Skip to main content

РОЗДІЛ СІМДЕСЯТ ДРУГИЙ

CHAPTER 72

Звільнення царя Джарасандги

The Liberation of King Jarāsandha

У великому зібранні, на якому були присутні всі шановні громадяни, брахмани, кшатрії й вайш’ї, друзі й родичі царя Юдгіштгіри, а також його брати, цар Юдгіштгіра звернувся просто до Крішни:
— Любий Господи Крішно, жертвопринесення Раджасуя-яґ’ю виконує імператор, і воно, вважають, є цар жертвопринесень. Я хочу виконати це жертвопринесення, щоб вдоволити всіх півбогів, Твоїх уповноважених представників у матеріальному світі. А щоб у цій великій справі мені сприяв успіх, я прохав би Твоєї допомоги. Нам, Пандавам, нема чого прохати в півбогів — ми цілком задоволені бути Твоїми слугами. Ти кажеш у «Бгаґавад-ґіті»: «Півбогам поклоняються люди, яких бентежать матеріальні бажання», але нашою метою є не здійснення матеріальних бажань. Я хочу виконати жертвопринесення Раджасую і на нього запросити півбогів, щоб показати їм: їхня влада не є незалежна від Тебе. Вони всі — Твої слуги, Ти ж — Верховний Бог-Особа. Темні, бідні на знання люди вважають Твою Господню Милість за звичайну людину. Буває, вони вишукують у Тобі вади, іноді навіть гудять Тебе. Тому я й прагну виконати Раджасуя-яґ’ю. Я хочу запросити всіх півбогів, від Господа Брахми, Господа Шіви та інших піднесених правителів небесних планет починаючи, і волію ствердити перед тим високим зібранням півбогів з цілого всесвіту, що Ти є Верховний Бог-Особа, а всі решта — то Твої слуги.

In the great assembly of respectable citizens, friends, relatives, brāhmaṇas, sages, kṣatriyas and vaiśyas – in the presence of all, including his brothers – King Yudhiṣṭhira directly addressed Lord Kṛṣṇa as follows: “My dear Lord Kṛṣṇa, the sacrifice known as the Rājasūya-yajña is to be performed by the emperor, and it is considered the king of all sacrifices. By performing this sacrifice, I wish to satisfy all the demigods, who are Your empowered representatives within this material world, and I wish that You will kindly help me in this great venture so that it may be successfully executed. As far as the Pāṇḍavas are concerned, we have nothing to ask from the demigods. We are personally fully satisfied to be Your devotees. As You say in the Bhagavad-gītā, ‘Persons bewildered by material desires worship the demigods.’ But my purpose is different. I want to perform this Rājasūya sacrifice and invite the demigods to show that they have no power independent of You – that they are all Your servants and You are the Supreme Personality of Godhead. Foolish persons with a poor fund of knowledge consider Your Lordship an ordinary human being. Sometimes they try to find fault in You, and sometimes they defame You. Therefore I wish to perform this Rājasūya-yajña. I wish to invite all the demigods, beginning from Lord Brahmā, Lord Śiva and other exalted chiefs of the heavenly planets, and in that great assembly of demigods from all parts of the universe, I want to substantiate that You are the Supreme Personality of Godhead and that everyone is Your servant.

Любий Господи, ті, що завжди перебувають у свідомости Крішни й думають про Твої лотосові стопи чи Твої сандалі, запевно очищуються від скверни матеріального життя. Ті, хто служить Тобі в повній свідомості Крішни, хто медитує тільки на Тебе чи підносить Тобі молитви — чисті душі. Вони завжди виконують служіння в свідомості Крішни й тому вільні від повторюваних народжень і смертей. Навіть якщо вони не бажають звільнитися з матеріального існування чи насолоджуватися матеріальними багатствами, завдяки їхній діяльності в свідомості Крішни до них приходить усе. Насправді ті, хто щиро віддався Твоїм лотосовим стопам, матеріальних багатств не прагнуть. Ми ж повністю віддалися Твоїм лотосовим стопам і Твоєю ласкою маємо незрівнянне щастя бачити Тебе власною особою. Отже природно, що матеріальних багатств ми не прагнемо. Ведична мудрість проголошує: Ти — Верховний Бог-Особа. Я хочу цю істину втвердити і показати світові, що Ти не просто одна з великих історичних особистостей, а Верховний Бог-Особа. Я хочу, щоб цілий світ знав, що сягнути найвищої досконалости життя можна просто прийнявши захисток Твоїх лотосових стіп: достоту так напоюють гілля, листя й квіти дерева, підливаючи його коріння. Життя людини, що взялася до свідомости Крішни, стає довершеним як у матеріальному, так і в духовному розумінні.

