У Десятій пісні « Шрімад - Бгаґаватам » ( 29.12 – 13 ) Шріла Капіладева, повчаючи свою матір, змальовує відмітні риси чистого відданого служіння так: «Люба мамо! Ті, хто з чистою відданістю служать Мені, не прагнучи матеріальної вигоди і не цікавлячись умоглядними філософськими роздумами, так заглибили свій розум у служіння Мені, що і на мислях не мають прохати в Мене чогось, крім як бути заглибленими у це служіння. Вони не прагнуть навіть жити разом зі Мною у Моїй обителі».

Існує п’ять різновидів звільнення, а саме: стати єдиним з Верховним Господом, жити на одній з Ним планеті, мати зовнішність як у Господа, втішатися тими ж багатствами, що й Господь , і жити у товаристві Господа . Але відданий не хоче жодного з цих різновидів звільнення, а за матеріальну втіху не варто й згадувати. Він просто з любов’ю служить Господу і тим задоволений. Така є властивість чистої відданости.

У вищезгаданих повчаннях із «Шрімад-Бгаґаватам» Капіладева змальовує справжнє становище чистого відданого, а також визначає головні риси відданого служіння. Дальший опис відмітних рис відданого служіння, що його робить Рупа Ґосвамі, ґрунтується на свідченнях з різних священних писань. Рупа Ґосвамі стверджує, що чисте віддане служіння має шість відмітних рис. Вони такі:

Крішна є всепривабливий, але чисте віддане служіння приваблює навіть Його Самого. Це означає, що чисте віддане служіння трансцендентно могутніше за Самого Крішну, тому що воно — це внутрішня енерґія Крішни.

У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що людина повинна віддатися Йому, а все інше відкинути. Там-таки Господь також обіцяє, що захистить душі, які віддалися Йому, від усіх наслідків їхньої гріховної діяльности. Шріла Рупа Ґосвамі каже, що страждання через гріховну діяльність приходять внаслідку як наших теперішніх гріхів, так і гріхів, вчинених у минулих життях. Здебільшого ми чинимо гріховно через невігластво. Але незнання не виправдання, що дозволить уникнути наслідків, тобто дальшої гріховної діяльности. Гріховні дії бувають двох різновидів: дозрілі й ті, що ще не визріли. Дозрілі гріховні дії — це ті, через які ми страждаємо тепер. Численні наслідки гріховних дій, які ми заховуємо всередині себе і за які ми ще не відстраждали, вважають за недозрілі. Наприклад, людину, що вчинила злочин, можуть не заарештувати одразу. Але тільки-но її викрито, ув’язнення їй не уникнути. Так само, за деякі з наших гріховних дій на нас чекає страждати в майбутньому, тимчасом як за інші, що вже дозріли, ми страждаємо нині.

Так утворюється ланцюг гріховних вчинків та супутніх їм страждань, і через свої гріхи зумовлена душа страждає життя у життя. В теперішньому житті вона пожинає плоди гріховної діяльности свого минулого життя й водночас створює майбутні страждання — на наступне життя. Наочним прикладом дозрілих гріховних вчинків людини є її страждання від хронічних хвороб, страждання через судову справу, що проти неї порушено, через народження у низькій чи здеґрадованій родині, неосвіченість або потворність.

Наші теперішні страждання зумовлені численними наслідками нашої колишньої гріховної діяльности, а в майбутньому ми страждатимем через гріхи, які чинимо тепер. Проте зупинити дію наслідків гріховних вчинків можна — якщо вдатися до свідомости Крішни. На свідчення цього Рупа Ґосвамі цитує Одинадцяту пісню «Шрімад-Бгаґаватам» (14.19). Цей вірш стосується повчань Господа Крішни Уддгаві. Господь каже: «Любий Уддгаво! Віддане служіння Мені — наче жарке полум’я, що спалює на попіл хоч скільки палива». Отже, як вогонь спалює дощенту будь-яку кількість палива, так і віддане служіння Господу в свідомості Крішни на силі спалити дощенту паливо усіх гріховних вчинків. Згадаймо «Ґіту»: Арджуна вирішив, що битися у війні буде для нього гріхом, але він бився на полі бою з наказу Крішни, і через те його участь у битві стала відданим служінням. А раз так, то Арджуна впливові наслідків гріховних дій у тій битві не влягав.

