TEXT 6
6. VERS
Текст
Szöveg
бгӯта̄на̄м ı̄ш́варо ’пі сан
пракр̣тім̇ сва̄м адгішт̣га̄йа
самбгава̄мй а̄тма-ма̄йайа̄
bhūtānām īśvaro ’pi san
prakṛtiṁ svām adhiṣṭhāya
sambhavāmy ātma-māyayā
Послівний переклад
Szó szerinti jelentés
аджах̣—ненароджений; апі—хоча; сан—бувши таким; авйайа—без тління; а̄тма̄—тіло; бгӯта̄на̄м—усіх тих, що народжені; ı̄ш́варах̣— Верховний Господь; апі—хоча; сан—бувши таким; пракр̣тім—у трансцендентній формі; сва̄м—Своїй; адгішт̣га̄йа—перебуваючи в такому стані; самбгава̄мі—Я втілююсь; а̄тма-ма̄йайа̄—Моєю внутрішньою енерґією.
ajaḥ – megszületetlen; api – habár; san – ilyen; avyaya – elpusztíthatatlan; ātmā – test; bhūtānām – mindazoknak, akik megszülettek; īśvaraḥ – a Legfelsőbb Úr; api – habár; san – így; prakṛtim – a transzcendentális formában; svām – Enyém; adhiṣṭhāya – ilyen helyzetben; sambhavāmi – alászállok; ātma-māyayā – belső energiám által.
Переклад
Fordítás
Хоча Я — ненароджений, і Моє трансцендентне тіло нетлінне, хоч Я — володар усіх живих істот, Я все ж таки кожного тисячоліття являюсь Сам в Своєму первинному трансцендентному образі.
Noha megszületetlen vagyok, és transzcendentális testem sohasem pusztul el, s bár Én vagyok valamennyi élőlény Ura, mégis minden korszakban megjelenek eredeti, transzcendentális alakomban.
Коментар
Magyarázat
Господь оповідає про своєрідність Своєї появи в світі: хоча Він і народжується на світ ніби звичайна людина, Він пам’ятає всі Свої численні «народження», тоді як звичайна людина не пам’ятає навіть того, що вона робила кілька годин тому. Якщо запитати кого-небудь, що він робив о цю саму пору днем раніше, то звичайній людині, переважно, буває важко одразу відповісти на таке питання. Їй, безумовно, доведеться напружити всю свою пам’ять, щоб згадати, що ж вона робила саме цього часу напередодні. Однак, людина часто наважується проголошувати себе Богом, або Кр̣шн̣ою. Не варто йняти віри таким безглуздим заявам. Далі Господь пояснює Свою пракр̣ті, або Свою форму. Пракр̣ті означає «природа», так само як сварӯпа — чиясь власна форма. Господь каже, що Він з’являється в Своєму власному тілі, Він не змінює Своє тіло, як звичайна жива істота, яка переходить з одного тіла до іншого. Обумовлена душа може мати один тип тіла в цьому народженні, інший — у наступному. В матеріальному світі жива істота не має певного, закріпленого за нею тіла, а переселяється з одного тіла до іншого. Але Господь не робить цього; коли б Він не з’явився, Він приходить все в тому ж одвічному тілі, завдяки своїй внутрішній енерґії. Іншими словами, Кр̣шн̣а приходить в цей матеріальний світ у Своїй первинній вічній формі, з двома руками, що тримають флейту. Він з’являється саме в Своєму вічному тілі, якого не може торкнутись матеріальна скверна. Але, хоча Він з’являється в Своєму незмінному трансцендентному тілі і є Володарем усесвіту, може здатись, що Він народжується як звичайна жива істота. І хоча Його тіло, на відміну од матеріального, не підвладне тлінню, здається, що Господь Кр̣шн̣а росте від дитинства до хлоп’яцтва й від хлоп’яцтва до юності. Але, як це не дивно, досягнувши юнацького віку, Він більше не змінюється. Під час битви на Курукшетрі у Нього було чимало правнуків, або, іншими словами, згідно з матеріалістичними підрахунками, Він був у досить зрілому віці, однак виглядав як двадцяти-двадцятип’ятирічний юнак. Ми ніколи не бачимо