У п’ятій главі Бгаґавад-ґı̄ти Господь каже, що діяльність у відданому служінні є краща, ніж сухі розумування. Служити Кр̣шн̣і легше, ніж філософствувати, тому що служіння Кр̣шн̣і трансцендентне за своєю природою і звільнює від наслідків гріховної діяльності. У другій главі викладено початкове знання про душу та про її ув’язнення в матеріальному тілі. Там також пояснювалось, як вибратися з такого матеріального ув’язнення за допомогою буддгі-йоґи, тобто відданого служіння. У третій главі пояснювалось, що людина, яка віднайшла знання, вже не має ніяких обов’язків. В четвертій главі Господь каже Арджуні, що всі способи жертовної діяльності скеровані на досягнення знання. Але наприкінці четвертої глави Господь закликає Арджуну пробудитись і стати до бою, оволодівши досконалим знанням. Таким чином, підкреслюючи водночас важливість як діяльності у відданому служінні, так і бездіяльності в знанні, Кр̣шн̣а спантеличив Арджуну і похитнув його рішучість. Арджуна розуміє, що відречення в знанні несе з собою припинення всієї діяльності, яка виконується заради чуттєвого задоволення. Але яким чином припиняє діяти той, хто працює задля Кр̣шн̣и? Інакше кажучи, він думає, що саннйа̄са, або відречення в знанні, теж має бути станом повної бездіяльності, вважаючи, що діяльність і відречення несумісні одне з одним.

Здається, Арджуна не зрозумів, що діяльність, осяяна трансцендентальним знанням, не викликає зворотніх наслідків, і, таким чином, тотожна бездіяльності. Тому він і запитує, чи слід йому цілком відмовитись од будь-якої діяльності, чи діяти із знанням.

Кармічна діяльність (тобто діяльність з прагненням чуттєвого задоволення) є причина матеріального рабства. Доки людина виконує діяльність, що має на меті поліпшення умов тілесного існування, вона буде переходити до різних типів тіл і, отже, вічно залишатиметься в матеріальному рабстві. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (5.5.4 – 6) підтверджує це таким чином:

«Люди несамовито прагнуть чуттєвої втіхи і не відають, що їхнє теперішнє тіло, що сповнене злигоднів, є наслідок їхньої ж минулої кармічної діяльності. Хоча це тіло й минуще, воно завжди приносить багато турбот. Тому нема рації працювати задля чуттєвого задоволення. Вважають, що людина живе марно, поки вона не почне дізнаватись про свою істинну сутність. Доки вона не зрозуміє своєї істинної тотожності, вона працюватиме заради плодів своєї діяльності, щоб задовольняти свої чуття, а доки свідомість людини занурена в почуттєві задоволення, вона змушена переселятись з одного тіла до іншого. Але навіть якщо розум охоплений прагненням кармічної діяльності і потьмарений невіглаством, людина повинна розвивати в собі любов до відданого служіння Ва̄судеві. Лише тоді вона отримає можливість звільнитись із рабства матеріального існування».

Таким чином, джн̃а̄ни (або знання про те, що істота не є матеріальним тілом, а духовною душею) недостатньо для звільнення. Необхідно діяти, відчуваючи себе духовною душею, бо інакше немає порятунку від матеріальних кайданів. Діяльність у свідомості Кр̣шн̣и, проте, не є користолюбною. Дії, що сповнені духовного розуміння, зміцнюють людину в її поступові до істинного знання. Сама лише відмова од кармічної діяльності без свідомості Кр̣шн̣и не очищує по-справжньому серце обумовленої душі. А доки серце не очистилось, людина неминуче працюватиме на кармічному рівні. Проте, діяльність у свідомості Кр̣шн̣и приводить до того, що корисливість зникає сама по собі, і людина більше не опускається на матеріальний рівень. Отже, діяльність у свідомості Кр̣шн̣и безперечно вище за відречення, яке завжди таїть у собі ризик падіння. Відречення без свідомості Кр̣шн̣и неповне, що й підтверджує Ш́рı̄ла Рӯпа Ґосва̄мı̄ в своїй Бгакті-раса̄мр̣та-сіндгу (1.2.258):

«Коли ті, хто прагне звільнення, відмовляються од речей, що пов’язані з Верховним Богом-Особою, вважаючи їх матеріальними, їхнє відречення називають неповним». Повне відречення полягає в усвідомленні того факту, що все, що існує, належить Господеві і тому ніхто не може претендувати на володіння чим-небудь. Треба зрозуміти, що насправді ніхто нічим не володіє. Чого ж тоді зрікатися? Той, хто знає, що все належить Кр̣шн̣і, завжди перебуває у відреченні. І якщо всім володіє Кр̣шн̣а, то й використовувати все слід на служіння Кр̣шн̣і. Ця досконала форма діяльності в свідомості Кр̣шн̣и набагато перевершує будь-яке штучне відречення саннйа̄сі школи ма̄йа̄ва̄дı̄.

Той, хто цілковито перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, — завжди відречений, тому що він не відчуває ані ненависті, ані прихильності до плодів своєї діяльності. Така відречена людина, яка присвятила себе трансцендентному любовному служінню Господеві, володіє досконалим знанням, тому що усвідомила одвічно притаманне їй становище у взаємостосунках з Кр̣шн̣ою. Вона цілковито усвідомлює, що Кр̣шн̣а — це всеосяжне ціле, а сама вона — невід’ємна частка Кр̣шн̣и. Таке знання досконале, бо воно правильне як з якісного погляду, так і з кількісного. Концепція цілковитої тотожності з Кр̣шн̣ою є неправильною, адже частина не може дорівнювати цілому. Розуміння своєї якісної тотожності з Верховним і кількісної відмінності від Нього складає справжнє трансцендентальне знання, що веде людину до стану довершеності — стану, за якого вона вже нічого не прагне і ні за чим не шкодує. За такого стану розуму вже не існує двоїстості, бо що б ця людина не робила, вона все робитиме для Кр̣шн̣и. Перевершивши таким чином будь- яку двоїстість, вона стає вільною навіть у матеріальному світі.

