ПОЯСНЕННЯ: Слово сатім у цьому вірші має важливе значення. Воно означає «той, що існує», а також «вірний»    — і обидва ці вирази якнайліпше пасують до Махараджі Парікшіта. Як пояснено у Бгаґавад-ґіті» (15.15), мета ведичної літератури    —    зосередити всю нашу увагу на лотосових стопах Господа Крішни, щоб ми не відволікались ні на що інше. На своє щастя, Махараджа Парікшіт привабився до Господа на самому початку життя, ще в лоні матері. Ще у материнському лоні він зазнав дії спопеляючого вогню атомної зброї брахмастри, якою хотів його знищити Ашваттгама, однак Господь милостиво врятував дитину від загибелі. З того часу цареві думки завше були зосереджені на Господі Крішні, і таким чином він став уособленням вірности у відданому служінні. Отже, Парікшіт від народження був вірний відданий Господа, і коли він почув від Шріли Шукадеви Ґосвамі, що кожен    —    переповнений він бажаннями чи вільний від них    —    повинен поклонятися Господеві, і тільки Йому, природна прив’язаність Парікшіта до Крішни ще зросла. Ми вже обговорювали це раніше.

Стати чистим відданим Господа Крішни допомагають дві важливі обставини: народження у родині відданих та благословення від істинного духовного вчителя. Милістю Господа Крішни Махараджі Парікшіту пощастило і в тому, і в другому. Він народився у родині великих відданих    —    Пандав. Господь виявив до Пандав особливу милість, і щоб їхній рід не обірвався, Він особисто врятував Махараджу Парікшіта. Пізніше Господь влаштував так, що Махараджу Парікшіта прокляв син брахмани, і після того він дістав нагоду спілкуватися з великим духовним вчителем    —    Шукадевою Ґосвамі. У «Чайтан’я-чарітамріті» сказано, що той, кому поталанило отримати милість духовного вчителя і Господа Крішни, стає на шлях відданого служіння. Саме так було у випадку з Махараджею Парікшітом. Завдяки тому, що він народився у родині відданих, його життя природно стало пов’язане з Крішною, і після зустрічі з Крішною він завжди пам’ятав про Нього. Тому Господь Крішна дав цареві нагоду дальшого поступу у відданому служінні, звівши його з Шукадевою Ґосвамі, непохитним Господнім відданим, який досконало знав науку самоусвідомлення. Отак, природним чином, слухаючи істинного духовного вчителя, Махараджа Парікшіт мав найліпшу можливість ще більше зосередити свій чистий розум на Господеві Крішні.

ПОЯСНЕННЯ: Звільнитись означає позбутися дехатма-буддгі, ілюзорної прив’язаности до своїх тілесних оболонок та всього, що посилює нашу залежність від тіла,    —    до дружини, дітей та ін. На догоду своєму тілу, чоловік бере собі дружину, і внаслідку їхнього союзу народжуються діти. Дружині та дітям потрібне житло, і тому чоловікові доводиться дбати про оселю. У господарстві потрібні домашні тварини    —    коні, слони, корови, собаки та ін., і домогосподар змушений дбати й про них. У сучасному суспільстві коней та слонів заступили машини та інші механічні засоби потужністю в багато кінських сил. Щоб підтримувати все господарство, людині доводиться турбуватись про нарощення банківського рахунку і пильнувати своєї скарбниці, а щоб було перед ким пишатися своїми матеріальними достатками, треба підтримувати добрі стосунки з друзями та родичами і також старатися зберігати своє становище в суспільстві. Назва цьому    —    матеріальна цивілізація, заснована на матеріальних прив’язаностях. Відданість Господу Крішні    —     це відмова від усіх матеріальних прив’язаностей, перелічених вище. З милости Господа Крішни Махараджа Парікшіт володів усіма матеріальними благами і нездоланним царством, у якому можна було насолоджуватись безжурним царюванням, однак з Господньої ласки він зміг порвати з усіма матеріальними прив’язаностями. Такий рівень чистого відданого. Наділений природною для відданого прив’язаністю до Господа Крішни, Махараджа Парікшіт виконував свої царські обов’язки тільки від імені Господа і, як гідний довіри правитель світу, піклувався про те, щоб у його царство не проник вплив Калі. Господній відданий ніколи не вважає своє домашнє майно за свою власність, він усе присвячує на служіння Господеві. Таким чином живі істоти під дбайливим керівництвом і опікою відданого отримують нагоду усвідомити Бога.

Прив’язаність до хазяйського статку несумісна з прив’язаністю до Господа Крішни: одна провадить у темряву, а друга веде до світла. Там, де є світло, немає темряви, а де є темрява, немає світла. Однак досвідчений відданий своїм прагненням служити Господу може все використати на шляху до світла. Найліпший приклад того    —    Пандави. Махараджа Юдгіштгіра та інші подібні до нього домогосподарі на силі спрямувати все до світла, використовуючи так звані матеріальні надбання на служіння Господеві. Однак той, кого не навчено цьому або хто не здатний застосовувати все на служіння Господеві (нірбандгах̣ кр̣шн̣а-самбандге), повинен спочатку розірвати всі матеріальні пута, щоб стати гідним слухати про славетні діяння Господа і оспівувати їх. Тобто, іншими словами, той, хто протягом хоча б одного дня серйозно слухав «Шрімад-Бгаґаватам» від гідної особистости, як Махараджа Парікшіт слухав від Шукадеви Ґосвамі, на силі порвати з усіма матеріальними прив’язаностями. Просто імітувати Махараджу Парікшіта і слухати «Бгаґаватам» від найманого читця немає сенсу, хоч би це тривало і сімсот років. Вважати «Шрімад-Бгаґаватам» за джерело прибутку для утримання сім’ї    —    найтяжча образа стіп Господа, намапарадга (сарва-ш́убга-крійа̄-са̄мйам апі прама̄дах̣).

ПОЯСНЕННЯ: Зумовлених душ, що ведуть боротьбу за існування в матеріальному світі, ваблять головно три різновиди діяльности    —    релігійні ритуали, матеріальне збагачення та задоволення чуттів. Така діяльність, упогоджена з приписами Вед, називається шляхом карма-кандії. Домогосподарям радять дотримуватися цих правил, щоб насолоджуватись матеріальним добробутом і в цьому, і в наступному житті. Більшість людей вабить діяльність саме такого роду. Навіть у сучасній безбожницькій цивілізації люди приділяють найбільше уваги економічному розвиткові та задоволенню чуттів, хоча про релігію їм байдуже. Як великий імператор світу Махараджа Парікшіт зобов’язаний був дотримуватися приписів розділу Вед карма-кандія, проте після короткого спілкування з Шукадевою Ґосвамі він остаточно усвідомив, що Господь Крішна, Абсолютний Бог-Особа (Ва̄судева), до кого від самого народження він почував природну любов,    —    це все. Тому він непохитно зосередив свій розум на Богові, зрікшись усього, що приписує розділ карма- кандія. Такого рівня досконалости ґ’яні досягають через багато-багато народжень. Ґ’яні, тобто філософи-емпірики, що намагаються отримати звільнення, в тисячу разів ліпші від тих, хто діє заради плодів, але й серед ґ’яні справді звільнених є один на сотні тисяч. А з сотень тисяч таких звільнених осіб ледве один спроможний зосередити розум на лотосових стопах Господа Шрі Крішни, про що каже Сам Господь у «Бгаґавад-ґіті» (7.19). Тут Махараджу Парікшіта не випадково названо маха̄-мана̄х̣, що ставить його на один рівень з махатмами, яких описано у «Бгаґавад-ґіті». Після Махараджі Парікшіта також було чимало махатм, які також відкинули світогляд карма-кандії, цілковито й у всьому поклавшись на Верховного Бога-Особу Крішну. У Своїй «Шікшаштаці» (8) Господь Чайтан’я, що є Сам Господь Крішна, вчить: 

«Господь Крішна, коханий численних відданих (жінок), може обійняти цю в усьому покірну Йому служницю або може розтоптати мене ногами, або розбити моє серце, довго не з’являючись переді мною, але, що б Він не вчинив, Він однаково навіки залишиться абсолютним повелителем мого серця».

Шріла Рупа Ґосвамі казав:

«О Господи, покровителю знедолених, роби зі мною що хочеш, даруй мене ласкою чи скарай мене, проте у цьому світі я не маю більше на кого сподіватися, крім Тебе, мій Господи. Птах чатака молить, щоб прийшла хмара, і уславлює її в молитвах завжди    —    чи та проливає дощ, чи січе блискавицями».

Учитель духовного вчителя Господа Чайтан’ї, Шріла Мадгавендра Пурі, прощаючись з усіма обов’язками карма- кандії, каже:

«На все добре, моя вечірня молитво. Прощавай моє ранкове омовіння. О півбоги й прабатьки, даруйте мені, будь ласка. Я більше не можу радувати вас своїми підношеннями. Я вирішив звільнитися від усіх наслідків своїх гріхів, просто скрізь і повсякчас пам’ятаючи великого нащадка Яду і грізного ворога Камси [Господа Крішну]. Гадаю, мені вистачить цього. Який сенс вдаватись до чогось іще?»

ріла Мадгавендра Пурі веде далі:

«Нехай прискіпливі моралісти звинувачують мене в тому, що я впав в оману,    —    мені байдуже. Нехай знавці ведичних приписів ганять мене як відступника. Нехай друзі та родичі звуть мене невдахою, а брати    —    дурнем, нехай багаті поклонники мамони показують на мене, як на божевільного, а премудрі філософи звинувачують у пихатості    —    однаково мій розум ні на йоту не поступиться, я не послаблю своєї рішучости і твердого наміру служити лотосовим стопам Ґовінди, навіть якщо я на це не здатний».

Про те саме говорить Прахлада Махараджа:

«Релігію, економічний розвиток та задоволення чуттів вихваляють як три засоби стати на путь спасіння. І з них ікша̄ трайі, тобто наука про душу, про кармічну діяльність та логіку і про політику та економіку,    —    це просто різні способи дістати засоби до існування. Все, що стосується до цих галузей ведичної науки, я вважаю за тимчасову діяльність. Натомість істинна ціль життя    —    віддатись Верховному Господеві Вішну, і тільки це я вважаю за найвищу істину» (Бгаґ. 7.6.26).

Цьому питанню підводить підсумок «Бгаґавад-ґіта» (2.41) словами вйаваса̄йа̄тміка̄ буддгіх̣    —    « абсолютний шлях до досконалости». Шрі Баладева Від’ябгушана, великий вчений-вайшнава, визначає це як бгаґавад-арчана̄-рӯпаіка-нішка̄ма- кармабгір віш́уддга - чіттах̣    —    визнання за свій найвищий обов’язок трансцендентного любовного служіння Господу, вільного від кармічних наслідків.