Шріла Рупа Ґосвамі Прабгупада наводить ще одну цитату з «Шрімад-Бгаґаватам» (3.33.6), у якій Девахуті, звертаючись до свого сина Капіладеви, каже: «Любий Господи! Існує дев’ять різновидів відданого служіння, і перші з них — це слухати й оспівувати. Кожний, хто слухає про Твої розваги, хто оспівує Твою славу, вшановує Тебе, схиляючись перед Тобою, і так виконує якийсь з дев’яти різновидів відданого служіння, стає гідний відправляти жертвопринесення, навіть якщо він народився в родині собакоїдів [найнижчих із людей]». Тож чи зможна то річ, щоб людина, яка дійсно присвятила себе на віддане служіння і повністю перебуває у свідомості Крішни, не очистилась? Ні, це неможливо. Отож немає ніякого сумніву в тому, що той, хто з відданістю служить Господу в свідомості Крішни, вже повністю очистився від скверни матеріальної гріховної діяльности. Отже, віддане служіння має силу спалити всі наслідки гріховних вчинків людини, хоч би в якому стані ті наслідки перебували. Проте відданий завжди пильнує, щоб не зробити якогось гріховного вчинку, і це — відмітна риса відданого. Тобто «Шрімад-Бгаґаватам» запевняє, що, виконуючи віддане служіння, навіть виходець з родини собакоїдів стає гідний брати участь в обрядових відправах, на які вказують Веди. З даного твердження неважко зрозуміти, що вихідці з родин собакоїдів взагалі не годні виконувати яґ’ї, тобто жертвопринесення. Існує особлива каста священиків, що відповідають за проведення ритуальних обрядів, які рекомендовані у Ведах. Це — брахмани. Якщо людина не є брахманою, відправляти такі обряди вона не може.

Народжується людина у брахманічній сім’ї чи у сім’ї собакоїдів, залежить від її минулої діяльности. Народження у сім’ї собакоїдів свідчить, що у минулому людина жила гріховно. Але якщо навіть така людина стає на шлях відданого служіння і починає оспівувати святі імена Господа — Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе, вона робиться гідною відправляти ведичні обряди. Це означає, що наслідки її гріховних дій зведено внівець.

У «Падма Пурані» сказано, що є чотири різновиди наслідків гріховних дій. Ось їхній перелік: 1)наслідки, які ще не плодоносили; 2)наслідки, що перебувають у формі зародку; 3)наслідки, що вже дозріли; 4)наслідки, що майже дозріли. Також сказано, що для тих, хто віддався Верховному Богові-Особі, Вішну, і почав з відданістю служити Йому у повноті свідомости Крішни, наслідки гріховних дій всіх чотирьох різновидів припиняють існувати.

Наслідки, що описані як «майже дозрілі», стосуються до страждань, яких ми вже зазнаємо, а наслідки, що «перебувають у зародковому стані», — це ті, які лежать в глибині серця разом з певним запасом гріховних бажань. Санскритське слово кутам означає, що вони майже готові утворити зародок, тобто дати наслідок. «Недозрілі наслідки», які ще не виявили себе, — їхнє сім’я ще не дало проросту . Із цього твердження « Падма Пурани» стає зрозумілим, що матеріальна скверна є річ дуже тонка. Те, як вона починає вкривати людину, як захоплює її цілковито і які наслідки це дає, а також те, як ці наслідки впливають на неї, змушуючи страждати, є ланками одного довгого ланцюга. Коли людина підхоплює якусь хворобу, здебільшого дуже важко визначити, яка причина цієї хвороби, як відбулося зараження та як хвороба протікає. Однак страждання, що її супроводжують, не з’являються зненацька. На це потрібний певний час. Коли лікар знає засоби запобігти зараженню організму, він вводить запобіжну вакцину — а безпосередня діяльність у свідомості Крішни є дійовою вакциною, яка зупиняє плодоношення насінин гріховних вчинків.

У зв’язку з цим важливими є слова Шукадеви Ґосвамі з його оповіді про життя Аджаміли, що її наведено у Шостій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (2.17). Аджаміла ріс доброчесним хлопчиком-брахманою, але молодим цілком деґрадував через зв’язок з повією. Наостанку свого нечестивого життя цей грішник просто вигукнув «Нараяна» [одне з імен Крішни] і завдяки тому був врятований від пекла. Шукадева звертає увагу на таке: протидією на гріховну діяльність є аскетизм, доброчинна діяльність та виконання обрядів, однак усі ці засоби неспроможні знищити в серці насінин гріховних бажань, про що і свідчить історія життя Аджаміли за його молодости. Ці насінини гріховних бажань можна знищити єдино за допомогою свідомости Крішни, і досягти цього легко: треба просто, як це радить Шрі Чайтан’я Махапрабгу, оспівувати маха-мантру, тобто мантру Харе Крішна. Іншими словами, якщо людина не стала на шлях відданого служіння, їй дарма сподіватись цілковито очиститись від усіх наслідків своєї гріховної діяльности.

