Коли бажання любити Крішну в індивідуальних взаєминах з Ним стає досить інтенсивним, це знаменує початок чистої любови до Бога. Спочатку відданий діє строго з наказу свого духовного вчителя, дотримуючи реґулівних засад відданого служіння. В такий спосіб відданий цілковито очищується від матеріальної скверни і тоді розвиває прив’язаність та смак до відданого служіння. Ці смак та прив’язаність чимдалі посилюються і з часом переростають у любов. Насправді слово «любов» можна застосовувати тільки щодо стосунків з Богом- Особою. У матеріальному світі немає нічого такого, що можна було б назвати любов’ю. Те, що у матеріальному світі називають любов’ю, є просто хіттю. Різниця між любов’ю і хіттю величезна — як різниця між залізом і золотом. У «Нарада- панчаратрі» ясно сказано, що коли хіть цілковито скерована на Верховного Бога-Особу і людина відчуває спорідненість з Ним і тільки з Ним, тоді це — чиста любов до Бога, що визнають великі авторитети Бгішма, Прахлада, Уддгава та Нарада.

Великі авторитети (Бгішма та інші) пояснюють, що мати любов до Бога означає цілковито облишити усю так звану любов до будь-кого іншого, крім Нього. Згідно із Бгішмою любити означає зосередити свою прив’язаність на одній особі, відкинувши будь-які інші почуття. Ця чиста любов може бути скерована на Верховного Бога-Особу за двох умов: у стані екстазу або якщо даровано безпричинну милість Самого Верховного Бога-Особи.

Екстатична любов до Бога пробуджується у повнім обсязі за умови, що людина, діючи за проводом істинного духовного вчителя, просто дотримує визначених у писаннях правил та приписів відданого служіння. Пояснення щодо такої екстатичної любови, яка породжена впорядкованим відданим служінням, подано в Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (2.40): «Дотримуючись реґулівних засад відданого служіння, відданий розвиває в собі свідомість Крішни, що притаманна йому від природи, а коли його серце завдяки цьому м’якшає, він починає співати і танцювати, наче безумець. Оспівуючи святе ім’я Бога, він часами плаче, а часами промовляє щось безтямне, іноді співає, а іноді, не вважаючи на присутність сторонніх людей, танцює, наче божевільний».

У «Падма Пурані» є дальший приклад екстатичної любови, що постала зі спонтанної прив’язаности. Чандраканті, славетна красуня, хотівши мати за чоловіка Крішну, неухильно дотримувала обітниці целібату. Вона безнастанно медитувала на трансцендентний образ Господа і завжди оспівувала Його велич. Ні за кого іншого йти заміж вона не хотіла. Вона твердо постановила собі, що якщо виходитиме заміж, то тільки за Господа Крішну.

Якщо відданий завжди перебуває в зв’язку з Господом через почування екстатичної любови, слід розуміти, що це Сам Господь зі Своєї безпричинної й надзвичайної ласки до відданого підніс його до такого становища. Приклад такої надзвичайної ласки наведений в Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (12.7), де Господь Крішна каже Уддгаві: «Ґопі Вріндавани хотіли бути зі Мною, але вони не вивчали Вед і навіть не бували у святих місцях прощі. Вони не дотримували жодної реґулівної засади і не виконували ніяких аскез. Вони досягли найвищого рівня досконалости у відданому служінні єдино завдяки спілкуванню зі Мною».

З прикладу Чандраканті, наведеному в «Падма Пурані», і з прикладу ґопі, наведеному в «Шрімад-Бгаґаватам», ясно, що відданий, думки якого завжди скеровані на Крішну, який завжди оспівує велич Господа і кого заполонює екстатична любов, незалежно від свого становища досягне найвищої досконалости, тобто завдяки надзвичайній милості Господа Крішни набуде бездомісної самовідданої любови до Нього. Підтвердження цьому знаходимо в «Шрімад-Бгаґаватам»: «Якщо людина поклоняється Харі, Верховному Господу, шанує і над усе любить Його, слід розуміти, що вона вже виконала найрізноманітніші аскези й отримала плоди всіх інших методів самоусвідомлення. А якщо людина пройшла крізь усі можливі аскези та покути й опанувала містичну йоґу, але екстатичної любови до Харі так і не розвинула, треба знати, що за всіма тими зайняттями вона просто марнувала свій час. Якщо хтось повсякчас бачить Крішну і у своєму серці, і зовні, слід розуміти, що він вже перевершив рівень виконання скерованих на самоусвідомлення аскез і покут. Натомість якщо людина здійснювала усілякого роду покути й аскези, але здатности бачити Крішну всередині й зовні не розвинула, усі її труди марні».

