ТЕКСТ 15
TEXT 15
Текст
Текст
на чаива сукр̣там̇ вибхух̣
аджн̃а̄нена̄вр̣там̇ джн̃а̄нам̇
тена мухйанти джантавах̣
на чаіва сукр̣там̇ вібгух̣
аджа̄нена̄вр̣там̇ джн̃а̄нам̇
тена мухйанті джантавах̣
Пословный перевод
Послівний переклад
на — не; а̄датте — принимает; касйачит — чью-либо; па̄пам — греховную деятельность; на — ни; ча — также; эва — безусловно; су-кр̣там — благочестивую деятельность; вибхух̣ — Верховный Господь; аджн̃а̄нена — невежеством; а̄вр̣там — покрытое; джн̃а̄нам — знание; тена — тем; мухйанти — впадают в заблуждение; джантавах̣ — живые существа.
на — ніколи; а̄датте — приймає; касйачіт — чиї-небудь; па̄пам — гріх; на—ні; ча—також; ева—неодмінно; су-кр̣там—благочестиві вчинки; вібгух̣—Верховний Господь; аджн̃а̄нена—невіглаством; а̄вр̣там — покриті; джн̃а̄нам — знання; тена — цим; мухйанті — спантеличений; джантавах̣—живі істоти.
Перевод
Переклад
Верховный Господь не отвечает за греховные и праведные поступки живых существ. Воплощенные в теле существа пребывают во власти иллюзии, потому что их истинное знание скрыто невежеством.
Так само і Верховний Господь не відповідає за чиїсь гріховні або праведні вчинки. Втілені істоти самі заплуталися внаслідок невігластва, що покриває їхнє справжнє знання.
Комментарий
Коментар
Слово вибху в переводе с санскрита означает «Верховный Господь, в полной мере обладающий безграничным знанием, несметными богатствами, беспредельным могуществом, славой, красотой и отрешенностью от мира». Самоудовлетворенный и самодостаточный, Он остается безучастным к греховной и благочестивой деятельности живых существ. Не Господь помещает их в те или иные условия — они сами, невежественные и сбитые с толку, хотят оказаться в определенном положении, и с этого начинается цепь действий и их последствий. Принадлежащее к высшей энергии Господа, живое существо по природе своей исполнено знания. И тем не менее из-за ограниченности своих сил оно склонно попадать под власть невежества. В отличие от живого существа, Господь всемогущ. Господь — вибху, всеведущий, а живое существо — ану, бесконечно малое. Будучи духовной искрой, живое существо обладает свободой воли и способностью желать. Но исполнить его желания может только всемогущий Господь. Поэтому, когда живое существо обуревают материальные желания, Господь позволяет ему удовлетворить их, но Сам Он не несет ответственности за действия и их последствия, порожденные теми обстоятельствами, в которых живое существо оказалось по своему желанию. Сбитая с толку обусловленная душа отождествляет себя с бренным материальным телом и испытывает радости и невзгоды, которые также являются преходящими. Господь в образе Параматмы, или Сверхдуши, всегда находится рядом с индивидуальной душой и знает обо всех ее желаниях, подобно тому как, находясь рядом с цветком, мы можем ощутить его аромат. Желание является тонкой формой обусловленности живого существа, и Господь исполняет его желания в той степени, в какой оно того заслуживает: человек предполагает, а Бог располагает. Таким образом, индивидуальное живое существо не способно само осуществить свои желания. Но Господь может исполнить их все и, будучи беспристрастным, не мешает ничтожно малым живым существам, наделенным некоторой независимостью, выражать любые свои желания. Но, когда предметом их желаний становится Сам Господь, Кришна, Он проявляет о них особую заботу и направляет их желания так, чтобы они могли постичь Господа и обрести вечное счастье. Ведические гимны гласят: эша у хй эва са̄дху карма ка̄райати там̇ йам эбхйо локебхйа уннинӣшате. эша у эва̄са̄дху карма ка̄райати йам адхо нинӣшате — «Господь позволяет живым существам совершать благие дела, чтобы они могли возвыситься, и Он же позволяет им грешить, чтобы они могли оказаться в аду» (Каушитаки-упанишад, 3.8). В «Махабхарате» (Вана-парва, 31.27) говорится:
