Skip to main content

МАНТРА СІМНАДЦЯТА

Mantra Dix-sept

Текст

Texte

ва̄йур анілам амр̣там
атгедам̇ бгасма̄нтам̇ ш́арı̄рам
ом̇ крато смара кр̣там̇ смара
крато смара кр̣там̇ смара
vāyur anilam amṛtam
athedaṁ bhasmāntaṁ śarīram
oṁ krato smara kṛtaṁ smara
krato smara kṛtaṁ smara

Послівний переклад

Synonyms

ва̄йух̣—життєве повітря; анілам—загальне вмістилище повітря; амр̣там—непідвладне руйнуванню; атга—зараз; ідам—це; бгасма̄нтам—перетворившись у попіл; ш́арı̄рам—тіло; ом̇—о Господи; кратах̣—той, хто насолоджується всіма жертвопринесеннями; смара—пригадай, будь ласка; кр̣там—все, що я зробив; смара—згадай, будь ласка; кратах̣—Верховний володар усіх жертвопринесень; смара—згадай, будь ласка; кр̣там—усе, що я зробив для Тебе; смара—згадай, будь ласка.

vāyuḥ : le souffle vital ; anilam : la totalité de l’air ; amṛtam : indestructible ; atha : maintenant ; idam : ce ; bhasmāntam : après avoir été réduit en cendres ; śarīram : le corps ; oṁ : ô Seigneur ; krataḥ : ô bénéficiaire de tous les sacrifices ; smara : s’il Te plaît, souviens-Toi ; kṛtam : tout ce que j’ai fait ; smara : s’il Te plaît, souviens-Toi ; krataḥ : ô bénéficiaire suprême ; smara : s’il Te plaît, souviens-Toi ; kṛtam : tout ce que j’ai fait pour Toi ; smara : s’il Te plaît, souviens-Toi.

Переклад

Translation

Хай це тлінне тіло перетвориться в попіл й життєве повітря зіллється з усією сукупністю повітря. О мій Господи, я прошу Тебе зараз, згадай мої жертвопринесення й, будь ласка, пригадай усе, що я зробив для Тебе, адже Ти — вища мета усіх жертвопринесень і Ти насолоджуєшся усіма жертвами.

Que ce corps éphémère soit réduit en cendres et que son souffle vital se fonde dans la totalité de l’air. Maintenant, ô Seigneur, souviens-Toi, je T’en prie, de tous mes sacrifices ; n’oublie pas, Toi le bénéficiaire ultime, tout ce que j’ai fait pour Toi.

Коментар

Purport

Тимчасове матеріальне тіло, безумовно, є всього лише чужерідне вбрання. В Бгаґавад-ґı̄ті (2.13; 18.30) з’ясовано, що після руйнування матеріального тіла жива істота не знищується і не втрачає своєї індивідуальності. Жива істота ніколи не буває безособистісною або позбавленою форми, навпаки, безформним є її матеріальний одяг, який набуває певного вигляду згідно з формою незруйнівної особистості — живої істоти. Обмежені люди помилково вважають, що жива істота первісно не мала форми, але це не так, — жодна жива істота не є безформною і ця мантра свідчить, що жива істота існує після знищення матеріального тіла.

Le corps matériel éphémère est certainement pour nous un vêtement étranger. La Bhagavad-gītā(2.20) établit clairement que l’être survit à la destruction du corps matériel et qu’il ne perd jamais son identité propre, ce que confirme ce mantra de la Śrī Īśopaniṣad. L’âme n’est jamais impersonnelle et dépourvue de forme, comme le croient les ignorants ; c’est au contraire le corps matériel qui n’a pas de forme en soi et doit prendre la forme que l’âme immortelle lui impose. Ce mantra démontre que l’être vivant continue d’exister après la destruction du corps.

Матеріальна природа демонструє гідну подиву майстерність, створюючи різноманітні типи тіл для живих істот, залежно від їхніх нахилів до почуттєвого задоволення. Істотам, які бажають поїдати випорожнення, надається тіло свині, цілком для того придатне. Істотам, яким подобається харчуватися м’ясом, надається тіло тигра, щоб вони могли жити, пожираючи плоть та насолоджуючись кров’ю інших тварин.

