Skip to main content

Text 21

ВІРШ 21

Devanagari

Деванагарі

कालं कर्म स्वभावं च मायेशो मायया स्वया ।
आत्मन् यद‍ृच्छया प्राप्तं विबुभूषुरुपाददे ॥ २१ ॥

Text

Текст

kālaṁ karma svabhāvaṁ ca
māyeśo māyayā svayā
ātman yadṛcchayā prāptaṁ
vibubhūṣur upādade
ка̄лам̇ карма свабга̄вам̇ ча
ма̄йеш́о ма̄йайа̄ свайа̄
а̄тман йадр̣ччхайа̄ пра̄птам̇
выбубгӯшур упа̄даде

Synonyms

Послівний переклад

kālam — eternal time; karma — the fate of the living entity; svabhāvam — nature; ca — also; māyā — potency; īśaḥ — the controller; māyayā — by the energy; svayā — of His own; ātman (ātmani) — unto His Self; yadṛcchayā — independently; prāptam — being merged in; vibubhūṣuḥ — appearing differently; upādade — accepted for being created again.

ка̄лам—вічний час; карма—доля живої істоти; свабга̄вам—   природа; ча  —  також; ма̄йа̄  —  енерґія; іш́ах̣  —  повелитель; ма̄йайа̄  —  енерґією; свайа̄  —  Своєю; а̄тман (а̄тмані)  —  у Себе; йадр̣ччгайа̄  —  незалежно; пра̄птам  —  зануривши; вібубгӯшух̣—  виглядають по-різному; упа̄даде  —  використані.

Translation

Переклад

The Lord, who is the controller of all energies, thus creates, by His own potency, eternal time, the fate of all living entities, and their particular nature, for which they were created, and He again merges them independently.

Господь, повелитель усіх енерґій, створює Своєю енерґією вічний час, долю всіх живих істот та призначені для них індивідуальні характери, а тоді знову, незалежно ні від кого, поглинає їх.

