Skip to main content

Dvylikta mantra

МАНТРА ДВАНАДЦЯТА

Tekstas

Текст

andhaṁ tamaḥ praviśanti
ye ’sambhūtim upāsate
tato bhūya iva te tamo
ya u sambhūtyāḿ ratāḥ
андгам̇ тамах̣ правіш́анті
йе ’самбгӯтім упа̄сате
тато бгӯйа іва те тамо
йа у самбгӯтйа̄м̇ рата̄х̣

Synonyms

Послівний переклад

andham — neišmanymą; tamaḥ — tamsą; praviśanti — patenka į; ye — tie, kurie; asambhūtim — pusdievius; upāsate — garbina; tataḥ — negu tai; bhūyaḥ — dar didesnį; iva — kaip tą; te — tie; tamaḥ — tamsą; ye — kurie; u — taip pat; sambhūtyām — Absoliutu; ratāḥ — užsiėmę.

андгам—невігластво; тамах̣—пітьма; правіш́анті—входять до; йе—ті, хто; асамбгӯтім—напівбоги; упа̄сате—поклоняються; татах̣—ніж те; бгӯйах̣—ще більше; іва—подібно; те—ті; тамах̣—пітьма; йе—ті, хто; у—також; самбгӯтйа̄м—в Абсолюті; рата̄х̣—залучені до.

Translation

Переклад

Kas garbina pusdievius, tas eina į tamsiausias neišmanymo sritis, juo labiau tai pasakytina apie beasmenio Absoliuto garbintojus.

Ті, хто поклоняються напівбогам, потрапляють в пітьму невігластва, але ще гірше доведеться тим, хто поклоняється безособистісному Абсолюту.

Purport

Коментар

Sanskrito žodis asambhūti taikomas tiems, kurie yra nuo ko nors priklausomi. Sambhūti – tai Absoliutusis Dievo Asmuo, kuris yra absoliučiai nuo nieko nepriklausomas. „Bhagavad-gītoje“ (10.2) Absoliutusis Dievo Asmuo, Śrī Kṛṣṇa, teigia:

Санскритське слово асамбгӯті вживають стосовно тих, хто позбавлений самостійного існування. Самбгӯті — це повністю незалежний Абсолютний Бог-Особа. В Бгаґавад-ґı̄ті (10.2) Абсолютний Бог-Особа, Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, констатує:

na me viduḥ sura-gaṇāḥ
prabhavaṁ na maharṣayaḥ
aham ādir hi devānāṁ
maharṣīṇāṁ ca sarvaśaḥ
на ме відух̣ сура-ґан̣а̄х̣
прабгавам̇ на махаршайах̣
ахам а̄дір хі дева̄на̄м̇
махаршı̄н̣а̄м̇ ча сарваш́ах̣

„Nei pusdievių pulkai, nei didieji išminčiai nežino Mano kilmės, turtų ir galybės, nes visais atžvilgiais Aš esu pusdievių ir išminčių pradžia.“ Taigi Kṛṣṇa yra visų galių, kuriomis Jis apdovanoja pusdievius, didžiuosius išminčius bei mistikus, šaltinis. Ir nors jiems dovanotos galios yra didžiulės, vis dėlto jos nėra absoliučios, todėl jiems nelengva suvokti, kaip Kṛṣṇa Savo vidine galia apsireiškia žmogaus pavidalu.

«Я є першоджерелом сили, якою вповноважені напівбоги, великі мудреці й містики. Їхня могутність, якою Я наділяю їх, обмежена, і тому їм дуже важко збагнути, як Я, завдяки Своїй внутрішній потенції, являюсь у людській подобі в цей світ».