Спонтанну прихильність до Крішни, причиною якої, як вважають, є надзвичайна ласка Крішни, можна поділити на дві відміни: перша — це глибоке благоговіння перед величчю Господа, а друга — це прив’язаність до Крішни, яка виникає сама собою без ніяких підстав. У «Нарада-панчаратрі» сказано: якщо через велике благоговіння перед величчю Верховного Господа відданий розвиває сильну прив’язаність і непохитну любов до Нього, він отримує змогу досягти будь-якого з чотирьох різновидів звільнення, якого досягають вайшнави: одержати тіло, як у Господа, користуватися усіма щедротами Господа, жити на одній планеті з Господом і вічно спілкуватися з Господом. Звільнення, як його розуміють вайшнави, цілковито відрізняється од звільнення, що його прагнуть майаваді і яке полягає в тому, що вони просто занурюються у випромінення тіла Господа.

У «Нарада-панчаратрі» пояснено, що чисте бездомісне віддане служіння — це безкорисливе служіння, цілковито вільне від бажання мати вигоду для себе самого. Якщо відданого пов’язує з Крішною тільки любов і якщо його розум постійно зосереджений на Крішні, така його відданість є єдиним засобом привернути увагу Господа. Іншими словами, вайшнаву, котрий безперервно думає про образ Господа Крішни, називають чистим вайшнавою.

Назагал відданий, на якого безпричинна милість Господа зійшла завдяки строгому дотриманню правил і приписів відданого служіння, приваблюється до Господа через Його незрівнянну велич, Його трансцендентну красу, а також через спонтанне віддане служіння. Сказати точніше, людина, дотримуючи реґулівних засад відданого служіння, набуває здатности повною мірою оцінити трансцендентну красу Господа. І в кожнім разі відданий досягає піднесеного становища тільки завдяки надзвичайній милості, якою обдаровує його Господь.

Шріла Рупа Ґосвамі вже дав пояснення щодо численних методів, які дають змогу розвинути любов до Бога, а тепер він у загальних рисах опише метод, який є найдійовішим, щоб досягнути такого піднесеного становища. Основою екстатичної любови до Бога власне є віра. Існує чимало товариств і груп чистих відданих, і якщо хтось, мавши хоча б дрібку віри в Господа, приєднується до таких громад, він робить швидкий поступ і досягає рівня чистого відданого служіння. Якщо початківець з бодай крихтою віри приходить до чистого відданого і спілкується з ним, він отримує можливість слухати про Господа з авторитетних священних писань — з «Бгаґавад-ґіти» й «Шрімад-Бгаґаватам», і вплив чистого відданого на нього робить своє діло. Так милістю Господа, що перебуває в серці кожної живої істоти, людина поступово зміцнює віру в сказане у достовірних священних писаннях. Це — перша стадія спілкування з чистими відданими. На другій стадії, трохи вдосконалившись і ставши досить зрілим, відданий виявляє бажання дотримувати засад відданого служіння за проводом чистого відданого і приймає його як свого духовного вчителя. На дальшій стадії, керуючись вказівками духовного вчителя, відданий здійснює впорядковане віддане служіння і завдяки цій діяльності звільняється від небажаних зайнять. Коли він вже звільнився від непотрібного і поганих звичок, віра його стає непохитною, і тоді він розвиває трансцендентний смак до відданого служіння; далі в ньому з’являється прив’язаність, потім виявляється екстаз, аж зрештою на кінцевій стадії приходить чиста любов до Бога. Отже, ми перелічили різні стадії розвитку чистої любови.

Такого досягають тільки найбільші щасливці. Ті, хто просто студіює Веди, не здатні збагнути того, як саме відбувається цей поступ. У «Нарада-панчаратрі» Господь Шіва каже Парваті: «Люба моя верховна богине! Знай, що кожний, хто розвинув екстатичну любов до Верховного Бога-Особи і хто завдяки цій любові занурився в трансцендентне блаженство, навіть не помічає матеріальних нещасть та радощів, що пов’язані з матеріальним тілом та розумом».

Прив’язаності до Бога та любовним взаєминам з Ним, а вони є різні віти одного первісного дерева любови, передують розмаїті любовно-емоційні вияви, про які у цій книзі йтися не буде. Їх описав Санатана Ґосвамі у своїй «Бгаґаватамріті». Ці любовні взаємостосунки є вельми потаємні, однак Санатана Ґосвамі описав їх дуже детально.

Так Шрі Рупа Ґосвамі завершує першу частину «Бгакті- расамріта-сіндгу». Він пише свій трактат для трансцендентного задоволення Санатани Ґосвамі, який встановив істину щодо трансцендентної краси, а також на задоволення Ґопали Бгатти даси Ґосвамі, Шрі Раґгунатги Бгатти Ґосвамі та Раґгунатги даси Ґосвамі. З цього випливає, що коли Рупа Ґосвамі писав «Бгакті- расамріта-сіндгу», великий Шріла Джіва Ґосвамі ще не провадив активної діяльности.

Так закінчує Бгактіведанта оглядовий виклад першої частини книги «Бгакті-расамріта-сіндгу» аж до описів екстатичної любови до Бога, про які йтиметься далі.