Skip to main content

Мантра семнадцатая

МАНТРА СІМНАДЦЯТА

Текст

Текст

ва̄йур анилам амр̣там
атхедам̇ бхасма̄нтам̇ ш́арӣрам
ом̇ крато смара кр̣там̇ смара
крато смара кр̣там̇ смара
ва̄йур анілам амр̣там
атгедам̇ бгасма̄нтам̇ ш́арı̄рам
ом̇ крато смара кр̣там̇ смара
крато смара кр̣там̇ смара

Пословный перевод

Послівний переклад

ва̄йух̣ — жизненный воздух; анилам — воздух; амр̣там — неразрушимый; атха — теперь; идам — это; бхасма̄нтам — после того как сгорит дотла; ш́арӣрам — тело; ом̇ — о Господь; крато — о наслаждающийся всеми жертвами; смара — пожалуйста, вспомни; кр̣там — все, что я сделал; смара — вспомни; крато — о высший наслаждающийся всеми жертвоприношениями; смара — вспомни же; кр̣там — все, что я сделал для Тебя; смара — пожалуйста, вспомни.

ва̄йух̣—життєве повітря; анілам—загальне вмістилище повітря; амр̣там—непідвладне руйнуванню; атга—зараз; ідам—це; бгасма̄нтам—перетворившись у попіл; ш́арı̄рам—тіло; ом̇—о Господи; кратах̣—той, хто насолоджується всіма жертвопринесеннями; смара—пригадай, будь ласка; кр̣там—все, що я зробив; смара—згадай, будь ласка; кратах̣—Верховний володар усіх жертвопринесень; смара—згадай, будь ласка; кр̣там—усе, що я зробив для Тебе; смара—згадай, будь ласка.

Перевод

Переклад

Пусть это бренное тело сгорит дотла, пусть дыхание жизни сольется с воздушной стихией. Теперь, мой Господь, пожалуйста, вспомни все мои жертвы и, поскольку все в конечном счете предназначено для Твоего наслаждения, вспомни, пожалуйста, все, что я сделал для Тебя.

Хай це тлінне тіло перетвориться в попіл й життєве повітря зіллється з усією сукупністю повітря. О мій Господи, я прошу Тебе зараз, згадай мої жертвопринесення й, будь ласка, пригадай усе, що я зробив для Тебе, адже Ти — вища мета усіх жертвопринесень і Ти насолоджуєшся усіма жертвами.

Комментарий

Коментар

КОММЕНТАРИЙ: Бренное материальное тело есть ни что иное, как внешняя оболочка души. В «Бхагавад-гите» (2.20) ясно сказано, что после смерти материального тела живое существо не уничтожается и не утрачивает индивидуальности. Живое существо при всех обстоятельствах сохраняет свою индивидуальность и форму. На самом деле формы лишена материальная оболочка, потому что она приобретает свои очертания в соответствии с формой неуничтожимой личности. Вопреки мнению людей со скудным запасом знаний, в своем изначальном состоянии все живые существа обладают формой. Эта мантра подтверждает, что живое существо продолжает существовать и после уничтожения материального тела.

Тимчасове матеріальне тіло, безумовно, є всього лише чужерідне вбрання. В Бгаґавад-ґı̄ті (2.13; 18.30) з’ясовано, що після руйнування матеріального тіла жива істота не знищується і не втрачає своєї індивідуальності. Жива істота ніколи не буває безособистісною або позбавленою форми, навпаки, безформним є її матеріальний одяг, який набуває певного вигляду згідно з формою незруйнівної особистості — живої істоти. Обмежені люди помилково вважають, що жива істота первісно не мала форми, але це не так, — жодна жива істота не є безформною і ця мантра свідчить, що жива істота існує після знищення матеріального тіла.