Мета аналітичного вивчення матеріального світу полягає у тому, щоб виявити душу всього сущого. Душа матеріального світу — це Вішн̣у, або Наддуша. Віддане служіння Господу включає в себе служіння Наддуші. Один шлях — шукати і знаходити коріння дерева, а другий — поливати ці корені. Той, хто по- справжньому вивчає філософію са̄н̇кгйі, знаходить корінь матеріального світу, Вішн̣у, і потім, сповнившись духовного знання, віддає себе служінню Господеві. Таким чином, по суті, немає різниці між цими двома шляхами, тому що мета їх обох — Вішн̣у. Ті, хто не знає вищої мети, кажуть, що са̄н̇кгйа і карма-йоґа мають різні цілі, але мудрий знає про спільну мету двох шляхів.

Справжнє призначення філософського пошуку полягає в тому, щоб віднайти кінцеву мету життя. А що кінцевою метою життя є самоусвідомлення, то й немає різниці між висновками, до яких ведуть ці два шляхи. Філософська розвідка са̄н̇кгйі приводить до висновку, що жива істота не є складовою частиною матеріального світу, а що вона — невід’ємна частка верховного духовного цілого. Отже, духовна душа не має нічого спільного з матеріальним світом, і її діяльність повинна бути якось пов’язана із Всевишнім. Коли вона діє в свідомості Кр̣шн̣и, вона, по суті, перебуває в своєму одвічному природному становищі. Вивчаючи філософію са̄н̇кгйі, людина зрікається матерії, а на шляху йоґи, відданого служіння, її приваблює робота в свідомості Кр̣шн̣и. Насправді обидва шляхи є одне й те ж саме, хоча на перший погляд і здається, що один з них породжує відчуженість, а другий — прив’язаність. Але відчуженість од матеріального і прив’язаність до Кр̣шн̣и — насправді є одне й те ж саме. Той, хто розуміє це, бачить справжній стан речей.

Існують дві категорії саннйа̄сі, або тих, хто живе у відреченні. Саннйа̄сі-ма̄йа̄ва̄ді вивчають філософію са̄н̇кгйі, а саннйа̄сі-ваішн̣ави вивчають філософію Бга̄ґаватам, що являє собою правдивий коментар на Веда̄нта-сӯтри. Саннйа̄сі-ма̄йа̄ва̄ді також вивчають Веда̄нта-сӯтри, однак вони користуються при цьому власними коментарями під назвою Ш́а̄рı̄рака-бга̄шйа, що їх написав Ш́ан̇кара̄ча̄рйа. Послідовники школи Бга̄ґавати віддано служать Господу згідно з правилами па̄н̃чара̄трики, і, таким чином, саннйа̄сі-ваішн̣ави виконують різноманітну діяльність у трансцендентному служінні Господеві. Саннйа̄сі-ваішн̣ави ніяк не пов’язані з матеріальною діяльністю, натомість вони постійно виконують різноманітну діяльність у своєму відданому служінні Господеві. Але саннйа̄сі-ма̄йа̄ва̄ді, які вивчають са̄н̇кгйу, Веда̄нту та філософствують, не здатні відчути трансцендентний смак відданого служіння Господу. А через те, що їхні студії інколи стають дуже нудними, вони, стомившись від роздумів про Брахмана, звертаються до Бга̄ґаватам, хоча і не спроможні зрозуміти його. Тому вивчати Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам для них дуже важко. Сухі розумування та імперсональні інтерпретації на основі штучних побудов не приносять ніякої користі саннйа̄сі-ма̄йа̄ва̄ді. Проте, саннйа̄сі-ваішн̣ави, які вподобали віддане служіння, — щасливі, виконуючи свої трансцендентні обов’язки, і вони мають надійну запоруку того, що врешті-решт увійдуть в царство Господа. Саннйа̄сі-ма̄йа̄ва̄ді інколи збочують із шляху самоусвідомлення і знову занурюються в матеріальну діяльність філантропічного або альтруїстичного характеру, що не має нічого спільного з духовною діяльністю. Отже, можна зробити висновок, що становище відданих у свідомості Кр̣шн̣и краще, ніж у тих саннйа̄сі, які просто роздумують про те, що є Брахман і що не є ним, хоча і такі особистості через багато народжень також прийдуть до свідомості Кр̣шн̣и.