Але людині, як про те свідчить будова її зубів, не припало харчуватись екскрементами та плоттю, — вона, навіть за самого дикунського стану, позбавлена бажання смакувати випорожнення. Зуби людини створено такими, що вона може кусати й жувати ними фрукти й овочі, але ще їй дано і два ікла, щоб вона мала змогу їсти м’ясо.

La nature matérielle façonne merveilleusement les corps selon les désirs de chaque être vivant. Celui qui désire manger des ordures obtiendra un corps approprié, tel celui d’un porc, et celui qui aime se nourrir de sang et de chair deviendra un tigre pourvu de crocs et de griffes. Mais l’être humain, lui, n’a pas été créé pour se nourrir de chair animale et même dans son état le plus primitif, il n’a aucune attirance pour les immondices. Les dents de l’homme sont faites pour croquer et mâcher des fruits et des légumes, bien qu’il ait deux canines, permettant aux hommes primitifs de manger de la viande s’ils le désirent.

Матеріальні тіла всіх тварин і людей є чужерідними для живої істоти. Вони змінюються залежно від характеру почуттєвого задоволення, якого бажає жива істота. В циклі еволюції жива істота одне за одним змінює свої тіла. Коли світ був занурений у воду, жива істота отримувала тіла, придатні для життя у воді. Потім, пройшовши крізь веґетативне існування, вона перейшла до життя в тілі хробака, потім — птаха, далі — тварини, а від тваринного життя перейшла до людської форми життя.

Найбільш високорозвиненою є людська форма життя, за умови, що її повністю використовують на духовне пізнання. В даній мантрі Вед описано вищий рівень духовної свідомості: жива душа залишає матеріальне тіло, яке перетвориться на попіл, і дозволяє своєму життєвому повітрю влитись у вічне повітряне вмістилище. Жива істота має змогу діяти завдяки переміщенню в її тілі життєвого повітря різного роду, загальна назва якого пра̄н̣а-ва̄йу. Йоґи поперед усе вчаться керувати цими повітряними потоками тіла. Передбачається, що душа буде підніматись з одного повітряного кола до іншого, доки не досягне брахма-рандгри — найвищого кола циркулювання повітряних потоків. Саме звідси досконалий йоґ може перенестись на будь-яку бажану планету. Весь спосіб полягає в тому, щоб залишити одне матеріальне тіло і потрапити потім до іншого, проте, найвищої досконалості ця йоґа набуває лише тоді, коли жива істота зовсім відмовляється од матеріального тіла, що і радить дана мантра. Тоді вона стає здатною увійти в духовну атмосферу, де зможе розвинути зовсім інший тип тіла: не підвладне смерті й змінам духовне тіло.

Mais qu’ils soient humains ou animaux, ces corps sont étrangers à l’être vivant et changent selon la forme de jouissance qu’ils convoitent. Les êtres transmigrent d’un corps à un autre à travers le cycle d’évolution des espèces, passant des formes aquatiques (lorsque la terre était recouverte par les eaux) aux formes végétales, des végétaux aux reptiles, aux oiseaux, aux mammifères terrestres, pour finalement obtenir la forme humaine. Lorsqu’elle possède la connaissance spirituelle, on considère la forme humaine comme la plus évoluée des espèces vivantes ; ce mantra décrit cette spiritualité à son plus haut stade de développement : il faut savoir quitter le corps matériel, bientôt réduit en cendres, et laisser le souffle vital se fondre dans l’éternelle totalité de l’air. Le corps entre en mouvement sous l’effet de différentes sortes d’airs subtils, réunis sous le nom global de prāṇa-vāyu. Les yogīs apprennent, en maîtrisant ces souffles, à amener l’âme d’un centre vital à un autre, jusqu’au brahma-randhra, le plus élevé d’entre eux. De là, le yogī accompli peut quitter son corps et se rendre sur la planète de son choix. Ce processus consiste à quitter un corps matériel pour en reprendre un autre. Mais, comme l’indique ce mantra, la plus haute perfection est atteinte lorsqu’on abandonne pour toujours son enveloppe charnelle, et qu’on accède au monde spirituel où l’on obtient un corps d’un genre tout à fait différent — un corps purement spirituel, qui n’est sujet ni au changement ni à la mort.

