Skip to main content

TEXTS 1-3

TEXTS 1-3

Текст

Tekstas

ш́рı̄-бгаґава̄н ува̄ча
абгайам̇ саттва-сам̇ш́уддгір
джн̃а̄на-йоґа-вйавастгітіх̣
да̄нам̇ дамаш́ ча йаджн̃аш́ ча
сва̄дгйа̄йас тапа а̄рджавам
śrī-bhagavān uvāca
abhayaṁ sattva-saṁśuddhir
jñāna-yoga-vyavasthitiḥ
dānaṁ damaś ca yajñaś ca
svādhyāyas tapa ārjavam
ахім̇са̄ сатйам акродгас
тйа̄ґах̣ ш́а̄нтір апаіш́унам
дайа̄ бгӯтешв алолуптвам̇
ма̄рдавам̇ хрı̄р ача̄палам
ahiṁsā satyam akrodhas
tyāgaḥ śāntir apaiśunam
dayā bhūteṣv aloluptvaṁ
mārdavaṁ hrīr acāpalam
теджах̣ кшама̄ дгр̣тіх̣ ш́аучам
адрохо на̄ті-ма̄ніта̄
бгаванті сампадам̇ даівı̄м
абгіджа̄тасйа бга̄рата
tejaḥ kṣamā dhṛtiḥ śaucam
adroho nāti-mānitā
bhavanti sampadaṁ daivīm
abhijātasya bhārata

Послівний переклад

Synonyms

ш́рı̄-бгаґава̄н ува̄ча—Верховний Бог-Особа сказав; абгайам—безстрашність; саттва-сам̇ш́уддгіх̣—очищення існування; джн̃а̄на—у знанні; йоґа—єдності; вйавастгітіх̣—перебування; да̄нам—добродійність; дамах̣—розумовий контроль; ча—і; йаджн̃ах̣—принесення жертви; ча—і; сва̄дгйа̄йах̣—вивчення ведичної літератури; тапах̣—аскетизм; а̄рджавам—простота; ахім̇са̄—незастосування насильства; сатйам — правдивість; акродгах̣ — свобода від гніву; тйа̄ґах̣—відречення; ш́а̄нтіх̣—погідність; апаіш́унам—небажання шукати недоліки; дайа̄—ласка; бгӯтешу—стосовно всіх живих істот; алолуптвам — відсутність жадібності; ма̄рдавам — м’якість; хрı̄х̣ — скромність; ача̄палам — рішучість; теджах̣ — енерґійність; кшама̄—всепрощення; дгр̣тіх̣—сила духу; ш́аучам—чистота; адрохах̣—свобода від заздрощів; на—не; аті-ма̄ніта̄—очікування почестей; бгаванті—стають; сампадам—якості; даівı̄м—трансцендентної природи; абгіджа̄тасйа—народженого до; бга̄рата—о син Бгарати.

śrī-bhagavān uvāca — Aukščiausiasis Dievo Asmuo tarė; abhayam — bebaimiškumas; sattva-saṁśuddhiḥ — savo būties apvalymas; jñāna — žinojimo; yoga — apie ryšį; vyavasthitiḥ — padėtis; dānam — labdaringumas; damaḥ — proto suvaldymas; ca — ir; yajñaḥ — aukų atnašavimas; ca — ir; svādhyāyaḥ — Vedų raštų studijavimas; tapaḥ — asketiškumas; ārjavam — paprastumas; ahiṁsā — prievartos atsisakymas; satyam — teisingumas; akrodhaḥ — pykčio neturėjimas; tyāgaḥ — atsižadėjimas; śāntiḥ — ramumas; apaiśunam — nenoras ieškoti ydų; dayā — gailestingumas; bhūteṣu — visoms gyvosioms esybėms; aloluptvam — godumo nebuvimas; mārdavam — geraširdiškumas; hrīḥ — kuklumas; acāpalam — ryžtingumas; tejaḥ — energingumas; kṣamā — atlaidumas; dhṛtiḥ — tvirtybė; śaucam — švara; adrohaḥ — pagiežos neturėjimas; na — ne; ati-mānitā — šlovės siekimas; bhavanti — yra; sampadam — savybės; daivīm — transcendentinės prigimties; abhijātasya — gimusio; bhārata — o Bharatos sūnau.

Переклад

Translation

Верховний Бог-Особа сказав: Безстрашність, очищення свого існування, розвиток духовного знання, благодійність, самовладання, принесення жертв, вивчення Вед, аскетизм, простота, відмова од насильства, правдивість, здатність вгамовувати свій гнів; зречення, спокій, небажання вишукувати недоліки в інших, співчуття до всіх живих істот, відсутність жадібності, порядність, скромність, непохитна рішучість, енерґійність, всепрощення, мужність, чистота, відсутність заздрісності та шанолюбства — всі ці трансцендентні якості, о син Бгарати, притаманні праведним людям, що обдаровані божественною природою.

