Skip to main content

РОЗДІЛ СОРОК ШОСТИЙ

CHAPTER FORTY-SIX

Подив та настрій лицарськости

Astonishment and Chivalry

Подив

ASTONISHMENT

Екстаз подиву у відданому служінні відчувають або безпосередньо, коли людина бачить щось на власні очі, або непрямо, слухаючи описи подій від інших.

The ecstasy of astonishment in devotional service is perceived in two ways: directly, by the experience of one’s own eyes, and indirectly, by hearing from others.

Коли Нарада, прийшовши до Двараки подивитися, як живе Господь, побачив, що Крішна в одному й тому самому тілі присутній водночас у всіх палацах і в кожному робить щось інше, він не міг зійти з дива. Це — один з прикладів подиву у відданому служінні через безпосереднє сприйняття. Одна з подруг матері Яшоди сказала: «Яшодо, я геть нічого не розумію! Ось твій син, який щохвилі ладний бігти до тебе поссати груди, а он то — величезний пагорб Ґовардгана, за який чіпляються хмари. І оце зараз цей величезний пагорб Ґовардгану завиграшки тримає на мізинчику лівої руки твій син. Це — незбагненна таємниця, авжеж?» Ці слова є ще одним прикладом подиву у відданому служінні за безпосереднього сприйняття події.

When Nārada came to see the activities of the Lord at Dvārakā and he saw that Kṛṣṇa was present within every palace in the same body and was engaged in different activities, he was struck with wonder. This is one of the examples of astonishment in devotional service by direct perception. One of the friends of mother Yaśodā said, “Yaśodā, just see the fun! On the one hand, there is your child, who is always captivated by sucking the milk from your breast, and on the other hand there is the great Govardhana Hill, which can obstruct the passing of the clouds. But still, just see how wonderful it is that this great Govardhana Hill is resting on the finger of your child’s left hand just as though it were a toy. Is this not very mysterious?” This statement is another example of astonishment in devotional service by direct perception.

Прикладом здивування у відданому служінні за непрямого сприйняття може служити такий випадок. Якось Махараджа Парікшіт слухав від Шукадеви Ґосвамі про те, як Крішна вбив Наракасуру, демона, що з одинадцятьма акшаухіні воїнів вирядився війною проти Крішни. Кожна акшаухіні налічувала декілька тисяч слонів, декілька тисяч коней і колісниць та декілька сотень тисяч піхотинців. Наракасура виставив одинадцять таких дивізій, і всі його воїни випускали в Крішну незліченні стріли — а Крішна випустив усього три стріли і тими стрілами знищив усіх воїнів ворожого табору. Махараджа Парікшіт, почувши про чудесну перемогу Крішни, виповнився радощів, і очі його набігли сльозами. Цей випадок є прикладом подиву у відданому служінні, коли інформацію сприймають непрямо, через слух.

An instance of astonishment in devotional service by indirect perception occurred when Mahārāja Parīkṣit heard from Śukadeva Gosvāmī about Kṛṣṇa’s killing Narakāsura, who had been fighting Kṛṣṇa with eleven akṣauhiṇī divisions of soldiers. Each division of akṣauhiṇī soldiers contained several thousand elephants, several thousand horses and chariots and several hundreds of thousands of infantry soldiers. Narakāsura possessed eleven such divisions, and all of them were throwing arrows toward Kṛṣṇa, but Kṛṣṇa killed them all simply by throwing three arrows from His side. When Mahārāja Parīkṣit heard of this wonderful victory, he immediately rubbed the tears from his eyes and became overwhelmed with joy. This instance is an example of astonishment in devotional service by indirect perception through aural reception.