Тому коли Махараджа Парікшіт, відкинувши усі життєві концепції карма-кандії, твердо вирішив обрати притулком лотосові стопи Господа Крішни, він був абсолютно правий.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші Махараджа Парікшіт ділиться з нами власним досвідом. Він свідчить, що на щирого відданого трансцендентні оповіді про Господа діють наче ліки, якщо він слухає їх від того, у кому немає і сліду матеріальної скверни. Інакше кажучи, професійна декламація «Шрімад-Бгаґаватам» перед слухачами, що належать до категорії карма-кандія, ніколи не справить того чудотворного впливу, який описано в цьому вірші. З відданістю слухати Господні послання    —    не те, що слухати звичайні історії, і щирий слухач може сам відчути це, дивлячись, як поступово розсіюється його невігластво.

Коли голодному дають їсти, він тамує голод і водночас відчуває від їжі насолоду. Йому не потрібно питатись у когось іншого, годували його чи ні. Вирішальний критерій, який доводить, що людина правильно слухає «Шрімад-Бгаґаватам»,—це реальне просвітлення, яке сходить на слухача.

ПОЯСНЕННЯ: У кожному допитливому розумі постає питання про те, як виник світ навколишніх явищ. Тому не диво, що те саме питання цікавило Махараджу Парікшіта, якому треба було дізнатися від свого духовного вчителя про всі діяння Господа. Про все невідоме нам ми повинні запитувати й дізнаватися в обізнаної особи. Питання про творення світу також належить до тих, які треба задавати людині компетентній. Отже, духовний вчитель, як сказано вище про Шукадеву Ґосвамі, повинен бути сарва-ґ’я. Тоді учень може порушувати перед компетентним духовним вчителем будь-які незрозумілі для себе питання про Бога. Наочний приклад цього подає Махараджа Парікшіт. Щоправда, Махараджі Парікшіту було вже відомо, що все видиме породжує енерґія Господа, про що нас усіх повідомлено на самому початкові «Шрімад-Бгаґаватам» (джанма̄дй асйа йатах̣). Тому Махараджа Парікшіт прагнув почути, як саме створено матеріальний всесвіт. Першоджерело творіння було вже йому відоме, інакше він не питав би про те, як Бог-Особа Своїми різноманітними енерґіями створює цей проявлений світ. Навіть пересічній людині зрозуміло, що світ постає з волі творця, а не виникає сам по собі. У реальному житті нечувано, щоб щось виникало само по собі. Дурні кажуть, що твірна енерґія незалежна і діє сама по собі, як-от електроенерґія. Однак мудра людина розуміє, що навіть електроенерґію виробляє на якійсь певній електростанції досвідчений інженер-енерґетик, і під його наглядом вона розподіляється серед споживачів. Про Господній нагляд за творінням згадано в «Бгаґавад- ґіті» (9.10), де чітко сказано, що матеріальна енерґія    —    прояв однієї з численних енерґій Всевишнього (пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате). Можливо, якийсь нетямущий хлопчик буде вражений, коли побачить, як без втручання людини працюють електроприлади і під дією електроенерґії відбуваються всілякі дива. Однак людина досвідчена розуміє, що за всіма тими діями стоїть жива людина, яка створює електричну енерґію. Аналогічно, так звані вчені та філософи цього світу висувають, мудруючи, безліч утопічних теорій про безособистісне, самочинне виникнення всесвіту. Однак мудрий відданий Господа, вивчаючи «Бгаґавад-ґіту», зможе зрозуміти, що за творінням стежить рука Верховного Господа, так само як за електростанцією, що виробляє електричну енерґію, постійно слідкує інженер-енерґетик. Дослідники дошукуються в усьому причини і наслідку, але навіть таких великих вчених, як Брахма, Шіва, Індра та багато інших півбогів, іноді пантеличить дивовижна діяльність твірної енерґії Господа, тому про дрібних учених-матеріалістів, які порпаються у дріб’язкові, шкода й гадки. На різних планетах різні умови життя і одні планети вищі за інші, тому, відповідно, і рівень розумового розвитку живих істот на цих планетах неоднаковий. Неймовірну для землян тривалість життя на планеті Брахми, згадану в «Бгаґавад-ґіті», можна порівняти до рівня інтелекту Брахмаджі, так само незбагненного для найбільших учених нашої планети. Проте навіть Брахмаджі з його неабияким інтелектом у своїй видатній самхіті говорить («Брахма-самхіта» 5.1):

«Є чимало особистостей, які посідають якості Бгаґавана, але Крішна    —    найвищий з усіх, тому що Його ніхто не може перевершити. Він    —    Верховна Особа, і Його тіло вічне, сповнене знання і блаженства. Він відначальний Господь Ґовінда і причина всіх причин».

Брахмаджі визнає Господа Крішну за найвищу причину всіх причин. Але люди цієї крихітної планети зі своїми дрібними мізками вважають Господа за одного з-посеред себе. Коли Господь каже у « Бгаґавад - ґіті » , що Він ( Господь Крішна) суть усе суще, умоглядні філософи та матеріалісти-сперечальники глузують з Нього, і тому Господь, якому шкода цих людей, зауважує:

«Дурні глузують з Мене, коли Я сходжу у людській подобі. Вони не розуміють Моєї трансцендентної природи й верховної влади над усім сущим» (Б.-ґ. 9.11). Брахма та Шіва (що вже казати за інших півбогів)    —    це бгути, тобто могутні створені півбоги, що керують справами у всесвіті, наче призначені від царя міністри. Міністри, можливо, ішвари, повелителі, однак Верховний Господь    —    махешвара, творець усіх повелителів. Бідні на знання люди не розуміють цього і тому набираються зухвалости насміхатися з Господа, тільки через те що Він коли-не-коли приходить зі Своєї безпричинної милости у людській подобі. Господа не можна порівняти з людиною. Він    —    сач-чід-ананда-віґраха, Абсолютний Бог- Особа, і між Його тілом та душею не існує різниці. Він водночас і сила, і джерело сили.

Махараджа Парікшіт не став прохати свого духовного вчителя , Шукадеву Ґосвамі , розповісти про розваги Господа Крішни у Вріндавані. Насамперед він прагне дізнатись, як Господь творить матеріальний світ. І Шукадева Ґосвамі теж не сказав, що цареві слід слухати відразу про трансцендентні розваги Господа. У них було обмаль часу, і Шукадева Ґосвамі природно міг розпочати виклад безпосередньо з Десятої пісні, щоб скоротити оповідь, як заведено між професійними читцями . Однак ні цар , ні великий оповідач « Шрімад- Бгаґаватам » не перестрибували через Пісні , на відміну від тих , хто влаштовує подобу публічних читань «Шрімад-Бгаґаватам». Вони обоє дотримувалися послідовности у викладі, щоб подати приклад майбутнім читачам та слухачам цього твору. Ті, хто перебуває під владою зовнішньої енерґії Господа, цебто мешканці матеріального світу, насамперед мусять збагнути, як під владою Верховного Бога-Особи діє Його зовнішня енерґія, і тільки тоді можна намагатись осягнути дію Його внутрішньої енерґії. Миряни поклоняються переважно Дурґа-деві, зовнішній енерґії Крішни, не відаючи, що Дурґа-деві    —    просто тіньова енерґія Господа. За дивовижними проявами її матеріальної діяльности стоїть Господь, як доводить « Бгаґавад - ґіта » ( 9 . 10). « Брахма - самхіта » потверджує, що Дурґа-шакті у своїй діяльності кориться Ґовінді. Без Його дозволу могутня Дурґа-шакті не може поворухнути навіть травинкою. Тому відданому-початківцю, замість стрибати одразу до трансцендентних розваг, проявлених у внутрішній енерґії Господа, треба спочатку збагнути велич Верховного Господа, розпитуючись про те, як діє Його твірна енерґія. Про твірну енерґію та Господній нагляд над нею розповідає також і «Чайтан’я-чарітамріта», автор якої застерігає відданого-початківця про небезпеку нехтувати знанням про Крішнину велич. Тільки усвідомивши велич Господа Крішни, можна набути непохитної віри у Нього. Не зрозумівши цього, навіть великі вожді народів, уподібнюючись загалові, вважатимуть Господа Крішну за одного з численних півбогів, за історичну особу чи й просто за міф. Смак трансцендентних розваг Господа у Вріндавані і навіть у Двараці відомий тільки тим, хто вже досяг певного рівня досконалости в духовній практиці. І звичайна людина може поступово досягнути цього рівня, служачи та запитуючи, як буде показано на прикладі Махараджі Парікшіта.

ПОЯСНЕННЯ: У « Катга Упанішаді » ( 2 . 2 . 13 ) Верховного Господа називають головною вічною істотою з-поміж усіх інших вічних живих істот  -  індивідуумів (нітйо нітйа̄на̄м̇ четанаш́ четана̄на̄м ) і єдиним Верховним Господом, що підтримує незліченні індивідуальні створіння (еко бахӯна̄м̇ йо відадга̄ті ка̄ма̄н). Отже, всі живі істоти, як зумовлені, так і звільнені, підтримує Всемогутній Верховний Господь. Він підтримує їх за допомогою різних поширень Своєї Особи та трьох головних енерґій: внутрішньої, зовнішньої та межової. Живі істоти належать до Його межової енерґії, і деяким з них, що заслуговують на Господню довіру ( Брахмі , Марічі та ін.), Він доручає творити, надихаючи їх на кожен акт творіння (тене брахма хр̣да̄). Зовнішню енерґію (майу) Він запліднює джівами, зумовленими душами. Незумовлена межова енерґія діє в духовному царстві, де Господь у Своїх різних довершених поширеннях підтримує з живими істотами різноманітні трансцендентні стосунки, що проявляються в духовному світі. Таким чином єдиний Верховний Бог- Особа проявляє Себе в багатьох (баху сйа̄м). Усе розмаїття перебуває в Ньому, і Він перебуває в усьому розмаїтті, хоча водночас Він відмінний від усього. Отака незбагненна містична могутність Господа: завдяки Його незбагненним енерґіям все єдине з Ним і водночас відмінне від Нього (ачінт’я- бгедабгеда-таттва).

