TEXT 5
TEXT 5
Tekstas
Текст
chandobhir vividhaiḥ pṛthak
brahma-sūtra-padaiś caiva
hetumadbhir viniścitaiḥ
чгандобгір вівідгаіх̣ пр̣тгак
брахма-сӯтра-падаіш́ чаіва
хетумадбгір вініш́чітаіх̣
Synonyms
Послівний переклад
р̣шібгіх̣—освіченими мудрецями; бахудга̄—багатьма шляхами; ґı̄там—описано; чгандобгіх̣—ведичними гімнами; вівідгаіх̣—різними; пр̣тгак—по-різному; брахма-сӯтра—Веда̄нти; падаіх̣—афоризмами; ча—також; ева—неодмінно; хету-мадбгіх̣—з причиною й наслідком; вініш́чітаіх̣—докладними.
Translation
Переклад
Žinias apie veiklos lauką ir veiklą pažįstantį subjektą daug išminčių perteikė įvairiuose Vedų raštuose. Ypač išsamiai jas pateikia Vedānta-sūtra, išsamiai aiškindama priežastį ir pasekmę.
Багато мудреців в різних ведичних писаннях описали знання про поле діяльності і того, хто знає діяльність. У найбільш цілісному вигляді його представляє Веда̄нта-сӯтра з вичерпним поясненням причин і наслідків.
Purport
Коментар
KOMENTARAS: Aukščiausiasis Dievo Asmuo, Kṛṣṇa, yra didžiausias autoritetas žinių apie veiklos lauką ir veiklą pažįstantį subjektą srityje. Vis dėlto eruditai ir pripažinti autoritetai visada remiasi pirmtakais – taip jau yra įprasta. Kṛṣṇa, aiškindamas šį daug ginčų keliantį sielos ir Supersielos vienovės ir skirtybės klausimą, remiasi šventraščiais, Vedānta, kurios autoritetingumas pripažintas. Iš pradžių jis sako: „Ši nuomonė sutampa su daugelio išminčių nuomone.“ O iš išminčių, be Jo Paties, didžiu išminčiumi laikomas Vyāsadeva („Vedānta-sūtros“ autorius). „Vedānta-sūtra“ kuo geriausiai išaiškina dualizmą. Vyāsadevos tėvas Parāśara – irgi didis išminčius. Savo religinėse knygose jis rašo: aham tvaṁ ca tathānye . . . – „Visi mes – ir tu, ir aš, bei visos kitos gyvosios esybės – transcendentalūs, nors ir gyvename materialiuose kūnuose. Skirtingos karmos lemia mums klaidžioti trijų materialios gamtos guṇų keliais. Todėl kai kurios gyvosios esybės yra aukštesnio lygio, o kitos gyvena žemesnėje gamtoje. Aukštesnioji ir žemesnioji gamta egzistuoja dėl neišmanymo ir gauna išraišką per nesuskaičiuojamą daugybę gyvųjų esybių. Tačiau Supersiela nepuola, Jos neužteršia trys materialios gamtos guṇos, ir Ji visada transcendentali.“ Skirtumą tarp sielos, Supersielos ir kūno atskleidžia ir pradinės Vedos, ypač „Kaṭha Upaniṣada“. Daugelis didžiųjų išminčių aiškino šiuos klausimus, ir Parāśara laikomas svarbiausiu jų.
Верховний Бог-Особа, Кр̣шн̣а, — найвищий авторитет з цього знання. Але, за звичаєм, обізнані вчені й визнані авторитети завжди посилаються на своїх попередників. Кр̣шн̣а пояснює це надзвичайно суперечливе питання про двоїстість та неподільність індивідуальної душі й Наддуші, посилаючись на святі писання, на авторитет Веда̄нти. Спочатку Він каже, що це сходиться з думкою багатьох мудреців. Щодо мудреців, то окрім Нього Самого, Вйа̄садева, автор Веда̄нта-сӯтри, є великий мудрець, і у Веда̄нта-сӯтрі він чудово з’ясував природу двоїстості. Батько Вйа̄садеви, Пара̄ш́ара, також великий мудрець, і він писав у своїх книгах з релігії: ахам твам̇ ча татга̄нйе... — „Ми — ти, я й різноманітні інші живі істоти — трансцендентні, хоча й перебуваємо в матеріальних тілах. Тепер на нас впливають, згідно з нашою кармою, три ґун̣и матеріальної природи. Тому дехто перебуває на вищому рівні, дехто — в нижчій природі. Вища та нижча природи існують внаслідок невігластва й проявляються в незчисленній множині живих істот. Але Наддуша трансцендентна, бо вона непохибна й не опоганена трьома ґун̣ами матеріальної природи». Таке розмежування душі, Наддуші й тіла проведено і в первісних Ведах, особливо в Кат̣га Упанішаді. Багато великих мудреців пояснювали це, Пара̄ш́ару ж вважають головним серед них.
Žodis chandobhiḥ nurodo įvairius Vedų raštus. Pavyzdžiui, „Taittirīya Upaniṣada“, „Yajur-Vedos“ atšaka, aprašo gamtą, gyvąją esybę ir Aukščiausiąjį Dievo Asmenį.
Слово чгандобгіх̣ стосується різної ведичної літератури. Наприклад, Таіттірı̄йа Упанішада, яка є відгалуженням Йаджур Веди, описує природу, живу істоту й Верховного Бога-Особу.
