Skip to main content

МАНТРА ТРИНАДЦЯТА

Trylikta mantra

Текст

Tekstas

анйад ева̄хух̣ самбгава̄д
анйад а̄хур асамбгава̄т
іті ш́уш́рума дгı̄ра̄н̣а̄м̇
йе нас тад вічачакшіре
anyad evāhuḥ sambhavād
anyad āhur asambhavāt
iti śuśruma dhīrāṇāṁ
ye nas tad vicacakṣire

Послівний переклад

Synonyms

анйат—відмінний; ева—неодмінно; а̄хух̣—сказано; самбгава̄т—поклонінням Верховному Господеві, причині всіх причин; анйат—інший; а̄хух̣—сказано; асамбгава̄т—поклонінням тому, що не є вищим; іті—таким чином; ш́уш́рума—я чув про це; дгı̄ра̄н̣а̄м̇—від нічим не стурбованих авторитетів; йе—хто; нах̣—нам; тат—ці теми; вічачакшіре—досконало пояснили.

anyat — viena; eva — tikrai; āhuḥ — pasakyta; sambhavāt — garbinant Aukščiausiąjį Viešpatį, visų priežasčių priežastį; anyat — kita; āhuḥ — pasakyta; asambhavāt — garbinant tai, kas nėra Aukščiausiasis; iti — taip; śuśruma — aš girdėjau; dhīrāṇām — iš netrikdomos dvasios autoritetų; ye — kurie; naḥ — mums; tat — šį dalyką; vicacakṣire — išsamiai paaiškino.

Переклад

Translation

Сказано, що поклоніння верховній причині всіх причин приносить одні плоди, але зовсім інші плоди дає поклоніння тому, що не є верховним. Все це було почуто від нічим не стурбованих авторитетів, які чітко з’ясували це.

Pasakyta, kad vienoks rezultatas pasiekiamas garbinant aukščiausiąją visų priežasčių priežastį, bet visai kitoks – garbinant tai, kas nėra aukščiausia. Tai išgirdome iš netrikdomos dvasios autoritetų, kurie išsamiai tai paaiškino.

Коментар

Purport

У цій мантрі схвалюється система навчання, котру засновано на слуханні від нестурбованих авторитетів. Доки людина не почує слова справжнього а̄ча̄рйі, непідвладного тривогам і турботам мінливого матеріального світу, їй недоступні ключі від трансцендентального знання. Справжній духовний вчитель, який також почув ш́руті-мантри, тобто ведичне знання, від свого вчителя, непохитно врівноваженого а̄ча̄рйі, ніколи не стане пропонувати учневі свої вигадки або викладати те, про що не згадується у ведичній літературі. В Бгаґавад-ґı̄ті (9.25) з’ясовується, що ті, хто поклоняються пı̄там, предкам, досягають планет пращурів. Подібним же чином брутальні матеріалісти, які планують залишитись у цьому світі, потраплять до нього знову, але віддані Господа не поклоняються нікому, окрім Господа Кр̣шн̣и, верховної причини всіх причин і таким шляхом досягають Кр̣шн̣и в Його вічній обителі в духовному світі.

Ш́рı̄ Īш́опанішад знову засвідчує тут, що різні способи поклоніння приносять різні плоди. Поклоняючись Верховному Господеві, ми, безумовно, досягнемо Його в Його вічній обителі, а поклоняючись таким напівбогам, як, скажімо, напівбогові Сонця або Місяця, ми зможемо досягти, без сумніву, їхньої відповідної планети. А якщо ми захочемо надалі залишатись на цій жалюгідній планеті, з усіма нашими «плановими» комісіями та паліативними політичними програмами «латання дірок» — будь ласка, це також можливо.

Šioje mantroje rekomenduojama klausytis netrikdomos dvasios autoritetų. Jei žmogus nesiklauso pamokymų iš bona fide ācāryos, kurio ramybės netrikdo permainos, vykstančios materialiame pasaulyje, transcendentinis pažinimas jam neprieinamas. Bona fide dvasinis mokytojas, kuris śruti-mantras (Vedų išmintį) taip pat išgirdo iš netrikdomo ācāryos, pats nieko neprasimano ir neteigia to, kas nėra pasakyta Vedų raštuose. „Bhagavad-gītā“ (9.25) aiškiai sako, kad tie, kurie garbina pitṛus (protėvius), eina į protėvių planetas, primityvūs materialistai, norintys likti šiame pasaulyje, gimsta jame, o Viešpaties bhaktai, garbinantys vien Viešpatį Kṛṣṇą, aukščiausiąją visų priežasčių priežastį, pasiekia Jį dvasiniame danguje. Ši „Śrī Īśopaniṣados“ mantra patvirtina ir tą mintį, kad skirtingi garbinimo būdai teikia skirtingus rezultatus. Garbindami Aukščiausiąjį Viešpatį, mes pasieksime Jį amžinoje Jo buveinėje, o jei garbinsime pusdievius – Saulės ar Mėnulio dievus, be abejonių, pasieksime jų valdomas planetas. Tačiau jei trokštame pasilikti mūsų apgailėtinoje planetoje su visais mūsų plano komitetais ir plyšių kaišymo politika, suprantama, galime padaryti ir tai.

