Skip to main content

TEXT 16

TEXT 16

Tekstas

Текст

nāsato vidyate bhāvo
nābhāvo vidyate sataḥ
ubhayor api dṛṣṭo ’ntas
tv anayos tattva-darśibhiḥ
на̄сато відйате бга̄во
на̄бга̄во відйате сатах̣
убгайор апі др̣шт̣о ’нтас
тв анайос таттва-дарш́ібгіх̣

Synonyms

Послівний переклад

na — niekada; asataḥ — neegzistuojančiojo; vidyate — yra; bhāvaḥ — buvimas; na — niekada; abhāvaḥ — kintamumas; vidyate — yra; sataḥ — amžino; ubhayoḥ — abiejų; api — tikrai; dṛṣṭaḥ — pastebėta; antaḥ — išvada; tu — tikrai; anayoḥ — jų; tattva — tiesą; darśibhiḥ — reginčiųjų.

на—ніколи; асатах̣—що не існує; відйате—є; бга̄вах̣—стійкість; на—ніколи; абга̄вах̣—змінність; відйате—є; сатах̣—вічний; убгайох̣—з двох; апі—насправді; др̣шт̣ах̣—ті, що спостерігають; антах̣—висновок; ту—насправді; анайох̣—з них; таттва—істина; дарш́ібгіх̣—ті, що бачать.

Translation

Переклад

Regintieji tiesą priėjo išvadą, kad tai, kas neegzistuoja [materialus kūnas] – nepastovu, o tai, kas amžina [siela] – nekinta. Šią išvadą jie padarė ištyrinėję abiejų reiškinių esmę.

Ті, що бачать істину, дійшли висновку, що неіснуюче (матеріальне тіло) — минуще, а вічне (душа) — не зазнає змін. Вони прийшли до такого висновку, дослідивши природу обох.

Purport

Коментар

KOMENTARAS: Nuolatos besikeičiantis kūnas – laikinas. Šių laikų medicina pripažįsta, kad dėl įvairiausių ląstelių veiklos kūnas kinta kas akimirką – jis auga ir sensta. Tačiau dvasinė siela egzistuoja nuolatos, visada yra tokia pati; jai nedaro įtakos jokie kūno bei proto pokyčiai. Tuo materija ir skiriasi nuo dvasios. Pagal prigimtį kūnas nepastovus, o siela – amžina. Šią išvadą prieina visi regintys tiesą: ir impersonalistai, ir personalistai. „Viṣṇu Purāṇoje“ (2.12.38) teigiama, kad Viṣṇu ir Jo buveinės pačios savaime skleidžia dvasinės būties šviesą (jyotīṁṣi viṣṇur bhuvanāni viṣṇuḥ). Žodžiai tai, kas egzistuoja ir tai, kas neegzistuoja gali nurodyti tiktai dvasią ir materiją. Tokios nuomonės laikosi visi regintieji tiesą.

Мінливе тіло недовговічне. Сучасна медицина визнає, що щомиті, внаслідок життєдіяльності різних клітин, тіло змінюється. Таким чином відбувається ріст тіла та його старіння. Однак, душа існує постійно, і залишається тією ж самою, поза всіма змінами тіла й розуму. В цьому полягає різниця між матерією й духом. За своєю природою тіло мінливе, але душа — вічна. До такого висновку приходять усі мудреці, як імперсоналісти, так і персоналісти. У Вішн̣у Пура̄н̣і (2.12.38) сказано, що і Вішну, і всі Його обителі мають своє особисте світлосяйне духовне існування (джйотı̄м̇ші вішн̣ур бгувана̄ні вішн̣ух̣). Слова «той, що існує» та «позбавлений існування» стосуються духу й матерії. Так вважають усі мудреці.

Taip Viešpats pradeda mokyti gyvąsias esybes, kurioms klaidinantį poveikį daro neišmanymas. Neišmanymas pašalinamas atkuriant amžiną ryšį tarp garbintojo ir garbinamo objekto ir suvokiant skirtumą tarp Aukščiausiojo Dievo Asmens ir Jo sudėtinių dalelių – gyvųjų esybių. Aukščiausiojo prigimtį galime suvokti nuodugniai tyrinėdami save, savo santykį su Juo suvokdami kaip dalies santykį su visuma. „Vedānta-sūtroje“ bei „Śrīmad-Bhāgavatam“ Aukščiausiasis vadinamas visų emanacijų šaltiniu. Šias emanacijas galima pažinti per aukštesniosios bei žemesniosios gamtos reiškinius. Gyvosios esybės priklauso aukštesniajai gamtai, – tai bus atskleista septintame skyriuje. Nors energija ir energijos šaltinis nesiskiria, tačiau šaltinis laikomas Aukščiausiuoju, o energija ar gamta – pavaldžia Jam. Taigi gyvosios esybės visada pavaldžios Aukščiausiam Viešpačiui kaip tarnas – šeimininkui, o mokinys – mokytojui. Kai užvaldo neišmanymas, šių akivaizdžių tiesų suvokti tampa neįmanoma, todėl siekdamas išsklaidyti neišmanymą bei apšviesti protą visų laikų visoms gyvosioms esybėms, Viešpats dėsto „Bhagavad-gītą“.

З цього починаються повчання Господа всім живим істотам, що перебувають в омані невігластва. Коли розсіюється невігластво, тоді поновлюються вічні взаємостосунки між тим, хто поклоняється, і об’єктом поклоніння, а також розуміння різниці між живими істотами, невід’ємними частками Господа, і Самим Верховним Богом- Особою. Природу Всевишнього можна пізнати, глибоко досліджуючи себе самого, водночас усвідомлюючи свій зв’язок із Ним, як частини і цілого. У Веда̄нта-сӯтрі, так само, як і в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, Всевишнього визнано за джерело усіх проявлень. Ці проявлення пізнають на двох рівнях природи — вищому й нижчому. Живі істоти належать до вищої природи, про що розповідається в сьомій главі. І хоча немає різниці між самою енерґією та її джерелом, за джерело визнають Всевишнього, а енерґію, тобто природу, вважають підлеглою. Таким чином, живі істоти завжди підкорюються Верховному Господеві, так само, як слуга підчиняється хазяїнові, а учень — вчителеві. Це очевидне знання не осягне той, кого засліпило невігластво, і тому заради просвіти всіх живих істот на всі часи Господь і викладає вчення Бгаґавад-ґı̄ти.