В материальном мире материальная природа с удивительным мастерством создает различные виды тел для живых существ, соответствующие их склонностям к чувственным наслаждениям. Тому, кто хочет питаться испражнениями, природа дает материальное тело, которое идеально приспособлено для поедания испражнений, — тело свиньи. Тот, кто хочет питаться плотью и кровью других живых существ, может получить тело тигра, наделенное необходимыми для этого клыками и когтями. Человек, однако, не создан для того, чтобы питаться мясом или испражнениями. Даже самым примитивным из людей не приходит в голову есть экскременты. Зубы человека хорошо приспособлены для пережевывания фруктов и овощей, но людям даны также два клыка, позволяющие тем из них, кто находится на низкой стадии развития, употреблять в пищу мясо.

Матеріальна природа демонструє гідну подиву майстерність, створюючи різноманітні типи тіл для живих істот, залежно від їхніх нахилів до почуттєвого задоволення. Істотам, які бажають поїдати випорожнення, надається тіло свині, цілком для того придатне. Істотам, яким подобається харчуватися м’ясом, надається тіло тигра, щоб вони могли жити, пожираючи плоть та насолоджуючись кров’ю інших тварин.

Але людині, як про те свідчить будова її зубів, не припало харчуватись екскрементами та плоттю, — вона, навіть за самого дикунського стану, позбавлена бажання смакувати випорожнення. Зуби людини створено такими, що вона може кусати й жувати ними фрукти й овочі, але ще їй дано і два ікла, щоб вона мала змогу їсти м’ясо.

Но, как бы то ни было, материальные тела и животных, и людей чужды живому существу. Они меняются в зависимости от того, какое чувственное удовольствие оно желает получать. В процессе эволюции живое существо меняет одно тело за другим. Когда весь мир был покрыт водой, живые существа получали тела, приспособленные для жизни в воде. Затем они перешли в растительную форму жизни. Из растения живое существо превращается в червя, из червя — в птицу, из птицы — в животное, а из животного — в человека. Человек, обладающий совершенным духовным знанием, находится на самой высокой ступени эволюционной лестницы, а вершина развития духовного сознания описана в данной мантре: человек должен оставить материальное тело, которому суждено обратиться в пепел, и позволить дыханию жизни слиться с вечной воздушной стихией. Живое существо действует в своем теле благодаря циркуляции в нем различных потоков воздуха, которые называют прана-ваю. Йоги главным образом учатся управлять воздушными потоками в своем теле. Таким образом душа поднимается с уровня одного круга, по которому циркулирует жизненный воздух, на другой, до тех пор пока не достигает брахма-рандхры, самого высокого воздушного цикла. Достигнув его, совершенный йог обретает способность по своему желанию перенестись на любую планету вселенной. При этом он должен покинуть одно материальное тело и войти в другое. Однако высшее совершенство обретает то живое существо, которое способно раз и навсегда расстаться с материальным телом, о чем говорится в этой мантре. Такая душа входит в духовную атмосферу, где получает тело совершенно иного типа — духовное, не подверженное изменениям и неподвластное смерти.

Матеріальні тіла всіх тварин і людей є чужерідними для живої істоти. Вони змінюються залежно від характеру почуттєвого задоволення, якого бажає жива істота. В циклі еволюції жива істота одне за одним змінює свої тіла. Коли світ був занурений у воду, жива істота отримувала тіла, придатні для життя у воді. Потім, пройшовши крізь веґетативне існування, вона перейшла до життя в тілі хробака, потім — птаха, далі — тварини, а від тваринного життя перейшла до людської форми життя.

Найбільш високорозвиненою є людська форма життя, за умови, що її повністю використовують на духовне пізнання. В даній мантрі Вед описано вищий рівень духовної свідомості: жива душа залишає матеріальне тіло, яке перетвориться на попіл, і дозволяє своєму життєвому повітрю влитись у вічне повітряне вмістилище. Жива істота має змогу діяти завдяки переміщенню в її тілі життєвого повітря різного роду, загальна назва якого пра̄н̣а-ва̄йу. Йоґи поперед усе вчаться керувати цими повітряними потоками тіла. Передбачається, що душа буде підніматись з одного повітряного кола до іншого, доки не досягне брахма-рандгри — найвищого кола циркулювання повітряних потоків. Саме звідси досконалий йоґ може перенестись на будь-яку бажану планету. Весь спосіб полягає в тому, щоб залишити одне матеріальне тіло і потрапити потім до іншого, проте, найвищої досконалості ця йоґа набуває лише тоді, коли жива істота зовсім відмовляється од матеріального тіла, що і радить дана мантра. Тоді вона стає здатною увійти в духовну атмосферу, де зможе розвинути зовсім інший тип тіла: не підвладне смерті й змінам духовне тіло.