В жодному автентичному священному писанні не сказано, що, роблячи все, що завгодно, і поклоняючись кому завгодно, можна досягнути однієї й тієї ж мети. Подібні недолугі теорії є просто вигадками доморослих «вчителів», які не мають ніякого зв’язку з парампарою, істинною системою учнівської послідовності. Справжній духовний вчитель ніколи не скаже, що всі шляхи ведуть до одної й тої ж самої мети, якої будь-хто може досягти, дотримуючись свого власного способу поклоніння, вшановуючи або напівбогів, або Верховного Господа або кого-небудь іще. Кожному зрозуміло, що, сівши на потяг у Бомбеї, він дістанеться до того місця призначення, на яке вказано у квиткові. Придбавши квитка до Калькутти, ви потрапите в Калькутту, а не в якесь інше місце. І все ж таки сучасні так звані «вчителі» запевняють, що будь-який квиток допровадить нас до вищої мети. Подібні світські угодницькі теорії особливо приваблюють обмежених, самовдоволених створінь, які вигадують власні методи духовного поступу. Однак ведичні писання не підтримують все це. Доки ми не сприймемо знання від справжнього духовного вчителя, який перебуває в лінії визнаної учнівської послідовності, ми не здатні побачити справжній стан речей. В Бгаґавад-ґı̄ті (4.2) сказано:

Autentiškuose šventraščiuose nesurasime tvirtinimo, kad visi galų gale ateis į vieną tikslą, nesvarbu, kas ką veikia ir kam lenkiasi. Tas kvailas teorijas skleidžia tik apsišaukėliai „dvasiniai mokytojai“, neturintys nieko bendra su parampara, autentiška mokinių sekos sistema. Bona fide dvasinis mokytojas niekada nepasakys, kad visi keliai veda į tą patį tikslą ir kad nesvarbu, kaip ir kam lenktis – pusdieviui, Aukščiausiajam ar dar kam nors. Visiems juk aišku, kad pasiekti kelionės tikslą tegalima įsigijus bilietą iki norimos stotelės. Žmogus, nusipirkęs bilietą į Kalkutą, nuvyks į Kalkutą, bet ne į Bombėjų. Tuo tarpu vadinamieji „dvasiniai mokytojai“ sako, kad bet kuris kelias atves į galutinį tikslą. Tokios pasaulietinės, kompromisinės idėjos patraukia daug tamsuolių, kurie didžiuojasi prasimanytais dvasinio tobulėjimo metodais. Tačiau Vedos tam nepritaria. Jeigu žmogus gavo žinias iš netikro dvasinio mokytojo, kuris nepriklauso autoritetingai mokinių sekai, jis negali pasiekti apčiuopiamų rezultatų. „Bhagavad-gītoje“ (4.2) Kṛṣṇa sako Arjunai:

евам̇ парампара̄-пра̄птам
імам̇ ра̄джаршайо відух̣
са ка̄ленеха махата̄
йоґо нашт̣ах̣ парантапа
evaṁ paramparā-prāptam
imaṁ rājarṣayo viduḥ
sa kāleneha mahatā
yogo naṣṭaḥ parantapa

«Таким шляхом, о підкорювачу ворогів, великі царі пізнавали ці принципи йоґи [що викладені в Бгаґавад-ґı̄ті]. Але систему парампари було перервано і тому зараз ці засади здаються втраченими».

„Šis aukščiausiasis mokslas pasiekė mus mokinių seka ir šitaip jį patyrė visi šventieji karaliai. Tačiau ilgainiui seka nutrūko, ir dabar, atrodo, šis mokymas bus prarastas.“

До часу появи Господа Кр̣шн̣и на Землі, принципи бгакті-йоґи, встановлені Бгаґавад-ґı̄тою, було спотворено. Тому Господь мав відновити систему учнівської послідовності, розпочавши її з Арджуни, Свого найближчого друга та відданого. Господь відкриває Арджуні істину (Б.-ґ. 4.3), що той може зрозуміти вчення Ґı̄ти лише завдяки тому, що є Його відданим і другом. Іншими словами, той, хто не є відданим чи другом Господа, не зможе зрозуміти Бгаґавад-ґı̄ти. Це означає також, що зрозуміти її зможе лише той, хто слідує шляхом Арджуни.

