Шрі Рупа Ґосвамі підносить шанобливу молитву до вічного, завжди прекрасного Верховного Бога-Особи, кому чисті віддані повсякчас з любов’ю служать на трансцендентному рівні. У цій, третій, частині «Бгакті-расамріта-сіндгу» описано п’ять засадничих різновидів відданого служіння, а саме: нейтральне ставлення до Господа, слугування, братерські стосунки, батьківські почуття до Господа та стосунки кохання. П’ять названих різновидів відданого служіння будуть детально розглянуті нижче; вони образною мовою описані як п’ять хвиль у західній частині океану нектару відданости.

Коли людина стає дійсно спроможна утримуватися на трансцендентному рівні, її становище у відданому служінні називають ступенем нейтральних стосунків. Певна кількість великих мудреців досягнула цього рівня нейтральности завдяки аскезам, покутам та медитації, що дали їм змогу підкорити вимоги чуттів своїй владі. Таких мудреців прийнято називати йоґами-містиками, і здебільшого їх вабить звідати духовної насолоди, яку дає осягнення безособистісного аспекту Абсолютної Істини. Смаку трансцендентної насолоди, що її досвідчують у безпосередніх стосунках з Верховним Богом-Особою, вони практично не знають.

Насправді трансцендентна насолода, якої відданий дізнає у спілкуванні з Найвищою Особою, через те що відданий має стосунки безпосередньо з Господом в Його вічній формі, незрівнянно більша від насолоди, що її дає усвідомлення безособистісного Брахмана. Імперсоналісти не здатні звідати смаку трансцендентної насолоди, який з’являється у безпосередньому спілкуванні з Господом — а цієї насолоди можна звідати, якщо просто слухати про Його розваги. Тим-то, читаючи «Бгаґавад- ґіту», в якій Господь власною особою розмовляє з Арджуною, імперсоналісти не відчувають ніякого трансцендентного смаку, не звідують насолоди. Самий принцип, що лежить в основі їхнього імперсонального сприйняття реальности, не дозволяє їм звідати тої трансцендентної насолоди, смаком якої насолоджуються віддані, для кого осереддям сприйняття є Найвища Особа. Отож читати коментарі імперсоналістів на «Бгаґавад- ґіту» дуже небезпечно, бо, не здатні осягнути трансцендентної насолоди, що її дає «Ґіта», імперсоналісти стараються витлумачувати її по-своєму. Однак якщо імперсоналістові випадає зустріти когось із чистих відданих, він підноситься зі свого, вже трансцендентного, рівня на ще вищий. Тому великим мудрецям раджено поклонятися арча-віґрасі, формі Господа, бо таке поклоніння дає змогу звідати найвищої трансцендентної втіхи.

Якщо не поклонятись арча-віґрасі, тобто формі Божества Господа, зрозуміти трансцендентні писання, як оце «Бгаґавад- ґіта» та «Шрімад-Бгаґаватам», не вийде. Великим мудрецям, що вже перебувають на трансцендентному рівні нейтральних стосунків, слід насамперед прийняти притулок Господа Вішну, вічної чотирирукої форми Верховного Бога-Особи. Тому для йоґів-містиків існує припис медитувати на форму Господа Вішну, як на це вказує Капіла Муні у своїй санкг’я-йозі. На жаль, багато йоґів-містиків стараються медитувати на якусь «порожнечу», але така медитація, запевняє «Ґіта», — марний труд, і ніяких позитивних наслідків вона не дає.

Деяким великим святим, які виконували покути та аскези, випало бачити трансцендентну форму чотирирукого Вішну, і вони зазначають: «Ця чотирирука форма Господа, що має тіло синього відтінку, — вмістилище усього блаженства, і в ній зосереджена сама наша життєва сила. Коли ми споглядаємо цю вічну форму Вішну, краса Господа одразу полонить і нас, і багатьох інших парамахамс». Такий опис Господа Вішну, який дають великі святі, є прикладом шанта-раси, тобто рівня нейтральних стосунків у відданому служінні. Напочатку ті, хто прагне спасіння, стараються звільнитися від пут матерії, здійснюючи тяжкі аскези й покути, аж врешті-решт вони досягають рівня безособистісного духовного усвідомлення. На цій стадії брахма-бгути (звільнення від пут матерії) жива істота, як пояснено в «Бгаґавад-ґіті», вже піднімається понад будь-якими пожаданнями та скорботами, виповнюється радости і бачить усе однаковим оком. Відданий, котрий утвердився в шанта- расі, тобто на рівні нейтральности у відданому служінні, вшановує Господа в Його постаті Вішну.

Уся ведична культура скеровує людину власне на усвідомлення Господа Вішну. У «Ріґ Веді» одна мантра проголошує, що досконала свята особа завжди прагне, щоб її розум був зосереджений у медитації на лотосових стопах Вішну.

