Text 8
8
Devanagari
Деванагарі
श्च्योतद्घृतप्लुतमदन् हुतभुङ्मुखेन ।
यद्ब्राह्मणस्य मुखतश्चरतोऽनुघासं
तुष्टस्य मय्यवहितैर्निजकर्मपाकै: ॥ ८ ॥
Text
Текст
ścyotad-ghṛta-plutam adan huta-bhuṅ-mukhena
yad brāhmaṇasya mukhataś carato ’nughāsaṁ
tuṣṭasya mayy avahitair nija-karma-pākaiḥ
ш́чйотад-ґгр̣та-плутам адан хута-бгун̇-мукгена
йад бра̄хман̣асйа мукгаташ́ чарато ’нуґга̄сам̇
тушт̣асйа майй авахітаір ніджа-карма-па̄каіх̣
Synonyms
Послівний переклад
na — not; aham — I; tathā — on the other hand; admi — I eat; yajamāna — by the sacrificer; haviḥ — the oblations; vitāne — in the sacrificial fire; ścyotat — pouring; ghṛta — ghee; plutam — mixed; adan — eating; huta-bhuk — the sacrificial fire; mukhena — by the mouth; yat — as; brāhmaṇasya — of the brāhmaṇa; mukhataḥ — from the mouth; carataḥ — acting; anughāsam — morsels; tuṣṭasya — satisfied; mayi — to Me; avahitaiḥ — offered; nija — own; karma — activities; pākaiḥ — by the results.
на — не; ахам — Я; татга̄ — з іншого боку; адмі — їм; йаджама̄на — офірувальником; хавіх̣ — підношення; віта̄не — в жертовне вогнище; ш́чйотат — узливання; ґгр̣та — пряжене масло; плутам — змішане; адан — з’їдаючи; хута-бгук — жертовне вогнище; мукгена — ротом; йат — як; бра̄хман̣асйа — брахмани;
Translation
Переклад
I do not enjoy the oblations offered by the sacrificers in the sacrificial fire, which is one of My own mouths, with the same relish as I do the delicacies overflowing with ghee which are offered to the mouths of the brāhmaṇas who have dedicated to Me the results of their activities and who are ever satisfied with My prasāda.
Підношення, які офірують Мені в жертовному вогнищі, що є одним з Моїх ротів, не дають Мені такої насолоди, як облиті пряженим маслом ласощі, офіровані ротам брахманів, які присвятили Мені плоди своїх дій і завжди задовольняються Моїм прасадом.
Purport
Коментар
The devotee of the Lord, or the Vaiṣṇava, does not take anything without offering it to the Lord. Since a Vaiṣṇava dedicates all the results of his activities to the Lord, he does not taste anything eatable which is not first offered to Him. The Lord also relishes giving to the Vaiṣṇava’s mouth all eatables offered to Him. It is clear from this verse that the Lord eats through the sacrificial fire and the brāhmaṇa’s mouth. So many articles — grains, ghee, etc. — are offered in sacrifice for the satisfaction of the Lord. The Lord accepts sacrificial offerings from the brāhmaṇas and devotees, and elsewhere it is stated that whatever is given for the brāhmaṇas and Vaiṣṇavas to eat is also accepted by the Lord. But here it is said that He accepts offerings to the mouths of brāhmaṇas and Vaiṣṇavas with even greater relish. The best example of this is found in the life of Advaita Prabhu in his dealings with Haridāsa Ṭhākura. Even though Haridāsa was born of a Muhammadan family, Advaita Prabhu offered him the first dish of prasāda after the performance of a sacred fire ceremony. Haridāsa Ṭhākura informed him that he was born of a Muhammadan family and asked why Advaita Prabhu was offering the first dish to a Muhammadan instead of an elevated brāhmaṇa. Out of his humbleness, Haridāsa condemned himself a Muhammadan, but Advaita Prabhu, being an experienced devotee, accepted him as a real brāhmaṇa. Advaita Prabhu asserted that by offering the first dish to Haridāsa Ṭhākura, he was getting the result of feeding one hundred thousand brāhmaṇas. The conclusion is that if one can feed a brāhmaṇa or Vaiṣṇava, it is better than performing hundreds of thousands of sacrifices. In this age, therefore, it is recommended that harer nāma — chanting the holy name of God — and pleasing the Vaiṣṇava are the only means to elevate oneself to spiritual life.
ПОЯСНЕННЯ: Відданий Господа, вайшнава, не бере нічого, не офірувавши цього спочатку Господу. Всі плоди своєї діяльності вайшнава офірує Господу, і тому він також ніколи не їсть того, що не було офіроване Господу. Господь також черпає насолоду в тому, що всі піднесені Йому страви віддає вайшнавам. З цього вірша зрозуміло, що Господь їсть через жертовне вогнище і рот брахмани. Для задоволення Господа в жертовне вогнище офірують найрізноманітніші дари: зерно, масло тощо. Господь приймає всі дари, які приносять Йому брахмани та віддані. В інших місцях священних писань сказано, що Господь приймає також усі підношення, якими частують брахманів та вайшнавів. Однак тут зазначено, що найбільшу насолоду дають Господу саме ті дари, які підносять вустам брахманів та вайшнавів. Найліпшу ілюстрацію цього принципу ми бачимо в житті Адвайти Прабгу, в його стосунках із Харідасою Тгакурою. Хоча Харідаса народився в мусульманській родині, Адвайту Прабгу підніс йому першу тацю прасаду зі священного вогняного жертвопринесення. Харідаса Тгакура повідомив Адвайті Прабгу, що він народився в мусульманській родині, і запитав, чому Адвайта Прабгу підносить першу тацю мусульманину, а не піднесеному брахмані. З великого смирення Харідаса Тгакура представлявся недостойним мусульманином, але Адвайта Прабгу, досвідчений відданий, визнав його за істинного брахману. Адвайта Прабгу відповів, що, підносячи першу тацю Харідасі Тгакурі, він отримує таке саме благо, яке отримав би, нагодувавши сто тисяч брахманів. З цього всього випливає, що ліпше нагодувати одного брахману чи вайшнаву, ніж виконати сотні тисяч вогнених жертвопринесень. Тому писання проголошують, що за цієї епохи є тільки один метод духовного розвитку — повторювати святе ім’я Бога (харер на̄ма) і намагатися задовольнити вайшнаву.