Tuo metu, kai Viešpats Śrī Kṛṣṇa apsireiškė žemėje, „Bhagavad-gītoje“ išdėstyti bhakti-yogos principai buvo iškraipyti. Todėl Viešpats turėjo atkurti mokinių seką ir jos pradininku pasirinko Arjuną, artimiausią Savo draugą ir bhaktą. Viešpats aiškiai pasakė Arjunai (BG 4.3), kad „Bhagavad-gītos“ tiesos yra suprantamos jam todėl, kad Arjuna yra Viešpaties draugas ir bhaktas. Kitaip sakant, tas, kuris nėra Viešpaties draugas ir bhaktas, „Gītos“ nesupras. Tai taip pat reiškia, kad suprasti „Bhagavad-gītą“ tegalima einant Arjunos pėdomis.

На сучасний момент є чимало тлумачів цієї видатної бесіди, дуже далеких від розуміння того, що ж насправді відбулося між Кр̣шн̣ою та Арджуною. Вони інтерпретують вірші Бгаґавад-ґı̄ти як їм заманеться і, прикриваючись авторитетом Ґı̄ти, видають за істину всіляку нісенітницю. Подібні тлумачі не вірять ні в Кр̣шн̣у, ні в Його вічну обитель. Чи можуть тоді вони роз’яснити Бгаґавад-ґı̄ту?

Mūsų laikais nemažai yra ir tokių, kurie, neturėdami nieko bendra su Viešpačiu Kṛṣṇa ir Arjuna, verčia šį didingą dialogą ir kuria įvairias interpretacijas. Tokie interpretuotojai savaip aiškina „Bhagavad-gītos“ tekstus ir šventraščių vardu skelbia visokiausias nesąmones. Jie netiki nei Śrī Kṛṣṇa, nei amžinos Jo buveinės egzistavimu. Tad ar gali jie aiškinti „Bhagavad-gītą“?

В Ґı̄ті (7.20) пояснено, що лише недалекі люди поклоняються напівбогам. Кр̣шн̣а зрештою радить облишити всі інші шляхи й способи поклоніння і остаточно віддатись саме Йому. Лише той, хто очистився від усіх гріховних наслідків, може мати таку непохитну віру в Верховного Господа. Всі інші, з їхніми нікчемними способами поклоніння, продовжуватимуть тинятися манівцями матеріального світу, все більше й більше віддаляючись од правдивого шляху, внаслідок оманного враження, що всі дороги ведуть до одної мети.

Kṛṣṇa aiškiai sako, kad tik praradusieji sveiką nuovoką garbina pusdievius, tikėdamiesi iš jų menkų malonių (BG 7.20, 23). Knygos pabaigoje Kṛṣṇa pataria atsisakyti visų kitų kelių bei garbinimo būdų ir visiškai atsiduoti Jam (BG 18.66). Tačiau tvirtai tikėti Aukščiausiąjį Viešpatį gali tik žmonės, visiškai nusiplovę nuodėmes. O kiti toliau blaškysis po materialųjį pasaulį, įsikibę nevykusių garbinimo formų, ir išklys iš teisingo kelio, klaidingai manydami, kad visi keliai veda į vieną tikslą.

В цій мантрі дуже важливим є слово самбгава̄т, що означає «шляхом поклоніння верховній причині». Господь Кр̣шн̣а є первинним Богом-Особою, і все суще походить з Нього. В Бгаґавад-ґı̄ті (10.8)

Šioje mantroje labai svarbi reikšmė tenka žodžiui sambhavāt – „garbinant aukščiausiąją priežastį.“ Viešpats Kṛṣṇa yra pirmapradis Dievo Asmuo, ir visa būtis yra kilusi iš Jo. „Bhagavad-gītoje“ (10.8) Viešpats sako:

ахам̇ сарвасйа прабгаво
маттах̣ сарвам̇ правартате
іті матва̄ бгаджанте ма̄м̇
будга̄ бга̄ва-саманвіта̄х̣
ahaṁ sarvasya prabhavo
mattaḥ sarvaṁ pravartate
iti matvā bhajante māṁ
budhā bhāva-samanvitāḥ

Господь розкриває, що Він — творець усього, включно з Брахмою, Вішн̣у та Ш́івою. Ці три головні божества матеріального світу створив Господь, і тому Він є творцем усього, що лише існує в матеріальному й духовному світах.