У «Шрімад-Бгаґаватам» сказано: невігласи не відають того, що кінцевою метою життя є Вішну. Усі авторитетні ведичні писання погоджуються на тому, що рівень усвідомлення величі Господа Вішну є тою відправною точкою, з якої власне починається віддане служіння. Якщо відданий, сягнувши цього рівня, і далі за належного проводу, виконує віддане служіння, з часом йому обов’язково відкриватимуться й інші аспекти відданого служіння. На цьому рівні шанта-раси відданий вже бачить Господа Вішну, Верховного Бога-Особу, хто дарує спасіння навіть демонам. Такі віддані-початківці сприймають Господа як вічну трансцендентну форму, проводатаря усіх свідомих своєї сутности душ, як Наддушу і Верховний Брахман. Вони також знають Господа як цілком вмиротвореного, як того, хто повністю панує над Своїми почуттями, як чистого, милостивого до відданих і того, кого не заторкує ніщо матеріальне. Таке благоговійне й шанобливе ставлення до Господа Вішну з боку святих особистостей сприймають як ознаку їхнього зв’язку з Господом у стосунках шанта-раси, тобто як ознаку нейтральних стосунків у відданому служінні.

Цієї стадії шанта-раси імперсоналісти можуть досягнути тільки якщо спілкуватимуться з чистими відданими. Інакше це просто неможливо. Якщо, досягнувши рівня усвідомлення Брахмана, звільнена душа отримує змогу спілкуватися з чистим відданим Господа Крішни і покірливо, ніяк не витлумачуючи, сприймає Його повчання, вона втверджується на рівні нейтральних стосунків у відданому служінні. Найліпшим прикладом святих осіб, що перебувають у шанта-расі, є Санака, Санатана, Сананда й Санат-Кумара, четверо братів-Кумар. Ці святі особистості (їх називають чатух-сани) є синами Господа Брахми. Коли вони з’явились на світ, їхній батько наказав їм стати домогосподарями і збільшувати чисельність людського населення, але вони відмовилися, сказавши, що вже вирішили не зв’язувати себе путами сімейного життя, бо воліють жити як праведники-брахмачарі і присвятити себе на самовдосконалення. Так сталося, що ці великі святі живуть у світі вже багато мільйонів років, але виглядають як маленькі хлопчики чотири- п’ятирічного віку. Шкіру вони мають дуже світлу, тіла їхні випромінюють сяйво, і вони завжди подорожують світом голі. Ці четверо святих осіб майже ніколи не розлучаються.

В одній з молитов брати Кумари кажуть : « О Господи Мукундо [Крішна, який дарує звільнення]! Серце святих притягає безособистісний аспект Абсолютної Істини, Брахман, тільки поти, поки вони побачать Твою вічну форму, сповнену блаженства і знання, Тебе, що барвою тіла нагадуєш молоде дерево тамала».

В «Бгакті-расамріта-сіндгу» описані якості святої особи. Свята особа — це той, хто ясно усвідомлює, що те, що він здійснює віддане служіння, саме по собі є запорукою звільнення. Святий неухильно дотримує реґулівних засад життя у відданості й водночас прагне звільнитися з пут матерії.

Святий думає: «Коли я зможу жити самітником у гірських печерах? Коли я матиму тільки пов’язку на нижній частині тіла і більш нічого? Коли я зможу тамувати свій голод, з’їдаючи трохи плодів та овочів? Коли я зможу постійно утримувати свій розум на лотосових стопах Мукунди, хто є джерелом випромінення Брахмана? Коли, живучи як духовна людина, я до кінця збагну, що мої дні та ночі — це коротенькі хвилі у потоці вічного часу?»

Віддані й свідомі своєї сутности особистості, які звістують людям славу Господа, у своєму серці завжди відчувають екстатичну любов до Нього. Їх затоплює благословенне проміння, що його проливає місяць екстазу, і тому таких людей називають святими.

Святі особистості керуються дальшими прагненнями: вивчати Веди, і насамперед Упанішади, завжди жити у такому місці, де їх не турбували б миряни, повсякчас думати про вічну форму Крішни, бути відкритим для усвідомлення Абсолютної Істини, доладно й досконало виявляти своє знання, споглядати Верховного Господа у Його всесвітній формі (вішва-рупі), повсякчас перебувати в товаристві досвідчених відданих та обговорювати смисл Вед з такими ж, як вони самі, досконалими особистостями. Усі ці якості святих особистостей служать піднесенню на рівень шанта-раси.