Відомий ще такий приклад здивування через непряме сприймання: Господь Брахма, захотівши випробувати Крішну — перевірити, чи дійсно Крішна є Верховним Богом-Особою, — вкрав у Нього всіх пастушків та корів. Проте за кілька секунд Брахма повернувся й побачив, що Крішна і далі перебуває серед тих самих корів, телят і пастушків. Коли Господь Брахма оповідав про те, як все було, своїм наближеним на планеті Сат’ялока, всі вони дивувались понад усяку міру. Брахма розповів їм, що він позабирав геть усіх хлопчиків і після того побачив, що ті самі хлопчики, як і перед тим, далі бавляться з Крішною. Їхні тіла були темні, майже як у Крішни, і в кожного було по чотири руки. Ті самі телята й корови, кожне зі своїми відмітними рисами, паслися там як і раніше. Брахма ледве міг владати собою навіть коли просто описував цю подію. «А найбільше, — додав він, — вразило мене те, що багато інших Брахм з багатьох інших усесвітів також прийшли туди вшанувати Крішну та Його супутників».

There is another example of indirect astonishment. Trying to test Kṛṣṇa to see if He were truly the Supreme Personality of Godhead, Lord Brahmā stole all the cowherd boys and cows from Him. But after a few seconds, he saw that Kṛṣṇa was still present with all the cows, calves and cowherd boys exactly in the same way as before. When Lord Brahmā described this incident to his associates on the Satyaloka planet, they all became astonished. Brahmā told them that after taking away all the boys, he saw Kṛṣṇa again playing with the same boys in the same fashion. Their bodily complexion was blackish, almost like Kṛṣṇa’s, and they all had four arms. The same calves and cows were still present there in the same original fashion. Even while describing this incident, Brahmā became almost overwhelmed. “And the most astonishing thing,” he added, “was that many other Brahmās from many different universes had also come there to worship Kṛṣṇa and His associates.”

А коли у лісі Бгандіравана схопилася пожежа, Крішна наказав Своїм друзям заплющити очі, що вони й зробили. Тоді Крішна загасив пожежу, пастушата розплющились — і побачили, що небезпека минула і що їхні корови й телята також цілі. За своїми припущеннями, як саме Крішна врятував їх, вони зрештою почали усвідомлювати, яке чудо було те, що сталося. Це — ще один приклад непрямого сприйняття, яке є причиною подиву у відданому служінні.

Similarly, when there was a forest fire in the Bhāṇḍīra-vana, Kṛṣṇa instructed His friends to close their eyes tightly, and they all did this. Then when Kṛṣṇa had extinguished the fire, the cowherd boys opened their eyes and saw that they had been relieved from the danger and that their cows and calves were all safe. They began to perceive the wonder of the situation simply by guessing how Kṛṣṇa had saved them. This is another instance of indirect perception causing astonishment in devotional service.

Якщо людина робить щось навіть не таке вже надзвичайне, в серці й розумі її друзів це викликає почуття подиву. Натомість навіть найчудесніші звершення людини сторонньої, як правило, великого враження на нас не справляють. Подив ми відчуваємо тільки якщо маємо любов до того, хто чинить дивовижно.

The activities of a person, even if they are not very extraordinary, create an impression of wonder in the heart and mind of the person’s friends. But even very wonderful activities performed by a person who is not one’s friend will not create any impression. It is because of love that one’s wonderful activities create an impression in the mind.

Настрій лицарськости

CHIVALRY

Коли в людині через любов і віддане служіння Господеві розвиваються особливі доблесть і запал, вона вдається до дій, які прийнято називати лицарськими. Виявом такої лицарськости є жартівливий герць, добродійність, милосердя й дотримання релігійних засад. Того, хто звершує лицарські подвиги у битві, називають юддга-віра. Людину, схильну до добродійности, називають дана-віра. Той, хто виявляє надзвичайну милість до інших, називаний дайа-віра. А коли людина сумлінно ставиться до виконання своїх релігійних обов’язків, її називають дгарма- віра. Об’єктом, на який скерована різноманітна діяльність у настрої лицарськости, є Крішна.