Виконуючи ведичну ритуальну діяльність, роздаючи милостиню та вдаючись до суворих аскез, людина може на якийсь час звільнитися від наслідків своїх гріховних вчинків, однак за якийсь час вир гріховної діяльности знову засмоктує її. Так людина, що, не знавши стриму у статевій втісі, захворіла на венеричну хворобу, мусить лікуватися за допомогою досить неприємних процедур і завдяки їм на якийсь час виліковується. Проте викорінити з серця бажання насолоджуватися сексом вона не здатна, а тому знову робить те саме і зрештою знову захворює. Отже, медичні лікувальні засоби можуть тимчасово потамувати страждання, які викликає венерична хвороба, але доки людина не навчиться розуміти огидливість безладного статевого життя, доти вона буде змушена далі і далі страждати. Подібно до цього ритуальні відправи, доброчинна діяльність та аскези, що їх радять Веди, можуть тимчасово утримати людину від гріховного способу життя, але доки її серце не очищене, вона буде змушена знову й знову діяти гріховно.

У «Шрімад-Бгаґаватам» наведено ще один приклад — із слоном. Слон заходить у озеро й старанно миється, ретельно очищуючись від бруду, але, щойно вийшовши на берег, набирає пороху і обсипається ним. Те саме і з людиною, яку не виховано в свідомості Крішни: вона не може остаточно позбутися бажання діяти гріховно. Ні йоґа, ні філософські роздуми, ні кармічна діяльність не на силі очистити від гріховних бажань. Зробити це можна тільки заглибившись у віддане служіння.

У Четвертій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (39.22) є інше свідчення. Санат-кумара каже: «Любий царю! Оманне его людини таке могутнє, що тримає її в матеріальному світі наче туго зв’язану міцною линвою. Розірвати вузли цієї линви приступно тільки відданим, бо вони присвятили себе на діяльність у свідомості Крішни. Для інших, тих, хто не перебуває в свідомості Крішни, а намагається натомість стати великими містиками чи видатними виконавцями усталених обрядів, зробити такий поступ, який роблять віддані, неприступно. Отже, обов’язком кожної людини є вдатися до діяльности в свідомості Крішни і так розплутати тугий вузол оманного его та матеріальної діяльности».

Цей тугий вузол оманного его затягується через невігластво. Доки ми не усвідомлюємо своєї істинної сутности, ми приречені діяти неправильно і чимдалі сильніш покриваємось матеріальною скверною. Але свідомість Крішни може розвіяти це невігластво, давши справжнє знання, як про те сказано у «Падма Пурані » : « Чисте віддане служіння в свідомості Крішни — це найвище просвітлення, і від того просвітлення в нашому серці наче схоплюється лісова пожежа, у полум’ї якої згоряють усі змії несприятливих бажань». Тут маємо порівняння з лісовою пожежею, нестерпний жар якої винищує усіх змій у лісі. У лісі повзає безліч змій, і коли спалахує пожежа і сухе листя на землі займається, зміям порятунку немає. Чотириногі тварини ще можуть втекти чи принаймні спробувати зробити це, але змії гинуть одразу. Яскраве полум’я свідомости Крішни — як та лісова пожежа: воно таке потужне, що всі змії невігластва одразу гинуть.

Шріла Рупа Ґосвамі подає визначення сприятливости. Він каже, що справді сприятливою є діяльність задля щастя всіх людей у світі. Можна бачити, що нині є люди, які діють доброчинно, як на погляд суспільства, певної громади чи нації. Зроблено навіть спробу допомогти світові через Об’єднані Нації. Але внаслідок того, що обмежена сферою національних інтересів діяльність неодмінно має численні вади, всеохопна програма поліпшення добробуту людей усього світу практично нездійсненна. Рух свідомости Крішни, проте, поістині чудовий: через нього в світ може прийти найвище добро. Кожного може привабити цей рух, і так само кожний може дізнати його сприятливого впливу. Тому Рупа Ґосвамі та інші обізнані вчені східні в тому, що широке поширення по світі Руху свідомости Крішни, тобто практики відданого служіння, є найвищою добродійною діяльністю задля щастя усього людства.

