Skip to main content

TEXT 28

TEXT 28

Текст

Texte

ведешу йаджн̃ешу тапах̣су чаіва
да̄нешу йат пун̣йа-пгалам̇ прадішт̣ам
атйеті тат сарвам ідам̇ відітва̄
йоґı̄ парам̇ стга̄нам упаіті ча̄дйам
vedeṣu yajñeṣu tapaḥsu caiva
dāneṣu yat puṇya-phalaṁ pradiṣṭam
atyeti tat sarvam idaṁ viditvā
yogī paraṁ sthānam upaiti cādyam

Послівний переклад

Synonyms

ведешу—у вивченні Вед; йаджн̃ешу—в здійсненні йаджн̃и, жертвопринесення; тапах̣су—вдаючись до різного роду аскез; ча—також; ева—неодмінно; да̄нешу—даючи милостиню; йат—той, хто; пун̣йа-пгалам—наслідок благочестивої праці; прадішт̣ам—те, що випадає на долю; атйеті — перевершує; тат сарвам — усі ті; ідам— це; відітва̄—знаючи; йоґı̄—відданий; парам—верховного; стга̄нам—обителі; упаіті—досягає; ча—також; а̄дйам—одвічного.

vedeṣu: par l’étude des Védas; yajñeṣu: par les sacrifices (yajñas); tapaḥsu: en se soumettant à différents types d’austérités; ca: aussi; eva: certes; dāneṣu: en donnant en charité; yat: ce qui; puṇya-phalam: le résultat des actes pieux; pradiṣṭam: indiqués; atyeti: surpasse; tat sarvam: tous ceux-là; idam: cela; viditvā: sachant; yogī: le dévot; param: suprême; sthānam: la demeure; upaiti: atteint; ca: aussi; ādyam: originelle.

Переклад

Translation

Той, хто став на шлях відданого служіння, не втрачає плодів вивчення Вед, здійснення жертвопринесень та аскетизму, роздачі милостині або філософських занять та кармічної діяльності. Просто присвятивши себе відданому служінню, він здобуває все це і зрештою досягає верховної вічної обителі.

Celui qui emprunte la voie du service de dévotion n’est en rien privé des fruits que confèrent l’étude des Védas, les sacrifices, les austérités, les actes charitables, la recherche philosophique et l’action intéressée. Par sa seule pratique dévotionnelle, il les obtient tous et atteint à la fin le royaume suprême et éternel.

Коментар

Purport

Цей вірш підсумовує зміст сьомої та восьмої глав, які докладно описують саме свідомість Кр̣шн̣и й віддане служіння. Людина повинна вивчати Веди під керівництвом духовного вчителя і вести під його опікою аскетичне, сповнене покут життя. Брахмача̄рı̄ має жити в домі духовного вчителя як слуга й повинен ходити від двору до двору, прохаючи подаяння і приносити його духовному вчителеві. Він приймає їжу лише за вказівкою вчителя, і якщо учитель якогось дня не кличе учня до столу, то учень говіє. Такими є деякі з ведичних засад, що їх дотримуються брахмача̄рі.

Ce verset résume les septième et huitième chapitres, qui traitent tout particulièrement de la conscience de Kṛṣṇa et du service de dévotion. Il est essentiel d’étudier les Védas sous la direction d’un maître spirituel et d’accepter de vivre auprès de lui une vie de grande austérité. Le brahmacārī doit vivre sous le toit du maître spirituel, en humble serviteur, et demander l’aumône de maison en maison pour la lui rapporter. Il ne doit prendre son repas que sur son ordre, et, si un jour cet ordre ne vient pas, il jeûne. Ce sont là quelques-uns des principes védiques du brahmacarya.

