ТЕКСТ 5
ВІРШ 5
Текст
Текст
наива̄н̇гхрипа̄х̣ пара-бхр̣тах̣ сарито ’пй аш́ушйан
руддха̄ гуха̄х̣ ким аджито ’вати нопасанна̄н
касма̄д бхаджанти кавайо дхана-дурмада̄ндха̄н
наіва̄н̇ґгріпа̄х̣ пара-бгр̣тах̣ саріто ’пй аш́ушйан
руддга̄ ґуха̄х̣ кім аджіто ’ваті нопасанна̄н
касма̄д бгаджанті кавайо дгана-дурмада̄ндга̄н
Пословный перевод
Послівний переклад
чӣра̄н̣и — рваная одежда; ким — разве; патхи — на дороге; на — не; санти — есть; диш́анти — подают; бхикша̄м — милостыню; на — не; эва — также; ан̇гхрипа̄х̣ — деревья; пара-бхр̣тах̣ — тот, кто поддерживает других; саритах̣ — реки; апи — также; аш́ушйан — пересохли; руддха̄х̣ — закрылись; гуха̄х̣ — пещеры; ким — разве; аджитах̣ — Всемогущий Господь; авати — защищает; на — не; упасанна̄н — предавшиеся души; касма̄т — отчего тогда; бхаджанти — льстят; кавайах̣ — ученые; дхана — богатством; дурмада- андха̄н — опьяненным.
чіра̄н̣і — подертий одяг; кім — невже; патгі — на дорозі; на — не; санті — є; діш́анті — подають милостиню; бгікша̄м — подаяння; на — не; ева — також; ан̇ґгріпа̄х̣ — дерева; пара- бгр̣тах̣ — ті, хто підтримує інших; сарітах̣ — річки; апі — також ; аш́ушйан — повисихали ; руддга̄х̣ — позакривані ; ґуха̄х̣ — печери; кім — невже; аджітах̣ — Всемогутній Господь; аваті—захищає; на—не; упасанна̄н—впокорену душу; касма̄т—нащо тоді; бгаджанті—підлещується; кавайах̣— вчений; дгана — від багатства; дурмада-андга̄н — сп’янілим.
Перевод
Переклад
Разве на дорогах нельзя найти изношенную одежду? Разве деревья, живущие ради других, перестали подавать милостыню? Разве реки пересохли и больше не дают воды жаждущим? Разве входы в горные пещеры завалены, а Всемогущий Господь перестал заботиться о предавшихся Ему душах? Зачем же тогда ученые и мудрецы льстят тем, кто опьянен богатством, заработанным тяжелым трудом?
Хіба при дорогах не лежить викинута одежа? Хіба дерева, що живуть задля інших, більше не подають милостині? Хіба річки попересихали і в них не лишилося води для спраглих? Хіба гірські печери позавалювані? А найголовніше, хіба Всемогутній Господь не захищає цілковито віддані Йому душі? Чому тоді вчені мудреці підлещуються до людей, сп’янілих від важкозаробленого багатства?
Комментарий
Коментар
Смысл жизни в отречении не в том, чтобы попрошайничать или жить за счет других, подобно тунеядцу. Согласно словарю, тунеядец — это льстец, живущий за счет общества и не приносящий никакой пользы. Тот, кто ведет образ жизни в отречении, должен приносить благо обществу и материально никак не зависеть от домохозяев. Напротив, если странствующий санньяси и принимает милостыню от домохозяина, он делает это только ради его блага. По системе санатана-дхармы раздача милостыни таким странникам входит в обязанности домохозяев, которым предписано относиться к нищим странникам-санньяси как к собственным детям и обеспечивать их пищей, одеждой и всем необходимым, не дожидаясь, пока они попросят его об этом. Однако это не значит, что псевдосанньяси-попрошайки могут злоупотреблять великодушием благочестивых домохозяев. Основная обязанность человека, ведущего жизнь в отречении, — заниматься литературным трудом на благо людей, чтобы, опираясь на свой опыт, направлять их на путь самоосознания. Наряду с другими обязанностями человека, давшего обет отречения от мира, Шрила Санатана, Шрила Рупа и другие Госвами Вриндавана самой главной своей обязанностью считали вести ученые беседы, собираясь в Севакундже (во Вриндаване, где Шрила Джива Госвами основал храм Шри Радхи-Дамодары и где находятся подлинные самадхи [усыпальницы] Шрилы Рупы Госвами и Шрилы Дживы Госвами). Заботясь о благе