Skip to main content

TEXT 5

TEXT 5

Текст

Tekstas

клеш́о ’дгікатарас теша̄м
авйакта̄сакта-четаса̄м
авйакта̄ хі ґатір дух̣кгам̇
дехавадбгір ава̄пйате
kleśo ’dhika-taras teṣām
avyaktāsakta-cetasām
avyaktā hi gatir duḥkhaṁ
dehavadbhir avāpyate

Послівний переклад

Synonyms

клеш́ах̣—турботи; адгіка-тарах̣—дуже; теша̄м—їх; авйакта—до непроявленого; а̄сакта—прив’язаний; четаса̄м—тих, чий розум; авйакта̄—до непроявленого; хі—неодмінно; ґатіх̣—поступ; дух̣кгам—із труднощами; деха-вадбгіх̣—втіленим; ава̄пйате—досягають.

kleśaḥ — sunkumai; adhika-taraḥ — labai dideli; teṣām — tų; avyakta — prie neišreikšto; āsakta — prisirišusios; cetasām — kurių mintys; avyaktā — į neišreikštą; hi — tikrai; gatiḥ — pažanga; duḥkham — su vargu; deha-vadbhiḥ — įkūnytų; avāpyate — pasiekiama.

Переклад

Translation

Для тих же, чий розум тяжіє до невиявленого, безособистісного аспекту Всевишнього, поступ дуже ускладнений. Втіленим істотам завжди важко досягнути успіху на цьому шляху.

Labai sunku tobulėti tiems, kurių protas prisirišęs prie neišreikšto, beasmenio Aukščiausiojo aspekto. Pažengti šio mokslo srityje visada nelengva tiems, kurie yra įkūnyti.

Коментар

Purport

Клас трансценденталістів, які звертаються до незбагненного, невиявленого, безособистісного аспекту Верховного Господа, називають класом джн̃а̄на-йоґів, а тих, хто повністю перебуває в свідомості Кр̣шн̣и й з відданістю служить Господу, називають бгакті-йоґами. Ось тепер чітко з’ясовано різницю між джн̃а̄на-йоґою та бгакті-йоґою. Джн̃а̄на-йоґа, хоча і приводить людину врешті-решт до тієї ж мети, дуже складна, тоді як шлях бгакті-йоґи, безпосереднього відданого служіння Верховному Богові-Особі — легший і більш відповідає природі втіленої душі. Індивідуальна душа є втіленою з давніх-давен. Їй важко збагнути, навіть теоретично, що вона не є тіло. Тому бгакті-йоґа використовує мӯртı̄ Кр̣шн̣и як об’єкт поклоніння, бо так можна застосувати тілесну концепцію, яка закріпилась в нашому розумі. Поклоніння Верховному Богові- Особі в храмі перед Його мӯртı̄ зовсім не є ідолопоклонство. Ведична література свідчить, що поклоніння може бути двояким: саґун̣а і нірґун̣а, тобто поклоніння Всевишньому, який має або не має Своїх атрибутів. Поклоніння мӯртı̄ в храмі — це поклоніння типу саґун̣а, тобто поклоніння Господеві, що виражений матеріальними елементами. Але насправді мӯртı̄ Господа не є матеріальне, хоча і явлене в матеріальних елементах: камені, дереві, олійних фарбах. Такою є абсолютна природа Верховного Господа.

KOMENTARAS: Transcendentalistai, stoję į nesuvokiamo, neišreikšto beasmenio Aukščiausiojo Viešpaties pažinimo kelią, vadinami jñāna- yogais, o žmonės, kurie yra visiškai įsisąmoninę Kṛṣṇą ir atlieka pasiaukojimo tarnystę Viešpačiui – bhakti-yogais. Šie posmai aiškiai nusako skirtumą tarp jñāna-yogos ir bhakti-yogos. Jñāna-yogos kelias, nors ir veda į tą patį tikslą, yra labai varginantis, o bhakti-yogos kelias, arba tiesioginė tarnystė Aukščiausiajam Dievo Asmeniui, įkūnytai sielai yra natūralus ir lengvas. Individuali siela yra įkūnyta nuo neatmenamų laikų. Jai net teoriškai labai sunku suprasti, kad ji – ne kūnas. Todėl bhakti-yogas garbina Kṛṣṇos Dievybę, nes jo prote dar įsitvirtinusi kūniška samprata, kurią jis šitokiu būdu gali pritaikyti. Žinoma, šventykloje įrengtų Aukščiausiojo Dievo Asmens formų garbinimas – ne stabmeldystė. Vedų raštuose yra nuorodų, kad garbinimas gali būti dvejopas: saguṇa ir nirguṇa – t.y. garbinimas Aukščiausiojo su atributais ir be atributų. Šventykloje įrengtos Dievybės garbinimas yra saguṇa, nes čia Viešpatį reprezentuoja materialūs elementai. Nors Viešpatį ir reprezentuoja materija: akmuo, medis ar aliejiniai dažai, tačiau Viešpaties pavidalas nėra materialus. Tokia yra absoliuti Aukščiausiojo Viešpaties prigimtis.

