Text 12
ВІРШ 12
Devanagari
Деванагарі
य उत्तमश्लोकपरायणा जना: ।
जीवन्ति नात्मार्थमसौ पराश्रयं
मुमोच निर्विद्य कुत: कलेवरम् ॥ १२ ॥
Text
Текст
ya uttama-śloka-parāyaṇā janāḥ
jīvanti nātmārtham asau parāśrayaṁ
mumoca nirvidya kutaḥ kalevaram
йа уттама-ш́лока-пара̄йан̣а̄ джана̄х̣
джіванті на̄тма̄ртхам асау пара̄ш́райам̇
мумоча нірвідйа кутах̣ калеварам
Synonyms
Послівний переклад
śivāya — welfare; lokasya — of all living beings; bhavāya — for flourishing; bhūtaye — for economic development; ye — one who is; uttama-śloka-parāyaṇāḥ — devoted to the cause of the Personality of Godhead; janāḥ — men; jīvanti — do live; na — but not; ātma-artham — selfish interest; asau — that; para-āśrayam — shelter for others; mumoca — gave up; nirvidya — being freed from all attachment; kutaḥ — for what reason; kalevaram — mortal body.
ш́іва̄йа — для добробуту; локасйа — усіх живих істот; бгава̄йа — для процвітання; бгӯтайе — для економічного розвитку; йе — який є; уттама-ш́лока-пара̄йан̣а̄х̣ — віддані діяльності для Бога-Особи; джана̄х̣ — люди; джіванті — живуть; на — але не; а̄тма-артгам — своєкорисливість; асау — то; пара-а̄ш́райам — притулок для інших; мумоча — залишив; нірвідйа — бувши вільний від будь-якої прив’язаности; кутах̣ — з якої причини; калеварам — смертне тіло.
Translation
Переклад
Those who are devoted to the cause of the Personality of Godhead live only for the welfare, development and happiness of others. They do not live for any selfish interest. So even though the Emperor [Parīkṣit] was free from all attachment to worldly possessions, how could he give up his mortal body, which was the shelter for others?
Ті, хто відданий ділу Бога-Особи, живуть єдино задля добробуту, поступу та щастя інших, а не для власної користи. Тож хоча імператор [Парікшіт] і був цілковито вільний од прив’язаности до земних багатств, як він міг покинути своє смертне тіло, що було притулком для інших?
Purport
Коментар
Parīkṣit Mahārāja was an ideal king and householder because he was a devotee of the Personality of Godhead. A devotee of the Lord automatically has all good qualifications. And the Emperor was a typical example of this. Personally he had no attachment for all the worldly opulences in his possession. But since he was king for the all-around welfare of his citizens, he was always busy in the welfare work of the public, not only for this life, but also for the next. He would not allow slaughterhouses or killing of cows. He was not a foolish and partial administrator who would arrange for the protection of one living being and allow another to be killed. Because he was a devotee of the Lord, he knew perfectly well how to conduct his administration for everyone’s happiness — men, animals, plants and all living creatures. He was not selfishly interested. Selfishness is either self-centered or self-extended. He was neither. His interest was to please the Supreme Truth, the Personality of Godhead. The king is the representative of the Supreme Lord, and therefore the king’s interest must be identical with that of the Supreme Lord. The Supreme Lord wants all living beings to be obedient to Him and thereby become happy. Therefore the king’s interest is to guide all subjects back to the kingdom of God. Hence the activities of the citizens should be so coordinated that they can at the end go back home, back to Godhead. Under the administration of a representative king, the kingdom is full of opulence. At that time, human beings need not eat animals. There are ample food grains, milk, fruit and vegetables so that the human beings as well as the animals can eat sumptuously and to their heart’s content. If all living beings are satisfied with food and shelter and obey the prescribed rules, there cannot be any disturbance between one living being and another. Emperor Parīkṣit was a worthy king, and therefore all were happy during his reign.
ПОЯСНЕННЯ: Парікшіт Махараджа був відданим Бога- Особи, а тому був також ідеальним царем та домогосподарем. Відданий Господа природно посідає всі добрі якості, і імператор Парікшіт був яскравий приклад тому. Особисто, він не мав прив’язаности до всіх земних щедрот, що ними володів. Але що він був цар, то, задля всебічного процвітання своїх підданих, трудився не покладаючи рук, дбаючи не лише за життя теперішнє, але й за наступне. Він не дозволяв боєн і вбивства корів. Імператор Парікшіт не належав до числа немудрих та несправедливих володарів, що одних істот захищають, а інших дозволяють вбивати. Він був відданий Господа і тому досконало знав, як слід правити, щоб були щасливі усі: люди, тварини, рослини і всі живі створіння. Ним не рухали егоїстичні інтереси. Егоїзм істоти може бути звернений на неї саму або на її оточення. В цареві, проте, не було ніякого егоїзму, в жодній з форм — його цікавило задовольнити Верховну Істину, Бога-Особу. Цар є представник Верховного Господа, а тому інтерес царя має збігатися з інтересом Верховного Господа. Верховний Господь хоче, щоб всі живі істоти впокорилися Йому і так віднайшли щастя. Отже, обов’язок царя — привести своїх підданих до царства Божого. Звідси випливає, що цар повинен організувати діяльність своїх підданих так, щоб наприкінці всі вони змогли повернутися додому, до Бога. Коли в державі урядує цар, який є представником Бога, царство процвітає. За такого царя людські істоти не відчувають потреби їсти тварин, бо є доволі збіжжя, молока, фруктів та овочів, щоб цілком насититись і людям, і тваринам. А коли всі істоти задоволені, добре нагодовані, мають захист і коряться визначеним приписам, незлагоди між ними бути не може. Махараджа Парікшіт був достойний цар, і тому за його царювання всі були щасливі.