Daugelis filosofų bei didžiųjų ṛṣių, mistikų, menkomis savo proto galiomis stengiasi atskirti Absoliutą nuo to, kas sąlygiška. Tokie mėginimai neišvengiamai atveda juos prie negatyviosios Absoliuto sampratos, bet suvokti kokių nors pozityvių Absoliuto žymių nepadeda. Vien neigimu Absoliuto išsamiai neapibrėši. Mėginimas apibrėžti objektą neigiant verčia žmogų kurti nuosavą sampratą, ir jis jau įsivaizduoja Absoliutą, neturintį nei pavidalo, nei ypatybių. Neigiamos ypatybės – tai neiginys reliatyvių materialiųjų ypatybių, todėl šios ypatybės taip pat reliatyvios. Šitaip mėginant suvokti Absoliutą, geriausiu atveju tegalima patirti beasmenį Dievo spindėjimą, vadinamą Brahmanu, tačiau iki Bhagavāno, Dievo Asmens, pažinimo lygio pakilti neįmanoma.

Усі філософи й видатні р̣ші, містики, покладаючись на обмежену силу свого розуму, намагаються розмежувати Абсолютне й відносне. Це може допомогти їм досягти лише стадії заперечення відносності, без реалізації жодної позитивної риси Абсолюту. Шляхом заперечення неможливо цілком з’ясувати, що таке Абсолют. Такі заперечливі визначення приводять до створення власних ідей і уявлення, що Абсолют має бути безформним і позбавленим якостей. Подібні заперечення являють собою лише протилежності відносним формам і якостям і тому самі є відносними. Намагаючись таким чином збагнути Абсолют, найбільше, чого можна досягнути — це безособистісного сяєва Бога, що відоме як Брахман, але Бгаґава̄н, Бог-Особа, залишиться недосяжним.

Šie spekuliatyvūs mąstytojai nežino, kad Absoliutusis Dievo Asmuo yra Kṛṣṇa ir kad beasmenis Brahmanas – tai akinantis Jo transcendentinio kūno švytėjimas, o Paramātmā (Supersiela) – pilnavertis visa aprėpiantis Jo aspektas. Nežino jie ir to, kad Kṛṣṇa turi amžiną transcendentinį pavidalą, kupiną amžinos palaimos ir žinojimo. Jam pavaldūs pusdieviai ir didieji išminčiai klysta, laikydami Jį galingu pusdieviu ir manydami, kad Brahmano švytėjimas ir yra Absoliučioji Tiesa. Tačiau Kṛṣṇos bhaktai, kurie tarnauja Jam, besąlygiškai Jį mylėdami, suvokia, kad Jis – Absoliutusis Asmuo ir kad viskas kyla iš Jo. Tokie bhaktai be paliovos su meile tarnauja visa ko šaltiniui, Kṛṣṇai.

Спекулятивні мислителі не відають, що Кр̣шн̣а — це Абсолютний Бог-Особа, що безособистісний Брахман — це сліпуче палання Його трансцендентного тіла, а Парама̄тма̄, Наддуша — це Його поширення, яке пронизує все. Не знають вони також того, що тіло Кр̣шн̣и має Свою вічну форму, трансцендентними якостями якої є вічне щастя і знання. Підлеглі Йому напівбоги й видатні мудреці помилково вважають Його за могутнього напівбога, а сяєво Брахмана — за вершину пізнання Абсолютної Істини. Але віддані Кр̣шн̣и, які схиляються перед Ним з неподільною любов’ю, знають, що Він є Абсолютною Особою, і що все походить із Нього. Чисті віддані безперервно з любов’ю служать Кр̣шн̣і, усвідомлюючи Його як першоджерело всього сущого.

„Bhagavad-gītoje“ (7.20, 23) dar yra pasakyta, kad pusdievius tegarbina neišmintingi paklydę žmonės, skatinami aistringo noro patirti jausminius malonumus. Taip kuriam laikui jie išsprendžia laikinas problemas. Gyva būtybė yra materijos spąstuose, todėl, norėdama pasiekti amžiną dvasinį pasaulį, kur palaima, gyvenimas ir žinojimas amžini, ji turi ištrūkti iš materijos nelaisvės.

Taigi „Śrī Īśopaniṣada“ moko mus neieškoti laikino problemų sprendimo būdo, garbinant Viešpačiui pavaldžius pusdievius, kurie tegali suteikti laikinas malones. Garbinti reikia Absoliutųjį Dievo Asmenį Kṛṣṇą, visų patraukliausiąjį, kuris gali pasiimti mus namo, atgal pas Dievą, ir visiems laikams išlaisvinti iš materialios vergijos.

