ПОЯСНЕННЯ: Деварші Нарада отримав настанови безпосередньо від Брахмаджі, що своєю чергою отримав повчання безпосередньо від Верховного Господа. Тож настанови Наради різним учням невідмінні від повчань Верховного Господа. Так засвоюють ведичне знання. Це трансцендентне знання сходить від Господа ланцюгом учнівської послідовности і таким чином поширюється у світі. Але від умоглядних філософів ведичну мудрість не пізнати.

Отже, куди Нарада Муні не прийде, він діє як уповноважений представник Господа, і тому його поява рівноцінна появі Верховного Господа. Так само, якщо учнівська послідовність неухильно тримається трансцендентних повчань, то вона являє собою істинний ланцюг передачі знання. Щоб перевірити істинність духовних вчителів учнівської послідовности, треба упевнитись у тому, що настанови авторитетів у цьому ланцюзі ні в чому не розбігаються з настановами Господа, відначально даними Його відданому. Як саме Нарада Муні поширює трансцендентне знання про Бога, розкажуть подальші Пісні «Шрімад-Бгаґаватам».

Далі ми також переконаємось, що Господь існував до творення матерії, а тому Його трансцендентні імена, якості тощо не містять у собі жодної матеріальної якости. Отже, щоразу, коли Господа описують як аґуну    —    вільного від будь- яких якостей, це означає не те, що Він не має взагалі ніяких якостей, а що Він не має матеріальних якостей, як оце добро, страсть чи невігластво, притаманних зумовленим душам. Господь трансцендентний щодо всіх матеріальних уявлень, і тому Його називають аґуна.

ПОЯСНЕННЯ: «Шрімад-Бгаґаватам», сповнений описів дій Верховного Господа, сприятливо слухати всім живим істотам, хоч би на якій планеті всесвіту вони жили. Вважати «Шрімад-Бгаґаватам» за писання якоїсь окремої секти    —    це велика помилка. Безперечно, «Шрімад-Бгаґаватам» дуже дорогий усім Господнім відданим, але слухати його сприятливо навіть для невідданих. «Шрімад-Бгаґаватам» пояснює, що, з увагою та відданістю слухаючи ці оповіді з вуст гідного Господнього представника, який належить до учнівської послідовности, навіть невіддані, введені в оману чарами матеріальної енерґії, можуть вирватися з її тенет.

ПОЯСНЕННЯ: Поринути з головою у слухання трансцендентних оповідей «Шрімад-Бгаґаватам» означає повсякчас спілкуватися з Верховною Душею, Шрі Крішною. А повсякчас спілкуватися з Верховним Господом Крішною означає звільнитись від матеріальних якостей. Господь Крішна наче сонце, а матеріальна скверна наче темрява. Як сонце розсіює темряву, так і повсякчасне спілкування з Господом Крішною очищує від матеріальних якостей. Занечищення матеріальними якостями спричинюється до повторення народжень та смертей, а свобода від матеріальних якостей знаменує стан трансцендентности. З милости Шукадеви Ґосвамі, який пояснив цареві, що найвища досконалість життя    —    пам’ятати в смертну мить про Нараяну, Махараджа Парікшіт пізнав таємницю звільнення і став досконалою душею. Махараджі Парікшіту судилось через сім днів покинути тіло, отож він вирішив весь цей час безперервно пам’ятати про Господа, спілкуючись із Ним через розповіді «Шрімад-Бгаґаватам», щоб покинути тіло у повній свідомості присутности Господа Шрі Крішни, Верховної Душі.

Коли «Шрімад-Бгаґаватам» слухають у викладі найманих читців, це зовсім не те, що слухати трансцендентні оповіді від відданих за прикладом Махараджі Парікшіта. Махараджа Парікшіт був душа, що усвідомила Абсолютну Істину, Шрі Крішну, Бога-Особу. Корисливий матеріаліст    —    це не самосвідома душа, і вдаючи слухання «Шрімад-Бгаґаватам», він прагне певної матеріальної вигоди. Бажану матеріальну користь такі слухачі отримати отримають, слухаючи «Шрімад-Бгаґаватам» і від найманих читців, однак така тижнева імітація слухання «Шрімад-Бгаґаватам» має мало що спільного з тим, що робив Махараджа Парікшіт.

Кожна розважлива людина повинна слухати «Шрімад- Бгаґаватам» від самосвідомої душі і не ловитися на гачок професійних читців. І слухати «Шрімад-Бгаґаватам» треба до кінця життя, щоб завше перебувати в трансцендентному товаристві Господа і таким чином звільнитися.

Махараджа Парікшіт уже порвав будь - які стосунки з царством та родиною, найбажанішими для матеріаліста принадами, однак ще усвідомлював себе як матеріальне тіло. Він хотів, безперервно спілкуючись із Господом, скинути з себе ці пута.

ПОЯСНЕННЯ: Дешеві віддані, або матеріалістичні віддані, дуже прагнуть побачити Господа особисто, хоча самі цього не достойні. Таким третьокласним відданим треба затямити, що матеріальні прив’язаності позбавляють людину права на живі очі побачити Господа. Досягнути цього якимось механічним способом не вдасться, і скільки б не наймав третьокласний псевдовідданий-матеріаліст професійних читців «Бгаґаватам», того буде замало. Від професійних читців не буде ніякої користи, тому що вони не самосвідомі душі і до того ж не зацікавлені у звільненні слухачів. Інтерес у них один: заробити своїм ремеслом на якісь матеріальні насолоди і підтримати матеріальне становище своєї сім’ї, що до неї вони прив’язані. Махараджа Парікшіт мав у розпорядженні тільки сім днів, що залишались йому до смерти, однак усім іншим він особисто радить слухати «Шрімад-Бгаґаватам» реґулярно, нітйам̇, не шкодуючи зусиль і з щирою відданістю. Це дасть людині змогу побачити Господа Шрі Крішну, що проявиться в її серці дуже швидко.