В материальном мире материальная природа заставляет живое существо менять тело из-за его стремления к разным видам чувственных наслаждений. Различные виды жизни, начиная от микробов и кончая существами, обладающими совершенными материальными телами, такими, как Брахма и полубоги, олицетворяют такого рода желания живого существа. Все живые существа имеют материальные тела различной формы, и разумный человек видит их единство не в разнообразии тел, а в духовной природе живых существ. И в теле свиньи, и в теле полубога находятся одинаковые духовные искры, являющиеся неотъемлемыми частицами Верховного Господа. Живое существо получает различные тела в зависимости от своих благочестивых или греховных поступков. Человеческое тело находится на очень высокой ступени развития и обладает полностью развитым сознанием. Согласно «Бхагавад-гите» (7.19), самый совершенный из людей после многих и многих жизней, посвященных познанию истины, предается Господу. Процесс познания истины достигает кульминации только тогда, когда познающий вручает себя Верховному Господу, Ва̄судеве. Иначе даже тот, кто постиг свою духовную природу, вынужден будет снова пасть в материальную атмосферу и оставаться в ней до тех пор, пока не осознает, что живые существа являются неотъемлемыми частицами целого и никогда не смогут сами стать целым. Более того, эта участь ожидает даже тех, кто слился с брахмаджьоти.

В матеріальному світі матеріальна природа змушує кожного міняти своє тіло, що є наслідком різноманітних бажань чуттєвого задоволення. Такі бажання притаманні різним видам життя — від мікроорганізмів до Брахми й інших напівбогів, які мають найдосконаліші матеріальні тіла. Всі ці живі істоти мають тіла різних форм, які утворено матерією. Мудра ж людина вбачає єдність не в тілесній різноманітності, а в духовній тотожності.

Духовна іскра, де б вона не перебувала — в тілі свині чи напівбога — завжди і скрізь залишається тією ж самою невід’ємною часткою Верховного Господа. Жива істота приймає різні тіла згідно із своїми благочестивими або лихими чинками. Людське тіло вирізняється з-поміж інших своїм вищим розвитком і досконалою свідомістю. Згідно з ведичними писаннями лише найбільш досконалі люди, які плекали знання впродовж багатьох життів, віддають себе Господу. Знання стає довершеним лише тоді, коли розумна людина усвідомлює необхідність із любов’ю впокоритись Верховному Господеві, Ва̄судеві. Але, якщо навіть віднайшовши свою духовну тотожність, індивід не дійде розуміння, що живі істоти є лише вічними невід’ємними частками цілого і ніколи не зможуть стати всім цілим, він знову потрапляє до матеріального середовища. Йому доведеться впасти, навіть якщо він уже і злився з брахмаджйоті.

Как мы уже знаем из предыдущих мантр, брахмаджьоти, исходящее из трансцендентного тела Господа, состоит из духовных искр. У духовных искр, наделенных развитым индивидуальным самосознанием, иногда возникает желание удовлетворять свои чувства, и потому они попадают в материальный мир, где, подчиняясь диктату своих чувств, становятся мнимыми господами. Желание господствовать — это материальная болезнь живого существа, поскольку, околдованное материальными наслаждениями, оно вынуждено переселяться в этом мире из одного тела в другое. Слияние с брахмаджьоти тоже не свидетельствует о зрелости знаний живого существа. Только полностью предавшись Господу и развив в себе склонность к духовному служению, можно достичь высшего совершенства.

