Царя Юдгіштгіру знали як аджаташатру, тобто людину, що не має ворогів. Отже, всі люди, півбоги, царі, мудреці й святі були дуже щасливі тим, що жертвопринесення Раджасуя, яке виконував цар Юдгіштгіра, завершилося успішно. Не радий був лише Дурйодгана, і це Махараджеві Парікшіту було дивно. Тому він попрохав Шукадеву Ґосвамі дати пояснення щодо цього.

Шукадева Ґосвамі сказав: «Любий царю Парікшіте, твій дід, цар Юдгіштгіра, був велика душа. Його добра вдача вабила до себе всіх, і кожен прагнув стати йому другом. Тому він мав славу аджаташатри, того, хто не має жодного ворога. Під час жертвопринесення Раджасуї він доручив кожному з членів династії Куру опікуватися певною ділянкою робіт. Так, Бгімасена відповідав за кухню, Дурйодгана — за скарбницю, Сахадева дбав за прийом гостей, Накула — за складування, а Арджуна мав слідкувати, щоб старші мали все потрібне. Найбільше вражало, що Крішна, Верховний Бог-Особа, Сам стежив, щоб усім новоприбулим гостям омивали стопи. Цариця, богиня процвітання Драупаді, дбала за роздачу їжі, а Карні, відомому своєю доброчинністю, доручили відповідати за роздачу милостині. Сат’які, Вікарна, Хардік’я, Відура, Бгурішрава й Сантардана, син Бахліки, керували кожен своєю ділянкою, забезпечуючи жертвопринесення Раджасую. Їх зв’язувала з царем Юдгіштгірою така любов, що єдиним їхнім бажанням було вдоволити його.

Милістю Господа Крішни Шішупала загинув і злився з духовним буттям. Раджасуя-яґ’я скінчилася. Цар Юдгіштгіра, обдарувавши й вшанувавши як годиться всіх друзів, гостей і доброзичливців, пішов до Ґанґи зробити омовіння. Нині місто Хастінапура стоїть на березі Ямуни. Отже, твердження «Шрімад-Бгаґаватам», що цар Юдгіштгіра пішов омитися в Ґанзі, вказує, що за часів Пандав річку Ямуну теж називали Ґанґа. Поки цар брав купіль авабгрітга, йому грали на різноманітних музичних інструментах: мріданґах, мушлях, різноманітних барабанах і ріжках. Подзенькували дзвіночки на кісточках у танцюристок, багато окремих груп професійних музикантів співали, грали на віни, флейти, ґонґи й тарільця, ті величні звуки зносилися в небо. Там були члени царських сімей, що приїхали з різних царств: Срінджая, Камбоджа, Куру, Кекая, Кошала тощо; під їхніми стягами — пишно убрані слони, колісниці, коні й воїни. Всі вони брали участь у ході, попереду виступав цар Юдгіштгіра. Священики з помічниками, брахмани, — всі, хто виконували жертвопринесення — на повний голос рецитували ведичні гімни. Півбоги, жителі Пітрілоки й Ґандгарвалоки, а також численні мудреці сипали з неба квіти. Чоловіки й жінки з Хастінапури (Індрапрастги) напахчилися й намастили собі тіла квітковими маслами, вбралися у пишний яскравий одяг і прикрасили себе ґірляндами, самоцвітами й всілякими оздобами. Всі тішилися святом, бризкали один на одного водою, олією, молоком, кидалися маслом і юґуртом, декотрі навіть розмазували це по тілі інших. Люди дуже раділи з цієї події. Куртизанки в захваті вимазували рідинами тіла чоловіків, чоловіки відповідали їм тим самим. Рідини змішувалися з куркумою й шафраном, і від того все ставало жовтогаряче.