„Aš – dvasinių ir materialiųjų pasaulių pradžia. Viskas kyla iš Manęs. Išmintingieji, gerai suvokiantys tai, su atsidavimu tarnauja Man ir garbina Mane iš visos širdies.“

В Атгарва Веді знову ж таки підтверджується, що Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а є тим, хто існував до сотворіння Брахми і хто просвітлив Брахму ведичним знанням. «Верховна Особа, Бог, зволів сотворити живих істот і На̄ра̄йан̣а створив їх. Від На̄ра̄йан̣и народився Брахма̄. На̄ра̄йан̣а сотворив усіх праджа̄паті. На̄ра̄йан̣а сотворив Індру. На̄ра̄йан̣а сотворив вісім Васу. На̄ра̄йан̣а сотворив одинадцять Рудр. На̄ра̄йан̣а сотворив дванадцять А̄дітй». На̄ра̄йан̣а є повновладною експансією Господа Кр̣шн̣и, і тому На̄ра̄йан̣а й Кр̣шн̣а є одним і тим же.

Далі також є вірш, де стверджується, що Верховний Господь є сином Девакı̄. Народження Ш́рı̄ Кр̣шн̣и від Васудеви та Девакı̄ і Його тотожність з На̄ра̄йан̣ою визнає і підтверджує навіть Ш́рı̄пада Ш́ан̇кара̄ча̄рйа, хоча Ш́ан̇кара і не належав до культу ваішн̣ав, тобто персоналістів. Атгарва Веда стверджує також: «З самого початку, коли не було ні Брахми, ні Ш́іви, ні вогню, ні зірок, ні Сонця, ані Місяця — існував лише На̄ра̄йан̣а. Однак Господь не залишається самотнім, Він творить все, що лише забажає».

В Мокша-дгармі сказано: «Я створив праджа̄паті й Рудр. Вони позбавлені досконалого знання про Мене, тому що їх покриває Моя ілюзорна енерґія».

Про це також йдеться і в Вара̄ха Пура̄н̣і: «На̄ра̄йан̣а є Верховним Богом-Особою і з Нього походить чотириголовий Брахма̄, а також Рудра, який згодом став усезнаючим».

Šiame posme Aukščiausiasis Viešpats labai tiksliai aprašo Save. Žodžiai sarvasya prabhavaḥ nurodo, kad Kṛṣṇa sukūrė visus mus, įskaitant Brahmą, Viṣṇu ir Śivą. Kadangi šias tris svarbiausias materialaus pasaulio dievybes sukūrė Viešpats, Jis yra visko, kas egzistuoja materialiame ir dvasiniame pasauliuose, kūrėjas. „Atharva Vedoje“ („Gopāla-tāpanī Upaniṣada“ 1.24) rasime tokius pat žodžius: „Tai Viešpats Kṛṣṇa egzistavo prieš Brahmos sukūrimą ir tai Jis perteikė Brahmai Vedų išmintį.“ „Nārāyaṇa Upaniṣada“ (1) taip pat sako: „Tada Aukščiausiasis Asmuo Nārāyaṇa panoro sukurti gyvąsias būtybes. Taip iš Nārāyaṇos gimė Brahmā. Nārāyaṇa sukūrė visus prajāpačius. Nārāyaṇa sukūrė Indrą. Nārāyaṇa sukūrė aštuonetą Vasu. Nārāyaṇa sukūrė vienuolika Rudrų. Nārāyaṇa sukūrė dvylika Ādityų.“ Nārāyaṇa yra pilnutinis Viešpaties Kṛṣṇos įsikūnijimas, todėl Nārāyaṇa ir Kṛṣṇa yra viena ir tas pat. Panašius žodžius rasime ir „Nārāyaṇa Upaniṣadoje“ (4): „Devakī sūnus [Kṛṣṇa] yra Aukščiausiasis Viešpats.“ Nārāyaṇos ir aukščiausiosios priežasties tapatumą pripažino ir patvirtino Śrīpāda Śaṅkarācārya, nors Śaṅkara nepriklauso vaiṣṇavų, t. y. personalistų, kultui. „Atharva Vedoje“ („Mahā Upaniṣada“ 1) taip pasakyta: „Pradžioje tebuvo Nārāyaṇa. Nebuvo nei Brahmos, nei Śivos, nei ugnies, nei vandens, nei žvaigždžių, nei saulės, nei mėnulio. Viešpats nebūna vienišas, Jis kuria, kaip Pats to nori.“ Kṛṣṇa sako „Mokṣa-dharmoje“: „Aš sukūriau prajāpačius ir Rudras. Jie nepažįsta Manęs iki galo, nes Mano iliuzinė energija temdo jų protus.“ „Varāha Purāṇoje“ pasakyta: „Nārāyaṇa – Aukščiausiasis Dievo Asmuo. Iš Jo radosi keturgalvis Brahmā, taip pat Rudra, kuris vėliau tapo visa žinančiu.“