В Бгаґавад-ґı̄ті (7.20,23) сказано також, що лише сліпці, які керуються нестримними потягами своїх чуттів, поклоняються напівбогам задля вирішення своїх тимчасових проблем. Тимчасове полегшення, дароване якимось великим напівбогом, влаштовує лише неуків. Жива істота залежить від матеріальної природи, і, отже, мусить повністю звільнитись з матеріального рабства, віднайти остаточну свободу духовного світу, де править вічне блаженне життя та знання.

Śrī Īśopaniṣad therefore instructs that we should not seek temporary relief of our difficulties by worshiping the dependent demigods, who can bestow only temporary benefit. Rather, we must worship the Absolute Personality of Godhead, Kṛṣṇa, who is all-attractive and who can bestow upon us complete freedom from material bondage by taking us back home, back to Godhead.

„Bhagavad-gītoje“ (7.23) pasakyta, kad pusdievių garbintojai eina į pusdievių planetas, Mėnulio garbintojai patenka į Mėnulį, Saulės garbintojai – į Saulę ir panašiai. Šiuolaikiniai mokslininkai ryžtasi keliauti į Mėnulį raketomis, tačiau tokios kelionės nėra jokia naujovė. Turėdami tobulesnę sąmonę, žmonės yra linkę keliauti kosmine erdve į kitas planetas – tiek kosminiais laivais, tiek mistinių jėgų pagalba, tiek garbindami pusdievius. Vedų raštuose pasakyta, kad kitas planetas galima pasiekti bet kuriuo iš šių trijų būdų, tačiau paprasčiausias kelias – garbinti tą planetą valdantį pusdievį. Šitaip galima pasiekti Mėnulio, Saulės planetas ar net Brahmaloką, aukščiausią visatos planetą. Tačiau visos materialios visatos planetos yra laikini namai. Mūsų amžinieji namai – tai Vaikuṇṭhalokos planetos, kurios yra dvasiniame danguje. Jose viešpatauja Pats Dievo Asmuo. „Bhagavad-gītoje“ (8.16) Viešpats Kṛṣṇa sako:

В Бгаґавад-ґı̄ті (7.23) сказано також, що шанувальники напівбогів зможуть потрапити на планети напівбогів. Ті, що поклоняються Місяцю, зможуть піти на Місяць, а ті, що поклоняються богові Сонця, попадають на планету Сонце тощо. Сучасні вчені за допомогою ракет відважились досягти Місяця, але насправді всі ці спроби не нові. Людська істота, із своєю розвиненою свідомістю, за природою своєю схильна мандрувати в зовнішньому просторі і досягати інших планет або ж за допомогою космічних кораблів, або використовуючи містичні сили, або поклоняючись напівбогові, який править на відповідній планеті. У ведичних писаннях сказано, що досягти інших планет можна, використавши один з трьох наведених способів, найбільш поширеним з яких є поклоніння панівному напівбогові обраної планети. Однак всі планети матеріального світу є тимчасовими обителями, вічними ж є лише планети Ваікун̣т̣галоки — планети духовного неба, в якому панує Бог-Особа. В Бгаґавад-ґı̄ті (8.16) про це сказано такими словами:

ā-brahma-bhuvanāl lokāḥ
punar āvartino ’rjuna
mām upetya tu kaunteya
punar janma na vidyate
а̄брахма-бгувана̄л лока̄х̣
пунар а̄вартіно ’рджуна
ма̄м упетйа ту каунтейа
пунар джанма на відйате

„Kiekviena materialaus pasaulio planeta – nuo aukščiausiosios iki žemiausiosios – yra kančių kraštas, kur nuolat kartojasi gimimas ir mirtis. Tačiau tas, kuris pasiekia Mano buveinę, o Kuntī sūnau, niekada daugiau nebegimsta.“

«Навіть із найвищої планети матеріального світу, Брахмалоки, жива істота змушена повертатись на Землю, але ніколи не народжується знову той, хто приходить до Мене [на духовне небо]».

