. І, як сказано в «Бгаґавад-ґіті», парам̇ брахма    —    це Господь Шрі Крішна. У десятій главі «Бгаґавад-ґіти» Арджуна, усвідомивши істинне становище Господа Крішни, звертається до Нього з такими словами:

Усвідомивши Господа Шрі Крішну, Арджуна так підсумував суть «Бгаґавад-ґіти»: «Любий Боже-Особо, Ти Верховна Абсолютна Істина, Відначальна Особа у вічній формі блаженства та знання, і це підтверджують Нарада, Асіта, Девала та В’ясадева, а передусім Ти Сам особисто це підтвердив» (Б.-ґ. 10.12–13).

Коли В’ясадева в медитації зосередив свій розум, поринувши в транс бгакті-йоґи, він на свої очі побачив Верховну Особу, а проти Нього    —    майу, ілюзорну енерґію. Як ми вже раніше казали, Господня майа, ілюзія, являє собою теж прояв Господа, тому що майа не може існувати самостійно, без Господа. Темрява не може існувати незалежно від світла. Без світла неможливо зрозуміти його протилежність, темряву. Однак ця майа, ілюзія, неспроможна вплинути на Верховного Бога-Особу і стоїть осторонь Його (апа̄ш́райам).

Отже, досконалість медитації полягає в тому, щоб пізнати Бога-Особу і Його трансцендентні діяння. Медитація на імперсональний Брахман завдає людині численних труднощів, як потверджує «Бгаґавад-ґіта» (12.5): клеш́о ’дгікатарас теша̄м авйакта̄сакта-четаса̄м.

ПОЯСНЕННЯ: Як проголошено на самому початку «Шрімад - Бгаґаватам » , це величне трансцендентне писання     —      стиглий плід дерева ведичного знання. Отже «Шрімад-Бгаґаватам» містить відповідь на всі запитання, які тільки може задати людина щодо життєдіяльности всесвіту, починаючи з його творіння. Щоб отримати ці відповіді, треба тільки знайти достойну людину, яка на силі роз’яснити їх. Десять тем «Шрімад-Бгаґаватам», які роз’яснив великий наставник Шріла Шукадева Ґосвамі, вичерпно відповідають на всі запитання, і мудра людина, яка належно засвоїть ці відповіді, осягне досконалість діяльности інтелекту.