Однак псевдовіддані, жадаючи побачити Господа, гадають, що для цього досить їхньої забаганки і що їм не треба докладати серйозних зусиль на те, щоб реґулярно слухати « Шрімад - Бгаґаватам » без матеріального користолюбства . Такий підхід розходиться з порадами таких авторитетів, як Махараджа Парікшіт, що вислухав «Шрімад-Бгаґаватам» і дістав від цього благо.

ПОЯСНЕННЯ: Сказано, що один-єдиний чистий відданий Господа на силі звільнити всі падші душі світу. Отже, хто заслужив довіру чистого відданого, як Наради чи Шукадеви Ґосвамі, і кого духовний вчитель наділив силою, як Брахмаджі уповноважив Нараду, той може не лише сам вирватися з пастки майі, ілюзії, але й звільнити весь світ силою своєї чистої відданости й повноважень духовного вчителя. До цього дуже вдало пасує порівняння з осіннім дощем, що очищує каламутні водойми. Під час дощового сезону (липень-серпень) вода в річках стає каламутна, але коли настає осінь, після невеликого осіннього дощу вода в річках по всій землі одразу стає прозора. Хімікатами можна очистити невелику водойму, наприклад відстійник міського водогону, однак такими жалюгідними засобами не очистити всі водойми і річки. Однак могутній чистий відданий Господа може звільнити не тільки самого себе, а й багатьох інших людей, які спілкуються з ним.

Інакше кажучи, іншими очисними методами (емпіричним розвитком знання чи містичними вправами йоґи) вдасться очистити від скверни тільки своє серце, тимчасом як віддане служіння Господеві настільки могутнє, що може очистити серця всіх людей силою служіння чистого, уповноваженого відданого. Істинний Господній представник    —    як оце Нарада, Шукадева Ґосвамі, Господь Чайтан’я, шість Ґосвамі, а в пізніші часи Шріла Бгактівінода Тгакура і Шрімад Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура та ін.,    —    діючи з наказу свого духовного вчителя, може своїм відданим служінням звільнити всіх людей.

Щиро стараючись слухати «Шрімад-Бгаґаватам», людина усвідомлює свої відначальні стосунки з Господом у трансцендентних расах служіння, дружби, батьківської любови чи кохання. Усвідомивши себе таким чином, відданий одразу втверджується в трансцендентному любовному служінні Господу. Усі чисті віддані, як Нарада, не обмежуються самоусвідомленням, а під впливом природного духовного бажання проповідують і звільняють із тенет матеріальних ґун безліч нещасних душ. Такої могутности вони набувають завдяки тому, що щиро дотримуються засад «Шрімад-Бгаґаватам», реґулярно слухаючи про Господа та поклоняючись Йому. У відповідь на ці старання відданого Господь Сам очищує серце відданого від нагромаджених у ньому матеріальних жадань, хіті і т. ін. Господь завжди перебуває у серці живої істоти, однак проявляє Він Себе тільки коли істота віддано служить Йому.

Очищення серця методами філософського пізнання чи містичної йоґи може до якогось часу бути корисним для одної окремої людини, але це все одно що хімікатами очищувати воду в невеликому відстійнику: коли каламуть всядеться, до якогось часу вода стоїть прозорою, але від найменшого збурення вона каламутніє знову. Суть цієї аналогії в тому, що віддане служіння Господу    —    єдиний спосіб очистити серце остаточно й назавжди. Є й інші методи, і вони на якийсь час допомагають, однак завжди залишається ризик, що від збурення розуму весь бруд підніметься знову. Віддане служіння Господу, з особливою увагою до того, щоб реґулярно і завжди слухати «Шрімад-Бгаґаватам»,    —    це найліпший спосіб звільнитися з тенет ілюзії.

ПОЯСНЕННЯ: Серце того, хто не став чистим відданим Господа, не очищене до кінця. Натомість, очистившись до кінця, людина вже ніколи не покидає відданого служіння Господеві. У цьому відданому служінні (наприклад, проповідуючи «Шрімад-Бгаґаватам», як з наказу Брахмаджі робив Нарада) представник Господа часами наражається на різні так звані труднощі. Так трапилося з Господом Ніт’янандою, коли Він рятував дві падші душі, Джаґая та Мадгая, і також з Господом Ісусом Христом  , якого розіп’яли невіруючі  . Однак віддані у своїй проповіді радо зустрічають ці труднощі, якими вони тяжкими не здаються, тому що відчувають трансцендентну насолоду, що походить із задоволення Господа. Прахлада Махараджа, незважаючи на тяжкі страждання, і на мить не забув лотосових стіп Господа. Серце чистого відданого Господа настільки очищене, що він не покине притулку Господа Крішни ні за яких обставин. Служіння такого відданого цілковито безкорисливе. Як ґ’яні, що розвивають знання, так і йоґи, що виконують фізичні вправи, кінець кінцем покидають свою практику, але відданий Господа ніколи не покидає служити Господеві, вірний наказу свого духовного вчителя. Чисті віддані, як-от Нарада та Ніт’янанда Прабгу, вважають наказ духовного вчителя за свою життєдайну силу. Вони не турбуються щодо свого майбутнього. Вони вважають волю духовного вчителя за найголовніше з усього, пам’ятаючи, що ці вказівки походять від вищого авторитета, представника Господа, чи Самого Господа.