“My dear Lord, those who are constantly in Kṛṣṇa consciousness and who think of Your lotus feet or Your shoes are certainly freed from all contamination of material life. Such persons, who engage in Your service in full Kṛṣṇa consciousness, who meditate upon You only and offer prayers unto You, are purified souls. Being constantly engaged in Kṛṣṇa conscious service, they are freed from the cycle of repeated birth and death. Or, even if they do not want to be freed from this material existence but desire to enjoy material opulences, their desires are also fulfilled by their Kṛṣṇa conscious activities. In fact, those who are pure devotees of Your lotus feet have no desire for material opulences. As far as we are concerned, we are fully surrendered unto Your lotus feet, and by Your grace we are so fortunate as to see You personally. Therefore, naturally we have no desire for material opulences. The verdict of the Vedic wisdom is that You are the Supreme Personality of Godhead. I want to establish this fact, and I also want to show the world the difference between accepting You as the Supreme Personality of Godhead and accepting You as an ordinary powerful historical person. I wish to show the world that one can attain the highest perfection of life simply by taking shelter at Your lotus feet, exactly as one can satisfy the branches, twigs, leaves and flowers of an entire tree simply by watering the root. If one takes to Kṛṣṇa consciousness, his life becomes fulfilled both materially and spiritually.

Однак це не означає, що Ти прихильний до тих, хто в свідомості Крішни, і байдужий до тих, хто Тебе не усвідомлює. Ні, Ти однаково ставишся до кожного: Ти Сам проголошуєш це. Ти не можеш бути прихильним до когось одного, а інших нехтувати — Ти ж як Наддуша перебуваєш у кожному серці і кожного наділяєш наслідками його корисливої діяльности. Кожній живій істоті Ти даєш можливість насолоджуватися матеріальним світом відповідно до її бажання. Перебуваючи в тілі разом з живою істотою як Наддуша, Ти винагороджуєш її наслідками її дій і даєш їй нагоду розвинути свідомість Крішни і так прийти до відданого служіння Тобі. Ти відкрито проголошуєш: людина має віддатися Тобі, відкинувши всі інші заняття, і тоді Ти обіцяєш взяти таку людину під свою опіку і звільнити її від усіх наслідків гріха. Ти наче дерево бажань з небесних планет, що благословляє людину всім, чого вона бажає. Кожному вільно досягти найвищої досконалости, але якщо людина того не прагне, Ти даруєш її благословенням меншим. Проте не упередженість цьому причиною

“This does not mean that You are partial to the Kṛṣṇa conscious person and indifferent to the non-Kṛṣṇa conscious person. You are equal to everyone; that is Your declaration. You cannot be partial to one and not interested in others, for You sit in everyone’s heart as the Supersoul and give everyone the respective results of his fruitive activities. You give every living entity the chance to enjoy this material world as he desires. As the Supersoul, You sit in the body with the living entity, giving him the results of his own actions as well as opportunities to turn toward Your devotional service by developing Kṛṣṇa consciousness. You openly declare that one should surrender unto You, giving up all other engagements, and that You will take charge of him, giving him relief from the reactions of all sins. Still, the living entity remains attached to material activities and suffers or enjoys the reactions without Your interference. You are like the desire tree in the heavenly planets, which awards benedictions according to one’s desires. Everyone is free to achieve the highest perfection, but if one does not so desire, then Your awarding of lesser benedictions is not due to partiality.”

Вислухавши царя Юдгіштгіру, Господь Крішна відповів так:
— Любий царю Юдгіштгіре, підкорювачу ворогів, ти, що уособлюєш собою ідеальну справедливість! Я цілком схвалюю твоє рішення виконати жертвопринесення Раджасую. Завдяки цьому великому жертвопринесенню твоє славетне ім’я назавжди увійде в історію людства. Мій любий царю, ще скажу тобі, що всі великі мудреці, твої прабатьки, півбоги, всі твої родичі й друзі і Я також хочемо, щоб ти виконав це жертвопринесення; гадаю, так ти вдоволиш усі живі істоти. Але маю до тебе прохання: раніше підкори усіх царів світу і збери всі складники, що потрібні на це велике жертвопринесення. Любий царю Юдгіштгіро, чотири твої брати є прямі представники значних півбогів, таких, як Варуна й Індра. [Відомо, що Бгіма народився від півбога Ваю, Арджуна — від півбога Індри, а сам цар Юдгіштгіра — від півбога Ямараджі.] Брати твої всі великі герої, а ти найдоброчесніший цар, що опанував свої чуття, і тому тебе звуть Дгармараджа. Віддано служачи Мені, ви набули таких піднесених якостей, що ні на чому Мені не поступаєтесь.