Отже, вся ведична література свідчить, що На̄ра̄йан̣а, тобто Кр̣шн̣а, є причина всіх причин. В Брахма-сам̇гіті сказано, що Верховний Господь — це Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, Ґовінда, який є відрадою всіх живих істот й первинною причиною всіх причин. Поправді розумні люди довідуються про цю істину із свідчень великих мудреців та з Вед і тому вони рішуче поклоняються Господу Ш́рı̄ Кр̣шн̣і як всеосяжному сущому.

Taigi Vedų raštai patvirtina, kad Nārāyaṇa, arba Kṛṣṇa, yra visų priežasčių priežastis. „Brahma-saṁhitoje“ (5.1) taip pat pasakyta, kad Śrī Kṛṣṇa, Govinda, visų gyvųjų būtybių džiaugsmas ir pirminė visų priežasčių priežastis, yra Aukščiausiasis Viešpats. Iš tikrųjų mokytas žmogus žino apie tai iš liudijimų, kuriuos pateikia didieji išminčiai ir Vedos, todėl pasirenka Viešpatį Kṛṣṇą kaip vienintelį savo garbinimo objektą. Budha, arba tikrai mokytu, vadinamas žmogus, prisiekęs garbinti tik Kṛṣṇą.

Людину, яка рішуче поклоняється лише Кр̣шн̣і, називають будгою, тим, хто знає правду. Така переконаність встановлюється, коли людина з вірою та любов’ю слухає трансцендентне послання від а̄ча̄рйі, який цілковито володіє собою. Той, хто не має віри й любові до Господа Кр̣шн̣и, не може переконатися в такій простій істині. В Бгаґавад-ґı̄ті (9.11) невіруючих описано як мӯдг — віслюків, тобто надзвичайно нерозумних особистостей. Там сказано, що мӯдга зневажає Бога-Особу, бо не отримав досконалого знання від вмиротвореного а̄ча̄рйі. А той, кого закручує вир матеріальної енерґії, не має кваліфікації на те, щоб стати а̄ча̄рйею.

Šis įsitikinimas susiformuoja, kai su tikėjimu ir meile klausomasi transcendentinės žinios iš netrikdomo ācāryos lūpų. Kas netiki Viešpačiu Kṛṣṇa ar nemyli Jo, tas neįtiki šia paprasta tiesa. Netikinčiuosius „Bhagavad-gītā“ (9.11) apibūdina žodžiu mūḍha – kvailys ar asilas. Pasakyta, kad mūḍhos išjuokia Dievo Asmenį, nes neturi išsamių žinių, kurias suteikia netrikdomi ācāryos. Ācārya negali būti tas, kurio dvasios pusiausvyrą gali sutrikdyti materialios energijos sūkurys.

Перед тим, як вислухати Бгаґавад-ґı̄ту, Арджуна був стурбований матеріальною веремією, причиною якої була його прихильність до сім’ї, громади та суспільства. Через це Арджуна хотів стати таким собі благодійником, що уникає насильства. Однак, отримавши ведичне знання Бгаґавад-ґı̄ти від Верховної Особи, він став будгою, змінив свій умонастрій і почав вшановувати Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣у, який вказав на неминучість битви на Курукшетрі як вияву Господньої волі. Отже, герць Арджуни зі своїми так званими «родичами» являє собою вищу форму поклоніння Господеві й, приймаючи участь у битві, Арджуна став чистим відданим Господа. Досягнути такої довершеної досконалості можливо лише тоді, коли людина служить справжньому Кр̣шн̣і, а не якомусь сфабрикованому «Кр̣шн̣і», якого вигадали нерозумні люди, не знайомі з великою і складною наукою про Кр̣шн̣у, яку викладено в Бгаґавад-ґı̄ті й Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам.

