Text 30
ВІРШ 30
Devanagari
Деванагарі
दिग्वातार्कप्रचेतोऽश्विवह्नीन्द्रोपेन्द्रमित्रका: ॥ ३० ॥
Text
Текст
devā vaikārikā daśa
dig-vātārka-praceto ’śvi-
vahnīndropendra-mitra-kāḥ
дева̄ ваіка̄ріка̄ даш́а
діґ-ва̄та̄рка-прачето ’ш́ві
вахніндропендра-мітра-ка̄х̣
Synonyms
Послівний переклад
vaikārikāt — from the mode of goodness; manaḥ — the mind; jajñe — generated; devāḥ — demigods; vaikārikāḥ — in the mode of goodness; daśa — ten; dik — the controller of directions; vāta — the controller of air; arka — the sun; pracetaḥ — Varuṇa; aśvi — the Aśvinī-kumāras; vahni — the fire-god; indra — the King of heaven; upendra — the deity in heaven; mitra — one of the twelve Ādityas; kāḥ — Prajāpati Brahmā.
ваіка̄ріка̄т — з ґуни добра; манах̣ — розум; джаджн̃е — постав; дева̄х̣ — півбоги; ваіка̄ріка̄х̣ — в ґуні добра; даш́а — десять; дік — повелитель сторін світу; ва̄та — повелитель повітря; арка — сонце; прачетах̣ — Варуна; аш́ві — Ашвіні-кумари; вахні — бог вогню; індра — небесний цар; упендра — божество, якому поклоняються на райських планетах; мітра — один з дванадцяти Адітій; ка̄х̣ — Праджапаті Брахма.
Translation
Переклад
From the mode of goodness the mind is generated and becomes manifest, as also the ten demigods controlling the bodily movements. Such demigods are known as the controller of directions, the controller of air, the sun-god, the father of Dakṣa Prajāpati, the Aśvinī-kumāras, the fire-god, the King of heaven, the worshipable deity in heaven, the chief of the Ādityas, and Brahmājī, the Prajāpati. All come into existence.
З ґуни добра народжується і проявляється розум, а також десять півбогів, що керують діяльністю тіла: повелитель сторін світу, володар повітря, бог сонця, батько Праджапаті Дакші, Ашвіні-кумари, бог вогню, цар раю, божество, вшановуване на райських планетах, визначний Адіт’я, а також Праджапаті Брахмаджі. Так усі вони з’являються на світ.
Purport
Коментар
Vaikārika is the neutral stage of creation, and tejas is the initiative of creation, while tamas is the full display of material creation under the spell of the darkness of ignorance. Manufacture of the “necessities of life” in factories and workshops, excessively prominent in the Age of Kali, or in the age of the machine, is the summit stage of the quality of darkness. Such manufacturing enterprises by human society are in the mode of darkness because factually there is no necessity for the commodities manufactured. Human society primarily requires food for subsistence, shelter for sleeping, defense for protection, and commodities for satisfaction of the senses. The senses are the practical signs of life, as will be explained in the next verse. Human civilization is meant for purifying the senses, and objects of sense satisfaction should be supplied as much as absolutely required, but not for aggravating artificial sensory needs. Food, shelter, defense and sense gratification are all needs in material existence. Otherwise, in his pure, uncontaminated state of original life, the living entity has no such needs. The needs are therefore artificial, and in the pure state of life there are no such needs. As such, increasing the artificial needs, as is the standard of material civilization, or advancing the economic development of human society, is a sort of engagement in darkness, without knowledge. By such engagement, human energy is spoiled, because human energy is primarily meant for purifying the senses in order to engage them in satisfying the senses of the Supreme Lord. The Supreme Lord, being the supreme possessor of spiritual senses, is the master of the senses, Hṛṣīkeśa. Hṛṣīka means the senses, and īśa means the master. The Lord is not the servant of the senses, or, in other words, He is not directed by the dictation of the senses, but the conditioned souls or the individual living entities are servants of the senses. They are conducted by the direction or dictation of the senses, and therefore material civilization is a kind of engagement in sense gratification only. The standard of human civilization should be to cure the disease of sense gratification, and one can do this simply by becoming an agent for satisfying the spiritual senses of the Lord. The senses are never to be stopped in their engagements, but one should purify them by engaging them in the pure service of sense gratification of the master of the senses. This is the instruction of the whole Bhagavad-gītā. Arjuna wanted first of all to satisfy his own senses by his decision not to fight with his kinsmen and friends, but Lord Śrī Kṛṣṇa taught him the Bhagavad-gītā just to purify Arjuna’s decision for sense gratification. Therefore Arjuna agreed to satisfy the senses of the Lord, and thus he fought the Battle of Kurukṣetra, as the Lord desired.
