Texts 24-25
ВІРШІ 24-25
Devanagari
Деванагарі
मृगाननुगत: श्रान्त: क्षुधितस्तृषितो भृशम् ॥ २४ ॥
जलाशयमचक्षाण: प्रविवेश तमाश्रमम् ।
ददर्श मुनिमासीनं शान्तं मीलितलोचनम् ॥ २५ ॥
Text
Текст
vicaran mṛgayāṁ vane
mṛgān anugataḥ śrāntaḥ
kṣudhitas tṛṣito bhṛśam
вічаран мр̣ґайа̄м̇ ване
мр̣ґа̄н ануґатах̣ ш́ра̄нтах̣
кшудгітас тр̣шіто бгр̣ш́ам
praviveśa tam āśramam
dadarśa munim āsīnaṁ
śāntaṁ mīlita-locanam
правівеш́а там а̄ш́рамам
дадарш́а мунім а̄сінам̇
ш́а̄нтам̇ міліта-лочанам
Synonyms
Послівний переклад
ekadā — once upon a time; dhanuḥ — arrows and bow; udyamya — taking firmly; vicaran — following; mṛgayām — hunting excursion; vane — in the forest; mṛgān — stags; anugataḥ — while following; śrāntaḥ — fatigued; kṣudhitaḥ — hungry; tṛṣitaḥ — being thirsty; bhṛśam — extremely; jala-āśayam — reservoir of water; acakṣāṇaḥ — while searching for; praviveśa — entered into; tam — that famous; āśramam — hermitage of Śamīka Ṛṣi; dadarśa — saw; munim — the sage; āsīnam — seated; śāntam — all silent; mīlita — closed; locanam — eyes.
екада̄ — якось; дганух̣ — стріли й лук; удйамйа — міцно взявши; вічаран—переслідуючи; мр̣ґайа̄м—на ловах; ване — в лісі; мр̣ґа̄н—оленів; ануґатах̣—женучись; ш́ра̄нтах̣—втомлений; кшудгітах̣—голодний; тр̣шітах̣—спраглий; бгр̣ш́ам — вкрай; джала-а̄ш́айам — джерело води; ачакша̄н̣ах̣ — шукаючи; правівеш́а — вступив у; там — відомого; а̄ш́рамам — хижу Шаміки Ріші; дадарш́а — побачив; мунім — мудреця; а̄сінам — що сидів; ш́а̄нтам — у повній тиші; міліта — заплющивши; лочанам — очі.
Translation
Переклад
Once upon a time Mahārāja Parīkṣit, while engaged in hunting in the forest with bow and arrows, became extremely fatigued, hungry and thirsty while following the stags. While searching for a reservoir of water, he entered the hermitage of the well-known Śamīka Ṛṣi and saw the sage sitting silently with closed eyes.
Якось Махараджа Парікшіт з луком і стрілами полював у лісі. Переслідуючи оленів, він змучився і, голодний та спраглий, шукав води, аж нарешті натрапив на хижу славетного Шаміки Ріші. Мудрець сидів заплющивши очі й не озивався.
Purport
Коментар
The Supreme Lord is so kind to His pure devotees that in proper time He calls such devotees up to Him and thus creates an auspicious circumstance for the devotee. Mahārāja Parīkṣit was a pure devotee of the Lord, and there was no reason for him to become extremely fatigued, hungry and thirsty because a devotee of the Lord never becomes perturbed by such bodily demands. But by the desire of the Lord, even such a devotee can become apparently fatigued and thirsty just to create a situation favorable for his renunciation of worldly activities. One has to give up all attachment for worldly relations before one is able to go back to Godhead, and thus when a devotee is too much absorbed in worldly affairs, the Lord creates a situation to cause indifference. The Supreme Lord never forgets His pure devotee, even though he may be engaged in so-called worldly affairs. Sometimes He creates an awkward situation, and the devotee becomes obliged to renounce all worldly affairs. The devotee can understand by the signal of the Lord, but others take it to be unfavorable and frustrating. Mahārāja Parīkṣit was to become the medium for the revelation of Śrīmad-Bhāgavatam by Lord Śrī Kṛṣṇa, as his grandfather Arjuna was the medium for the Bhagavad-gītā. Had Arjuna not been taken up with an illusion of family affection by the will of the Lord, the Bhagavad-gītā would not have been spoken by the Lord Himself for the good of all concerned. Similarly, had Mahārāja Parīkṣit not been fatigued, hungry and thirsty at this time, Śrīmad-Bhāgavatam would not have been spoken by Śrīla Śukadeva Gosvāmī, the prime authority of Śrīmad-Bhāgavatam. So this is a prelude to the circumstances under which Śrīmad-Bhāgavatam was spoken for the benefit of all concerned. The prelude, therefore, begins with the words “once upon a time.”
Верховний Господь дуже ласкавий до Своїх чистих відданих, і належного часу Він прикликає їх до Себе, створюючи їм сприятливі для повернення до Нього умови. Махараджа Парікшіт був чистий відданий Господа, тож йому не було з чого відчувати сильну втому, голод та спрагу, бо відданий Господа ніколи не переймається такими вимогами тіла. Однак з Господньої волі навіть такий відданий може начебто відчути втому й спрагу, якщо Господь хоче створити умови, які допоможуть йому зректися світської діяльности. Щоб дістати змогу повернутися до Бога, треба спочатку остаточно позбутися прив’язаности до матеріальних стосунків, і тому якщо відданий надто занурений у матеріальні справи, Господь влаштовує умови, які допомагають відданому збайдужіти до цього. Верховний Господь не забуває Свого чистого відданого ніколи, навіть коли той занурюється у так звані світські справи. Іноді Господь приміщає відданого у скрутне становище, і тоді відданий вже не може не зректися всіх матеріальних справ. Відданий розуміє це як знак від Господа, дарма що інші вбачають у цьому нещастя і причину для відчаю. Махараджі Парікшіту було визначено стати знаряддям для того, щоб Господь Шрі Крішна явив «Шрімад-Бгаґаватам» — так, як колись його прадід Арджуна став знаряддям для явлення «Бгаґавад-ґіти». Якби волею Господа Арджуна не впав в оману прив’язаности до родини, Господь не оповів би «Бгаґавад-ґіти», призначеної для добра всіх небайдужих. І так само якби Махараджа Парікшіт тоді не відчув втоми, голоду й спраги, то Шріла Шукадева Ґосвамі, найперший авторитет з «Шрімад-Бгаґаватам», не розповів би його. Отже, цей вірш знайомить з обставинами, внаслідок яких для добра всіх небайдужих повідано «Шрімад-Бгаґаватам». Тому, як кожен зачин, вірш починається зі слова «якось...».