Дальша цитата з «Падма Пурани» може послужити доказом на силу того, що Рух свідомости Крішни здатний привернути увагу всього світу і що відчути задоволення від свідомости Крішни можуть усі й кожен: «Слід зрозуміти, що той, хто виконує віддане служіння, хто повністю занурений у свідомість Крішни, здійснює найвище служіння для добра усього світу та на вдоволення кожного. І він догоджає не тільки людям — він догоджає навіть деревам і тваринам, бо й вони приваблюються до свідомости Крішни » . Як це може бути , видно з діяльности Господа Чайтан’ї. Коли Він подорожував крізь ліс Джгарікганду у центральній Індії з місією поширення Свого руху санкіртани, тигри, слони, олені й усі інші дикі тварини кожне як могло танцювали й співали «Харе Крішна» разом з Ним.

Крім того людина, що перебуває в свідомості Крішни і виконує віддане служіння, має змогу розвинути в собі усі добрі якості, що, як правило, притаманні півбогам. Шукадева Ґосвамі каже у П’ятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (12.18): «Дорогий царю! Ті, хто має непохитну віру в Крішну й перебуває поза будь-якою двоїстістю, можуть розвинути в собі усі добрі якості півбогів. А що відданий перебуває на високому рівні свідомости Крішни, то навіть півбоги шукають нагоди бути в його товаристві, а звідси можна зрозуміти, що в його тілі виявляються всі ознаки якостей, которі притаманні півбогам».

З іншого боку, ті, хто не є свідомий Крішни, добрих якостей не мають. Людина може бути високоосвіченою з академічного погляду, але з огляду на її повсякденну діяльність можна висновити, що насправді її рівень не вищий за рівень тварин. Хоч би яка високоосвічена була людина за матеріальними уявленнями, вона, якщо не здолає вийти за межі розумової діяльности, буде змушена діяти на матеріальному рівні і так лишатиметься нечистою. Нині вищої освіти в світських університетах набувають мільйони, але ці освічені люди не здатні прийняти свідомість Крішни й розвинути високі якості півбогів.

Наприклад, у свідомості Крішни юнак, хай і не дуже освічений, тобто без університетського диплому, враз відмовляється від незаконного статевого життя, азартних ігор, облишає їсти м’ясо й вживати дурманні засоби, а тимчасом люди, які не перебувають у свідомості Крішни, хай навіть і високоосвічені, часто є п’яницями, ласими до м’яса, жінок та азартних ігор. Це — наочне свідчення того, що свідома Крішни людина до найвищої міри розвиває в собі добрі якості, тоді як той, хто не перебуває в свідомості Крішни, тих якостей не розвиває. Ми бачимо, що в свідомості Крішни навіть юнаків та дівчат не ваблять кінотеатри, нічні бари, вистави з роздяганням, ресторани, винні крамниці тощо. Вони стають цілковито вільними і не марнують свого дорогоцінного часу на цигарки, вино, театр та танці.

Звичайно далека від свідомости Крішни людина не може всидіти на місці навіть півгодини. Певна система йоґи вчить, що варто людині відчути в собі тишу, вона зрозуміє, що вона — Бог. Можливо, матеріалістам такий метод підходить, але впродовж якого часу їм вдасться перебувати у тиші? Вони можуть штучно змусити себе увійти у так звану медитацію, але щойно сеанс такої медитації закінчено, вони знову повертаються до старого — незаконного статевого життя, різного роду азартних ігор, далі їдять м’ясо і роблять багато інших безглуздих речей. Натомість у свідомості Крішни людина мало-помалу робить поступ, не обтяжуючи себе так званою мовчазною медитацією. Просто заглибившись у свідомість Крішни, вона самохіть облишає таку безглузду діяльність і розвиває у собі піднесені якості. Ці піднесені якості розвиваються у того, хто стає чистим відданим Крішни. Висновок сказаному такий: без свідомости Крішни людина навряд чи може мати по-справжньому добрі якості.

Шріла Рупа Ґосвамі, проаналізувавши різні джерела щастя, поділив його на такі три категорії: 1)щастя, що його дає матеріальна втіха; 2)щастя, що його дає ототожнення з Верховним Брахманом; 3)щастя, яке можна відчути в свідомості Крішни.