When on account of love and devotional service for the Lord there is special valorous enthusiasm, the resultant activities are called chivalrous. These chivalrous activities can be manifested in the acts of mock fighting, giving charity, showing mercy and executing religious principles. By performing chivalrous activities in fighting, one is called yuddha-vīra. By charitable activities one is called dāna-vīra. By showing extraordinary mercy one is called dayā-vīra. And when one is munificent in executing religious rites, he is called dharma-vīra. In all such different chivalrous activities, Kṛṣṇa is the object.

Коли другові Крішни заходить бажання вдовольнити Його якимись своїми лицарськими вчинками, він кидає Крішні виклик, і Крішна Сам стає його супротивником; або якщо Крішна хоче просто спостерігати битву, то Він спонукує стати на герць іншого Свого друга. Якось один друг під’юджував Крішну такими словами: «Любий Мадгаво, Ти дуже невгамовний, бо гадаєш, що ніхто не здолає перемогти Тебе. Але зараз Тобі варто що податися навтікача, бо інакше всі побачать, як я подолаю Тебе. Я певний, що цим зроблю велику приємність моїм друзям!»

When a friend wants to satisfy Kṛṣṇa by performing some chivalrous activities, the friend becomes the challenger and Kṛṣṇa Himself becomes the opponent; or else Kṛṣṇa may give audience to the fighting and by His desire another friend becomes the opponent. A friend once challenged Kṛṣṇa thus: “My dear Mādhava, You are very restless because You think that no one can defeat You. But if You do not flee from here, then I shall show You how I can defeat You. And my friends will be very satisfied to see this!”

Крішна та Шрідама були близькими друзями, проте якось Шрідама, розгнівавшись на Крішну, викликав Його на бій. Вони почали битися, а всі пастушки втішалися, споглядаючи чудову битву двох друзів при березі Ямуни. Для герцю наготували особливі стріли, і коли Крішна почав випускати Свої стріли в Шрідаму, Шрідама відбивав ці стріли, крутячи палкою; його доблесть була дуже до серця Крішні. Такі дружні поєдинки здебільшого відбуваються між людьми лицарської вдачі, і вони створюють чудову збудливу атмосферу для всіх глядачів.

Kṛṣṇa and Śrīdāmā were very intimate friends, yet Śrīdāmā, out of anger with Kṛṣṇa, challenged Him. When both of them began to fight, all the friends on the bank of the Yamunā enjoyed the wonderful fighting of the two friends. They prepared some arrows for mock fighting, and Kṛṣṇa began to throw His arrows at Śrīdāmā. Śrīdāmā began to block these arrows by whirling his pole, and by Śrīdāmā’s chivalrous activities, Kṛṣṇa became very satisfied. Such mock fighting generally takes place among chivalrous persons and creates wonderful excitement for all viewers.

У книзі «Харі-вамша» описано, як іноді Арджуна й Крішна билися просто перед очима Кунті і що Арджуна, як правило, зазнавав поразки.

There is a statement in the Hari-vaṁśa that sometimes Arjuna and Kṛṣṇa fought in the presence of Kuntī, and Arjuna would be defeated by Kṛṣṇa.

У таких лицарських змаганнях між друзями супротивні сторони іноді вихваляють самі себе, виявляють благодушність, силу, гордість, хапаються за зброю, кидають виклик один одному та сходяться як вороги. Усі ці вияви стають спонуками до відданого служіння у почуттях лицарськости.

In such chivalrous fighting between friends, there is sometimes bragging, complacence, pride, power, taking to weapons, challenging and standing as an opponent. All of these symptoms become impetuses to chivalrous devotional service.

Один друг Крішни якось кинув Йому такий виклик: «Любий друже Дамодаро, Ти вмієш одне що їсти. Субалу Ти подолав лише тому, що він слабак, і, крім того, Ти вдався до нечесних прийомів. Не хвались, буцім Ти великий боєць, бо такі дії не роблять Тобі чести. Ти назвався змією — то знай, що тоді я павич, який зараз провчить Тебе». Павич є найзапеклішим ворогом змій.