Брахмаджйоті, яке випромінює трансцендентне Господнє тіло, сповнене духовних іскор, індивідуальних істот, наділених відчуттям повноти існування. Інколи живі істоти переймаються прагненнями почуттєвих насолод і тому потрапляють до матеріального світу, де чуття оманливо диктують їм: «Ти — пан. Насолоджуйся!» Бажання панувати — це матеріальна хвороба живої істоти, бо, зачарована почуттєвою втіхою, вона переходить з тіла одного типу до іншого, перебираючи тіла, які створено в матеріальному світі. Стати єдиним з брахмаджйоті — це рівень незрілого знання. Вищий ступінь досконалості — повна самовідданість Господу, коли жива істота усвідомлює, що єдиним її прагненням є любовне служіння Йому.

В этой мантре живое существо молит дать ему возможность, покинув материальное тело и расставшись с материальным жизненным воздухом, войти в духовное царство Бога. Преданный молит Господа вспомнить все, что он сделал, и все жертвы, которые он принес, пока его материальное тело не обратилось в пепел. Он возносит эту молитву в момент смерти, памятуя обо всех своих прошлых деяниях и сознавая свою конечную цель. Тот, кто находится под властью материальной природы, в последний момент вспоминает все гнусные поступки, совершенные им за время существования его материального тела, поэтому после смерти он получает другое материальное тело. «Бхагавад-гита» (8.6) подтверждает эту истину:

В цій мантрі жива істота молиться про те, щоб, скинувши з себе матеріальне тіло й позбувшись життєвого повітря, потрапити до духовного царства Бога. Перед тим, як його тіло перетвориться на попіл, відданий просить Господа пригадати всі жертвопринесення, які він здійснив для Нього. Відданий творить цю молитву під час смерті, цілком усвідомлюючи свої минулі дії й свою кінцеву мету. Але той, хто перебуває повністю під владою законів матеріальної природи, пригадує всі огидні вчинки, скоєні впродовж існування свого матеріального тіла й, відповідно, отримує після смерті інше матеріальне тіло. Бгаґавад-ґı̄та̄ (8.6) підтверджує істинність цього.

йам̇ йам̇ ва̄пи смаран бха̄вам̇
тйаджатй анте калеварам
там̇ там эваити каунтейа
сада̄ тад-бха̄ва-бха̄витах̣
йам̇ йам̇ ва̄пі смаран бха̄вам̇
тйаджатй анте калеварам
там̇ там эваіті каунтейа
сада̄ тад-бха̄ва-бха̄вітах̣

«О сын Кунти, о каком бы состоянии бытия ни помнил человек, покидая тело, того состояния он и достигнет в следующей жизни». Так в момент смерти ум живого существа переносит его вместе с его наклонностями в следующую жизнь.

В ній сказано, що розум переносить з собою нахили того, хто помирає, до наступного життя, яке залежить, таким чином, від розумового стану істоти під час її смерті.

В отличие от примитивных животных, чей ум неразвит, умирающий человек может помнить поступки, совершенные им при жизни, которые проплывают в его памяти, подобно снам. Поэтому его ум даже в этот момент сохраняет материальные желания, лишая его возможности получить духовное тело и войти в духовное царство. Однако преданные, служа Господу, развивают в себе любовь к Нему. И даже если преданный не вспомнит в момент смерти о своем служении Богу, Господь не забудет о нем. Эту молитву возносят, чтобы напомнить Господу о жертвах, принесенных преданным, но и без такого напоминания Господь не забывает о служении Своего чистого преданного.

На відміну од простих тварин, які не мають розвиненого розуму, людина здатна пригадувати вчинки свого швидкоплинного життя, подібно до того, як вона пригадує сон, що наснився їй уночі, і тому під час смерті її розум перевантажують матеріальні бажання, які заважають їй увійти в духовне царство в духовному тілі. Однак віддані, здійснюючи віддане служіння Господу, розвивають в собі любов до Бога, і навіть якщо в момент смерті відданий і не згадає про своє благочестиве служіння, Господь його не забуде. Відданий у цій мантрі нагадує Господу про свої жертвопринесення, але навіть і без подібних нагадувань Господь пам’ятатиме про любовне служіння Свого чистого відданого.