Той, хто йде шляхом визволення в свідомості Кр̣шн̣и, — дуже дорогий усім живим істотам, і кожна жива істота люба йому. І це — вияв свідомості Кр̣шн̣и. Така людина завжди бачить, що кожна жива істота невід’ємна від Кр̣шн̣и, подібно до того, як листя і гілля нероздільні з деревом. Він добре знає, що вода, якою поливають корінь, напоїть гілля і листя дерева, так само, як їжа, потрапивши в шлунок, постачає енерґію всьому тілу. Той, хто діє в свідомості Кр̣шн̣и, — є слуга кожного, і тому він дуже дорогий кожному. Й оскільки всі задоволені його діяльністю, свідомість його чиста. Якщо ж свідомість його чиста, то він повністю владає своїм розумом, а за допомогою врівноваженого розуму він легко вгамовує свої чуття. Його розум завжди зосереджений на Кр̣шн̣і — і тому не може трапитись такого, щоб він відступився од Кр̣шн̣и, або щоб його почуття було втягнуто в якусь іншу діяльність, окрім служіння Господеві. Він хоче слухати тільки про Кр̣шн̣у, і не бажає їсти нічого, що не було запропоноване Кр̣шн̣і. Він нікуди не хоче йти, якщо це не пов’язано з Кр̣шн̣ою. Таким чином він панує над своїми чуттями. Людина, чуття якої приборкані, не ображає нікого. Може виринути питання: «Але ж Арджуна під час битви поводився зі своїми супротивниками вельми негречно! Хіба таке поводження личить людині, що перебуває в свідомості Кр̣шн̣и?» Однак це лише на перший погляд Арджуна здавався аґресивним, адже, як це було з’ясовано в другій главі, всі присутні на полі бою продовжуватимуть жити як індивідуальні істоти, бо не можна вбити духовної душі. Таким чином, з духовного погляду нікого не було вбито на полі бою Курукшетра. За велінням Кр̣шн̣и, присутнього там особисто, вони лише змінили свій «одяг». Тому Арджуна, воюючи на полі бою Курукшетра, насправді не воював зовсім, — він, сповнений свідомості Кр̣шн̣и, просто виконував накази Кр̣шн̣и. Така людина ніколи не заплутується в кармічних наслідках своєї діяльності.

Життя людини в свідомості Кр̣шн̣и чисте, і тому вона не має нічого спільного з матеріальною діяльністю, що залежить від п’яти причин, безпосередніх і прихованих: виконавця, власне роботи, ситуації, зусиль й удачі. Це є наслідком того, що вона поринула у любовне трансцендентне служіння Кр̣шн̣і. Хоча зовні вона діє за допомогою свого тіла та органів чуття, насправді вона завжди усвідомлює своє справжнє становище — свої духовні обов’язки. У людини з матеріальною свідомістю органи чуття зайняті почуттєвими втіхами, але людина в свідомості Кр̣шн̣и використовує їх так, щоб вдовольнити чуття Кр̣шн̣и. Тому людина в свідомості Кр̣шн̣и завжди вільна, хоча зовні здається, що вона діє на емоційному рівні. Такі фізіологічні функції, як бачення та слухання, являють собою чуттєву діяльність, призначену для здобування знання, тимчасом як рух, мова, опорожнення шлунку тощо, призначені для роботи. Функціонування чуттів не впливає на людину в свідомості Кр̣шн̣и. Вона робить тільки те, що хоче Господь, бо розуміє, що вона — вічна слуга Господа.

Тут слово брахман̣і означає «в свідомості Кр̣шн̣и». Матеріальний світ являє собою сукупне проявлення трьох ґун̣ матеріальної природи, і це визначається спеціальним терміном: прадга̄на. Ведичні гімни сарвам̇ хй етад брахма (Ма̄н̣д̣ӯкйа Упанішада 2), тасма̄д етад брахмо на̄ма-рӯпам аннам̇ ча джа̄йате (Мун̣д̣ака Упанішада 1.1.9) і слова Бгаґавад-ґı̄ти (14.3) мама йонір махад брахма вказують, що все, що існує в матеріальному світі, є виявом Брахмана, і хоча наслідки проявляються різним чином, вони не відрізняються од причини. В Īш́опанішаді сказано, що все пов’язано з Верховним Брахманом, тобто Кр̣шн̣ою, і тому все належить тільки Йому. Хто ясно усвідомлює, що все належить Кр̣шн̣і, що Він — володар усього, і що, таким чином, все служить Йому, — того не заторкують ні добрі, ні гріховні наслідки його діяльності. Навіть оце матеріальне тіло є даром Божим і призначене для певної діяльності, і його можна залучити до свідомості Кр̣шн̣и. Тоді зворотні наслідки гріховної діяльності вже не будуть поганити його, так само, як вода не змочує лист лотосу, що лежить на ній. Господь також каже в Ґіті (3.30): майі сарва̄н̣і карма̄н̣і саннйасйа — «підпорядкуй всю свою діяльність Мені (Кр̣шн̣і)». Це означає, що людина без свідомості Кр̣шн̣и діє відповідно до своїх тілесних та почуттєвих понять, але той, хто має свідомість Кр̣шн̣и, діє вже на основі розуміння того, що тіло — це власність Кр̣шн̣и, і тому його треба використовувати в служінні Кр̣шн̣і.

Всі дії, які здійснюють за допомогою тіла, розуму, інтелекту і навіть чуттів у свідомості Кр̣шн̣и, задля вдоволення Кр̣шн̣и, вільні від матеріальної скверни. Дії людини, яка усвідомлює Кр̣шн̣у, не викликають ніяких зворотніх матеріальних наслідків. Тому таку чисту діяльність, яку звичайно називають сад-а̄ча̄ра, легко виконувати в свідомості Кр̣шн̣и. Ш́рı̄ла Рӯпа Ґосва̄мı̄ в своїй Бгакті-раса̄мр̣та-сіндгу (1.2.187) описує це таким чином:

«Людина, яка діє в свідомості Кр̣шн̣и (або, іншими словами, служить Кр̣шн̣і) за допомогою тіла, розуму, інтелекту й слів, вже є вільною, навіть перебуваючи в матеріальному світі, хоча вона й може виконувати різноманітну так звану „матеріальну діяльність”». Вона позбулась оманного его, бо не ототожнює себе з тілом, як і не вважає себе його власником. Вона знає, що вона не є тілом, і що тіло не належить їй. Вона сама належить Кр̣шн̣і, і тіло її також належить Кр̣шн̣і. Коли все, що вона створює за допомогою тіла, розуму, інтелекту, мови, життя, багатства тощо, — все, що в неї є, вона використовує на служіння Кр̣шн̣і — все одразу ж узгоджується з Кр̣шн̣ою. Вона не відходить од Кр̣шн̣и і позбувається оманного его, що примушує людину ототожнювати себе зі своїм тілом тощо. Таким є досконалий ступінь свідомості Кр̣шн̣и.