Санскритське слово вібгу вказує на Верховного Господа, сповненого безмежного знання, багатства, сили, слави, вроди й відречення. Він завжди вдоволений Сам у Собі, і Його не турбує чиясь гріховна або праведна діяльність. Це не Він створює певні обставини для кожної конкретної живої істоти, а сама істота, яку невігластво збило з пантелику, бажає опинитися в певних життєвих умовах і таким чином починає низку дій та їхніх зворотніх наслідків. За своєю вищою природою жива істота сповнена знання. Проте, внаслідок своїх обмежених можливостей, вона схильна підпадати під вплив невігластва. Господь всемогутній, а жива істота — ні, Господь — вібгу, тобто той, хто знає все, а жива істота — ану, або дуже крихітна, як атом. Вона є живою душею, і тому здатна бажати згідно зі своєю свободною волею. Але лише всемогутній Господь здійснює її бажання. Коли жива істота заплутується в своїх бажаннях, Господь все ж таки дозволяє їй здійснити ці бажання, але Він ніколи не відповідає за дії та зворотні наслідки, які мають місце за яких-небудь обставин, що їх створила сама жива істота. Таким чином, збита з пантелику втілена душа ототожнює себе з тимчасовим матеріальним тілом і підпадає впливові минущих злигоднів та радощів життя. Господь у формі Парама̄тми, або Наддуші, завжди супроводжує живу істоту і тому Він може зрозуміти бажання індивідуальної душі подібно до того, як людина може відчувати аромат квітки, перебуваючи поблизу неї. Бажання — це тонка форма обумовленості живої істоти. Господь здійснює бажання людини настільки, наскільки вона того заслуговує, тому й кажуть: «Людина гадає, а Господь розподіляє». Істота не всемогутня в здійсненні своїх бажань. Господь, проте, може здійснити всі бажання; Він безсторонній до кожного, і не перешкоджає здійснюватись бажанням крихітних незалежних живих істот. Але Кр̣шн̣а проявляє особливу турботу про тих, хто прагне Його і Він підтримує в них таке бажання, щоб вони змогли досягти Його і стали вічно щасливі. У ведичних гімнах сказано: еша у хй ева̄ са̄дгу карма ка̄райаті там̇ йам ебгйо локебгйа уннінı̄шате. Еша у ева̄са̄дгу карма ка̄райаті йам адго нінı̄шате — «Господь привертає живу істоту до праведної діяльності, щоб вона могла піднестись, і той же Господь дає їй можливість грішити й потрапити в пекло» (Каушı̄такı̄ Упанішада 3.8).
а̄тманах̣ сукха-дух̣кхайох̣
ӣш́вара-прерито гаччхет
сваргам̇ ва̄ш́в абхрам эва ча
а̄тманах̣ сукга-дух̣кгайох̣
ı̄ш́вара-преріто ґаччгет
сварґам̇ ва̄ш́в абграм ева ча
«Счастье и горе живого существа полностью зависят от Верховного Господа. Как облако, несомое ветром, по воле Всевышнего душа может попасть в рай или в ад».
«Жива істота цілком залежна в своїх радощах і горі. Волею Всевишнього вона може потрапити і на небо, і в пекло, подібно до хмари, яку носить вітер».
Итак, живое существо, с незапамятных времен стремящееся избежать сознания Кришны, само является причиной собственного невежества. Хотя по природе своей живое существо вечно, исполнено знания и блаженства, будучи ничтожно малым, оно забывает о том, что по самой своей природе предназначено служить Господу, и попадает в сети невежества. И это же невежество заставляет его взваливать ответственность за свое обусловленное существование на Верховного Господа. В «Веданта-сутре» (2.1.34) сказано:ваишамйа-наиргхр̣н̣йе на са̄пекшатва̄т татха̄ хи дарш́айати — «Господь ни к кому не испытывает ни любви, ни ненависти, хотя кажется, что это не так».
Отже, втілена душа, завдяки своєму давньому прагненню уникнути свідомості Кр̣шн̣и, сама є причиною власного збентеження. Незважаючи на те, що за своєю природою вона є вічною, сповненою блаженства та знання, вона, внаслідок дріб’язковості свого існування, забуває одвічно притаманне їй становище Господнього слуги й таким чином потрапляє в пастку незнання. Під впливом невігластва вона звинувачує Господа, перекладаючи на Нього відповідальність за своє обумовлене існування. Те ж саме сказано і у Веда̄нта-сӯтрі (2.1.34): ваішамйа-наірґгр̣н̣йе на са̄пекшатва̄т татга̄ хі дарш́айаті — «Господь ні до кого не відчуває ні любові, ні зненависті, хоча може здаватись, що Він і робить це».