ПОЯСНЕННЯ: Коли Верховний Господь створює лише один усесвіт, Його дії видаються дивовижні і незбагненні, а всесвітів існує безліч, і всі вони разом узяті складають створений матеріальний світ, що є тільки незначною часткою усього творіння взагалі. Матеріальний світ являє собою лише частину творіння (ека̄м̇ш́ена стгіто джаґат). Його вважають за одну чверть вияву Господньої енерґії, решта три її чверті    —    це вайкунтга-джаґат, духовний світ, описаний у «Бгаґавад-ґіті» як мад-дгама чи санатана-дгама, вічний світ. У попередньому вірші зазначено, що Господь творить, а тоді згортає Своє творіння. Це стосується тільки світу матеріального, тому що друга, більша частина Його творіння, а саме світ Вайкунтги, не підлягає ні творенню, ані руйнуванню, інакше Вайкунтга-дгама не звалася б вічною. Господь нерозлучний з дгамою; Його вічні якості, ім’я, розваги, оточення та особистість    —    це все прояви Його різноманітних енерґій та поширень. Господа називають анаді    —    тобто той, кому немає творця, а також аді    —    джерело всього сущого. Через недосконалість свого розуму ми гадаємо, що Господь теж створений, проте «Веданта» повідомляє, що Йому нема творця. Навпаки, це Він створює усе суще (на̄ра̄йан̣ах̣ паро ’вйакта̄т). Тому звичайній людині Господня діяльність видається дивовижною. Навіть для великих вчених ці питання незбагненні, і тому вони висувають різні теорії, що суперечать одна одній. Про таку незначну частку Господнього творіння, як цей окремий всесвіт, і то вони не мають вичерпної інформації: наскільки він простягається у просторі, скільки у ньому планет і зірок чи які умови життя на цих незліченних планетах. Сучасні вчені не посідають достатнього знання про це все. Деякі з них обстоюють думку, що у космічному просторі можна нарахувати сто мільйонів планет. У новинах з Москви 21 лютого 1960 року містилось таке повідомлення:

«Відомий російський професор астрономії Борис Воронцов-Вельямінов твердить, що у всесвіті повинно існувати безмежне число планет з розумними живими істотами. Не виключено, що на цих планетах процвітає життя, подібне до земного.

“It could be that life similar to that on earth flourishes on such planets.

Доктор хімічних наук Микола Жиров, торкаючись питання про атмосферу інших планет, зазначив, що організм, приміром, марсіянина може прекрасно пристосуватися до життєвих умов на Марсі завдяки низькій температурі тіла. 

На його думку, "газовий склад атмосфери Марса цілком придатний для життя пристосованих організмів».

Таку пристосованість організмів до життєвих умов на різних планетах у «Брахма-самхіті» названо вібгӯті-бгіннам. Це означає, що на кожній з незліченних планет усесвіту своя атмосфера, і на планетах, де атмосфера сприятливіша, живі істоти мають розвиненішу науку та вищий рівень психічної діяльности. Вібгӯті означає «особливі сили», а бгіннам    —     «різноманітні». Вчені, що досліджують космічний простір і намагаються дістатись інших планет механічними засобами, повинні з’ясувати собі назавжди, що організми, пристосовані до земної атмосфери, не виживуть у атмосферах інших планет (див. «Легка подорож на інші планети»). Тому, якщо людина прагне на іншу планету, вона повинна підготуватися до цього переходу, що відбувається, коли вона покидає своє теперішнє тіло, як про те сказано в «Бгаґавад-ґіті» (9.25):

«Ті, хто поклоняється півбогам, народяться між півбогів, ті, хто поклоняється духам та привидам, народяться серед цих живих істот, а хто поклоняється Мені, житиме зі Мною».

Форма запитання Махараджі Парікшіта про дію твірної енерґії Господа зраджує цареву досконалу обізнаність із процесом творення. Навіщо ж він запитував про це Шукадеву Ґосвамі? Махараджа Парікшіт був великий імператор, нащадок Пандав та великий відданий Господа Крішни, тому не диво, що він досить багато знав про творення світу. Однак навіть такого глибокого знання ще замало. Тому він сказав, що навіть великим мудрецям, незважаючи на великі зусилля, не вдається оволодіти цим знанням. Господь безмежний, і Його діяння також неосяжні. Засновуючись на обмежених джерелах знання і на недосконалих чуттях, жодна жива істота, навіть сам Брахмаджі, найдосконаліша у цьому всесвіті істота, не спроможна вмістити безмежне знання і не повинна обдурювати себе марними надіями на це. Безмежне ми можемо пізнати якоюсь мірою тоді, коли його пояснює Сам безмежний (як це зробив Господь в неперевершених віршах «Бгаґавад-ґіти»), а також слухаючи свідомих себе душ, як то Шукадеву Ґосвамі, що отримав знання від В’ясадеви, учня Наради. Досконале знання можна отримати тільки так, через ланцюг учнівської послідовности, але ніколи не через дослід у будь-якій формі, давній чи сучасній.

ПОЯСНЕННЯ: У «Брахма-самхіті» сказано, що Верховна Абсолютна Істина, Ґовінда, Бог-Особа,    —    єдиний і іншого немає, але, не втрачаючи Свого становища, Він поширює Себе у безліч форм, невідмінних одна від одної, і що, хоча Господь    —    відначальна особа, Він вічно юний і сповнений невичерпної енерґії молодости. Просто вивчаючи трансцендентну науку Вед, зрозуміти Його надзвичайно важко, проте Його дуже легко пізнати чистому відданому.

Поширюючись у різноманітні форми    —    з Крішни в Баладеву, тоді в Санкаршану, із Санкаршани в Ва̄судеву, з Ва̄судеви в Аніруддгу, з Аніруддги в Прад’юмну, а тоді в другого Санкаршану, з Нього в пуруша-аватари Нараяни та безліч інших форм, що порівнюють до безперервного плину незліченних річкових хвиль,    —    Господь у всіх цих поширеннях суть одна особа. Вони наче світильники однакової сили, що їх запалюють один від одного. Така трансцендентна могутність Господа. Веди кажуть, що Господь настільки довершений, що, навіть коли з Нього виходить довершене ціле, Він далі лишається незмінним довершеним цілим (пӯрн̣асйа пӯрн̣ам а̄да̄йа пӯрн̣ам ева̄ваш́ішйате). Тому в матеріальних уявленнях філософів-емпіриків про Господа немає жодної цінности. Для вченого-матеріаліста, навіть якщо він добре обізнаний у ведичних писаннях, Господь завжди лишається таїною (ведешу дурлабгам адурлабгам а̄тма- бгактау). Господа не втиснути в рамки обмежених уявлень вчених, філософів та дослідників. Проте чистому відданому легко пізнати Його, бо, як Сам Господь проголошує у «Бгаґавад-ґіті» (18.54), Його істинну природу лише той на силі осягнути, хто зумів піднятися вище за рівень знання і взятися до відданого служіння Господеві. Без трансцендентного любовного служіння Йому неможливо скласти якогось чіткого уявлення про Господа або Його святе ім’я, форму, атрибути, розваги та ін. Вказівка «Бгаґавад-ґіти» негайно віддатися Господу, звільнившись від усіх інших занять, означає, що треба стати чистим, бездомісним відданим Господа. Тільки тоді силою відданого служіння можна пізнати Його.

У попередньому вірші Махараджа Парікшіт визнав, що навіть найвизначніші мудреці не можуть збагнути Господа. Тоді чому ж він знову прохає Шукадеву Ґосвамі заповнити прогалини у його знанні про Господа? Причина очевидна. Шукадева Ґосвамі не лише добре знався на ведичних писаннях, але до того ж був велика, свідома себе душа і могутній відданий Господа. Милістю Господа такий відданий стає могутнішим за Самого Господа. Щоб дістатися острова Ланки, Бог-Особа Шрі Рамачандра взявся будувати міст через Індійський океан, натомість Шрі Хануманджі, бездомісний відданий Бога-Особи, просто перестрибнув через океан. Господь настільки милостивий до Свого чистого відданого, що виставляє улюбленого відданого могутнішим проти Себе. Господь проголосив Себе неспроможним врятувати Дурвасу Муні, хоча той був такий могутній, що зумів досягнути Самого Господа за матеріальної зумовлености. Проте Махараджа Амбаріша, відданий Господа, врятував Дурвасу Муні. Отож, мало що відданий Господа могутніший за Нього Самого, але й поклоніння відданому, вважають, має більшу силу, ніж безпосереднє поклоніння Господеві (мад-бгакта- пӯджа̄бгйадгіка̄).

Отож висновок такий, що серйозний відданий повинен насамперед звернутись до духовного вчителя, який не лише досконало знає ведичні писання, але є також великий відданий, що насправді усвідомив Господа та Його різноманітні енерґії. Без допомоги такого духовного вчителя-відданого поступ у пізнанні трансцендентної науки про Господа неможливий. А істинний духовний вчитель, як-от Шукадева Ґосвамі, не говоритиме суто про діяльність внутрішніх енерґій Господа, але пояснить і те, як Господь взаємодіє зі Своїми зовнішніми енерґіями.

Господні розваги у внутрішній енерґії проявлені в Його вріндаванських іграх, тоді як діяльність Його зовнішніх енерґій скеровують такі поширення Господа, як Каранарнавашаї Вішну, Ґарбгодакашаї Вішну та Кшіродакашаї Вішну. Шріла Вішванатга Чакраварті дає всім небайдужим вайшнавам добру пораду: наслідуючи приклад ідеального учня    —    Махараджі Парікшіта    —    та ідеального духовного вчителя    —    Шукадеви Ґосвамі, вони повинні не тільки з цікавістю слухати про такі ігри Господа, як раса-ліла, але й глибоко цікавитись Його розвагами у формах пуруша-аватар, що пов’язані зі срішті-таттвою, твірними функціями Всевишнього.