Aukščiausiasis Dievo Asmuo tarė: Bebaimiškumas, būties apvalymas, dvasinio žinojimo gilinimas, labdaringumas, savitvarda, aukų atnašavimas, Vedų studijavimas, asketiškumas, paprastumas, prievartos atsisakymas, teisingumas, pykčio neturėjimas, atsižadėjimas, ramumas, nenoras ieškoti ydų, užuojauta visoms gyvosioms esybėms, godumo nebuvimas, geraširdiškumas, kuklumas, ryžtingumas, energingumas, atlaidumas, tvirtybė, švara, pagiežos bei šlovės siekimo neturėjimas – šios transcendentinės savybės, o Bharatos sūnau, būdingos dievotam, dieviška prigimtimi apdovanotam žmogui.

Коментар

Purport

На початку п’ятнадцятої глави було описано дерево баньян, яке символізує матеріальний світ. Бічне коріння, яке відходить од нього, порівнювалося з діями живих істот, сприятливими чи несприятливими. Також, в дев’ятій главі пояснювалось, хто такі деви — благочестиві живі істоти, і хто такі асури — нечестивці, тобто демони. В даній же главі з’ясовується, що діяльність в ґун̣і благочестя, що узгоджена з ведичними настановами, сприяє поступові на шляху до звільнення, і така діяльність є даівı̄ пракр̣ті — трансцендентна за природою. Ті, хто перебуває в цій трансцендентній природі, наближаються до звільнення. З іншого боку, ті, що діють в ґун̣ах пристрасті й невігластва, не мають жодної можливості звільнитись. Вони або залишаться в цьому світі у вигляді людських істот, або зійдуть до рівня тварин, або ще нижчих видів життя. Тут, у шістнадцятій главі Господь пояснює трансцендентну природу та її характерні якості, а також природу демонічну з її якостями. Він також пояснює переваги та недоліки таких якостей.

KOMENTARAS: Penkiolikto skyriaus pradžioje buvo apibūdintas banjano medis, simbolizuojantis materialųjį pasaulį. Šalutinės jo šaknys lygintos su gyvųjų esybių veikla, palankia ir nepalankia. Devintame skyriuje buvo kalbėta apie dievotas asmenybes (devas) bei apie bedievius, arba demonus (asurus). Pasak Vedų, dorybės guṇos įtakojama veikla padeda gyvajai esybei žengti į priekį išsivadavimo keliu. Tokia veikla vadinasi daivī prakṛti – transcendentinės prigimties. Transcendentinės prigimties žmonės žengia pirmyn išsivadavimo keliu. Kita vertus, tie, kurie veikia valdomi aistros ir neišmanymo guṇų, neturi jokios galimybės išsivaduoti. Jie arba liks materialiame pasaulyje žmonėmis, arba eis į gyvūnų rūšis, ar dar žemesnes gyvybės formas. Šiame šešioliktame skyriuje Viešpats apibūdina transcendentinę ir demonišką prigimtį, nusako jų būdingas savybes, nurodo šių savybių pranašumus ir trūkumus.

Слово абгіджа̄тасйа стосується тих, кому від народження властиві трансцендентні якості та благочестиві нахили, і є дуже важливим. Народження дитини в атмосфері праведності ведичні ш́а̄стри кваліфікують як Ґарбга̄дга̄на-сам̇ска̄ра. Якщо батьки хочуть, щоб їхня дитина мала благочестиві нахили, їм необхідно дотримуватись десяти засад, рекомендованих людському суспільству. Раніше з Бгаґавад-ґı̄ти ми довідались про те, що статеві зносини задля народження гарної дитини є Сам Кр̣шн̣а. Статеве життя не забороняється, якщо тільки його узгоджено із засадами свідомості Кр̣шн̣и. Ті, хто перебуває в свідомості Кр̣шн̣и принаймні не повинні народжувати дітей, як ті собаки та кішки, а повинні подбати, щоб після народження їхні діти мали змогу розвивати свідомість Кр̣шн̣и. І це велике щастя — народитись в батьків, які перебувають в свідомості Кр̣шн̣и.

Labai svarbus posmo žodis abhijātasya. Jis nurodo tą, kuris gimė turėdamas transcendentinių savybių ar dieviškų polinkių. Norintiems pradėti vaiką dievotoje aplinkoje Vedų raštai nurodo atlikti garbhādhāna- saṁskāros apeigas. Tėvai, norėdami susilaukti dieviškomis savybėmis apdovanoto vaiko, privalo laikytis dešimties žmonių visuomenės gyvenimo principų. Iš „Bhagavad-gītos“ mes jau sužinojome, kad lytinis gyvenimas, skirtas doriems vaikams pradėti, yra Patsai Kṛṣṇa. Lytinis gyvenimas pateisinamas, jei jis grindžiamas Kṛṣṇos sąmonės principais. Bent tie, kurie įsisąmonino Kṛṣṇą, neturėtų pradėti vaikų kaip katės ar šunys. Jiems dera vaikus pradėti taip, kad gimę vaikai galėtų išsiugdyti Kṛṣṇos sąmonę. Gimti panirusių į Kṛṣṇos sąmonę tėvų šeimoje – ypatingas privalumas.

Суспільний устрій варн̣а̄ш́рама-дгарма членує суспільство на чотири соціальні статуси або ступені й чотири класи або касти — поділ за родом діяльності; але він не призначений, щоб розділяти людей за їхнім походженням. Такий розподіл відповідає рівневі освіченості і призначений підтримувати в суспільстві мир та процвітання. Якості, про які тут йдеться, мають трансцендентальний характер і сприяють людському поступові на шляху духовного усвідомлення, який веде до визволення з матеріального світу.