зображень Кр̣шн̣и в похилому віці, тому що Він ніколи не старіє, як ми, хоча і є найстарішою особистістю в усьому творінні — в минулому, теперішньому і майбутньому. Ні Його тіло, ні Його розум не зазнають змін і непідвладні тлінню. Тому стає зрозумілим, що, незважаючи на те, що Він перебуває в матеріальному світі, Він — ненароджений, вічний образ блаженства й знання, і Його трансцендентні тіло і розум незмінні. І справді, Його поява і зникнення нагадують схід сонця, його рух в небі й нарешті його зникнення за крайнебом. Коли сонце зникає з наших очей, ми вважаємо, що воно зайшло, а коли сонце з’являється перед нами, ми думаємо, що воно зійшло над обрієм. Насправді ж сонце завжди перебуває на своєму місці, але внаслідок недосконалості нашого чуття ми вважаємо, що воно з’являється і зникає на небі. Поява і зникнення Господні цілком відмінні від народження та смерті звичайної живої істоти, і тому очевидно, що Він, завдяки Своїй внутрішній могутності, є вічне блаженство і знання, і матеріальна скверна ніколи не торкається Його. Веди також підтверджують, що Верховний Бог-Особа — ненарождений, хоча й здається, нібито Він народжується в Своїх численних втіленнях. І в додатковій ведичній літературі стверджується, що хоча Господь і народжується ніби звичайна людина, Його тіло не змінюється. В Бга̄ґаватам описано, як Він з’явився перед Своєю матір’ю в образі На̄ра̄йан̣и, з чотирма руками і всіма шістьма ознаками божественної досконалості. Його поява в первинному вічному образі — це вияв Його незбагненної ласки, дарованої живим істотам, щоб вони могли зосередити думки на Верховному Господеві в Його істинній формі, а не на всілякій розумовій стряпанині й вигаданих формах Господа, створених уявою імперсоналістів. Слово ма̄йа̄, або а̄тма-ма̄йа̄, згідно з словником Віш́ва-кош́а. стосується безпідставної Господньої ласки. Господь усвідомлює всі Свої попередні явлення та зникнення, але звичайна жива істота забуває все пов’язане з її минулим тілом, тільки-но отримує нове. Кр̣шн̣а — Володар усіх живих істот, тому що під час Свого перебування на Землі Він являє дивовижні надлюдські вчинки. Господь є вічна незмінна Абсолютна Істина, й немає різниці між Його формою та Його душею, між Його властивостями і Його тілом. Тепер може виникнути питання, для чого Господь приходить у цей світ і залишає його. Відповідь на це дає дальший вірш.
Az Úr ebben a versben sajátos születéséről beszél: noha közönséges embernek tűnhet, mégis emlékszik mindenre, ami sok-sok előző „élete” alatt történt, míg egy átlagember még azt sem tudja felidézni, amit néhány órával azelőtt tett. Ha egy egyszerű embert megkérdeznénk, mit csinált tegnap ugyanebben az órában, aligha tudna nyomban választ adni. Bizonyára nagyon meg kellene erőltetnie az emlékezetét, hogy eszébe jusson, mit is csinált előző nap ugyanebben az időben. Ám az emberek ennek ellenére mégis nagyon gyakran Istennek, Kṛṣṇának merészelik nevezni magukat. Ne hagyjuk, hogy az efféle értelmetlen állítások félrevezessenek bennünket! Az Úr ezután újra prakṛtijét, azaz formáját magyarázza meg. A prakṛti jelentése „természet”, valamint svarūpa, azaz „saját forma”. Az Úr azt mondja, hogy Ő saját testében jelenik meg; nem cseréli azt, mint az egyik testből a másikba vándorló közönséges élőlény. A feltételekhez kötött lélek rendelkezik valamilyen testtel ebben az életben, ám