One friend challenged Kṛṣṇa thus: “My dear friend Dāmodara, You are an expert only in eating. You have defeated Subala only because he is weak and You adopted cheating means. Don’t advertise Yourself to be a great fighter by such action. You have advertised Yourself as a serpent, and I am the peacock who will now defeat You.” The peacock is the ablest enemy of the serpent.

Коли у таких дружніх поєдинках друзі-суперники починають похвалятися одне перед одним, вчені кажуть, що то є екстаз підлеглого рівня, або субекстаз. Субекстаз виражається у певних лицарських діях, а саме: друзі гучними хрипкими голосами кидають виклик один одному, роблять войовничі рухи, виявляють своє завзяття до бою, сходяться вручки і ще кожний запевняє перестрашених очевидців битви у своїй непереможності.

In such fighting between friends, when the self-advertisement becomes personal, learned scholars say that it is subecstasy. When there is a roaring challenge, certain kinds of movement for fighting, enthusiasm, no weapons, and assurance given to frightened witnesses – all these chivalrous activities are called subecstasy.

Один з друзів якось звернувся до Крішни: «Любий Мадгусудано, Тобі відома моя сила, і все ж кинути виклик могутньому Баладеві Ти підбиваєш Бгадрасену, а не мене. Таким вчинком Ти просто ображаєш мене, в кого руки міцніші, ніж засуви на брамі!»

One friend addressed Kṛṣṇa in this manner: “My dear Madhusūdana, You know my strength, yet You are encouraging Bhadrasena, and not me, to challenge mighty Baladeva. By this action You are simply insulting me, because my arms are as strong as the bolts of the gate!”

Певний відданий якось сказав: «Любий Господи Крішно, я би хотів, щоб усі визнали Шрідаму, хто часто кидає Тобі виклик, за славетного лицаря. Буває, він кричить громовим голосом або рикає, наче лев. Хвала, хвала Шрідамі-лицарю!» Вияви лицарськости у битві, а також добродійність, милосердя й виконання релігійних обрядів називаються істотним виявами лицарських почуттів, тимчасом як гординя, бурхливі емоції, витривалість, доброта, рішучість, тріумф, завзяття, заздрість та пам’ятування називаються неістотними їх виявами.Колись, побачивши, як Стока-крішна (один з численних друзів Крішни) бореться з Крішною, його батько дорікнув йому за це, сказавши, що Крішна — це саме життя усіх жителів Вріндавани. Почувши батькові слова, Стока-крішна покинув битися. Але Крішна далі під’юджував його, і тоді, відповідаючи на виклик, Стока-крішна ухопив палку і заходився показувати свою вправність у мистецтві володіння палкою, розкручуючи її довкола себе.

A devotee once said, “My dear Lord Kṛṣṇa, may Your challenger Śrīdāmā become glorious for his chivalrous activities, such as vibrating like a thundercloud and roaring like a lion. May all glories go to Śrīdāmā’s chivalrous activities!” Chivalrous activities in the matter of fighting, charity, mercy and execution of religious rituals are called constitutional, whereas expressions of pride, emotion, endurance, kindness, determination, jubilation, enthusiasm, jealousy and remembrance are called unconstitutional. When Stoka-kṛṣṇa, one of the many friends of Kṛṣṇa, was fighting with Him, his father chastised him for fighting with Kṛṣṇa, who was the life and soul of all residents of Vṛndāvana. Upon hearing these chastisements, Stoka-kṛṣṇa stopped his fighting. But Kṛṣṇa continued to challenge him, and thus, in order to meet the challenge, Stoka-kṛṣṇa took his pole and began to display his dexterity by whirling it.

Якось Шрідама кинув виклик Бгадрасені: «Любий друже, — сказав він , — поки тобі нічого боятися мене . Насамперед я маю подолати нашого брата Балараму , далі я переможу Крішну і аж тоді візьмуся до тебе». Тоді Бгадрасена перейшов з команди Баларами на бік Крішни і тим викликав в своїх друзів велике збудження, як оце колись гора Мандара збурила цілий океан. Від його голосного ревіння усі його друзі поглухли; своїми геройськими діями Бгадрасена дав Крішні нове натхнення.