В «Бхагавад-гите» (9.30 – 34) Господь описал близкие отношения, которые связывают Его с преданными: «Даже если человек, занимающийся преданным служением, совершит самый отвратительный поступок, его все равно следует считать святым, ибо он исполнен решимости идти по верному пути. Он быстро становится добродетельным и обретает вечный мир. О сын Кунти, смело заявляй каждому, что Мой преданный никогда не погибнет. О сын Партхи, предавшись Мне, даже люди низкого происходжения, женщины, вайшьи [торговцы] и шудры [рабочие] могут достичь высшей обители. Что же тогда говорить о благочестивых брахманах, о преданных и о праведных царях? Поэтому, раз уж ты оказался в этом бренном, полном страданий мире, целиком посвяти себя любовному служению Мне. Всегда думай обо Мне, стань Моим преданным, падай передо Мной ниц и поклоняйся Мне. Полностью сосредоточенный на Мне, ты непременно придешь ко Мне».

В Бгаґавад-ґı̄ті (9.30–34) Господь відкриває істину про Свої інтимні стосунки з відданими :

апі чет су-дура̄ча̄ро
бгаджате ма̄м ананйа-бга̄к
са̄дгур ева са мантавйах̣
самйаґ вйавасіто хі сах̣


кшіпрам̇ бгаваті дгарма̄тма̄
ш́аш́вач-чга̄нтім̇ ніґаччгаті
каунтейа пратіджа̄нı̄хі
на ме бгактах̣ пран̣аш́йаті


ма̄м̇ хі па̄ртга вйапа̄ш́рітйа
йе ’пі сйух̣ па̄па-йонайах̣
стрійо ваіш́йа̄с татга̄ ш́ӯдра̄с
те ’пі йа̄нті пара̄м̇ ґатім


кім̇ пунар бра̄хман̣а̄х̣ пун̣йа̄
бгакта̄ ра̄джаршайас татга̄
анітйам асукгам̇ локам
імам̇ пра̄пйа бгаджасва ма̄м


ман-мана̄ бгава мад-бгакто
мад-йа̄джı̄ ма̄м̇ намаскуру
ма̄м еваішйасі йуктваівам
а̄тма̄нам̇ мат-пара̄йан̣ах̣


«Навіть якщо людина здійснює найогидніші вчинки, але присвячує себе відданому служінню — її слід вважати святою, бо вона обрала правильний шлях. Згодом вона стане праведною і досягне вічного миру. О сину Кунтı̄, я обіцяю тобі, що Мій відданий ніколи не загине. О сину Пр̣тги, всі, хто в Мені знайшли пристановище — жінки, торговці або люди ниці з походження — зможуть досягти місця вищого призначення. Наскільки ж величнішими тоді є бра̄хман̣и, праведники, віддані й святі царі, котрі в сповненому страждань тимчасовому світі з любов’ю служать Господеві! Стань відданим Мені слугою! Відтак, повністю заглибившись у Мене, ти неодмінно прийдеш до Мене».

Шрила Бхактивинода Тхакур так объясняет эти стихи «Гиты»: «Нужно понимать, что преданный Кришны идет по истинному пути святых, даже если он может показаться человеком небезупречного характера (су-дура̄ча̄ра). Следует правильно понять смысл слова су-дура̄ча̄ра. Обусловленная душа вынуждена выполнять две функции: она должна поддерживать свое физическое существование и одновременно идти по пути самоосознания. Социальное положение, умственное развитие, гигиена, аскетизм, питание и самозащита — все это относится к поддержанию физического существования. Что же касается долга самоосознания, то человек выполняет его, занимаясь преданным служением Господу, что, в свою очередь, тоже связано с деятельностью. Эти две функции необходимо выполнять одновременно, так как обусловленная душа не может полностью перестать заботиться о теле. Однако доля энергии, которую мы тратим на деятельность, связанную с поддержанием тела, уменьшается пропорционально увеличению доли энергии, расходуемой на преданное служение. Пока человек не достиг определенного уровня преданного служения, остается возможность случайного проявления мирских качеств, но следует отметить, что это не может продолжаться слишком долго, так как по милости Господа он очень быстро избавится от подобных недостатков. Поэтому путь преданного служения — единственно верный путь. Если кто-то находится на верном пути, даже случайное проявление мирских качеств не затормозит его продвижения к самоосознанию».