„Śrī Īśopaniṣada“ pabrėžia, kad nors garbindamas pusdievius žmogus ir pasiekia jų valdomas materialias planetas, jis vis tiek neištrūksta iš tamsiausios visatos srities. Visata glūdi didžiųjų materijos pradmenų kevale, tarsi kokoso riešutas. Šis apvalkalas hermetiškas, o jo viduje tvyro tiršta tamsa, todėl ten reikalinga saulės ir mėnulio šviesa. Anapus visatos driekiasi bekraštė brahmajyoti erdvė, kurioje plauko nesuskaičiuojama daugybė Vaikuṇṭhalokų. Aukščiausia planeta brahmajyoti švytėjime – Kṛṣṇaloka, arba Goloka Vṛndāvana. Tai Aukščiausiojo Dievo Asmens, Paties Kṛṣṇos, buveinė. Viešpats Śrī Kṛṣṇa niekada nekelia kojos iš Kṛṣṇalokos. Ir nors Jis gyvena Kṛṣṇalokoje su amžinaisiais Savo palydovais, sykiu Jis yra visur – tiek materialiame, tiek dvasiniame kosminiuose pasauliuose. Apie tai jau buvo pasakota ketvirtojoje mantroje. Viešpats, kaip ir Saulė, yra visur, bet kartu Jis nesitraukia iš Savo buveinės, kaip kad Saulė neišeina iš savo orbitos.

Ш́рı̄ Īш́опанішад вказує на те, що, мандруючи з однієї матеріальної планети на іншу тим чи іншим способом, жива істота не зможе вийти із найтемніших країв всесвіту, який нагадує кокосовий горіх, наполовину наповнений рідиною. Зовні всесвіт покритий гігантськими оболонками матеріальних елементів. Ця запона герметична, і тому всередині неї панує морок й для освітлення всесвіту необхідні сонце і місяць. Зовні всесвіту існує безмежний простір брахмаджйоті, який заповнюють планети Ваікун̣т̣ги.

Найвищою планетою брахмаджйоті є Кр̣шн̣алока, або Ґолока Вр̣нда̄вана, де й перебуває Верховний Бог-Особа, Сам Ш́рı̄ Кр̣шн̣а. Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а ніколи не покидає Кр̣шн̣алоки. Хоч Він мешкає там разом із Своїми вічними наближеними, Він є всюдисущим, отже, Він присутній в усіх матеріальних і духовних проявленнях. Це вже з’ясовувалось в четвертій мантрі Ш́рı̄ Īш́опанішад. Господь, як і сонце, присутній скрізь. Навіть пересуваючись у просторі з найбільш можливою для неї швидкістю, людина завжди бачитиме сонце, хоча воно ніколи не сходить зі своєї незмінної орбіти.

Gyvenimo problemų negalima išspręsti kelionėmis į Mėnulį ar į kokią kitą – tiek žemesnę, tiek aukštesnę planetą. Todėl „Śrī Īśopaniṣada“ pataria mums nesivarginti ir nesiblaškyti po materialios visatos tamsybes, o pasistengti ištrūkti iš jos ir nuskrieti į šviesos kupiną Dievo karalystę. Yra nemažai nesąžiningų žmonių, kurie tampa religijos veikėjais tik dėl pripažinimo ir šlovės. Tokie netikri tikintieji neturi nė mažiausio noro ištrūkti iš šios visatos ir pakilti į dvasinį dangų. Prisidengę Viešpaties garbinimu, jie tesiekia išlaikyti savo status quo materialiame pasaulyje. Ateistai ir impersonalistai, skleisdami ateizmo kultą, veda kvailus pseudotikinčiuosius į tamsiausias sritis. Ateistai atvirai neigia Aukščiausiojo Dievo Asmens egzistavimą, o impersonalistai, akcentuodami beasmenį Aukščiausiojo Viešpaties aspektą, juos palaiko. Kol kas „Śrī Īśopaniṣadoje“ mes neaptikome nė vienos mantros, kuri neigtų Aukščiausiojo Dievo Asmens egzistavimą. Ten pasakyta, kad Jis yra visų greičiausias. Tie, kurie skuba pirmi patekti į kitas planetas, be abejonių, yra asmenybės. Ar gali būti beasmenis Viešpats, kuris yra visų greičiausias? Beasmenė Aukščiausiojo Viešpaties samprata yra viena iš neišmanymo formų, kuri gimsta netobulai suvokiant Absoliučiąją Tiesą.

