Від сотворіння матеріального світу всі прагнуть жити вічно, але закони природи невблаганні — всіх торкнеться рука смерті. Справді, хто хоче помирати? Нікому не хочеться ставати старим чи кволим. Однак закони природи нікому не прищеплюють імунітету від смерті, старості або хвороб. Також ніякі досягнення в сфері матеріального пізнання не вирішать цих проблем. Матеріалістична наука може винайти атомну зброю, щоб прискорити прихід смерті, але вона не може відшукати нічого, що захистило б людину від жорстоких пазурів хвороб, старості та смерті.

З Пура̄н̣ ми можемо довідатись про діяльність Хіран̣йакаш́іпу, царя, дуже передового з матеріалістичного погляду. Він бажав, опираючись на силу свого пагубного знання і матеріальні надбання, перемогти смерть і заради цього заглибився у медитацію й удався до аскез настільки суворих, що жителі всіх планетних систем були стурбовані його містичною силою. Він примусив спуститись до себе творця всесвіту, напівбога Брахму, й відтак попрохав благословення амара, яке робить людину безсмертною. Брахма̄ відповів, що не може дарувати йому це благословення, тому що навіть він сам, творець матеріального світу, управитель всіх планет, не є амарою. Як сказано в Бгаґавад-ґı̄ті (8.17), тривалість життя Брахми дуже велика, але це зовсім не означає, що він не мусить вмерти.

Хіран̣йа означає «золото», а каш́іпу — «м’яке ліжко». Цей добродій цікавився двома речами — жінками й багатством, і бажав, ставши «безсмертним», вічно насолоджуватись ними. Сподіваючись все ж таки здійснити своє бажання бути амарою, він вирішив добитися цього від Брахми кружним шляхом. Брахма̄ сказав, що не може дарувати йому безсмертя, і тоді Хіран̣йакаш́іпу попросив благословення на те, щоб його не могла вбити жодна жива істота з-поміж 8 400 000 видів живих істот, що існують — ні людина, ні тварина, ні напівбог і щоб його не могла вразити ніяка зброя ні на землі, ні у воді, ні в повітрі. Хіран̣йакаш́іпу, таким чином, нерозсудливо вважав, що, уживши всіх можливих пересторог, він врятується од смерті. Однак, зрештою, хоча Брахма̄ і дарував йому всі ці благословення, Хіран̣йакаш́іпу було убито, і вбив його Сам Бог-Особа в образі Нр̣сім̇ги, людино-лева, без ніякої зброї, бо Господь зробив це за допомогою Своїх нігтів. Й убито його було не на землі, не у воді, не в повітрі — Хіран̣йакаш́іпу був убитий на колінах цієї дивовижної живої істоти, яку він навіть не міг собі уявити.

Суть сказаного полягає в тому, що навіть Хіран̣йакаш́іпу, наймогутніший з матеріалістів, не зміг стати безсмертним, хоча і будував різноманітні плани. Чого ж тоді можуть досягти мізерні хіран̣йакаш́іпу сьогодення, плани котрих ламаються щомиті?

Ш́рı̄ Īш́опанішад наставляє нас не вдаватись до таких пристрасних спроб перемогти в боротьбі за існування. Всі запекло борються за існування, але закони матеріальної природи настільки суворі й точні, що не допустять, щоб хтось подолав їх. Щоб досягти вічного життя, людина повинна бути готовою повернутись назад до Бога.

Шлях повернення до Бога — це особливе знання, якого слід набути з явлених ведичних писань, якими є Упанішади, Веда̄нта-сӯтра, Бгаґавад-ґı̄та̄, Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам тощо. Лише звернувшись до цієї священної літератури й оволодівши трансцендентальним знанням, можна стати щасливим в цьому житті і, залишивши матеріальне тіло, досягти сповненого радості вічного життя. Обумовлена жива істота забула про свої вічні стосунки з Богом й помилково вважає, що немає нічого вищого за її тимчасову батьківщину. Щоб нагадати забудькуватим живим істотам, що їх домівка не тут, у цьому матеріальному світі, Господь милостиво явив вищезгадані священні писання в Індії, а інші писання — в інших країнах. Жива істота духовна по своїй суті і вона може стати щасливою лише повернувшись до Бога, до своєї духовної домівки.

Для того, щоб здійснити цю місію — допомогти живим істотам повернутись до Бога, Бог-Особа посилає із Свого царства Своїх вірних слуг, а інколи, щоб виконати цю справу, Господь приходить Сам. Всі живі істоти є Його улюбленими дітьми, Його невід’ємними частками, і тому Бог, вбачаючи наші страждання, яких ми зазнаємо в матеріальному оточенні, засмучується навіть більше, ніж ми самі. Злигодні матеріального світу служать на те, щоб посередньо нагадувати нам про нашу несумісність з мертвою матерією. Розсудливим живим істотам такі нагадування звичайно йдуть на користь й вони починають плекати відйу, трансцендентальне знання. Людська форма життя дає найсприятливішу можливість до поглиблення духовних знань і людина, яка не скористовується з такої можливості, зветься нара̄дгамою — нижчою серед людських істот.

Шлях авідйі, тобто розвитку матеріалістичного знання, скерованого на задоволення почуттів — це шлях повторюваних народження і смерті. Жива істота духовна за своєю природою, і тому для неї немає ні народження, ні смерті. Народження та смерть стосуються зовнішньої оболонки душі — тіла. Смерть порівнюють зі скиданням, а народження — з одяганням зовнішнього вбрання. Нерозумні живі істоти, поглинуті плеканням авідйі, пагубного знання, не усвідомлюють свого жахливого становища. Зачаровані красою ілюзорної енерґії, вони знову й знову проходять цим колом, не здатні скористатися з уроків, що їх завдають закони природи.