ПОЯСНЕННЯ: Віддані, розповідаючи про Господа й описуючи Його трансцендентні якості, не вважають себе здатними робити що-небудь самостійно. Вони думають, що можуть сказати лише те, що їх спонукає сказати Верховний Господь, повелитель чуттів. Чуття індивідуальної істоти не належать їй. Відданий розуміє, що чуття становлять власність Верховного Господа і що правильно їх застосувати означає залучати їх до служіння Господеві. Чуття, наші знаряддя, і матеріальні елементи, складники нашого тіла, дав нам Господь. Тому, хоч би що хто робив, хоч би що хто говорив, бачив і т д.    —     усе це відбувається тільки завдяки волі Господа. «Бгаґавад- ґіта» (15.15) підтверджує це: сарвасйа ча̄хам̇ хр̣ді саннівішт̣о маттах̣ смр̣тір джн̃а̄нам апоханам̇ ча. Ніхто не має свободи та незалежности у своїх діях, а тому, перш як щось вчинити, з’їсти чи сказати, треба завжди прохати дозволу Господа. І завдяки Господньому благословенню усі дії відданого будуть вільні від чотирьох вад, що притаманні зумовленій душі.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальний світ     —     це прояв трьох ґун: добра, страсти й невігластва. Щоб творити, підтримувати і знищувати матеріальний світ, Верховний Господь прибирає форм трьох панівних божеств    —    Брахми, Вішну та Шанкари (Шіви). Як Вішну Він входить у кожне створене матеріальне тіло. Як Ґарбгодакашаї Вішну Він входить у кожний всесвіт, а як Кшіродакашаї Вішну    —    в тіло кожної живої істоти. Господь Шрі Крішна    —    джерело всіх вішну-таттв, і тому Його названо тут парах̣ пума̄н, тобто Пурушоттама, словами «Бгаґавад-ґіти» (15.18). Він довершене ціле, отже пуруша-аватари    —    Його повні поширення. Бгакті-йоґа    —     єдиний шлях , який дарує людині можливість пізнати Бога. Філософи     -     емпірики та йоґи     -     містики не на силі збагнути Бога-Особу, тому Його називають анупалакшйа-вартмане, Господь незбагненного шляху    —    бгакті-йоґи.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Шрі Крішна    —    довершена форма всього буття, як матеріального, так і духовного. Акгіла означає «довершений», це антонім до слова кгіла, «нижчий». Як сказано у «  Бгаґавад  -  ґіті  » , є два різновиди природи (пракріті): матеріальна та духовна, або зовнішня та внутрішня енерґії Господа. Матеріальну природу називають апара, нижча, а духовну    —    вища, або трансцендентна. Отож, форма Господа не належить до нижчої, матеріальної, природи. Він    —    довершене проявлення духовної реальности. Ба більше, Він    —    мурті, тобто Він посідає трансцендентну форму. Не маючи поняття про трансцендентну форму Господа, люди невеликого розуму уявляють собі Його безособистісним Брахманом . Однак Брахман є лише проміння Його трансцендентного тіла (йасйа прабга̄). Віддані, що їм відомо про трансцендентну форму Господа, служать Йому, і Господь зі Своєї безпричинної ласки відповідає їм взаємністю, звільняючи Своїх відданих від усіх нещасть. Праведні люди, що живуть за приписами Вед, теж любі Господу, і тому вони також перебувають під Його опікою. Нечестиві та невіддані виступають проти приписів Вед, і тому у своїй ницій діяльності вони завжди наражаються на численні перепони. Декого з них, до кого Господь виявляє особливу ласку, Він убиває Сам (як це сталося з Раваною, Хіран’якашіпу та Камсою). Так ці демони отримують звільнення, яке кладе край їхній демонічній діяльності. Сприяючи відданим і караючи демонів, Господь, наче дбайливий батько, незмінно доброзичливий до кожного, тому що Він    —    довершене буття, яке вміщує у собі існування всіх окремих істот.

Парамахамса    —    це найвищий рівень духовної досконалости. За свідченням Шріматі Кунтідеві, справді осягнути Господа на силі тільки парамахамси. Оволодіваючи трансцендентним знанням, спочатку усвідомлюють безособистісний Брахман, далі локалізовану Параматму і аж тоді    —    Бога- Особу, Пурушоттаму, Господа Крішну. Так само духовний поступ людини, що прийняла санн’ясу, проходить декілька етапів. Кутічака, бахудака, парівраджакачар’я та парамахамса —    такі є послідовні стадії в житті зреченика, санн’ясі. Про них згадує у своїх молитвах до Господа Крішни мати Пандав, цариця Кунтідеві (Перша пісня, глава восьма). Парамахамс можна подибати як серед імперсоналістів, так і серед відданих, проте згідно із твердженням Кунтідеві у «Шрімад-Бгаґаватам » зрозуміло , що чиста бгакті - йоґа приступна тільки парамахамсам. Кунтідеві окремо зазначає, що Господь сходить з метою дарувати бгакті-йоґу саме парамахамсам ( парітра̄н̣а̄йа са̄дгӯна̄м ) . Отже , в кінцевому підсумку парамахамсами у справжньому розумінні цього слова є бездомісні віддані Господа. Шріла Джіва Ґосвамі прямо проголошує , що найвище досягнення    —    це бгакті - йоґа , яка спрямовує людину на шлях трансцендентного любовного служіння Господеві, а ті, хто став на шлях бгакті-йоґи,    —    це справжні парамахамси.

Імперсоналісти вдаються до бгакті, щоб розчинитися в бутті Господа, занурившись у Його безособистісне брахмаджйоті. А що Господь милостивий до всіх, Він дарує їм те, чого вони прагнуть. У «Бгаґавад-ґіті» (4.11) Господь запевняє: йе йатга̄ ма̄м̇ прападйанте. Шріла Вішванатга Чакраварті серед парамахамс вирізняє два класи, а саме брахмананді (імперсоналістів) та премананді (відданих), причому і ті, і інші досягають мети своїх прагнень, тільки що премананді щастить більше, ніж брахмананді. Але і брахмананді, і премананді належать до трансценденталістів і не мають нічого спільного з нижчою, матеріальною природою, існування в якій сповнене усіляких страждань.

ПОЯСНЕННЯ: У трансцендентних проявлень Верховного Господа , Шрі Крішни , дві сторони . Чистим відданим Він завжди дарує Своє товариство, стаючи чи то членом роду Яду, чи то другом Арджуни, чи то близьким сусідою жителів Вріндавани, чи то сином Нанди з Яшодою, другом Судами, Шрідами та Мадгуманґали, чи то коханим дівчат Враджабгумі і т. д. Так виявляється Його особистісність. А у Своєму безособистісному аспекті Він випромінює безмежне і всепронизуюче брахмаджйоті. Частину цього всепронизуючого брахмаджйоті, що його порівнюють до сонячного проміння, вкрито темрявою махат-таттви, і ця незначна частина відома під назвою матеріальний світ. У матеріальному світі існують незліченні всесвіти на зразок того, який ми бачимо, і в кожному з цих всесвітів є сотні тисяч планет, подібних до тої, що на ній ми живемо. Матеріалісти тою чи іншою мірою зачаровані безмежним сяйвом Господа, відданих, натомість, більше цікавить Його особистісна форма, з якої власне й постає все суще (джанма̄дй асйа йатах̣). Як сонячне проміння зосереджене у Сонці, так осереддям брахмаджйоті є Ґолока Вріндавана, найвища духовна планета в духовному небі. Далеко поза межами матеріального світу безкрає духовне небо всіяне безліччю духовних планет, або Вайкунтг. Матеріалісти мало що знають навіть про матеріальний світ, а про духовне небо годі й казати. Тому їх завжди відділяє від Господа величезна відстань. Навіть якщо в майбутньому матеріалісти спроможуться створити якийсь пристрій, що розвиватиме швидкість вітру чи розуму, то й тоді їм нічого сподіватись досягнути планет духовного світу. Отож Господь і Його обитель завжди лишатимуться для них міфом чи загадкою, в той час як віддані завжди матимуть змогу спілкуватися з Господом.

Багатства Господа в духовному світі безмежні. Господь, поширюючись у Свої повні частки, перебуває в оточенні Своїх супутників, звільнених відданих, на всіх незліченних Вайкунтгах, духовних планетах. Натомість імперсоналістам, що прагнуть розчинитися в бутті Господа, Він дозволяє стати однією з духовних іскор в брахмаджйоті. Вони не мають якостей, потрібних для того, щоб стати супутниками Господа на планетах Вайкунтгах чи на найвищій планеті, Ґолоці Вріндавані, що її у «Бгаґавад-ґіті» названо мад-дгама, а в цьому вірші    —    сва-дгама Господа.

У «Бгаґавад-ґіті» (15.6) мад-дгаму чи сва-дгаму описано так:

Господня сва - дгама не потребує світла сонця , місяця чи електрики. Ця дгама    —    найвища обитель, і той, хто досягає її, ніколи не повертається до матеріального світу.

Планети Вайкунтги і Ґолока Вріндавана самосяйні, і випромінення цих сва-дгам Господа утворює брахмаджйоті. Підтвердження тому можна знайти у Ведах, в «Мундака Упанішаді» (2.2.10), «Катга Упанішаді» (2.2.15) та «Шветашватара Упанішаді» (6.14):

У сва-дгамі Господа не потрібне світло сонця, місяця чи зірок. Не потрібна там і електрика, що вже казати за каганці. Ба більше, саме світло виникає завдяки цим самосяйним планетам, і всяке сяйво    —    це відбите світло сва-дгами.

Той, кого засліпило сяйво безособистісного брахмаджйоті, не в змозі усвідомити особистісного аспекту трансцендентного. Тому в «Ішопанішаді» (15) відданий молить Господа прибрати Своє сліпуче сяйво і дати йому можливість побачити справжню реальність. Там сказано:

«Мій Господи, Ти підтримуєш усе    —    і в матерії, і в дусі,    —     і все буяє тільки з Твоєї ласки. Віддане служіння Тобі, бгакті-йоґа,    —    це істинна основа релігії, сат’я-дгарма, і я виконую це служіння. Тож зглянься на мене, явивши Своє істинне обличчя. Будь ласка, усунь завісу сяйва брахмаджйоті, щоб я міг бачити Твою форму вічного блаженства і знання».

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші найвизначніший авторитет Шрі Шукадева Ґосвамі пропонує вищу форму релігійної практики, що звільняє людину від усіх наслідків її гріхів. Уславлювати Господа (виконувати кіртан) можна у різні способи: пам’ятати про Нього, відвідувати храми і споглядати Божества, підносити Господу молитви, стоячи перед Ним, слухати описи слави Господа, як ось «Шрімад-Бгаґаватам» чи «Бгаґавад-ґіта». Кіртан можна виконувати, оспівуючи Господа під супровід мелодійної музики або декламуючи священні писання, як - от « Шрімад - Бгаґаватам » чи « Бгаґавад- ґіта».