Once Śrīdāmā challenged Bhadrasena and said to him, “My dear friend, you needn’t be afraid of me yet. I shall first of all defeat our brother Balarāma, then I shall beat Kṛṣṇa, and then I shall come to you.” Bhadrasena therefore left the party of Balarāma and joined Kṛṣṇa, and he agitated his friends as much as the Mandara Hill had agitated the whole ocean. By his roaring sounds he deafened all his friends, and he inspired Kṛṣṇa with his chivalrous activities.

Певного разу Крішна кинув виклик усім Своїм друзям: «Мої любі друзі, лишень подивіться — Я стрибаю так, що видно, який Я могутній і доблесний герой. Прошу, не втікайте від Мене». На відповідь друг Крішни Варутгапа кинув Господеві стрічний виклик, і вони зачали битися між собою.

Once Kṛṣṇa challenged all His friends and said, “My dear friends, just see – I am jumping with great chivalrous prowess. Please do not flee away.” Upon hearing these challenging words, a friend named Varūthapa counterchallenged the Lord and struggled against Him.

Один з друзів Крішни якось зауважив: «Судама якомога старається подужати Дамодару, а якщо до нього приєднається наш могутній Субала, поєднання буде справді чудове, наче коштовний самоцвіт візьмуть в золоту оправу».

One of the friends once remarked, “Sudāmā is trying his best to see Dāmodara defeated, and I think that if our powerful Subala joins him, they will be a very beautiful combination, like a valuable jewel bedecked with gold.”

У цих лицарських розвагах противниками Крішни можуть виступати тільки друзі Крішни. Вороги Крішни по суті не мають змоги бути Його противниками. Тому віддане служіння у почуттях лицарськости полягає в тому, що Крішну викликають на бій Його друзі.

In these chivalrous activities, only Kṛṣṇa’s friends can be the opponents. Kṛṣṇa’s enemies can never actually be His opponents. Therefore, this challenging by Kṛṣṇa’s friends is called devotional service in chivalrous activities.

Дана-віра, або добродійність як вияв лицарських почуттів, поділяється на щедрість і відречення. Щедрим називають того, хто задля вдоволення Крішни здатний пожертвувати усім. Коли людина, побачивши Крішну, хоче зробити пожертву, кажуть, що спонукою до такого великодушного вчинку є Сам Крішна. Коли Крішна з’явився як син Махараджі Нанди, Нанда Махараджа, від щирого серця бажавши добра своєму синові, заходився дарувати чудових корів усім брахманам. Брахмани, дуже задоволені його щедрістю, вирішили, що їхній обов’язок — проголосити, що на щедрості Нанда Махараджа перевершив славетних царів минулих часів, як оце Махараджу Прітгу та Нріґу.

Dāna-vīra, or chivalry in giving charity, may be divided into two parts: munificence and renunciation. A person who can sacrifice everything for the satisfaction of Kṛṣṇa is called munificent. When a person desires to make a sacrifice because of seeing Kṛṣṇa, Kṛṣṇa is called the impetus of the munificent activity. When Kṛṣṇa appeared as the son of Nanda Mahārāja, in clear consciousness Nanda Mahārāja desired all auspiciousness for his son and thus began to give valuable cows in charity to all the brāhmaṇas. The brāhmaṇas were so satisfied by this charitable action that they were obliged to say that the charity of Nanda Mahārāja had excelled the charity of such past kings as Mahārāja Pṛthu and Nṛga.

Коли людина цілковито усвідомила славу і велич Верховного Господа й готова пожертвувати задля Нього усім , її називають сампраданака, або той, хто заради Крішни віддає в милостиню усе.

When a person knows the glories of the Lord completely and is prepared to sacrifice everything for the Lord, he is called sampradānaka, or one who gives everything in charity for the sake of Kṛṣṇa.