человечества, они оставили после себя многие тома произведений трансцендентного содержания. И все остальные ачарьи, добровольно давшие обет отречения от мира, делали это во имя служения человечеству, а не ради легкой и беззаботной жизни за чужой счет. Тот, кто не способен принести духовную пользу, не имеет права обращаться за милостыней к домохозяевам. Такие нищие странники, выпрашивающие у домохозяев хлеб, дискредитируют высший уклад жизни. В этом стихе Шукадева Госвами предостерегает прежде всего тех, кто сделал нищенство профессией, способом разрешения своих экономических проблем. В век Кали таких нищих великое множество. Человек, который добровольно или в силу обстоятельств становится нищим странником, должен обладать непоколебимой верой в то, что Верховный Господь заботится обо всех живых существах во вселенной. Как же тогда Он может забыть о предавшейся Ему душе, которая посвятила себя служению Господу? Даже обыкновенный хозяин заботится о своем слуге, так насколько же внимательнее должен заботиться о предавшейся Ему душе всемогущий и обладающий всеми богатствами Верховный Господь! Страннику-преданному положено носить только короткую набедренную повязку, причем он не просит никого пожертвовать ему ее. Он делает ее из выброшенной, рваной одежды. Если он голоден, то может воспользоваться щедростью дерева, роняющего плоды, а если чувствует жажду — напьется из реки. Ему незачем жить в благоустроенном доме — он найдет пещеру в горах и будет жить в ней, не боясь диких животных, потому что искренне верит в Бога, находящегося в сердце каждого. Господь может приказать тиграм и другим диким животным не беспокоить Своего преданного. Харидас Тхакур, великий преданный Господа Шри Чайтаньи, поселился в пещере, где, как выяснилось, жила огромная ядовитая змея. Один из почитателей Тхакура Харидаса, ежедневно приходивший к нему, боялся змеи и попросил его покинуть это место. Поскольку преданные часто навещали его и многие из них боялись змеи, Тхакур Харидас решил удовлетворить их просьбу. Но не успел он принять это решение, как змея сама выползла из своей норы и на глазах у всех покинула пещеру. Господь, находившийся в сердце этой змеи, попросил ее уступить место Харидасу и никогда больше не беспокоить его. Это яркий пример того, как Господь защищает Своих истинных преданных, каким был Тхакур Харидас.
В соответствии с принципами санатана-дхармы, человек с ранних лет должен учиться всегда и во всем уповать на Господа и верить в Его защиту. На путь отречения могут встать те, кто уже завершил мирские дела и очистил свою жизнь. В «Бхагавад-гите» (16.5) эта стадия называется даиви сампат. Если человек не накопит даиви сампат (духовного богатства), то им овладеет жажда асури сампат (материальных богатств), и тогда он вопреки своей воле снова окажется в плену страданий материального мира. Санньяси должен быть бесстрашным и жить один, без спутников. Он не должен бояться одиночества, да он и не одинок. Господь пребывает в сердце каждого, но, пока человек не очистился с помощью предписанного метода, он будет чувствовать себя одиноким. Тот, кто отрекается от мира, должен очиститься, следуя предписаниям шастр; благодаря этому он будет всегда ощущать присутствие Господа и избавится от всех страхов (в частности, от страха одиночества). Любой человек может стать бесстрашным и честным, если очистит свое существование, исполняя предписанные для своего уклада жизни обязанности. А чтобы добросовестно выполнять свой долг, необходимо с верой внимать наставлениям Вед и в процессе преданного служения Господу усвоить суть ведической мудрости.