У «Бгакті-расамріта-сіндгу» розказано, як колись у зібранні доброчесних осіб, що його влаштував Господь Брахма задля розвідок ведичних писань, як-от Упанішад, усіх присутніх переповнила екстатична любов до Крішни, чільника роду Яду. Власне, Упанішади вивчають саме задля того, щоб усвідомити Верховного Бога-Особу. Необхідність відкинути матеріальне існування — це лише одна з численних тем, що їх розглядають Упанішади. Ще одна тема — це втвердження на рівні усвідомлення безособистісного Брахмана. І нарешті, пройшовши крізь безособистісне усвідомлення Брахмана, відданий, піднявшись до рівня спілкування з Верховним Богом-Особою, досягає кінцевої мети вивчення всіх Упанішад.

Для тих, хто перебуває на стадії шанта-раси, спонукою до вдосконалення може стати запах туласі, запропонованих лотосовим стопам Господа, голос Його мушлі, святе місце на якійсь горі чи пагорбі або ліс, як оце Вріндавана, місце прощі, річка Ґанґа, перемога над потребами свого тіла (голодом, бажанням спати, боронитися й статевим потягом), усвідомлення руйнівної природи вічного часу та постійне товариство відданих, що діють у свідомості Крішни. Кожна з цих чинностей дозволяє зробити великий крок уперед у відданому служінні. Усі ці різні чинності сприяють вдосконаленню святих осіб, які перебувають у шанта-расі, та їхньому поступу до ще досконалішого рівня відданого служіння.

У Третій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (15.43) описано, як четверо святих осіб, чатух-сани, на чолі з Санака-Кумарою прибули на планету Вайкунтгу, що в духовному небі, відвідати Господа. Коли вони схилились перед Господом у поклоні, аромат листочків туласі, змішаних із шафраном, увійшов до їхніх ніздрів і полонив їхні серця. До того розум цих чотирьох святих завжди був зосереджений на безособистісному Брахмані, однак коли вони отримали змогу спілкуватись з Господом безпосередньо і вдихнули аромат запропонованих Йому листочків туласі, волосся на їхніх тілах одразу настовбурчилося. Це свідчить про те, що коли навіть той, хто перебуває на рівні усвідомлення Брахмана, потрапляє до гурту відданих, які виконують чисте віддане служіння, він приваблюється до особистісного аспекту Господа.

Сказано, що великих мудреців, які виконують віддане служіння у шанта-расі, розпізнають за певними прикметами, і подано опис цих прикмет. Такі мудреці зосереджують погляд на кінчикові свого носа, а поводяться вони як авадгути. Авадгута кажуть на містика високого рівня, якому байдуже про соціальні та релігійні умовності чи правила і приписи Вед. Ще одна прикмета таких осіб — що вони дуже уважно добирають слова, коли їм доводиться говорити до когось. Промовляючи, вони з’єднують вказівний і великий пальці руки (це називається ґ’яна-мудра). До атеїстів вони не чують ворожости, також вони не мають і особливої прихильности до відданих. Такі містики головну увагу приділяють звільненню та відреченню від матеріалістичного способу життя. Вони нейтрально ставляться до всього і не схильні ототожнювати себе ні з чим матеріальним або приваблюватись до нього. Вони завжди серйозні і водночас цілковито заглиблені у думки про Верховного Бога-Особу. Отакі незвичайні риси розвиваються у відданих, які перебувають у шанта-расі.

Що стосується зосередження погляду на кінчикові носа, в «Бгакті-расамріта-сіндгу» наведені слова одного відданого, якому довелося спостерігати, як цю процедуру виконує певний йоґ. Цей відданий відзначав: «Великий мудрець фіксує погляд на кінчикові свого носа, і це свідчить про те, що вічна форма Господа вже проявилася в його серці».

Відданий, що перебуває в шанта-расі, буває, позіхає, потягується, він дає настанови щодо відданого служіння, складає шанобливі поклони формі Господа, здіймає вишукані молитви до Господа і, як правило, має бажання служити Господеві безпосередньо своїм тілом. Це — деякі з ознак, спільні для всіх відданих, що перебувають на рівні нейтральних стосунків з Господом. Один відданий, якось постерігши позіхання іншого відданого, зауважив: «Любий містику, мені здається, що в твоєму серці є трохи екстатичної любови та відданости, і це саме вони примушують тебе позіхати». Іноді можна бачити, як відданий у шанта-расі падає на землю, волосся на його тілі настовбурчується і він тремтить усім тілом. Такі віддані виявляють різні ознаки екстатичного трансу невимушено.