Різниця між людиною в свідомості Кр̣шн̣и і людиною з тілесною концепцією буття полягає в тому, що перша прив’язується до Кр̣шн̣и, а друга прив’язана до наслідків своїх дій. Людина, що прихилилася до Кр̣шн̣и і працює тільки для Нього, безумовно вже є звільненою особистістю і не прагне плодів своєї праці. В Бга̄ґаватам пояснюється, що занепокоєність результатами своєї діяльності виникає внаслідок нашого занурення в концепцію двоїстості, тобто забуття Абсолютної Істини. Кр̣шн̣а є Верховна Абсолютна Істина, Бог-Особа. В свідомості Кр̣шн̣и двоїстості немає. Все, що існує, створено енерґією Кр̣шн̣и, а Кр̣шн̣а є всеосяжне благо. Тому діяльність в свідомості Кр̣шн̣и протікає на абсолютному рівні, вона трансцендентна і не викликає матеріальних наслідків. Отже, людина в свідомості Кр̣шн̣и сповнена вмиротворення. Але той, хто підраховує прибутки, що забезпечують йому чуттєві втіхи, не матиме такого спокою. В цьому і полягає секрет свідомості Кр̣шн̣и: бачити, що все суще перебуває в Кр̣шн̣і, — внаслідок такого розуміння зникають страхи і приходить мир.

Втілена душа живе в місті, що має дев’ять брам. Діяльність тіла, або, образно кажучи, тіла-міста, протікає сама по собі, відповідно до впливу на нього певних ґун̣ матеріальної природи. Обумовлена душа, хоча і перебуває в певних умовах, спричинених тілом, якщо забажає, може вивільнитись з-під такого диктату. Вона ототожнює себе з матеріальним тілом і страждає лише тому, що забула про свою вищу природу. За допомогою свідомості Кр̣шн̣и вона може віднайти своє справжнє становище й таким чином вивільнитись із в’язниці тіла. Отже, той, хто приймає свідомість Кр̣шн̣и, одразу ж стає вище механічної тілесної діяльності. За такого впорядкованого життя, змінивши напрям своїх думок, він щасливо живе в місті, що має дев’ять брам. Ці дев’ять брам описано так:

«Верховний Бог-Особа, який перебуває в тілі живої істоти, — володар усіх живих істот у всьому всесвіті. Тіло має дев’ять брам (двоє очей, дві ніздрі, два вуха, рот, анус та ґеніталії). За обумовленого стану життя істота ототожнює себе з тілом, але коли вона розпізнає себе і Господа в своєму серці, вона стає такою ж вільною, як і Господь, навіть перебуваючи в тілі» (Ш́вета̄ш́ватара Упанішада 3.18).

Отже, людина в свідомості Кр̣шн̣и вільна як від зовнішньої, так і від внутрішньої діяльності матеріального тіла.

Як буде з’ясовано в сьомій главі, жива істота — це одна з енерґій Верховного Господа, і ця енерґія, або природа, відрізняється від матерії, яка є іншою, нижчою природою Господа. Якимось чином з давніх-давен вища природа (жива істота), перебуває у зв’язку з матеріальною природою. Це тимчасове тіло, або матеріальне житло, яке вона одержує, є причиною різноманітної діяльності й її наслідків. Пробуваючи в такому обумовленому стані, жива істота страждає від наслідків діяльності тіла, ототожнюючи себе, в своєму неуцтві, з ним. Саме незнання, яке з давніх-давен оповило живу істоту, є причиною тілесних мук та страждань. Але, відмежувавшись від тілесної діяльності, жива істота одразу ж звільнюється також від її наслідків. Поки жива істота перебуває в місті-тілі, їй здається, що вона його господар, хоча насправді вона ані володіє тілом, ані керує його діями та їхніми зворотніми наслідками. Вона просто пливе у відкритому океані матеріального світу і бореться за існування. Океанські хвилі шпурляють її, і вона не владна над ними. Найкраще рішення — вибратись з океану за допомогою трансцендентної свідомості Кр̣шн̣и. Лише це врятує її від будь-якого сум’яття.

Санскритське слово вібгу вказує на Верховного Господа, сповненого безмежного знання, багатства, сили, слави, вроди й відречення. Він завжди вдоволений Сам у Собі, і Його не турбує чиясь гріховна або праведна діяльність. Це не Він створює певні обставини для кожної конкретної живої істоти, а сама істота, яку невігластво збило з пантелику, бажає опинитися в певних життєвих умовах і таким чином починає низку дій та їхніх зворотніх наслідків. За своєю вищою природою жива істота сповнена знання. Проте, внаслідок своїх обмежених можливостей, вона схильна підпадати під вплив невігластва. Господь всемогутній, а жива істота — ні, Господь — вібгу, тобто той, хто знає все, а жива істота — ану, або дуже крихітна, як атом. Вона є живою душею, і тому здатна бажати згідно зі своєю свободною волею. Але лише всемогутній Господь здійснює її бажання. Коли жива істота заплутується в своїх бажаннях, Господь все ж таки дозволяє їй здійснити ці бажання, але Він ніколи не відповідає за дії та зворотні наслідки, які мають місце за яких-небудь обставин, що їх створила сама жива істота. Таким чином, збита з пантелику втілена душа ототожнює себе з тимчасовим матеріальним тілом і підпадає впливові минущих злигоднів та радощів життя. Господь у формі Парама̄тми, або Наддуші, завжди супроводжує живу істоту і тому Він може зрозуміти бажання індивідуальної душі подібно до того, як людина може відчувати аромат квітки, перебуваючи поблизу неї. Бажання — це тонка форма обумовленості живої істоти. Господь здійснює бажання людини настільки, наскільки вона того заслуговує, тому й кажуть: «Людина гадає, а Господь розподіляє». Істота не всемогутня в здійсненні своїх бажань. Господь, проте, може здійснити всі бажання; Він безсторонній до кожного, і не перешкоджає здійснюватись бажанням крихітних незалежних живих істот. Але Кр̣шн̣а проявляє особливу турботу про тих, хто прагне Його і Він підтримує в них таке бажання, щоб вони змогли досягти Його і стали вічно щасливі. У ведичних гімнах сказано: еша у хй ева̄ са̄дгу карма ка̄райаті там̇ йам ебгйо локебгйа уннінı̄шате. Еша у ева̄са̄дгу карма ка̄райаті йам адго нінı̄шате — «Господь привертає живу істоту до праведної діяльності, щоб вона могла піднестись, і той же Господь дає їй можливість грішити й потрапити в пекло» (Каушı̄такı̄ Упанішада 3.8).