Вивчаючи Веди під керівництвом учителя з п’ятирічного віку й до двадцяти років, брахмача̄рı̄ може стати людиною високих чеснот. Вивчення Вед призначене не для того, щоб виховати кабінетного мислителя, а на те, щоб сформувати характер. Після такого виховання брахмача̄рı̄ може одружитись і почати сімейне життя. Як сімейна людина, ґріха̄стга, він зобов’язаний здійснювати багато жертвопринесень, щоб досягти дальшого просвітлення. Він також повинен роздавати милостиню згідно з місцевими звичаями, часом й зважаючи на те, хто просить, і вбачати різницю між добродійністю в благочесті, пристрасті та невігластві. Далі, відмовившись од сімейного життя і ставши ва̄напрастгою, він накладає на себе суворі покути: живе в лісі, носить одяг з кори дерев, тривалий час не голиться тощо. Людина, яка пройшла етапи життя брахмача̄рı̄, ґріха̄стги, ва̄напрастги і, зрештою, саннйа̄сі, сягає досконалої стадії життя. Деякі після цього потрапляють до небесних царств і, досягши ще більшої досконалості, дістають перепустку в духовне небо, — або в безособистісне брахмаджйоті, або на планети Ваікун̣т̣ги, або на Кр̣шн̣алоку. Таким є шлях, що окреслений в ведичній літературі.

Après avoir étudié les Védas, de l’âge de cinq ans jusqu’à sa vingtième année, sous la conduite de son maître spirituel, le brahmacārī pourra devenir un homme de parfait caractère. L’étude des Védas, en effet, n’est pas un passe-temps pour des penseurs occupés à spéculer au fond de leur fauteuil, mais sert à former des hommes parfaits. Après avoir reçu cette formation, le brahmacārī peut se marier et fonder un foyer. Il effectue dès lors toutes sortes d’oblations afin de poursuivre son cheminement spirituel. Il donne en charité en tenant compte du temps et des circonstances, ainsi que de la nature de la personne à qui s’adressent les dons. Il sait discerner, à la lumière de la Bhagavad-gītā, la charité relevant de la vertu, de la passion ou de l’ignorance. Enfin, en temps opportun, il quitte la vie familiale et sociale pour embrasser le vānaprastha, où il entreprend une ascèse sévère: il habite la forêt, s’habille avec l’écorce des arbres, ne se rase plus, etc. L’homme passant ainsi du brahmacārya au gṛhastha-āśrama, puis du vānaprastha-āśrama au sannyāsa, s’élève jusqu’au stade le plus parfait de l’existence. Parmi les hommes qui suivent ce processus certains iront sur les planètes édéniques, et ceux qui progresseront encore davantage atteindront une destination purement spirituelle: soit le brahmajyoti, soit les planètes Vaikuṇṭhas, soit Kṛṣṇaloka. Telle est la voie tracée par les Écritures védiques.

Однак, привабливість свідомості Кр̣шн̣и полягає в тому, що одним єдиним змахом, просто присвятивши себе відданому служінню, можна отримати плоди всіх ритуалів, що їх виконують на різних ступенях життя.

La remarquable particularité de la conscience de Kṛṣṇa, toutefois, est qu’elle permet de dépasser d’un coup, par la pratique du service de dévotion, tous les rites propres aux quatre ordres mentionnés.

Слова ідам̇ відітва̄ вказують на те, що слід глибоко усвідомити настанови, які Ш́рı̄ Кр̣шн̣а дав у цій і в сьомій главах Бгаґавад-ґı̄ти. Треба намагатись зрозуміти ці глави не за допомогою ерудиції чи розумувань, а слухаючи та обговорюючи їх у товаристві відданих Господа. Глави з сьомої по дванадцяту — суть Бгаґавад-ґı̄ти. Перші шість та останні шість глав немов прикривають шість середніх, які Господь особливо охороняє. Якщо комусь пощастило зрозуміти Бгаґавад-ґı̄ту, особливо ці серединні шість глав, у спілкуванні з відданими Господа, — його життя набуває сенсу й окривається славою, незалежно від здійснення покут, жертвопринесень, добродійності, філософських роздумів й т. ін., бо плодів усієї цієї діяльності можна досягти просто перебуваючи в свідомості Кр̣шн̣и.