Наведене у вірші порівняння дуже вдале. Сподіваючись розбагатіти, людина іноді пускається з дому в далекі мандри, і їй нерідко доводиться поневірятись по лісах, морях та горах. Зрозуміло, що по чужих краях мандрівникові доводиться долати чимало труднощів, але щойно він з любов’ю згадує свою сім’ю, турботи відступають від нього. А коли він повертається додому, він забуває всі злигодні своєї подорожі.

Чистого відданого пов’язують з Господом саме такі родинні стосунки, і тому він непохитний у виконанні свого обов’язку, поєднаний з Господом тісними любовними узами.

ПОЯСНЕННЯ: Махараджа Парікшіт був справжній відданий, тому він не вдовольнився, просто констатувавши, що дуже важливо слухати «Шрімад-Бгаґаватам» від представника Брахмаджі в учнівській послідовності. Після цього він іще завзятіше прагне дати тверде філософське підґрунтя «Шрімад-Бгаґаватам». «Шрімад-Бгаґаватам»    —    це наука про Верховного Бога-Особу, тому в ньому повинні бути авторитетно з’ясовані всі питання, які можуть постати в розумі серйозного учня. На шляху відданого служіння учень може розпитувати свого духовного вчителя про все, що пов’язане з духовним становищем Господа та живих істот.

З «Бгаґавад-ґіти» і так само з «Шрімад-Бгаґаватам» відомо, що за своїми якостями і Господь, і жива істота однакові. Але в зумовленому стані матеріального буття жива істота змушена знову й знову переселятися з одного тіла в інше. В чому ж причина того, що невід’ємна частка Господа опиняється в матеріальному тілі? Махараджа Парікшіт порушує це дуже важливе питання, турбуючись про добро всіх, хто прагне успіху на шляху самоусвідомлення та відданого служіння Господеві.

Непрямо цей вірш доводить, що Верховна Істота, Господь, на противагу зумовленим матерією істотам, не змінює Свого тіла. Він    —    одне духовне ціле, і між Його тілом та душею немає різниці, на відміну від душі зумовленої. Звільнені живі істоти, які особисто спілкуються з Господом, у цьому подібні до Господа. Тільки зумовлені душі, які ще тільки мають колись звільнитися, змушені змінювати тіла. Як же це все почалось?

Перший крок на шляху відданого служіння полягає в тому, щоб прийняти притулок духовного вчителя і отримати від нього відповідь на всі свої запитання про віддане служіння. Учень повинен завжди запитувати свого духовного вчителя про віддане служіння, щоб уникати усякого роду образ. Навіть якщо відданий утвердився в служінні Господеві, як Махараджа Парікшіт, він усе одно повинен про все запитувати самосвідомого духовного вчителя. Це означає, що духовний вчитель також повинен володіти широким знанням, щоб уміти відповідати на всі запитання. Отже, той, хто не має глибокого знання достовірних писань і не в змозі відповісти на всі доречні запитання, не повинен видавати себе за духовного вчителя з огляду на матеріальну користь. Той, хто не на силі звільнити учня, не має права ставати духовним вчителем.

ПОЯСНЕННЯ: Зауважмо, як мудро ставить питання своєму духовному вчителеві Махараджа Парікшіт, прагнучи отримати наукове розуміння щодо трансцендентного тіла Господа. До цього в «Шрімад-Бгаґаватам» уже багато разів описано, що Господь прибирає велетенської подоби, як-от тіло Каранодакашаї Вішну, з пор якого виходять незліченні всесвіти. В описі тіла Ґарбгодакашаї Вішну зазначено, що з нього виростає лотос, у стеблі якого розміщені усі планети всесвіту і на квітці якого народжується Господь Брахма. Творячи матеріальний світ, Верховний Господь, безсумнівно, приймає велетенське тіло. І живі істоти також приймають тіла, великі чи маленькі, залежно від своїх потреб. Наприклад, слон відповідно до своїх потреб одержує величезне тіло, а мураха відповідно до своїх потреб одержує своє тіло. Так само, хоча Бог-Особа приймає велетенське тіло, яке може вмістити усі всесвіти чи планети того чи іншого всесвіту, принцип залишається той самий: істота приймає тіло відповідно до своїх потреб. Отже, різницю між Господом та живою істотою визначає не різниця розмірів тіла. Це запитання стосується особливої природи Господнього тіла, яка складає різницю між Його тілом та тілом звичайної живої істоти.

ПОЯСНЕННЯ: Брахмаджі, першу живу істоту, називають аджах̣, тому що він не народився з лона матері, яка сама прийняла матеріальне народження. Брахма народився безпосередньо з лотоса, який походить з тіла Господа. Тому непросто розібратись у тому, однакові тіла Господа та Брахми, чи різні. Це одна з речей, які треба неодмінно з’ясувати. Але одне можна сказати напевно: Брахма був цілковито залежний від милости Господа, тому що тільки з Господньої милости він після своєї появи на світ зміг побачити Господа і створити живі істоти. Чи форма Брахми однакова за своїми якостями з явленою Брахмі формою Господа    —    визначити складно, і тому Махараджа Парікшіт хотів дістати чітку відповідь на це запитання від Шріли Шукадеви Ґосвамі.

ПОЯСНЕННЯ: Господня форма, явлена Брахмі, поза сумнівом, трансцендентна, бо інакше як Господь міг би просто кинути погляд на твірну енерґію і разом з тим не торкнутися до неї? Відомо також, що цей самий пуруша перебуває в серці кожної живої істоти. Це також потребує належного пояснення.

ПОЯСНЕННЯ: Минуле, теперішнє, майбутнє    —    це різні аспекти часу, за допомогою якого визначають тривалість життя всесвіту та всього, що в ньому є, разом з усіма живими істотами на різних планетах.