Socialinė institucija, vadinama varṇāśrama-dharma, kuri dalina visuomenę į keturis socialinio gyvenimo skyrius ir keturis skyrius pagal veiklos pobūdį, ar kastas – nesiekia suskirstyti žmonių visuomenę pagal gimimą. Toks suskirstymas turi atspindėti išsilavinimo lygį ir užtikrinti visuomenei taiką bei gerovę. Šiame posme suminėtos savybės pavadintos transcendentinėmis. Jos padeda žmogui žengti į priekį dvasinio pažinimo keliu į išsivadavimą iš materialaus pasaulio.

В системі варн̣а̄ш́рама саннйа̄сı̄, або людину, яка проводить життя у відреченні, вважають керівником або духовним наставником усіх людей усіх соціальних ступенів та класів. Бра̄хман̣а є духовний наставник людей трьох інших суспільних класів, а власне: кшатрій, ваіш́ та ш́ӯдр, але саннйа̄сı̄, який стоїть на вищому ступені цього устрою, вважають духовним учителем усіх загалом, навіть бра̄хман̣. Найважливіша якість саннйа̄сı̄ — безстрашність. Саннйа̄сı̄ повинен жити сам-один, без жодної підтримки, без будь-якої ґарантії допомоги, і тому він мусить просто покладатися на ласку Верховного Бога-Особи. Якщо людина думає: «Як я залишу свою рідню та знайомства, хто ж захищатиме мене?» — тоді їй не слід імітувати спосіб життя у відреченні. Необхідно бути цілковито переконаним у тому, що Кр̣шн̣а, або Верховний Бог-Особа в образі Своєї локалізованої експансії Парама̄тми, завжди перебуває поруч, усередині, в серці, бачить усе і завжди знає, що людина наміряється зробити. Отже, слід мати тверду переконаність, що Кр̣шн̣а, як Парама̄тма̄, подбає про віддану Йому душу. Треба думати: «Я ніколи не залишусь самотнім. Навіть якщо я житиму в найдрімучіших нетрях лісу, Кр̣шн̣а завжди буде зі мною, і захистить мене звідусіль». Таку переконаність називають абгайам, безстрашністю. Необхідно, щоб людина, яка живе у відреченні, мала саме такий умонастрій.

Varṇāśramos institucijoje sannyāsis – žmogus, atsižadėjęs pasaulio, laikomas visų socialinių luomų ir skyrių vadovu arba dvasiniu mokytoju. Brahmanas laikomas likusių trijų luomų – kṣatriyų, vaiśyų ir śūdrų – dvasiniu mokytoju, bet sannyāsis – viršiausias šios institucijos narys – yra taip pat ir brahmanų dvasinis mokytojas. Svarbiausia sannyāsio savybė – bebaimiškumas. Kadangi jis turi gyventi visiškai vienas, be jokios paramos ar garantijų ją gauti, jis turi pasikliauti tik Aukščiausiojo Dievo Asmens malone. Tas, kuriam kyla mintis: „Kas man padės, jei nutrauksiu visus ryšius su pasauliu“ – geriau tegu neatsižada pasaulio. Nereikia abejoti, kad Kṛṣṇa, Aukščiausiasis Dievo Asmuo, visada yra mūsų širdyje lokalizuotos Parāmātmos pavidalu, kad Jis viską mato ir žino, kas ir ką rengiasi daryti. Todėl reikia tvirtai tikėti, kad Kṛṣṇa, būdamas Parāmātma, pasirūpins Jam atsidavusia siela, ir galvoti: „Aš niekada nebūsiu vienišas. Net gūdžiausioje miško tankmėje su manimi bus Kṛṣṇa ir Jis visada saugos mane.“ Toks tikėjimas vadinasi abhayam, bebaimiškumas. Ši dvasios būsena būtina žmogui, atsižadėjusiam pasaulio.

Потім їй слід очистити своє існування. Є багато правил та приписів, які впорядковують життя у відреченні. Найважливіший з них — сувора заборона мати будь-які близькі стосунки з жінками. Саннйа̄сı̄ забороняється навіть розмовляти з жінкою наодинці. Господь Чаітанйа був взірцевим саннйа̄сı̄, і коли Він перебував у Пурı̄, жінки- віддані не могли навіть наблизитись до Нього, щоб виразити свою пошану. Їм радили кланятись Йому на відстані. Це не є ознака зневаги до жінок загалом, але такими є суворі правила поведінки саннйа̄сı̄, що забороняють близькі стосунки з жінками. Щоб очистити своє існування, необхідно дотримуватись правил та приписів, що впорядковують кожний конкретний спосіб життя. Саннйа̄сı̄ суворо забороняється вступати в близькі стосунки з жінками та накопичувати багатства задля чуттєвої втіхи. Ідеальним саннйа̄сı̄ був Сам Господь Чаітанйа, і, як свідчить Його життя, Він дотримувавсь дуже суворих правил у стосунках з жінками. Хоча Його визнають за найвеликодушніше Господнє втілення, що приймає найнижчих з обумовлених душ, Він, як саннйа̄сı̄, дотримувавсь дуже суворих правил стосовно жінок. Один із наближених Господа Чаітанйі, Чгот̣а Харіда̄са, який належав до тісного кола Його близьких друзів та учнів, якось із хтивістю глянув на молоду жінку, і Господь Чаітанйа був настільки суворий, що одразу ж вилучив його з товариства Своїх наближених. Господь Чаітанйа сказав: «Для саннйа̄сı̄, а також для кожного, хто намагається вирятуватись із кігтів матеріальної природи і прагне досягти природи духовної та повернутись додому, назад до Бога, — для будь-кого з таких обраних людей прагнення чогось матеріального або жінок задля чуттєвої втіхи, навіть один погляд в їхній бік з пристрастю є настільки ганебний, що краще йому заподіяти собі смерть, ніж відчувати в собі подібні негідні бажання». Що ж, таким є шлях очищення.