Для відданих немає підстав журитися через фізичну відсутність Господа, навіть якщо здається, що вони позбавлені Його товариства. Розвиток відданости    —    оспівування, слухання, пам’ятування тощо (всі ці методи разом, декілька чи навіть один з них)    —    на силі принести бажаний результат, бо ця діяльність дає змогу спілкуватися з Господом через трансцендентне любовне служіння. Навіть самий звук святого імені Господа Крішни чи Рами на силі відразу одухотворити атмосферу. Ми повинні глибоко усвідомити, що Господь присутній скрізь, де виконують чисте віддане служіння, і що той, хто без образ виконує кіртан, спілкується таким чином безпосередньо з Господом. Пам’ятування і піднесення молитов також дає людині бажані наслідки, якщо це належно робити під досвідченим керівництвом. Не слід вигадувати нових форм відданого служіння. Можна поклонятися Господньому образу в храмі або, не маючи перед очима Його особистісного образу, підносити Йому щирі молитви у мечеті чи церкві. Людина неодмінно звільняється від наслідків усіх своїх гріхів за умови, що вона стережеться нових гріхів і не грішить свідомо, розраховуючи звільнитися від наслідків гріха завдяки храмовому поклонінню чи молитвам у церкві. Коли людина свідомо грішить, покладаючись на очисну силу відданого служіння, її умонастрій називають на̄мно бала̄д йасйа хі па̄па-буддгіх̣, і це найбільша образа у відданому служінні. Тому для того, щоб триматись осторонь пасток гріха, так важливо слухати. І щоб наголосити на важливості слухання, Ґосвамі прикликає всі благословення на того, хто слухає про Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Шрі Крішна знову і знову настановляє Арджуну, а разом з ним і всіх небайдужих, про конечну потребу стати Його бездомісним відданим. У заключних віршах «Бгаґавад-ґіти» (18.64–66) Він відкриває найпотаємніше знання:

«Любий Арджуно, ти дуже дорогий Мені, і тому задля твого добра Я відкрию зараз тобі найпотаємнішу частину Моїх настанов. Вона зводиться ось до чого: стань Моїм чистим відданим і присвяти себе Мені одному. Тоді, Я обіцяю, ти досягнеш довершеного духовного буття, у якому ти отримаєш вічне право на трансцендентне любовне служіння Мені. Покинь усі інші різновиди релігії і цілковито віддайся Мені. Повір, Я захищу тебе від усіх наслідків твоїх гріхів і дарую тобі звільнення. Не хвилюйся більше ні за що».

Люди розумні звертають серйозну увагу на це завершальне слово Господа. Наука про душу    —    це перший крок у духовному усвідомленні, і її називають потаємним знанням. Наступний крок    —    це усвідомлення Бога, яке вважають знанням потаємнішим. Вершина знання, що його подано в «Бгаґавад-ґіті», це усвідомлення Бога, і коли людина приходить на цей рівень усвідомлення Бога, вона природно, самохіть віддає себе Господу і служить Йому з трансцендентною любов’ю. Віддане служіння Господеві завжди має у своїй основі любов до Бога і відрізняється від машинального служіння, що його приписують карма-йоґа, ґ’яна-йоґа та дг’яна-йоґа. « Бгаґавад - ґіта » містить настанови для різних класів людей, вона подає відомості щодо варнашрама- дгарми, санн’яса-дгарми, йаті-дгарми, зреченого стану життя, приборкання чуттів, медитації, опанування містичних сил тощо; але той, хто, цілковито віддається Господу і служить Йому з невимушеної любови, насправді засвоює суть усього знання, викладеного у Ведах. Цей вишуканий метод дає змогу одразу досягнути досконалости життя. Досконалість людського життя називається брахма - ґаті , тобто поступ до духовного буття. Шріла Джіва Ґосвамі, спираючись на авторитетні твердження Вед, свідчить, що досягнути брахма-ґаті означає отримати духовне тіло, яке подібне до Господнього і в якому звільнена істота живе вічно на одній з планет духовного неба. Чистий відданий Господа легко досягає цієї досконалости життя, не вдаючись до якихось складних методів самовдосконалення. Життя такого відданого складається з кіртанам, смаранам, ікшанам і т. ін., як описано в попередньому вірші. Отже всім людям треба скористатися з цього нескладного методу життя у відданості, який приступний будь-якій людині в будь-якій частині світу і який дає змогу досягнути найвищої досконалости. Коли Господь Брахма зустрів Господа Крішну в образі пустотливого хлопчика, що грається у Вріндавані, він підніс до Нього таку молитву:

Бгакті-йоґа    —    найвищий рівень досконалости, якого мудра людина може досягнути, відмовившись від численних різновидів духовної практики. У цій молитві наведено вдалий приклад: від жменьки рису більше користи, ніж від куп пустої полови . Отже , замість того щоб принаджуватись пишномовством карма-канди, ґ’яна-канди або гімнастичними вправами йоґи, треба під керівництвом істинного духовного вчителя ретельно виконувати кіртанам, смаранам та інші прості методи бгакті-йоґи    —    і так без ускладнень сягнути найвищої досконалости.

ПОЯСНЕННЯ: Блискуча освіта, схильність до добродійности, талант до політичної, соціальної чи релігійної діяльности, філософський розум, практика йоґи, майстерність у ведичних ритуалах та будь-які інші видатні якості в людині можуть привести її до досконалости тільки тоді, коли вона використовує їх у служінні Господеві. Якщо людина не використовує ці дарування задля Господа, то всі вони стають просто джерелом турбот для людей. Усе можна застосувати або на задоволення своїх власних чуттів, або на службу комусь іншому. Своєкорисливість теж може виявлятися двома способами: як егоїзм особистий та егоїзм розширений. Але за своєю суттю особистий егоїзм і розширений не відрізняються. І крадіжка для себе, і крадіжка для сім’ї за суттю такий самий злочин. Державний закон ще ніколи, в жодній країні не виправдовував злодіїв, які доводили свою невинність тим, що крали не для себе особисто, а для свого суспільства чи країни.

Люди назагал не знають, що найбільша користь для самої істоти полягає в тому, щоб дбати за користь Господа. Наприклад, яка користь від підтримання життя в тілі? Щоб підтримувати тіло (чи своє, чи суспільства), людина заробляє гроші, однак якщо в неї нема свідомости Бога, якщо добробут тіла вона підтримує не для того, щоб пізнати свій зв’язок з Богом, то всі її зусилля не відрізняються від зусиль тварини, що також підтримує життя в своєму тілі. Мета життя в людському тілі відрізняється від мети життя тварин. Аналогічно, поглиблювати знання, поліпшувати добробут, досліджувати філософію, вивчати ведичну літературу і навіть робити доброчесні дії (як то роздавати милостиню, відкривати лікарні чи годувати нужденних) треба теж у зв’язкові з Господом. Метою всієї цієї діяльности і всіх наших зусиль повинно бути задоволення Господа, а не задоволення кого-небудь іншого, іншої особи чи якоїсь громади (сам̇сіддгір харі-тошан̣ам). Той самий принцип обстоює «Бгаґавад-ґіта» (9.27), вказуючи, що всю милостиню, яку ми даємо, всі аскези, які ми виконуємо, треба присвячувати Господеві і робити тільки в Його ім’я. Без свідомости Бога спритним керівникам атеїстичної цивілізації не вдасться досягти бажаних результатів у своїх намаганнях піднести освіту чи економіку на вищий рівень. А щоб розвинути свідомість Бога, треба слухати оповіді про всеблагого Господа, що містяться у «Бгаґавад-ґіті», «Шрімад-Бгаґаватам» та інших священних писаннях.

ПОЯСНЕННЯ: Кірата. Провінція древньої Бгарата-варші, згадана в «Махабгараті» у «Бгішма-парві». Кіратами називають звичайно туземні індійські племена. Колишню провінцію за назвою Кірата можна окреслити як територію сучасних Сантал Парґан у штаті Біхар і Чгота Наґпура.

Хуна. Територія Східної Німеччини і частина Росії відома як провінція хун. Іноді хунами називають також певні гірські племена.

Андгра. Провінція на півдні Індії, згадана в «Махабгараті» у «Бгішма-парві». Вона існує понині під тою самою назвою.

Пулінда. Згадка про неї, а саме про жителів провінції Пулінда, є у «Махабгараті» («Аді-парва» 174.38). Цю країну колись завоювали Бгішма і Сахадева. Пуліндами називають греків, і в «Махабгараті» у «Вана-парві» вказано, що неведична нація з цієї частини землі правитиме всім світом. Провінція Пулінда була одною з провінцій Бгарати, а її жителів зараховували до царського роду кшатрій. Але згодом вони відійшли від брахманічної культури, і їх стали називати млеччги (так само, як мусульмани називають тих, хто не дотримується ісламу, ґяурами, а християни іменують тих, хто не належить до християнської культури, поганами).

Абгіра . Ця назва теж трапляється у « Махабгараті » , у «Сабга-парві» і «Бгішма-парві». Там вказано, що ця провінція розкинулась над річкою Сарасваті в Сінді. Нинішня провінція Сінд колись простягалась і по другий бік Аравійського моря, і її жителі називались абгірами. Вони перебували під владою Махараджі Юдгіштгіри, і Маркандея провіщав, що млеччги з цієї частини світу колись теж правитимуть Бгаратою. Згодом це справдилось, як і в випадку з пророцтвом щодо пулінд: очолюючи пулінд, Індію завоював Олександр Македонський, а очолюючи абгірів, її завоював Мухаммед Ґгорі. Колись абгіри теж були кшатріями у суспільстві з брахманічною культурою, але пізніше вони розірвали цей зв’язок. Кшатрії, які зі страху перед Парашурамою сховалися в Кавказьких горах , пізніше дістали назву абгіри , а місце їхнього проживання стало зватись Абгірадешею.

Шумбги , чи канки . Жителі провінції Канка в древній Бгараті, згадувані у «Махабгараті».

Явани. Яваною звали одного з синів Махараджі Яяті, котрому доручено правити частиною світу, яка відома як Туреччина. Отже, турки    —    це нащадки Махараджі Явани, тобто явани. Це означає, що явани були кшатріями, а згодом, забувши брахманічну культуру, стали млеччга-яванами. Описи яванів є в «Махабгараті» («Аді-парва» 85.34). Яваною звали також іншого царевича    —    Турвасу, його країну підкорив Сахадева, один з Пандав. Західні явани в битві на Курукшетрі стали під тиском Карни на бік Дурйодгани. Було провіщено, що ці явани теж завоюють Індію. Так воно і сталося.

Кгаса. Жителів Кгасадеші згадує «Махабгарата» («Дрона- парва»). Всіх, у кого слабо росте волосся над верхньою губою, звуть кгасами. Отже кгаси    —    це монголи, китайці та інші народи з цією прикметою.