У тантра-шастрі Господь Шіва каже своїй дружині Саті: «Моя люба дружино! Той, хто віддався лотосовим стопам Ґовінди і відтак розвинув у собі чисту свідомість Крішни, залегке розвиває всі досконалості, яких тільки прагнуть імперсоналісти, і над усе він ще насолоджується щастям, звідати яке приступно лише чистим відданим».

Щастя, якого дізнають на шляху відданого служіння, найвище, бо воно вічне. Щастя, здобуте через різного роду матеріальну досконалість або усвідомлення себе як Брахмана, — це щастя нижчого ґатунку, бо воно минуще. Не існує жодного засобу запобігти падінню з рівня, на якому дізнають матеріального щастя, причому завжди лишається загроза впасти навіть з рівня відчуття духовного щастя, якого досягають через ототожнення з безособистісним Брахманом.

Відомо багато прикладів того, як визначні санн’ясі-майаваді (імперсоналісти) — високоосвічені особи, що майже сягнули рівня самоусвідомлення — беруться до політичної чи філантропічної діяльности. Причина цього в тому, що безособистісне усвідомлення не дає звідати смаку найвищого трансцендентного щастя, і тому вони змушені опускатися на матеріальний рівень і вдаватися до такої світської діяльности. Є багато прикладів, і насамперед в Індії, коли майаваді-санн’ясі знову сходили на рівень матеріальної діяльности. Натомість людина, що всім серцем перебуває в свідомості Крішни, ніколи не повертається на жодний з матеріальних рівнів. Відданий завжди знає, що ніяку матеріальну доброчинність, хоч би якою привабливою й спокусливою вона виглядала, не можна порівняти з духовною діяльністю в свідомості Крішни.

Містичної досконалости, що її набувають по-справжньому розвинуті йоґи, налічують вісім різновидів. Аніма-сіддгі — це здатність ставати крихітним, таким, що можна пройти навіть крізь камінь. Сучасні науково-технічні засоби також дозволяють нам робити це: ми вміємо рити тунелі для транспорту, просвердлювати гори тощо. Отже, аніма-сіддгі, або різновиду досконалости, який дозволяє входити у камінь, матеріальна наука також досягла. Так само всі інші йоґа-сіддгі, або різновиди містичної досконалости, являють собою матеріальні мистецтва. Наприклад, є різновид йоґа-сіддгі, який розвиває здатність ставати надзвичайно легким, так що людина може ширяти у повітрі або ходити по воді. Сучасні вчені також досягли цього. Вони літають у повітрі, пересуваються поверхнею води і подорожують глибоко під водою.

Якщо порівняти всі ці містичні йоґа-сіддгі з матеріалістичними досягненнями, з’ясуємо, що вчені-матеріалісти прагнуть тих самих різновидів досконалости, що і йоґи. Отже, ніякої посутньої різниці між містичною і матеріалістичною досконалістю немає. Один німецький вчений колись зауважив, що сучасні науковці вже досягли тих так званих досконалостей у йозі, а тому ці досконалості йому геть нецікаві. Він, і це свідчить за його неабиякий інтелект, поїхав до Індії вчитися, як за допомогою бгакті-йоґи (відданого служіння) усвідомити свої вічні стосунки з Верховним Господом.

Звичайно, серед різновидів містичної досконалости є такі, відтворити які вченим-матеріалістам поки що не під силу. Наприклад, йоґ-містик може увійти на планету Сонце по сонячному промені. Цей різновид досконалости називають лаґгіма. Деякі йоґи можуть торкнутися Місяця пальцем. Сучасні астронавти навчилися досягати Місяця за допомогою космічних кораблів, однак дається це з великим накладом праці, тимчасом як той, хто володіє містичною досконалістю, може просто простягнути руку і зараз торкнутися Місяця. Цю сіддгі називають прапті, або здобуття. За допомогою прапті-сіддгі досконалий йоґ-містик може не лише торкнутися Місяця — він може простягнути руку куди схоче й узяти все, що тільки забажає. Він може сидіти десь і на своє бажання зірвати плід із саду, що за тисячі кілометрів від того місця. Це — прапті-сіддгі.