ПОЯСНЕННЯ: Наслідки всіх дій (значних і незначних), вчинених під впливом ґун матеріальної природи, накопичуються відповідно до діяльности, чи карми, живої істоти і згодом проявляються. Як ці наслідки та спонукальні причини різних дій приходять до істоти, які закономірності керують цим і як залежить обсяг наслідків від конкретної форми дії    —    про це все Махараджа Парікшіт запитує великого брахману Шукадеву Ґосвамі.

На вищі планети, в міста небожителів, дістаються не космічними літальними апаратами (всупереч мріям сучасних вчених з їхньою необізнаністю), а силою діяльности в ґуні добра.

Навіть на цій планеті, що ми на ній живемо тепер, існують обмеження на в’їзд іноземців у заможніші країни. Наприклад, американський уряд накладає численні обмеження на в’їзд громадян з менш розвинутих країн. Причина полягає в тому, що американці не бажають ділитися своїми статками з першим-ліпшим іноземцем, котрий не є громадянин Америки і не задовольняє певним вимогам. Так само думають жителі будь-якої планети, де живуть істоти розвинутішого інтелекту. На всіх вищих планетах життєві умови засновані на ґуні добра, і якщо хтось хоче потрапити на вищі планети, як-от Місяць, Сонце чи Венера, він повинен довести, що здатний діяти суто в ґуні добра.

Махараджа Парікшіт запитує про запас доброчесних дій, які треба зробити, щоб отримати змогу піднятися з цієї планети у найвищі сфери всесвіту.

Навіть на нашій планеті, де ми нині живемо, високе становище в суспільстві може обійняти тільки той, хто зумів себе добре зарекомендувати своєю роботою. Посаду судді не можна обійняти силою, не довівши попередньо свою кваліфікацію. Так само неможливо піднятися на вищі планетні системи, не зарекомендувавши себе добрими вчинками за цього життя. Ті, хто не може позбутися звичок страсти й невігластва, не мають жодної надії піднятися на вищі планетні системи просто обладнаними електронікою пристроями.

У «Бгаґавад-ґіті» (9.25) сказано, що, стараючись підготувати себе для вступу на вищі, райські планети, можна туди потрапити. Так само ті, хто прагне піти на Пітрілоки, можуть дістатися туди. І ті, хто старається поліпшити умови свого існування тут, на Землі, також мають змогу зробити це. А хто докладає зусиль для того, щоб повернутися додому, до Бога, теж може осягнути свою мету. Діяльність у ґуні добра разом з її наслідками назагал поділяють на доброчесну діяльність з відданим служінням, розвиток знання з відданим служінням, оволодіння містичними силами з відданим служінням і врешті-решт віддане служіння, яке не змішане з жодною іншою діяльністю в ґуні добра. Таке незмішане віддане служіння трансцендентне і називається пара бгакті. Тільки воно на силі привести людину у трансцендентне царство Бога. Це трансцендентне царство не міф, а така сама реальність, як Місяць. Однак щоб зрозуміти царство Бога і Самого Бога, треба посідати трансцендентні якості.

ПОЯСНЕННЯ: Мешканці різних стихій перебувають у різних умовах, і їх не можна усіх рівняти під одну мірку. Мешканці суходолу відрізняються від мешканців води чи неба, і так само відрізняються між собою жителі різних планет та зірок. За Господніми законами в природі немає порожніх місць, але жителі однієї місцевости відрізняються від жителів іншої. Навіть у межах людського суспільства жителі джунґлів або пустель відрізняються від жителів міст та сіл. Ці відмінності зумовлює різниця ґун матеріальної природи, що впливають на різні істоти. Влаштовуючи це все, закони природи не діють наосліп    —    за всім цим стоїть великий задум. Махараджа Парікшіт прохає великого мудреця Шукадеву Ґосвамі пояснити на підставі авторитетних джерел, як правильно це все розуміти.

ПОЯСНЕННЯ: Махараджа Парікшіт    —    взірцевий відданий Господа Крішни, і тому він прагне повністю осягнути призначення Господнього творіння. Він хоче довідатись про космічний простір усередині і зовні всесвітньої форми. Справжньому шукачеві знання важливо розібратись у всіх цих подробицях. Для тих, хто гадає, ніби віддані Господа задовольняються самими сентиментами, запитання Махараджі Парікшіта являють добрий приклад того, як допитливо чистий відданий прагне пізнати все в досконалому світлі істини. Сучасні вчені безсилі пізнати космічний простір навіть у межах цього всесвіту, що й казати за простір поза цим небозводом.

Махараджу Парікшіта не задовольняє суто матеріальне знання. Йому цікаво знати і про характер та діяння великих душ, відданих Господа. Весь «Шрімад-Бгаґаватам» змальовує велич Господа і одночасно велич Його відданих. Господь Крішна показав у Своєму роті люблячій матері весь усесвіт, коли, охоплена любов’ю, вона зазирнула Йому до рота, щоб з’ясувати, скільки її дитина з’їла глини. З Господньої милости віддані можуть побачити в Його роті всю світобудову.

Також у цьому вірші порушено питання щодо основ наукового поділу людського суспільства на чотири класи та чотири стани життя і щодо залежности цього поділу від особистих якостей окремих індивідів. Чотири підрозділи суспільства відповідають чотирьом частинам людського тіла. Члени тіла невідмінні від самого тіла, але самі по собі становлять лише його частини. Саме в цьому полягає сенс наукового поділу суспільства на чотири класи та чотири стани. Науково визначити належність людини до того чи іншого підрозділу можна тільки на підставі рівня її розвитку у відданому служінні Господеві. Усі урядові службовці, і президент також, становлять складові частини уряду загалом. Кожен з них є слугою уряду, але ніхто не є самим урядом. Саме таке становище всіх живих істот у складі уряду Верховного Господа. Ніхто не має права претендувати на верховне становище Господа, але кожен покликаний служити вищому цілому.