Prieš išgirstant „Bhagavad-gītą“, šis materialus sūkurys išmušė iš pusiausvyros ir Arjuną, nes jis buvo prisirišęs prie savo šeimos, visuomenės ir giminės. Kitaip sakant, Arjuna norėjo būti filantropas, pasaulietis, besilaikantis prievartos nenaudojimo įžadų. Tačiau, gavęs iš Aukščiausiojo Asmens Vedų žinias, kurios išdėstytos „Bhagavad-gītoje“, Arjuna tapo budha. Jis pakeitė savo nuomonę ir ėmė garbinti Viešpatį Śrī Kṛṣṇą – tą, kuris ir sumanė Kurukṣetros mūšį. Kovodamas su savo vadinamaisiais giminaičiais, Arjuna garbino Viešpatį ir tokiu būdu tapo tyras Viešpaties bhaktas. Tai įmanoma tiktai garbinant tikrąjį, o ne tariamą „Kṛṣṇą“, kurį prasimano kvailiai, nežinantys visų mokslo apie Kṛṣṇą vingrybių, dėstomų „Bhagavad-gītoje“ ir „Śrīmad- Bhāgavatam“.

Згідно з Веда̄нта-сӯтрою, самбгӯта є джерелом народження й підтримування, а також вмістилищем, в яке все входить після знищення. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, природний коментар до Веда̄нта-сӯтри, твір самого автора Веда̄нта-сӯтри, обстоює, що джерело всіх еманацій зовсім не є подібним мертвому каменю, а воно є абгіджн̃а — сповнене свідомості. Первинний Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а також каже в Бгаґавад-ґı̄ті (7.26), що Він знає все — минуле, теперішнє й майбутнє, але Його ніхто не знає повністю, включаючи таких напівбогів, як Ш́іва і Брахма̄. Безсумнівно, ті, кого турбують припливи й відпливи матеріального існування, не можуть повністю пізнати Його. Малоосвічені «духовні вчителі» вдаються до компромісів, намагаючись зробити об’єктом для поклоніння народні маси, але вони не розуміють ні того, що подібне поклоніння неможливе, ні того, що народні маси загалом далеко не досконалі. Їхні потуги нагадують зрошування водою листя дерева замість того, щоб поливати його коріння. Природніше було б поливати коріння, але сучасні сповнені тривог і турбот вожді більше схильні зрошувати листя. Але, незважаючи на те, що вони безперервно ллють воду на листя, все сохне від спраги.

Pasak „Vedānta-sūtros“, sambhūta – tai gimimo ir egzistencijos šaltinis bei talpykla, į kurią po sunaikinimo viskas sugrįžta (janmādy asya yataḥ). „Śrīmad-Bhāgavatam“, to paties autoriaus „Vedānta-sūtros“ komentaruose, teigiama, kad visų emanacijų šaltinis negali būti negyvas akmuo ir kad Jis yra abhijña – sąmoningas. Pirmapradis Viešpats Śrī Kṛṣṇa sako „Bhagavad-gītoje“ (7.26), kad Jis puikiai pažįsta praeitį, dabartį ir ateitį, ir kad niekas, net pusdieviai Śiva bei Brahmā, nepažįsta Jo iki galo. Be abejo, tie, kurių dvasios ramybę trikdo materialios egzistencijos bangos, negali pažinti Jo iki galo. Nemokšos „dvasiniai mokytojai“, ieškodami kompromisų, garbinimo objektu paverčia pačią žmoniją. Tačiau jie nesupranta, kad toks garbinimas apskritai neįmanomas, nes žmonija nėra tobula. Tai daryti tolygu laistyti medžio lapus, o ne jo šaknis. Laistyti reikia šaknis, tačiau ramybę praradusiems šių dienų lyderiams labiau rūpi lapai. Ir nors ant lapų be atodairos pilamas vanduo, medis džiūsta dėl drėgmės stokos.

Ш́рı̄ Īш́опанішад радить нам лити воду на корінь, що є джерелом, з якого все породжується. Служіння народним масам, яке полягає у задоволенні тілесних потреб людей, ніколи не може бути досконалим, і воно менш вартісне, ніж служіння, скероване на душу. Душа — це корінь, який породжує різні типи тіл згідно із законом карми — законом матеріальної дії і її наслідків. Надавати людям медичну допомогу, вдаватись до освітньої діяльності, тимчасом коли на бойнях ріжуть нещасних тварин — подібне «служіння людству» не додасть ніякої користі живим істотам.