Сучасні вчені створили ядерну зброю і можуть зруйнувати за її допомогою якусь незначну частину цієї планети — але йоґ за допомогою йоґа-сіддгі, що її названо ішіта, здатний своєю волею створити або знищити цілу планету. Інший різновид містичної досконалости, вашіта, дозволяє підкорити своїй владі будь-кого. Це свого роду володіння мистецтвом гіпнозу, і опиратися такому гіпнозу практично неможливо. Іноді бачимо, що якийсь йоґ, котрий, можливо, досягнув певної вправности у цьому різновиді містичної досконалости вашіта, виходить до людей, каже усілякі нісенітниці, оволодіває їхніми умами, використовує їх як хоче, а потім бере їхні гроші й зникає.

Є ще один різновид містичної досконалости, він називається пракам’я (магія або чаклунство). Силою пракам’ї йоґ може робити все, що йому заманеться. Наприклад, він може примусити воду входити у його око, а потім виливатися звідти. Просто на своє бажання він може робити усілякі дива.

Різновидом містичної досконалости найвищого ступеня є камавасаїта. Це також магія, але якщо силою пракам’ї можна робити чуда в межах матеріальної природи, то камавасаїта дозволяє йоґу йти проти законів природи, тобто робити неможливе. Безумовно, йоґ, володіючи такою матеріальною йоґічною досконалістю, може впродовж якогось часу почуватися надзвичайно щасливим.

Люди, зачаровані мішурним блиском сучасного матеріалістичного проґресу , немудро вважають , що Рух свідомости Крішни призначений для людей не вельми розумово розвинутих. «Ліпше я дбатиму за матеріальні зручності — матиму вигідну квартиру, сім’ю та насолоджуватимусь статевим життям», — думають вони. Такі люди не розуміють, що їхньому зручному матеріальному становищу кожної миті може прийти край . Через своє невігластво вони не усвідомлюють , що справжнє життя — вічне. Тимчасові блага для тіла не є ціллю життя: то тільки через пітьму невігластва людей зачаровує мішурний блиск матеріальних досягнень. Щодо цього Шріла Бгактівінода Тгакура казав, що поступ матеріального знання отуплює людей, бо своїм мерехтінням він примушує їх забути свою істинну сутність, а це для людини — справжня згуба, бо насправді життя дане їй на те, щоб вирватися з лабетів матеріальної скверни. І що більший поступ у матеріальному розумінні робить людство, то сильніше заплутується воно в тенета матеріального існування, гублячи усіляку надію на порятунок зі свого нещасливого становища.

У книзі «Харі-бгакті-судгодая» наведено молитву великого відданого, Прахлади Махараджі, до Господа Нрісімхадеви (втілення Господа у подобі напівлева-напівлюдини): «Знову й знову я молюся біля Твоїх лотосових стіп, мій Господи, і прохаю Тебе просто дати мені силу віддано служити Тобі. Благаю одного — аби моя свідомість Крішни міцнішала і зрештою стала непохитною, бо щастя, що його дозволяє дізнати свідомість Крішни та віддане служіння, таке всеохопне, що обіймає і щастя, що його дають усі інші різновиди досконалости — в релігії, в економічному розвиткові, чуттєвій втісі і навіть у звільненні з матеріального існування».

Насправді чистий відданий не прагне жодного з цих різновидів досконалости, бо щастя, що його він дізнає, виконуючи віддане служіння в свідомості Крішни, є трансцендентне й таке безмежне, що ніяке інше щастя не може зрівнятися з ним. Сказано-бо, що цілий океан щастя, яке приносить будь-яка інша діяльність, ніщо проти однієї краплини щастя свідомості Крішни. Отож, той, хто розвинув хоча б дещицю чистого відданого служіння, без труду відкидає геть будь-яке інше щастя, що його дають релігія, економічний розвиток, чуттєва втіха чи навіть звільнення.

Кголавеча Шрідгара, великий відданий Господа Чайтан’ї, був бідняк з бідняків. Він жив з того, що торгував чашками з листя бананових дерев, і прибуток з того мав мізерний. Незважаючи на те п’ятдесят відсотків свого прибутку він витрачав на поклоніння Ґанзі, а на решту якось існував. Одного разу Господь Чайтан’я відкрив Свою істинну тотожність цьому Своєму довіреному відданому і запропонував дати йому все, чого тільки той забажає. Але Шрідгара відповів Господеві, що не хоче ніякого матеріального багатства. Він був цілком щасливий у своєму становищі і бажав одне що непохитної віри у лотосові стопи Господа Чайтан’ї та відданости їм. Ось таким є становище чистих відданих. Якщо вони мають змогу щоденно, двадцять чотири години на добу, виконувати віддане служіння, їм не потрібне вже ніщо інше, навіть щастя звільнення, тобто злиття з Усевишнім.