ПОЯСНЕННЯ: Життя у зреченні призначене зовсім не для того, щоб жебракувати чи жити дармоїдом за чужий кошт. За словниковим визначенням дармоїд — це пристосуванець, що живе за рахунок суспільства, не даючи йому ніякої користи. Життя у зреченні призначене для того, щоб робити важливий внесок у суспільний добробут і бути матеріально незалежним від домогосподарів. Навпаки, якщо справжній мандрівний монах, свята людина, приймає милостиню від домогосподаря, він робить це тільки задля добра жертводавця. У суспільстві, що живе на засадах санатана-дгарми, роздача милостині входить в обов’язки домогосподаря. Писання радять домогосподарям ставитися до мандрівних зречеників як до рідних дітей і забезпечувати їх їжею, одягом та ін., не чекаючи, щоб їх попрохали. Однак це не означає, що псевдомонахи-жебраки можуть користатися з жертовности доброчесних домогосподарів. Головний обов’язок того, хто живе в зреченні, — задля добра людей писати твори, які дають засновані на реальному досвіді настанови з самоусвідомлення. Окрім цього у зреченому житті є й інші обов’язки. Серед них Шріла Санатана, Шріла Рупа та інші Ґосвамі Вріндавани найважливішим вважали обов’язок провадити вчені бесіди в Севакунджі у Вріндавані (на цьому місці пізніше Шріла Джіва Ґосвамі заснував храм Шрі Радга-Дамодари, а згодом там були збудовані самадгі, усипальні, Шріли Рупи Ґосвамі та Шріли Джіви Ґосвамі). Задля добра всього людства вони залишили по собі величезний спадок трансцендентної літератури. Так само всі ачар’ї, що добровільно склали обітницю зречення, ставили собі за мету принести людству благо, а не жити безтурботним і безвідповідальним життям за рахунок інших. А якщо людина не на силі дати іншим нічого, вона не повинна просити в домогосподарів їжі, тому що таке жебрання в домогосподарів плямує ганьбою зречений стан життя, найвищий стан у ведичному суспільстві. Пересторога Шукадеви Ґосвамі в цьому вірші скерована насамперед до тих, хто має жебри за професію і вирішує в такий спосіб свої економічні проблеми. Таких жебраків у епоху Калі дуже багато.
Той, хто з власної волі чи з волі обставин стає старцем, повинен усвідомити і твердо вірити, що Верховний Господь підтримує всі живі істоти у всесвіті. То як же Господь відмовиться підтримувати віддану Йому душу, яка цілковито присвячує себе служінню Йому? Навіть звичайний господар дбає про свого слугу, тож наскільки уважніше дбатиме про насущні потреби цілковито відданої Йому душі всемогутній Верховний Господь, володар усіх багатств!
Повелося так, що відданий-старець зазвичай носить тільки коротку пов’язку на стегнах. Але й цієї пов’язки він ні в кого не прохає, а просто підбирає для неї покинуте на вулиці дрантя. Зголоднівши, він може скористатись із щедрости дерев, з яких самі сиплються плоди. А відчувши спрагу, він може напитись із річки. Такий відданий не потребує зручного будинку — він повинен знайти собі печеру в горах. Йому нічого боятись диких звірів, він повинен мати віру в Бога, що живе в кожному серці. Господь може наказати тиграм та іншим диким звірям не турбувати Свого відданого. У такій ось печері колись поселився Харідаса Тгакура, великий відданий Господа Шрі Чайтан’ї, і вийшло так, що в цій самій печері знайшла притулок велика отруйна змія. Один з шанувальників Харідаси Тгакури, який щодня відвідував його, боявся цієї змії і якось попросив Тгакуру оселитися десь в іншому місці. З огляду на своїх послідовників, які часто приходили до нього в цю печеру, але боялися змії, Тгакура Харідаса погодився. Проте щойно він пристав на прохання відданих, змія сама в усіх перед очима виповзла зі своєї нори у печері і зникла назавжди. З наказу Господа, що живе і в серці змії теж, вона вирішила поступитися місцем Харідасі Тгакурі і більше не турбувати Господнього відданого. Це живий приклад того, як Господь захищає істинного відданого, яким був Тгакура Харідаса.
У суспільстві, що живе за санатана-дгармою, людину від ранніх років вчать за будь-яких обставин цілковито покладатися на Господній захист. А коли людина навчилась досконало виконувати свої обов’язки і повністю очистила своє існування, їй рекомендують стати на шлях зреченого життя. Цей рівень «Бгаґавад-ґіта» називає даіві сампат (16.5). Людина обов’язково повинна розвивати даіві сампат,духовне багатство, бо інакше в неї розвинеться прагнення до а̄сурі сампат, матеріального багатства, внаслідок чого вона мимоволі опиниться в сітях різноманітних страждань матеріального світу. Санн’ясіповинен жити завжди самотою, без товариства, і ніколи нічого не боятися. Він не повинен боятися жити сам, тим більше що насправді він ніколи не буває сам. Господь перебуває в кожному серці, але доки людина не очиститься визначеним методом, вона буде відчувати самотність. Однак той, хто приймає зречений спосіб життя, повинен очиститись визначеним методом, і завдяки цьому він буде відчувати повсюдну присутність Господа і не боятиметься нічого (і самотности теж). Кожен може стати безстрашним і чесним. Для цього треба тільки очистити своє існування, виконуючи визначені для свого духовного і соціального стану обов’язки. А щоб неухильно виконувати свої визначені обов’язки, треба з вірою слухати ведичні настанови і в відданому служінні Господу осягати сутність ведичного знання.