On hearing this statement by King Yudhiṣṭhira, Lord Kṛṣṇa replied as follows: “My dear King Yudhiṣṭhira, O killer of enemies, O ideal justice personified, I completely support your decision to perform the Rājasūya sacrifice. After you perform this great sacrifice, your good name will remain well established forever in the history of human civilization. My dear King, I may inform you that all the great sages, your forefathers, the demigods and your relatives and friends, including Me, desire that you perform this sacrifice, and I think that it will satisfy every living entity. But I request that you first conquer all the kings of the world and collect all the requisite paraphernalia for executing this great sacrifice. My dear King Yudhiṣṭhira, your four brothers are direct representatives of important demigods like Vāyu and Indra. [It is said that Bhīma was born of the demigod Vāyu, and that Arjuna was born of the demigod Indra, whereas King Yudhiṣṭhira himself was born of the demigod Yamarāja.] As such, your brothers are great heroes, and you are the most pious and self-controlled king and are therefore known as Dharmarāja. All of you are so qualified in devotional service to Me that I have automatically been conquered by you.”

Господь Крішна сказав цареві Юдгіштгірі, що підкорити Його може тільки любов того, хто опанував свої чуття. Хто не опанував своїх чуттів, підкорити Верховного Бога-Особи не зможе, і це є таємниця відданого служіння. Опанувати чуття означає назавжди залучити їх до відданого служіння Господу. А братам Пандавам саме і була притаманна ця якість: їхні чуття були завжди залучені до служіння Господеві. Чуття, які використовують у такий спосіб, очищуються, а вже з очищеними чуттями відданий справді виконує любовне трансцендентне служіння Господу, тим підкоряючи Його.

Lord Kṛṣṇa told King Yudhiṣṭhira that He is conquered by the love of one who has conquered his senses. One who has not conquered his senses cannot conquer the Supreme Personality of Godhead. This is the secret of devotional service. To conquer the senses means to engage them constantly in the service of the Lord. The specific qualification of all the Pāṇḍava brothers was that they always engaged their senses in the Lord’s service. One who thus engages his senses becomes purified, and with purified senses the devotee can actually render transcendental loving service to the Lord and conquer Him.

— У всіх трьох світах, — казав далі Господь Крішна, — немає істоти (числячи і півбогів), яка б перевершувала Моїх відданих на шести щедротах — багатстві, силі, славі, красі, знанні та зреченості. Отже, якщо ти захочеш підкорити царів світу, вони не зможуть тобі протистояти.

Lord Kṛṣṇa continued, “There is no one in the three worlds of the universe, including the powerful demigods, who can surpass My devotees in any of the six opulences, namely wealth, strength, reputation, beauty, knowledge and renunciation. Therefore, if you want to conquer the worldly kings, there is no possibility of their emerging victorious.”

Так Господь Крішна заохочував царя Юдгіштгіру, і від трансцендентного щастя обличчя царя просвітлялося, наче розпукувалася квітка. Юдгіштгіра наказав Своїм молодшим братам йти завоювати царів усього світу. Господь Крішна уповноважив Пандав виконати Його велику місію — покарати негідників-невір і захистити Його вірних відданих. У Своїй формі Вішну Господь тримає в чотирьох руках зброю чотирьох різновидів: у двох руках лотос і мушлю, в двох інших — булаву й диск. Булава й диск призначені для невір-лиходіїв і демонів, а лотос і мушля — для відданих. Однак Господь є Верховний Абсолют, і тому наслідок дії кожної Його зброї однаковий. Він застосовує булаву й диск карати негідників, аби ті стямилися і зрозуміли, що вони не є все і що над ними є Верховний Господь. А коли Господь сурмить у мушлю чи благословляє квіткою лотоса, це Він навічно запевняє відданих, що їх ніхто не знищить, навіть у найбільше лихоліття. Цар Юдгіштгіра, натхненний від Господа Крішни, наказав своєму молодшому братові Сахадеві взяти воїнів родини Срінджая й рушати завойовувати країни, котрі на півдні. Накулі разом із воїнами Матс’ядеші наказав іти підкорювати царів на заході, Арджуну з воїнами Кекаядеші послав підкоряти північних царів, а Бгімасені звелів, узявши воїнів Мадрадеші (Мадрасу), іти на царів, що на сході.