«Жива істота цілком залежна в своїх радощах і горі. Волею Всевишнього вона може потрапити і на небо, і в пекло, подібно до хмари, яку носить вітер».

Отже, втілена душа, завдяки своєму давньому прагненню уникнути свідомості Кр̣шн̣и, сама є причиною власного збентеження. Незважаючи на те, що за своєю природою вона є вічною, сповненою блаженства та знання, вона, внаслідок дріб’язковості свого існування, забуває одвічно притаманне їй становище Господнього слуги й таким чином потрапляє в пастку незнання. Під впливом невігластва вона звинувачує Господа, перекладаючи на Нього відповідальність за своє обумовлене існування. Те ж саме сказано і у Веда̄нта-сӯтрі (2.1.34): ваішамйа-наірґгр̣н̣йе на са̄пекшатва̄т татга̄ хі дарш́айаті — «Господь ні до кого не відчуває ні любові, ні зненависті, хоча може здаватись, що Він і робить це».

Ті, що забули Кр̣шн̣у, врешті-решт неодмінно заходять у безвихідь, але тих, хто перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, ніщо не бентежить. В Бгаґавад-ґı̄ті сказано: сарва̄ джн̃а̄на-плавена, джн̃а̄на̄ґніх̣ сарва-карма̄н̣і і на хі джн̃а̄нена садр̣ш́ам. Знання завжди у великій пошані. Що ж це за знання? Досконале знання приходить тоді, коли людина віддається Кр̣шн̣і, як сказано у дев’ятнадцятому вірші сьомої глави: бахӯна̄м̇ джанмана̄м анте джн̃а̄нава̄н ма̄м̇ прападйате. Коли людина, яка пройшла крізь багато-багато народжень й оволоділа досконалим знанням, вручає себе Кр̣шн̣і, або досягає свідомості Кр̣шн̣и, все відкривається перед нею, подібно до того, як сонце вдень освітлює все навкруги. Стільки принад спокушують живу істоту! Наприклад, коли вона безсоромно вважає себе Богом, то насправді вона лише потрапляє в останню пастку невігластва. Якщо жива істота є Богом, тож як невігластво змогло заплутати її? Хіба неуцтво зіб’є з пантелику Бога? Якби це було так, тоді невігластво, або Сатана, був би вищим од Бога. Справжнє знання можна отримати від людини, яка цілком перебуває в свідомості Кр̣шн̣и. Тому треба знайти істинного духовного вчителя і під його керівництвом дізнатись, що таке свідомість Кр̣шн̣и, бо свідомість Кр̣шн̣и може розвіяти неуцтво, подібно до того, як сонце розганяє темряву. Хоча людина може навіть і розуміти, що вона не є це тіло, що вона трансцендентна стосовно нього, вона ще не завжди здатна відрізнити душу від Наддуші. Однак, вона може отримати це знання, якщо подбає про те, щоб знайти досконалого духовного вчителя в свідомості Кр̣шн̣и. Пізнати Бога і свій зв’язок з Богом можна лише зустрівшись з Його представником. Представник Бога ніколи не проголошує себе Богом, хоча йому віддають таку ж шану, як Самому Богові, тому що він знає Бога. Треба зрозуміти різницю між Богом та живою істотою. Тому Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а каже у другій главі (2.12), що кожна жива істота є індивідуальність, а також і Сам Господь є індивідуальність. Всі вони були індивідуальними особистостями в минулому, є особистостями тепер і залишаться такими ж особистостями в майбутньому, навіть після звільнення. Вночі, коли навколо панує темрява, нам все здається однаковим, але вдень, коли зійшло сонце, ми бачим справжню сутність всіх речей. Отже, справжнє знання полягає в тому, щоб віднайти свою духовну індивідуальність.

Верховна Трансцендентна Істина — це Господь Кр̣шн̣а. Впродовж усієї Бгаґавад-ґı̄ти підкреслюється, що Кр̣шн̣а є Верховний Бог-Особа. На цьому сходиться вся ведична література. Пара-таттва означає Верховну Реальність, яку усвідомлюють ті, що пізнають Всевишнього як Брахмана, Парама̄тму і Бгаґава̄на. Бгаґава̄н, або Верховний Бог-Особа, це останнє слово в пізнанні Абсолюту. Вище за Нього немає нічого. Господь каже: маттах̣ паратарам̇ на̄нйат кін̃чід асті дганан̃джайа. Імперсональний Брахман також підтримує Кр̣шн̣а: брахмано хі пратішт̣га̄хам. Тому з усякого погляду Кр̣шн̣а є Верховна Реальність. Той, чиї розум, інтелект, віра й надія на захист завжди скеровані на Кр̣шн̣у, тобто, той, хто цілком перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, — того безумовно покидають тривоги і він досягає досконалого трансцендентального знання. Людина в свідомості Кр̣шни дуже добре розуміє двоєдиність Кр̣шн̣и (Він є все суще й водночас залишається індивідуальністю), і, озброївшись таким трансцендентальним знанням, вона здатна дедалі вдосконалюватися на шляху звільнення.