Sannyāsiui taip pat reikia apvalyti savo būtį. Žmogus, atsižadėjęs pasaulio, turi laikytis daugybės taisyklių. Svarbiausia jų – griežtas draudimas artimai bendrauti su moterimi. Nuošalioje vietoje su moterimi sannyāsiui net kalbėti draudžiama. Idealus sannyāsis buvo Viešpats Caitanya. Kai Jis gyveno Puryje, bhaktės moterys negalėjo prie Jo net prisiartinti, kad išreikštų savo pagarbą. Jos turėjo lenktis iš tolo. Toks elgesys nėra moterų niekinimas – tai tik griežtas priesakas, įpareigojantis sannyāsį neturėti artimų ryšių su moterimis. Norint apvalyti savo būtį, reikia laikytis taisyklių, atitinkančių tam tikrą gyvenimo statusą. Antai sannyāsiui griežtai draudžiama artimai bendrauti su moterimis ir kaupti turtą juslėms patenkinti. Idealus sannyāsis buvo Pats Viešpats Caitanya. Jo gyvenimas rodo, kad Jis griežtai laikėsi įsipareigojimų dėl bendravimo su moterimis. Nors Jis laikomas kilniaširdiškiausia Dievo inkarnacija, kuri neatstumia net žemiausiai puolusių sąlygotų sielų, sannyāsio įžadų dėl bendravimo su moterimis Jis laikėsi griežtai. Viešpaties Caitanyos asmens palydovas Choṭa Haridāsa buvo vienas artimiausių Jo pasekėjų, tačiau kai jis kartą aistringai pažvelgė į jauną moterį, Viešpats Caitanya tuoj pat parodė Savo griežtumą ir nedelsdamas pašalino jį iš Savo asmens palydovų tarpo. Viešpats Caitanya pasakė: „Sannyāsiui, ar bet kuriam kitam, kuris bando ištrūkti iš materialios gamtos gniaužtų ir stengiasi pasikelti į dvasinę būtį, t.y. grįžti namo, atgal pas Dievą, dairymasis į materialias vertybes ar moteris geidžiant juslinių malonumų – jau vien žvilgtelėjimas jų pusėn turint tokių užmačių yra toks smerktinas, jog geriau nusižudyti, negu leisti įsiliepsnoti savyje nedoram troškimui.“ Toksai apsivalymo kelias.

Дальше положення: джн̃а̄на-йоґа-вйавастгіті — розвиток знання. Життя саннйа̄сı̄ призначене на те, щоб поширювати знання серед сімейних та інших людей, які забули про істинне життя, життя задля духовного поступу. Саннйа̄сı̄ повинен жити з милостині, яку він отримує, ходячи від двору до двору, однак це не означає, що він є жебрак. Смиренність — це теж одна із необхідних якостей людини, яка перебуває на трансцендентному рівні, й саме завдяки своєму природному, непідробному смиренню саннйа̄сı̄ ходить від двору до двору, не стільки задля подаяння, але щоб, спілкуючись з домогосподарями, будити в них свідомість Кр̣шн̣и. В цьому полягає обов’язок саннйа̄сı̄. Якщо він насправді досяг успіхів на духовній ниві і має наказ свого духовного вчителя, він повинен звіщати свідомість Кр̣шн̣и, керуючись логікою та розумінням. Якщо ж він не досяг високого духовного рівня, йому не слід обирати спосіб життя у відреченні. Однак, якщо хтось, не володіючи достатнім знанням, все ж таки вдається до життя у зреченні, то йому слід прислухатися до істинного духовного вчителя і, цілком зосередившись на його повчаннях, вдосконалювати знання. Саннйа̄сı̄, тобто людина, яка перебуває на ступені зречення, повинен бути безстрашним і перебувати в стані саттва-сам̇ш́уддгі (чистоти) і джн̃а̄на-йоґи (мудрості).

