На думку кармі (тих, що виконують визначену в писаннях діяльність задля насолоди її плодами) слугувати Господу означає пропонувати Йому плоди своєї діяльности. Але згідно з ачар’ями-вайшнавами (Рупою Ґосвамі та іншими) слугувати означає постійно робити якісь послуги Господу.

У «Сканда Пурані» сказано, що тих, хто прихильні до ритуальної обрядової діяльности і живуть строго у відповідності до поділу суспільства на чотири стани духовного життя та чотири фахові верстви, вважають за відданих. А якщо віддані дійсно залучені до безпосереднього служіння Господу, то вже бгаґавати, тобто чисті віддані. Виконавців кармічної діяльности, а саме тих, хто діє згідно з обов’язками, що визначені для них відповідно до поділу суспільства на фахові верстви та стани духовного життя, зараховувати до категорії чистих відданих не можна. Разом з тим через те, що вони пропонують плоди своєї діяльности Господу, їх вважають за відданих. А якщо відданий не прагне собі жодної користи зі служіння і служить Господу спонтанно, з любови до Нього, його слід вважати за чистого відданого. Кожна зумовлена душа, що потрапила до матеріального світу, більшою або меншою мірою бажає панувати над матеріальною природою. Система варнашрами і визначені кожному в межах цієї системи обов’язки задумані так, щоб дати змогу зумовленій душі насолоджуватися матеріальним світом відповідно до свого бажання чуттєвої втіхи і водночас поступово наближатися до рівня духовного усвідомлення. Поле діяльности в межах визначених системою варн та ашрамів обов’язків дуже широке, і вся така діяльність належить до категорії відданого служіння у свідомості Крішни. Віддані, що живуть сімейним життям, часто поруч із своїми обов’язками у відданому служінні вдаються до ведичної обрядової діяльности, але і те, і те призначене задовольнити Крішну. Отже, виконуючи певні ведичні обряди, віддані-домогосподарі роблять це, щоб дати задоволення Крішні. А, як ми вже розглядали, будь-яку діяльність, яка скерована на задоволення Верховного Бога-Особи, слід вважати за віддане служіння.

Далі Шріла Рупа Ґосвамі пояснює, кого вважають придатним для того, щоб виконувати віддане служіння. Він каже, що віддані, яких зараховують до початківців, тобто тих, хто вже має іскру любови до Бога, але в кого вона жевріє ледь-ледь, вже не шукають чуттєвої втіхи, причому смак до неї зменшується пропорційно до того, як міцніє їхня відданість. Але доки людина має хоч скількісь бажання діяти заради чуттєвої втіхи, вона повинна жертвувати Крішні плоди своєї діяльности. Це також розцінюватиметься як служіння Господу, в якому Господь грає роль пана, а виконавець діяльности — роль Його слуги.

У «Нарадія Пурані» пояснюється, чому таке слугування можна називати трансцендентним. Там сказано, що людину, тіло, розум і мова якої постійно зайняті у відданому служінні, вважають за звільнену особистість, і більше того — за звільнених вважають навіть тих, хто не залучений безпосередньо до відданого служіння, а ще тільки бажає його.

У відданому служінні в стосунках дружби можна виділити два різновиди. До першого належать стосунки, коли відданий виступає в ролі довіреного слуги Господа, а до другого — коли відданий грає роль доброзичливця Господа. Відданий, що має міцну віру у віддане служіння Господу, у своєму житті завжди керується усіма правилами та реґулівними засадами відданого служіння і твердо знає, що завдяки цьому колись піднесеться на рівень трансцендентного існування. Другий різновид стосунків дружби у відданому служінні — це стати доброзичливцем Верховного Бога-Особи. В «Бгаґавад- ґіті» вказано, що для Господа проповідник є найдорожчим Його слугою. Кожний, хто йде до людей з проповіддю священного послання «Ґіти», надзвичайно дорогий Крішні, і серед людей немає рівного йому.