Ш́рı̄ла Бгактівінода Т̣га̄кура так пояснює Його слова: «Того, хто став на праведний шлях святих, слід вважати відданим, навіть якщо інколи і складається враження, буцім він непевної вдачі. Слід правильно розуміти справжнє значення виразу „непевна вдача”. Обумовлена душа змушена виконувати дві функції: підтримувати своє тіло і, з іншого боку, йти шляхом самореалізації. Соціальний статус, розумовий розвиток, чистота, аскетизм, харчування та боротьба за існування — все це стосується підтримування тіла. А та діяльність обумовленої душі, що скерована на усвідомлення своєї духовної сутності, виражається у її відданому служінні Господеві. Такі два різновиди діяльності в однаковій мірі важливі для обумовленої душі, тому що вона не може не дбати про своє тіло. Однак в міру зростання відданого служіння, піклування про тіло слабшає, і доки не буде правильного співвідношення між відданим служінням і піклуванням про тіло, існуватиме можливість випадкового вияву світських нахилів. Проте слід зауважити, що подібні проявлення світського характеру не можуть тривати довго, бо з Господньої ласки такі недоліки в характері відданого невдовзі щезають. Тому лише шлях відданого служіння слід вважати правильним шляхом. А якщо людина стоїть на правильному шляхові, то навіть випадкове проявлення світської вдачі не зможе завадити її самореалізації».

Имперсоналисты лишены этих преимуществ преданного служения, так как привязаны к аспекту Господа брахмаджьоти. Как говорилось в предыдущих мантрах, имперсоналисты не могут выйти за пределы брахмаджьоти, потому что не верят в то, что Бог — личность. Их больше интересует казуистика и умозрительные философские построения, поэтому, как утверждается в двенадцатой главе «Бхагавад-гиты» (стих 5), их труд бесплоден.

Імперсоналістів приваблює безособистісний аспект Господа, брахмаджйоті, і тому вони не бачать переваг, які притаманні відданому служінню. Як вказувалося в попередніх мантрах, імперсоналісти, внаслідок своєї невіри в Бога-Особу, нездатні подолати брахмаджйоті. Їхні пошуки в основному зосереджені на словесній семантиці, жонглюванню словами та розумових побудовах. Тому, як свідчить Бгаґавад-ґı̄та̄ (12.15), всі зусилля імперсоналістів залишаються безплідними.

Возможности, о которых говорится в данной мантре, можно легко обрести, установив постоянный контакт с личностным аспектом Абсолютной Истины. Преданное служение Господу, по существу, состоит из девяти видов трансцендентной деятельности: 1) слушания повествований о Господе; 2) прославления Господа; 3) памятования о Господе; 4) служения лотосным стопам Господа; 5) поклонения Господу; 6) вознесения молитв Господу; 7) служения Господу; 8) дружеского общения с Господом; 9) полного самоотречения во имя Господа. Эти девять процессов преданного служения все вместе или каждый в отдельности помогают преданному все время находиться в контакте с Господом, поэтому в конце жизни преданному нетрудно помнить о Господе. Применение только одного из этих методов позволило достичь высшего совершенства многим великим преданным Господа: 1) герой «Шримад-Бхагаватам» Махараджа Парикшит достиг желанной цели, слушая повествования о Господе; 2) Шукадева Госвами, рассказчик «Шримад-Бхагаватам», достиг совершенства, прославляя Господа; 3) Акрура достиг желаемого результата, вознося Господу молитвы; 4) Махараджа Прахлада достиг желаемого результата, памятуя о Господе; 5) Махараджа Притху достиг совершенства, поклоняясь Господу; 6) богиня процветания Лакшми достигла совершенства, служа лотосным стопам Господа; 7) Хануман достиг желаемой цели, непосредственно служа Господу; 8) Арджуна достиг желаемого результата, дружа с Господом; 9) Махараджа Бали достиг желаемой цели, пожертвовав Господу все, что имел.

