TEXT 2
TEXT 2
Текст
Texte
дехе ’смін мадгусӯдана
прайа̄н̣а-ка̄ле ча катгам̇
джн̃ейо ’сі нійата̄тмабгіх̣
dehe ’smin madhusūdana
prayāṇa-kāle ca kathaṁ
jñeyo ’si niyatātmabhiḥ
Послівний переклад
Synonyms
адгійаджн̃ах̣—Господь жертвопринесень; катгам—як; ках̣—хто; атра—тут; дехе—у тілі; асмін—у цьому; мадгусӯдана—о Мадгусудано; прайа̄н̣а-ка̄ле—в момент смерті; ча—і; катгам—як; джн̃ейах̣ асі—Тебе можна пізнати; нійата-а̄тмабгіх̣—той, хто володіє собою.
adhiyajñaḥ: le Seigneur du sacrifice; katham: comment; kaḥ: qui; atra: ici; dehe: dans le corps; asmin: ce; madhusūdana: ô Kṛṣṇa, vainqueur de Madhu; prayāṇa-kāle: au moment de la mort; ca: et; katham: comment; jñeyaḥ asi: peux-Tu être connu; niyata-ātmabhiḥ: par ceux qui sont maîtres de soi.
Переклад
Translation
Хто є Владикою жертвопринесень, і яким чином Він живе в тілі, о Мадгусӯдано? І як можуть ті, що вдаються до відданого служіння, пам’ятати Тебе під час смерті?
Qui est le Seigneur du sacrifice, et comment vit-Il dans le corps, ô Madhusūdana ? Enfin comment, au moment de la mort, ceux qui pratiquent le service de dévotion peuvent-ils Te connaître ?
Коментар
Purport
Визначення «Володар усіх жертвопринесень» може стосуватись або Індри, або Вішн̣у. Вішн̣у — глава основних напівбогів, включно з Брахмою і Ш́івою, а Індра — головний серед напівбогів, яких наділено виконавчою владою. Як Індрі, так і Вішн̣у поклоняються, відправляючи йаджн̃и. А тут Арджуна запитує, хто ж по суті є володар йаджн̃и (жертвопринесення), і яким чином Господь перебуває в тілі живої істоти.
« Seigneur du sacrifice » peut désigner soit Indra, le chef des devas régissant le monde, soit Viṣṇu, le maître des principaux devas, tels Brahmā et Śiva. Tous deux, Viṣṇu et Indra, sont adorés au moyen des yajñas. C’est pourquoi Arjuna désire savoir ici lequel d’entre eux doit être considéré comme le Seigneur du sacrifice, et comment ce Seigneur vit dans le corps de chaque être.
Арджуна звертається до Господа і називає Його Мадгусӯданою, бо колись Кр̣шн̣а убив демона Мадгу. Насправді такі питання, що виражають сумнів, не могли постати перед Арджуною, бо Арджуна — відданий, який усвідомлює Кр̣шн̣у. Такі сумніви подібні до демонів, а що Кр̣шн̣а майстерно знищує демонів, то Арджуна і звертається до Нього як до Мадгусӯдани, сподіваючись, що Кр̣шн̣а знищить й ці демонічні сумніви, що зринули в його мозку.
Les interrogations d’Arjuna trahissent certains doutes, lesquels n’auraient pas dû germer dans son esprit puisqu’il est un dévot conscient de Kṛṣṇa. De tels doutes sont comparables à des démons; aussi Arjuna fait-il appel à Madhusūdana, Kṛṣṇa, le vainqueur du démon Madhu, pour qu’Il élimine tous ces doutes monstrueux, Lui qui est si habile à tuer les êtres maléfiques.
У цьому вірші дуже важливим є слово прайа̄н̣а-ка̄ле, оскільки все, що ми робили у житті, вивіряється під час смерті. Арджуну хвилює питання про тих, хто постійно перебуває в свідомості Кр̣шн̣и. Яким буде їхнє становище під кінець? В момент смерті функції тіла повністю порушуються, й розум не може діяти належним чином. За такого розладнаного тілесного стану людина, можливо, не зможе згадати Верховного Господа. Великий відданий Маха̄ра̄джа Кулаш́екгара молився: «Мій любий Господи, зараз я цілком здоровий, тож краще було б, якби я вмер негайно, так, щоб лебідь мого розуму зміг знайти доступ до стебла Твоїх лотосних стіп». Цю метафору вжито тут тому, що лебідь, водоплавний птах, знаходить задоволення у тім, що заривається в лотосове квіття, жартома намагаючись зануритись в квітку лотоса. Маха̄ра̄джа Кулаш́екгара й каже Господеві: «Зараз мій розум несхвильований і я цілком здоровий. Якщо я помру негайно, думаючи про Твої лотосні стопи, тоді я можу бути впевненим, що досягну досконалості в своєму відданому служінні Тобі. Але якщо мені доведеться чекати природної смерті, то я не знаю, що трапиться тоді, бо на той час тілесні функції будуть порушені, мене мучитиме ядуха, й, можливо, я не зможу промовляти Твоє ім’я. Дозволь мені краще вмерти зараз же». Арджуна питає, як саме в такий відповідальний час людина може зосередити свій розум на лотосних стопах Кр̣шн̣и.
Le mot prayāṇa-kāle a ici une signification importante parce qu’il traduit le fait que tout ce que nous avons fait dans notre vie sera mis à l’épreuve au moment de la mort. Arjuna est très désireux de connaître le destin de ceux qui se sont toujours dédiés à la conscience de Kṛṣṇa. Ne risquent-ils pas d’oublier le Seigneur à cet instant décisif, quand les fonctions physiques du corps sont complètement bouleversées et le mental désemparé. Mahārāja Kulaśekhara, un grand dévot du Seigneur, priait ainsi: « Mon cher Seigneur, je préférerais mourir maintenant, quand mon corps est encore sain, afin que tel un cygne, mon mental glisse jusqu’au lotus de Tes pieds. » La métaphore signifie que, tout comme le cygne aime à folâtrer parmi les fleurs de lotus, le mental du pur dévot éprouve une attirance pour les pieds pareils-au-lotus du Seigneur. Aussi Mahārāja Kulaśekhara explique-t-il: « Actuellement, mon corps est sain et mon esprit paisible. Si je meurs maintenant, absorbé dans la pensée de Tes pieds de lotus, mon service de dévotion aura atteint sa plus parfaite expression. Mais si j’attends ma mort naturelle, qu’arrivera-t-il ? Serai-je capable, lorsque toutes les fonctions du corps seront perturbées et que ma voix s’étranglera dans ma gorge, de chanter Ton nom ? Mieux vaut mourir sur-le-champ. » Arjuna demande donc comment il est possible, en de telles circonstances, de fixer le mental sur les pieds pareils-au-lotus de Kṛṣṇa.