ПОЯСНЕННЯ: Вайкаріка — це стадія, коли творіння перебуває ще в нейтральному стані, теджас — це поштовх до творення, а тамас — це повний розквіт матеріального творіння, огорнутого пітьмою невігластва. Виробництво «насущно-потрібних товарів» на заводах і фабриках, що бурхливо розгортається за епохи Калі, епохи машин, — це найповніший вираз пітьми. Промислові підприємства належать до проявів ґуни темряви у людському суспільстві, тому що у виробництві товарів широкого вжитку насправді немає потреби. Насамперед люди потребують їжі, щоб підтримувати своє існування, даху над головою, щоб спати, засобів оборони та об’єктів задоволення чуттів. Як те буде пояснене в наступному вірші, наявність чуттів свідчить про присутність життя. Людська цивілізація призначена очистити чуття людини, і тому вона має бути забезпечена об’єктами чуттєвої втіхи настільки, наскільки це реально потрібно, а не настільки, щоб це збільшувало штучні запити чуттів. Їжа, притулок, оборона та задоволення чуттів — це потреби, пов’язані тільки з матеріальним існуванням, натомість у своєму чистому, неоскверненому стані відначального буття жива істота не має таких потреб. Отже, ці потреби штучні і відсутні на рівні чистого життя. Тому побільшувати свої штучні запити, домагатись матеріального збагачення, як ведеться в матеріальній цивілізації, — це діяльність у мороці невігластва. У такій діяльності людина просто марнує свою енерґію. Адже людська енерґія призначена насамперед на те, щоб очистити чуття і тоді залучити їх до задоволення чуттів Верховного Господа. Верховного Господа, верховного володаря духовних чуттів, називають повелителем чуттів, Хрішікешею. Хр̣шіка означає «чуття», а іш́а — «повелитель». Господь не слуга чуттів, тобто Він не кориться диктатові чуттів, натомість зумовлені душі, індивідуальні живі істоти, — слуги власних чуттів. Ними керують забаганки чуттів, а тому матеріальна цивілізація цілком зводиться просто до задоволення чуттів. Мета справжньої людської цивілізації полягає в тому, щоб вилікувати людину від цієї хвороби, від прагнення тішити чуття, а цього можна досягнути просто ставши знаряддям для задоволення духовних чуттів Господа. Діяльности чуттів не зупинити, натомість чуття треба очистити, залучивши до чистого служіння чуттям повелителя чуттів. Це суть повчань усієї «Бгаґавад-ґіти». Арджуна спочатку хотів задовольнити власні чуття і вирішив не битися зі своїми родичами та друзями, але Господь Шрі Крішна, щоб очистити Арджуну від бажання чуттєвої насолоди, виклав йому «Бгаґавад-ґіту». Тоді Арджуна погодився задовольняти чуття Господа і став до бою на Курукшетрі, як того бажав Господь.
The Vedas instruct us to get out of the existence of darkness and go forward on the path of light (tamasi mā jyotir gama). The path of light is therefore to satisfy the senses of the Lord. Misguided men, or less intelligent men, follow the path of self-realization without any attempt to satisfy the transcendental senses of the Lord by following the path shown by Arjuna and other devotees of the Lord. On the contrary, they artificially try to stop the activities of the senses (yoga system), or they deny the transcendental senses of the Lord (jñāna system). The devotees, however, are above the yogīs and the jñānīs because pure devotees do not deny the senses of the Lord; they want to satisfy the senses of the Lord. Only because of the darkness of ignorance do the yogīs and jñānīs deny the senses of the Lord and thus artificially try to control the activities of the diseased senses. In the diseased condition of the senses there is too much engagement of the senses in increasing material needs. When one comes to see the disadvantage of aggravating the sense activities, one is called a jñānī, and when one tries to stop the activities of the senses by the practice of yogic principles, he is called a yogī, but when one is fully aware of the transcendental senses of the Lord and tries to satisfy His senses, one is called a devotee of the Lord. The devotees of the Lord do not try to deny the senses of the Lord, nor do they artificially stop the actions of the senses. But they do voluntarily engage the purified senses in the service of the master of the senses, as was done by Arjuna, thereby easily attaining the perfection of satisfying the Lord, the ultimate goal of all perfection.
Веди закликають нас вибратися з пітьми і рушити шляхом світла (тамасі ма̄ джйотір ґама). Іти шляхом світла означає задовольняти чуття Господа. Люди, що за браком розуму збились на манівці, йдучи шляхом самоусвідомлення, нехтують приклад Арджуни та інших відданих Господа і не чинять жодної спроби задовольнити чуття Господа. Навпаки, вони намагаються штучно припинити діяльність чуттів (у системі йоґи) або заперечують, що Господь має трансцендентні чуття (у системі ґ’яни). Проте віддані перебувають вище за йоґів та ґ’яні, тому що чисті віддані не заперечують існування чуттів Господа — вони прагнуть задовольнити їх. Тільки через темряву свого невігластва, йоґи та ґ’яні не визнають Господніх чуттів і тому силкуються опанувати діяльність своїх хворих чуттів штучними методами. У хворому стані чуття головно шукають дедалі більших матеріальних втіх. Людину, яка зрозуміла, як невигідно потурати чуттям, називають ґ’яні. Того, хто практикою йоґи намагається припинити діяльність чуттів, називають йоґом. Але того, хто повністю усвідомив, що Господь має трансцендентні чуття, і хто намагається задоволити їх, називають відданим Господа. Віддані Господа ніколи не намагаються спростувати, що Господь має чуття, і ніколи не намагаються штучно припинити діяльність чуттів. Натомість вони за прикладом Арджуни доброхіть залучають свої очищені чуття до служіння повелителеві чуттів і таким чином легко сягають досконалости — задовольняють Господа. Це становить найвищу мету усіх шляхів самовдосконалення.