Kita pozicija – jñāna-yoga-vyavasthiti, žinojimo gilinimas. Sannyāsio gyvenimas skirtas skleisti žinojimą šeimos žmonėms ir visiems tiems, kurie užmiršo savo tikrąjį gyvenimą – dvasinį tobulėjimą. Sannyāsis turėtų gyventi iš išmaldos, belsdamas į kiekvienas duris, tačiau tai nereiškia, kad jis – elgeta. Nuolankumas – taip pat viena transcendentinį lygmenį pasiekusio asmens savybių. Nuolankumas, ir tik nuolankumas, verčia sannyāsį belsti į kiekvienas duris ne tiek dėl išmaldos, kiek dėl to, kad susitiktų su šeimos žmonėmis ir pabudintų jų Kṛṣṇos sąmonę. Tokia sannyāsio pareiga. Jei sannyāsis išties yra padaręs pažangą ir gavęs dvasinio mokytojo paliepimą, vadovaudamasis logika ir išmanymu, jis turi skleisti Kṛṣṇos sąmonės mokslą. O jeigu jis nėra taip pažengęs, duoti sannyāsio įžadų neturėtų. Sannyāsio įžadus davęs, bet dar stokojantis reikiamų žinių žmogus privalo atsidėjęs klausytis, ką sako bona fide dvasinis mokytojas, ir gilinti žinojimą. Sannyāsis, pasaulio atsižadėjęs žmogus, turi būti bebaimis, pasižymėti tyrumu (sattva-saṁśuddhi) ir išmanymu (jñāna-yoga).

Дальше положення є благодійність. Вона призначена для тих, хто має сім’ю. Сімейні люди повинні заробляти на прожиток чесним способом і п’ятдесят відсотків свого прибутку витрачати на поширення свідомості Кр̣шн̣и в усьому світі. Це означає, що вони повинні дарувати закладам і товариствам, які займаються саме цією справою. Але офіру слід давати в належні руки. Як буде з’ясовано далі, є різні відміни благодійності: благодійність у ґун̣і благочестя, пристрасті або ж невігластва. Ш́а̄стри радять чинити благодійність у ґун̣і благочестя, але не схвалюють благодійності в ґун̣і пристрасті та невігластва, яка приводить до марної витрати коштів. Жертвувати слід лише заради поширення свідомості Кр̣шн̣и в усьому світі. Така благодійність належить до ґун̣и благочестя.

Kita savybė – labdaringumas. Labdaringa veikla skirta šeimos žmonėms. Jie privalo dorai užsidirbti pragyvenimui ir pusę pajamų skirti Kṛṣṇos sąmonės propagavimui visame pasaulyje. Kitaip sakant, šeimos žmogus turi šelpti šioje srityje besidarbuojančias organizacijas. Labdarą reikia teikti tiems, kurie jos verti. Toliau bus aiškinama, kad labdara yra kelių rūšių: labdara iš dorybės, labdara iš aistros, ir labdara iš neišmanymo. Šventraščiai rekomenduoja dorybės guṇos labdarą, aistros ir neišmanymo guṇų labdara nerekomenduotina, kadangi tai tėra tuščias lėšų švaistymas. Labdara teiktina tiktai Kṛṣṇos sąmonės propagavimui visame pasaulyje. Tokia labdara priklauso dorybės guṇai.

Щодо якості дама (самовладання), то вона потрібна громадянам усіх верств суспільства, заснованого на релігійних засадах, але особливо ця якість потрібна сімейній людині. Незважаючи на те, що домогосподар має дружину, його статеве життя повинно бути обмежене і призначене лише для народження дітей. Якщо він не хоче дітей, він не повинен вступати в статеві зносини із своєю дружиною. Сучасне суспільство насолоджується статевим життям, використовуючи протизаплідні засоби, або ще більш огидні методи, аби уникнути відповідальності, пов’язаної з народженням дітей. І ця якість — зовсім не трансцендентна, а демонічна. Якщо хтось, навіть маючи сім’ю, прагне духовного поступу, йому слід контролювати своє статеве життя і не плодити дітей поза свідомістю Кр̣шн̣и. Якщо людина має можливість виховувати дітей в свідомості Кр̣шн̣и, то вона може народжувати сотні дітей; але, не маючи такої можливості, не варто вступати в статеві зносини, потураючи своїм почуттям.

O dama (savitvarda) būtina visiems pagal religijos principus gyvenančios visuomenės sluoksniams, tačiau ji ypač svarbi šeimos žmonėms. Nors šeimos žmogus ir turi žmoną, tačiau lytinį gyvenimą jis turėtų riboti. Lytinio gyvenimo, kurio paskirtis – pradėti vaikus, apribojimai būtini ir šeimos žmogui. Kas nenori turėti vaikų, kartu su žmona privalo susilaikyti nuo lytinių santykių. Šiuolaikinė visuomenė be saiko mėgaujasi lytiniu gyvenimu, saugodamasi nuo pastojimo kontraceptinėmis priemonėmis ar dar bjauresniais būdais, tuo norėdama išvengti atsakomybės už vaikų auklėjimą. Ši savybė ne transcendentinė, o grynai demoniška. Norint dvasiškai tobulėti, netgi jeigu esi šeimos žmogus, reikėtų riboti lytinį gyvenimą ir nepradėti vaikų, jei tuo nebus pasitarnauta Kṛṣṇai. Jei sugebėsi pradėti vaiką kuris įsisąmonins Kṛṣṇą, gali turėti kad ir šimtus vaikų, bet jei to padaryti nepajėgi, tai lytiškai santykiauti, teieškant juslinių malonumų, nevalia.