Людина в свідомості Кр̣шн̣и не звертає уваги на тілесні або кастові відмінності живих істот. Бра̄хман̣а і недоторканий, може й відрізняються з соціальної точки зору, а собака, корова і слон, може, й належать до різних видів живих істот, однак, з погляду освіченого трансценденталіста такі тілесні відміни не мають ніякого значення. Подібне бачення можливе завдяки тому, що живі істоти споріднені із Всевишнім, бо Верховний Господь присутній в серці кожного у вигляді Парама̄тми, Своєї повновладної частки. Таке розуміння становища Всевишнього і є справжнє знання. Щодо тіл, які належать до різних каст і видів життя, то Господь однаково милосердний до всіх, бо Він дружній до кожної живої істоти, однак залишається Парама̄тмою, незалежно від умов існування істоти. Господь в формі Парама̄тми присутній як у недоторканому, так і в бра̄хман̣і, хоча тіла бра̄хман̣и і недоторканого різняться. Тіла — це матеріальні утвори різних ґун̣ матеріальної природи, однак душа і Наддуша в тілі мають однакові духовні якості. Але якісна подібність душі й Парама̄тми не означає, що вони рівні з кількісного погляду, тому що індивідуальна душа перебуває лише в даному тілі, тимчасом як Парама̄тма̄ присутня в кожному й у всіх тілах. Людина в свідомості Кр̣шн̣и цілковито усвідомлює це, і тому вона є справжнім вченим і має досконале бачення. Властивості душі й Парама̄тми схожі в тому розумінні, що обидві мають свідомість, вони вічні та сповнені блаженства. Однак різниця між ними полягає в тому, що індивідуальна душа усвідомлює себе в межах свого тіла, тоді як Наддуша усвідомлює всі тіла. Наддуша перебуває в усіх без винятку тілах.

Врівноваженість розуму, як згадувалося вище, є ознакою самореалізації. Того, хто дійсно досяг такої стадії, слід вважати переможцем матеріальних умов, тобто народження та смерті. Доки людина ототожнює себе з тілом, її вважають обумовленою душею, однак, тільки-но, усвідомивши себе, вона підіймається до стадії врівноваженості, вона виходить із стану обумовленого життя. Іншими словами, вона вже не народиться в матеріальному світі, бо після смерті потрапить у духовне небо. Господь бездоганний, тому що Він не має ні до кого ані прихильності, ані відрази. Так само й жива істота, вільна від прихильності й зненависті, стає бездоганною й гідною увійти до духовного неба. Слід вважати, що такі люди вже звільнилися, — їхні ж ознаки буде описано нижче.

Тут наведено ознаки людини, яка усвідомила себе. Перша ознака полягає в тому, що її не обманює помилкове ототожнення свого справжнього «я» з тілом. Вона дуже добре розуміє, що вона є не тіло, а фраґментарна частка Верховного Бога- Особи. Тому вона не радіє, досягши чогось і не сумує, коли втрачає щось пов’язане з тілом. Таку непохитність розуму називають стгіра-буддгі, або проявлення духовного розуму. Тому вона не заплутується, помилково приймаючи грубе тіло за душу, і не вважає своє тіло постійним, нехтуючи існуванням душі. Таке знання підіймає її до усвідомлення довершеної науки про Абсолютну Істину, а саме: про Брахмана, Парама̄тму і Бгаґава̄на. Таким чином, вона напрочуд ясно усвідомлює своє одвічне природне становище і не намагається стати оманливо єдиною з Всевишнім усіма сторонами. Це і називають осягненням Брахмана, тобто самоусвідомленням. Така стійка свідомість є свідомістю Кр̣шн̣и.

Ш́рı̄ Йа̄муна̄ча̄рйа, великий відданий в свідомості Кр̣шн̣и, сказав:

“Since I have been engaged in the transcendental loving service of Kṛṣṇa, realizing ever-new pleasure in Him, whenever I think of sex pleasure I spit at the thought, and my lips curl with distaste.” A person in brahma-yoga, or Kṛṣṇa consciousness, is so absorbed in the loving service of the Lord that he loses his taste for material sense pleasure altogether. The highest pleasure in terms of matter is sex pleasure. The whole world is moving under its spell, and a materialist cannot work at all without this motivation. But a person engaged in Kṛṣṇa consciousness can work with greater vigor without sex pleasure, which he avoids. That is the test in spiritual realization. Spiritual realization and sex pleasure go ill together. A Kṛṣṇa conscious person is not attracted to any kind of sense pleasure, due to his being a liberated soul.

Жива істота зазнає матеріальної чуттєвої втіхи внаслідок зв’язку з матеріальними чуттями, які мають тимчасову природу, бо тимчасовим є саме тіло. Звільнена душа байдужа до всього непостійного. Зазнавши в усій повноті духовного блаженства і сповнена трансцендентної радості, чи може чиста духовна душа схилятись до оманних втіх? В Падма Пура̄н̣і сказано:

«Містики черпають безмежне трансцендентне блаженство в Абсолютній Істині, й тому Верховна Абсолютна Істина, Бог-Особа, відомий як Ра̄ма».

