TEXT 41
TEXT 41
Tekstas
Текст
niyamya bharatarṣabha
pāpmānaṁ prajahi hy enaṁ
jñāna-vijñāna-nāśanam
нійамйа бгаратаршабга
па̄пма̄нам̇ праджахі хй енам̇
джн̃а̄на-віджн̃а̄на-на̄ш́анам
Synonyms
Послівний переклад
tasmāt — todėl; tvam — tu; indriyāṇi — jusles; ādau — iš pradžių; niyamya — reguliuodamas; bharata-ṛṣabha — o geriausias iš Bharatos ainių; pāpmānam — didįjį nuodėmės simbolį; prajahi — pažaboki; hi — tikrai; enam — šį; jñāna — išmanymo; vijñāna — ir mokslinio grynosios sielos pažinimo; nāśanam — naikintoją.
тасма̄т—тому; твам—ти; індрійа̄н̣і—чуття; а̄дау—спочатку; нійамйа — впорядковуючи; бгарата-р̣шабга — о проводир нащадків Бгарати; па̄пма̄нам — великий символ гріха; праджахі — опануй; хі—неодмінно; енам—цього; джн̃а̄на—знання; віджн̃а̄на—наукове знання про чисту душу; на̄ш́анам—руйнівника.
Translation
Переклад
Todėl, o Arjuna, geriausias iš Bharatų, nuo pat pradžių valdyk jusles ir taip pažabosi didįjį nuodėmės simbolį [geismą], tą išmanymo ir savęs pažinimo naikintoją.
Тому, о Арджуно, кращий з-поміж Бгарат, з самого початку, керуючи своїми чуттями, приборкай її, — великий символ гріха — хтивість, і подолай цього ворога знання й осягнення душі.
Purport
Коментар
KOMENTARAS: Viešpats pataria Arjunai visų pirma išmokti valdyti jusles, kad sutramdytų didžiausią priešą, didžiausią nusidėjėlį – geismą, kuris naikina poreikį suvokti save ir žinias apie savąjį „aš“. Jñāna – tai savojo „aš“, kuris skiriasi nuo „ne-aš“, pažinimas, kitaip sakant, tai – žinojimas, kad dvasinė siela nėra kūnas. Vijñāna nurodo ypatingą išmanymą apie prigimtinį dvasinės sielos būvį ir apie jos ryšį su Aukščiausiąja Siela. „Śrīmad-Bhāgavatam“ (2.9.31) tai paaiškinama tokiais žodžiais:
Господь радить Арджуні з самого початку навчитись керувати своїми чуттями, щоб подолати найстрашнішого гріховного ворога — хтивість, яка знищує прагнення до самоусвідомлення і пізнання власної сутності. Джн̃а̄на означає «знання істинного „я”», що відмінне од «не-я», або, іншими словами, знання того, що душа не є тіло. Віджн̃а̄на означає «особливе знання істинного становища душі у її взаємостосунках з Верховною Душею». Все це пояснюється в Шрı̄мад-Бга̄ґаватам (2.9.31):
yad vijñāna-samanvitam
sa-rahasyaṁ tad-aṅgaṁ ca
gṛhāṇa gaditaṁ mayā
йад віджн̃а̄на-саманвітам
са-рахасйам̇ тад-ан̇ґам̇ ча
ґр̣ха̄н̣а ґадітам̇ майа̄
„Savojo „aš“ ir Aukščiausiojo „Aš“ pažinimas – slaptas ir mįslingas, tačiau galima įgyti žinių ir ypatingos rūšies patyrimą, jei Pats Viešpats paaiškins skirtingus šio pažinimo aspektus.“ „Bhagavad-gītā“ pateikia mums ir bendras, ir smulkias žinias apie savąjį „aš“. Gyvosios esybės – sudėtinės Viešpaties dalelės, ir todėl vienintelis jų uždavinys – tarnauti Viešpačiui. Tokia sąmonė vadinasi Kṛṣṇos sąmonė. Todėl nuo pat gyvenimo pradžios reikia mokytis Kṛṣṇos sąmonės, kad visiškai išsiugdytum ją ir pagal ją veiktum.
«Знання своєї сутності і Верховної сутності — найбільш заповітне й таємниче, але це знання й особливе розуміння можна отримати, якщо його різні аспекти пояснює Сам Господь». Бгаґавад-ґı̄та̄ дає нам таке особливе знання власної суті. Живі істоти є невід’ємні частки Господа, і їхнє призначення — просто служити Йому. Це і є свідомість Кр̣шн̣и. З самого початку життя ми повинні вчитись свідомості Кр̣шн̣и, щоб повністю усвідомити Кр̣шн̣у і діяти відповідно.
Geismas tėra iškreiptas meilės Dievui, kuri prigimta kiekvienai gyvajai esybei, atspindys. Jeigu nuo vaikystės žmogus auklėjamas Krsnos sąmonės dvasia, ta prigimta meilė Dievui negali pavirsti į geismą. Kai meilė Dievui išsigimsta į geismą, ją labai sunku grąžinti į normalią būklę. Vis dėlto Krsnos sąmonė tokia galinga, kad net pavėluotai stojęs į šį kelią, laikydamasis reguliuojamųjų pasiaukojimo tarnystės principų gali pamilti Dievą. Žodžiu, bet kuriame gyvenimo etape arba nuo tos akimirkos, kai suvokei neatidėliotiną to būtinumą, gali pradėti kontroliuoti savo jusles įsisąmoninęs Kṛṣṇą, su pasiaukojimu tarnaudamas Viešpačiui, ir šitokiu būdu geismą paversti meile Dievui, aukščiausiu žmogaus gyvenimo tikslu.
Хтивість є лише спотворене відображення любові до Бога, яка притаманна кожній живій істоті. Але якщо людину з самого початку виховують у свідомості Кр̣шн̣и, то властива їй любов до Бога не може перетворитись на хтивість. Коли ж любов до Господа вироджується в хтивість, дуже важко повернутись до нормального стану. Однак, свідомість Кр̣шн̣и настільки могутня, що навіть той, хто пізніше розпочав цей шлях, може стати коханим Господа, якщо він дотримуватиметься засад відданого служіння. Отже, на будь-якій стадії життя, з тої миті, як буде усвідомлена нагальна в тім потреба, кожен може почати опановувати свої чуття в свідомості Кр̣шн̣и, у відданому служінні Господеві, й перетворити хтивість на любов до Господа, вищий ступінь досконалості людського життя.