ТЕКСТ 15
ВІРШ 15
Текст
Текст
а̄гате гата-са̄дхвасах̣
чхиндйа̄д асан̇га-ш́астрен̣а
спр̣ха̄м̇ дехе ’ну йе ча там
а̄ґате ґата-са̄дгвасах̣
чгіндйа̄д асан̇ґа-ш́астрен̣а
спр̣га̄м̇ дехе ’ну йе ча там
Пословный перевод
Послівний переклад
анта-ка̄ле — на исходе жизни; ту — но; пурушах̣ — человек; а̄гате — достигший; гата-са̄дхвасах̣ — без малейшего страха смерти; чхиндйа̄т — должен обрубить; асан̇га — отрешенности; ш́астрен̣а — оружием; спр̣ха̄м — все желания; дехе — с материальной оболочкой; ану — связанные; йе — все, что; ча — также; там — их.
анта-ка̄ле—наприкінці життя; ту—проте; пурушах̣—людина; а̄ґате — підійшовши; ґата-са̄дгвасах̣ — без страху смерти; чгіндйа̄т — повинна розірвати; асан̇ґа — неприв’язаности ; ш́астрен̣а — зброєю ; спр̣ха̄м — всі бажання ; дехе — до матеріальної оболонки; ану — що стосуються; йе — все це; ча — також; там — їх.
Перевод
Переклад
На последнем этапе жизненного пути нужно решительно отринуть страх смерти. Однако прежде следует разрубить узел привязанности к материальному телу и всему, что с ним связано, и избавиться от всех сопутствующих телу желаний.
Тому, хто доживає свої останні дні, треба набратись духу і відкинути страх перед смертю. Однак для цього треба обірвати будь-яку прив’язаність до матеріального тіла і до всього з ним пов’язаного, а також відмовитися від усіх бажань, які ця прив’язаність породжує.
Комментарий
Коментар
Ошибка материалистов заключается в том, что они рассчитывают жить в этом мире вечно, хотя очевидно, что рано или поздно каждому придется оставить все, что было им создано ценой затрат человеческой энергии. Не ведая о существовании духовной души, крупные государственные деятели, ученые, философы и т. д. наивно полагают, что вместе с этой быстротечной жизнью всему приходит конец и после смерти их ничего не ждет. Из-за недостатка знаний даже те, кто принадлежит к так называемым научным кругам, напрасно расходуют драгоценную человеческую энергию, и ужасные последствия этого уже дают о себе знать. Однако, невзирая на это, глупые материалисты все равно не хотят задуматься о том, что ожидает их в следующей жизни. Первое наставление «Бхагавад-гиты» гласит, что индивидуум (живое существо) не погибает со смертью тела, которое является всего лишь внешней оболочкой души, и каждый должен это знать. Как человек меняет старую одежду на новую, так и индивидуальное живое существо меняет свое тело, и подобная смена тела называется смертью. Таким образом, смерть — это смена тела, происходящая в конце очередной жизни. Разумный человек должен подготовиться к ней, чтобы в следующей жизни получить лучшее тело. Самое лучшее тело — духовное, и его получают те, кто возвращается в царство Господа, то есть в сферу Брахмана. Об этом будет подробно рассказано во второй главе данной песни. Что касается смены тел, то к следующей жизни необходимо готовиться уже сейчас. Глупцы считают более важной нынешнюю быстротечную жизнь, и потому их лидеры сосредоточивают все внимание на теле и телесных связях. Телесные связи распространяются не только на тело, но и на родственников, жену, детей, общество, страну и многое другое, что отнимает у нас смерть. После смерти человек полностью забывает о своих прошлых связях; нечто подобное происходит с нами ночью во время сна. Во сне мы забываем обо всем, что связано с телом, хотя это забытье временно и длится всего несколько часов. Смерть — не что иное, как сон, длящийся несколько месяцев, в течение которых готовятся условия для отбывания нами очередного срока заключения в новом материальном теле, которое природа предоставляет нам в соответствии с нашими желаниями. Поэтому нам достаточно всего лишь изменить свои желания, чему необходимо учиться в течение нынешней, человеческой жизни. Начать можно на любом этапе жизни, даже за несколько секунд до смерти, однако лучше всего начинать в раннем детстве — на стадии брахмачарьи, а затем пройти через стадии грихастхи, ванапрастхи и санньясы. Система, обеспечивающая такую подготовку, называется варнашрама-дхармой или санатана-дхармой и является идеальным методом совершенствования человеческой жизни. Поэтому в возрасте пятидесяти лет или даже раньше человеку необходимо избавиться от привязанностей к семейной, общественной и политической жизни, чтобы подготовиться к следующей жизни, пройдя обучение в ашрамах ванапрастхи и санньясы. Глупые материалисты, занимающие в обществе положение лидеров, как правило, погрязают в семейных делах и проблемах и, не желая разрывать семейные узы, становятся жертвами законов природы и вновь получают грубое материальное тело, соответствующее их прошлой деятельности. Такие глупые лидеры в конце жизни могут пользоваться некоторым уважением людей, но это не оградит их от действия законов природы, связывающих каждого по рукам и ногам. Поэтому лучше всего добровольно разорвать семейные узы, перенеся привязанность с семьи, общества, страны и т. д. на преданное служение Господу.
