Skip to main content

Text 16

ВІРШ 16

Texto

Текст

vaiyāsakiś ca bhagavān
vāsudeva-parāyaṇaḥ
urugāya-guṇodārāḥ
satāṁ syur hi samāgame
ваійа̄сакіш́ ча бгаґава̄н
ва̄судева-пара̄йан̣ах̣
уруґа̄йа-ґун̣ода̄ра̄х̣
сата̄м̇ сйур хі сама̄ґаме

Palabra por palabra

Послівний переклад

vaiyāsakiḥ — el hijo de Vyāsadeva; ca — también; bhagavān — lleno de conocimiento; vāsudeva — el Señor Śrī Kṛṣṇa; parāyaṇaḥ — apegado a; urugāya — de la Personalidad de Dios Śrī Kṛṣṇa, quien es glorificado por grandes filósofos; guṇa-udārāḥ — grandes cualidades; satām — de los devotos; syuḥ — debe de haber habido; hi — en realidad; samāgame — por la presencia de.

ваійа̄сакіх̣  —  син В’ясадеви; ча  —  також; бгаґава̄н  —  хто посідає повне трансцендентне знання ; ва̄судева   —   Господеві Крішні; пара̄йан̣ах̣—цілковито відданий ; уруґа̄йа—Бога-Особи Шрі Крішни, що Його уславлюють великі філософи; ґун̣а- уда̄ра̄х̣  —  чесноти; сата̄м  —  відданих; сйух̣  —  неодмінно мали бути; хі  —  само собою; сама̄ґаме  —  де присутні.

Traducción

Переклад

Śukadeva Gosvāmī, el hijo de Vyāsadeva, también estaba lleno de conocimiento trascendental, y era un gran devoto del Señor Śrī Kṛṣṇa, el hijo de Vasudeva. Así que debe de haber habido una discusión acerca del Señor Śrī Kṛṣṇa, a quien los grandes filósofos glorifican en compañía de grandes devotos.

Шукадева Ґосвамі, син В’ясадеви, теж уповні посідав трансцендентне знання і був великий відданий Господа Крішни, сина Васудеви . Отже , між ними не могло не виникнути бесіди про Господа Крішну, що Його уславлюють великі філософи і що Йому підносять хвалу в зібранні великих відданих.

Significado

Коментар

La palabra satām es muy importante en este verso. Satām significa «los devotos puros», los cuales no tienen ningún otro deseo más que el de servir al Señor. Solo en compañía de esa clase de devotos se discuten debidamente las trascendentales glorias del Señor Śrī Kṛṣṇa. El Señor dice que todas las narraciones acerca de Él están llenas de significado espiritual, y que una vez que uno oye hablar de Él debidamente y en compañía de los sātam, sin duda que siente la gran potencia, y alcanza, pues, automáticamente, la etapa devocional de la vida. Como ya se escribió, Mahārāja Parīkṣit era un gran devoto del Señor desde su mismo nacimiento, así como también lo era Śukadeva Gosvāmī. Ambos se hallaban en el mismo nivel, aunque parecía que Mahārāja Parīkṣit era un gran rey acostumbrado a las facilidades de la realeza, mientras que Śukadeva Gosvāmī era un típico renunciante del mundo, tanto así, que ni siquiera se ponía un pedazo de tela sobre el cuerpo. Superficialmente, Mahārāja Parīkṣit y Śukadeva Gosvāmī puede que parecieran ser la antítesis el uno del otro, pero básicamente ambos eran devotos puros e inmaculados del Señor. Cuando esa clase de devotos se reúnen, no puede haber más discusiones que las que estén relacionadas con las glorias del Señor, o el bhakti-yoga. También en el Bhagavad-gītā, cuando hubo conversaciones entre el Señor y Su devoto Arjuna, no podía haber otro tema aparte del bhakti-yoga, por muchos que los estudiosos mundanos especulen a su manera sobre ello. El uso de la palabra ca después de vaiyāsakiḥ indica, según Srila Jīva Gosvāmī, que tanto Śukadeva Gosvāmī como Mahārāja Parīkṣit eran de la misma categoría, cosa que se había determinado mucho antes, aunque uno estaba haciendo el papel del maestro, y el otro, del discípulo. Como el Señor Kṛṣṇa es el centro de las conversaciones, la palabra vāsudeva-parāyaṇaḥ, o «devoto de Vāsudeva», hace pensar en el devoto del Señor Śrī Kṛṣṇa, la meta común. Aunque había muchas más personas que se reunieron en el lugar en que Mahārāja Parīkṣit estaba ayunando, la conclusión natural que se infiere es que no se hablaba de nada más que de la glorificación del Señor Kṛṣṇa, porque el orador principal era Śukadeva Gosvāmī, y el oyente principal era Mahārāja Parīkṣit. Así que, el Śrīmad-Bhāgavatam, tal como fue hablado y oído por dos de los principales devotos del Señor, es solo para la glorificación del Señor Supremo, la Personalidad de Dios, Śrī Kṛṣṇa.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші велику вагу має слово сата̄м. Сата̄м вказує на чистих відданих, які не мають бажання іншого, крім бажання служити Господеві. Тільки у зібранні таких відданих можна почути правдиве обговорення трансцендентної величі Господа Крішни. Господь Сам каже, що бесіди про Нього завжди насичені глибоким духовним змістом і той, кому пощастить хоча б раз почути істину про Господа у товаристві сата̄м,неодмінно відчує потужну силу цих розмов і само собою прийде до життя у відданості.

Як уже сказано, Махараджа Парікшіт від самого народження був великий відданий Господа. Те саме дасться сказати і про Шукадеву Ґосвамі. Вони обоє перебували на однаковому рівні, хоча зовні Махараджа Парікшіт скидався на великого царя, звиклого до царських розкошів, а Шукадева Ґосвамі уособлював таку зреченість від світу, що навіть не прикривав своє тіло ніяким одягом. Зовні Махараджа Парікшіт і Шукадева Ґосвамі могли видатися повною протилежністю один одному, проте за своєю суттю обидва були бездомісні чисті віддані Господа. Коли збираються такі віддані, розмова між ними не може точитись ні про що, як тільки про славу Господа, чи бгакті-йоґу. Те саме можна побачити і в «Бгаґавад-ґіті». У бесіді між Господом та Його відданим Арджуною не могло бути іншої теми, крім бгакті-йоґи, хоч би там як намагались перетлумачити все на свій копил вчені-матеріалісти.

Згідно із Шрілою Джівою Ґосвамі, слово ча після ваійа̄сакіх̣ вказує на те, що Шукадева Ґосвамі з Махараджею Парікшітом здавна належали до одної категорії, дарма що один грав роль вчителя , а другий    —    учня . Уся розмова Шукадеви Ґосвамі з Махараджею Парікшітом зосереджувалась навколо Господа Крішни, тому Шукадеву і названо ва̄судева-пара̄йан̣ах̣, « відданий Ва̄судеви » , тобто відданий Господа Крішни    —    спільної для обох мети. Хоча до місця, де Махараджа Парікшіт постився, зійшлося також багато інших людей, напрошується природний висновок, що бесіда там не мала іншої теми, крім слави Господа Крішни, адже головний оповідач був Шукадева Ґосвамі, а головний слухач    —    Махараджа Парікшіт. Отже, «Шрімад-Бгаґаватам»    —    що його розказав один великий відданий, а вислухав інший    —    призначений єдино уславити Верховного Господа, Бога-Особу, Шрі Крішну.