TEXT 54
TEXT 54
Текст
Tekstas
на ш́очаті на ка̄н̇кшаті
самах̣ сарвешу бгӯтешу
мад-бгактім̇ лабгате пара̄м
na śocati na kāṅkṣati
samaḥ sarveṣu bhūteṣu
mad-bhaktiṁ labhate parām
Послівний переклад
Synonyms
брахма-бгӯтах̣—бувши єдиним з Абсолютом; прасанна-а̄тма̄— сповнений радості; на—ніколи; ш́очаті—сумує; на—ніколи; ка̄н̇кшаті—бажає; самах̣—однаковий; сарвешу—до всіх; бгӯтешу— живих істот; мат-бгактім—віддане служіння Мені; лабгате—здобуває; пара̄м—трансцендентної.
Переклад
Translation
Людина, яка підіймається до цього трансцендентного рівня, негайно осягає Верховного Брахмана. Вона ніколи не сумує й над нею не владні матеріальні бажання. Вона однаково ставиться до всіх живих істот. Це і є початком чистого відданого служіння Мені.
Kas pasiekia tokią transcendentinę padėtį, tas išsyk patiria Aukščiausiąjį Brahmaną ir jį užlieja džiaugsmas. Jis niekada nesisieloja, nieko netrokšta ir yra lygus visoms gyvosioms esybėms. Tokiame būvyje jis pradeda su tyru pasiaukojimu tarnauti Man.
Коментар
Purport
Вища мета імперсоналістів полягає в тому, щоб досягти ступеня брахма-бгӯти, тобто злитись з Абсолютом. Однак, з погляду персоналіста, правдивого відданого Кр̣шн̣и, людина повинна піднятись ще вище й стати на шлях чистого відданого служіння. Це означає, що той, хто присвячує себе чистому відданому служінню Господеві, вже перебуває на стадії звільнення, брахма- бгӯти, або єдності з Абсолютом. Не реалізувавши свою якісну єдність із Всевишнім, з Абсолютом, неможливо служити Йому. З абсолютного погляду нема різниці між тим, хто служить, й тим, кому служать, і все ж таки у вищому духовному розумінні така різниця є.
KOMENTARAS: Impersonalistui pasiekti brahma-bhūtos būvį, susivienyti su Absoliutu – galutinis tikslas. O personalistas, tyras bhaktas, turi žengti dar toliau – atsidėti tyrai pasiaukojimo tarnystei. Taigi žmogus, tyrai ir pasiaukojamai tarnaujantis Aukščiausiajam Viešpačiui, jau yra išvadavimo būvyje, kuris vadinasi brahma-bhūta, arba vienovė su Absoliutu. Nepasiekus vienovės su Aukščiausiuoju, arba Absoliutu, tarnauti Jam neįmanoma. Absoliučiu požiūriu, tarp tarnaujančio ir to, kuriam tarnaujama, skirtumo nėra, ir vis dėlto aukštesne, dvasine, prasme jis egzistuoja.
В межах матеріалістичного погляду на життя діяльність задля чуттєвого задоволення неодмінно викликає страждання, але в абсолютному світі для тих, хто віддано служить Кр̣шн̣і, страждань немає. У відданого в свідомості Кр̣шн̣и нема підстав для журби і жаги. Господь є довершене ціле, і жива істота, яка служить Богові в свідомості Кр̣шн̣и, також стає довершеною сама у собі. Вона нагадує річку, яку очищено від бруду. Всі думки чистого відданого Господа звернені до Кр̣шн̣и, і цілком природно, що такий відданий завжди щасливий. Він не сумує, втрачаючи, і не прагне придбати щось матеріальне, бо його життя заповнює служіння Господеві. У нього немає прагнень до світських насолод, бо він знає, що кожна жива істота — лише невід’ємна фраґментарна частка Верховного Господа і Його вічна слуга. Він не вважає, що в матеріальному світі хтось вищий, а хтось — нижчий; поняття вищого й нижчого нетривкі, а відданого Господа не цікавить виникнення й зникнення минущого. Для нього золото й камінь — рівноцінні. Це і є стадія брахма-бгӯти, якої чистий відданий досягає дуже легко. На такій стадії існування сама думка про злиття з Верховним Брахманом і знищення власної індивідуальності стає неприйнятною, ідея досягнення раю — фантасмагорією, а чуття нагадують зламані отруйні зуби гадюки. Як нема потреби боятись гадюки із зламаними зубами, так й не треба боятись приборканих чуттів. Для людей, що заражені матеріалізмом, світ сповнений страждань, але для відданих Кр̣шн̣и весь світ незугірш од Ваікун̣т̣ги, тобто духовного неба. Найвидатніша особистість у матеріальному всесвіті — не більша за мурашку для відданого Господа. Такого ступеня досконалості можна досягти милістю Господа Чаітанйі, який у цю епоху звіщав чисте віддане служіння.
Materialios būties sampratos požiūriu, veikla siekiant juslinių malonumų sukelia kančias, tačiau absoliučiame pasaulyje tiems, kurie tyrai pasiaukoję tarnauja, kančios nežinomos. Kṛṣṇą įsisąmoninusiam bhaktui nėra dėl ko sielotis ir ko trokšti. Kadangi Dievas yra pilnai sau pakankamas, tai ir gyvoji esybė, tarnaujanti Dievui su Kṛṣṇos sąmone, tampa sau pakankama. Ji tarsi upė, apsivaliusi nuo nešvarių vandenų. Tyras bhaktas negalvoja apie nieką, išskyrus Kṛṣṇą, todėl jis iš prigimties visada laimingas. Jis nesielvartauja praradęs kas materialu ir nesiekia materialios naudos, nes tarnaudamas Viešpačiui jaučia pilnatvę. Tyram bhaktui nereikia jokių materialių džiaugsmų, nes jis žino, kad kiekviena gyvoji esybė, kaip fragmentinė Aukščiausiojo Viešpaties dalelė, yra amžinas Jo tarnas. Materialiame pasaulyje jis nemato ką nors esant aukštesnės arba žemesnės padėties. Bet kokia padėtis materialiame pasaulyje tėra trumpalaikė, o bhakto nedomina vienadieniai, tai atsirandantys, tai išnykstantys dalykai. Ir akmuo, ir auksas jam turi lygią vertę. Toks yra brahma-bhūtos būvis, ir tyram bhaktui jis labai lengvai pasiekiamas. Šiame būties būvyje mintis apie susiliejimą su Aukščiausiuoju Brahmanu ar savo individualybės sunaikinimą atrodo pragaištinga, pasikėlimo į dangaus karalystę idėja tampa fantasmagorija, o juslės prilygsta gyvatėms su išlaužtais dantimis. Kaip nebaisi gyvatė su išlaužtais dantimis, taip nebaisios ir suvaldytos juslės. Materializmu užsikrėtusiems žmonėms pasaulis kupinas kančių, o bhaktams pasaulis yra beveik toks pat geras, kaip ir Vaikuṇṭha – dvasinis dangus. Didžiausia asmenybė materialioje visatoje bhaktui neatrodo svarbesnė už skruzdę. Pasiekti šį būvį galima Viešpaties Caitanyos, šiame amžiuje mokiusio tyros pasiaukojimo tarnystės, malone.