Взяти участь у бучній церемонії прибули дружини півбогів, їхні різноманітні літаки було видно в небі. Пишно убрані цариці з царських сімей прибули на ношах, оточені охоронцями. В той час Господь Крішна, брат Пандав у перших з боку матері, із Своїм вірним другом Арджуною взялися обризкувати цариць. Цариці засоромилися, але водночас чарівна усмішка засвітилася їм на обличчі. Від того бризкання сарі їм геть вимокли. Мокра одіж обліпила їхні гарні тіла, так що стали видні лінії їхніх грудей і стану. Царицям принесли цілі дзбани з водою та всілякими рідинами, і вони почали бризкати на своїх родичів. Вони розважались у такий спосіб, і волосся їм від захвату розсипалося, а квіти, що ними вони були прикрашені, падали долі. Коли Господь Крішна й Арджуна так розважалися з царицями, тих, хто був нечистий серцем, обсідали хтиві бажання. Інакше кажучи, якщо чоловіки й жінки чисті серцем, такі розваги дають їм радість, але хто вкритий матеріальною скверною, тим заволодіває хіть.

З царицями (Драупаді теж була там) був цар Юдгіштгіра на розкішній колісниці, запряженій найкращими кіньми. Усі разом робили таке враження, ніби то прибула сама уособлена Раджасуя з усім почтом підлеглих їй обрядів.

По жертвопринесенні Раджасуя слід виконувати ведичний ритуал патні-сам’яджа. Це жертвопринесення виконують разом з дружиною. Священики царя Юдгіштгіри належно виконали і цей обряд. Далі цариця Драупаді і цар Юдгіштгіра взяли купіль авабгрітга, а жителі Хастінапури й півбоги на радощах почали бити в барабани, сурмити в сурми, з неба посипався дощ квітів. Коли цар і цариця закінчили омовіння в Ґанзі, туди пішли зробити омовіння громадяни з усіх варн, тобто каст — брахмани, кшатрії, вайш’ї і шудри. Ведична література радить омовіння в Ґанзі, бо воно звільнює від наслідків гріховної діяльности. Це бачимо і в сучасній Індії, а надто на певні знаменні події. В такі дні в Ґанзі беруть купіль мільйони людей.

Зробивши омовіння, цар Юдгіштгіра вбрався у нові шовкові строї, на плечі взяв чадар, надяг коштовні прикраси. Цар не лише вбрався і вдяг прикраси сам, він також наділив одягом і прикрасами всіх священиків і інших учасників яґ’ї. Він вшанував усіх до одного. Цар невтомно віддавав шану друзям і членам сім’ї, родичам, доброзичливцям і всім присутнім, бо він був великий відданий Господа Нараяни, вайшнава, і знав, як кого привітати. Філософи-майаваді обрали штучний шлях до єдности, намагаючись бачити усіх як Бога, але вайшнава, відданий Господа Нараяни, всіх бачить як невід’ємні частки Бога, і тому ставлення його до всіх — на абсолютному рівні. Не можна по-різному ставитися до частин одного тіла, бо вони усі належать до того самого тіла. Вайшнава не робить розрізнення між людьми і тваринами, бо в кожній істоті бачить душу і Наддушу поруч з нею.

Коли учасники церемонії освіжились водою і убрались в шовки, наділи сережки з самоцвітами, квіткові ґірлянди, тюрбани, довгі шалі і перлові намиста, всі стали схожі на небесних півбогів. Принаймні жінки, всі прегарно вбрані, були точно як дружини півбогів. Кожній талію оповивав золотий пасок, всі вони усміхалися, на чолі мали знак тілаки, а кучері розсипались по плечах. То було дуже привабливе видовище.

Усі, хто брав участь у жертвопринесенні Раджасуї — найдосвідченіші жерці, брахмани, що допомагали їм, представники всіх варн, царі, півбоги, мудреці, святі й жителі Пітрілоки — були дуже задоволені поводженням царя Юдгіштгіри і наприкінці, щасливі, подалися до своїх домівок. Дорогою додому вони обговорювали, яку прекрасну церемонію влаштував цар Юдгіштгіра, і все не могли наговоритися, згадуючи, яка він велична душа: так нектар п’ється без кінця, і все мало. Коли всі пішли, Махараджа Юдгіштгіра лишився в колі близьких друзів, між якими був і Господь Крішна. Юдгішдгіра не хотів відпускати їх. Господь Крішна цареві відмовити не міг, тому він відіслав до Двараки всіх героїв Ядавів — Самбу та інших, і вони повернулися додому, а Сам Господь Крішна лишився, щоб вдоволити царя.