When Lord Kṛṣṇa thus encouraged King Yudhiṣṭhira, the king’s face brightened like a blossoming flower because of transcendental happiness, and thus he ordered his younger brothers to conquer all the worldly kings in all directions. Lord Kṛṣṇa empowered the Pāṇḍavas to execute His great mission of chastising the infidel miscreants of the world and giving protection to His faithful devotees. In His Viṣṇu form, the Lord carries four weapons in His four hands – a lotus flower and a conch shell in two hands, and in the other two hands a club and a disc. The club and disc are meant for the infidel miscreants and demons, and the lotus flower and conch shell are for the devotees. But because the Lord is the Supreme Absolute, the result of all His weapons is one and the same. With the club and the disc He chastises the miscreants so that they may come to their senses and know that they are not all in all, for above them there is the Supreme Lord. And by bugling with the conch shell and offering blessings with the lotus flower, He always assures the devotees that no one can vanquish them, even in the greatest calamity. King Yudhiṣṭhira, being thus assured by the indication of Lord Kṛṣṇa, ordered his youngest brother, Sahadeva, accompanied by soldiers of the Sṛñjaya tribe, to conquer the southern countries. Similarly, he ordered Nakula, accompanied by the soldiers of Matsyadeśa, to conquer the kings of the western side. He sent Arjuna, accompanied by the soldiers of Kekayadeśa, to conquer the kings of the northern side, and he ordered Bhīmasena, accompanied by the soldiers of Madradeśa (Madras), to conquer the kings on the eastern side.

Варто відзначити, що, розсилаючи молодших братів у різні сторони світу підкорювати тамтешніх царів, Юдгіштгіра насправді не збирався починати з тими царями війну. Насправді брати його вирушили у різні сторони світу, аби повідомити володарів усіх земель, що цар Юдгіштгіра взяв намір відправити жертвопринесення Раджасую. Царів повідомляли, що їх прошено сплатити потрібну на жертвопринесення данину. Той, хто сплачував імператорові Юдгіштгірі данину, визнавав, що підлеглий йому. Коли ж цар відмовлявся сплатити данину, відбувалась битва. Так брати своєю владою і силою підкорили царів, що панували по різних сторонах світу, і привезли цареві Юдгіштгірі доволі грошей.

It may be noted that by dispatching his younger brothers to conquer in different directions, King Yudhiṣṭhira did not actually intend that they declare war upon the kings. Actually, the brothers started for different directions to inform the respective kings about King Yudhiṣṭhira’s intention to perform the Rājasūya sacrifice. The kings were thus informed that they were required to pay taxes for the execution of the sacrifice. This payment of taxes to Emperor Yudhiṣṭhira meant that the king accepted subjugation before him. In case of a king’s refusal to act accordingly, there was certainly a fight. Thus by their influence and strength the brothers conquered all the kings in different directions, and they were able to bring in sufficient taxes and presentations, which they brought before King Yudhiṣṭhira.

Однак цар Маґадги, Джарасандга на ім’я, Юдгіштгіриної вищости не визнав. Цар Юдгіштгіра був занепокоєний. Побачивши, що цар стурбований, Господь Крішна переповів йому Уддгавин план про те, як подолати царя Джарасандгу. Тоді Бгімасена, Арджуна й Господь Крішна, перебравшись брахманами, вирушили разом до Ґірівраджі, столиці Джарасандги. Цей план розробив Уддгава, коли Господь Крішна зібрався до Хастінапури. Нині настав час той план здійснити.

King Yudhiṣṭhira was very anxious, however, when he heard that King Jarāsandha of Magadha did not accept his sovereignty. Seeing King Yudhiṣṭhira’s anxiety, Lord Kṛṣṇa informed him of the plan explained by Uddhava for conquering King Jarāsandha. Bhīmasena, Arjuna and Lord Kṛṣṇa then started together for Girivraja, the capital city of Jarāsandha, dressing themselves in the garb of brāhmaṇas. This was the plan devised by Uddhava before Lord Kṛṣṇa started for Hastināpura, and now it was given practical application.

Цар Джарасандга ретельно виконував обов’язки домогосподаря і дуже шанував брахман. Він був великий воїн, цар-кшатрія, і водночас не нехтував ведичні засади. За ведичним звичаєм брахман вважають за духовних вчителів для всіх інших каст. Тому Господь Крішна, Арджуна і Бгімасена, хоча й були кшатрії, перебралися за брахман і прийшли до царя Джарасандги саме коли він роздавав милостиню брахманам та вітав гостей.

King Jarāsandha was a very dutiful householder, and he had great respect for the brāhmaṇas. He was a great fighter, a kṣatriya king, but he was never neglectful of the Vedic injunctions. According to the Vedic injunctions, the brāhmaṇas are considered to be the spiritual masters of all other castes. Lord Kṛṣṇa, Arjuna and Bhīmasena were actually kṣatriyas, but they dressed themselves as brāhmaṇas, and at the time when King Jarāsandha was to give charity to the brāhmaṇas and receive them as guests, they approached him.