Жертвопринесення — ще один обов’язок, який мають виконувати сімейні люди, тому що жертвопринесення вимагають великих коштів. Люди інших життєвих статусів — брахмачарйі, ва̄напрастги і саннйа̄сі — не мають грошей, вони живуть з милостині. Тому здійснення різного роду жертвопринесень призначене для ґр̣хастг — сімейних людей. Їм належить здійснювати жертвопринесення аґні-хотра, як це приписують Веди, але такі жертвопринесення зараз коштують дуже дорого, і здійснити їх не під силу жодному сім’янинові. Найкраще жертвопринесення, що рекомендоване для цієї епохи, називається сан̇кı̄ртана-йаджн̃а. Сан̇кı̄ртана, або оспівування святих імен Господа — Харе Кр̣шн̣а, Харе Кр̣шн̣а, Кр̣шн̣а Кр̣шн̣а, Харе Харе / Харе Ра̄ма, Харе Ра̄ма, Ра̄ма Ра̄ма, Харе Харе — є найкраще й найдешевше жертвопринесення, кожен може засвоїти його і отримати від цього велику користь. Отже, ці три якості, а саме: благодійність, самовладання і здійснення жертвопринесень важливі для сімейної людини.

Aukojimas – dar vienas principas, kurio privalo laikytis šeimos žmogus, nes aukoms reikia daug lėšų. Kitų socialinių sluoksnių atstovai, t.y. brahmacāriai, vānaprasthos ir sannyāsiai, pinigų neturi. Jie gyvena išmalda. Taigi aukų atnašavimas – šeimos žmogaus priedermė. Šeimos žmogus privalo atnašauti agni-hotros aukas – tai daryti įpareigoja Vedų raštai, tačiau dabar jos atsieina labai brangiai ir vargu ar šeimos žmogui įgyvendinamos. Pati geriausia auka, rekomenduojama šiam amžiui, yra saṅkīrtana-yajña – kartoti Hare Kṛṣṇa, Hare Kṛṣṇa, Kṛṣṇa Kṛṣṇa, Hare Hare/ Hare Rāma, Hare Rāma, Rāma Rāma, Hare Hare. Tai geriausia ir pigiausia auka. Bet kuris gali ją atlikti ir gauti didelę naudą. Taigi tie trys dalykai: labdaringa veikla, juslių suvaldymas ir aukų atnašavimas – skirti šeimos žmonėms.

Сва̄дгйа̄йа, вивчення Вед, призначене для брахмачарйі, періоду учнівства. Брхмача̄рі не повинні мати стосунків з жінками; вони повинні дотримуватись целібату та зосереджувати розум на вивченні ведичної літератури заради розвитку духовного знання. Це називають сва̄дгйа̄йею.

Studijuoti Vedas, svadhyāya – tai brahmacārių, t.y. mokinių, uždavinys. Brahmacāriams draudžiami bet kokie ryšiai su moterimis. Jie turi laikytis celibato ir mintis nukreipti tik į Vedų raštų studijas, gilinti dvasinį žinojimą. Tai vadinasi svādhyāya.

Тапас, або ж аскетизм, особливо призначений для тих, хто відійшов од активного життя. Не слід усе життя залишатись сімейною людиною, треба пам’ятати, що існують чотири ступені життя: брахмачарйа, ґр̣хастга, ва̄напрастга і саннйа̄са. Отже, зі ступеня ґр̣хастги (сімейного життя) людина повинна зійти на ступінь ва̄напрастги, тобто відійти від справ. Якщо людина живе сто років, то двадцять п’ять з них вона повинна прожити як учень, двадцять п’ять — як сімейна людина, двадцять п’ять — відійшовши від активного життя і двадцять п’ять — зрікшись усього. Такими є настанови ведичної релігійної дисципліни. Людина, яка залишила сімейні справи, повинна здійснювати аскезу тіла, розуму та язику. Це — тапасйа. Вся система варн̣а̄ш́рама-дгарма передбачає здійснення тапасйі. Без тапасйі, або аскетизму, жодна людина не зможе досягти звільнення. Теорію, яка твердить, що в житті нема потреби в тапасйі, що можна просто роздумувати, робити припущення і все буде якнайліпше, не схвалюють ані ведичні джерела, ані Бгаґавад-ґı̄та̄. Подібні теорії виробляють так звані «спірітуалісти», намагаючись привабити якомога більше послідовників. Якщо б вони казали про обмеження, правила та приписи, люди не пішли б за ними. Тому ті, хто хоче мати послідовників і просто, прикриваючись релігією, справляти враження на оточуючих, не накладають обмежень на життя своїх учнів чи на своє власне. Веди, проте, не схвалюють такого методу.

Tapas, asketiškumas, ypač rekomenduojamas tiems, kurie pasitraukė iš šeimos. Neturėtume visą gyvenimą būti šeimos žmonės, reikia nepamiršti, jog yra keturi socialiniai sluoksniai: brahmacarya, gṛhastha, vānaprastha ir sannyāsa. Pasibaigus gṛhasthos – gyvenimo šeimoje etapui, reikėtų nutraukti šeiminius ryšius. Jei gyvename šimtą metų, tai dvidešimt penkis metus reikia paskirti mokymuisi, dvidešimt penkis – gyvenimui šeimoje, dvidešimt penkis metus gyventi, atsisakius šeiminių ryšių, ir dvidešimt penkis – gyventi, atsižadėjus pasaulio. Tokias regulas numato Vedų religinė disciplina. Šeimos gyvenimo atsisakęs žmogus turi tramdyti kūną, protą ir liežuvį. Tai yra tapasya. Visa varṇāśrama-dharmos institucija skirta atlikti tapasyą. Nė vienas žmogus neišsivaduos, neatlikdamas askezės, ar tapasyos. Teorija, teigianti, kad savitramda nebūtina, kad pakanka vien filosofuoti ir viskas bus puiku, nerekomenduojama nei Vedų raštų, nei „Bhagavad- gītos“. Šias teorijas kuria apsimetėliai pamokslautojai, norintys pavilioti kuo daugiau pasekėjų. Apribojimai ir taisyklės atbaido žmones. Todėl tie, kurie dangstydamiesi religija mėgina prisivilioti pasekėjų, sužavėti aplinkinius, nekelia griežtų reikalavimų nei mokiniams, nei sau. Tačiau Vedos nepritaria tokiems metodams.