Польоти на Місяць не вирішать проблем життя. Є чимало псевдорелігійних людей, які стають релігійними діячами лише задля імені та слави. Такі лжевіруючі зовсім не хочуть залишати цього всесвіту заради того, щоб досягти духовного неба. Прикриваючись поклонінням Господеві, вони прагнуть лише одного — підтримувати свій статус-кво в цьому матеріальному світі. Атеїсти та імперсоналісти ведуть таких псевдовіруючих до найтемніших місць усесвіту, проповідуючи культ атеїзму. Атеїсти прямо заперечують існування Верховного Бога-Особи, а імперсоналісти підтримують їх, зосереджуючи увагу на імперсональному бутті Верховного Господа. Досі ми не натрапили в Ш́рı̄ Īш́опанішад жодної мантри, яка заперечувала б Верховного Бога-Особу, більше того, в одній з них сказано, що Господь може бігти швидше од усіх. Ті, що намагаються досягнути інших планет, безумовно є особами, і якщо Господь здатний пересуватись швидше їх усіх, то як Його можна вважати безособистісним? Імперсональне уявлення про Всевишнього є іншою формою невігластва, зумовленого недосконалим розумінням Абсолютної Істини.

Neišmanėliai „religijos veikėjai“, taip vadinamųjų inkarnacijų „kūrėjai“, kurie atvirai pažeidžia Vedų nurodymus, klaidina savo pasekėjus ir už tai privalo eiti į tamsiausias visatos sritis. Paprastai Dievo inkarnacijomis šie impersonalistai dedasi prieš kvailius, nesusipažinusius su Vedų išmintimi. Ir jei tokie kvailiai turi bent kiek žinių, tai jų rankose jos tampa pavojingesnės už nežinojimą. Tokie impersonalistai negarbina net pusdievių, kaip kad nurodo šventraščiai. Tam tikromis aplinkybėmis šventraščiai rekomenduoja garbinti pusdievius, tačiau tuo pačiu primena, kad šiaip jau to daryti nėra jokio reikalo. „Bhagavad-gītoje“ (7.23) aiškiai pasakyta, kad pusdievių garbinimo vaisiai laikini. Materiali visata nėra amžina, todėl visa, kas gaunama materialaus pasaulio tamsybėse, irgi yra laikina. Kyla klausimas, kaip pasiekti realų ir amžiną gyvenimą?

Фабриканти так званих «інкарнацій» й невігласи-псевдовіруючі, які відкрито порушують ведичні приписи, змушені будуть потрапити до найпохмуріших місць усесвіту, тому що вони вводять в оману своїх послідовників. Ці імперсоналісти звичайно видають себе за втілення Бога перед нерозумними людьми, позбавленими ведичного знання. Якщо ж невіглас має якісь знання, вони в його руках стають ще небезпечнішими, ніж невігластво саме по собі. Подібні імперсоналісти не поклоняються навіть напівбогам так, як те радять священні писання.

Святі писання містять поради поклонятись напівбогам за певних обставин, хоча водночас стверджують, що звичайно в цьому немає потреби. В Бгаґавад-ґı̄ті (7.23) недвозначно вказується, що результати поклоніння напівбогам недовговічні, бо минущим є весь матеріальний всесвіт, і взагалі все, чого можна досягти в пітьмі матеріального існування, також є тимчасовим. Отже, питання полягає в тому, як досягти вічного та істинного життя.