В этом стихе говорится, что человек должен избавиться от всех желаний, порождаемых привязанностью к семье. Единственная возможность избавиться от таких нездоровых желаний — обрести более возвышенные желания. Желания присущи живому существу, и поскольку оно вечно, то вечны и присущие ему желания. Таким образом, человек не может перестать желать, но в его силах изменить объект своих желаний. Он должен развить в себе желание вернуться домой, обратно к Богу, в результате чего его стремление к материальной выгоде, славе и популярности будет пропорционально уменьшаться по мере совершенствования в преданном служении. Назначение живого существа — служить, поэтому все его желания так или иначе сосредоточены на служении. Начиная с главы государства и кончая жалким нищим на улице, каждый по-своему служит другим. Однако стремление служить достигает совершенства лишь тогда, когда переносится с материи на дух, то есть когда мы, перестав служить дьяволу, начинаем служить Богу.
ПОЯСНЕННЯ: Глупота грубого матеріалізму виявляється в тому, що матеріаліст має надію влаштувати для себе в цьому світі якусь постійну ситуацію. Але тут постійне тільки те, що кожен змушений покидати все здобуте коштом цінної людської енерґії. Великі державні діячі, видатні вчені, славетні філософи — і ті зраджують своє разюче невігластво, бо, нічого не відаючи про духовну душу, вважають, що наше існування зводиться до цього одного життя, яке триває лічені роки, і що після смерти нічого більше немає. Цей брак знання, який відзначає навіть так звані просвічені кола, вбиває животворний людський потенціал. Жахливі наслідки цього гостро даються взнаки. Та однаково безтямні матеріалісти не хочуть задумуватись ні про душу, ні про те, що з ними буде за наступного життя.
Вже в найпершій настанові «Бгаґавад-ґіта» вчить нас розуміти, що індивідуум, сама жива істота, не зникає, навіть коли гине теперішнє тіло, бо тіло — просто зовнішній одяг на істоті. Як старий одяг міняють на новий, так само індивідуальна жива істота міняє своє тіло, і цю зміну тіла називають смертю. Тобто смерть — це зміна тіла в кінці даного життя. Розумна людина повинна бути готова до цього, вона повинна постаратись зробити все, щоб отримати найліпше тіло в наступному житті. Найліпше тіло — це тіло духовне, його отримують ті, хто повертається в царство Бога чи входить у сферу Брахмана. Докладніше про це розповідає друга глава цієї Пісні.
Отже, тримаючи на думці зміну тіла, треба готуватися до наступного життя вже тепер. Бездумні люди надають більшої ваги цьому тимчасовому життю, і тому безтямні вожді кладуть притиск саме на тіло та тілесні стосунки. Поняття тілесних стосунків обіймає не тільки тіло, воно поширюється також на членів сім’ї, дружину, дітей, громаду, країну та багато інших речей. Коли закінчується життя, всім цим стосункам теж настає край. Померши, людина вже нічого не пам’ятає про тілесні стосунки, які мала за цього життя. Щось подібне з нами відбувається, коли ми спимо: уві сні ми геть забуваємо про це тіло й усі тілесні стосунки, тільки ця забутливість тимчасова, вона триває найбільше кілька годин. Смерть — це теж сон, одне що триває він кілька місяців, стільки, скільки потрібно, щоб розвинути нове тіло, нову клітку, яку дають нам закони природи на наступний термін ув’язнення відповідно до наших прагнень. Отже, єдине, що потрібно, — це змінити свої прагнення поки ми перебуваємо в цьому тілі. Тому в людському житті конче потрібна відповідна підготовка.
Цю підготовку можна починати з будь-якого етапу життя, навіть за хвилю перед смертю, але заведено її починати від самого дитинства, зі стадії брахмачар’ї, тоді послідовно переходячи до стадії ґріхастги, ванапрастги і нарешті санн’яси. Суспільна система, яка забезпечує таку підготовку, має назву варнашрама-дгарма, або санатана-дгарма. Це найліпший метод зробити людське життя досконалим. За цією системою людина, щойно їй виповнюється п’ятдесят років, або й раніше, повинна обірвати будь-яку прив’язаність до сімейного, суспільного чи політичного життя і в ашрамах ванапрастги та санн’яси пройти підготовку до наступного життя.
Натомість нетямущі матеріалісти, переодягнуті за народних вождів, чіпляються за сімейне життя до останку, навіть не намагаючись розірвати пута прив’язаности до родини. Так вони стають жертвами законів природи, за якими вони відповідно до своїх вчинків змушені знову отримати грубе тіло. Таких малорозумних проводарів на смертному одрі, можливо, прийдуть вшанувати люди, проте це не врятує їх від законів природи, що міцно зв’язують на руки й на ноги кожного. Тому для кожного буде найліпше добровільно відмовитись від сімейних стосунків, перенісши прив’язаність до родини, громади, країни і т. ін. на віддане служіння Господеві.
У цьому вірші сказано, що треба відкинути всі бажання, що постають з прив’язаности до родини. Для цього треба дістати змогу розвинути ліпші бажання, інакше неможливо позбутись усіх ницих бажань. Бажання — невід’ємна властивість живої істоти. Жива істота вічна, а тому й бажання, які для неї природні, теж вічні. Отже, перестати бажати неможливо, але можна змінити об’єкт бажань. Треба розвивати в собі бажання повернутися додому, до Бога, і тоді з розвитком відданого служіння бажання матеріальних здобутків, матеріальної шани та матеріальної популярности самі собою поступово зникатимуть. Призначення живої істоти — служити. Це бажання є осереддям усіх її бажань. Кожен, починаючи від голови держави і закінчуючи нещасним жебраком з вулиці, так чи інакше служить іншим. Але це бажання служити може знайти досконалість тільки тоді, коли його перенести із служіння матерії на служіння духові, тобто із служіння дияволові на служіння Богові.