Skip to main content

TEXT 22

TEXT 22

Tekstas

Текст

vāsāṁsi jīrṇāni yathā vihāya
navāni gṛhṇāti naro ’parāṇi
tathā śarīrāṇi vihāya jīrṇāny
anyāni saṁyāti navāni dehī
ва̄са̄м̇сі джı̄рн̣а̄ні йатга̄ віха̄йа
нава̄ні ґр̣хн̣а̄ті наро ’пара̄н̣і
татга̄ ш́арı̄ра̄н̣і віха̄йа джı̄рн̣а̄нй
анйа̄ні сам̇йа̄ті нава̄ні дехı̄

Synonyms

Послівний переклад

vāsāṁsi — drabužius; jīrṇāni — senus ir sudėvėtus; yathā — lygiai kaip; vihāya — palikęs; navāni — naujus drabužius; gṛhṇāti — gauna; naraḥ — žmogus; aparāṇi — kitus; tathā — taip pat; śarīrāṇi — kūnus; vihāya — palikęs; jīrṇāni — senus ir niekam tikusius; anyāni — kitus; saṁyāti — tikrai gauna; navāni — naujus; dehī — įkūnytasis.

ва̄са̄м̇сі—одяг; джı̄рн̣а̄ні—старі та зношені; йатга̄—точно, як; віха̄йа — відкидаючи; нава̄ні — новий одяг; ґр̣хн̣а̄ті — приймає; нарах̣—людина; апара̄н̣і—інші; татга̄—аналогічно; ш́арı̄ра̄н̣і—тіла; віха̄йа—залишаючи; джı̄рн̣а̄ні—старі і непотрібні; анйа̄ні—інші; сам̇йа̄ті—приймає; нава̄ні—нові вбрання; дехı̄—втілений.

Translation

Переклад

Kaip žmogus užsivelka naujus drabužius, nusimetęs sudėvėtus, taip ir siela gauna naujus materialius kūnus, palikusi senus ir nebenaudingus.

Як людина одягає нове вбрання, скидаючи старе, так і душа вбирається у нове тіло, залишаючи старе й непридатне.

Purport

Коментар

KOMENTARAS: Tai, kad atomo dydžio individuali siela keičia kūnus – pripažintas faktas. Net šiuolaikiniai mokslininkai, netikintys sielos buvimu, bet kartu ir negalintys paaiškinti, kodėl iš širdies sklinda energija, turi pripažinti, kad kūnas nuolat kinta: kūdikis tampa vaiku, vaikas – jaunuoliu, o jaunuolis – seneliu. Praėjus senatvei, tokie pokyčiai iš naujo atsikartoja – tiktai jau kitame kūne. Tai paaiškinta viename ankstesniųjų posmų (2.13).

Те, що атомічна індивідуальна душа змінює тіло, є очевидна істина. Навіть сучасні вчені, які не вірять в існування душі, але водночас не знаходять іншого пояснення джерелові енерґії в серці, змушені визнати як незаперечний факт безперервні зміни тіла, що проявляються в його переході від дитинства до хлоп’яцтва, від хлоп’яцтва до юності й від юності до старості. Потім відбувається перехід у нове тіло. Це було з’ясовано в одному з попередніх віршів (2.13).

Sąlygas persikelti į kitą kūną atomo dydžio individualiai sielai sudaro Supersiela. Ji išpildo atomo dydžio sielos troškimą taip, kaip draugas išpildo draugo troškimą. Vedos, būtent „Muṇḍaka Upaniṣada“ bei „Śvetāśvatara Upaniṣada“, palygina sielą ir Supersielą su dviem vienas kitam artimais paukščiais, tupinčiais viename medyje. Vienas tų paukščių (individuali atomo dydžio siela) lesa medžio vaisius, o kitas (Kṛṣṇa) tiesiog stebi Savo draugą. Vienas iš paukščių – nors kokybės prasme jie tapatūs – susigundo materialaus medžio vaisiais, o kitas tiesiog stebi Savo draugo veiklą. Kṛṣṇa – stebintis paukštis, o Arjuna – lesantis. Nors jie ir draugai, vienas jų – šeimininkas, o kitas – tarnas. Kadangi atomo dydžio siela pamiršta šį ryšį, jai tenka nuolat persikelti iš vieno medžio į kitą, t.y. keisti kūnus. Jiva, siela, labai vargsta materialaus kūno medyje, bet kai tik ji, pavaldusis paukštis, antrąjį paukštį pasirenka aukščiausiu dvasiniu mokytoju – kaip pasielgė Arjuna, laisva valia atsidavęs Kṛṣṇai ir išklausęs Jo pamokymų, ji tuojau pat atsikrato sielvarto. Tai liudija ir „Muṇḍaka Upaniṣada“ (3.1.2), ir „Śvetāśvatara Upaniṣada“ (4.7):