Махараджа Юдгіштгіра, прийшовши разом з Крішною на арену жертвопринесення Раджасуя, у своїй уяві почав намащувати тіло Крішни сандаловою пастою, після чого прикрасив Крішну розкішною ґірляндою, що сягала Йому колін, запропонував Крішні вигаптовані золотом шати, подарував Йому коштовні самоцвітні прикраси і дав Йому багато слонів, колісниць і коней, повністю споряджених та в оздобах. Далі він захотів віддати Крішні в милостиню своє царство, свою сім’ю та й самого себе. За всім тим Махараджа Юдгіштгіра зрештою згадав, що фактично у нього немає нічого, що він міг би офірувати Господу, і від того дуже засмутився і розхвилювався.

When Mahārāja Yudhiṣṭhira went with Kṛṣṇa in the arena of the Rājasūya sacrifice, in his imagination he began to anoint the body of Kṛṣṇa with pulp of sandalwood, he decorated Kṛṣṇa with a garland hanging down to His knees, he gave Kṛṣṇa garments all embroidered with gold, he gave Kṛṣṇa ornaments all bedecked with valuable jewels, and he gave Kṛṣṇa many fully decorated elephants, chariots and horses. He further wished to give Kṛṣṇa in charity his kingdom, his family and his personal self also. After so desiring, when there was nothing actually to give in charity, Mahārāja Yudhiṣṭhira became very perturbed and anxious.

Так само колись Махараджа Балі сказав своєму священику Шукрачар’ї: «Любий мудрецю! Ти досконало опанував вчення Вед, а тому поклоняєшся Верховному Богові-Особі, Господу Вішну, виконуючи ведичні обряди. Що ж стосується до цього брахмани-карлика [Ваманадеви, втілення Господа], то хоч би хто Він був — Господь Вішну, простий брахмана чи навіть мій ворог, я твердо постановив собі дати Йому стільки землі, скільки Він прохає». Махараджі Балі надзвичайно поталанило: Господь простягнув до нього Свою руку, що була червонувата від доторку до грудей богині процвітання, завжди присипаних червоною кункумою. Іншими словами, Бог-Особа такий великий, що сама богиня процвітання завжди перебуває поруч Нього, напоготові здійснити будь-яке Його бажання — і оце Він простяг руку взяти милостиню в Балі Махараджі!

Similarly, Mahārāja Bali once told his priest, Śukrācārya, “My dear sage, you are fully expert in knowledge of the Vedas, and as such you worship the Supreme Personality of Godhead, Viṣṇu, by Vedic rituals. As far as this brāhmaṇa dwarf [the incarnation Vāmana-deva] is concerned, if He is Lord Viṣṇu, a simple brāhmaṇa or even my enemy, I have decided to give to Him in charity all the land He has asked for.” Mahārāja Bali was so fortunate that the Lord extended before him His hand, which was reddish from touching the breast of the goddess of fortune, who is always smeared with red kuṅkuma powder. In other words, although the Personality of Godhead is so great that the goddess of fortune is always under His command for enjoyment, He still extended His hands to take charity from Mahārāja Bali.

Людину, яка хоче запропонувати Крішні все і не бажає за це ніякої нагороди, вважають за справді відречену особистість. Тому відданий відмовляється прийняти звільнення будь-якого різновиду, навіть якщо це пропонує йому Сам Господь. Справжня любов до Крішни виявляється саме так: відданий дає Крішні пожертви, а Крішна приймає їх.

A person who wants to give everything in charity to Kṛṣṇa but does not want anything in return is considered the real renouncer. Thus, a devotee will refuse to accept any kind of liberation, even if it is offered by the Lord. Real love of Kṛṣṇa becomes manifested when Kṛṣṇa becomes the recipient of charity and the devotee becomes the giver.

У книзі «Харі-бгакті-судгодая» є ще один приклад, який наводить Махараджа Дгрува. Він каже: «Любий Господи! Я виконував аскези й покути на те, щоб одержати від Тебе певне благословення, але Ти на відповідь дав мені змогу бачити Себе, кого не можуть побачити навіть великі мудреці та святі. Я шукав друзок битого скла і натомість знайшов найкоштовніший діамант. Тепер, мій Боже, я цілком задоволений, і мені не треба від Твоєї Господньої Милости геть нічого».