У «Нарада-панчаратрі» сказано також, що кожному, хто хоча б трохи навчився відданому служінню Господеві, вже не має діла ні до якого іншого різновиду щастя, яке дають релігійність, економічне процвітання, чуттєва втіха і навіть звільнення будь-якого з п’яти різновидів. Усе щастя, джерелом якого є релігійність, економічне процвітання, звільнення або чуттєва втіха, навіть не наважується зазирнути у серце чистого відданого. Сказано, що як оце фрейліни королеви та весь її почет з усією повагою й шаною супроводжують королеву, так і радощі, що їх дає релігійність, економічний розвиток, чуттєва втіха й звільнення, невідступно супроводжують віддане служіння Господу. Іншими словами, хоч би з якого джерела поставало щастя, чистому відданому воно буде приступне, однак він бажає одного — служити Крішні. Навіть якщо попри все у нього виникає якесь інше бажання, Господь виконує його, не чекаючи, поки відданий попрохає.

На підготовчім ступені духовного життя людина має вдаватися до різного роду аскез, покут та інших подібних засобів, які допомагають прийти самоусвідомлення. Але практика цих методів сама по собі ще не на силі піднести людину до рівня відданого служіння, навіть якщо вона вже позбулася матеріальних бажань. Також і прагнення самотужки стати на рівень відданого служіння навряд чи вивінчається успіхом — адже Крішна не схильний винагороджувати відданим служінням першого- ліпшого. Матеріальне щастя і навіть звільнення Крішна може запропонувати практично будь-кому, але дарувати віддане служіння Він погоджується геть не часто. Насправді можливість виконувати віддане служіння отримують лише ласкою чистого відданого. У «Чайтан’я-чарітамріті» («Мадг’я»19.151) сказано: «Піднестись на рівень відданого служіння можна тільки ласкою духовного вчителя — чистого відданого — і милістю Крішни. Іншого способу немає».

Підтвердження тези про рідкісність відданого служіння знаходимо у тантра-шастрі. Господь Шіва каже Саті: «Люба Саті! Великий філософ, володіючи різними методами духовного пізнання, здатний розбити кайдани матеріального рабства. Відправляючи обрядові жертвопринесення, які радять Веди, людина може піднятися на рівень, де діятиме виключно доброчесно й відтак якнайповніше насолоджуватиметься найліпшими матеріальними благами. Але при тому немає жодної ґарантії, що всі такі старання приведуть людину до відданого служіння Господеві, хоч би вона докладала до цього великих зусиль, здійснюючи згадану вище діяльність впродовж тисяч народжень».

Те саме каже у «Шрімад-Бгаґаватам» Прахлада Махараджа: самих власних зусиль чи повчань з вищих джерел ще не досить, щоб піднестись на рівень відданого служіння. На це треба мати благословення пилу з лотосових стіп чистого відданого, якого не торкається скверна матеріальних бажань.

У П’ятій пісні (6.18) «Шрімад-Бгаґаватам» Нарада каже Юдгіштгірі таке: «Любий царю! Господь Крішна, кого називають Мукунда, є вічний захисник Пандав та Яду. Крім того, Він ваш духовний вчитель і керівник у будь-якому починанні. Для вас Він — єдиний Бог, кому ви поклоняєтесь. Він — дуже дорогий і любий вам, і саме Він керує усією вашою діяльністю — і кожного окремо, і цілої вашої родини. І над усе іноді Він ще виконує ваші накази, ніби Він — ваш посланець. Любий царю, ви [брати Пандави] просто не уявляєте свого щастя: інші не можуть навіть мріяти про ласку, яку являє вам Верховний Господь». Смисл цього вірша у тому, що Господь легко дарує звільнення, але рідко погоджується благословити душу відданим служінням, бо через віддане служіння відданий підкорює собі Його Самого.

Шріла Рупа Ґосвамі каже, що якщо брахмананду, тобто щастя злиття з Усевишнім, побільшити у мільярд разів, те щастя буде ніщо проти навіть молекули щастя з океану відданого служіння.

