ТЕКСТ 47
ВІРШ 47
Текст
Текст
апада̄ни чатуш-пада̄м
пхалгӯни татра махата̄м̇
джӣво джӣвасйа джӣванам
апада̄ні чатуш-пада̄м
пгалґӯні татра махата̄м̇
джіво джівасйа джіванам
Пословный перевод
Послівний переклад
ахаста̄ні — безрукі; са-хаста̄на̄м — тих, у кого руки є; апада̄ні — безногі; чатух̣-пада̄м — тих, у кого чотири ноги; пгалґӯні—слабкі; татра—там; махата̄м—сильніших; джівах̣ — жива істота; джівасйа — живої істоти; джіванам — пожива.
Перевод
Переклад
Лишенные рук — добыча имеющих руки, лишенные ног — добыча четвероногих. Слабые служат пищей для сильного. Общий закон гласит: одно живое существо является пищей для другого.
Безрукі істоти — здобич для істот, що мають руки, безногі стають здобиччю для чотириногих, слабкого з’їдає сильний. Закон такий: одна жива істота є поживою для іншої.
Комментарий
Коментар
Закон выживания в борьбе за существование установлен верховной волей, и никто, как бы он ни старался, не может обойти его. Живыми существами, пришедшими против воли Верховного Существа в материальный мир, управляет высшая власть, называемая ма̄йа̄-ш́акти, — уполномоченный представитель Господа, и эта даивӣ ма̄йа̄ призвана причинять обусловленным душам тройственные страдания, одно из которых описывается в этом стихе: слабые служат пищей для сильных. Никто не силен настолько, чтобы отбиться от нападения более сильного. По воле Господа существует разделение на слабых, сильных и самых сильных существ. Нет смысла оплакивать более слабых животных (в том числе и человека), которых поедает тигр, поскольку таков закон Верховного Господа. Но, несмотря на существование этого закона, гласящего, что человек должен жить за счет других живых существ, есть также закон здравого смысла, согласно которому человек должен повиноваться законам писаний. Другим животным этого не дано. Назначение человека — самоосознание, поэтому он не должен есть ничего, что не предложено сначала Господу. Господь принимает от Своего преданного всевозможные блюда, приготовленные из овощей, фруктов, зелени и зерна. Господу можно предлагать фрукты, листья и молоко в различных сочетаниях, а после того, как Господь примет пищу, преданный может отведать прасад, благодаря которому со временем облегчаются все его страдания в борьбе за существование. «Бхагавад-гита» (9.26) подтверждает это. Даже те, кто привык поедать животных, могут предлагать эту пищу, но не Самому Господу, а кому-либо из Его представителей, следуя определенным религиозным ритуалам. Указания писаний призваны не поощрять тех, кто поедает животных, а ограничивать их регулирующими принципами.
Повсюди діє закон боротьби за виживання, встановлений найвищою волею, і його нікому не оминути попри будь-які заходи і старання. Живі істоти, прийшовши у матеріальний світ проти волі Верховної Істоти, підкорені владі верховної енерґії, майа-шакті, яка є уповноваженим представником Господа. Ця дайві-майа призначена дошкуляти зумовленим душам троїстими нещастями, і за одне з них ідеться у цьому вірші: слабкого з’їдає сильний. Хоч би яка сильна була істота, від сильнішої її не захистить ніхто, а Господньою волею істоти завжди поділені на слабких, сильніших і найсильніших. Якщо тигр з’їдає слабкішу тварину, а то й людину, підстав побиватися немає, бо це відповідає законові Верховного Господа. За цим самим законом людина теж має існувати коштом життя інших живих істот; однак для неї існує ще закон здорового глузду, який велить передусім коритися законам, писань. Іншим істотам, тваринам, це неприступно. Людина існує на те, щоб усвідомити власну сутність, а тому вона не має їсти того, що не запропоноване Господеві. Господь приймає від Свого відданого будь-які страви з овочів, фруктів, зелені та збіжжя. Господеві можна пропонувати найрізноманітніші плоди, зелень і молочні продукти, і коли Він прийме страву, відданий може поживитися прасадом, а від такої їжі нещастя боротьби за існування Н поступово зникають. За це сказано і в «Бгаґавад-ґіті» (9.26). І навіть якщо людина звикла їсти тварин, вона теж може пропонувати ту їжу, однак не Самому Господеві, а комусь з Його представників, дотримуючись приписів певних релігійних обрядів. Ці приписи у писаннях призначені не заохочувати тих, хто їсть плоть тварин, а обмежити їх певними реґулівними засадами.
Живое существо — пища для более сильных живых существ. Никогда не следует чересчур беспокоиться о пропитании, ведь живые существа есть повсюду, и нигде ни одно живое существо не испытывает недостатка в пище. Нарада советует Махарадже Юдхиштхире не тревожиться о том, что его дядья будут страдать от недостатка пищи: ведь они смогут жить, питаясь овощами, которые растут в джунглях как прасад Господа, и таким образом встать на путь, ведущий к спасению.
Кожна жива істота є поживою для іншої, сильнішої. Ні за яких умов не варто надміру турбуватися про споживок для себе: адже живі істоти існують скрізь, і ніде жодна жива істота не вмирає з голоду. Нарада порадив Махараджі Юдгіштгірі не турбуватися, що його дядьки страждатимуть через брак їжі, бо вони могли долати шлях до звільнення, підтримуючи життя плодами, що ростуть у джунґлях як прасад Верховного Господа.
Эксплуатация слабого живого существа более сильным — естественный закон существования. Попытки поглотить слабых постоянно наблюдаются в различных царствах живых существ. В материальных условиях эту тенденцию невозможно сдержать никакими искусственными средствами. Это можно сделать, только если возродить в человеке духовное сознание посредством соблюдения духовных предписаний. Однако духовные регулирующие принципы не позволяют человеку истреблять более слабых животных и в то же время учить других мирному сосуществованию. Если человек не допускает мирного сосуществования с животными, как он может надеяться на то, что принцип мирного сосуществования воцарится в человеческом обществе? Поэтому слепые лидеры должны постичь Верховное Существо, а затем воплотить в жизнь идею царства Бога. Восстановить царство Бога, или Рама-раджью, невозможно, пока в умах людей всего мира не пробудится сознание Бога.
Сильніша жива істота визискує слабкішу — такий природний закон існування; в кожнім царстві живих істот тривають спроби поглинути слабкішого. Припинити це якимись штучними засобами, доки ми живемо у матеріальному світі, неможливо; це вийде тільки якщо істота практикує за відповідними приписами духовне життя і так пробуджує в собі духовну свідомість. Реґулівні засади духовного життя, однак, не дозволяють людині забивати слабкіших тварин і разом з тим повчати інших мирно співіснувати. Якщо людина не хоче мирно співіснувати з тваринами, то якого миру можна сподіватися в людському суспільстві? Тому сліпі проводарі суспільства мусять насамперед осягнути Верховну Істоту, а вже тоді намагатися встановити на землі царство Бога. Якщо в розумі людей всього світу не пробудити свідомости Бога, царство Бога, чи Рама-радж’ю, створити не вийде.