Jau buvo minėta, kad kṣetra – tai veiklos laukas, o kṣetra-jña yra dviejų tipų: individuali gyvoji esybė ir aukščiausia gyvoji esybė. „Taittirīya Upaniṣadoje“ (2.9) teigiama: brahma pucchaṁ pratiṣṭhā. Viena Aukščiausiojo Viešpaties energijos apraiškų vadinama anna-maya – gyvybės priklausomybė nuo maisto. Tai materialistinis Aukščiausiojo suvokimas. Tolimesnė pakopa – prāṇa-maya. Suvokus Aukščiausiąją Absoliučią Tiesą per maistą, ją galima patirti gyvybės požymiuose, jos formose. Jñāna- mayos stadijoje suvokimas prasiplečia, nuo gyvybės požymių pakylama iki minties, jausmo, noro. Po to pažįstamas Brahmanas. Ši pakopa vadinama vijñāna-maya – kai suvokiama, kad gyvosios esybės protas ir gyvybės požymiai skiriasi nuo pačios gyvosios esybės. Paskutinė ir aukščiausia pakopa – ānanda-maya, palaimingiausios gamtos (prigimties) pažinimas. Taigi yra penkios Brahmano pažinimo pakopos, kurios vadinamos brahma puccham. Pirmosios trys jų (anna-maya, prāṇa-maya, jñāna-maya) apima gyvųjų esybių veiklos laukus. Aukščiausiasis Viešpats, kuris vadinamas ānanda-maya, yra tiems laukams transcendentalus. Aukščiausiąjį apibūdina ir „Vedānta-sūtra“. Ji sako: ānanda-mayo ‘bhyāsāt – Aukščiausiojo Dievo Asmens prigimtis kupina džiugesio. Norėdamas gauti transcendentinę palaimą, Jis išsiplečia sukurdamas vijñāna-mayą, prāṇa-mayą, jñāna-mayą ir anna-mayą. Veiklos lauke besimėgaujančiu subjektu laikoma gyvoji esybė, bet ānanda-maya nuo jos visiškai skiriasi. Tuo norima pasakyti, kad gyvajai esybei nusprendus džiaugsmo semtis santarvėje su ānanda-maya, ji tampa tobula. Toks yra tikrasis paveikslas: Aukščiausiasis Viešpats – aukščiausias lauką pažįstantis subjektas, gyvoji esybė – pavaldus pažįstantis subjektas, o gamta – veiklos laukas. Šių tiesų reikia semtis iš „Vedānta-sūtros“, dar vadinamos „Brahma-sūtra“.
Як вже стверджувалося, кшетра — це поле діяльності, і є два види кшетра-джн̃а: індивідуальна жива істота й верховна жива істота. Як стверджується в Таіттірı̄йа Упанішаді (2.5), брахма пуччгам̇ пратішт̣га̄. Залежність існування від наявності їжі є проявом енерґії Верховного Господа, і це відоме як анна-майа. Таким є матеріалістичний підхід до розуміння Всевишнього. Далі йде пра̄н̣а-майа; це означає, що, усвідомивши присутність Верховної Абсолютної Істини в їжі, жива істота може збагнути Абсолютну Істину вже в ознаках життя або в різних формах життя. В джн̃а̄на-майі пізнання виходить за межі ознак життя й піднімається до рівня мислення, почуттів і волевиявів. Віджн̃а̄на-майа, або усвідомлення Брахмана, приходить тоді, коли саму живу істоту відрізняють од її розуму та ознак життя. Найвищим ступенем є а̄нанда-майа, осягнення всеблаженної природи. Таким чином, є п’ять ступенів реалізації Брахмана, які називають брахма пуччгам. Із цих п’яти перші три ступені — анна-майа, пра̄н̣а-майа, джн̃а̄на-майа — пов’язані з полем діяльності живих істот. Верховний Господь, якого називають а̄нанда-майа, посідає трансцендентне становище стосовно всіх полів діяльності. Веда̄нта-сӯтра також описує Верховного Господа за допомогою вислову а̄нанда-майо ’бгйа̄са̄т, це означає, що Верховний Бог-Особа за Своєю природою сповнений радості. Щоб насолоджуватись Своїм трансцендентним блаженством, Він поширює Себе у віджн̃а̄на-майі, пра̄н̣а-майі, джн̃а̄на-майі та анна-майі. Вважають, що жива істота насолоджується в полі діяльності, але а̄нанда-майа відрізняється від неї. Це означає, що коли жива істота вирішує насолоджуватись, зв’язавши себе з а̄нанда-майею — вона стає досконалою. Таким є правдивий опис Верховного Господа як верховного знавця поля, живої істоти як підлеглого знавця і природи поля діяльності. Ці істини слід відшукувати на сторінках Веда̄нта, тобто Брахма, сӯтри.
Šis posmas minėjo, jog „Brahma-sūtros“ aforizmai užrašyti nuosekliai priežasties ir pasekmės principu. Štai keletas sūtrų (aforizmų): na viyad aśruteḥ (2.3.2), nātmā śruteḥ (2.3.18) ir parāt tu tac chruteḥ (2.3.40). Pirmasis aforizmas nurodo veiklos lauką, antrasis – gyvąją esybę, o trečiasis – Aukščiausiąjį Viešpatį, summum bonum tarp visų esybių.
Тут згадано, що афоризми Веда̄нта-сӯтри досконало упорядковані за принципом причини й наслідку. Деякі сӯтри, або афоризми, такі: на війад аш́рутех̣ (2.3.2), на̄тма̄ ш́рутех̣ (2.3.18) і пара̄т ту тач-чгрутех̣ (2.3.40). Тобто, перший афоризм вказує на поле діяльності, другий вказує на живу істоту, а третій — на Верховного Господа, суммум бонум усіх проявлень різних істот.