Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 2.2.31

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші варто відзначити вираз ґатім̇ бга̄ґаватім. Розчинитися у сяйві Парабрахмана, Верховного Бога-Особи, як прагнуть імперсоналісти-брахмаваді, не означає досягнути досконалости бга̄ґаватім. Бгаґавата ні за яких умов не погодиться розчинитись у безособистісному промінні Господа    —    він прагне завжди одного: особисто спілкуватися з Верховним Господом на одній з Вайкунтг, духовних планет у духовному небі. Усе духовне небо, що в ньому матеріальне небо з усіма всесвітами становить якусь незначну частку, сповнене незліченних планет, Вайкунтг. Призначення відданого (бгаґавати) полягає в тому, щоб увійти на одну з планет Вайкунтги, на кожній з яких Бог-Особа в одному зі Своїх незліченних особистісних поширень насолоджується в товаристві незліченних чистих відданих. Коли зумовлені душі відданим служінням звільняються з матеріального світу, вони потрапляють на ці планети. Але вічно звільнених душ незрівнянно більше як зумовлених душ у матеріальному світі, і вічно звільнені душі на Вайкунтгах ніколи не завдають собі клопоту відвідувати сповнений страждань матеріальний світ.

Імперсоналісти прагнуть злитися з безособистісним сяйвом тіла Верховного Господа, брахмаджйоті, але не мають жодного уявлення про любовне віддане служіння Господеві в Його особистісній формі у духовному світі; тому їх порівнюють з певною породою риб, які народжуються у річках чи струмках, але міґрують до океану. Ця риба не може лишитися в океані назавжди: бажання насолоджувати свої чуття жене її назад у річки та струмки на нерест. Так само, коли матеріаліст втрачає надію зажити насолоди в матеріальному світі, в нього іноді виникає бажання досягти безособистісного звільнення    —    розчинитися у Причиновому океані чи в безособистісному сяйві брахмаджйоті. Однак ні Причиновий океан, ні безособистісне сяйво брахмаджйоті не можуть дати істоті вищої заміни для чуттєвої діяльности та спілкування. Тому імперсоналіст знову падає в рабські умови матеріального світу, де невгамовне бажання чуттєвої діяльности знову затягує його у вир народжень та смертей. Натомість жоден відданий, що, залучивши свої чуття до трансцендентного відданого служіння, увійшов у царство Бога і спілкується там із звільненими душами та Богом-Особою, ніколи не привабиться рабськими умовами матеріального світу.

Це саме каже і Господь у «Бгаґавад-ґіті» (8.15): «Великі махатми, чи бгакті-йоґи, діставши змогу спілкуватися зі Мною, ніколи не повертаються до матеріального світу, тлінної обителі нещасть». Отже, найвища досконалість життя    —   це спілкуватися з Богом, нічого вищого немає. Поринувши в служіння Господу, бгакті-йоґ не приваблюється ні до якого іншого методу звільнення, як то ґ’яна чи йоґа. Чистий відданий стовідсотково відданий Господеві і не має жодного іншого бажання.

У цьому вірші треба відзначити також інші два слова: ш́а̄нтам та а̄нандам. Ці два слова означають, що віддане служіння Господеві реально наділяє відданого двома важливими дарами    —    вмиротвореністю і вдоволеністю. Імперсоналісти прагнуть стати єдиними з Всевишнім, або, іншими словами, хочуть стати Всевишнім. Однак це просто мана. Йоґи- містики здобувають містичні сили, але це тільки ускладнює їм життя, тому в них немає ні вмиротворення, ні задоволення. Отже, ні імперсоналісти, ні йоґи не можуть бути справді вмиротворені й задоволені, тоді як відданий, спілкуючись із довершеним цілим, досягає цілковитого вмиротворення й задоволення. Тому відданого не приваблює ні розчинення в Абсолюті, ні містичні сили.

Той, хто набув любови до Бога, досягає повної свободи від усіх інших потягів. Зумовлену душу пориває стільки бажань: прославитись своєю праведністю, стати багатієм, насолоджуватись, як ніхто інший, або стати Самим Богом чи здобути містичні сили й чинити чудеса, що завгодно дістаючи й роблячи. Однак той, хто хоче стати справжнім відданим і пробудити закладену в ньому любов до Бога, повинен відкинути всі ці бажання. Неочищений відданий прагне відданим служінням досягнути всіх вищезгаданих речей, але чистий відданий не має й тіні такого забруднення: ні матеріальних бажань, ні безособистісної філософії, ні прагнення містичних сил. Любови до Бога можна набути чистим відданим служінням, тобто свідомою безкорисливою діяльністю задля об’єкта любови відданого    —    Бога-Особи.

Простіше кажучи , той , хто хоче досягнути любови до Бога, повинен відмовитись від усіх бажань матеріальної насолоди, відмовитись від поклоніння будь-яким півбогам і присвятити себе поклонінню Верховному Богові-Особі. Він повинен викинути з думки безглузду ідею стати єдиним з Господом і бажання володіти якимись чудотворними силами, щоб зажити примарної земної слави. Єдине заняття і бажання чистого відданого    —    це служити Господеві для Його задоволення, не сподіваючись ніякої винагороди. Ось така діяльність приведе до любови до Бога , тобто на рівень ш́а̄нтам та а̄нандам, за які йдеться у цьому вірші.