В матеріальному світі матеріальна природа змушує кожного міняти своє тіло, що є наслідком різноманітних бажань чуттєвого задоволення. Такі бажання притаманні різним видам життя — від мікроорганізмів до Брахми й інших напівбогів, які мають найдосконаліші матеріальні тіла. Всі ці живі істоти мають тіла різних форм, які утворено матерією. Мудра ж людина вбачає єдність не в тілесній різноманітності, а в духовній тотожності.

Духовна іскра, де б вона не перебувала — в тілі свині чи напівбога — завжди і скрізь залишається тією ж самою невід’ємною часткою Верховного Господа. Жива істота приймає різні тіла згідно із своїми благочестивими або лихими чинками. Людське тіло вирізняється з-поміж інших своїм вищим розвитком і досконалою свідомістю. Згідно з ведичними писаннями лише найбільш досконалі люди, які плекали знання впродовж багатьох життів, віддають себе Господу. Знання стає довершеним лише тоді, коли розумна людина усвідомлює необхідність із любов’ю впокоритись Верховному Господеві, Ва̄судеві. Але, якщо навіть віднайшовши свою духовну тотожність, індивід не дійде розуміння, що живі істоти є лише вічними невід’ємними частками цілого і ніколи не зможуть стати всім цілим, він знову потрапляє до матеріального середовища. Йому доведеться впасти, навіть якщо він уже і злився з брахмаджйоті.

En ce monde, la nature nous force à transmigrer d’un corps à l’autre selon nos désirs matériels. Chaque être, du microbe au deva, possède un corps fait de matière façonnée de diverses manières en conformité avec ses désirs. L’homme intelligent voit l’unité non pas dans la variété des corps, mais dans leur identité spirituelle. Qu’elle habite le corps d’un porc ou d’un deva, l’âme est toujours la même : elle demeure une partie intégrante de Dieu.

Les divers corps traduisent les actes passés de l’être, coupables ou vertueux. Le corps humain, quant à lui, est très évolué et possède une conscience totalement développée. Selon la Bhagavad-gītā (7.19), la forme achevée de la conscience se manifeste par l’abandon total au Seigneur Suprême, et une telle perfection ne peut s’atteindre qu’après avoir cultivé la connaissance au long d’innombrables existences. Le simple fait de réaliser notre identité spirituelle ne suffit pas ; il faut arriver au point de comprendre que l’âme est une parcelle infime et éternelle de Dieu et qu’elle ne peut jamais devenir le Tout, sans quoi on doit revenir à nouveau dans l’univers matériel, même après s’être fondu dans le brahmajyoti.

Брахмаджйоті, яке випромінює трансцендентне Господнє тіло, сповнене духовних іскор, індивідуальних істот, наділених відчуттям повноти існування. Інколи живі істоти переймаються прагненнями почуттєвих насолод і тому потрапляють до матеріального світу, де чуття оманливо диктують їм: «Ти — пан. Насолоджуйся!» Бажання панувати — це матеріальна хвороба живої істоти, бо, зачарована почуттєвою втіхою, вона переходить з тіла одного типу до іншого, перебираючи тіла, які створено в матеріальному світі. Стати єдиним з брахмаджйоті — це рівень незрілого знання. Вищий ступінь досконалості — повна самовідданість Господу, коли жива істота усвідомлює, що єдиним її прагненням є любовне служіння Йому.

Comme nous l’avons appris au cours des mantras précédents, le brahmajyoti qui émane du corps spirituel du Seigneur est peuplé d’un nombre infini d’étincelles spirituelles, pleinement conscientes de leur existence individuelle. Lorsqu’il arrive à ces êtres de vouloir jouir de leurs sens indépendamment, ils sont placés dans le monde matériel pour y jouer à leur guise « au Seigneur » en suivant la dictée de leurs sens. Le désir de dominer est le mal dont souffre l’être conditionné, car cette fascination pour les plaisirs de ce monde le contraint de transmigrer d’un corps à l’autre. Se fondre dans le brahmajyoti ne représente donc pas l’aboutissement de la connaissance. On n’arrive au stade ultime de la perfection qu’en s’abandonnant totalement au Seigneur, et en développant le sens du service spirituel.