У «Махабгараті» Драупаді каже: «Любий Ґовіндо! Ти обіцяєш, що Твій відданий ніколи не загине. Я вірю Твоєму слову і тому за будь-яких нещасть просто згадую цю Твою обіцянку. Так я і живу». За цими словами стоїть те, що Драупаді та її п’ятьом чоловікам, Пандавам, завдав багато горя їхній двоюрідний брат Дурйодгана та інші люди. Ці випробовування були настільки жорстокими, що навіть Бгішмадева, довічний брахмачарі і великий воїн, часами плакав на гадку про них. Його завжди вражало, що Пандави, люди винятково праведні, і Драупаді, сама богиня удачі, були змушені витерпіти стільки лиха — і це при тому, що Крішна був їхнім другом. Такі випробовування випадають мало кому, а проте це не бентежило Драупаді. Вона усвідомлювала, що Крішна — їхній друг і тому врешті-решт вони будуть врятовані.

Подібне твердження містить Одинадцята пісня « Шрімад- Бгаґаватам» (2.53). Там Хаві, син царя Рішабги, звертаючись до Махараджі Німі, каже: «Шановний царю! Якщо людина ні на мить не припиняє служити лотосовим стопам Найвищої Особи (а мати це служіння прагнуть навіть великі півбоги — Індра та інші) і при тому має тверду переконаність, що немає нічого бажанішого і нічого, що заслуговувало б шани більшої, ніж це служіння, цю людину вважають за першорядного відданого».

Шрі Рупа Ґосвамі каже, що відданий-початківець, котрий розвинув в собі хоч трохи любови до Бога, вже безперечно має всі підстави сподіватися, що його буде залучено до відданого служіння. Мавши таку певність у своїх сподіваннях, що стає його сокровенним джерелом натхнення виконувати віддане служіння, відданий міцно утверджується у своєму відданому служінні.

Іноді можна бачити, що чистий відданий лягає в храмі перед Господом, слугуючи Йому в якості довіреного друга. Таку дружню поведінку відданого можна вважати за спонтанну (раґануґа). Згідно з реґулівними засадами ніхто не має права лежати у храмі Верховного Бога-Особи, однак коли це робиться зі спонтанної любови до Бога, це можна розглядати як віддане служіння у стосунках дружби.

Повна віддача себе Господу описана в Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (29.34). Там Господь каже: «Того, хто цілковито віддався Мені, геть відмовившись від усіх інших зайнять, захищаю Я Сам і за цього життя, і за наступного. Іншими словами, Я радо допомагаю йому чимдалі вдосконалюватися в духовному житті. Слід розуміти, що така особа вже досягла ступеня саршті [тобто володіє щедротами, як Сам Усевишній]». «Бгаґавад-ґіта» також підтверджує, що коли людина віддається лотосовим стопам Крішни, Крішна починає опікуватися нею безпосередньо і дає запоруку того, що захистить її від усіх наслідків її гріховних дій. Крім того, Він напучує відданого з середини його серця, щоб той міг хутко прийти духовної досконалости.

Така самозреченість називається атма-ніведана. Слово атма різні авторитети визначають по-різному. Цим словом іноді позначають духовне «я» (душу), іноді — розум, а іноді — тіло. Тому цілковита самозреченість на користь Господа означає віддатися Йому не тільки як духовна душа, а й віддати на служіння Йому своє тіло й розум. Про це співає Шріла Бгактівінода Тгакура в одній чудовій пісні. Як цілковито віддана Господу душа, він пропонує Йому всього себе, кажучи: «Розум мій, домашні справи, тіло моє і все, чим я володію, я віддаю, любий Господи, на служіння Тобі. Роби з ними що волієш. Ти — найвищий володар усього, отож, як Твоя воля, убий мене чи оборони — все у Твоїй владі. У мене ж немає нічого, на що я б міг претендувати як на свою власність».

Шрі Ямуначар’я, молячись до Господа, виражає подібну ідею такими словами: «Любий Господи! Я можу жити у будь-якому тілі, бути людиною чи півбогом — мені однаково, ким бути, бо всі ці тіла є бічними утворами трьох ґун матеріальної природи; я ж, кому довірено володіти кожним з цих тіл, віддаю себе Тобі».