Щодо простоти, якості, притаманної бра̄хман̣і, то цього припису повинні дотримуватись люди всіх статусів, — не має значення, належать вони до брахмача̄рı̄ а̄ш́рама, ґр̣хастга а̄ш́рама, ва̄напрастга а̄ш́рама чи саннйа̄са а̄ш́рама. Людина мусить бути дуже простою і відвертою.

O paprastumo principo, kuris laikomas brahmaniška savybe, turi laikytis ne vienas kuris socialinis sluoksnis, bet visi āśramai: brahmacāriai, gṛhasthos, vānaprasthos, sannyāsiai. Reikia būti paprastam ir tiesiam.

Ахім̇са̄ полягає в тому, що людина не повинна гальмувати розвитку жодної живої істоти. Не треба вигадувати, що, мовляв, духовна іскра не гине навіть після знищення тіла, то й нема ніякої шкоди у вбивстві тварин задля чуттєвого задоволення. Люди в наш час призвичаїлись їсти тварин, незважаючи на те, що є достатньо зерна, фруктів та молока. Нема потреби вбивати тварин. Ця вказівка стосується кожного. Коли немає іншого вибору, людина має право вбити тварину, але при цьому її треба запропонувати як жертву. У всякому разі, якщо люди достатньо забезпечені запасами їжі, то людина, якщо вона прагне духовного поступу, ніяк не має права чинити насильства над тваринами. Справжня ахім̇са̄ й означає: не переривати чийогось життя. Тварини також розвиваються згідно з законами еволюції, переходячи з одних видів тваринного життя в інші. Якщо ж якусь тварину забито, — її розвиток затримується. Істота, що деякий час перебувала в певному тілі впродовж багатьох днів і років, і яку потім було передчасно забито, мусить знову повертатися в ту ж саму форму життя, щоб вичерпати визначений їй строк, і лише потім перейти в інше тіло. Тому не слід затримувати еволюції тварин просто заради задоволення свого смаку. Це і називають ахім̇сою.

Ahiṁsā reiškia, kad nevalia sukliudyti nė vienos gyvosios esybės evoliucijai. Nors dvasinė kibirkštis neužgęsta net sunaikinus kūną, nemanykime, kad nėra nieko bloga užmušti gyvulį juslinių malonumų tikslu. Mūsų laikais žmonės priprato valgyti gyvulių mėsą, nors turi pakankamai grūdų, vaisių ir pieno. Taigi žudyti gyvulius nėra jokios būtinybės. Šis nurodymas skirtas visiems. Tik tada, kai nelieka kitos išeities, žmogus turi teisę užmušti gyvulį, tačiau pirmiausiai gyvulys paaukojamas. Ten, kur žmonija turi pakankamai maisto, siekiantieji padaryti pažangą dvasinio pažinimo srityje neturėtų naudoti smurto gyvulių atžvilgiu. Tikroji ahiṁsā reiškia „nesutrukdyti nė vienai gyvajai būtybei gyvenimo evoliucijos“. Gyvūnai taip pat evoliucionuoja, sielai pereinant iš vienos gyvybės rūšies į kitą. Užmušus gyvūną, jo evoliucija sustabdoma. Prieš laiką nužudytas gyvūnas – gyvoji būtybė, turėjusi tam tikrą skaičių dienų ar metų ištūnoti tame kūne, vėl turės sugrįžti į tą pačią gyvybės formą, kad nugyvenusi visas skirtas jai dienas pereitų į kitą gyvybės rūšį. Todėl nevalia stabdyti šios evoliucijos, siekiant patenkinti savo liežuvį. Tai vadinasi ahiṁsā.

Сатйам. Це слово означає, що не варто перекручувати істину, виходячи з якихось особистих інтересів. У ведичній літературі є місця, важкі для розуміння, але їхні зміст і мету треба усвідомити за допомогою істинного духовного вчителя. Лише такий шлях веде до розуміння Вед. Ш́руті означає «почуте з авторитетного джерела». Не треба, задля власних інтересів, тлумачити Веди на свій лад. Є так багато коментарів до Бгаґавад-ґı̄ти, які неправильно трактують ориґінал. Треба з’ясовувати істинне значення її віршів, довідатись про яке можна лише від справжнього духовного вчителя.