В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (5.5.1) сказано:

«Мої дорогі сини, перебуваючи в цій людській формі життя, нема рації важко трудитися задля почуттєвих втіх, бо вони доступні навіть пожирачам покидьків — свиням. Людині краще провадити аскетичний спосіб життя і накладати на себе покути, завдяки чому її існування очиститься і врешті-решт вона зможе насолоджуватися безмежним трансцендентним щастям».

Отже, справжніх йоґів та вчених-трансценденталістів не приваблюють почуттєві втіхи, які є причиною невпинного матеріального існування. Чим сильнішою є прив’язаність до матеріальних насолод, тим більше людина заплутується в матеріальних злигоднях.

Той, хто хоче впевнено просуватися шляхом самоусвідомлення, повинен навчитись опановувати потяги матеріальних чуттів. Це потяги мови, потяги гніву, потяги розуму, потяги шлунку, потяги ґеніталій та потяги язика. Того, хто здатний опановувати всі ці різні сфери чуттєвої діяльності, а також розум, називають ґосва̄мı̄, або сва̄мı̄. Такі ґосва̄мı̄ провадять строго впорядковане життя й повністю гамують чуттєві потяги. Незадоволені матеріальні бажання породжують гнів, і, таким чином, розум, очі й груди збуджуються. Тому, перед тим як покинути матеріальне тіло, слід навчитись керувати ними. Того, хто здатний робити це, вважають досконалою людиною, яка щасливо перебуває в стані самоусвідомлення. Докладати всіх зусиль, щоб опанувати гнів і бажання, — обов’язок трансценденталіста.

Якщо людина не здатна втішатися щастям у собі, хіба може вона відмовитись од зовнішньої діяльності, скерованої на досягнення поверхового щастя? Звільнена особистість насолоджується справжнім щастям. Тому вона може спокійно сидіти в будь- якому місці, і, споглядаючи життєву діяльність всередині себе, відчувати радість. Така звільнена особистість більше не бажає зовнішнього матеріального щастя. Цей стан називають брахма-бгӯта, і, досягши його, людина може бути впевненою, що повернеться додому, назад до Бога.

Лише про того, хто цілком перебуває в свідомості Кр̣шни, можна сказати, що він працює на благо всіх живих істот. Коли людина справді розуміє, що першоджерелом усього є Кр̣шн̣а, то, діючи з таким розумінням, вона діє всім на користь. Страждання людства зумовлено тим, що люди забули, що Кр̣шн̣а — верховний володар, верховний друг і вищий серед усіх, хто насолоджується. Тому діяти во ім’я відродження такої свідомості в усьому людському суспільстві є вища благочинна праця. Якщо людина не досягла свободи у Всевишньому, вона не може присвятити себе такій вищого ґатунку доброчинній праці. Свідома Кр̣шн̣и особистість не має сумніву щодо верховного становища Кр̣шн̣и. Подібну впевненість зумовлює повна безгрішність такої людини. Це є станом божественної любові.

Особа, яка сприяє лише тілесному добробуту людського суспільства, насправді нікому не може допомогти. Тимчасового поліпшення стану тіла і розуму недостатньо, щоб задовольнити людину. Справжню причину її труднощів в жорстокій боротьбі за існування треба шукати в тому, що вона забула про свої взаємостосунки з Верховним Господом. Цілком усвідомивши свої взаємостосунки з Кр̣шн̣ою, вона стає насправді звільненою душею, хоча вона може й пробувати в тимчасовому матеріальному житлі.

Серед праведників, які невідступно прагнуть звільнення, найкращими є ті, що перебувають в свідомості Кр̣шн̣и. Це підтверджується в Бга̄ґаватам (4.22.39):

«Просто намагайся поклонятись, у відданому служінні, Ва̄судеві, Верховному Богові-Особі. Навіть великі мудреці не здатні стримувати чуттєві потяги так вдало, як це роблять віддані Господу, які відчувають трансцендентне блаженство, і завдяки служінню лотосним стопам Господа викорчовують глибоко вкорінене бажання кармічної діяльності».

Бажання тішитись плодами своєї праці вкорінилось в обумовленій душі настільки глибоко, що навіть великі мудреці, незважаючи на їхні надзвичайні зусилля, навряд чи здатні приборкати такі бажання. Відданий Господа, який вдосконалює себе, постійно виконуючи служіння в свідомості Кр̣шн̣и, дуже швидко отримує звільнення у Всевишньому. Пройшовши до кінця шлях самоусвідомлення, він ніколи не виходить із стану трансу. Процитуймо вдалий приклад:

«Лише поглядом, медитацією та дотиком риби, черепахи й птахи підтримують своїх нащадків. Я роблю так само, о Падмаджа!»

Риба виводить мальків, просто дивлячись на ікринки. Черепаха вирощує свій виплід лише за допомогою медитації. Вона відкладає яйця на суші і, перебуваючи у воді, думає про них. Так само і відданий в свідомості Кр̣шн̣и, хоча і віддалений од Господньої обителі, може піднестись туди, в обитель Господа, невідступно думаючи про Нього — діючи в свідомості Кр̣шн̣и. Він не відчуває мук від приступів матеріальних злигоднів. Такий стан життя називають брахма-нірва̄н̣а, або непідвладність матеріальним злигодням завдяки постійному зануренню у Всевишнього.

Той, хто діє в свідомості Кр̣шн̣и, одразу ж усвідомлює свою духовну тотожність й тоді у нього з’являється можливість шляхом відданого служіння пізнавати Верховного Господа. Укріпившись у відданому служінні, людина досягає трансцендентного стану і стає здатною відчувати присутність Господа в усіх сферах своєї діяльності. Таке особливе становище називають звільненням у Всевишньому.