ПОЯСНЕННЯ:   Господь Шрі Крішна — це відначальний Бог- Особа, а всі втілення Верховного Господа, хоча й невідмінні від Нього, походять з Нього, Всевишнього. Махараджа Парікшіт запитав великого вченого мудреця Шукадеву Ґосвамі про діяння всіх цих втілень для того, щоб можна було з’ясовувати істинність Господніх втілень, спираючись на описи їхніх дій у авторитетних писаннях. Махараджа Парікшіт не належав до натовпу тих, хто під впливом дешевих сентиментів готовий визнати за Господнє втілення кого завгодно. Навпаки, він прагнув знати, як визначити Господнє втілення за ознаками, які наводять ведичні писання і підтверджують ачар’ї, як оце Шукадева Ґосвамі.

Господь сходить у Своїй предвічній енерґії, ніяк не підпорядковуючись законам матеріальної природи, і тому діяння Його також незвичайні. Діяння Господа докладно описані, і треба розуміти, що Господні діяння і Він Сам невідмінні між собою, тому що перебувають на абсолютному рівні. Отже, слухати про діяння Господа означає безпосередньо спілкуватися з Ним, а спілкуватися з Самим Господом означає очищуватись від матеріальної скверни. Ми вже обговорювали це в попередньому томі.

ПОЯСНЕННЯ: Спільна релігійна основа для всіх типів людей, незалежно від їхнього становища і якостей,    —    це віддане служіння. До відданого служіння Господу здатні пристати навіть тварини. Найліпший приклад того    —    Шрі Ваджранґаджі, Хануман, великий відданий Господа Рами. Як ми вже казали раніше, навіть дикунів та канібалів можна залучити до відданого служіння Господеві, якщо ними керуватиме істинний відданий Господа. «Сканда Пурана» містить оповідь про мисливця з джунґлів, який під проводом Шрі Наради Муні став великим Господнім відданим. Отже, віддане служіння Господу доступне кожній живій істоті.

Цілком очевидно, що релігійні віровизнання, які визначають за приналежністю до тої чи іншої нації або культури, аж ніяк не є спільна релігія для всіх людей. Істинна основа, яка об’єднує всі релігії,    —    це віддане служіння. Навіть якщо заповіді якоїсь релігії не визнають верховної влади Верховного Бога-Особи, послідовники цієї релігії все одно коряться вказівкам основоположника їхнього вчення. Жоден такий релігійний вождь не є Всевишнім, тому що досягає своєї обмеженої влади шляхом тих чи інших аскез. Натомість Верховний Бог-Особа не потребує жодного методу самовдосконалення, щоб здобути владу, як видно на прикладі діянь Господа Крішни.

Обов’язки каст та станів суспільства, пов’язані з родом діяльности, якою людина годується, також спираються на принцип відданого служіння. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що найвищої досконалости життя можна досягнути, просто присвятивши плоди своєї роботи на віддане служіння Господу. Людина, яка живе на засадах відданого служіння Господу, ніколи не опиниться в скруті, а тому для неї немає й мови за апад-дгарму, релігійні принципи на випадок скрути. Як пояснить далі в цій книзі найвищий авторитет, Шріла Шукадева Ґосвамі, немає жодної релігії, крім відданого служіння Господеві, хоча його форми можуть бути різні.

ПОЯСНЕННЯ: Йоґешвара, володар містичних сил, може являти вісім типів чудес: ставати меншим за атом чи легшим за пір’їнку, здобувати все, що побажає, на своє бажання опинятися де завгодно і навіть створювати планети в небі і т. д. Є чимало йоґешвар, що більшою мірою чи меншою володіють цими містичними силами, і наймогутніший серед них усіх    —    Господь Шіва. Господь Шіва    —    це наймогутніший з йоґів, здатний на чудеса, які далеко виходять за межі можливостей звичайних істот.

Віддані Господа, Верховного Бога-Особи, не намагаються розвивати містичні сили якось окремо, однак милістю Господа Його відданий на силі взяти гору навіть над великим йоґешварою, як то було у випадку з Дурвасою Муні. Дурваса Муні завів сварку з Махараджею Амбарішею і хотів продемонструвати свою велику містичну силу. Але Махараджа Амбаріша був чистий відданий Господа, і Господь врятував його від гніву йоґешвари Дурваси Муні. Сам Махараджа Амбаріша не робив нічого, щоб врятувати собі життя, проте зрештою Дурваса був змушений благати в царя прощення. Так само, коли Драупаді була в небезпеці, Господь врятував її від Куру, що намагались привселюдно роздягти її у царському зібранні. Господь зробив сарі Драупаді безконечним, і Куру так і не вдалося побачити її наготу. А разом з тим, Драупаді ніколи навіть не цікавилась розвитком містичних сил. Отож віддані також йоґешвари, бо за ними стоїть безмежна сила Господа, так само як за дитиною стоїть сила її батьків. Дитина не старається захищатись якимись штучними способами сама, але батьківська любов рятує її від небезпек.

Махараджа Парікшіт запитує велемудрого брахману, Шукадеву Ґосвамі, чого великі містики можуть досягнути і як вони набувають своїх надзвичайних сил: власними зусиллями чи милістю Господа. Ще він хоче знати про те, як вони відокремлюють себе від тонкого і грубого матеріального тіла. Також він запитує про суть ведичної мудрости. Як сказано у «Бгаґавад-ґіті» (15.15), єдина мета всіх Вед    —    відкрити знання про Верховного Бога-Особу і так дати людині змогу стати до трансцендентного любовного служіння Йому.