Господь Крішна, в одежі брахмани, сказав цареві:
— Хвала тобі, Твоя Величність. Ми троє гості в твоєму палаці, а прийшли ми здалеку, щоб попрохати милостині. Знаючи за твої добрі якості, сподіваємось, що ти милостиво даси нам усе, чого ми в тебе попросимо, бо людина, що має терпіння, терпелива завжди, навіть якщо опинилась у скруті. І як від злодія можна сподіватися будь-якого підступу, так само щедрий жертводавець, як оце ти, дає все, чого в нього попросять. Піднесені особистості, до яких належиш і ти, не розрізняють між своїми й чужими. Хто зажив слави, живе вічно, хоча й покидає цей світ. Тому гідна особа, яка здатна увічнити своє добре ім’я і славу, але не робить того, губить себе в очах великих особистостей. Не стане слів, щоб засудити таку людину, а вона сама оплакує свою відмову дати пожертву все життя. Мабуть, Твоя Величність чув славетні імена щедрих жертводавців, як-от Харішчандра, Рантідева і Мудґала, який жив, збираючи зернята з рисових полів, чи великий Махараджа Шібі, що врятував життя голубу, принісши в жертву плоть власного тіла. Слава цих піднесених особистостей невмируща, бо вони віддали у жертву своє тимчасове, тлінне тіло.
Так Господь Крішна, перебраний брахманою, навчав царя Джарасандгу, що слава є невмируща, а тіло смертне. І той, хто зробить своє ім’я і славу невмирущими, принісши в жертву власне тлінне тіло, стає видатною постаттю в історії людства.

Lord Kṛṣṇa, in the dress of a brāhmaṇa, said to the king, “We wish all glories to Your Majesty. We three guests at your royal palace have come from a great distance to ask you for charity, and we hope that you will kindly bestow upon us whatever we ask from you. We know about your good qualities. A person who is tolerant is always prepared to tolerate everything, even though distressful. Just as a criminal can perform the most abominable acts, a greatly charitable person like you can give anything and everything for which he is asked. For a great personality like you, there is no distinction between relatives and outsiders. A famous man lives forever, even after his death; therefore, any person who is completely fit and able to execute acts which will perpetuate his good name and fame and yet does not do so becomes abominable in the eyes of great persons. Such a person cannot be condemned enough, and his refusal to give charity is lamentable throughout his whole life. Your Majesty must have heard the glorious names of charitable personalities such as Hariścandra, Rantideva and Mudgala, who used to live only on grains picked up from the paddy field, and the great Mahārāja Śibi, who saved the life of a pigeon by supplying flesh from his own body. These great personalities have attained immortal fame simply by sacrificing the perishable body.” Lord Kṛṣṇa, in the garb of a brāhmaṇa, thus convinced Jarāsandha that fame is imperishable but the body is perishable. If one can attain imperishable name and fame by sacrificing his perishable body, he becomes a very respectable figure in the history of human civilization.

Господь Крішна, перебравшись разом з Арджуною й Бгімою у плаття брахман, промовляв до Джарасандги, а тимчасом Джарасандга зауважив, що ці троє не подібні до справжніх брахман. Усі вони мали на тілі певні ознаки, за якими Джарасандга зрозумів, що вони кшатрії. Від луків вони мали відбитки на раменах, гарно збудоване тіло і гучний й владний голос. В нього вже не лишалось сумнівів, що перед ним ніякі не брахмани, а кшатрії. До того ж всі вони були йому по знаку. Ці кшатрії прийшли під його двері, перебравшись за брахман. Не зважаючи на те, що вони кшатрії, він вирішив вдоволити їхнє бажання — вони-бо вже й так себе принизили, прийшовши до нього жебраками. «Хоч би як там було, — подумав він, — я готовий віддати їм що завгодно. Навіть якщо вони попросять віддати їм своє тіло, віддам не вагаючись». З цього його думка перейшла на Балі Махараджу. Господь Вішну прийшов до нього прохати милостині, наче бідний брахмана, а забрав його царство разом з усіма багатствами. Він зробив це задля Індри, бо Балі Махараджа переміг був Індру і загарбав його царство. Балі Махараджу одурено, проте слава його як великого відданого, що пожертвував усім, і нині лунає у трьох світах. Балі Махараджа здогадався, що той брахмана був Сам Господь Вішну і що Він прийшов відібрати в нього багате царство, щоб повернути його Індрі. І хоча Шукрачар’я, духовний учитель Балі і священик родини, знов і знов застерігав його цього не робити, Балі без вагань віддав брахмані все, чого той хотів, тобто зрештою віддав брахмані все. Джарасандга подумав: «Моє остаточне рішення таке: якщо, принісши у жертву це тлінне тіло, мені вдасться зажити безсмертної слави, я мушу зробити заради того все можливе. Ганьба кшатрії, який живе, не роблячи добра брахмані».