Пояснивши вищезгадані принципи звільнення у Всевишньому, Господь дає Арджуні настанову, як досягти такого стану, практикуючи містичну йоґу, або ашт̣а̄н̇ґа-йоґу, спосіб, що поділяється на вісім ступенів, власне: йаму, нійаму, а̄сану, пра̄н̣а̄йа̄му, пратйа̄ха̄ру, дга̄ран̣у, дгйа̄ну і сама̄дгі. В шостій главі буде вичерпно пояснено, що таке йоґа, наприкінці ж п’ятої її описано лише в загальних рисах. Треба спочатку відмежуватись від об’єктів чуття, якими є звук, дотик, форма, смак та запах, за допомогою пратйа̄ха̄ри, потім, утримуючи зір обох очей в міжбрів’ї, зосередитись на кінчику носа і напівзаплющити очі. Не можна повністю заплющувати очі, бо тоді легко заснути. Не слід також цілком розплющувати очей, щоб не з’являлась небезпека звабитися зовнішніми об’єктами чуттів. Дихання затримується в ніздрях шляхом врівноваження висхідних й нисхідних потоків повітря в тілі. Практикуючи таку йоґу, можна опанувати чуття, утримуючи їх від зовнішніх об’єктів чуття, і таким чином підготуватися до звільнення у Всевишньому.

Такий шлях йоґи допомагає звільнитись від усякого страху й гніву й відтак, перебуваючи в трансцендентному стані, відчути присутність Наддуші. Іншими словами, свідомість Кр̣шн̣и є найлегший спосіб виконання йоґи. Це буде докладно з’ясовуватись у дальшій главі. Особа в свідомості Кр̣шн̣и завжди з любов’ю щось робить задля Господа і тому її чуття не відволікаються на інше. Такий спосіб керування чуттями більш прийнятний, ніж ашт̣а̄н̇ґа-йоґа.

Обумовлені душі, яких тримає в своїх пазурах ілюзорна енерґія, прагнуть досягти миру в матеріальному світі. Але вони не знають формули миру, яку пояснено в цій частині Бхаґавад-ґı̄ти. Ця найвища формула миру проста: Господь Кр̣шн̣а отримує плоди всієї людської діяльності. Людина повинна вкладати все в трансцендентне служіння Господеві, тому що Він — володар усіх планет і напівбогів на них. Немає нікого вищого за Нього. У Ведах (Ш́вета̄ш́ватара Упанішада 6.7) Верховного Господа описано як там ı̄ш́вара̄н̣а̄м̇ парамам̇ махеш́варам. Живі істоти, зачаровані ілюзією, намагаються бути господарями всього, що бачать довкола себе, але насправді над ними домінує матеріальна енерґія Господа. Господь — правитель матеріальної природи, і обумовлені душі коряться її суворим законам. Якщо не розуміти таких очевидних фактів, неможливо досягнути миру у цьому світі ні в особистому, ні в загальному плані. В цьому полягає суть свідомості Кр̣шн̣и: Господь Кр̣шн̣а — верховний володар, а всі живі істоти, в тому числі великі напівбоги — Його підлеглі. Досконалого миру можна досягти лише сповнившись свідомості Кр̣шн̣и.

П’ята глава — це пояснення практичного аспекту свідомості Кр̣шн̣и, що здебільшого відомий як карма-йоґа. Тут дано відповідь на всі домисли стосовно того, чи може карма-йоґа принести звільнення. Діяльність в свідомості Кр̣шн̣и означає: робити все з цілковитим усвідомленням того, що Господь — повновладний володар. Така праця не відрізняється од трансцендентального знання. Бхакті-йоґа — це і є безпосередня свідомість Кр̣шн̣и, а джн̃а̄на- йоґа — це шлях, що веде до бхакті-йоґи. Свідомість Кр̣шн̣и означає діяти з повним знанням про свої взаємостосунки з Верховним і ця свідомість стає досконалою, коли ми поглиблюємо свої знання про Кр̣шн̣у, тобто Верховного Бога-Особу. Чиста духовна душа вічно служить Богу, як Його невід’ємна, але самостійна частка. Вона стикається з ма̄йею (ілюзією) внаслідок свого бажання володіти нею, і в цьому причина численних страждань душі. Доки душа зв’язана з матерією, вона змушена працювати, щоб задовольнити «свої» матеріальні потреби. Однак свідомість Кр̣шн̣и виводить живу істоту в духовне життя, навіть якщо істота перебуває під владою матерії, бо свідомість Кр̣шн̣и — це відродження духовного буття в умовах матеріального існування. Чимдалі просуваючись в свідомості Кр̣шн̣и, людина все більше звільнюється з пазурів матерії. Господь ні до кого не ставиться з упередженням. Все залежить від того, як людина практично виконує свої обов’язки в свідомості Кр̣шн̣и. В свою чергу свідомість Кр̣шн̣и допомагає цілковито опанувати чуття й приборкати бажання та гнів. Отже, той, хто стійко тримається свідомості Кр̣шн̣и й приборкав вищезгадані пристрасті, — насправді перебуває в трансцендентному стані, або брахма-нірва̄н̣і. В свідомості Кр̣шн̣и восьмиступеневу містичну йоґу здійснюють природним чином, адже в свідомості Кр̣шн̣и безпосередньо досягають її вищої мети. Практика йами, нійами, а̄сани, пра̄н̣а̄йа̄ми, пратйа̄ха̄ри, дха̄ран̣и, дхйа̄ни і сама̄дхі — це послідовні етапи духовного сходження. Але все це лише попередні ступені досконалості, вищий же ступінь — це віддане служіння, бо тільки воно може принести мир людині. І це — вища досконалість людського життя.