В матеріальному світі всі мають якісь бажання, але вони ніколи не виповнюються так, щоб дати повне задоволення. Однак цар Юдгіштгіра, мавши непохитну відданість Крішні, виконав жертвопринесенням Раджасую і так здійснив усі бажання. Описи Раджасуя-яґ’ї свідчать, що вся подія здавалася безкраїм океаном бажань, які дуже дорого коштують. Звичайній людині такого океану не переплисти, але цар Юдгіштгіра милістю Господа Крішни легко його перетнув і так звільнився від усіх турбот.

Дурйодгана ж, побачивши, що Махараджа Юдгіштгіра виконав Раджасуя-яґ’ю і тим зажив великої слави, а до всього почувався цілковито задоволений, корчився на вогні заздрости й злости, що розгорівся в його затруєному розумі. Насамперед він заздрив на імператорський палац, що його збудував для Пандав демон Майа. Той прекрасний палац був шедевром небаченої архітектури, і жити в ньому цілком пристало великим царевичам, царям чи наймогутнішим демонам. В тому палаці жили Пандави з сім’єю, і цариця Драупаді мирно служила своїм чоловікам. У ті дні в палаці пробував і Господь Крішна, і весь палац осявали тисячі Його цариць. Тонкостанні, з пишними персами цариці походжали палацом, дзвіночки в них на ногах мелодійно подзенькували, і завдяки тому палац здавався розкішнішим за всі разом небесні царства. Від шафранової пудри, якою цариці присипали груди, перлові намиста прибрали червоного відтінку. У вухах прекрасні цариці мали великі підвіски, волосся хвилями спадало їм на плечі. Побачивши в палаці царя Юдгіштгіри тих прекрасних жінок, Дурйодгана виповнився заздрости, але найбільше він заздрив на вроду Драупаді і прагнув її, бо відпочатку, як вона одружилася з Пандавами, його сильно тягнуло до неї. Дурйодгана був присутній на церемонії, коли Драупаді обирала собі чоловіка. Ще тоді його, як і інших царевичів, зачарувала врода Драупаді, але заволодіти нею йому не вдалося.

Якось цар Юдгіштгіра сидів на золотому троні в палаці, що його збудував демон Майа. З ним були чотири його брати, інші родичі і великий доброзичливець його родини Верховний Бог-Особа Крішна. Матеріальним багатством цар Юдгіштгіра не поступався Господу Брахмі. Юдгіштгіра сидів на троні, з ним були його друзі, поети підносили йому молитви, що звучали наче пісні. В цей час до палацу прийшов Дурйодгана з молодшим братом. Дурйодгана мав на голові шолом, руку тримав на мечі. Він завжди був злобний і гнівливий, а коли його ще зупинили при вході в палац, він ще більше розізлився і нагримав на брамників. Він роздратувався ще сильніше, бо не міг розібрати, де вода, а де підлога. Демон Майа, великий майстер, так вибудував палац у різних місцях, що той, хто не розумівся на тайнах його мистецтва, брав воду за підлогу, а підлогу за воду. Дурйодгана теж піддався на ті хитрощі і, ступивши на воду наче на землю, впав у басейн. Коли Дурйодгана через власну дурість впав, цариці розвеселилися і почали сміятися з тої пригоди. Цар Юдгіштгіра, розуміючи почуття осоромленого Дурйодгани, спробував стримати цариць, але Господь Крішна сказав цареві Юдгіштгірі, що не слід заважати жінкам тішитися. Крішна хотів, щоб Дурйодгана виставив себе на посміховище і всі посміялися з його недолугости. Всі сміялися, а Дурйодгана так образився, що від гніву йому волосся стало дибки. Ображений, він негайно покинув палац, понуривши голову. Від нього не почули жодного слова протесту, тому вже шкодували, що так трапилося, і насамперед цар Юдгіштгіра. Крішна проте мовчав. Він ані схвалив, ані засудив того, що сталося. Було ясно, що Дурйодгана впав у оману з волі Господа Крішни, і від того між двома родами династії Куру спалахнула ворожнеча. Такий був Крішнин задум, щоб виконати Його місію — зменшити тягар цього світу.

Цар Парікшіт запитав у Шукадеви Ґосвамі, чому Дурйодгана не був задоволений, коли завершилося велике жертвопринесення Раджасуя, і Шукадева Ґосвамі став пояснювати далі.