Viešpats teigia, kad tas, kuris pasiekia Jį su atsidavimu Jam tarnaudamas (o tai vienintelis būdas prisiartinti prie Dievo Asmens), galutinai sutrauko gimimo ir mirties pančius. Kitaip sakant, išsivadavimas iš materijos gniaužtų yra visiškai pagrįstas žiniomis ir atsižadėjimu, kuris įgyjamas tarnaujant Viešpačiui. Įvairaus plauko „religijos veikėjai“ neturi nei žinių, nei yra atsižadėję materialaus gyvenimo. Daugelis jų, dangstydamiesi altruistine bei filantropine veikla ir religijos principų laikymusi, nori gyventi surakinti auksinėmis materijos grandinėmis. Jie demonstruoja netikrus religinius jausmus, t. y. užsiima parodomąja atsidavimo tarnyste ir tuo pačiu metu atlieka įvairius amoralius poelgius. Ir, nepaisant to, jie laikomi dvasiniais mokytojais ir Dievo tarnais. Tokie religinių principų laužytojai negerbia autoritetingų ācāryų, šventųjų mokytojų, kurie priklauso mokinių sekai, besivadovaujančiai labai griežtais reikalavimais. Jiems nė motais Vedų nurodymas ācāryopāsana: „Garbink ācāryą.“ Jie nepaiso ir Kṛṣṇos žodžių „Bhagavad-gītoje“ (4.2): evaṁ paramparā-prāptam – „Šis aukščiausias mokslas pasiekė mus mokinių seka.“ Klaidindami plačiąją visuomenę, jie apsimeta ācāryomis, tačiau nesilaiko ācāryoms keliamų reikalavimų.

Господь каже, що тільки-но жива істота досягає Його за допомогою відданого служіння — цього єдиного шляху, яким можна досягнути Бога-Особу — вона здобуває цілковите звільнення від рабства народження і смерті. Іншими словами, шлях звільнення з пазурів матерії засновується цілком на знанні та відреченні. Псевдовіруючі не мають ані знання, ані здатності зректися світських справ, тому що більшість з них воліє жити закутими в золоті кайдани матеріального рабства, ховаючись за гаслами альтруїзму, філантропічної діяльності або релігійності. Демонструючи підробні релігійні почуття, вони перетворюють віддане служіння на виставу, тимчасом як самі потурають своїй необмеженій розбещеності. Їх часто приймають за відданих Богу й духовних учителів, хоча такі порушники релігійних засад не відчувають ніякої поваги до авторитетних а̄ча̄рйів, святих вчителів, що перебувають у строго визначеній лінії учнівської послідовності. Щоб взагалі збити з пуття людей, свавільники самі стають так званими «а̄ча̄рйами», навіть не дотримуючись принципів а̄ча̄рій.

Šie sukčiai yra patys pavojingiausi žmonių visuomenės elementai. Kadangi valdžia yra bedievių rankose, valstybės įstatymai tokių apgavikų nebaudžia. Tačiau jiems nepavyks apeiti Aukščiausiojo įstatymų. „Bhagavad-gītoje“ Jis skelbia, kad pavydūs demonai, besidangstantys religijos pamokslininkų rūbais, bus nublokšti į tamsiausias pragaro sritis (BG 16.19–20). „Śrī Īśopaniṣada“ patvirtina, kad užbaigę dvasinių mokytojų „karjerą“, pasirinktą dėl jausminių malonumų, šie netikri tikintieji patenka į pačias bjauriausias visatos vietas.

Ці пройдисвіти є найнебезпечнішими елементами людської спільноти. Користуючись тим, що релігійного уряду немає, вони уникають державної кари, але їм не уникнути кари згідно із законом Всевишнього, який недвозначно заявив в Бгаґавад-ґı̄ті (16.19 – 20), що заздрісних демонів в жупелах релігійних проповідників буде вкинуто до найтемніших місцин пекла. Ш́рı̄ Īш́опанішад підтверджує, що такі псевдорелігійні діячі, закінчивши свої виступи в ролі «духовних пастирів», в яких їх цікавить лише почуттєве задоволення, попрямують до жахливих місць усесвіту.