Перелічені історичні назви вказують на різні народи світу. Навіть тих, хто поринув у безпросвітну гріховну діяльність, можливо виправити і зробити досконалими людьми, якщо вони приймуть притулок Господніх відданих. Величезне служіння для Господа звершили на Землі Ісус Христос і Магомет    —    два могутні віддані Господа. І зі слів Шріли Шукадеви Ґосвамі зрозуміло: якби замість того, щоб вести цивілізацію шляхом атеїзму, як це відбувається за нинішнього стану речей у світі, керування світовими справами було доручене Господнім відданим, то з ласки Всемогутнього Господа в серцях людей усієї кулі відбулася б докорінна зміна, тому що віддані Господа мають силу і вміння змінити серця широкого загалу, очищуючи вкриті грубим шаром пилу розуми людей. З думкою про це вже створено всесвітню організацію під назвою Міжнародне товариство свідомости Крішни. Світові політики можуть залишатися на своїх посадах, бо чистих Господніх відданих не цікавить політичне лідерство чи дипломатичні ігри. Віддані турбуються лише, щоб людей не збивала з правильного шляху політична пропаґанда і щоб вони не змарнували свого цінного життя на розвиток такої цивілізації, яка в кінцевому підсумку приречена на загибель. Тож якби політики керувалися добрими порадами відданих, то завдяки очисній проповіді відданих у світі, безсумнівно, сталися б великі зміни. Господь Чайтан’я це вже продемонстрував. Шукадева Ґосвамі свою молитву почав словами йат-кı̄ртанам, і Господь Чайтан’я радив те саме, кажучи, що, якщо люди просто оспівуватимуть святе ім’я Господа, в їхніх серцях відбудеться величезна зміна, яка може одразу усунути всі незгоди між народами, що з вини політиків не можуть знайти спільної мови. І, згасивши пожежу незлагоди, оспівування святого імені Господа дасть також багато інших благословень. Кінцева мета, як ми не раз пояснювали на сторінках цієї книги,    —    це повернутися додому, до Бога.

Згідно з ученням відданости, що в цілому має назву вайшнавізм, поглиблювати своє усвідомлення Бога можуть усі без винятку. Вайшнава настільки могутній, що може перетворити на вайшнаву навіть кірату та інших, як щойно вказано. У «Бгаґавад-ґіті» (9.32) Господь каже, що ніщо не може перешкодити людині стати Господнім відданим (навіть низьке народження, стать і приналежність до класу шудр чи вайшій), а ставши відданим, кожен отримує право повернутися додому, до Бога. Єдина вимога для цього    —    віддатись під опіку чистого відданого Господа, який досконало знає трансцендентну науку про Крішну («Бгаґавад-ґіту» й «Шрімад-Бгаґаватам»). Будь-хто з якої завгодно частини світу, досконало пізнавши науку Крішни, стає чистим відданим і духовним вчителем для всіх людей, здатним очищувати їхні серця і виправляти їх. Навіть найгірший грішник, реґулярно спілкуючись із чистим вайшнавою, може цілковито очиститись. Отож вайшнава може взяти учня з будь-якої частини світу незалежно від касти й віросповідання і піднести його реґулівними засадами до рівня чистого вайшнави, що трансцендентний до брахманічної культури. Приписів кастової системи, варнашрама-дгарми, не додержують як слід навіть ті, хто називає себе її послідовниками. І відродити все, що складає варнашраму, нині, коли світ зазнав докорінних суспільних, політичних та економічних змін,    —    неможливо. Кожен    —    душа, і кожного, незважаючи на звичаї країни його народження, можна прийняти до науки вайшнавізму, бо ніщо не може стати на заваді трансцендентній діяльності. Тому з наказу Господа Шрі Чайтан’ї Махапрабгу вчення «Шрімад-Бгаґаватам» і «Бгаґавад-ґіти» треба проповідувати по всьому світі, очищуючи всіх згідних пристати до цього трансцендентного вчення. І культура, яку поширюють віддані, безперечно знайде відгук у серцях усіх мислячих та допитливих людей, вільних від національної упереджености. Вайшнава ніколи не розцінює іншого вайшнаву з погляду походження, як теж ніколи не вважає Божество Господа у храмі за ідола. А щоб остаточно розвіяти сумніви щодо можливости такого очищення, Шріла Шукадева Ґосвамі прикликає благословення Господа, що може все (прабгавішн̣аве намах̣). Як матеріальні складники храмового Божества стають трансцендентні, коли всемогутній Господь приймає в цій формі смиренне служіння Свого відданого, арчану, так само тіло чистого вайшнави перетворюється у трансцендентне, як тільки він віддає себе служінню Господеві, пройшовши науку в достойного вайшнави. Щодо цього у вайшнавізмі є такий припис: арчйе вішн̣ау ш́іла̄-дгір ґурушу нара-матір ваішн̣аве джа̄ті-буддгіх̣ ш́рі-вішн̣ор на̄мні ш́абда-са̄ма̄нйа-буддгіх̣...— «Не можна вважати Божество Господа, якому поклоняються в храмі, за ідола і не можна вважати істинного духовного вчителя за звичайну людину. Не можна також відносити чистого вайшнаву до якоїсь касти...» («Падма Пурана»).

Висновок з цього такий, що Господь всемогутній і тому на силі незалежно від будь-яких обставин прийняти будь-кого з будь-якої частини світу або Сам особисто, або проявивши Себе як істинний духовний вчитель. Господь Чайтан’я приймав багато відданих, які не належали до громади послідовників варнашрами, і для науки нам Він Сам проголосив, що не належить до жодної касти чи суспільної верстви, а є вічний слуга слуги Господа    —    повелителя дівчат Вріндавани (Господа Крішни). Такий справжній шлях до самоусвідомлення.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Господь, Бог-Особа,    —    це Господь усіх, хто йде тими чи іншими шляхами до самоусвідомлення, однак пізнати Його під силу лише тим, хто відкинув будь-які несправедливі домагання і дводушність. Кожен шукає вічного миру чи вічного життя, і з цією метою або вивчає ведичні писання чи інші священні писання, або вдається до суворих аскез, йдучи шляхом емпіричної філософії, містичної йоґи, бездомісної відданости та ін. Але пізнають Верховного Господа у всій повноті лише віддані    —    тому що вони вищі за будь-які домагання та дводушність. Тих, хто йде шляхом самоусвідомлення, поділяють на кармі, ґ’яні, йоґів та відданих Господа. Кармі, що їх дуже приваблює корислива діяльність на основі ведичних ритуалів, називають бгукті- камі,тобто тими, хто бажає матеріальної насолоди. Ґ’яні, що намагаються злитися з Усевишнім за допомогою розумувань, називають мукті-камі, або тими, хто бажає звільнитись від матеріального існування. Містичних йоґів, що практикують різні аскези, для того щоб досягти восьми різновидів матеріальної досконалости, і що зрештою в трансі споглядають Наддушу (Параматму), називають сіддгі-камі    —    тими, хто бажає володіти здатностями робитись меншим за найменше, важчим за найважче, виконувати всі свої бажання, мати владу над кожним, творити що заманеться і т. ін. Усі ці здатності могутні йоґи можуть розвинути в собі. Але Господні віддані не прагнуть для себе жодної з таких егоїстичних утіх. Вони прагнуть тільки служити Господеві    —    тому що Господь великий, а вони, як живі істоти, є вічно підпорядковані Йому невід’ємні Його частки. Таке досконале усвідомлення своєї суті допомагає відданому стати вільним від усіх бажань і не хотіти нічого для себе самого. Через це відданих іменують нішкамі,вільними від усіх бажань. Жива істота за своєю природою не може бути геть позбавленою бажань (бгукті- камі, мукті-камі, сіддгі-камі    —    всі чогось бажають для власного задоволення), але Господні віддані-нішкамі бажають тільки вдовольнити Господа. Вони цілковито залежать від велінь Господа і завжди готові виконати свій обов’язок для задоволення Господа.

Арджуна, не бажавши спочатку битися у війні на Курукшетрі, став був на становище людини, яка шукає власного задоволення. Але Господь, щоб зробити його вільним від бажань, виклав йому науку «Бгаґавад-ґіти», пояснивши в ній шляхи карма-, ґ’яна- і хатга-йоґи, а також бгакті-йоґу. Вільний від будь-яких особистих домагань та лицемірства, Арджуна змінив своє рішення і погодився воювати (карішйе вачанам̇ тава), задовольнивши тим Господа. Так він став вільним від бажань.

Приклади Брахми та Господа Шіви наведені у вірші не випадково , тому що Брахмаджі , Господь Шіва , Шріматі Лакшміджі й чотири Кумари (Санака, Санатана та ін.) очолюють чотири сампрадаї вільних від бажань вайшнав. Усі вони вільні від будь-яких особистих домагань та дводушности. Шріла Джіва Ґосвамі тлумачить слово ґата-вйалікаіх̣ як проджджгіта-каітаваіх̣, «ті, хто цілковито очистився від лицемірства» (тобто бездомісні віддані, і ніхто інший). У «Чайтан’я-чарітамріті» («Мадг’я» 19.149) сказано:

Ті, хто бажає плодів своїх доброчесних вчинків, ті, хто бажає спасіння і злиття з Усевишнім і ті, хто бажає містичної матеріальної досконалости, не знають спокою, бо бажають чогось для себе, однак відданий цілковито вмиротворений, бо він нічого не домагається для себе і натомість завжди готовий виконати волю Господа.

Підсумовуючи, можна сказати, що Господь є Господом для всіх, бо ніхто не може виконати своїх бажань без Його дозволу. Як каже Господь у «Бгаґавад-ґіті» (8.9), всі плоди дарує тільки Він, бо Він    —    адгіш́вара (відначальний владика) кожного: ведантистів, великих карма-кандіїв, видатних релігійних вождів, великих добродійників, суворих аскетів і всіх, хто прагне духовного розвитку. Але в кінцевому підсумку усвідомлюють Його лише вільні від дводушности та домагань віддані. Тому Шріла Шукадева Ґосвамі особливо вирізняє віддане служіння Господеві.

ПОЯСНЕННЯ: Шукадева Ґосвамі, як видатний ґата-вйаліка, тобто один з тих, хто цілковито звільнився від хибних уявлень, викладає своє зріле сприйняття Господа Шрі Крішни і характеризує Його як вершину всієї досконалости, Бога- Особу. Всі запобігають ласки богині процвітання, але люди не знають , що Господь Шрі Крішна     —     коханий чоловік усіх богинь процвітання. У «Брахма-самхіті» описано, що Господь у Своїй трансцендентній обителі Ґолока Вріндавана пасе корови-сурабгі і Йому постійно служать сотні тисяч богинь процвітання. Усі ці богині процвітання    —    прояви Його трансцендентної енерґії насолоди (хладіні-шакті) в царстві Його внутрішньої енерґії. Коли Господь з’являвся на Землі, Він частково являв у раса-лілі дію Своєї енерґії насолоди, щоб привабити зумовлені душі, які гублять розум за примарною насолодою ницої статевої втіхи. Хоча чисті віддані Господа, як ось Шукадева Ґосвамі, що не мав анінайменшої прив’язаности до огидного статевого життя в матеріальному світі, обговорюють цей прояв Господньої енерґії насолоди, зрозуміло, що секс цим відданим байдужий    —    вони насолоджуються трансцендентним смаком, який незбагненний для охопленої статевим потягом світської людини. Статеве життя в матеріальному світі є корінна причина ув’язнення душі в кайданах ілюзії, і, безумовно, Шукадеву Ґосвамі воно нітрохи не цікавило. Прояви Господньої енерґії насолоди взагалі не мають з такими ницими речами нічого спільного. Господь Чайтан’я був настільки суворим санн’ясі, що жодній жінці не дозволяв наближатись до Себе, навіть щоб поклонитись і віддати шану. Він ніколи навіть не слухав молитов, які співають у храмі Джаґаннатги дева-дасі, бо санн’ясі заборонено слухати спів представниць прекрасної статі. Але хоча Він був таким суворим санн’ясі, Він визнавав поклоніння ґопі Вріндавани за найвищу форму любовного служіння Господеві, яка тільки можлива. Найголовніша з усіх богинь процвітання    —    це Шріматі Радгарані, і тому Вона є друга половина Господа Крішни, Його енерґія насолоди, що невідмінна від Нього.