Можна навести грубий приклад. На вулиці встановлено поштові скриньки, і якщо ми вкидаємо до них наші листи, їх, певна річ, буде доставлено за призначенням. Але будь-яка інша скринька, хай навіть і дуже схожа на поштову, але яку не встановило відділення зв’язку, не придатна для цього. Так само, існує узвичаєна форма, яка представляє Бога у вигляді арча̄-віґрахи. Арча̄-віґраха — це втілення Верховного Господа. Через цю форму Бог прийматиме служіння. Господь всемогутній та всесильний, і тому може прийняти любовне служіння Свого відданого через Своє втілення в арча̄-віґрасі, щоб полегшити поклоніння для людини, яка живе обумовленим життям.

Čia galima pateikti grubų pavyzdį. Gatvėse įrengtos pašto dėžutės, ir jeigu įmesime laišką į vieną iš jų, tai, suprantama, jis nesunkiai pasieks adresatą. O jei įmesime į kokią seną ar netikrą pašto dėžutę, nepriklausančią ryšių skyriui – laiškas nenueis. Lygiai taip Dievą reprezentuoja autorizuota Dievybės forma, kuri vadinasi arcā-vigraha. Arcā-vigraha – tai Aukščiausiojo Viešpaties inkarnacija. Šia forma Dievas priima tarnystę Jam. Viešpats visagalis, todėl bhakto tarnystę Jis priima per ārca-vigrahos inkarnaciją, tuo palengvindamas tarnystę sąlygotą gyvenimą gyvenančiam žmogui.

Отже, відданому зовсім неважко одразу й безпосередньо наблизитись до Верховного Господа, але тим, хто йде до духовного усвідомлення шляхом імперсоналізму, це дуже трудно. Вони повинні усвідомити невиявлений аспект Всевишнього за допомогою такої ведичної літератури, як Упанішади, тобто їм необхідно вивчити мову, збагнути абстрактні відчуття й пройти усім шляхом до кінця, а то є справа нелегка для звичайної людини. Але той, хто з відданістю служить Господу в свідомості Кр̣шн̣и, лише виконуючи вказівки істинного духовного вчителя і просто реґулярно шанобливо схиляючись перед мӯрті Кр̣шн̣и, просто слухаючи про славу Господа, просто приймаючи залишки їжі, запропонованої Господу, може без труднощів пізнати Верховного Бога-Особу. Безсумнівно, імперсоналісти без потреби йдуть дуже важким шляхом і, зрештою, ризикують так і не досягти Абсолютної Істини. Персоналісти ж наближаються до Верховного Бога-Особи безпосередньо, без ризику, зайвого клопоту та великих труднощів. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам є подібний уривок: якщо людина врешті-решт має намір вручити себе Верховному Богові-Особі (цей спосіб називають бгакті), але натомість бере на себе тягар усвідомлення Брахмана й того, що не є Ним і витрачає на це все своє життя, то результатом буде тільки клопіт. Тому тут і не рекомендовано ставати на такий складний шлях самореалізації, бо невідомо, яким ще буде кінцевий результат.