Purport

Коментар

The creation of the material world, wherein the conditioned souls are allowed to act subordinately by the Supreme Lord, takes place again and again after being repeatedly annihilated. The material creation is something like a cloud in the unlimited sky. The real sky is the spiritual sky, eternally filled with the rays of the brahmajyoti, and a portion of this unlimited sky is covered by the mahat-tattva cloud of the material creation, in which the conditioned souls, who want to lord it against the will of the Lord, are put into play as they desire, under the control of the Lord by the agency of His external energy. As the rainy season appears and disappears regularly, the creation takes place and is again annihilated under the control of the Lord, as confirmed in the Bhagavad-gītā (8.19). So the creation and annihilation of the material worlds is a regular action of the Lord just to allow the conditioned souls to play as they like and thereby create their own fate of being differently created again in terms of their independent desires at the time of annihilation. The creation, therefore, takes place at a historical date (as we are accustomed to think of everything which has a beginning in our tiny experience). The process of creation and annihilation is called anādi, or without reference to date regarding the time the creation first took place, because the duration of even a partial creation is 8,640,000,000 years. The law of creation is, however, as mentioned in the Vedic literatures, that it is created at certain intervals and is again annihilated by the will of the Lord. The whole material or even the spiritual creation is a manifestation of the energy of the Lord, just as the light and heat of a fire are different manifestations of the fire’s energy. The Lord therefore exists in His impersonal form by such expansion of energy, and the complete creation rests on His impersonal feature. Nonetheless He keeps Himself distinct from such creation as the pūrṇam (or complete), and so no one should wrongly think that His personal feature is not existent due to His impersonal unlimited expansions. The impersonal expansion is a manifestation of His energy, and He is always in His personal feature despite His innumerable unlimited expansions of impersonal energies (Bg. 9.5-7). For human intelligence it is very difficult to conceive how the whole creation rests on His expansion of energy, but the Lord has given a very good example in the Bhagavad-gītā. It is said that although the air and the atoms rest within the huge expansion of the sky, which is like the resting reservoir of everything materially created, still the sky remains separate and unaffected. Similarly, although the Supreme Lord maintains everything created by His expansion of energy, He always remains separate. This is accepted even by Śaṅkarācārya, the great advocate of the impersonal form of the Absolute. He says nārāyaṇaḥ paro ’vyaktāt, or Nārāyaṇa exists separately, apart from the impersonal creative energy. The whole creation thus merges within the body of transcendental Nārāyaṇa at the time of annihilation, and the creation emanates from His body again with the same unchanging categories of fate and individual nature. The individual living entities, being parts and parcels of the Lord, are sometimes described as ātmā, qualitatively one in spiritual constitution. But because such living entities are apt to be attracted to the material creation, actively and subjectively, they are therefore different from the Lord.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальний світ, у якому зумовлені душі отримують змогу діяти за дозволом Верховного Господа, знову й знову проходить через знищення, а тоді творення. Матеріальне творіння подібне до хмари у безкрайому небі. Справжнє небо    —    це небо духовне, вічно осяяне промінням брахмаджйоті, і частину цього безмежного неба вкриває хмара махат-таттви    —    матеріального творіння. Тут зумовленим душам, що прагнуть владарювати над світом всупереч волі Господа, дозволено грати ролі, які вони бажають, залишаючись під наглядом зовнішньої енерґії Господа, що діє як Його представник. За словами «Бгаґавад- ґіти» (8.19), матеріальне творіння з Господньої волі знову й знову виникає і знищується, так само як рік у рік надходить і відходить сезон дощів. Отже, Господь періодично творить і знищує матеріальні світи, щоб дати можливість зумовленим душам грати обрані ролі і так творити власну долю. Ця доля змушує їх з’являтися знову, у новій формі, створеній відповідно до їхніх незалежних бажань на момент знищення всесвіту. Творіння починається певного моменту в історії (спираючись на свій крихітний досвід, ми звикли все аналізувати саме з погляду початку). Однак загалом цей ланцюг творення й знищення називають анаді: він не має початкової точки відліку в часі, тобто дати першого творення, адже навіть частковий цикл творення триває 8 640 000 000 років. У ведичних писаннях, щоправда, наведено закон безнастанного творення і знищення матеріального світу через певні проміжки часу відповідно до волі Господа.
Увесь матеріальний і навіть духовний світ являє собою прояв енерґії Господа, так само як світло та тепло    —    це різні прояви енерґії вогню. У поширенні Своєї енерґії Господь існує в безособистісній формі, і на цьому безособистісному аспекті Господа спочиває все творіння. Проте разом з тим Він, як пурнам (довершений), відмінний від Свого творіння, і тому не слід помилково вважати, що особистісний аспект Господа не перестає існувати, коли Він поширює Себе у формі безмежного безособистісного аспекту. Безособистісне поширення    —    це прояв Його енерґії, але Сам Він, незважаючи на існування у формі безособистісних енерґій Своїх безмежних поширень, завжди існує у Своєму особистісному аспекті (Б.-ґ. 9.5–7).

Людському інтелектові дуже важко осягнути, як усе творіння спочиває на поширенні Його енерґії, однак у «Бгаґавад-ґіті» Господь наводить хороший приклад: хоча в безмежних просторах неба, що подібне до вмістища всіх матеріальних утворів, перебуває безліч атомів повітря, саме небо не змішується з ними і не зазнає їхнього впливу. Так само, незважаючи на те, що Верховний Господь поширенням Своєї енерґії підтримує все створене, Він завжди залишається відокремленим від Свого творіння. Це визнає навіть Шанкарачар’я, ревний прибічник безособистісних уявлень про Абсолют. Він каже: на̄ра̄йан̣ах̣ паро ’вйакта̄т    —    Нараяна існує окремо, осторонь від безособистісної твірної енерґії. Під час знищення все творіння занурюється в тіло трансцендентного Нараяни, а потім знову виходить з Його тіла з тими самими незмінними категоріями долі та індивідуальних характерів. Індивідуальних живих істот, невід’ємні частки Господа, іноді називають атмами, вказуючи на їхню якісну єдність із духовною природою Господа. Але разом з тим живі істоти схильні принаджуватись до матеріального творіння, бажаючи діяти в ньому та насолоджуватись, і це відрізняє їх від Господа.