Ритуальний розділ Вед радить, для того щоб здобути найбільше благо в житті, проводити різноманітні жертвопринесення. Благословення в нагороду за великі жертвопринесення являють собою, зрештою, милість богині процвітання, а отже Господь, чоловік, або коханий, богині процвітання,    —    це також і владика всіх жертвопринесень. Він найвищий, хто насолоджується всіма яґ’ями. Тому Господа Вішну називають ще Яґ’я-паті. «Бгаґавад-ґіта» радить діяти тільки для Яґ’я-паті (йаджн̃а̄ртга̄т карман̣ах̣), бо інакше своїми діями людина тільки побільшуватиме свою залежність від законів матеріальної природи. Ті, хто не звільнився від усіх хибних уявлень (вйаліка), приносять жертви незначним півбогам, але віддані Господа добре знають, що Господь Шрі Крішна    —    найвищий, хто насолоджується всіма жертвопринесеннями. Тому віддані виконують санкіртана-яґ’ю (ш́раван̣ам̇ кіртанам̇ вішн̣ох̣), яка призначена саме для цієї доби, Калі-юґи. Інші різновиди жертвопринесень через брак відповідних умов і відсутність досвідчених священиків у Калі-юґу виконувати неможливо.

З «Бгаґавад-ґіти» (3.10–11) відомо, що Господь Брахма, давши нове народження зумовленим душам у всесвіті, навчив їх виконувати жертвопринесення, щоб вони могли жити в добробуті. Виконуючи ці жертвопринесення, зумовлені душі ніколи не знатимуть труднощів у підтриманні життя. Врешті-решт вони очистять своє існування і природно підійдуть до духовного життя, істинної суті живої істоти. Зумовлена душа ні за яких обставин не повинна відмовлятись від жертвопринесень, благодійности й аскез. Мета всіх жертвопринесень    —    задовольнити Яґ’я-паті, Бога-Особу. Через це Господа теж називають Праджа-паті. За «Катга Упанішадою» незчисленні живі істоти провадить єдиний Господь. Живих істот підтримує Господь (еко бахӯна̄м̇ йо відадга̄ті ка̄ма̄н), і тому Його іменують Бгута-бгріт    —    той, хто підтримує всі живі істоти.

Інтелектуальні здібності живі істоти дістають відповідно до своєї минулої діяльности. Істоти наділені неоднаковим рівнем інтелекту тому, що його розвитком керує Господь, як вказує «Бгаґавад-ґіта» (15.15). Як Параматма, Наддуша, Господь живе в серці кожного, і своєю здатністю що-небудь пам’ятати, знати й забувати ми завдячуємо Йому одному (маттах̣ смр̣тір джн̃а̄нам апоханам̇ ча). Один з ласки Господа здатний виразно пам’ятати минуле, а хтось інший    —     ні. Гострий розум людина має з ласки Господа, і глупота залежить так само від Нього. Тому Господа називають Дгіям- паті    —    повелитель інтелекту.

Зумовлені душі щосили намагаються стати владиками матеріального світу. Кожна зумовлена душа, напружуючи весь свій інтелект, намагається запанувати над матеріальною природою. Таке неправильне використання інтелекту називається божевіллям. Інтелект треба без решти присвятити на звільнення з лабет матерії. Але зумовлена душа, чисто з божевілля, всі свої сили й інтелект витрачає на задоволення чуттів, і заради цього вона доброхіть іде на найрізноманітніші злочини. Внаслідку, замість досягнути повної свободи незумовленого життя, божевільні зумовлені душі знову й знову потрапляють до рабства різних матеріальних тіл. Все, що ми бачимо у матеріальному проявленні,    —    творіння Господа. Отож все у всіх матеріальних всесвітах належить насправді Йому. Зумовлені душі можуть насолоджуватись часткою матеріального творіння під наглядом Господа, але аж ніяк не самостійно. Так навчає «Ішопанішада». Треба бути задоволеному тим, що дарує Господь всесвіту. Лише з божевілля істота зазіхає на чужу долю матеріальної власности.

З безпричинної ласки до зумовлених душ Господь усесвіту сходить до них через Свою енерґію (атма-майу), щоб відновити їхні вічні стосунки з Ним. Він закликає всіх віддатися Йому, замість в омані проголошувати себе тими, хто насолоджується, дістаючи від Нього якусь обмежену насолоду і корячись Його владі. Коли Господь сходить, Він демонструє, наскільки більші за наші Його можливості насолоджуватись, і проявляє Своє могуття, приміром, взявши одразу шістнадцять тисяч дружин. Зумовлена душа дуже гордиться, ставши чоловіком навіть однієї дружини, але для Господа це просто сміх. Розумна людина знає, хто є справжній чоловік. Насправді, чоловіком усіх жінок у творінні є Господь, проте підвладна Йому зумовлена душа пишається, ставши чоловіком однієї чи двох дружин.

Усі ці якості, окреслені в вірші словом паті, належать тільки Господу Шрі Крішні, і тому Шукадева Ґосвамі прямо згадує про паті і ґаті династії Яду. Ядави знали, що Господь Шрі Крішна    —    це все суще, і всі прагли повернутися до Нього, коли Він завершить Свої трансцендентні розваги на Землі. Рід Яду був знищений з волі Господа, тому що його члени мали повернутися додому разом з Ним. Знищення династії Яду було виставою для матеріального світу, яку влаштував Верховний Господь. А в дійсності Ядави    —     це вічні супутники Господа. Отож, Господь    —    провідник усіх відданих, і тому Шукадева Ґосвамі, переповнений любов’ю, складає Йому належну шану.

ПОЯСНЕННЯ: Коли йоґам-містикам по великих трудах вдається опанувати свої чуття, вони входять у стан йоґічного трансу, у якому можуть споглядати Наддушу, що перебуває в серці кожної живої істоти. Натомість чистий відданий, просто повсякчасно пам’ятаючи лотосові стопи Господа, одразу досягає стану справжнього трансу, тому що на цьому рівні усвідомлення розум та інтелект остаточно виліковуються від хворобливого потягу до матеріальних насолод. Чистий відданий розуміє, що він упав до океану народження та смерти, і безнастанно молиться до Господа про порятунок. Єдине його прагнення    —    стати трансцендентною порошинкою поряд лотосових стіп Господа. Милістю Господа чистий відданий остаточно втрачає будь-який потяг до матеріальної втіхи, а щоб скверна не торкнулася його, він завжди думає про лотосові стопи Господа. Цар Кулашекгара, великий відданий Господа, молився:

«Мій Господи Крішно, молю Тебе, нехай лебідь мого розуму одразу пірне до стеблин Твоїх лотосових стіп і заплутається в них. Інакше як я зможу пам’ятати про Тебе, коли горло мені перехопить ядуха і настане час мого останнього віддиху?»

Лебеді та лотосові стебла природно пов’язані між собою, тому порівняння дуже вдале : не ставши лебедем-парамахамсою, неможливо потрапити до сіті лотосових стіп Господа. Як сказано у «Брахма-самхіті», умоглядним мислителям попри всю їхню ерудицію та вченість годі навіть мріяти про Абсолютну Істину, хоч би вони роздумували про Неї цілу вічність. Господь лишає за Собою право не відкриватися таким умоглядним філософам. А що ніхто з умоглядних мислителів не може пірнути до сплетених стеблин лотосових стіп Господа, всі вони розходяться в своїх судженнях, поки, нарешті, не здаються і не проголошують безглуздого гасла «скільки людей, стільки поглядів», тим самим залишаючись у полоні особистих уподобань (йатга̄-ручам). Але Господь не крамар, що догоджає всім покупцям у крамниці спекулятивного філософа. Господь завжди лишається тим, ким Він є,    —    Абсолютним Богом-Особою, і вимагає від живої істоти абсолютної і неподільної покори. Чистий відданий, ступаючи в слід попередніх ачарій    —    авторитетів у відданому служінні, має змогу бачити Верховного Господа через прозоре середовище істинного духовного вчителя (анупаш́йанті). Чистий відданий ніколи не силкується уздріти Господа за допомогою розумових побудов    —    він ступає у слід ачарій (маха̄джано йена ґатах̣ са пантга̄х̣). Тому усі ачар’ї-вайшнави сходяться між собою в поглядах щодо Господа та Його відданих. Господь Чайтан’я стверджує, що жива істота (джіва) є вічна слуга Господа і що вона єдина з Ним і водночас відмінна від Нього. Цю таттву [істину] Господа Чайтан’ї визнають усі чотири вайшнавські сампрадаї (всі вони одностайно погоджуються, що істота служить Господу вічно, навіть після звільнення). Немає жодного авторитетного ачар’ї-вайшнави, котрий вважав би себе невідмінним від Господа.

