TEXT 10
TEXT 10
Текст
Texte
ман-майа̄ ма̄м упа̄ш́ріта̄х̣
бахаво джн̃а̄на-тапаса̄
пӯта̄ мад-бга̄вам а̄ґата̄х̣
man-mayā mām upāśritāḥ
bahavo jñāna-tapasā
pūtā mad-bhāvam āgatāḥ
Послівний переклад
Synonyms
вı̄та—звільнившись від; ра̄ґа—прив’язаність; бгайа—страх; кродга̄х̣—гнів; мат-майа̄—повністю в Мені; ма̄м—в Мені; упа̄ш́ріта̄х̣—цілком перебуваючи; бахавах̣—багато; джн̃а̄на—знання; тапаса̄—покутою; пӯта̄х̣—очистившись; мат-бга̄вам—трансцендентну любов до Мене; а̄ґата̄х̣—віднайшли.
vīta: libérés de; rāga: l’attachement; bhaya: la peur; krodhāḥ: et la colère; mat-mayāḥ: totalement en Moi; mām: sur Moi; upāśritāḥ: étant pleinement fixés; bahavaḥ: beaucoup; jñāna: de la connaissance; tapasā: par l’austérité; pūtāḥ: étant purifiés; mat-bhāvam: l’amour absolu pour Moi; āgatāḥ: atteignirent.
Переклад
Translation
Звільнившись від прив’язаності, страху й гніву, повністю заглибившись в Мене і знайшовши в Мені єдиний притулок, дуже багато людей в минулому, пізнавши Мене, очистились і так віднайшли трансцендентну любов до Мене.
Libres de tout attachement, affranchis de la peur et de la colère, pleinement absorbés en Moi et en Moi prenant refuge, ils furent nombreux ceux qui se purifièrent grâce à cette connaissance de Ma personne. Et tous développèrent un pur amour pour Moi.
Коментар
Purport
Як було сказано вище, людині, яка надто підвладна матеріальним впливам, дуже важко збагнути особистісну природу Вищої Абсолютної Істини. Звичайно люди, схильні до тілесного розуміння життя, настільки занурені в матеріалізм, що для них майже неможливо зрозуміти, як це Всевишній може бути особою. Такі матеріалісти навіть не можуть уявити собі, що існує трансцендентне нетлінне тіло, сповнене знання й вічного блаженства. Згідно з поглядами матеріалістів, тіло тлінне, воно — притулок невігластва й різноманітних страждань. Тому люди, коли їм кажуть про особистісну форму Господа, уявляють її на такому ж тілесному рівні. Для таких матеріалістів велетенське матеріальне проявлення є найвищою формою, і, виходячи з цього, вони вважають Всевишнього безособистісним. Вони надто занурені в матеріальне, і тому думка про збереження особистості після звільнення від матерії лякає їх. Коли вони довідуються, що духовне життя теж індивідуальне, в них виникає страх перетворитись знову в особистість, і тому вони, природно, віддають перевагу своєрідному розчиненню в безособистісній порожнечі. Звичайно вони порівнюють живих істот з бульбашками, які лопаються на поверхні океану. Це — вища досконалість духовного існування, яку можна досягти, втрачаючи особисту індивідуальність. Таке життя сповнене страху й позбавлене досконалого духовного знання. Більше того, є безліч людей, які не можуть навіть уявити собі можливості духовного існування. Введені в оману численними теоріями й суперечливими філософськими розумуваннями, ці люди потрапляють у безвихідь, все для них стає відразливим, вони гніваються і по-дурному вважають, що нема ніякої вищої причини і що все, що існує, зрештою, лише порожнеча. Таких людей слід вважати хворими. Деякі з них надто прив’язані до матеріального, й тому не приділяють необхідної уваги духовному життю, інші прагнуть розчинитися у вищій духовній причині, треті ж ні в що не вірять, роздратовані численними різного роду безпорадними розумуваннями про духовне. Ці останні вдаються до різних дурманних засобів й свої хворобливі марення інколи вважають за духовне бачення. Людина повинна звільнитись від усіх трьох ступенів прив’язаності до матеріального світу: заперечення духовного життя, страху перед ототожненням себе з духовною особистістю та концепції порожнечі, в основі якої лежить невдоволеність життям. Щоб звільнитись від цих трьох різного роду матеріалістичних уявлень про життя, людина повинна шукати притулок у Господа і дотримуватись правил і життєвих засад відданого служіння Господеві під керівництвом істинного духовного вчителя. Вищий ступінь такого служіння називають бга̄вою, або трансцендентною любов’ю до Господа.
Comme nous l’avons vu, il est bien difficile pour qui est trop affecté par la matière de comprendre la nature personnelle de la Vérité Absolue. Les gens qui sont attachés au concept du soi en tant que corps sont généralement si absorbés dans la vie matérielle qu’il leur est pratiquement impossible de concevoir que Dieu est une personne. Ils ne peuvent même pas envisager l’existence d’un corps spirituel impérissable, omniscient et éternellement bienheureux. Au niveau matériel, le corps est périssable, fait d’ignorance et de misère. Et la masse des gens applique cette idée matérielle à la forme personnelle du Seigneur. À leurs yeux, la vaste manifestation cosmique est la forme suprême. L’Absolu est donc, pour eux, impersonnel. Et parce qu’ils sont trop absorbés dans les choses matérielles, l’idée de posséder une individualité propre, même après s’être affranchi du joug de la matière, les effraie. La perspective d’être encore, dans le monde spirituel, des personnes individuelles est pour eux si terrible qu’ils préfèrent se fondre dans un vide impersonnel. Ils comparent généralement les êtres vivants aux bulles qui fusionnent dans l’océan. Cette fusion est l’état le plus haut que l’on puisse atteindre lorsqu’on nie son individualité. Mais cela repose sur la peur, et non sur la connaissance parfaite de l’existence spirituelle.