ПОЯСНЕННЯ: Самплавах̣ у значенні «досконалий спосіб» стосується відданого служіння, а те, що перешкоджає розвивати віддане служіння, можна назвати пратісамплавах̣, антонімом до цього слова. Для того, хто міцно утвердився у відданому служінні Господеві, обов’язки зумовленого життя не становлять труднощів. Жити зумовленим життям    —    це все одно що бути на човні посеред великого океану. Людина в човні посеред океану цілковито залежить від його ласки: досить декількох хвиль, щоб будь-якої миті пустити човен на дно. За хорошої погоди плисти, звичайно, нескладно, але підіймись шторм чи вітер, з’явись туман чи хмари    —    і виникає загроза будь-якої миті потонути. Незважаючи на найліпше матеріальне спорядження, океанського норову не вгадати і не приборкати. Той, кому доводилося перетинати океан на кораблі, знає зі свого досвіду, наскільки людина залежить в океані від його ласки. Але якщо заручитись милістю Господа, можна дуже легко перетнути океан матеріального існування, не боячись ніяких штормів та туманів. Усе залежить від волі Господа. Якщо в зумовленому житті над істотою нависає якась небезпека, ніхто не зможе їй допомогти. Однак віддані Господа безтурботно перетинають океан матеріального існування, тому що Господь завжди захищає Свого чистого відданого (Б.-ґ. 9.13). Віддані в матеріальному, зумовленому світі оточені особливою увагою Господа (Б.-ґ. 9.29). Тому кожен повинен прийняти притулок лотосових стіп Господа і стати Його чистим відданим, хоч би чого це вимагало.

Для цього треба дізнатися від досвідченого духовного вчителя, що допомагає і що перешкоджає у відданому служінні. За приклад у цьому для нас має бути Махараджа Парікшіт, що розпитує свого духовного вчителя, Шрілу Шукадеву Ґосвамі. Згідно з настановами «Упадешамріти», що подає науку відданого служіння, відданий не повинен їсти більше, ніж потрібно для підтримання життя в тілі. Веґетаріанської їжі та молока цілком вистачає для того, щоб підтримувати життя в людському тілі, отож не слід для насолоди язика їсти ще якісь інакші продукти. Не треба також накопичувати гроші для задоволення своєї матеріальної пихи. Треба заробляти собі на прожиття чесними й простими засобами, тому що ліпше заробляти на хліб чесною працею вантажника, аніж добиватися високого становища в суспільстві сумнівними засобами. Якщо хтось стає найбагатшою людиною в світі чесною працею, у цьому немає нічого поганого, однак не слід жертвувати честю задля якогось там багатства. Такі зусилля шкодять відданому служінню. Не слід гаяти часу за пустими балачками. Ціль відданого    —    заслужити милість Господа, тому відданий повинен постійно прославляти Господа, проявленого в Його дивовижних творіннях. Відданий ніколи не повинен ганити творіння Господа чи звинувачувати Його в тому, що Він створив «оманний світ». Цей світ не оманний. Адже ми беремо від цього світу стільки речей, щоб підтримувати своє життя, як же ми можемо твердити, що цей світ примарний? І як можна вважати, що Господь не має форми? Як можна бути безформним і разом з тим володіти досконалим інтелектом та свідомістю, якій прямо й непрямо відомо про все суще? Отож, чистому відданому треба багато чого знати, і він повинен все досконало зрозуміти за допомогою істинного авторитета, як ось Шукадева Ґосвамі.

Допомагає у відданому служінні Господу насамперед завзяття. Господь в образі Шрі Чайтан’ї Махапрабгу бажав, щоб вчення відданого служіння Господу розійшлося усім світом, сягнувши всіх, найвіддаленіших куточків світу, і чистий відданий зобов’язаний докласти всіх сил до того, щоб виконати цей наказ Господа. Кожен відданий повинен виконувати віддане служіння з великим завзяттям, і це стосується не тільки повсякденних обов’язків, але й невпинної спокійної проповіді відданого служіння за прикладом Господа Чайтан’ї. Якщо зусилля не приводять відданого до видимого успіху, треба не опускати руки і виконувати свій обов’язок далі. Ні успіх, ні поразка не виводять чистого відданого з рівноваги, тому що він наче солдат на полі бою. Нести людям віддане служіння означає проголосити війну матеріалістичному життю. Є різні матеріалісти: корисливі трудівники, умоглядні філософи, любителі містичних чудес і багато інших. Усі вони заперечують існування Бога. Вони більше раді проголосити Богом себе, дарма що на кожному кроці і в кожному своєму русі вони залежать від милости Господа. Тому чистому відданому не слід спілкуватися з усіма цими групами атеїстів. Атеїстична пропаґанда невідданих не може ввести в оману стійкого відданого Господа, але початківцю треба бути дуже обережному з цим. Відданий повинен старанно дотримуватись усіх правил відданого служіння, діючи під проводом істинного духовного вчителя, і разом з тим не впадати у формалізм. Спираючись на вказівки істинного духовного вчителя, відданий повинен намагатись зробити якомога більше служіння, а не обмежуватись виконанням ритуалів. Відданий повинен задовольнятися тим, що приходить до нього само по собі волею Господа, і не прагнути чогось іще. Це повинно лягти в основу життя відданого. І навчитися діяти за всіма цими засадами нескладно, якщо стати під провід такого духовного вчителя, як Шукадева Ґосвамі. Махараджа Парікшіт задає Шукадеві Ґосвамі правильні запитання, і ми повинні брати з нього приклад.