У «Бгакті-расамріта-сіндгу» сказано, що коли Крішна засурмив у Свою мушлю Панчаджан’ю, численні великі мудреці, що жили у гірських печерах, негайно відреаґували на голос Його мушлі — вони вийшли з медитативного трансу і одразу помітили, що волосся на їхніх тілах стало дибки. Інколи віддані у шанта-расі ціпеніють, іноді робляться вмиротворені, або ще їх затоплює радість, занепокоєність, вони, буває, замислюються, обдумують щось, про щось розмірковують, жвавішають або починають сперечатися. Ці ознаки свідчать про безперервний екстаз, чи, інакше, про усталені емоції.

Якось певний великий мудрець, котрий вже усвідомив власну сутність, журився з приводу того, що не має змоги побачити Верховного Господа Крішну, хоча Крішна живе у Двараці. Такі думки примусили мудреця заціпеніти. Він думав, що просто марнує своє життя. Іншими словами, мудрець був прикро вражений, що через свою медитацію не може піти побачити Верховного Бога-Особу попри що Крішна присутній на планеті власною особою.

Коли містик, трансцендентний щодо будь-яких філософських розмірковувань, входить у Брахман, стан його називають трансом, і тоді він перебуває поза межами впливу матеріальних уявлень про життя. Коли людина в такому стані чує про трансцендентні розваги Господа, її тіло часами обіймає дрож.

Коли відданий, що усвідомив Брахман і досягнув рівня стійкого трансу, стикається з вічною формою Крішни, його трансцендентне блаженство зростає у мільйони разів. Один великий мудрець якось запитав у іншого: «Любий друже, як ти гадаєш, чи буду я здатний побачити Верховного Бога-Особу, коли сягну досконалости у восьмиступеневій йозі?» Це запитання мудреця є прикладом допитливости відданого, що перебуває на рівні нейтральних стосунків у відданому служінні.

З нагоди затемнення сонця Господь Крішна разом зі Своїм старшим братом Баларамою та сестрою Субгадрою прибули на колісниці до Курукшетри, і численні йоґи-містики також прийшли туди. Побачивши Господа Крішну та Балараму, ці йоґи- містики почали вигукувати, що відтоді, як побачили незрівнянне сяйво, що виходить з тіла Господа, блаженство усвідомлення безособистісного Брахмана для них мало що важить. Тоді ж один з містиків звернувся до Крішни з такою мовою: «Любий Господи, Ти завжди сповнений трансцендентного блаженства, і Твоє становище перевершує будь-які рівні духовного осяяння. Отож, просто спостерігаючи Тебе звіддаля, я прийшов висновку, що трансцендентне блаженство у безособистісному Брахмані мені ні до чого».

Коли один великий містик, почувши голос Панчаджан’ї, Крішниної мушлі, вийшов зі свого медитативного трансу, він став наче сам не свій: почав битися головою об землю, очі його набігли сльозами екстатичної любови; він враз забув геть усі приписи й правила йоґи, що її виконував. Так сталося, що він одразу покинув шлях усвідомлення безособистісного Брахмана.

Білваманґала Тгакура у своїй книзі «Крішна-карнамріта» каже: «Хай імперсоналісти і далі долають шлях трансцендентного усвідомлення, поклоняючись безособистісному Брахману. Мене також посвячено у цей метод усвідомлення Брахмана, але мене збив з пуття один малий неслух, дуже хитрий і закоханий у ґопі, і я зробився Його служницею. Від того часу я відмовився від методу усвідомлення безособистісного Брахмана».

Білваманґала Тгакура спершу отримав духовне посвячення в метод усвідомлення безособистісного аспекту Абсолютної Істини, але пізніше, через спілкування з Крішною у Вріндавані, став досвідченим відданим. Подібне сталося і з Шукадевою Ґосвамі, який милістю Господа також став на шлях відданого служіння, покинувши шлях усвідомлення безособистісного Брахмана.

Шукадева Ґосвамі та Білваманґала Тгакура, що відмовились від імперсональної концепції Абсолютної Істини заради відданого служіння, є взірцями відданих, що перебувають на рівні нейтральних стосунків з Господом. Згідно з думкою деяких авторитетів цей стан не можна вважати одним з трансцендентних настроїв, або рас, але Шріла Рупа Ґосвамі наполягає на тому, що, навіть якщо не вважати цього стану за трансцендентну расу, його таки треба розглядати як початкову стадію відданого служіння. Проте якщо відданий не піднімається далі до рівня дійсного служіння Господу, слід розуміти, що трансцендентного смаку він не розвинув. Щодо цього в Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» наведено слова Самого Господа Крішни, як Він особисто повчає Уддгаву: «Рівень, на якому індивідуум перебуває втверджений в медитації на Мою особисту форму, називають шанта-расою, і розпочати справжнє чисте віддане служіння може тільки той, хто спершу втвердився на цьому рівні». Це означає, що спочатку треба втвердитися принаймні у шанта-расі, бо доступ до особистого аспекту Верховного Бога-Особи відкривається тільки так.