Як саме людина може запропонувати своє тіло Господу в акті самозречення, сказано в «Харі-бгакті-вівеці». Відданий каже: «Любий Господи! Проданій тварині немає потреби турбуватись про свої їжу та житло — і я, наче така продана тварина, більше не думаю, як утримувати себе». Іншими словами, відданому не потрібно турбуватися про те, щоб утримувати себе чи свою родину. Віддавшися Господеві тілом і душею, ми повинні завжди пам’ятати, що єдиною нашою турботою є служити Йому.

Шріла Рупа Ґосвамі каже, що віддане служіння у стосунках дружби і віддане служіння у повній самовіддачі виконувати дуже складно. Тому бачити такі взаємини з Господом трапляється нечасто. Лише досконалі віддані здатні виконувати таке служіння. На підсумок можна сказати, що бачити людину, в якій повна самозреченість поєднувалася би зі щирою екстатичною відданістю Господу, трапляється дуже й дуже нечасто, адже необхідною умовою є цілковите передання себе на волю Господа.

В Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (11.41) Господь Крішна каже Уддгаві: «Любий друже! Якщо хтось пропонує Мені найліпше з того, що має, або щось таке, що він дуже любить, він має з того вічне благо».

Як можна діяти задля вдоволення Господа в усіх сферах життя, описано у «Нарада-панчаратрі». Там сказано, що той, хто дійсно виконує віддане служіння, не повинний цуратися ніякої діяльности — ні тої, що визначена в священних писаннях, ні тої, що потрібна, щоб заробляти собі на прожиття. Іншими словами, відданий повинен не тільки виконувати свої обов’язки у відданому служінні, як їх визначено у священних писаннях, а й здійснювати у свідомості Крішни обов’язки свого повсякденного життя. Якщо відданий керує якоюсь великою установою чи підприємством, він може пропонувати плоди, що має від своєї матеріальної власности, на служіння Господу.

Щодо повної самовіддачі у « Харі - бгакті - віласі » сказано: «Любий Господи! Той, хто віддався Тобі, хто твердо знає, що він — Твоя власність, і у кого таке знання проявлене у відповідній діяльності тіла, розуму та мови, здатний по-справжньому звідати смаку трансцендентного блаженства».

У «Нрісімха Пурані» Господь Нрісімхадева каже: «Кожного, хто молиться Мені і шукає у Мене захисту, Я беру в Свою опіку і завжди захищаю від усіх нещасть».

«Сканда Пурана» підносить хвалу священному деревцю туласі. Там сказано: «Я складаю шанобливі поклони деревцю туласі, яке може негайно очистити нас від усіх незліченних гріхів. Навіть якщо просто дивитись на туласі чи торкатись до неї, це звільнює від усіх страждань та хвороб. Якщо кланятися туласі та поливати її, можна бути певними, що нам ніколи не доведеться стати перед судом Ямараджі [повелителя смерти, що карає грішників]. Той, хто посадив десь туласі, неодмінно стане відданим Господа Крішни. А коли листочки туласі з любов’ю пропонують лотосовим стопам Крішни, це служить виявом довершеної любови до Бога».

В Індії усі індуси, навіть якщо вони не вайшнави, радо дбають про туласі. Люди дбайливо вирощують туласі навіть у великих містах, дарма що тримати там туласі вельми складно. Вони поливають і вшановують це священне деревце, бо знають, що поклонятися туласі є дуже важливою складовою відданого служіння.

У «Сканда Пурані» є ще таке свідоцтво щодо туласі: «Туласі є сприятливою всіма сторонами. Просто дивитися на неї, просто торкатися, просто згадувати її, молитися їй чи кланятися їй, слухати про неї або посадити це деревце — усе це надзвичайно сприятливе. Кожний, хто має з туласі якісь з вищезгаданих стосунків, вічно живе у світі Вайкунтги».