Щодо вигод, на які вказується в цій мантрі, то їх можна легко одержати через постійний зв’язок з особистісним аспектом Абсолютної Істини. Віддане служіння Господу складають, по суті, дев’ять трансцендентних дій. Відданому потрібно: 1) слухати про Господа; 2) прославляти Господа; 3) служити лотосним стопам Господа; 4) поклонятись Господу; 5) молитися Господу; 6) пам’ятати про Господа; 7) служити Господу; 8) товаришувати з Господом; 9) приносити все в жертву Господеві. Виконання одного або декількох із зазначених різновидів відданого служіння допомагатиме відданому бути постійно з’єднаним з Богом. Завдяки цьому під час смерті відданий зможе легко пам’ятати про Господа. Дотримуючись лише якоїсь одної із дев’яти засад відданого служіння, деякі славетні віддані змогли досягти найвищої досконалості, а саме:
1) Маха̄ра̄джа Парı̄кшіт, один з героїв Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, досяг бажаного, слухаючи про Господа.
2) Ш́укадева Ґосва̄мı̄, оповідач Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, досяг досконалості, просто вихваляючи Господа.
3) Акрӯра досяг бажаного результату шляхом молитви.
4) Прахла̄да Маха̄ра̄дж, досяг бажаного результату, пам’ятаючи про Господа.
5) Поклоняючись Господу, став досконалим Пр̣тгу Маха̄ра̄дж.
6) Богиня процвітання, Лакшмı̄, досягла досконалості, слугуючи лотосним стопам Господа.
7) Ханума̄н досяг бажаного результату, безпосередньо слугуючи Господеві.
8) Завдяки своїй дружбі з Господом, бажаного результату досяг Арджуна.
9) Маха̄ра̄джа Балі досяг бажаного результату, віддавши Господу все, що мав.

Фактически, объяснение смысла этой мантры, как и всех других мантр ведических гимнов, в сжатом виде приводится в «Веданта-сутре», а более подробно они объясняются в «Шримад-Бхагаватам». «Шримад-Бхагаватам» — зрелый плод древа ведической мудрости. В «Шримад-Бхагаватам» эта мантра объяснена в самом начале беседы между Махараджей Парикшитом и Шукадевой Госвами. Слушание объяснений науки о Господе и повторение услышанного являются главными принципами преданного служения Богу, поэтому Махараджа Парикшит выслушал весь «Бхагаватам», рассказанный Шукадевой Госвами. Махараджа Парикшит задавал вопросы Шукадеве, поскольку тот был наиболее выдающимся духовным учителем среди всех великих йогов и трансценденталистов того времени.

Суть цієї мантри й практично усіх ведичних гімнів стисло викладено у Веда̄нта-сӯтрі, а Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам належним чином пояснює їхній зміст. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам — це зрілий плід з ведичного дерева мудрості. Зміст цієї мантри, зокрема, з’ясовується там на самому початку бесіди між Маха̄ра̄джею Парı̄кшітом і Ш́укадевою Ґосва̄мı̄. Обговорювати науку про Бога і слухати про Нього — основний принцип життя відданого. Маха̄ра̄джа Парı̄кшіт вислухав весь Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, а Ш́укадева Ґосва̄мı̄ був оповідачем-співцем Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам. Маха̄ра̄джа Парı̄кшит звернувся з розпитами до Ш́укадеви, бо Ш́укадева був найвизначнішим духовним вчителем з-поміж усіх тогочасних йоґів й трансценденталістів.