In the Hari-bhakti-sudhodaya there is another example, forwarded by Mahārāja Dhruva. He says there, “My dear Lord, I have practiced austerities and penances because I was desiring to receive something from You, but in exchange You have allowed me to see You, who are never visible even to the great sages and saintly persons. I had been searching out some pieces of broken glass, but instead I have found the most valuable jewel. I am therefore fully satisfied, my Lord. I do not wish to ask anything more from Your Lordship.”

Подібне твердження є в Третій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (15.48). Чотири мудреці на чолі з Санакою Муні звернулися до Господа з такою мовою: «Любий Верховний Боже-Особо! Твоя слава привертає до Тебе всіх, і матеріальна скверна не торкається Тебе. Отож Ти гідний хвали, і в Тобі насправді перебувають усі місця прощі. Благословенні ті, кому пощастило прославляти Твої якості і хто воістину усвідомлює Твоє трансцендентне становище; їх не цікавить навіть звільнення, яке Ти пропонуєш. Володіючи трансцендентним скарбом, вони не мають навіть бажання посісти трон Індри, царя райських планет. Вони знають, що цар райських планет на своїй піднесеній посаді також не вільний від страху, тимчасом як тим, хто прославляє Твої трансцендентні якості, відкривається уся повнота щастя, а відтак їм не загрожує ніяка небезпека. То хіба будь-яка посада у райському царстві привабить тих, хто знає цю істину?»

A similar statement is to be found in the Third Canto of Śrīmad-Bhāgavatam, fifteenth chapter, verse 48. The four sages headed by Sanaka Muni addressed the Lord as follows: “Dear Supreme Personality of Godhead, Your reputation is very attractive and free from all material contamination. Therefore You are worthy of being glorified and are actually the reservoir of all places of pilgrimage. Auspicious persons who are fortunate enough to be engaged in glorifying Your attributes and who actually know what Your transcendental position is do not even care to accept liberation offered by You. Because they are so transcendentally enriched, they do not care to accept even the post of Indra, the heavenly king. They know that the post of the king of heaven is also fearful, whereas for those who are engaged in glorifying Your transcendental qualities there is only joyfulness and freedom from all danger. As such, why should persons with this knowledge be attracted by a post in the heavenly kingdom?”

Один відданий описав свої враження від добродійности, яку проявив цар Маюрадгваджа: «Я недостойний навіть говорити про діяння Махараджі Маюрадгваджі, а тому просто схиляюсь перед ним у великій шанобі». Маюрадгваджа мав гострий розум, і коли до нього прийшов Крішна, перебраний за брахману, він здогадався, чого Він хоче. Крішна попрохав, щоби дружина й син Маюрадгваджі відпиляли в царя пів-тіла, і цар погодився. Переповнений сильним бажанням бути корисним у відданому служінні, цар Маюрадгваджа повсякчас думав про Крішну, і тому, зрозумівши, що це Крішна прийшов у подобі брахмани, він не вагаючись погодився віддати Йому половину свого тіла. Така жертва з боку Махараджі Маюрадгваджі для Крішни не має собі рівних у світовій історії, і ми повинні якнайшанобливіше схилитися перед ним у поклоні. Він володів повним знанням про Верховного Бога-Особу, що прийшов до нього у подобі брахмани, і уславився як досконалий дана-віра, тобто зречена особистість.

One devotee has described his feelings about the charity exhibited by King Mayūradhvaja: “I am faltering even to speak about the activities of Mahārāja Mayūradhvaja, to whom I offer my respectful obeisances.” Mayūradhvaja was very intelligent, and he could understand why Kṛṣṇa came to him once, in the garb of a brāhmaṇa. Kṛṣṇa demanded from him half of his body, to be sawed off by his wife and son, and King Mayūradhvaja agreed to this proposal. On account of his intense feeling of devotional service, King Mayūradhvaja was always thinking of Kṛṣṇa, and when he understood that Kṛṣṇa had come in the garb of a brāhmaṇa, he did not hesitate to part with half of his body. This sacrifice of Mahārāja Mayūradhvaja for Kṛṣṇa’s sake is unique in the world, and we should offer our all-respectful obeisances to him. He had full knowledge of the Supreme Personality of Godhead in the garb of a brāhmaṇa, and he is known as the perfect dāna-vīra, or renouncer.

