Text 20
20
Devanagari
Деванагарі
अनिवृत्तनिमित्तत्वात्पुन: प्रत्यवतिष्ठते ॥ २० ॥
Text
Текст
nivṛttaṁ bhayam ulbaṇam
anivṛtta-nimittatvāt
punaḥ pratyavatiṣṭhate
нівр̣ттам̇ бгайам улбан̣ам
анівр̣тта-німіттатва̄т
пунах̣ пратйаватішт̣гате
Synonyms
Послівний переклад
kvacit — in a certain case; tattva — the fundamental principles; avamarśena — by reflecting upon; nivṛttam — avoided; bhayam — fear; ulbaṇam — great; anivṛtta — not ceased; nimittatvāt — since the cause; punaḥ — again; pratyavatiṣṭhate — it appears.
квачіт — в певних випадках; таттва — першоелементів; авамарш́ена — розглядом; нівр̣ттам — усунутий; бгайам — страх; улбан̣ам — великий; анівр̣тта — не усунута; німіттатва̄т — тому що причина; пунах̣ — знову; пратйаватішт̣гате — з’являється.
Translation
Переклад
Even if the great fear of bondage is avoided by mental speculation and inquiry into the fundamental principles, it may still appear again, since its cause has not ceased.
Навіть якщо за допомогою роздумів і аналізу першоелементів людина позбувається страхітливої загрози матеріального рабства, ця загроза може повернутся будь-якої миті, тому що її причину не усунено.
Purport
Коментар
Material bondage is caused by putting oneself under the control of matter because of the false ego of lording it over material nature. Bhagavad-gītā (7.27) states, icchā-dveṣa-samutthena. Two kinds of propensities arise in the living entity. One propensity is icchā, which means desire to lord it over material nature or to be as great as the Supreme Lord. Everyone desires to be the greatest personality in this material world. Dveṣa means “envy.” When one becomes envious of Kṛṣṇa, or the Supreme Personality of Godhead, one thinks, “Why should Kṛṣṇa be the all and all? I’m as good as Kṛṣṇa.” These two items, desire to be the Lord and envy of the Lord, are the beginning cause of material bondage. As long as a philosopher, salvationist or voidist has some desire to be supreme, to be everything, or to deny the existence of God, the cause remains and there is no question of his liberation.
ПОЯСНЕННЯ: Причина матеріального рабства полягає в тому, що жива істота під впливом оманного его, через яке вона прагне панувати над матеріальною природою, сама віддає себе в полон матерії. У «Бгаґавад-ґіті» (7.27) сказано: іччга̄-двеша-самуттгена. Жива істота відчуває в собі дві схильності. Одна схильність — це іччга̄, тобто бажання панувати над матеріальною природою чи бути так само великим, як Верховний Господь. Кожен у матеріальному світі хоче бути великим. Друга схильність — це двеша, або «заздрість». Заздрячи Крішні, Верховному Богові-Особі, людина думає: «Чому Крішна повинен бути суттю всього сущого? Я нічим не гірший за Крішну». Ці два почуття, бажання бути Господом і заздрість до Господа, становлять причину матеріального рабства. Доки у мислителя, шукача спасіння чи послідовника філософії порожнечі залишається якесь бажання бути найвищим, бути всім сущим чи заперечувати існування Бога, залишається причина їхнього рабства, і тому про їхнє звільнення не може бути й мови.
Devahūti very intelligently says, “One may theoretically analyze and say that by knowledge he has become freed, but actually, as long as the cause exists, he is not free.” Bhagavad-gītā confirms that after performing such speculative activities for many, many births, when one actually comes to his real consciousness and surrenders unto the Supreme Lord, Kṛṣṇa, then the fulfillment of his research in knowledge is actually achieved. There is a gulf of difference between theoretical freedom and actual freedom from material bondage. The Bhāgavatam (10.14.4) says that if one gives up the auspicious path of devotional service and simply tries to know things by speculation, one wastes his valuable time (kliśyanti ye kevala-bodha-labdhaye). The result of such a labor of love is simply labor; there is no other result. The labor of speculation is ended only by exhaustion. The example is given that there is no benefit in husking the skin of an empty paddy; the rice is already gone. Similarly, simply by the speculative process one cannot be freed from material bondage, for the cause still exists. One has to nullify the cause, and then the effect will be nullified. This is explained by the Supreme Personality of Godhead in the following verses.
Девахуті мудро каже: «Людина може теоретично проаналізувати елементи матеріальної природи і сказати, що вона звільнилася, але доки існує причина її рабства, вона не може бути вільною». «Бгаґавад-ґіта» теж каже, що досконалого успіху в своїх пошуках знання досягає тільки той, хто за багато життів усвідомлює свою природу і віддається Верховному Господу, Крішні. Між теоретичної свободою від матеріальної рабства і справжньої свободою пролягає величезна різниця. «Бгаґаватам» (10.14.4) каже, що людина, яка залишає благословенний шлях відданого служіння і просто намагається пізнати світ за допомогою роздумів, просто марнує свій цінний час (кліш́йанті йе кевала-бодга-лабдгайе). Результат такої добровільної праці один — втомлива праця, інших результатів немає. Розумові труди мислителя не дають йому нічого іншого, крім втоми. Ілюструючи такі зусилля, «Шрімад-Бгаґаватам» порівнює їх із працею людини, яка молотить порожню полову — така людина не має жодної користі зі своєї праці, тому що все зерно вже обмолечене. Так само, просто будуючи умоглядні теорії неможливо звільнитися від матеріального рабства, тому що причина цього рабства залишається. Треба усунути причину, тоді зникне і її наслідок. Це пояснює Верховний Бог-Особа у наступних віршах.