В цій мантрі жива істота молиться про те, щоб, скинувши з себе матеріальне тіло й позбувшись життєвого повітря, потрапити до духовного царства Бога. Перед тим, як його тіло перетвориться на попіл, відданий просить Господа пригадати всі жертвопринесення, які він здійснив для Нього. Відданий творить цю молитву під час смерті, цілком усвідомлюючи свої минулі дії й свою кінцеву мету. Але той, хто перебуває повністю під владою законів матеріальної природи, пригадує всі огидні вчинки, скоєні впродовж існування свого матеріального тіла й, відповідно, отримує після смерті інше матеріальне тіло. Бгаґавад-ґı̄та̄ (8.6) підтверджує істинність цього.

Par ce mantra, l’être demande à entrer dans le royaume de Dieu une fois abandonnés son souffle vital et son corps matériel. Avant que son corps ne soit réduit en cendres, il prie le Seigneur de bien vouloir Se souvenir des actes pieux et des sacrifices qu’il a accomplis durant son existence. Il récite cette prière au moment de mourir, en pleine conscience de ses actes passés ainsi que du but à atteindre. Celui, par contre, qui subit entièrement l’emprise de la nature matérielle, voit défiler à l’instant de la mort les actions coupables de son existence, ce qui l’oblige à reprendre un corps en ce monde. La Bhagavad-gītā (8.6) confirme cette vérité :

йам̇ йам̇ ва̄пі смаран бха̄вам̇
тйаджатй анте калеварам
там̇ там эваіті каунтейа
сада̄ тад-бха̄ва-бха̄вітах̣
yaṁ yaṁ vāpi smaran bhāvaṁ
tyajaty ante kalevaram
taṁ tam evaiti kaunteya
sadā tad-bhāva-bhāvitaḥ

В ній сказано, що розум переносить з собою нахили того, хто помирає, до наступного життя, яке залежить, таким чином, від розумового стану істоти під час її смерті.

« Ô fils de Kuntī, l’état de conscience dont on conserve le souvenir à l’instant de quitter le corps détermine la condition d’existence future. » C’est ainsi que le mental emporte avec lui les tendances de l’être jusque dans sa vie suivante.

На відміну од простих тварин, які не мають розвиненого розуму, людина здатна пригадувати вчинки свого швидкоплинного життя, подібно до того, як вона пригадує сон, що наснився їй уночі, і тому під час смерті її розум перевантажують матеріальні бажання, які заважають їй увійти в духовне царство в духовному тілі. Однак віддані, здійснюючи віддане служіння Господу, розвивають в собі любов до Бога, і навіть якщо в момент смерті відданий і не згадає про своє благочестиве служіння, Господь його не забуде. Відданий у цій мантрі нагадує Господу про свої жертвопринесення, але навіть і без подібних нагадувань Господь пам’ятатиме про любовне служіння Свого чистого відданого.

Contrairement à l’animal, dont les facultés mentales sont peu étendues, l’homme sur le point de mourir se souvient, comme dans un rêve, de tout ce qu’il a fait durant sa vie ; ces souvenirs gardent son esprit chargé de désirs matériels qui l’empêchent d’entrer dans le royaume spirituel avec un corps spirituel. Le bhakta, cependant, par la pratique du service de dévotion, développe tout au long de sa vie son amour pour Dieu, de sorte que même si au moment de la mort il oublie ses activités spirituelles, le Seigneur, Lui, S’en souviendra. Ce mantra prie la Personne Suprême de Se souvenir des sacrifices de Son dévot mais, même sans ce rappel, le Seigneur n’oubliera pas le service rendu.