Будь-яку людину, котра завжди готова вдовольнити Крішну і вправно виконує віддане служіння, називають дгарма-віра, або лицарем у дотриманні релігійних засад та обрядів. Піднятися на рівень дгарма-віри здатні лише досконалі віддані, здійснюючи релігійні обряди. Дгарма-вірою відданий стає, коли засвоює знання, що міститься в авторитетних священних писаннях, дотримує засад моралі, сповнюється віри і терпіння та панує над своїми чуттями. Ті, хто виконує релігійні обряди задля вдоволення Крішни, стають непохитні у відданому служінні, тимчасом як люди, які виконують релігійні обряди без наміру задовольнити Крішну, є доброчесними тільки на ім’я.

Any person who is always ready to satisfy Kṛṣṇa and who is always dexterous in executing devotional service is called dharma-vīra, or chivalrous in executing religious rituals. Only advanced devotees performing religious ritualistic performances can come to this stage of dharma-vīra. Dharma-vīras are produced after going through the authoritative scriptures, following moral principles, being faithful and tolerant and controlling the senses. Persons who execute religious rituals for the satisfaction of Kṛṣṇa are steady in devotional service, whereas persons who execute religious rituals without intending to please Kṛṣṇa are only called pious.

Найліпшим прикладом особистости дгарма-віра є Махараджа Юдгіштгіра. Один відданий якось сказав Крішні: «Любий Крішно, Ти, хто повбивав усіх демонів! Махараджа Юдгіштгіра, старший син Махараджі Панду, виконав усі можливі жертвопринесення єдино заради того, щоб удовольнити Тебе. Він завжди запрошував царя райських планет Індру брати участь у яґ’ях [жертвопринесеннях]. І через те, що цар Індра частенько відлучався від Шачідеві, вона мусила проводити більшу частину свого часу обіперши голову на руки — так вона сумувала за Індрою».

The best example of a dharma-vīra is Mahārāja Yudhiṣṭhira. A devotee once told Kṛṣṇa, “My dear Kṛṣṇa, O killer of all demons, Mahārāja Yudhiṣṭhira, the eldest son of Mahārāja Pāṇḍu, has performed all kinds of sacrifices just to please You. He has always invited the heavenly king, Indra, to take part in the yajñas [sacrifices]. Because King Indra was thus absent so often from Śacīdevī, she had to pass much of her time pining over Indra’s absence, with her cheeks upon her hands.”

Вважають, що різноманітні яґ’ї півбогам є поклонінням частинам тіла Верховного Господа. Півбогів вважають за різні частини всесвітнього тіла Господа, і тому кінцевою метою поклоніння півбогам є задовольнити Господа через таке поклоніння їм як різним частинам тіла Господа. Але у Махараджі Юдгіштгіри не було бажання поклонятися півбогам, що є матеріальним; він виконував усі жертвопринесення під керівництвом Крішни і зовсім не задля власної вигоди. Він бажав тільки вдовольнити Крішну, і тому його називають найліпшим з відданих, що завжди занурений в океан любовного служіння.

The performance of different yajñas for the demigods is considered to be worship of the limbs of the Supreme Lord. The demigods are considered to be different parts of the universal body of the Lord, and therefore the ultimate purpose in worshiping them is to please the Lord by partially worshiping His different limbs. Mahārāja Yudhiṣṭhira had no such material desire; he executed all sacrifices under the direction of Kṛṣṇa, and not to take any personal advantage from them. He desired only to please Kṛṣṇa and was therefore called the best of the devotees. He was always merged in the ocean of loving service.