У «Харі-бгакті-судгодаї» Прахлада Махараджа, заспокоюючи Господа Нрісімхадеву молитвами, каже: «Любий Господи всесвіту! Коли я поруч з Тобою, я відчуваю трансцендентне блаженство, немовби потопаю в океані щастя. Тепер щастя брахмананди, якщо його порівняти з оцим океаном блаженства, видається мені не більшим від калюжки у сліді теляти». Подібне висловлювання є в « Бгавартга - діпіці » , коментарі Шрідгари Свамі на «Шрімад-Бгаґаватам»: «Любий Боже, деяким щасливцям, що плавають в океані нектару відданости Тобі, втішаючись надзвичайним смаком описів Твоїх розваг, напевно відомий екстаз, який одразу зводить внівець цінність щастя, що його дають релігійність, економічне процвітання, чуттєва втіха та звільнення. Для такого трансцендентного відданого все інше щастя поза блаженством відданого служіння важить не більше від соломини на дорозі».

Шріла Рупа Ґосвамі запевняє, що віддане служіння приваблює навіть Самого Крішну. Крішна приваблює кожного, але віддане служіння приваблює Самого Крішну. Найвище вираження віддане служіння має в особі Радгарані. Крішну називають Мадана-мохана, це означає, що Своєю красою Він затьмарює тисячі Купідонів. Однак Радгарані привабливіша від Нього, бо Вона приваблює навіть Крішну. Тому віддані називають Її Мадана-мохана-мохані — та, що приваблює того, хто приваблює самого Купідона.

Виконувати віддане служіння означає йти стопами Радгарані. Віддані, які живуть у Вріндавані, віддають себе під опіку Радгарані, так сподіваючись дійти досконалости у відданому служінні. Іншими словами, віддане служіння — діяльність не від цього матеріального світу, воно перебуває безпосередньо під наглядом Радгарані. В «Бгаґавад-ґіті» знаходимо підтвердження того, що махатми, великі душі, перебувають під захистом дайві пракріті, внутрішньої енерґії Господа, тобто Радгарані. Отже, віддане служіння, перебуваючи безпосередньо у владі внутрішньої енерґії Крішни, приваблює навіть Самого Крішну.

Цю істину підпирає і Сам Крішна, коли в Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (14.20) каже: «Любий Уддгаво! 3най, що віддане служіння, яке виконують Мої віддані, дуже приваблює Мене. Такого не на силі дати ні містична йоґа, ні філософський пошук, ні обрядові жертвопринесення, ні вивчення «Веданти», виконання суворих аскез або роздача у милостиню всього свого майна. Певно що усе це чудові різновиди діяльности, але вони приваблюють Мене незрівнянно менше від трансцендентного любовного служіння, що його здійснюють Мої віддані».

Як Крішну зачаровує віддане служіння Його відданих, описує Нарада у Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (10.48 – 49). Там Нарада звертається до царя Юдгіштгіри, який прославляє піднесені риси вдачі Прахлади Махараджі. Відданий завжди вміє скласти ціну якостям інших відданих. Юдгіштгіра Махараджа високо відгукувався про якості Прахлади, і це є ознакою чистого відданого. Чистий відданий ніколи не вважає себе за великого, він завжди думає, що інші віддані вищі за нього. Цар думав: «Прахлада Махараджа — оце справжній відданий Господа, тоді як я — ніщо»; і ось коли він думав так, до нього звернувся Нарада. «Дорогий царю Юдгіштгіро, — сказав він, — ви [брати Пандави] — єдині у цьому світі люди, кому відоме щастя. Верховний Бог-Особа з’явився на цій планеті і товаришує з вами, наче звичайна людина. Він з вами завжди, за будь-яких обставин, Він живе з вами, недоступний очам інших. Інші не можуть збагнути, що Він є Верховний Господь — а Він живе з вами як ваш племінник, друг і навіть діє як ваш посланець. Отже знай, що у цьому світі немає людей, щасливіших од вас».

У «Бгаґавад-ґіті», коли Крішна явив Арджуні Свою всесвітню форму, той молився: «Любий Крішно, я ставився до Тебе як до свого брата в перших й через те часто виявляв неповагу до Тебе, запросто звертаючись до Тебе «Крішно» або «друже». Але насправді Ти такий великий, що осягнути Твоєї величі мені не під силу». Ось таким було становище Пандав: хоча Крішна є Верховний Бог-Особа, найбільший серед великих, Він лишався з царственними братами, приваблений їхньою відданістю, дружбою та любов’ю. Це — свідоцтво величі відданого служіння. Воно приваблює навіть Верховного Бога-Особу. Бог великий, але віддане служіння вище від Бога, бо приваблює Його Самого. А люди, які не виконують відданого служіння, ніколи не зможуть збагнути, який то незрівнянний скарб — з любов’ю служити Господеві.