В Бгаґавад-ґı̄ті (9.30–34) Господь відкриває істину про Свої інтимні стосунки з відданими :

апі чет су-дура̄ча̄ро
бгаджате ма̄м ананйа-бга̄к
са̄дгур ева са мантавйах̣
самйаґ вйавасіто хі сах̣


кшіпрам̇ бгаваті дгарма̄тма̄
ш́аш́вач-чга̄нтім̇ ніґаччгаті
каунтейа пратіджа̄нı̄хі
на ме бгактах̣ пран̣аш́йаті


ма̄м̇ хі па̄ртга вйапа̄ш́рітйа
йе ’пі сйух̣ па̄па-йонайах̣
стрійо ваіш́йа̄с татга̄ ш́ӯдра̄с
те ’пі йа̄нті пара̄м̇ ґатім


кім̇ пунар бра̄хман̣а̄х̣ пун̣йа̄
бгакта̄ ра̄джаршайас татга̄
анітйам асукгам̇ локам
імам̇ пра̄пйа бгаджасва ма̄м


ман-мана̄ бгава мад-бгакто
мад-йа̄джı̄ ма̄м̇ намаскуру
ма̄м еваішйасі йуктваівам
а̄тма̄нам̇ мат-пара̄йан̣ах̣


«Навіть якщо людина здійснює найогидніші вчинки, але присвячує себе відданому служінню — її слід вважати святою, бо вона обрала правильний шлях. Згодом вона стане праведною і досягне вічного миру. О сину Кунтı̄, я обіцяю тобі, що Мій відданий ніколи не загине. О сину Пр̣тги, всі, хто в Мені знайшли пристановище — жінки, торговці або люди ниці з походження — зможуть досягти місця вищого призначення. Наскільки ж величнішими тоді є бра̄хман̣и, праведники, віддані й святі царі, котрі в сповненому страждань тимчасовому світі з любов’ю служать Господеві! Стань відданим Мені слугою! Відтак, повністю заглибившись у Мене, ти неодмінно прийдеш до Мене».

Dans la Bhagavad-gītā (9.30–34), Kṛṣṇa montre la profonde intimité de Sa relation avec Ses dévots : « Commettrait-il les pires actes, il faut considérer comme un saint homme celui qui est engagé dans le service de dévotion, car il est situé sur la voie juste. Il se rectifie rapidement et trouve la paix éternelle. Tu peux le proclamer avec force, ô fils de Kuntī, jamais Mon dévot ne périra. Quiconque prend refuge en Moi, fût-il de basse naissance, peut atteindre la destination suprême. Que dire alors des vertueux brāhmaṇas, des bhaktas et des saints rois. Maintenant que tu te trouves en ce monde éphémère et misérable, consacre-toi avec amour à Mon service. Emplis toujours de Moi ton mental, deviens Mon dévot, offre-Moi ton hommage et voue-Moi ton adoration. Si tu t’absorbes ainsi entièrement en Moi, assurément, tu viendras à Moi. »

Ш́рı̄ла Бгактівінода Т̣га̄кура так пояснює Його слова: «Того, хто став на праведний шлях святих, слід вважати відданим, навіть якщо інколи і складається враження, буцім він непевної вдачі. Слід правильно розуміти справжнє значення виразу „непевна вдача”. Обумовлена душа змушена виконувати дві функції: підтримувати своє тіло і, з іншого боку, йти шляхом самореалізації. Соціальний статус, розумовий розвиток, чистота, аскетизм, харчування та боротьба за існування — все це стосується підтримування тіла. А та діяльність обумовленої душі, що скерована на усвідомлення своєї духовної сутності, виражається у її відданому служінні Господеві. Такі два різновиди діяльності в однаковій мірі важливі для обумовленої душі, тому що вона не може не дбати про своє тіло. Однак в міру зростання відданого служіння, піклування про тіло слабшає, і доки не буде правильного співвідношення між відданим служінням і піклуванням про тіло, існуватиме можливість випадкового вияву світських нахилів. Проте слід зауважити, що подібні проявлення світського характеру не можуть тривати довго, бо з Господньої ласки такі недоліки в характері відданого невдовзі щезають. Тому лише шлях відданого служіння слід вважати правильним шляхом. А якщо людина стоїть на правильному шляхові, то навіть випадкове проявлення світської вдачі не зможе завадити її самореалізації».