Il y a, en outre, des hommes totalement incapables de concevoir l’idée d’une vie spirituelle. Écœurés, irrités par la pléthore de théories spéculatives contradictoires, ils concluent stupidement qu’il n’existe pas de cause suprême, et qu’en fin de compte, tout est néant. Mais tous souffrent du même mal: l’illusion matérielle. Les uns, trop matérialistes, ne se soucient nullement de la vie spirituelle, et les autres veulent perdre leur identité dans la cause spirituelle suprême. D’autres encore, désespérés et pour le moins courroucés par toutes sortes d’élucubrations sur la Vérité Absolue, ne croient plus en rien. Ils se réfugient dans les substances enivrantes et prennent parfois leurs hallucinations pour des visions divines.
Il faut donc se libérer de ces trois formes de conscience matérielle: l’attachement à la vie matérielle, la crainte d’une identité personnelle éternelle et la croyance en un néant, sous-jacente aux frustrations de la vie matérielle. Comment ? En prenant refuge auprès du Seigneur, en suivant les directives d’un maître spirituel authentique et en respectant les principes régulateurs de la vie dévotionnelle. Bhāva, ou l’amour transcendantal que l’on éprouve pour Dieu, en est la dernière étape.
Бгакті-раса̄мр̣та-сіндгу (1.4.15 – 16) так змальовує науку відданого служіння:
À ce propos, le Bhakti-rasāmṛta-sindhu (1.4.15–16) – qui est l’œuvre de référence en matière de service de dévotion – explique:
сан̇ґо ’тга бгаджана-крійа̄
тато ’нартга-нівр̣ттіх̣ сйа̄т
тато нішт̣га̄ ручіс татах̣
saṅgo ’tha bhajana-kriyā
tato ’nartha-nivṛttiḥ syāt
tato niṣṭhā rucis tataḥ
татах̣ према̄бгйудан̃чаті
са̄дгака̄на̄м айам̇ премн̣ах̣
пра̄дурбга̄ве бгавет крамах̣
tataḥ premābhyudañcati
sādhakānām ayaṁ premṇaḥ
prādurbhāve bhavet kramaḥ
«Спочатку людина повинна просто прагнути до самоусвідомлення. Тоді вона почне шукати товариства людей, які досягли духовних вершин. Дальший ступінь — посвячення її істинним духовним учителем, згідно з вказівками якого відданий-початківець починає свій шлях відданого служіння. Коли людина віддано служить Господу під керівництвом духовного вчителя, вона звільнюється від усіх матеріальних уподобань, утверджується на шляху самоусвідомлення, а також розвиває смак до слухання про Абсолютного Бога-Особу, Ш́рı̄ Кр̣шн̣у. Такий духовний смак сприяє тому, що людину дедалі більше вабить до Кр̣шн̣и і згодом її прив’язаність до свідомості Кр̣шн̣и визріває в бга̄ву, або в початковий ступінь трансцендентної любові до Господа. Істинну любов до Господа називають премою, вищим ступенем досконалості життя». На рівні преми людина до останку віддає себе Господу й цілковито поринає в трансцендентне любовне служіння Йому. Таким чином, поступово просуваючись шляхом відданого служіння під керівництвом істинного духовного вчителя, людина може досягти вищого ступеня досконалості й звільнитись від усіх матеріальних прив’язаностей, від страху того, що вона є індивідуальна духовна особистість і від розчарувань, що призводять до філософії порожнечі. Відтак вона зможе досягти обителі Верховного Господа.
« Il faut tout d’abord désirer se réaliser spirituellement, car cela nous incitera à rechercher la compagnie de personnes spirituellement élevées. On doit ensuite se faire initier par un maître spirituel qualifié et, sous sa direction, entamer la pratique du service dévotionnel. Cette pratique nous libérera de tout attachement matériel, nous affermira dans la voie spirituelle et nous amènera tout naturellement à aimer entendre ce qui se rapporte à Dieu, la Personne Absolue, Śrī Kṛṣṇa. De là naîtra un attachement profond pour la conscience de Kṛṣṇa, attachement qui aura pour fruit bhāva, le premier degré de l’amour pour Dieu. Et on obtiendra la plus haute perfection de la vie lorsqu’on atteindra prema, le pur amour de Dieu. »
Ce niveau atteint, on sert constamment le Seigneur en éprouvant pour Lui un amour transcendantal. C’est donc en suivant le processus graduel du service de dévotion sous la conduite d’un maître spirituel authentique qu’on atteint la plus haute spiritualité, libre de tout attachement matériel et affranchi de la peur de notre personnalité spirituelle et des frustrations menant à la philosophie du néant. On accède alors à la demeure éternelle du Seigneur Suprême.