While Lord Kṛṣṇa was speaking in the garb of a brāhmaṇa along with Arjuna and Bhīma, Jarāsandha marked that the three of them did not appear to be actual brāhmaṇas. There were signs on their bodies by which Jarāsandha could understand that they were kṣatriyas. Their shoulders were marked with impressions due to carrying bows, they had beautiful bodily structure, and their voices were grave and commanding. Thus he definitely concluded that they were not brāhmaṇas but kṣatriyas. He also thought that he had seen them somewhere before. But although these three persons were kṣatriyas, they had come to his door begging alms like brāhmaṇas. Therefore he decided that he would fulfill their desires in spite of their being kṣatriyas, because they had already diminished their position by appearing before him as beggars. “Under the circumstances,” he thought, “I am prepared to give them anything. Even if they ask for my body, I shall not hesitate to offer it to them.” In this regard, he began to think of Bali Mahārāja. Lord Viṣṇu in the dress of a brāhmaṇa appeared as a beggar before Bali and snatched away all of his opulence and his kingdom. He did this for the benefit of Indra, who, having been defeated by Bali Mahārāja, was bereft of his kingdom. Although Bali Mahārāja was cheated, his reputation as a great devotee able to give anything and everything in charity is still glorified throughout the three worlds. Bali Mahārāja could guess that the brāhmaṇa was Lord Viṣṇu Himself and had come to him just to take away his opulent kingdom on behalf of Indra. Bali’s spiritual master and family priest, Śukrācārya, repeatedly warned him about this, yet Bali did not hesitate to give in charity whatever the brāhmaṇa wanted, and at last he gave up everything to that brāhmaṇa. “It is my strong determination,” thought Jarāsandha, “that if I can achieve immortal reputation by sacrificing this perishable body, I must act for that purpose; the life of a kṣatriya who does not live for the benefit of the brāhmaṇas is certainly condemned.”

Цар Джарасандга, дуже щедрий на милостиню брахманам, сказав Господу Крішні, Бгімі й Арджуні:
— Любі брахмани, просіть у мене, чого хочете. Візьміть і мою голову, якщо вам її треба. Я готовий віддати її.

Actually King Jarāsandha was very liberal in giving charity to brāhmaṇas, and thus he informed Lord Kṛṣṇa, Bhīma and Arjuna: “My dear brāhmaṇas, you may ask from me whatever you like. If you so desire, you may take my head also. I am prepared to give it.”

— Шановний царю, — звернувся до Джарасандги Господь Крішна, — маємо повідомити тебе, що насправді ми не брахмани і їжі чи збіжжя в тебе не просимо. Ми кшатрії і прийшли прохати, щоб ти став на герць з одним із нас. Сподіваємось, ти не маєш нічого проти. Ти можливо вже здогадався, що серед нас є другий син царя Панду, Бгімасена, і його третій син, Арджуна. Я ж — твій давній ворог Крішна, брат Пандав у перших.

After this, Lord Kṛṣṇa addressed Jarāsandha as follows: “My dear king, please note that we are not actually brāhmaṇas, nor have we come to ask for food or grain. We are all kṣatriyas, and we have come to beg a duel with you. We hope that you will agree to this proposal. You may note that here is the second son of King Pāṇḍu, Bhīmasena, and the third son of Pāṇḍu, Arjuna. As for Myself, you may know that I am your old enemy Kṛṣṇa, the cousin of the Pāṇḍavas.”

Коли Господь Крішна відкрився Джарасандзі, той зареготався, а тоді зробився серйозний і люто зарикав:
— Дурні! Ви хочете битися зі мною — то прошу. Але, Крішно, Ти ж боягуз, я знаю. Я відмовляюся битися з Тобою, бо Ти вже колись показав спину у битві зі мною. Наляканий, Ти втік з власного міста, Матгури, і тепер ховаєшся серед моря. Ні, з Тобою я битися не буду. Арджуна ж молодший від мене і не рівня мені як воїн. Тому з ним я теж відмовляюся битися, бо він не є рівний мені суперник. Але Бгімасена, вважаю, гідний супротивник і достойний воїн.
Сказавши так, цар Джарасандга не зволікаючи вручив Бгімасені важку булаву, сам узяв іншу, і вони вийшли за міські мури битися.

When Lord Kṛṣṇa disclosed their disguise, King Jarāsandha laughed very loudly, and then in great anger and in a grave voice he exclaimed, “You fools! If you want to fight with me, I immediately grant your request. But, Kṛṣṇa, I know that You are a coward. I refuse to fight with You because You become very confused when You face me in fighting. Out of fear of me You left Your own city, Mathurā, and now You have taken shelter within the sea; therefore I must refuse to fight with You. As far as Arjuna is concerned, I know that he is younger than me and is not an equal fighter. I refuse to fight with him because he is not in any way an equal competitor. But as far as Bhīmasena is concerned, I think he is a suitable competitor to fight with me.” After speaking in this way, King Jarāsandha immediately handed a very heavy club to Bhīmasena, he himself took another, and all of them went outside the city walls to fight.