Śrīla Bhaktivinoda Ṭhākura explique ainsi ces versets : « Il faut garder à l’esprit qu’un dévot de Kṛṣṇa est sur la voie juste des grands saints, même s’il semble de caractère dissolu (su-durācāra). Mais pour cela il faut bien comprendre le sens du mot su-durācāra. L’âme conditionnée doit agir parallèlement sur deux plans différents : d’une part, pour subvenir aux besoins du corps, de l’autre, pour chercher la réalisation de son identité spirituelle. Sur le plan matériel, l’homme doit obtenir un certain statut social, recevoir une bonne éducation, veiller à l’hygiène et à la nutrition de son corps, pratiquer l’austérité et assurer sa survie. Sur le plan spirituel, il doit perfectionner son service et sa dévotion au Seigneur. Ces deux types d’activités doivent coexister car tant qu’elle est conditionnée, l’âme doit maintenir son corps. Cependant, plus les activités dévotionnelles augmentent, plus le nombre des activités consacrées aux questions matérielles décroît. Tant que les activités spirituelles ne trouvent pas leur juste proportion, l’être risque de se livrer occasionnellement à des activités profanes, mais jamais pour très longtemps. Le Seigneur, dans Sa miséricorde, ne tarde pas à mettre un terme à ces écarts. Le service de dévotion est donc la plus parfaite des méthodes de réalisation spirituelle, car une chute occasionnelle n’empêche pas le progrès du bhakta. »

Імперсоналістів приваблює безособистісний аспект Господа, брахмаджйоті, і тому вони не бачать переваг, які притаманні відданому служінню. Як вказувалося в попередніх мантрах, імперсоналісти, внаслідок своєї невіри в Бога-Особу, нездатні подолати брахмаджйоті. Їхні пошуки в основному зосереджені на словесній семантиці, жонглюванню словами та розумових побудовах. Тому, як свідчить Бгаґавад-ґı̄та̄ (12.15), всі зусилля імперсоналістів залишаються безплідними.

Les impersonnalistes ne peuvent jouir des facilités du service de dévotion, car seul les attire l’aspect impersonnel du Seigneur, le brahmajyoti. Comme l’ont indiqué les mantras précédents, ils ne peuvent percer le brahmajyoti puisqu’ils ne croient pas en l’existence de la Personne Suprême. Leur principal souci est de jouer avec les mots et d’ergoter sans fin. Aussi, comme le confirme le douzième chapitre de la Bhagavad-gītā (12.5), tous leurs efforts sont voués à l’échec. On peut au contraire, par un contact constant avec la Vérité Absolue dans Sa forme personnelle, jouir aisément des bienfaits dont parle ce mantra.

Щодо вигод, на які вказується в цій мантрі, то їх можна легко одержати через постійний зв’язок з особистісним аспектом Абсолютної Істини. Віддане служіння Господу складають, по суті, дев’ять трансцендентних дій. Відданому потрібно: 1) слухати про Господа; 2) прославляти Господа; 3) служити лотосним стопам Господа; 4) поклонятись Господу; 5) молитися Господу; 6) пам’ятати про Господа; 7) служити Господу; 8) товаришувати з Господом; 9) приносити все в жертву Господеві. Виконання одного або декількох із зазначених різновидів відданого служіння допомагатиме відданому бути постійно з’єднаним з Богом. Завдяки цьому під час смерті відданий зможе легко пам’ятати про Господа. Дотримуючись лише якоїсь одної із дев’яти засад відданого служіння, деякі славетні віддані змогли досягти найвищої досконалості, а саме:
1) Маха̄ра̄джа Парı̄кшіт, один з героїв Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, досяг бажаного, слухаючи про Господа.
2) Ш́укадева Ґосва̄мı̄, оповідач Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, досяг досконалості, просто вихваляючи Господа.
3) Акрӯра досяг бажаного результату шляхом молитви.
4) Прахла̄да Маха̄ра̄дж, досяг бажаного результату, пам’ятаючи про Господа.
5) Поклоняючись Господу, став досконалим Пр̣тгу Маха̄ра̄дж.
6) Богиня процвітання, Лакшмı̄, досягла досконалості, слугуючи лотосним стопам Господа.
7) Ханума̄н досяг бажаного результату, безпосередньо слугуючи Господеві.
8) Завдяки своїй дружбі з Господом, бажаного результату досяг Арджуна.
9) Маха̄ра̄джа Балі досяг бажаного результату, віддавши Господу все, що мав.