Таке смирення чистого відданого, що до решти присвятив себе служінню Господеві, допомагає йому ввійти в транс, у якому йому відкривається істинна природа всього сущого. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (10.10), Своєму щирому відданому Господь Сам Себе відкриває. Господь    —    повелитель інтелекту всіх живих істот (і невідданих теж), тому Він наділяє Свого чистого відданого належним інтелектом так, що до нього само собою приходить істинне розуміння Господа та Його різноманітних енерґій. Господа неможливо осягнути пишними розмовами про Абсолютну Істину. Він відкриває Себе тільки відданому, коли повністю задоволений його прагненням служити Йому. Шукадева Ґосвамі не належить до умоглядних мислителів чи прихильників угодовської теорії «скільки людей, стільки поглядів». Натомість він молиться до Господа, благаючи Його трансцендентної ласки. Ось як можна пізнати Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Як ми вже казали, Господь, перебуваючи у формі Наддуші в серці кожної живої істоти    —    від Брахми до незначної мурашки,    —    наділяє кожного відповідною пізнавальною здатністю. Потенційно жива істота здатна засвоїти з допомогою Господа п’ятдесят шістдесят четвертих Його знання, і це становить сімдесят вісім відсотків повного знання. Жива істота за своєю природою є частка Господа, і тому не здатна вмістити усе знання, яким володіє Господь. У зумовленому стані жива істота змушена все забувати в момент зміни тіла, який називають смертю. Господь із серця дарує живій істоті пізнавальну здатність. Це називають пробудженням знання за схожістю до того, як людина прокидається чи опритомнює. Знання пробуджується тільки з волі Господа, і тому ми бачимо, що в реальному світі навколо нас різні люди мають різний обсяг знань. Знання пробуджується не саме по собі і не внаслідку взаємодії матеріальних елементів. Його єдине джерело    —    Сам Господь (дгійа̄м̇ патіх̣), бо навіть Брахма у цьому підпорядкований волі верховного творця. На світанку творіння першим народжується Брахма, без батька й матері, тому що до нього у всесвіті немає інших живих істот. Брахма народжується з лотоса, що виростає з живота Ґарбгодакашаї Вішну, і тому його називають Аджа. Цей Брахма, Аджа,    —    також жива істота, невід’ємна частка Господа, тільки що Господь вповноважує його, як найдоброчеснішого відданого, на вторинне творення: творити вже через посередництво матеріальної природи, після головного творення, що його здійснює Сам Господь. Тож ні матеріальна природа, ні Брахма не є незалежні від Господа.

Вченим-матеріалістам під силу досліджувати хіба що діяльність матеріальної природи, але що нею керує, вони не знають. Так дитина бачить тільки видиму дію електрики, не знаючи нічого про електростанцію та інженера за її пультом. Недосконалі теорії вчених-матеріалістів    —    неуникний наслідок обмежености їхнього знання. Тому на початку існування всесвіту у серце Брахми було вкладене ведичне знання. На перший погляд здається, що ведичне знання поширив Брахма. Безсумнівно, Брахма відкрив людям ведичне знання, однак у нього трансцендентне знання вдихнув насправді Господь. Воно сходить безпосередньо від Господа, і з огляду на це Веди називають апаурушея    —    «те, що походить не від сотвореної істоти». Господь існував ще до творіння (на̄ра̄йан̣ах̣ паро ’вйакта̄т), отож слова Господа    —    це трансцендентні вібрації. Між двома різновидами звуку, пракріта та апракріта, величезна різниця. Фізики мають справу лише зі звуком пракріта, тобто вібраціями у матеріальному просторі. Треба зрозуміти, що ніхто у світі не спроможний збагнути звуки Вед, які записано за допомогою символів, доки це знання не відкрито людині надприродним звуком (апракріта), що сходить ланцюгом учнівської послідовности від Господа до Брахми, від Брахми до Наради, від Наради до В’яси і так далі. Жодний вчений світу не здолає перекласти чи розкрити істинний смисл ведичних мантр(гімнів). Зрозуміти їх може лише той, хто отримав посвяту від авторитетного духовного вчителя, який вкладає у серце учня трансцендентне знання. Як видно з четвертої глави «Бгаґавад-ґіти», відначальний духовний вчитель    —    це Сам Господь, і Його настанови передаються ланцюгом парампари. Тому доки людина отримає трансцендентне знання через авторитетну парампару, вона ні до чого серйозного не придатна (віпгала̄ мата̄х̣), хоч би яких дивовижних успіхів вона досягла у світських мистецтвах чи науках.

Перш як відповісти на запитання Махараджі Парікшіта про точні й достовірні подробиці творення, Шукадева Ґосвамі молить Господа надихнути його з серця, щоб він міг правильно все пояснити. На відміну від світського вченого, духовний вчитель не вигадує власних теорій, він завжди лишається ш́ротрійам̇ брахма-нішт̣гам.

ПОЯСНЕННЯ: На відміну від матеріалістів, що пишаються з власних здібностей, Шукадева Ґосвамі виявляє цілковиту залежність від Господа і відданість Йому. Він молить Бога- Особу про милість, прохаючи, щоб його слова були переконливі і знайшли відгук у серцях слухачів. Відданий, навіть досягнувши у чомусь успіху, завжди вважає себе лише знаряддям у руках Господа і ніколи не приписує собі ніяких заслуг, тоді як безбожник прагне поставити кожне досягнення собі в заслугу, не знаючи, що без дозволу Вишнього Духу, Бога-Особи, не ворухнеться навіть травинка. Отож Шукадева Ґосвамі хоче діяти згідно з волею Верховного Господа, що надихнув Брахму повідати мудрість Вед. Усі істини, викладені у ведичних писаннях,    —    це аж ніяк не уявні теорії матеріалістів чи художня вигадка, як іноді гадають бідні на розум люди. Ведичні істини    —    це досконалий опис реальности, цілковито вільний від помилок чи омани, і Шукадева Ґосвамі хоче представити істинне знання щодо творення    —    не якусь метафізичну теорію, що є виплодом філософських мудрувань, а точні й достовірні подробиці. Це стане можливим тому, що через нього, Брахмаджі, промовлятиме Господь. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (15.15), батьком науки веданти є Сам Господь і лише Йому відомий її справжній зміст. Отже, немає істини вищої за релігійні засади, викладені у Ведах. Це ведичне знання, або релігію, поширюють такі авторитети, як Шукадева Ґосвамі    —    смиренний і відданий Господній слуга, що не бажає бути самозваним авторитетом і тлумачити щось на свій лад. Тільки такі особи можуть передати ведичне знання. Цей метод передачі знання на санскриті зветься парампара, низхідний метод пізнання.

Для розумної людини очевидно, що жодне матеріальне творіння (нехай то буде наше тіло, плід чи квітка) не може рости і набувати прекрасної форми без участи духу. Уся привабливість пояснень найбільших умів людства і видатних вчених походить з духовного дотику, чи життя духу, яке лежить в основі наукового пошуку. Отже, джерело всіх істин    —    це Верховний Дух, а не мертва матерія, як помилково гадають грубі матеріалісти. З ведичних писань ми дізнаємося, що спочатку Сам Господь входить у порожнечу матеріального всесвіту і вже тоді поступово одне по одному виникає все інше. Ба більше, Господь у формі локалізованої Параматми входить у серце кожної живої істоти і майстерно влаштовує все потрібне для її життя. Шістнадцять основних твірних елементів, а саме: земля, вода, вогонь, повітря, небо та одинадцять органів чуття, спочатку виникли з Господа і вже тоді були розподілені між живими істотами. Так були створені для насолоди живих істот матеріальні елементи. Отож, краса і лад, основа всіх матеріальних явищ, створені енерґією Господа. Індивідуальній живій істоті залишається одне що молитися до Господа, щоб Він допоміг це належно зрозуміти. Господь    —    найвища істота, і Він відмінний від Шукадеви Ґосвамі, тож не диво, що Шукадева звертається до Нього з молитвою. Господь допомагає живій істоті насолоджуватись матеріальним творінням, однак Сам Він стоїть осторонь цієї оманної насолоди. Шукадева молить в Господа милости, щоб Він не тільки допоміг йому представити істину, але й допоміг його слухачам зрозуміти її.

ПОЯСНЕННЯ: Розкриваючи зміст слова ведгасе, що значить « укладач системи трансцендентного знання » , Шріла Шрідгара Свамі пояснює, що в цьому вірші Шукадева Ґосвамі складає шанобливі поклони Шрілі В’ясадеві, втіленню Ва̄судеви. Шріла Джіва Ґосвамі погоджується з цим, але Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура іде далі: він зазначає, що нектар з вуст Господа Крішни переходить до Його різних дружин, і так вони опановують красні мистецтва музики й танцю, мистецтво вбиратися, прикрашати себе і т. д., пізнаючи все, що тішить Господа. Музика, танець, уміння прикрашати себе і все інше, чим насолоджується Господь, звісно ж не матеріальне, адже на самому початку своїх молитов Шукадева Ґосвамі називає Господа пара    —    трансцендентний. Це знання трансцендентних молитов забутливим зумовленим душам незнане. Тому, щоб повернути зумовленим душам втрачену пам’ять про їхні вічні стосунки з Господом, Шріла В’ясадева, втілення Господа, уклав ведичні писання. Отож нам треба постаратись збагнути ведичні писання    —    нектар, що його Господь любовно передав Своїм дружинам,    —    слухаючи їх з лотосових вуст В’ясадеви або Шукадеви. Поступово поглиблюючи це знання, ми зможемо піднятись до царства трансцендентного мистецтва музики й танцю, явленого в Господній раса-лілі. Але без ведичного знання навряд чи вдасться осягнути трансцендентну природу музики і танцю раса-ліли Господа. Нектар глибоких філософських бесід дає чистим відданим таку саму насолоду, як і нектар Господніх цілунків під час танцю раса, бо на духовному рівні, вільному від матеріальної двоїстости, між ними немає різниці.

ПОЯСНЕННЯ: Щойно Брахма народився на пелюстках лотоса, що виріс із живота Вішну, Господь запліднив його ведичним знанням, і тому його називають веда-ґарбга, ведантист з народження. Без ведичного, тобто досконалого, непомильного, знання неможливо що-небудь створити. Усе справді наукове і досконале знання є ведичне. Із Вед можна дістати відомості з усіх галузей знання, і тому Брахма був запліднений цим досконалим знанням, щоб він був здатний творити. Отже, Брахмі був відомий докладний опис творення, який відкрив йому в усіх подробицях Верховний Господь Харі. Відповідаючи на запитання Наради, Брахма точно розповів йому все, що почув від Самого Господа. Нарада своєю чергою без жодних змін передав це знання В’ясі, а В’яса переповів його Шукадеві, саме так, як отримав від Наради. І ось Шукадева збирається повторити все те, що почув колись від В’яси. Так пізнають Веди. Мова Вед відкривається тільки через вищезгадану учнівську послідовність, і не інакше.

Розвивати всілякі теорії безглуздо. Знання повинно спиратись на факти. У світі багато складних явищ, котрі можна зрозуміти тільки звернувшись за поясненням до того, хто знає. Ведична наука надзвичайно складна, і тому опановувати її треба за вищезгаданим принципом, інакше осягнути її взагалі не вдасться.

Тому Шукадева Ґосвамі молить Господа про ласку, щоб зуміти переповісти те саме послання, яке Господь особисто передав Брахмі, а Брахма    —    Нараді. Отож усе, що Шукадева Ґосвамі каже про творення, аж ніяк не вигадана теорія, як вважають матеріалісти,    —    це дійсні факти. І той, хто слухає це послання і намагається засвоїти його, набуває досконалого знання про те, як виник матеріальний світ.