Бгімасена й цар Джарасандга билися на булавах, що були міцні, наче блискавки. З великим запалом вони почали завдавати один одному страшні удари. Обидвоє мали великий досвід бою на булавах і так добре володіли тим мистецтвом, що здавалося, то два актори танцюють на сцені. Коли булави стиналися, звук був такий, наче з великою силою вдарялися бивні двох слонів, що зійшлися в поєдинку, і також то нагадувало удари грому, коли під час грози електричні розряди б’ють у землю. Коли на полі цукрової тростини б’ються два слони, кожен вириває собі оберемок і, затиснувши його хоботом, щосили б’є іншого. Після тяжких ударів від «зброї» лишаються самі тріски. Так і Бгімасена з Джарасандгою, коли стали гатити один одного по плечах, руках, в ключиці, груди, по стегнах, животі й ногах, порозбивали свої булави на тріски. Коли всі булави, що ними билися Джарасандга з Бгімасеною, були розбиті, два вороги приготувалися битися навкулачки. Джарасандга і Бгімасена, палаючи гнівом, почали люто стусати один одного. Коли їхні кулаки вдаряли один в одного, здавалося, то гудуть залізні рейки або гримить грім. Їхня битва була наче поєдинок двох слонів. Перемогти супротивника проте жодному не вдавалося, бо обидва були досвідчені у бою, рівні на силі і не поступалися один одному в майстерності. Ні Джарасандга, ані Бгімасена не чули втоми від битви, перемога не хилилась ні на чий бік, хоча вони били один одного невпинно. Після цілоденної битви обидва йшли наче друзі ночувати в палаці Джарасандги, а наступного дня знов ставали до бою. Так вони билися двадцять і сім днів.

Bhīmasena and King Jarāsandha engaged themselves in fighting, and with their respective clubs, which were as strong as thunderbolts, they began to strike each other very severely, both of them being eager to fight. They were both expert fighters with clubs, and their techniques of striking each other were so beautiful that they appeared to be two dramatic artists dancing on a stage. When the clubs of Jarāsandha and Bhīmasena loudly collided, the impact sounded like that of the big tusks of two fighting elephants or like a thunderbolt in a flashing electrical storm. When two elephants fight together in a sugarcane field, each of them snatches a stick of sugarcane, holds it tightly in its trunk and strikes the other. At that time the sugarcane becomes smashed by such heavy striking. Similarly, when Bhīmasena and Jarāsandha were heavily striking each other with their clubs on different parts of their bodies – namely the shoulders, arms, collarbone, chest, thighs, waist and legs – their clubs were torn to pieces. In this way, all of the clubs used by Jarāsandha and Bhīmasena became ruined, and so the two enemies prepared to fight with their strong-fisted hands. Jarāsandha and Bhīmasena were very angry, and they began to smash each other with their fists. The striking of their fists sounded like the striking of iron bars or like the sound of thunderbolts, and the two warriors appeared to be like two elephants fighting. Neither was able to defeat the other, however, for both were expert in fighting, they were of equal strength, and their fighting techniques were also equal. Neither Jarāsandha nor Bhīmasena became fatigued or defeated in the fighting, although they struck each other continuously. At the end of each day’s fighting, they lived at night as friends in Jarāsandha’s palace, and the next day they fought again. In this way they passed twenty-seven days in fighting.

На двадцять восьмий день Бгімасена сказав Крішні: «Любий Крішно, маю відверто визнати, що Джарасандги мені не перемогти». Однак Господу Крішні була відома таємниця народження Джарасандги. Джарасандга народився як дві половинки від двох матерів. Коли його батько побачив, що немовля безнадійне, він викинув ті дві половинки в ліс, і там їх знайшла чаклунка Джара. Їй вдалося з’єднати половинки з голови до самого низу. Господь Крішна знав це, а тому знав і як його убити. Він натякнув Бгімасені, що Джарасандгу оживлено, з’єднавши половинки його тіла, тому убити його можна, якщо ті дві частини роз’єднати. Господь Крішна передав Бгімасениному тілу Свою силу і дав йому знати, як можна убити Джарасандгу. Господь Крішна зірвав з дерева гілочку, а тоді взяв і розщепив її. Так Він дав Бгімасені наздогад, як убити Джарасандгу. Господь Крішна, Верховний Бог-Особа, є всемогутній, і якщо Він хоче кого убити, вже ніщо не врятує тієї людини. Так само якщо Він хоче врятувати кого, тієї людини нікому не вбити.