Махараджа Парікшіт запитує про творення, підтримання та знищення матеріального світу, про шлях, яким ведуть ведичні ритуали, і про методи доброчинности, описані в доповненнях до Вед: Пуранах та «Махабгараті». Як уже пояснено раніше, «Махабгарата» описує історію старожитньої Індії, так само як і Пурани. Вказівки щодо доброчинности наводять доповнення до Вед (смріті), радячи, зокрема, копати водойми та криниці для потреб усіх людей. Обсаджувати деревами дороги загального користування, будувати храми та місця поклоніння Господу, відкриті для широкого загалу, засновувати добродійні установи, які годують бідняків,    —    цю та іншу доброчинність називають пӯрта.

Також цар запитав задля добра зацікавлених у задоволенні чуттів про те, як удовольнити природні бажання чуттєвої насолоди.

ПОЯСНЕННЯ: На своєму шляху до істини Господній відданий повинен дізнатись від духовного вчителя, як живі істоти, занурені в тіло Господа, під час творення знову з’являються на світ. Живих істот поділяють на дві категорії. Є вічно вільні, незумовлені живі істоти, а є вічно зумовлені істоти. Вічно зумовлених живих істот поділяють на дві частини: вірних і безбожників. Серед вірних знову-таки є два типи, а саме: віддані і умоглядні мислителі. Умоглядні мислителі бажають злитися з Господнім буттям, стати єдиними з Господом, натомість Господні віддані бажають, зберігаючи свою індивідуальність, повсякчасно служити Господу. Віддані, які не очистились до кінця, а також емпіричні філософи народжуються за наступного творення знову, щоб, потрапивши знову в стан зумовленого буття, очищуватись далі. І, вдосконалюючись у відданому служінні Господу, такі зумовлені душі досягають звільнення. Махараджа Парікшіт запитує про це все в істинного духовного вчителя для того, щоб зрозуміти всі аспекти науки про Бога.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Шрі Крішна    —    це Верховний Бог- Особа, першоджерело усіх інших форм Бога, а отже Він    —     єдина незалежна особа. Він розважається, як Йому до вподоби, творячи світ, а потім, у час знищення, віддає Свою іграшку зовнішній енерґії. Навіть не перестаючи бавитись на руках Своєї матері Яшоди, самою Своєю внутрішньою енерґією Він убиває демоницю Путану. А коли Крішна бажає покинути цей світ, Він влаштовує гру, в якій гинуть усі Його родичі (Яду-кула), тимчасом як Він залишається незворушним серед усіх цих подій. Він споглядає все як свідок, але Його Самого не заторкує ніщо. Він незалежний усіма сторонами. Махараджа Парікшіт бажав удосконалити своє знання, тому що знання чистого відданого повинно бути довершене.

ПОЯСНЕННЯ: Духовний вчитель завжди готовий наділити учня знанням, а коли учень прагне його дістати, то й поготів. Допитливість конче потрібна для учня, якщо він хоче рости у відданому служінні. Махараджа Парікшіт своєю досконалою допитливістю являє зразок поведінки учня. Якщо людину не дуже цікавить питання самоусвідомлення, їй не слід звертатись до духовного вчителя, аби вдавати з себе учня про людське око.

Махараджа Парікшіт прагне почути не лише відповіді на всі свої запитання, а й усе інше, про що він не зумів запитати. Насправді людині не під силу запитати в духовного вчителя про все, але істинний духовний вчитель, дбаючи про добро учня, здатний дати йому всеохопне знання.

ПОЯСНЕННЯ: Хтось міг би заперечити Махараджі Парікшіту, що Шукадева Ґосвамі не єдиний авторитет з абсолютної науки про трансцендентне, адже існує багато інших мудреців, і в них теж є послідовники. За В’ясадевиних часів, а то й до нього, було багато інших великих мудреців, як-от Ґаутама, Канада, Джайміні, Капіла та Аштавакра, і кожен з них учив своєї власної, окремої філософії; до їхнього числа належить також Патанджалі. І кожен з цих шести великих ріші трактував філософію суто по-своєму, як і нині чинять філософи та умоглядні мислителі. Відмінність між цими шістьма філософськими школами, що їх заснували перелічені знамениті мудреці, і вченням Шукадеви Ґосвамі, поясненим у «Шрімад- Бгаґаватам», полягає в тому, що кожен із шести згаданих мудреців трактує факти згідно зі своїм розумінням, тоді як Шукадева Ґосвамі відкриває знання, яке йде безпосередньо від Брахмаджі, званого а̄тма-бгӯх̣, тобто «той, кого привів на світ і наділив знанням Всемогутній Бог-Особа».

Трансцендентне ведичне знання походить безпосередньо від Бога-Особи. З милости Господа Брахма, перша жива істота у всесвіті, пізнав істину, і вже від Брахмаджі отримав знання Нарада, а від Наради    —    В’яса. Шукадева Ґосвамі отримав це трансцендентне знання прямо від свого батька, В’ясадеви. Отже, знання, яке сходить ланцюгом учнівської послідовности, досконале. Тільки і лише той, хто отримав знання в учнівській послідовності, може бути досконалим духовним вчителем. Саме в цьому криється таємниця пізнання трансцендентного. Шість згаданих вище видатних мудреців, були, можливо, великі мислителі, однак їхнє знання, що ґрунтується на умоглядних розумуваннях, недосконале. Хоч би як вправно емпіричний філософ розгортав свої тези, його знання ніколи не буде досконалим, тому що породжене недосконалим розумом. Від цих великих мудреців також беруть початок учнівські послідовності, але їм бракує авторитетности, тому що знання, яке вони передають, не походить від незалежного Верховного Бога-Особи, Нараяни. Ніхто, крім Нараяни, не може бути незалежним, а отже ніхто не може мати досконалого знання, бо знання кожної живої істоти залежить від її мінливого розуму. Розум матеріальний, отож знання матеріальних мислителів аж ніяк не трансцендентне і досконалим бути не може. Одні недосконалі світські філософи заперечують висновки інших, а того, хто не висовує своєї власної теорії, світські філософи взагалі не вважають за філософа. Люди мудрі, як Махараджа Парікшіт, не визнають цих умоглядних мислителів, хоч би якими видатними ті були. Замість цього вони слухають повчання авторитетних осіб, як оце Шукадева Ґосвамі, що, як підкреслює «Бгаґавад-ґіта», завдяки системі парампари невідмінний від Верховного Бога-Особи.