Satyam reiškia, kad negalima iškreipti tiesos dėl asmeninių interesų. Vedų raštuose yra sudėtingų vietų, ir jų prasmę reikia sužinoti iš bona fide dvasinio mokytojo. Taip suprantamos Vedos. Śṛuti reiškia „klausytis, ką sako autoritetas“. Nevalia dėl asmeninių interesų kurti savas interpretacijas. Sukurta labai daug „Bhagavad-gītos“ komentarų, kurie klaidingai aiškina jos autentiškus tekstus. Būtina perteikti tikrąją jos žodžių prasmę, o tą prasmę reikia sužinoti iš bona fide dvasinio mokytojo.

Акродга означає «гамування гніву». Навіть якщо нас провокують, слід бути стриманими, адже тільки-но нами опанує гнів, все тіло наше споганюється. Гнів виникає з пристрасті й хтивості, отже, той, хто перебуває в трансцендентному стані, повинен уникати гніву. Апаіш́унам означає, що не треба шукати недоліків у інших або намагатись виправити їх без особливої потреби. Звичайно, якщо злодія назвати злодієм, то це не буде прискіпуванням, однак назвати злодієм чесну людину — велика провина для того, хто прагне успіху в духовнім житті. Хрı̄ означає, що треба бути дуже скромним й уникати негідних учинків. Ача̄палам, рішучість, означає, що не варто хвилюватись чи впадати у відчай, намагаючись досягти чого-небудь. Якщо спроба закінчується невдачею, не варто журитись, треба продовжувати свій шлях терпляче й рішучо.

Akrodha – tai pykčio sutramdymas. Mes turime išlikti pakantūs net tada, kai kažkas mus provokuoja, nes kai mus užvaldo pyktis, jis tuoj pat užteršia visą kūną. Pyktį gimdo aistros guṇa ar geismas, todėl transcendentinę būklę pasiekęs žmogus privalo sutramdyti savyje pyktį. Apaiśunam reiškia, kad nedera ieškoti kituose žmonėse ydų ar be jokio reikalo taisyti žmones. Be abejo, jei vagį pavadinsime vagimi, tai nebus trūkumų ieškojimas, tačiau apšaukti vagimi dorą žmogų – didelis nusižengimas tam, kuris siekia dvasinio tobulumo. Hrī reiškia, kad žmogus turi būti labai kuklus ir bjauriai nesielgti. Acāpalam – ryžtas. Tai reiškia, kad siekiant tikslo, negalima prarasti savitvardos ar pulti į neviltį. Jei pastangos nuėjo perniek – nesigailėk, priešingai, kantriai ir ryžtingai siek tikslo.

Далі, слово теджас стосується кшатрій. Кшатрійі повинні бути дуже сильними, щоб мати змогу захистити слабких. Вони не повинні відмовлятись од застосування сили. Якщо необхідно застосувати силу, вони повинні виявити її. Але людина, що здатна зламати ворога, може за деяких обставин проявити й милосердя. Вона може вибачати незначні образи.

Žodis tejas šiuose posmuose skirtas kṣatriyams. Kṣatriyas visada turi būti stiprus, kad pajėgtų apginti silpnuosius. Jis neturi dėtis nenaudojąs prievartos. Jei prievarta reikalinga, jis privalo ją panaudoti. Tačiau žmogus, pajėgiantis įveikti priešą, kartais atsižvelgdamas į aplinkybes gali parodyti kilniaširdiškumą ir atleisti nereikšmingus įžeidimus.

Ш́аучам означає чистоту, причому не лише тіла та розуму, але й охайність у повсякденних справах. Особливо це стосується комерсантів, їм не слід вдаватись до махінацій на чорному ринкові. На̄ті-ма̄ніта̄, відсутність шанолюбства, стосується ш́ӯдр, людей фізичної праці, що утворюють, згідно з ведичними вказівками, нижчий з чотирьох класів. Їм не треба пишатись без потреби або шукати шани, їм слід дотримуватись визначених для них правил. Обов’язок ш́ӯдр — виявляти повагу вищим класам задля забезпечення суспільного порядку.

Śaucam – tai švara. Švarūs turėtų būti ne tik protas ir kūnas, bet ir poelgiai. Ypač ši savybė būtina verslo žmonėms, kurie neturėtų įsivelti į machinacijas juodojoje rinkoje. Nāti-mānita – nereikalavimas garbės, taikytinas śūdroms, darbininkų klasei, kuri anot Vedų priesakų yra žemiausia iš visų keturių klasių. Jiems nepridera pūstis ar siekti šlovės, jų pareiga – būti savo vietoje, gerbti aukštesniąsias klases vardan tvarkos visuomenėje.

Всі двадцять шість згаданих тут якостей — трансцендентні. Кожний повинен розвивати їх, узгоджуючись із своїм соціальним статусом та фаховими обов’язками. Мета полягає в тому, що, попри жалюгідні умови матеріального існування, люди всіх класів і статусів, наполегливо розвиваючи відповідні якості, отримають можливість досягти найвищого рівня трансцендентної реалізації.

Visos išvardintos dvidešimt šešios savybės yra transcendentinės. Žmogus privalo puoselėti šias savybes, atsižvelgiant į savo visuomeninę padėtį ir veiklos pobūdį. Jų ugdymas net ir sunkiomis materialios būties sąlygomis padės visų klasių žmonėms pasiekti aukščiausią transcendentinio pažinimo lygmenį. Štai tokia jų puoselėjimo prasmė.