On the twenty-eighth day, Bhīmasena told Kṛṣṇa, “My dear Kṛṣṇa, I must frankly admit that I cannot conquer Jarāsandha.” Lord Kṛṣṇa, however, knew the mystery of Jarāsandha’s birth. Jarāsandha had been born in two different parts from two different mothers. When his father saw that the baby was useless, he threw the two parts into the forest. There they were later found by a witch named Jarā, who was skilled in the black arts. She managed to join the two parts of the baby from top to bottom. Knowing this, Lord Kṛṣṇa therefore also knew how to kill him. He hinted to Bhīmasena that since Jarāsandha had been brought to life by the joining of the two parts of his body, he could be killed by the separation of these two parts. Thus Lord Kṛṣṇa transferred His power into the body of Bhīmasena and informed him of the device by which Jarāsandha could be killed. Lord Kṛṣṇa plucked a twig from a tree, took it in His hand, and bifurcated it. In this way He hinted to Bhīmasena how Jarāsandha could be killed. Lord Kṛṣṇa, the Supreme Personality of Godhead, is omnipotent, and if He wants to kill someone, no one can save that person. Similarly, if He wants to save someone, no one can kill him.

Зрозумівши натяк Господа Крішни, Бгімасена миттю підбив Джарасандгу під ноги, так що той впав. Коли Джарасандга опинився на землі, Бгімасена став на одну його ногу, вхопився обома руками за іншу і розчахнув його тіло навпіл — від нижньої частини тіла до голови. Як слон відчахує від стовбура гілку, так Бгімасена розірвав навпіл тіло Джарасандги. Ті, що стояли поблизу, бачили, що Джарасанджине тіло розпалося на дві половини, у кожної одна нога, одне стегно, одне яєчко, половина грудей, спинного хребта, грудної клітини, одна ключиця, рука, око, вухо і пів лиця.

Informed by the hints of Lord Kṛṣṇa, Bhīmasena immediately took hold of Jarāsandha’s legs and threw him to the ground. When Jarāsandha fell, Bhīmasena immediately pressed one of Jarāsandha’s legs to the ground and took hold of the other leg with his two hands. Catching Jarāsandha in this way, he tore his body in two, from the anus up to the head. As an elephant breaks the branches of a tree in two, Bhīmasena separated the body of Jarāsandha. The audience standing nearby saw that Jarāsandha’s body was now divided into two halves, so that each half had one leg, one thigh, one testicle, half a backbone, half a chest, one collarbone, one arm, one eye, one ear and half a face.

Коли оголосили, що Джарасандгу вбито, уся Маґадга стала тужити: «Горе, яке горе!» А Крішна з Арджуною підійшли обійняти Бгімасену і поздоровити його. Джарасандга загинув, але ні Крішна, ні Пандави свого права на трон не проголошували. Вони убили Джарасандгу, щоб покласти край його злочинам і встановити на землі мир. Демони завжди порушують мир, а півбоги намагаються мир у світі підтримати. Місія Господа Крішни була в тому, щоб захистити доброчесних людей і знищити демонів, що порушують мир і спокій. Отож Господь Крішна закликав до Себе сина Джарасандги Сахадеву і попрохав його, відбувши належні ритуали, сісти на батьковому троні, щоб мирно правити державою. Господь Крішна — володар над усім космічним творінням, і Він хоче, щоби кожен жив мирно й розвивався в свідомості Крішни. Після коронації Сахадеви Він звільнив усіх царів і царевичів, яких Джарасандга неправедно ув’язнив.

As soon as the news of Jarāsandha’s death was announced, all the citizens of Magadha began to cry, “Alas! Alas!” while Lord Kṛṣṇa and Arjuna embraced Bhīmasena to congratulate him. Although Jarāsandha was killed, neither Kṛṣṇa nor the two Pāṇḍava brothers made a claim to the throne. Their purpose in killing Jarāsandha was to stop him from creating a disturbance to the proper discharge of world peace. A demon always creates disturbances, whereas a demigod always tries to keep peace in the world. The mission of Lord Kṛṣṇa is to protect the righteous and kill the demons who disturb a peaceful situation. Therefore Lord Kṛṣṇa immediately called for the son of Jarāsandha, whose name was Sahadeva, and with due ritualistic ceremonies the Lord asked him to occupy the seat of his father and reign over the kingdom peacefully. Lord Kṛṣṇa is the master of the whole cosmic creation, and He wants everyone to live peacefully and execute Kṛṣṇa consciousness. After installing Sahadeva on the throne, He released all the kings and princes who had been imprisoned unnecessarily by Jarāsandha.

Так закінчується Бгактіведантів виклад сімдесят другого розділу книги «Крішна, Верховний Бог-Особа», назва якому «Звільнення царя Джарасандги».

Thus ends the Bhaktivedanta purport of the seventy-second chapter of Kṛṣṇa, “The Liberation of King Jarāsandha.”