Необхідно, щоб людська істота плекала відйу, трансцендентальне знання. Від почуттєвих же насолод у таких хворобливих матеріальних умовах треба утримуватися наскільки це можливо. Необмежена почуттєва втіха за цього тілесного стану є шляхом невігластва та смерті. Живі істоти наділено чуттями, але ці чуття — духовні, кожна жива істота в своїй первинній духовній формі має повний набір чуттів, але зараз всі вони покриті тілом та розумом і діють на матеріальному рівні. Діяльність матеріальних чуттів є спотвореним відображенням духовних почуттєвих розваг. Духовна душа за свого хворобливого стану перебуває під покривом матерії і занурена в матеріальну діяльність. Зазнати справжньої почуттєвої втіхи можливо лише по тому, як душа одужає після хвороби матеріалізму. Чисті почуттєві насолоди можливі тільки в нашій справжній духовній формі, вільній од будь-якої матеріальної скверни. Метою людського життя повинна бути не спотворена почуттєва втіха; слід прагнути вилікуватись від матеріальної хвороби. Загострення перебігу матеріальної хвороби є ознака не знання, а розвитку авідйі, невігластва.

Не треба підвищувати жар від 38 до 42 градусів, радше, щоб почуватися добре, треба привести температуру до норми — 36,6 градусів. Позбутися цієї матеріальної лихоманки — головна мета людського життя. Сучасна матеріалістична цивілізація має намір підвищувати жар матеріальної лихоманки, живлячи її тепер атомною енерґією — і ось температура вже сягнула позначки в 42 градуси. Тимчасом короткозорі політики ремствують, що кожної миті світ може піти до пекла. До таких наслідків призводить згубне матеріалістичне знання, яке нехтує найголовнішим у житті — плеканням знання духовного. Ш́рı̄ Īш́опанішад застерігає нас тут, що ми не повинні йти цим небезпечним шляхом, що веде до смерті. Навпаки, ми повинні розвивати й плекати духовне знання й відтак ми можемо стати недосяжними для жорстоких кігтів смерті.

Це зовсім не означає, що не треба дбати про підтримування тіла. Річ не в тому, щоб повністю припинити діяльність, як не йдеться про те, щоб задля зцілення знизити температуру тіла до нуля. Ми вже намагались проілюструвати суть сказаного висловом: «Найкращим чином скористатись з поганої угоди». Щоб плекати духовне знання, необхідна поміч цього тіла й розуму, отже, щоб досягнути вищої мети, нам треба дбати про них. Слід підтримувати нормальну температуру тіла, і всі видатні мудреці й святі Індії йдуть шляхом гармонійного розвитку духовного й матеріального знання. Вони ніколи не віддають свій людський інтелект на поталу хворобливим матеріальним емоціям.

Веди вказують, як треба впорядкувати хворобливу діяльність людини, яку заражено прагненнями до почуттєвих втіх, скерувавши її на досягнення звільнення. Ведична система пропонує релігію, економічний розвиток, почуттєву втіху й звільнення, проте в наш час ніхто не цікавиться ні релігією, ні звільненням. Почуттєва втіха — єдине, що всі мають своєю метою, і вони будують плани економічного розвитку, щоб здійснити це.

Введені в оману люди думають, що релігію треба підтримувати лише для того, щоб вона сприяла економічному розвиткові, необхідному для чуттєвого задоволення. Таким чином, певна система релігійної обрядності існує лише на те, щоб забезпечити почуттєве задоволення й після смерті — в раю. Однак звільнення означає зовсім не це. Насправді шлях релігії призначений для самореалізації, а економічний розвиток необхідний лише для підтримування тіла в нормальному, здоровому стані. Щоб успішно розвивати відйу, істинне знання, яке є метою життя, людина мусить провадити здоровий спосіб життя і мати тверезий розум. Людське життя призначене не для ослячої роботи та плекання авідйі задля почуттєвого задоволення.

Шлях відйі найбільш досконало представлений в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, який закликає людську істоту використати своє життя на дослідження Абсолютної Істини. Абсолютну Істину усвідомлюють крок за кроком: спочатку Її осягають як Брахмана, потім — як Парама̄тму і зрештою — як Бгаґава̄на, Бога-Особу. Абсолютну Істину може пізнати людина, яка має широту поглядів, досягла знання та відречення і дотримується вісімнадцяти принципів Бгаґавад-ґı̄ти, що наведені в поясненнях до 10-ї мантри. Осереддям цих вісімнадцяти принципів є трансцендентне віддане служіння Богу-Особі. Īш́опанішад заохочує людей всіх класів навчатись мистецтву відданого служіння Господеві.

Прямий шлях, що приводить до мети відйї, описує Шріла Рупа Госвамі у своїй книзі «Бгакті-расамріта-сіндгу», яку ми переклали на англійську під назвою «Нектар відданості». У «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.14) шлях відйї коротко описаний такими словами:

«Тому потрібно, зосередивши всю свою увагу, постійно слухати про Верховного Господа, прославляти, пам’ятати Його й поклонятися Йому, захиснику відданих».

Доки релігію, економічний розвиток і почуттєві задоволення не буде скеровано на досягнення відданого служіння Господу, вони, як про це сказано в дальших мантрах Ш́рı̄ Īш́опанішад, є лише різновидами невігластва, згубного знання.