Text 12
12
Devanagari
Деванагарі
सखापि ते भारतमाह कृष्ण: ।
यस्मिन्नृणां ग्राम्यसुखानुवादै-
र्मतिर्गृहीता नु हरे: कथायाम् ॥ १२ ॥
Text
Текст
sakhāpi te bhāratam āha kṛṣṇaḥ
yasmin nṛṇāṁ grāmya-sukhānuvādair
matir gṛhītā nu hareḥ kathāyām
сакга̄пі те бга̄ратам а̄ха кр̣шн̣ах̣
йасмін нр̣н̣а̄м̇ ґра̄мйа-сукга̄нува̄даір
матір ґр̣хіта̄ ну харех̣ катга̄йа̄м
Synonyms
Послівний переклад
muniḥ — the sage; vivakṣuḥ — described; bhagavat — of the Personality of Godhead; guṇānām — transcendental qualities; sakhā — friend; api — also; te — your; bhāratam — the Mahābhārata; āha — has described; kṛṣṇaḥ — Kṛṣṇa-dvaipāyana Vyāsa; yasmin — in which; nṛṇām — of the people; grāmya — worldly; sukha-anuvādaiḥ — pleasure derived from mundane topics; matiḥ — attention; gṛhītā nu — just to draw towards; hareḥ — of the Lord; kathāyām — speeches of (Bhagavad-gītā).
муніх̣ — мудрець; вівакшух̣ — описав; бгаґават — Бога-Особи; ґун̣а̄на̄м — трансцендентні якості; сакга̄ — друг; апі — також; те — твій; бга̄ратам — «Махабгарату»; а̄ха — повідав; кр̣шн̣ах̣ — Крішна-двайпаяна В’яса; йасмін — в якій; нр̣н̣а̄м — людей; ґра̄мйа — земне; сукга-анува̄даіх̣ — щастя, яке дають світські теми; матіх̣ — увагу; ґр̣хіта̄ ну — щоб привернути; харех̣ — Господа; катга̄йа̄м — до слів (до «Бгаґавад-ґіти»).
Translation
Переклад
Your friend the great sage Kṛṣṇa-dvaipāyana Vyāsa has already described the transcendental qualities of the Lord in his great work the Mahābhārata. But the whole idea is to draw the attention of the mass of people to kṛṣṇa-kathā [Bhagavad-gītā] through their strong affinity for hearing mundane topics.
Твій друг, великий мудрець Крішна-двайпаяна В’яса, вже описав трансцендентні якості Господа у своїй величній «Махабгараті». Але весь задум «Махабгарати» полягає в тому, щоб, скориставшись із людської пристрасті до світських тем, привернути увагу людського загалу до крішна-катги [«Бгаґавад-ґіти»].
Purport
Коментар
The great sage Kṛṣṇa-dvaipāyana Vyāsa is the author of all Vedic literature, of which his works Vedānta-sūtra, Śrīmad-Bhāgavatam and Mahābhārata are very popular readings. As stated in Bhāgavatam (1.4.25), Śrīla Vyāsadeva compiled the Mahābhārata for the less intelligent class of men, who take more interest in mundane topics than in the philosophy of life. The Vedānta-sūtra was compiled for persons already above the mundane topics, who might already have tasted the bitterness of the so-called happiness of mundane affairs. The first aphorism of Vedānta-sūtra is athāto brahma-jijñāsā, i.e., only when one has finished the business of mundane inquiries in the marketplace of sense gratification can one make relevant inquiries regarding Brahman, the Transcendence. Those persons who are busy with the mundane inquiries which fill the newspapers and other such literatures are classified as strī-śūdra-dvija-bandhus, or women, the laborer class and unworthy sons of the higher classes (brāhmaṇa, kṣatriya and vaiśya). Such less intelligent men cannot understand the purpose of Vedānta-sūtra, although they may make a show of studying the sūtras in a perverted way. The real purpose of Vedānta-sūtra is explained by the author himself in the Śrīmad-Bhāgavatam, and anyone trying to understand Vedānta-sūtra without reference to Śrīmad-Bhāgavatam is certainly misguided. Such misguided persons, who are interested in the mundane affairs of philanthropic and altruistic work under the misconception of the body as the self, could better take advantage of the Mahābhārata, which was specifically compiled by Śrīla Vyāsadeva for their benefit. The great author has compiled the Mahābhārata in such a way that the less intelligent class of men, who are more interested in mundane topics, may read the Mahābhārata with great relish and in the course of such mundane happiness can also take advantage of Bhagavad-gītā, the preliminary study of Śrīmad-Bhāgavatam or the Vedānta-sūtra. Śrīla Vyāsadeva had no interest in writing a history of mundane activities other than to give less intelligent persons a chance for transcendental realization through Bhagavad-gītā. Vidura’s reference to the Mahābhārata indicates that he had heard of the Mahābhārata from Vyāsadeva, his real father, while he was away from home and was touring the places of pilgrimage.
ПОЯСНЕННЯ: Великий мудрець Крішна-двайпаяна В’яса — це автор усіх ведичних творів, найвідоміші з яких «Веданта-сутра», «Шрімад-Бгаґаватам» і «Махабгарата». Як сказано у «Бгаґаватам» (1.4.25), Шріла В’ясадева створив «Махабгарату» задля людей меншого розуму, яких більше цікавлять світські теми, аніж філософія життя. «Веданта-сутру» створено для людей, котрі вже піднялися над цікавістю до світських тем, пересвідчившись у гіркоті так званого земного щастя. «Веданта-сутру» відкриває афоризм атга̄то брахма-джіджн̃а̄са̄ — лише той, хто облишив намагання вдовольнити свою земну цікавість на базарі чуттєвих насолод, може задати слушні запитання щодо Брахмана, Трансцендентності. Людей, яких приваблюють світські теми, — основний матеріал усіх часописів і художньої літератури, — зараховують до категорії стрі-шудра-двіджабандгу, тобто жіноцтва, класу робітників та недостойних нащадків вищих класів (брахманів, кшатрій та вайшій). Такі люди, наділені меншими розумовими здібностями, нездатні проникнути в суть «Веданта-сутри», навіть якщо вдають із себе її дослідників. Намагаючись тлумачити ці сутри, вони спотворюють їхній зміст. Справжній смисл «Веданта-сутри» пояснює сам її автор на сторінках «Шрімад-Бгаґаватам», і кожен, хто намагається зрозуміти «Веданта-сутру», не спираючись на «Шрімад-Бгаґаватам», іде хибним шляхом. Таким заблудлим людям, які, помилково вважаючи тіло за самого себе, захоплюються світською добродійністю і альтруїзмом, ліпше скористатися з «Махабгарати», спеціально створеної для їхнього блага. Шріла В’ясадева, великий мудрець, написав «Махабгарату» так, щоб люди меншого розуму, дуже цікаві світських тем, могли задовольнити свій матеріалістичний смак, насолоджуючись захопливими історіями «Махабгарати», але разом з тим відкрили для себе мудрість «Бгаґавад-ґіти», яку готує основу для вивчення «Шрімад-Бгаґаватам» чи «Веданта-сутри». Коли Шріла В’ясадева писав історію цих земних подій, він не мав іншого наміру, крім наміру за допомогою «Бгаґавад-ґіти» дати менш розумним людям можливість отримати трансцендентне знання. Відурина згадка про «Махабгарату» свідчить про те, що він почув її від В’ясадеви, свого справжнього батька, під час прощі до святих місць.