„Śrī Īśopaniṣada“ pataria mums laistyti šaknis, visos gyvasties šaltinį. Žmonijos garbinimas, kai tarnaujama žmonių kūnams (o tai niekada nebus tobula tarnystė), yra ne toks svarbus, kaip tarnavimas sielai. Siela – tai šaknys, kurios pagal karmos dėsnį generuoja įvairių tipų kūnus. Tarnavimas žmonėms, teikiant jiems medicininę bei socialinę pagalbą ir sudarant galimybę mokytis, negali būti laikomas pasitarnavimu sielai, gyvai būtybei, nes tuo pat metu vargšams gyvuliams skerdyklose pjaunamos gerklės.

Жива істота постійно зазнає страждань народження, старості, хвороб і смерті в різних типах тіл. Людська форма життя — це єдина лазівка із скрутного матеріального становища, бо тільки людина здатна поновити втрачені взаємостосунки між живою істотою й Верховним Господом. Господь прийшов особисто, щоб навчити цієї філософії відданості Всевишньому — самбгӯті. Справжнє служіння людству полягає в тому, щоб навчити людей віддатись, впокоритись Верховному Господеві і служити Йому з любов’ю та усією енерґією. Такою є суть цієї мантри Ш́рı̄ Īш́опанішад.

Turėdama skirtingų tipų kūnus, gyva būtybė nuolat patiria materialias kančias, kurias sukelia gimimas, senatvė, ligos ir mirtis. Žmogaus gyvybės forma – tai galimybė ištrūkti iš šių spąstų. Norint tai padaryti, tereikia atkurti prarastą gyvosios būtybės ryšį su Aukščiausiuoju Viešpačiu. Viešpats Pats ateina mokyti pasiaukojimo Aukščiausiajam, sambhūtai, filosofijos. Realiai pasitarnauti žmonėms tegalima mokant juos iš visos širdies atsiduoti Aukščiausiajam Viešpačiui ir garbinti Jį kiek leidžia jėgos. Taip nurodo ši „Śrī Īśopaniṣados“ mantra.

Найдоступніший спосіб поклоніння Верховному Господеві за цих тривожних часів полягає в тому, щоб слухати про Його величну діяльність й оспівувати її. Спекулятивні мислителі, однак, вважають діяння Господа витвором уяви і тому вони ухиляються слухати про них, натомість дуже спритно жонглюють по суті позбавленими самого сенсу словами, аби відвернути увагу наївних народних мас. Замість того, щоб слухати про дії Господа Кр̣шн̣и, псевдодуховні «вчителі» вдаються до самореклами й думають лише на те, щоб збирати хвали зі своїх прихильників. Останнім часом кількість подібних удавальників значно зросла і перед чистими відданими Господа постало завдання врятувати людей від нечестивої пропаганди імітаторів та псевдоінкарнацій.

Pats paprasčiausias būdas garbinti Aukščiausiąjį Viešpatį mūsų neramiame amžiuje – tai klausytis pasakojimų apie Jo nepaprastus žygius ir juos šlovinti. Tačiau spekuliatyvūs mąstytojai Viešpaties žygius laiko žmogaus fantazijos vaisiumi, todėl vengia klausytis pasakojimų apie juos ir beprasmiu žodžių žaismu nori atitraukti nuo Jo naivuolių minios dėmesį. Užuot klausęsi pasakojimų apie Viešpaties Kṛṣṇos darbus, jie reklamuoja save ir skatina pasekėjus aukštinti netikrus dvasinius mokytojus. Mūsų laikais tokių apsimetėlių žymiai padaugėjo, ir tyriems Viešpaties bhaktams tapo rimta problema apsaugoti žmoniją nuo ateistinės propagandos, kurią skleidžia tokie apsimetėliai ir pseudoinkarnacijos.

Упанішади непрямо навертають нашу увагу до первинного Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣и, але Бгаґавад-ґı̄та̄, яка є підсумком усіх Упанішад, вказує на Нього прямо. Слухаючи про Кр̣шн̣у, яким Його описано в Бгаґавад-ґı̄ті та Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам(1.2.17), люди поступово очищують свій розум від скверни. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам вчить, що відданий, слухаючи про діяння Господа, привертає до себе Його увагу, і тоді Господь, що перебуває в серці кожної живої істоти, допомагає відданому належними вказівками. Бгаґавад-ґı̄та̄ (10.10) також підтверджує це.