Самый важный вопрос, заданный Махараджей Парикшитом, касался того, в чем заключается долг человека, стоящего на пороге смерти. Шукадева Госвами ответил:

Головним питанням Маха̄ра̄джі Парı̄кшіта було: «В чому полягає обов’язок кожної людини, зокрема під час смерті?» — на що Ш́укадева Ґосва̄мı̄ відповів :

тасма̄д бха̄рата сарва̄тма̄
бхагава̄н ӣш́варо харих̣
ш́ротавйах̣ кӣртитавйаш́ ча
смартавйаш́ чеччхата̄бхайам
тасма̄д бха̄рата сарва̄тма̄
бхагава̄н іш́варо харіх̣
ш́ротавйах̣ кіртітавйаш́ ча
смартавйаш́ чеччхата̄бхайам

«Каждый, кто хочет избавиться от всех страданий, должен стремиться все время слушать повествования о Верховном Господе, помнить о Нем и прославлять Его, повелителя всего сущего, устраняющего все трудности, Сверхдушу всех живых существ» (Бхаг., 2.1.5).

Кожен, хто хоче звільнитись від усіх тривог, повинен завжди слухати і пам’ятати про Господа, співати хвалу Йому — Верховному Богові-Особі, Наддуші всіх живих істот, володарю всього сущого, який усуває всі перешкоди (Бга̄ґ. 2.1.5).

Так называемые цивилизованные люди ночью заняты сном или сексом, а днем стараются заработать как можно больше денег на содержание своего семейства или ходят по магазинам. У людей не остается времени на то, чтобы говорить о Верховном Господе или задавать вопросы о Нем. Сейчас люди всеми способами пытаются отрицать существование Бога, в первую очередь объявляя Его безличным, иначе говоря, лишенным способности к чувственному восприятию. Однако в ведических произведениях, будь то Упанишады, «Веданта-сутра», «Бхагавад-гита» или «Шримад-Бхагаватам», сказано, что Господь обладает способностью чувствовать и является повелителем всех живых существ. Его славные деяния тождественны Ему Самому. Поэтому не стоит тратить свое драгоценное время на то, чтобы слушать или говорить о бессмысленной деятельности политиков и «великих мира сего». Вместо этого нужно организовать свою жизнь таким образом, чтобы каждая наша секунда была посвящена служению Богу. И «Шри Ишопанишад» побуждает нас к такой благочестивой деятельности.

Представники так званого «людського» суспільства вночі звичайно сплять або насолоджуються сексом, а протягом дня заробляють якомога більше грошей або розтрачують їх на утримування сім’ї. В людей обмаль часу, щоб вести бесіди про Бога-Особу або хоча б поцікавитись Ним. Вони відцурались існування Божого багатьма шляхами, спершу оголосивши Його безособистісним, тобто позбавленим почуттів — всупереч ведичній літературі: Упанішадам, Веда̄нта-сӯтрі, Бгаґавад-ґı̄ті та Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, які недвозначно запевняють, що Господь є істотою, яка має почуття і перевершує всіх інших живих істот. Його славетні діяння невідмінні від Нього Самого. Тому не варто слухати і розмовляти про діяльність світських політиків й так званих «сильних світу цього», бо такі балачки подібні до сміття. Слід так влаштувати своє життя, щоб і миті не проходило без служіння Господу. Саме до такої досконалої діяльності і скеровує нас Ш́рı̄ Īш́опанішад.

Что всплывет в памяти человека в момент смерти, когда все функции организма будут нарушены, если он не занимался преданным служением? Как он сможет молить всемогущего Господа вспомнить его жертвы? Жертва подразумевает добровольный отказ от удовлетворения своих чувств. Необходимо научиться этому искусству, занимая свои чувства преданным служением Господу в течение всей жизни. И тогда в момент смерти мы сможем воспользоваться плодами своего труда.

Якщо віддане служіння не стане для людини звичним, то що вона зможе згадати в момент смерті, коли тіло її почне розкладатись і як зможе вона тоді молитись Всемогутньому Господеві, щоб Він не забув про її жертви? Жертвопринесення означає — не потурати корисливим почуттям. Цього мистецтва людина повинна вчитись впродовж усього життя, залучаючи чуття до відданого служіння Господеві. Тоді вона зможе скористатись з плодів такої діяльності в годину смерті.