Le service de dévotion consiste essentiellement en neuf activités transcendantales : 1) écouter ce qui a trait au Seigneur ; 2) glorifier le Seigneur ; 3) se souvenir du Seigneur ; 4) servir les pieds pareils-au-lotus du Seigneur ; 5) adorer le Seigneur ; 6) offrir des prières au Seigneur ; 7) servir le Seigneur ; 8) se lier d’amitié avec le Seigneur ; 9) tout abandonner au Seigneur.

Individuellement ou dans leur ensemble, ces activités aident le bhakta à demeurer toujours en contact avec Dieu de sorte qu’au moment de la mort, il lui soit facile de se souvenir du Seigneur. De très grands dévots ont atteint la plus haute perfection par une seule de ces activités, par exemple : 1) Mahārāja Parīkṣit, le héros du Bhāgavatam, en écoutant louer le Seigneur ; 2) Śukadeva Gosvāmī, le narrateur du Śrīmad-Bhāgavatam, en glorifiant le Seigneur ; 3) Prahlāda Mahārāja, en se souvenant toujours du Seigneur ; 4) Lakṣmī, la déesse de la fortune, en servant les pieds de lotus du Seigneur ; 5) Pṛthu Mahārāja, en adorant le Seigneur ; 6) Akrūra, en priant le Seigneur ; 7) Hanumān, en offrant un service personnel au Seigneur ; 8) Arjuna, en se liant d’amitié avec le Seigneur ; 9) Bali Mahārāja, en abandonnant tout au Seigneur.

Суть цієї мантри й практично усіх ведичних гімнів стисло викладено у Веда̄нта-сӯтрі, а Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам належним чином пояснює їхній зміст. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам — це зрілий плід з ведичного дерева мудрості. Зміст цієї мантри, зокрема, з’ясовується там на самому початку бесіди між Маха̄ра̄джею Парı̄кшітом і Ш́укадевою Ґосва̄мı̄. Обговорювати науку про Бога і слухати про Нього — основний принцип життя відданого. Маха̄ра̄джа Парı̄кшіт вислухав весь Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, а Ш́укадева Ґосва̄мı̄ був оповідачем-співцем Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам. Маха̄ра̄джа Парı̄кшит звернувся з розпитами до Ш́укадеви, бо Ш́укадева був найвизначнішим духовним вчителем з-поміж усіх тогочасних йоґів й трансценденталістів.

Le message de ce mantra, comme de presque tous les mantras des hymnes védiques, est résumé dans le Vedānta-sūtra et développé dans le Śrīmad-Bhāgavatam. Le Śrīmad-Bhāgavatam est le fruit mûr de l’arbre de la sagesse védique, et Śukadeva Gosvāmī y expose le sens de ce mantra en réponse aux premières questions de Mahārāja Parīkṣit. Recevoir et transmettre la connaissance divine, tel est le principe fondamental du service de dévotion, parfaitement illustré par Mahārāja Parīkṣit et Śukadeva Gosvāmī. Si Mahārāja Parīkṣit s’est adressé à Śukadeva Gosvāmī, c’est que celui-ci était le plus grand maître spirituel de tous les yogīs et spiritualistes de son temps.