Upaniṣados netiesiogiai kreipia mūsų dėmesį į pirminį Viešpatį Śrī Kṛṣṇą, tačiau „Bhagavad-gītā“, apibendrinanti visas Upaniṣadų idėjas, tiesiogiai nurodo į Śrī Kṛṣṇą. Todėl žmogus turėtų klausytis, ką apie Kṛṣṇą kalba „Bhagavad-gītā“ ir „Śrīmad-Bhāgavatam“, nes taip iš jo sąmonės tolydžio išnyks visokios nešvarybės. „Śrīmad- Bhāgavatam“ (1.2.17) yra sakoma: „Klausydamasis apie Viešpaties darbus, bhaktas atkreipia į save Viešpaties dėmesį. Ir Viešpats, glūdintis kiekvienos gyvos būtybės širdyje, padeda bhaktui, atitinkamai jį pamokydamas.“ Tą mintį patvirtina ir „Bhagavad-gītā“ (10.10): dadāmi buddhi-yogaṁ taṁ yena mām upayānti te.

Вказівки, що їх Господь дає зсередини, очищують серце відданого від усілякої матеріалістичної скверни, нагромадженої ґун̣ами пристрасті та невігластва. Невіддані завжди перебувають під впливом пристрасті й невігластва. Той, хто перебуває в ґун̣і пристрасті, не може зректися матеріальної жаги, а той, на кого впливає невігластво, не може знати нічого ані про Господа, ані про свою душу. Обумовлені пристрастю люди втрачають нагоду самореалізації, хоча деякі з них досить вправно вдають із себе релігійних діячів. Що ж стосується відданого, то з Господньої ласки ґун̣и пристрасті й невігластва не заторкують його. Таким чином відданий стверджується в якості благості, що є ознакою досконалого бра̄хман̣и. Кожний, хто слідує шляхом відданого служіння під керівництвом істинного духовного вчителя, може, набувши відповідних якостей, піднятись на рівень бра̄хман̣и, незалежно від свого походження та фахового обов’язку. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (2.4.18) сказано також, що будь-яка жива істота нижчого походження може очиститись під керівництвом чистого відданого Господа завдяки надзвичайній могутності Господа.

Viešpats, pamokydamas mus iš vidaus, išvalo bhakto širdį, suterštą materialia aistra ir neišmanymu. Abhaktai yra aistros ir neišmanymo guṇų valdžioje. Aistra trukdo žmogui atsikratyti materialių troškimų, o tamsuolis žmogus negali pažinti nei savęs, nei Viešpaties. Taigi, kol žmogų veikia aistra ir neišmanymas, jis negali pažinti savęs, nors ir kaip stengtųsi atrodyti religingas. Iš Savo malonės Viešpats apsaugo bhaktą nuo aistros ir neišmanymo guṇų poveikio. Tokiu būdu bhaktas pasiekia dorybę, o tai yra tobulo brāhmaṇo požymis. Brāhmaṇu gali būti laikomas kiekvienas, kuris, vadovaujamas bona fide dvasinio mokytojo, eina atsidavimo tarnystės keliu. „Śrīmad-Bhāgavatam“ (2.4.18) irgi sako:

кіра̄та-хӯн̣а̄ндхра-пулінда-пулкаш́а̄
а̄бхіра-ш́умбха̄ йавана̄х̣ кхаса̄дайах̣
йе ’нйе ча па̄па̄ йад-апа̄ш́райа̄ш́райа̄х̣
ш́удхйанті тасмаі прабхавішн̣аве намах̣
kirāta-hūṇāndhra-pulinda-pulkaśā
ābhīra-śumbhā yavanāḥ khasādayaḥ
ye ’nye ca pāpā yad-apāśrayāśrayāḥ
śudhyanti tasmai prabhaviṣṇave namaḥ

Якщо людина стає щасливою й сповнюється натхнення служити Господеві — це свідчить про те, що вона починає набувати якостей бра̄хман̣и. Такій людині наука про Бога відкривається сама по собі. Усвідомивши науку про Бога, вона поступово звільнюється від матеріальних прив’язаностей і розум її, відкинувши сумніви, з Господньої ласки стає кришталево чистим. Досягнувши такого стану, індивід стає звільненою душею і на кожнім кроці свого життя бачить Бога. В цьому і полягає досконалість самбгава̄т, на яку вказувалось у даній мантрі.

Kai žmogus išsiugdo brāhmaṇo ypatybes, jis tampa laimingas ir su įkvėpimu tarnauja Viešpačiui. Dievo mokslas jam tampa lengvai suprantamas. Mokydamasis apie Dievą, žmogus palengva atsikrato materialių prisirišimų, ir Viešpaties malone jo nerimstantis protas tampa skaidrus it krištolas. Pasiekęs šią pakopą, žmogus tampa išsivadavusia siela ir visur regi Viešpatį. Taip ši mantra aprašo vieną iš tobulų žmogaus būsenų, kuri vadinasi sambhavāt.