Taigi bhaktui nesudaro sunkumų tiesiogiai ir iš karto prisiartinti prie Aukščiausiojo, o dvasinio pažinimo kelias tiems, kurie siekia beasmenio Absoliuto, labai sunkus. Studijuodami Vedų raštus – Upaniṣadas – impersonalistai turi suvokti neišreikštą Aukščiausiojo aspektą, išmokti šventraščių kalbą, įsivaizduoti nepatiriamus pojūčius ir dar visą tai įgyvendinti. Paprastam žmogui tai nelengva. O Kṛṣṇą įsisąmoninęs žmogus – pasiaukojamai tarnaudamas, bona fide dvasinio mokytojo vadovaujamas, nuolat lenkdamasis Dievybei pagal nustatytas taisykles, klausydamasis pasakojimų apie Viešpaties šlovę ir valgydamas Viešpačiui aukoto maisto likučius – labai lengvai patiria Aukščiausiąjį Dievo Asmenį. Nėra abejonės, kad impersonalistai be reikalo renkasi kelią, kuris kupinas pavojų, kartu rizikuodami prieiti jo galą ir visiškai nepatirti Aukščiausiosios Tiesos. Personalistas be jokios rizikos, vargo ir sunkumų tiesiogiai eina į Aukščiausiąjį Asmenį. Analogišką fragmentą rasime ir „Śrīmad-Bhāgavatam“: jei žmogui lemta galiausiai atsiduoti Aukščiausiajam Dievo Asmeniui (šis atsidavimo procesas vadinamas bhakti), bet užuot tai daręs jis mėgina aiškintis, kas yra Brahmanas ir kas nėra Brahmanas, ir tam paaukoja gyvenimą – jis patiria vien vargą. Todėl čia ir patariama vengti šio kupino pavojų dvasinės savivokos kelio, kadangi neaišku, kas laukia jo gale.

Жива істота вічно є індивідуальною душею, і якщо вона бажає розчинитись в духовному цілому, то цим вона може завершити усвідомлення аспектів вічності й знання, що притаманні їй, але аспекту блаженства вона не осягне. Милістю якого-небудь відданого трансценденталіст, що обізнаний з джн̃а̄на-йоґою, може впритул підійти до бгакті-йоґи, або відданого служіння. Але тривале захоплення імперсоналізмом також стає джерелом труднощів, бо тоді людина вже не може позбутись імперсональних ідей. Отже, обумовленій душі завжди важко мати справу з невиявленим, як під час занять джн̃а̄на-йоґою, так і тоді, коли вона вже усвідомлює його. Кожна душа має часткову незалежність, і людина повинна чітко з’ясувати для себе, що реалізація невиявленого суперечить її духовній, сповненій блаженства сутності. Тому не слід вдаватись до цього. Для кожної індивідуальної живої істоти шлях свідомості Кр̣шн̣и або відданого служіння є найкращий шлях. На тих, хто нехтує відданим служінням, чигає небезпека стати атеїстом. Отже, як відмічено в цьому вірші, спосіб, що полягає в зосередженні уваги на невиявленому, незбагненному, на тому, що перебуває поза чуттєвим сприйманням, ніколи не слід підтримувати, особливо в нашу епоху. Господь Кр̣шн̣а не радить цього.

Gyvoji esybė yra amžina individuali siela, ir jeigu ji nori įsilieti į dvasinę visumą, tai gali patirti savo pirminės prigimties amžinumo ir žinojimo aspektus, tačiau nepatirs palaimos aspekto. Kurio nors bhakto malone toks transcendentalistas, gerai įvaldęs jñāna-yogos metodą, gali prieiti bhakti- yogą, arba pasiaukojimo tarnystę. Tačiau tada ilga impersonalizmo praktika vėl tampa rūpesčių šaltiniu, kadangi nepajėgiama atsikratyti impersonalizmo idėjos. Taigi ir impersonalizmo praktika, ir neišreikštojo patyrimas, sudaro rimtų sunkumų įkūnytai sielai. Kiekviena gyvoji siela tam tikru mastu yra nepriklausoma, ir būtina įsisąmoninti, kad neišreikštojo patyrimas svetimas jos dvasinio palaimingojo „aš“ prigimčiai. Todėl nereikėtų pasirinkti šį procesą. Kiekvienai individualiai gyvajai esybei pats geriausias kelias yra Kṛṣṇos sąmonė, kuri skatina pasiaukojimo tarnystei. Ignoruojančiam pasiaukojimo tarnystę kyla pavojus tapti ateistu. Todėl, kaip buvo sakyta posme, niekuomet, o juo labiau šiais laikais, nepatartina dėmesį telkti į tai, kas neišreikšta ir nesuvokiama, į tai, kas nepasiekiama juslėms. Viešpats Kṛṣṇa nepataria to daryti.