Text 16
ВІРШ 16
Devanagari
Деванагарі
उरुगायगुणोदारा: सतां स्युर्हि समागमे ॥ १६ ॥
Text
Текст
vāsudeva-parāyaṇaḥ
urugāya-guṇodārāḥ
satāṁ syur hi samāgame
ва̄судева-пара̄йан̣ах̣
уруґа̄йа-ґун̣ода̄ра̄х̣
сата̄м̇ сйур хі сама̄ґаме
Synonyms
Послівний переклад
vaiyāsakiḥ — the son of Vyāsadeva; ca — also; bhagavān — full in transcendental knowledge; vāsudeva — Lord Kṛṣṇa; parāyaṇaḥ — attached to; urugāya — of the Personality of Godhead Śrī Kṛṣṇa, who is glorified by great philosophers; guṇa-udārāḥ — great qualities; satām — of the devotees; syuḥ — must have been; hi — as a matter of fact; samāgame — by the presence of.
ваійа̄сакіх̣ — син В’ясадеви; ча — також; бгаґава̄н — хто посідає повне трансцендентне знання ; ва̄судева — Господеві Крішні; пара̄йан̣ах̣—цілковито відданий ; уруґа̄йа—Бога-Особи Шрі Крішни, що Його уславлюють великі філософи; ґун̣а- уда̄ра̄х̣ — чесноти; сата̄м — відданих; сйух̣ — неодмінно мали бути; хі — само собою; сама̄ґаме — де присутні.
Translation
Переклад
Śukadeva Gosvāmī, the son of Vyāsadeva, was also full in transcendental knowledge and was a great devotee of Lord Kṛṣṇa, son of Vasudeva. So there must have been discussion of Lord Kṛṣṇa, who is glorified by great philosophers and in the company of great devotees.
Шукадева Ґосвамі, син В’ясадеви, теж уповні посідав трансцендентне знання і був великий відданий Господа Крішни, сина Васудеви . Отже , між ними не могло не виникнути бесіди про Господа Крішну, що Його уславлюють великі філософи і що Йому підносять хвалу в зібранні великих відданих.
Purport
Коментар
The word satām is very important in this verse. Satām means the pure devotees, who have no other desire than to serve the Lord. Only in the association of such devotees are the transcendental glories of Lord Kṛṣṇa properly discussed. It is said by the Lord that His topics are all full of spiritual significance, and once one properly hears about Him in the association of the satām, certainly one senses the great potency and so automatically attains to the devotional stage of life. As already described, Mahārāja Parīkṣit was a great devotee of the Lord from his very birth, and so was Śukadeva Gosvāmī. Both of them were on the same level, although it appeared that Mahārāja Parīkṣit was a great king accustomed to royal facilities whereas Śukadeva Gosvāmī was a typical renouncer of the world, so much so that he did not even put a cloth on his body. Superficially, Mahārāja Parīkṣit and Śukadeva Gosvāmī might seem to be opposites, but basically they were both unalloyed, pure devotees of the Lord. When such devotees are assembled together, there can be no topics save discussions of the glories of the Lord, or bhakti-yoga. In the Bhagavad-gītā also, when there were talks between the Lord and His devotee Arjuna, there could not be any topic other than bhakti-yoga, however the mundane scholars may speculate on it in their own ways. The use of the word ca after vaiyāsakiḥ suggests, according to Śrīla Jīva Gosvāmī, that both Śukadeva Gosvāmī and Mahārāja Parīkṣit were of the same category, settled long before, although one was playing the part of the master and the other the disciple. Since Lord Kṛṣṇa is the center of the topics, the word vāsudeva-parāyaṇaḥ, or “devotee of Vāsudeva,” suggests devotee of Lord Kṛṣṇa, the common aim. Although there were many others who assembled at the place where Mahārāja Parīkṣit was fasting, the natural conclusion is that there was no topic other than the glorification of Lord Kṛṣṇa, because the principal speaker was Śukadeva Gosvāmī and the chief audience was Mahārāja Parīkṣit. So Śrīmad-Bhāgavatam, as it was spoken and heard by two principal devotees of the Lord, is only for the glorification of the Supreme Lord, the Personality of Godhead, Śrī Kṛṣṇa.
ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші велику вагу має слово сата̄м. Сата̄м вказує на чистих відданих, які не мають бажання іншого, крім бажання служити Господеві. Тільки у зібранні таких відданих можна почути правдиве обговорення трансцендентної величі Господа Крішни. Господь Сам каже, що бесіди про Нього завжди насичені глибоким духовним змістом і той, кому пощастить хоча б раз почути істину про Господа у товаристві сата̄м,неодмінно відчує потужну силу цих розмов і само собою прийде до життя у відданості.
Як уже сказано, Махараджа Парікшіт від самого народження був великий відданий Господа. Те саме дасться сказати і про Шукадеву Ґосвамі. Вони обоє перебували на однаковому рівні, хоча зовні Махараджа Парікшіт скидався на великого царя, звиклого до царських розкошів, а Шукадева Ґосвамі уособлював таку зреченість від світу, що навіть не прикривав своє тіло ніяким одягом. Зовні Махараджа Парікшіт і Шукадева Ґосвамі могли видатися повною протилежністю один одному, проте за своєю суттю обидва були бездомісні чисті віддані Господа. Коли збираються такі віддані, розмова між ними не може точитись ні про що, як тільки про славу Господа, чи бгакті-йоґу. Те саме можна побачити і в «Бгаґавад-ґіті». У бесіді між Господом та Його відданим Арджуною не могло бути іншої теми, крім бгакті-йоґи, хоч би там як намагались перетлумачити все на свій копил вчені-матеріалісти.
Згідно із Шрілою Джівою Ґосвамі, слово ча після ваійа̄сакіх̣ вказує на те, що Шукадева Ґосвамі з Махараджею Парікшітом здавна належали до одної категорії, дарма що один грав роль вчителя , а другий — учня . Уся розмова Шукадеви Ґосвамі з Махараджею Парікшітом зосереджувалась навколо Господа Крішни, тому Шукадеву і названо ва̄судева-пара̄йан̣ах̣, « відданий Ва̄судеви » , тобто відданий Господа Крішни — спільної для обох мети. Хоча до місця, де Махараджа Парікшіт постився, зійшлося також багато інших людей, напрошується природний висновок, що бесіда там не мала іншої теми, крім слави Господа Крішни, адже головний оповідач був Шукадева Ґосвамі, а головний слухач — Махараджа Парікшіт. Отже, «Шрімад-Бгаґаватам» — що його розказав один великий відданий, а вислухав інший — призначений єдино уславити Верховного Господа, Бога-Особу, Шрі Крішну.