TEXT 28
TEXT 28
Tekstas
Текст
vyakta-madhyāni bhārata
avyakta-nidhanāny eva
tatra kā paridevanā
вйакта-мадгйа̄ні бга̄рата
авйакта-нідгана̄нй ева
татра ка̄ парідевана̄
Synonyms
Послівний переклад
авйакта-а̄дı̄ні—спочатку непроявлені; бгӯта̄ні—все, що створене; вйакта—проявлені; мадгйа̄ні—в середині; бга̄рата—нащадок Бгарати; авйакта—непроявлені; нідгана̄ні—коли знищується; ева—це все так; татра—тому; ка̄—яка; парідевана̄—скорбота.
Translation
Переклад
Pradžioje visos sukurtos būtybės esti neišreikštos, tarpiniame būvyje jos įgyja išreikštą pavidalą, o po naikinimo vėl tampa neišreikštos. Tad ar yra dėl ko sielotis?
Все створене існує спочатку в непроявленому стані, проявляється на проміжній стадії і знову поринає в непроявленість після знищення світу. Тож навіщо сумувати?
Purport
Коментар
KOMENTARAS: Jeigu teigsime, kad egzistuoja dviejų rūšių filosofai – tikintys esant sielą ir netikintys, tai ir vieni, ir kiti sielvartauti neturi jokio pagrindo. Tuos, kurie netiki sielos egzistavimu, Vedų išminties pasekėjai vadina ateistais. Tarkime, jog mes pripažįstame ateistinę teoriją – net ir šiuo atveju pergyventi nėra dėl ko. Net ir nepaisant to, kad siela egzistuoja atskirai, turime suvokti, kad prieš visatos sukūrimą materijos pradmenys esti dar neišreikšti. Kaip iš eterio atsiranda oras, iš oro – ugnis, iš ugnies – vanduo, o iš vandens – žemė, taip iš subtilaus neišreikšto būvio randasi išreikšti daiktai. Iš žemės sudaromi patys įvairiausi daiktai. Imkime, pavyzdžiui, daugiaaukštį dangoraižį, pastatytą iš žemės. Kai dangoraižis sugriaunamas, jis vėl praranda išreikštą būvį ir egzistuoja atomų pavidalu kaip buvo iš pradžių. Energijos tvermės dėsnis galioja kaip galiojęs, tiktai skirtumas toks, kad bėgant laikui daiktai įgauna išreikštą arba neišreikštą pavidalą. Tad ar verta sielvartauti dėl kokio daikto – ar jis būtų išreikšto pavidalo, ar būtų neišreikštas? Šiaip ar taip, net ir tai, kas neišreikšta, niekur neišnyksta. Pradmenys būna neišreikšti ir pradžioje, ir pabaigoje; jie įgyja išreikštą pavidalą tiktai tarpiniame būvyje ir materialia prasme tai nesudaro esminio skirtumo.
У будь-якому випадку, чи віримо ми в існування душі, чи ні, немає підстав для скорботи. Тих, що не вірять в існування душі, послідовники ведичної мудрості називають атеїстами. Припустім, що ми приймаємо атеїстичну позицію — і все одно ми не знаходимо причин для скорботи. До творення, коли душа відсутня, матеріальні елементи існують, але в невиявленому стані. З такого тонкого непроявленого стану виходять світи, так само як з ефіру виникає повітря, з повітря — вогонь, з вогню — вода, а з води — земля. Із землі виникають найрізноманітніші утворення. Розгляньмо, наприклад, високий хмарочос, що збудований із елементів землі. Якщо він руйнується, це означає, що виявлене знову стає невиявленим і в кінцевій стадії перебуває у вигляді атомів. Закон збереження енерґії не порушується, просто з часом речі виявляються й знову поринають в непроявленість, — в цьому й полягає різниця. Таким чином, немає підстав уболівати за чим-небудь, адже воно завжди існує, у виявленому або ж у невиявленому стані. Так чи інакше, ніщо не зникає, навіть за невиявленого стану. Як спочатку, так і наприкінці всі елементи існують у невиявленому стані, лише на проміжному етапі вони з’являються, і таким чином виникає творіння, — отже, немає ніякої різниці навіть з матеріального погляду.
O jeigu mes pripažįstame „Bhagavad-gītoje“ pateiktą Vedų teiginį, kuris skelbia, kad materialūs kūnai ilgainiui suyra (antavanta ime dehāḥ) ir tik siela išlieka amžinai (nityasyoktāḥ śarīriṇaḥ), mes turime visada atminti, jog kūnas – tai drabužis, tad ar verta sielotis keičiant rūbą? Amžinos sielos požiūriu materialus kūnas faktiškai neegzistuoja, jo būtis – tarytum sapnas. Sapne mes galime skraidyti padebesiais ar sėdėti karietoje kaip karaliai, bet nubudę matome, kad mes nei danguje, nei karietoje. Vedų išmintis skatina pažinti save remiantis tuo principu, kad materialus kūnas neegzistuoja. Taigi ar tikime sielos buvimu, ar ne – abiem atvejais nėra priežasties sielvartauti dėl prarasto kūno.
Якщо ми приймаємо твердження Вед, яке наведене в Бгаґавад- ґı̄ті, де сказано, що матеріальні тіла гинуть з плином часу (антаванта іме деха̄х̣), але душа вічна (нітйасйокта̄х̣ ш́арı̄рін̣ах̣), то ми мусимо завжди пам’ятати, що тіло подібне до одягу. Навіщо сумувати, скидаючи старий одяг? У порівнянні з вічністю душі матеріальне тіло насправді не існує, його існування подібне до сну. Вві сні ми можемо уявляти, що літаємо в небі або ж сидимо в царський колісниці, але, прокидаючись, бачимо, що ми зовсім не на небі й не на колісниці. Ведична мудрість закликає до самоусвідомлення, виходячи з того, що матеріальне тіло насправді не існує. Тому, в будь-якому випадку, вірить людина в існування душі, чи ні, немає причини вболівати за втраченим тілом.