Головним питанням Маха̄ра̄джі Парı̄кшіта було: «В чому полягає обов’язок кожної людини, зокрема під час смерті?» — на що Ш́укадева Ґосва̄мı̄ відповів :

À la question du Roi Parīkṣit sur le devoir de l’homme, particulièrement au moment de la mort, Śukadeva Gosvāmī répondit :

тасма̄д бха̄рата сарва̄тма̄
бхагава̄н іш́варо харіх̣
ш́ротавйах̣ кіртітавйаш́ ча
смартавйаш́ чеччхата̄бхайам
tasmād bhārata sarvātmā
bhagavān īśvaro hariḥ
śrotavyaḥ kīrtitavyaś ca
smartavyaś cecchatābhayam

Кожен, хто хоче звільнитись від усіх тривог, повинен завжди слухати і пам’ятати про Господа, співати хвалу Йому — Верховному Богові-Особі, Наддуші всіх живих істот, володарю всього сущого, який усуває всі перешкоди (Бга̄ґ. 2.1.5).

« Celui qui souhaite s’affranchir de toute anxiété doit entendre ce qui a trait à Dieu, Le louer et se souvenir de Lui, l’Âme Suprême, le maître souverain et le libérateur de tous les maux. » (Śrīmad-Bhāgavatam, 2.1.5)

Представники так званого «людського» суспільства вночі звичайно сплять або насолоджуються сексом, а протягом дня заробляють якомога більше грошей або розтрачують їх на утримування сім’ї. В людей обмаль часу, щоб вести бесіди про Бога-Особу або хоча б поцікавитись Ним. Вони відцурались існування Божого багатьма шляхами, спершу оголосивши Його безособистісним, тобто позбавленим почуттів — всупереч ведичній літературі: Упанішадам, Веда̄нта-сӯтрі, Бгаґавад-ґı̄ті та Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, які недвозначно запевняють, що Господь є істотою, яка має почуття і перевершує всіх інших живих істот. Його славетні діяння невідмінні від Нього Самого. Тому не варто слухати і розмовляти про діяльність світських політиків й так званих «сильних світу цього», бо такі балачки подібні до сміття. Слід так влаштувати своє життя, щоб і миті не проходило без служіння Господу. Саме до такої досконалої діяльності і скеровує нас Ш́рı̄ Īш́опанішад.

Dans notre société dite « humaine », l’homme passe ses journées à gagner sa vie ou à s’occuper de ses affaires domestiques, et ne pense, la nuit venue, qu’à dormir ou à jouir de plaisirs sexuels. Il lui reste donc bien peu de temps pour s’enquérir et parler de la Personne Suprême. Il rejette sous toutes sortes de prétextes l’existence de Dieu, en premier lieu en Le déclarant impersonnel, c’est-à-dire privé des sens de la perception. Pourtant, les Écritures védiques — que ce soient les Upaniṣads, le Vedānta-sūtra, la Bhagavad-gītā ou le Śrīmad-Bhāgavatam— proclament que Dieu est un être conscient, doué de sens et suprême entre tous les êtres. Ses actes glorieux et Lui-même ne font qu’un, aussi, plutôt que de constamment parler ou entendre parler des politiciens matérialistes et des prétendus grands hommes, modelons notre vie de façon à utiliser chaque instant à des actes spirituels. C’est dans cette direction que la Śrī Īśopaniṣad nous oriente.

Якщо віддане служіння не стане для людини звичним, то що вона зможе згадати в момент смерті, коли тіло її почне розкладатись і як зможе вона тоді молитись Всемогутньому Господеві, щоб Він не забув про її жертви? Жертвопринесення означає — не потурати корисливим почуттям. Цього мистецтва людина повинна вчитись впродовж усього життя, залучаючи чуття до відданого служіння Господеві. Тоді вона зможе скористатись з плодів такої діяльності в годину смерті.

À moins d’avoir pratiqué le bhakti-yoga, comment pouvons-nous espérer nous souvenir du Seigneur au moment de la mort, quand toutes les fonctions du corps seront perturbées ? Comment pourrons-nous L’implorer de Se rappeler tous nos sacrifices ? Dénier à nos sens les plaisirs qu’ils convoitent, c’est là ce qu’il faut entendre par sacrifice. On doit s’initier à cet art tout au long de la vie, en employant nos sens au service du Seigneur. C’est au moment de la mort que l’on pourra tirer tout le profit d’une telle pratique.