ПОЯСНЕННЯ: Учнівська послідовність, біля витоків якої стоять Брахма, В’яса та Шукадева Ґосвамі, докорінно відрізняється від усіх інших. Вивчати філософію ліній учнівської послідовности, які беруть початок від інших мудреців, означає просто марнувати свій час, тому що в цих вченнях немає ач’юта-катги, тобто послання несхибного Господа. Нехай як логічно й переконливо умоглядні мислителі обґрунтовують свої теорії, їхня логіка все-таки не є несхибна, і ліпші мислителі відкидають їхні докази. Махараджу Парікшіта не цікавили безживні мудрування чийогось мінливого розуму, його цікавили розповіді про Господа. Він пересвідчився, що, слухаючи нектарне послання Господа з вуст Шукадеви Ґосвамі, він не відчуває ніякого виснаження, дарма що не їсть і не п’є, чекаючи на свою невідворотну смерть.

Можна слухати і умоглядних мислителів, але довго витримати це людині не вдасться. Їхні розумування не виходять за межі проторених стежок і тому швидко втомлюють слухача. І скільки б не слухати ці безплідні мудрування, задовольнити вони не зможуть ніколи. А послання Господа    —     надто у викладі такої особи, як Шукадева Ґосвамі,    —    ніколи не набридне слухати, навіть якщо слухач з якихось інших причин виснажений.

Деякі видання «Шрімад-Бгаґаватам» наводять інакший варіант останнього рядка у цьому вірші: анйатра купіта̄д двіджа̄т, і це означає, що царя могла б мучити думка про невідворотну смерть від зміїного укусу. Змія також двічінароджена, і її гнів у цьому рядку порівняно з прокляттям, яке наслав позбавлений глузду хлопчик-  брахмана. Окрилений Господнім посланням, Махараджа Парікшіт не мав жодного страху перед смертю. Того, хто поринув в ач’юта-катгу, не злякає в цьому світі ніщо.

ПОЯСНЕННЯ: Повне право обговорювати «Шрімад-Бгаґаватам» мають тільки Господні віддані. Як «Бгаґавад-ґіту» по праву обговорювали Господь Крішна і Арджуна (тобто Господь і Його відданий), так і «Шрімад-Бгаґаватам», що розвиває науку «Бгаґавад-ґіти» далі, можуть обговорювати тільки знавці Вед і віддані, як-от Шукадева Ґосвамі та Махараджа Парікшіт. Для всіх інших істинний смак нектару недоступний. Шукадева Ґосвамі був задоволений, що Махараджу Парікшіта оповіді про Господа нітрохи не втомили і він навіть ще більше прагнув їх слухати. Малорозумні коментатори беруться тлумачити «Бгаґавад-ґіту» й «Шрімад- Бгаґаватам», не розуміючи безглуздости своїх намог пояснювати те, до чого вони не мають доступу. Невідданим немає жодного сенсу намагатись тлумачити ці два найвеличніші ведичні твори, тому Шанкарачар’я навіть не пробував коментувати «Шрімад-Бгаґаватам». У коментарі на «Бгаґавад- ґіту» Шріпада Шанкарачар’я визнав Господа Крішну за Верховного Бога-Особу, хоча загалом дав пояснення під кутом зору імперсоналіста. Однак, свідомий свого становища, він не став коментувати «Шрімад-Бгаґаватам».

Шріла Шукадева Ґосвамі перебував під захистом Господа Крішни (див. «Брахма-вайварта Пурану»), тому його називають Брахмарата, а Шрімана Парікшіта Махараджу захистив Господь Вішну, тому його звуть Вішнурата. Вони    —    віддані Господа, і тому Господь завжди їх захищає. З їхніх імен також зрозуміло, що Вішнурата повинен слухати «Шрімад- Бгаґаватам» від Брахмарати, і ні від кого іншого, бо всі інші спотворюють трансцендентне знання і таким чином лише марнують дорогоцінний час слухачів.

ПОЯСНЕННЯ: «Шрімад-Бгаґаватам»    —    це наука про Бога-Особу. Імперсоналісти завжди намагаються представити особистісний аспект Господа під хибним кутом зору, тому що в них немає знання цієї великої науки. Щоб пізнати цю науку, треба віддатися під опіку представника Шрі Шукадеви і ступати в слід Махараджі Парікшіта, покинувши безглузді намоги тлумачити щось по-своєму, що становить важку образу Господніх стіп. Образливі тлумачення невідданих цілковито затемнили для людей смисл «Шрімад-Бгаґаватам», тому сумлінний дослідник повинен пильно стерегтися таких пояснень, якщо він хоче пізнати науку про Бога.

ПОЯСНЕННЯ: Махараджа Парікшіт, прагнучи пізнати все в істинному світлі, поставив багато запитань, і декотрі з них його хвилювали особливо сильно. Але вчитель не мусить відповідати на запитання у тому самому порядку, в якому учень їх ставить. Замість цього Шукадева Ґосвамі    —    вмілий вчитель    —    пояснив усі питання в їхньому взаємозв’язку, так як їх висвітлює вчення учнівської послідовности. І жодного запитання він не оминув відповіддю.