Перехід атомічної індивідуальної душі в нове тіло стає можливим з милості Наддуші. Наддуша виконує бажання індивідуальної душі, так само, як один друг виконує бажання іншого. Веди, зокрема Мун̣д̣ака Упанішада, а також Ш́вета̄ш́ватара Упанішада, порівнюють душу і Наддушу з двома птахами, що сидять на одному дереві. Один з птахів (індивідуальна атомічна душа) дзьобає плід цього дерева, а другий (Кр̣шн̣а) просто спостерігає за Своїм приятелем. Природа двох птахів однакова, але один зачарований плодами матеріального дерева, тимчасом як другий є лише свідком діяльності Свого товариша. Кр̣шн̣а — це птах, який спостерігає, а Арджуна — птах, який куштує. Хоча вони й друзі, однак, один з них — повелитель, а другий — слуга. Коли духовна іскра, атомічна душа, забуває за такі взаємостосунки, їй доводиться перелітати з одного дерева на інше, тобто міняти тіло. Душа, джı̄ва, сидячи на дереві матеріального тіла, щосили бореться за існування, але тільки-но вона погоджується визнати другого птаха за Верховного духовного вчителя, а саме так зробив Арджуна, добровільно віддавши себе Кр̣шн̣і в науку, то, підлегла, вона миттю звільняється від усіх скорбот. І Мун̣д̣ака Упанішада (3.1.2), і Ш́вета̄ш́ватара Упанішада (4.7) підтверджують це:

samāne vṛkṣe puruṣo nimagno
’nīśayā śocati muhyamānaḥ
juṣṭaṁ yadā paśyaty anyam īśam
asya mahimānam iti vīta-śokaḥ
сама̄не вр̣кше пурушо німаґно
’нı̄ш́айа̄ ш́очаті мухйама̄нах̣
джушт̣ам̇ йада̄ пашйатй анйам ı̄ш́ам
асйа махіма̄нам іті вı̄та-ш́оках̣

„Nors abu paukščiai tupi viename medyje, lesantis paukštis yra prislėgtas rūpesčių bei liūdesio, nes jis ragauja to medžio vaisius. Bet pakanka kenčiančiam paukščiui atsigręžti į savo draugą, Viešpatį, ir išvysti Jo didybę, kai tą pačią akimirką jis atsikrato visų rūpesčių.“ Arjuna atsigręžia veidu į savo amžiną draugą – Kṛṣṇą, ir iš Jo išgirsta „Bhagavad-gītą“. Klausydamasis Kṛṣṇos, jis suvokia aukščiausiąją Viešpaties didybę ir atsikrato sielvarto.

«Хоча обидва птахи й сидять на одному дереві, того, котрий дзьобає його плоди, поглинає туга й турботи. Але якщо птах, який страждає, зверне свій погляд до друга, тобто до Господа і пізнає Його велич, — він одразу ж звільниться від усіх своїх тривог». Арджуна нарешті звернув свій погляд до свого вічного друга Кр̣шн̣и, і таким чином, слухаючи Бгаґавад-ґı̄ту з Його уст, має можливість осягнути верховну велич і славу Господа й звільнитися од скорботи.

Čia Viešpats pataria Arjunai nesisieloti dėl to, kad ir jo žilas senolis, ir jo mokytojas pakeis kūnus. Veikiau Arjuna turėtų tik pasidžiaugti, kad teisingame mūšyje nužudęs jų kūnus, jis suteiks jiems galimybę iš karto apsivalyti nuo atoveikio už įvairiausią kūnišką veiklą. Gyvybę dedantis ant aukuro ar atiduodantis ją teisingame mūšyje akimirksniu apsivalo nuo atoveikio už kūnišką veiklą ir pasikelia į aukštesnę būties pakopą. Taigi sielvartauti Arjuna neturėjo pagrindo.

Арджуна отримав від Господа пораду не сумувати з приводу того, що його старий дід та вчитель змінять тіла. Цьому слід було б радіти, адже, знищивши їхні тіла в справедливім двобої, він дасть їм змогу очиститись від усіх наслідків тілесної діяльності. Той, хто втрачає життя на жертовному вівтарі, або віддає його в справедливому бою, одразу ж очищується від наслідків тілесної діяльності й дістає в наступному житті кращі умови існування. Отже, в Арджуни не було підстав для смутку.