a következőben egy másikat kap. Az anyagi világban az élőlénynek nincsen állandó teste, hanem egyikből a másikba vándorol. Az Úr esetében azonban ez nem így van. Bármikor jelenik meg, azt mindig ugyanabban az eredeti testben, belső energiája által teszi. Más szóval Kṛṣṇa eredeti, örökkévaló, kétkarú formájában – egyik kezében fuvolát tartva – mutatkozik meg ebben az anyagi világban. Örökkévaló testében jelenik meg, amelyet az anyagi világ nem szennyez be. Noha mindig ugyanabban a transzcendentális testben száll alá, s Ő az univerzum Ura, mégis úgy tűnik, születése nem különbözik a közönséges élőlények születésétől. Annak ellenére, hogy teste az anyagi testtel ellentétben nem semmisül meg, az Úr Kṛṣṇa látszólag csecsemőkorból gyermekkorba, gyermekkorból ifjúkorba lép. Ennél a kornál azonban csodálatos módon sohasem lesz öregebb. A kurukṣetrai csata idején már számtalan unokája volt, azaz anyagi számítás szerint meglehetősen hajlott korú lehetett, ám mégsem tűnt idősebbnek húsz-huszonöt évesnél. Sohasem látunk olyan képet, ami idősnek ábrázolja Kṛṣṇát, mert velünk ellentétben Ő sohasem öregszik meg, noha Ő a legidősebb az egész teremtésben, a múltban, a jelenben és a jövőben. Teste és értelme sohasem pusztul el vagy változik meg, így aztán érthető, hogy bár az anyagi világban van, Ő a boldogság és a tudás születetlen, örökkévaló formája, akinek transzcendentális teste és értelme sohasem változik. Megjelenését és távozását a nap mozgásához hasonlíthatjuk: a nap felkel, magasra hág az égen, majd eltűnik szemünk elől. Ha nem látjuk a napot, azt hisszük, hogy lenyugodott, ha pedig megjelenik, úgy véljük, a horizonton van. Valójában azonban a nap mindig egy helyben marad; csak hiányos és elégtelen érzékeinknek köszönhetően hisszük azt, hogy megjelenik, majd eltűnik. És mivel az Úr Kṛṣṇa megjelenése és távozása teljesen eltér a közönséges élőlényétől, magától értetődik, hogy belső energiája révén Ő az örökkévaló, gyönyörteli tudás, s az anyagi természet sohasem szennyezi be. A Védák szintén alátámasztják a tényt, hogy noha az Istenség Legfelsőbb Személyisége születetlen, mégis úgy tűnik, mintha megszületne megszámlálhatatlanul sok megnyilvánulásában. A Védákat kiegészítő írások szintén megerősítik, hogy bár a látszat azt mutatja, hogy az Úr megszületik, Ő nem cserél testet. A Bhāgavatamban négykarú Nārāyaṇaként, a hatféle fenséges tulajdonság teljes díszében jelenik meg anyja előtt. Indokolatlan kegyéből jelenik meg eredeti, örök formájában, s azért részesíti e kegyben az élőlényeket, hogy azok eredeti formáján meditálhassanak, ne pedig valamiféle elmebeli kitaláción vagy egy elképzelt formán, mint az imperszonalisták, akik azt hiszik, hogy a Legfelsőbb Úr formája képzeletbeli, az elme kitalációja. A Viśva-kośa értelmező szótár szerint a māyā vagy ātma-māyā szó az Úr indokolatlan kegyére utal. Az Úr tudatában van valamennyi megjelenésének és távozásának, ám a közönséges élőlény amint egy új testet kap, azonnal elfelejt mindent előző testéről. Az Úr minden élőlény Ura, mert csodálatos és emberfeletti tetteket hajt végre földi tartózkodása idején. Ő tehát mindig ugyanaz az Abszolút Igazság, akinek formája és lelke, tulajdonságai és teste között nincsen különbség. Ezek után felmerülhet a kérdés, miért jelenik meg e világban, s miért távozik. Ezt a következő vers magyarázza meg.