Les mots idaṁ viditvā indiquent qu’il faut chercher à comprendre l’enseignement dispensé par Kṛṣṇa dans les septième et huitième chapitres de la Bhagavad-gītā. Et cela en les étudiant avec des dévots, et non pas en comptant sur notre érudition ou nos spéculations intellectuelles. Les chapitres sept à douze forment l’essence de la Bhagavad-gītā. Particulièrement chers au Seigneur, ils sont étayés par les six premiers et les six derniers chapitres de l’ouvrage. Si une personne a le bonheur de comprendre la Bhagavad-gītā en la compagnie de dévots, et plus particulièrement les six chapitres du milieu, sa vie devient plus glorieuse que si elle avait fait tous les sacrifices, austérités, aumônes et spéculations possible; elle obtient tous les bénéfices de ces différentes pratiques par la seule conscience de Kṛṣṇa.

Той, хто має хоч крихту віри в Бгаґавад-ґı̄ту, повинен вивчати її за допомогою відданого, бо на початку четвертої глави ясно сказано, що Бгаґавад-ґı̄ту можуть зрозуміти лише бгакти; ніхто інший не може збагнути її мети. Тому слід слухати Бгаґавад-ґı̄ту з вуст відданих, а не тих, хто зайнятий розумуваннями. В цьому — ознака віри. Коли людина шукає спілкування з відданим й нарешті знаходить його, вона починає по-справжньому вивчати й розуміти Бгаґавад-ґı̄ту. Завдяки своєму поступові в спілкуванні з відданими, людина залучається до відданого служіння, і на шляху такого служіння розвіюються всі її сумніви щодо Кр̣шн̣и, тобто Бога, Його діяльності, форми, розваг, імені та інших Його ознак. Коли всі побоювання остаточно зникають, людина стверджується в своїх заняттях. Потім у людини з’являється смак до вивчення Бгаґавад-ґı̄ти і її свідомість назавжди заполонює Кр̣шн̣а. І коли людина сягає духовної вершини, її охоплює любов до Кр̣шн̣и. З цього найвищого ступеня досконалості життя відданий безпосередньо переходить до обителі Кр̣шн̣и в духовному небі, до Ґолоки Вр̣ндава̄на, де на нього чекає вічне щастя.

Si l’on a la moindre foi en la Bhagavad-gītā, il faut en étudier les enseignements auprès d’un dévot, car il est le seul, comme le confirme le début du quatrième chapitre, qui en saisisse parfaitement le sens et l’objet. La foi nous incite à recevoir de lui la Bhagavad-gītā, plutôt que de n’importe quel spéculateur. En recherchant et en gardant la compagnie des dévots, on en vient à étudier puis à comprendre la Bhagavad-gītā. On entame alors la pratique du service de dévotion, lequel dissipe tous nos doutes, toutes nos erreurs sur Kṛṣṇa, Sa forme, Son nom, Ses divertissements, Ses activités, etc. Dès lors, on se fixe dans son étude. On en retire une grande joie et en fin de compte, on parvient au stade où l’on demeure toujours conscient de Kṛṣṇa. Au stade le plus élevé, l’amour de Kṛṣṇa submerge le dévot. Ce niveau de perfection le conduit jusqu’à Goloka Vṛndāvana, demeure de Kṛṣṇa dans le monde spirituel, où il goûte le bonheur éternel.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до восьмої глави Ш́рı̄мад Бгаґавад-ґı̄ти, в якій розглядалося осягнення Всевишнього.

Ainsi s’achèvent les teneurs et portées de Bhaktivedanta sur le huitième chapitre de la Śrīmad Bhagavad-gītā traitant de la voie menant au Suprême.